Підстави участі нотаріуса у цивільній справі у статусі третьої особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІДСТАВИ УЧАСТІ НОТАРІУСА У ЦИВІЛЬНІЙ СПРАВІ У СТАТУСІ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

В даній статті автор досліджує підстави участі нотаріуса в цивільному процесі в статусі третьої особи, правові умови вступу його в процес, а також права і обов'язки в цивільному судочинстві.

Ключові слова: нотаріус; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; правовий статус; порядок вступу в процес; неправомірне вчинення нотаріальної дії; відмова у вчиненні нотаріальної дії.

нотаріус справа судочинство процесуальний

Здійснюючи функції підтвердження законності і достовірності нотаріальної дії, нотаріус уповноважений запобігати можливим правопорушенням. Це завдання реалізується через правові консультації та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Однак, слід пам'ятати, що нотаріальні дії зачіпають важливі суб'єктивні права осіб, щодо яких вони вчиняються. Власне тому законодавець встановив судовий контроль за вчиненням нотаріальних дій. В теорії процесуальних відносин за участю нотаріуса можна виділити дві форми судового контролю за діями та актами нотаріусів - прямий та непрямий судовий контроль. Прямий контроль здійснюється при розгляді судами справ щодо оскарження нотаріальних дій чи відмови у їх вчинення, та нотаріальних актів в порядку цивільного судочинства. Непрямий судовий контроль здійснюється судами загальної юрисдикції та господарськими судами при розгляді практично всіх справ, що так чи інакше пов'язані з нотаріальними актами (наприклад, при розгляді судами спорів про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів).Цивільний процесуальний кодекс України суб'єктів цивільних процесуальних відносин поділяє на осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу. Нотаріус може брати участь у цивільному процесі як відповідач чи третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тобто бути заінтересованою особою у справі.

Треті особи в цивільному судочинстві - це особи, що вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав і охоронюваних законом інтересів позивача та відповідача.Фактично, саме в якості третьої особи, яка не заявляє вимоги щодо предмета спору нотаріус найчастіше залучається у цивільний процес. Так як цивільне процесуальне законодавство не передбачає переліку категорій справ у яких участь нотаріуса в якості третьої особи є обов'язковою, то на практиці суди керуються загальними положеннями Цивільного процесуального кодексу України.Участь третіх осіб у цивільній справі зумовлена тим, що судовий спір між сторонами прямо (для третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) або опосередковано (для третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги) стосується прав та інтересів інших осіб. Тому участь у справі третіх осіб є формою захисту їх прав та інтересів, що пов'язані із спірним правовідношенням. Окрім того, їх участь у справі дозволяє суду повно та всебічно дослідити обставини справи, з'ясувати дійсні взаємовідносини учасників спору.

Треті особи - назва до певної міри умовна. Третіми вони називаються тому, що на час їх появи в процесі вже є і перші (позивач), і другі (відповідач). Треті особи завжди вступають у справу, в якій провадження вже відкрите.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Така особа не є суб'єктом спору, що виник між позивачем і відповідачем. Рішення суду матиме для неї преюдиційне значення.

Слід пам'ятати, що оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.

Це одна з основних ознак, що відрізняє третіх осіб без самостійних вимог від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги - характер заінтересованості у справі.

Їх заінтересованість не в предметі спору, а в результатах справи, так як рішення у справі може влинути на їх взаємовідносини з однією із сторін. Тому за змістом їх інтерес процесуальний.

У справу треті особи без самостійних вимог допускаються за власною ініціативою, але при цьому їм не потрібно писати позовну заяву. У змісті заяви про вступ третьої особи без самостійних вимог у справу достатньо зазначити її повне найменування та місцепроживання (місце знаходження) та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі (ч. 2 ст. 36 ЦПК).

Залучити до участі у справі третю особу без самостійних вимог можна і за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Якщо учасники процесуальних відносин мають намір залучити третю особу до участі у справі, їм слід на адресу суду подати заяву такого ж змісту як було визначено для третіх осіб без самостійних вимог.

