Особливості правового статусу громадських організацій як одержувачів бюджетних коштів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ОДЕРЖУВАЧІВ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ

У статті висвітлено проблему правового статусу одержувачів бюджетних коштів як суб'єктів бюджетного права. Проаналізовано місце громадських організацій серед одержувачів бюджетних коштів, виявлено недоліки правового регулювання та запропоновано шляхи його вдосконалення.

Ключові слова: громадські організації, суб'єкти бюджетних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів, бюджетні програми, одержувачі бюджетних коштів.

На сьогоднішній день значно розширено коло відносини, що є предметом фінансово-правового регулювання. Зростає кількість як публічних фондів так і самих суб'єктів, що беруть участь в їх наповненні, розподілі та використанні.

Актуальність дослідження проблем, пов'язаних із визначенням фінансово-правового статусу громадських організацій зумовлена: по-перше, необхідністю визначення їх ролі та місця у системі суб'єктів фінансового права; по-друге, необхідністю визначення правових засад реалізації фінансово-правового статусу громадських організацій у бюджетних правовідносинах; по-третє, потребою удосконалення чинного фінансового законодавства у частині визначення прав і обов'язків громадських організацій як одержувачів бюджетних коштів.

Науково-теоретичною базою дослідження є праці відомих науковців у галузі фінансового права вчених Л.К. Воронової, О.А. Музики, А.А. Нечай, В.Д. Чернадчука, В.В. Цвєткова, Н.Я. Якимчук.

У фінансово-правовій літературі не знаходимо одностайності у питанні віднесення об'єднань громадян (політичних партій та громадських організацій) до суб'єктів фінансово-правових відносин.

В.П. Нагребельний, В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос [1] ділять колективних суб'єктів фінансових правовідносин на комерційні (господарюючі суб'єкти) та некомерційні організації.

Проф. Л.К. Воронова, проф. Л.А. Савченко та інші представники фінансово-правової науки лише називають громадські організації серед так званих колективних суб'єктів фінансового права. Проф. Н.І. Хімічева підкреслює, що у фінансових правовідносинах можуть брати участь і недержавні (немуніципальні) організації, якщо державні органи влади (органи місцевого самоврядування) приймуть спеціальні рішення про виділення їм державних (муніципальних) коштів, проте не уточнюється про які саме некомерційні оганізації йдеться, чи належать до них на думку автора громадські організації [2].

Немає єдності у визначенні кола фінансових правовідносин за участю об'єднань громадян. В бюджетно-правовій літературі минулих років підкреслюється, що суб'єктами бюджетних правовідносин, на відміну від інших видів фінансових правовідносин (податкових, кредитних тощо) не можуть виступати недержавні організації та громадяни. В.В. Бесчеревних, С.Д. Ципкін [3], Н.І. Хімічева, Н.В. Сидорова [4], М.В. Харенко [5] вказують, що об'єднання громадян не приймають участь в процесі розподілу доходів та видатків між бюджетами, не беруть участі безпосередньо в стадіях бюджетного процесу і не отримують безпосередньо з бюджету відповідних грошових сум.

Проте за Бюджетним кодексом України 2011 року за громадськими організаціями закріплено статус одержувачів бюджетних коштів. Так, відповідно до п. 38 статті 2 Бюджетного кодексу одержувачем бюджетних коштів визнається суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету [6]. Тобто на відміну від Бюджетного кодексу 2001 року при визначенні одержувача зроблено прив'язку до отримання коштів на реалізацію саме бюджетних програм.

Сьогодні змінюється роль не лише держави, місцевого самоврядування та їх органів, а й усіх інших суб'єктів бюджетних правовідносин, оскільки предмет бюджетного права розширюється, а сама підгалузь розвивається шляхом деталізації та більш ретельного врегулювання усіх аспектів бюджетних правовідносин. Тому сьогодні досить актуальними є питання про одержувачів бюджетних коштів у системі суб'єктів бюджетних правовідносин і як саме вони реалізують свій бюджетно-правовий статус, та особливості громадської організації як одержувача бюджетних коштів.

