Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і сутність громадянського суспільства

Анотація: У цій статті автор розглядає поняття і сутність громадянського суспільства, його еволюцію та вплив на демократичний розвиток держави, її взаємовідносини із громадянами та суспільством в цілому.

Ключові слова: громадянське суспільство, держава, суспільство, демократія.

Ідея громадянського суспільства еволюціонувала від античних Греції та Риму. Арістотель (384-322 до н. е.) вбачав коріння розумного суспільства в ідеї полісу, вважав, що поняття "суспільство" і "держава" є тотожними. Ідеї Арістотеля та інших мислителів давнини щодо громадянського суспільства знайшли свій розвиток у Римі, де з'явилося поняття "асоціація рівноправних громадян, які проживають у місті" ("civitas nostra” - "наше місто”. Цицерон (106-43 до н. е.), як і Арістотель не бачив принципових відмінностей між поняттями "держава" і "суспільство”.

В епоху середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські громади, які впродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Середньовічні міста з їх самоврядуванням, не закріпаченими працівниками, етнічним і релігійним розмаїттям та терпимістю були викликом феодальній політичній роздрібленості й деспотичним формам королівської регламентації соціального життя. Міста феодальної Європи, що отримали магдебурзьке право були острівцями громадянського суспільства в межах феодальних держав.

Як відомо, за магдебурзьким правом міста звільнялися від управління і суду феодалів. Магдебурзьке право, яке виникло у ХІІІ ст. у місті Магдебург. Протягом ХІІІ - ХІІІ століть воно поширилося в Чехії, Угорщині, Польщі, Литві, а звідти - на території Білорусії і України. Львову магдебурзьке право було надано в 1356 році (функціонувало до 1786 р.), Києву - протягом 1494-1497 років (функціонувало до 1835 р.). УХV-XVIII століттях магдебурзьке право отримала більшість міст України [1, c.75-79].

Однак, в більш повному обсязі ідея громадянського суспільства формується, починаючи з ХVІІ ст. За визначенням професора Каліфорнійського університету Джефрі Александера, розвиток ідеї і практики громадянського суспільства пройшов три стадії, названі ним "громадянським суспільством - І, ІІ, ІІІ" [8,с.449].

Громадянське суспільство - І. Воно охоплює період від кінця ХVІІ до першої половини ХІХ ст. Його основні положення сформульовані такими видатними філософами, як Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.Л. Монтеск'є, Г. В.Ф. Гегель, А. де Токвіль та іншими мислителями того часу. З їхніми іменами пов'язано формування засад, властивих і нинішнім концепціям взаємовідносин суспільства і держави. Йдеться насамперед про договірну концепцію громадянського суспільства.

Англійський мислитель Томас Гоббс (1588-1679) вважав, що держава виникла на основі "суспільного договору” із "природного стану”, коли люди жили розрізнено і перебували у стані "війни всіх проти всіх”. У результаті суспільного договору громадяни делегують частину своїх прав главі держави (або державним органам), на якого покладається функція охорони миру і забезпечення добробуту громадян. Благо народу - це вищий закон держави.Т. Гоббс проголошував інтереси держави вищим критерієм моралі. У своїй праці "Левіафан” (1656 р.) він створив гімн державі, яка приводить до влади розуму, миру, безпеки, багатства, цивілізованої упорядкованості [3, с.321]. Гоббс першим вводить у політичну науку термін "громадянське суспільство”, яке він ототожнював з державою.

У кінці XVIII - на початку ХІХ ст. на зміну традиційній концепції єдиного суспільства-держави приходить концепція, прихильники якої стверджували, що громадянське суспільство відмінне від держави, його не можна ототожнювати з державою. Виділились два напрями цієї концепції.

громадянське суспільство держава громада

Прихильники першого відстоювали ліберально-демократичну мораль, виходили із саморегулюючих можливостей громадянського суспільства, в центрі якого знаходиться вільна і незалежна особистість. Відзначалася можливість деструктивного впливу держави на суспільство. Найбільш рельєфно ця концепція була сформульована французьким мислителем Алексісом де Токвілем (1805-1850).

Базовим елементом громадянського суспільства вчений вважає громаду. Важлива роль у формуванні громадянського суспільства належить різного роду асоціаціям: сімейним, професійним, релігійним тощо” [4, с.415-416].

Взаємодія громадянського суспільства і держави забезпечується низкою механізмів, зокрема: системою виборів і політичними асоціаціями. Прихильники другого напряму, який спирається на німецьку філософу традицію, розвивали етатистську модель, розглядали громадянське суспільство як особливу сферу соціуму, відмінну від держави, але не протилежну їй, також перевага віддавалась праву і законам.

Німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) є одним із творців концепції "правової держави" і "громадянського суспільства”. В концепції стверджується, що країною повинні правити не люди, а закони. У своїй праці "Метафізика нравів” Кант писав, що у правовому суспільстві громадянська свобода постає, як право особи підкорятися тільки тим законам, із справедливістю яких вона згодна, і добровільно дотримуватись яких вона бере на себе зобов'язання - "правові атрибути суть: заснована на законі свобода кожного не підкорятись іншому закону, крім того, на який він дав свою згоду" [5, с.638]. Тільки загальна воля народу може буди джерелом усіх законів у правовій державі.

Дещо інше бачення діалектики громадянського суспільства і держави знаходимо у представника німецької класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831). В основу концепції громадянського суспільства він поклав еволюцію форм людського співжиття. Гегель називає елементами громадянського суспільства сім'ю і стани (землероби, ремісники, фабриканти, торгівці), які утворюють дві підвалини цього суспільства. Стани утримуються зсередини добропорядністю і становою честю. Чернь - паразитична асоціальна маса - випадає із структури громадянського суспільства, однак утримується в суспільстві. Відстоюючи тезу про недопущення будь-яких форм суспільного паразитизму і утриманства, Гегель відзначав: "В Афінах існував закон, що кожний громадянин має звітуватися про те, з чого він живе: зараз існує погляд, що це нікого аніскілечки не стосується” [6, с.269].

В цілому Гегель тяжів до ствердження примату держави над громадянським суспільством. Держава представляє суспільство в його єдності. Лише утримуючи громадянське суспільство у підвладному стані, держава може забезпечити його свободу. Гегель розрізняв державу і громадянське суспільство. Він вважав, що громадянське суспільство перебуває не в середині держави, а існує поряд із нею. У філософії права читаємо: "Громадянське суспільство - це відмінність, яка постає між сім'єю і державою, якщо навіть його формування відбувається пізніше, як формування держави; бо, як відмінність, воно ставить попереду державу, яку воно, як самостійне, має мати перед собою, щоб існувати” [7, с.638]. Приватні інтереси представляють сім'я і громадянське суспільство, загальний інтерес - держава. При зіткненні інтересів сім'ї і громадянського суспільства вони мають бути підкорені державі. Через те, сім'я і громадянське суспільство є частинами держави.

Зразковим державним устроєм Гегель вважав конституційну монархію, насамперед, пруську.

Українські дослідники громадянського суспільства [12, с.67-68] з приводу громадянського суспільства - і ліберально-демократичної, і статистської моделі - відзначали, що "на практиці вони були буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, формувало закони, громадянську думку щодо проблем, які визнані загальнозначущими”. Ідея громадянського суспільства, яка виникла у XVІІІ ст., виконала своє призначення, як засіб ідеологічного забезпечення буржуазних революції. Ринок надав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Водночас ринок приніс і сильні антигромадські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію [масове збідніння] трудових класів, втрату ними почуття суспільності [8, с.12].

Громадянське суспільство - ІІ. Період його еволюції тривав від середини ХІХ до другої половини ХХ ст. У цей час відбувається усвідомлення тих негативних тенденцій, які з розвитком буржуазного суспільства приніс ринок, зростання стурбованості ними, наростання соціальних антагонізмів і загострення класової боротьби. У багатьох країнах, де раніше була розроблена і реалізувалась теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його параметри. На практиці це виявляється в опануванні насильницькими методами вирішення конфліктів, стали популярними соціалістичні концепції і одна із найрадикальніших із них - марксизм. Представником цієї концепції був Карл Маркс (1818-1883), який, підтримуючи думку Гегеля, розглядав громадянське суспільство, як історично закономірний феномен, і пов'язував його формування з відповідним ступенем розвитку суспільства, насамперед, буржуазного. Громадянське суспільство для Маркса є формою, в якій здійснюється економічний розвиток, сфера праці, виробництва і обліку. У вступі своєї праці "До критики політичної економії” він характеризував громадянське суспільство, як похідне після матеріальних умов життя, і вважав, що "анатомію громадянського суспільства необхідно шукати в політичній економії” [9, с.113]. В умовах соціалізму К. Маркс уявляв процес формування громадянського суспільства через створення сильної держави - диктатури пролетаріату, яка, змінюючись та переорюючись на всенародну державу, передає свої владні функції суспільству і, врешті-решт відмирає, а на її місці з'являється громадянське суспільство. Аналогічної думки дотримувався В. Ленін. Однак, розвиток суспільства, як і реальна дійсність, довели утопічність та абсурдність цієї концепції.