Як свідчить аналіз судової практики, у багатьох випадках, коли заінтересована особа звертається до суду з цивільним позовом де об'єктом спору є правочин, що був нотаріально посвідчений, відповідачем у справі вона залучає нотаріуса, що посвідчував цей правочин. У таких випадках суд, керуючись положеннями ЗУ “Про нотаріат”, повинен визнавати такого відповідача неналежним. Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про нотаріат” нотаріус наділений державою обов'язками посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус не може мати спільних інтересів з особами, які звернулися до нього вчинити таку дію, адже ЗУ “Про нотаріат” забороняє вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом (ст. 9)

Якщо особа вважає, що внаслідок укладення правочину було порушено її права та охоронювані законом інтереси, вона повинна звернутися з відповідним позовом до іншої сторони, яка є учасником цього правочину, а не до нотаріуса, що посвідчував цей документ.

При посвідченні будь якого договору, нотаріус керується ЗУ “Про нотаріат” та Інструкцією Міністерства Юстиції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”. Нотаріус повинен встановити особу, що є учасником відносин, визначити чи дозволяє обсяг її дієздатності вчиняти цю дію, з'ясувати відомості, витребувати документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії і т.д.

Також, відповідно до ст. 5 ЗУ “Про нотаріат” нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Якщо сторони поінформовані про значення вчинюваних ними дій, про права та обов'язки, які виникають у них у зв'язку з їх вчиненням, а у нотаріуса немає підстави відмовити у вчиненні нотаріальної дії, притягати до відповідальності нотаріуса в якості відповідача немає підстав. Тому, в разі виникнення спору щодо такого договору нотаріус може виступати тільки в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, оскільки у вирішенні цього спору немає його майнової заінтересованості, але ухвалене у справі рішення може вплинути на його права та обов'язки по відношенні до сторін.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України. У своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, пленум ВСУ у п.26 рекомендує залучати до участі у справі нотаріусів, що посвідчували правочини, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Така позиція Верховного Суду України повною мірою ґрунтується на загальних положеннях цивільних відносин. Відповідно до ЗУ “Про нотаріат” (ст. ст. 21; 27), нотаріус несе в повному розмірі відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок вчинення незаконних дій чи недбалості. Якщо неправомірні дії призвели до порушення прав чи законних інтересів інших осіб, або якщо такими діями заподіяно шкоду іншій особі, то відповідач має право пред'явити регресний позов до особи, дії якої безпосередньо сприяла такому порушенню. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, керуючись положенням ст. 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законом. Отже, залучення до участі у справі про визнання недійсним правочину, в якості третьої особи, яка не заявляє вимоги на предмет спору нотаріуса, дає можливість суду не лише більш повно дослідити обставини справи, а й вирішити питання про стягнення з нього на користь відповідача відшкодування у повному розмірі, якщо нотаріус не спростує наявність вини у своїх діях.

У разі ухвалення судом рішення про визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в його справах, долучивши до нього копію рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і, при можливості, на всіх інших примірниках договору, правовстановлюючий документ повертається відчужувачу на його вимогу.

Справи про відмову у вчиненні виконавчого напису та про правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, згідно із Цивільним процесуальним кодексом України, розглядаються в порядку позовного провадження. Але коли у першому випадку нотаріус повинен брати участь у справі як відповідач, то у другому випадку відповідачем виступає боржник, позивачем - кредитор, а нотаріус залучається до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Є випадки, коли заінтересована сторона, як правило, боржник, вважаючи виконавчий напис неправильно вчиненим, звертається до суду не зі скаргою на неправильну дію нотаріуса, а оспорює правильність вимог, викладених у виконавчому написі, і відповідачем по справі залучає нотаріуса. Доходить до того, що в позовній заяві вказують суму коштів, які необхідно стягнути з нотаріуса, включаючи втрачену вигоду, матеріальні і моральні збитки. В таких випадках, суд, при підготовці справи до судового розгляду, керуючись ч. 6 ст. 130 ЦПК України, повинен уточнити позовні вимоги і рекомендувати позивачу до початку розгляду судом справи по суті, змінити предмет позову.

Беручи участь в цивільних процесуальних відносинах у статусі третьої особи, нотаріус наділяється тими ж правами і обов'язками, що й інші особи, які беруть участь у справі. Особливості його участі у справі зумовлені професійними обов'язками, у зв'язку з виконанням яких нотаріус залучається у процес за ініціативою сторін, суду чи за власною ініціативою. Його процесуальний статус залежить, перш за все, від правильного визначення природи спірних право- відносин, тобто від предмета спору.

Отже, участь нотаріуса у цивільному процесі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, повністю залежить від предмету вимоги, а його залучення до участі у справі має вирішуватися в порядку ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України.

Размещено на Allbest.ru