Відтак метою цієї публікації є встановити особливості бюджетно-правового статусу громадської організації в Україні та шляхи його вдосконалення. Для досягнення цієї мети повстало питання вирішення таких завдань:

- дати характеристику правовому статусу одержувачів бюджетних коштів, окреслити його місце в системі бюджетних правовідносин;

- дослідити зміни правового статусу одержувачів у зв'язку з прийняттям нового Бюджетного кодексу;

- охарактеризувати види громадських організацій, що виступають одержувачами бюджетних коштів та механізм надання їм бюджетного фінансування;

- визначити недоліки правового регулювання бюджетного фінансування громадських організацій;

- окреслити шляхи вдосконалення правового регулювання бюджетного фінансування громадських організацій.

Цілком слушною є позиція Л.К. Воронової, що суб'єктами бюджетних правовідносин є юридичні особи, що беруть участь у розподілі доходів і видатків

між різними видами бюджетів, або які одержують із державного або місцевого бюджету кошти в різних формах, або беруть участь хоча б в одній стадії бюджетного процесу (складанні, розгляді, затвердженні чи виконанні бюджету) [7]. Проте подальший висновок, що юридичні особи - підприємства і організації недержавної і немуніципальної форми власності не бувають суб'єктами бюджетних правовідносин, а їх взаємовідносини з бюджетом опосередковуються через податкові та кредитні відносини потребує перегляду внаслідок зміни правового регулювання.

В.Д. Чернадчук підкреслював, що одержувачі бюджетних коштів підлягають включенню до мережі головних розпорядників або розпорядників другого ступеню бюджетних коштів, якщо вони отримують кошти безпосередньо від них, їм відкриваються та ведуться рахунки в органах Державного казначейства. Одержувачі є підконтрольним суб'єктами в бюджетно-контрольних правовідносинах, а також суб'єктами, що притягаються до відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Зазначене дає, на думку В.Д. Чернадчука, нормативні підстави щодо визнання одержувачів бюджетних коштів зобов'язаними суб'єктами окремих видів бюджетних правовідносин, зокрема правовідносин виконання бюджетів, контрольно-бюджетних, бюджетно-деліктних, бюджетних правовідносин провадження, правовідносин бюджетної відповідальності [8].

Подібні думки висловлювали і інші автори. Зокрема у посібнику “Бюджетное право” [9] до суб'єктів бюджетних правовідносин зараховують також комерційні (господарські) організації різних організаційно-правових форм і форм власності (унаслідок отримання із бюджетів різних рівнів асигнувань, розподілу прибутку тощо), індивідуальні (сімейні) приватні підприємства (з приводу використання субсидій та дотацій з бюджетів, державного кредиту, отримання державних або муніципальних гарантій та розміщення державних або муніципальних замовлень), а також громадяни. Проте висловлена вище позиція, на нашу думку, не знаходить свого законодавчого підтвердження. Зокрема, Бюджетний кодекс не відносить індивідуальних суб'єктів - фізичних осіб до одержувачів бюджетних коштів, а також далеко не всі юридичні особи наділені таким статусом.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу [6] головний розпорядник бюджетних коштів приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань. До суб'єктів бюджетних правовідносин слід віднести лише одержувачів бюджетних коштів недержавної та немуніципальної форми власності, що є виконавцями бюджетних програм в силу делегованих їм повноважень. Згідно частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів. Критерії визначення одержувача бюджетних коштів повинні встановлюватися Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

Таким чином цілком відповідає чинному нині бюджетному законодавству позиція Н.Я. Якимчук: “одержувач в бюджетному праві наділений рядом прав та обов'язків і посідає конкретне місце в системі відносин з організації використання та використання державних фондів коштів, його слід вважати суб'єктом бюджетно-правових відносин” [10, 340]. При цьому важливо, що не кожен хто одержує бюджетні кошти може розглядатися як суб'єкт бюджетних правовідносин і, відповідно бути одержувачем бюджетних коштів. Зокрема такими не виступають господарюючі суб'єкти, які є постачальниками робіт та послуг на державні потреби та фізичні особи, які є одержувачами соціальних допоміг, інших виплат, за рахунок коштів бюджету і перераховуються на їх рахунки, оскільки вони не наділені в бюджетному праві суб'єктивними правами та обов'язками, тобто бюджетною правосуб'єктністю [10, 349]. Цілком слушною є пропозиція Н.Я. Якимчук, щодо введення і законодавчого закріплення за цими суб'єктами нового терміна “отримувачі бюджетних коштів”.