Отже, можна зробити висновок, що наприкінці ХІХ ст. сформувалися відмінні від попередніх підходи до сутності громадянського суспільства та відповідні їм теоретичні конструкції. Слід також зазначити, саме з цього починається доволі тривалий спад інтересу до цієї проблеми. Одна з причин цього полягає в безоглядному втручанні держави, тоталітарних режимів у сферу приватного життя громадян. Сама концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Громадянське суспільство - ІІІ. Інтерес науковців до проблем громадянського суспільства відновлюється у 70-80-их роках ХХ століття. Причина такого інтересу - в протесті проти одержавлення суспільства, засилля в ньому владних структур. Центр ваги у вивченні соціальних проблем переноситься з соціалізму на аналіз процесу переходу від тоталітаризму через авторитаризм до демократичного ладу, а також на дослідження проблем громадянського суспільства.

Однак, неліберально-демократична, а, скоріше, етатистська модель взаємозв'язку держави і суспільства охоплює правове поле держав Центральної та Східної Європи і в тому числі Україні.

Протягом останніх двох століть проводиться активна розробка концепції громадянського суспільства європейськими вченими, зокрема: англійськими дослідниками Е. Геллнером та Дж. Кіном, французькими вченими Ж. Керманом і Р. Фассаером, американськими політологами Дж. Александером, Є. Арато, Дж. Когеном, Ф. Шміттером, І. Шапіро, Ч. Тейлором, російськими дослідниками З. Голенковою, М. Кудряшовою, Я. Кузьміновим. Не відстають від них і українські вчені, дослідники громадянського суспільства, зокрема, такі як В. Бабкін, В. Барков, А. Карась, А. Колодій, І. Кресіна, В. Крисаченко, М. Михальченко, В. Селіванов та інші.

Отже, необхідно зазначити, що спектр проблем, які об'єднуються нині концепцією громадянського суспільства є дуже широким. Як підкреслив Джон Кін (наприкінці 80-их років ХХ століття), незважаючи на те, що розмежування громадянського суспільства і держави знову "перетворилося на ключовий вислів інтелектуальних дискусій”, це не усунуло "розповсюджених непорозумінь щодо декількох значень і різних застосувань цього розмежування” [10, с.58-59]. І дотепер, представники суспільних наук продовжують давати різні відповіді на питання про те, що таке громадянське суспільство. Та все ж таки, можна відзначити значні здобутки сучасної філософії, соціології, політології та юриспруденції у переосмисленні концепції громадянського суспільства протягом останнього тридцятиріччя. Зросли її евристичні можливості, а сама категорія, на думку того ж професора Дж. Александера, прийшла тепер у суспільну науку надовго. Сталося це передусім тому, що з крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр уваги у дослідженні соціальних проблем було перенесено на демократію. "А якщо має бути більш цінною орієнтована концепція демократичної політики, то її потрібно пов'язати з реалістичнішою концепцією труднощів і викликів з боку складних суспільств” [11, с.67-68].

Враховуючи складність концепції, її різнобічність і поліфонічність, що сформувалась протягом віків, спробуємо показати деякі сучасні визначення зарубіжних і українських дослідників громадянського суспільства.

Так, саме Дж. Александеру належить найкоротше і найпоширеніше за значенням визначення цього поняття: " громадянське суспільство - це сфера людської солідарності”. Подібним є погляд іншого американця - Майкла Уольцера, котрий визначає громадянське суспільство як "простір не примусової людської асоціації”, а також німецького філософа Юргена Габермаса, який розглядає громадянське суспільство як публічну сферу суспільної взаємодії та, як життєвий світ людини” [11, с.67-68].

Цікаве визначення цього явища дає нам львівський філософ А. Колодій: "соціальна взаємодія і є по суті, тим структурним підрозділом суспільної системи, який, зазвичай, називається громадянським суспільством” [11, с.67-68].Ф. Рудич відзначає, що "громадянське суспільство є основою держави … його становлення відбувається у тісному взаємозв'язку із становленням правової соціальної демократичної держави" [8, с.52].

Протягом останніх років використовуються синергетичні підходи до аналізу громадянського суспільства. Так М. Банчук зазначає, що громадянське суспільство - це "сфера спонтанної самореалізації людей (як у статусі вільних індивідів, так і добровільних об'єднань громадян)", "не дистанціювання індивіда і соціальних спільнот від держави, а конституйоване налагодження надійних і доступних для людей каналів взаємодії між ними” [12, с.42-49].

У юридичній науці найбільш поширеним є визначення громадянського суспільства академіка Ю. Шемчушенка, як "суспільства з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення інтересів, прав та свобод людини і громадянина" [13, с.146].

На нашу думку, саме таке визначення цього складного феномену найбільш повно відображає його сутність.

Список використаної літератури