Дискусійності питання віднесення одержувачів бюджетних коштів до учасників бюджетного процесу сприяє неоднозначність та колізійність бюджетного законодавства. Так, Бюджетний кодекс хоча і дає визначення одержувачів бюджетних коштів, вказує делегування їм повноважень по виконанню бюджетних програм, проте не називає одержувачів бюджетних коштів як учасників бюджетного процесу. В Бюджетному кодексі України на відміну від Бюджетного кодексу Російської Федерації не має окремої статті, що присвячена повноваженням одержувача бюджетних коштів. Це дає змогу для різного тлумачення місця одержувача бюджетних коштів у бюджетних правовідносинах. Так, Наказом Міністерства фінансів № 1455 від 24.11.2010 було змінено “Інструкцію про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі”. Внаслідок цього одержувачі бюджетних коштів вилучені з переліку відповідальних виконавців бюджетних програм, хоча, на відміну від Бюджетного кодексу 2001 року, саме на даний час такий статус вже закріплено на рівні кодифікованого акту.

На нашу думку, слід доповнити Бюджетний кодекс України статтею 22-1) “Одержувачі бюджетних коштів” закріпивши за ними повноваження, що на логічно випливають зі змісту Бюджетного кодексу та передбачені рядом підзаконних нормативно-правових актів, а саме, одержувач бюджетних коштів: за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів виступає відповідальним виконавцем бюджетних програм; складає і виконує план використання бюджетних коштів; реєструється в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; приймає і (або) виконує бюджетні зобов'язання; відкриває рахунки в Державному казначействі; забезпечує результативність, цільовий характер використання бюджетних коштів наданих для виконання бюджетної програми; вносить відповідному головному розпоряднику (розпоряднику) бюджетних коштів пропозиції щодо зміни бюджетного розпису; веде бюджетний облік; формує бюджетну звітність одержувача бюджетних коштів відповідному головному розпоряднику (розпоряднику) бюджетних коштів; виконує інші повноваження, встановлені цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього нормативними правовими актами що регулюють бюджетні правовідносини.

Не визначеність правового статусу одержувачів бюджетних коштів на даний час негативно позначається на реальному стані фінансування таких юридичних осіб. Особливо це стосується стану законодавчого регулювання бюджетного фінансування громадських організацій.

В контексті бюджетного фінансування слід провести розмежування між поняттями “громадська організація” та “неприбуткова організація”, “non-profit організація”, які деколи в літературі вживаються як синоніми. Слід зазначити, що законодавство України також регулює статус “неприбуткової організації”, проте цей термін застосовується до податкових правовідносин і передбачає звільнення податку на прибуток підприємств для організацій, що внесені в Реєстр неприбуткових організацій. До неприбуткових організацій, за законодавством України, належать також бюджетні установи, які є розпорядниками бюджетних коштів. Натомість громадські організації, як вказано нами вище, можуть виступати лише одержувачами бюджетних коштів. Термін “неприбуткова організація” не вживається в законодавстві України, що регулює відносини фінансування громадських організацій з бюджетних коштів.

Також в законодавстві зарубіжних країн зустрічається термін, “організація публічної (суспільної) користі”. Так, в Законі Республіки Польща від 24 квітня 2003 року “Про діяльність публічної користі і волонтаріат” діяльність суспільної користі визначається як суспільно-корисна діяльність, яку проводять неурядові організації у сфері суспільних завдань, визначених у законі. Неурядовими організаціями є - юридичні особи або організації, створені на підставі приписів законів, у тому числі фонди і товариства, які не є структурами сектору публічних фінансів (у контексті приписів, що стосуються публічних фінансів Республіки Польщі), і не провадять діяльність з метою отримання прибутку. До організацій суспільної користі не відносять політичні партії; професійні спілки і організацій роботодавців; органи професійного самоврядування; фонди, єдиним засновником яких є Державне Казначейство або структура територіального/місцевого самоврядування; фонди, створені політичними партіями [11]. Поняття “організація публічної користі” (public benefit, non-profit organization) є усталеним в законодавстві і інших зарубіжних країн (Бельгія, Болгарія, Угорщина, США, Велика Британія та інші). Саме організації яким надано такий статус можуть розраховувати на фінансування з публічних фондів коштів.

В законодавстві України ми не знайдемо відповіді на питання, яким критеріям повинна відповідати громадська організація, для набуття нею статусу одержувача бюджетних коштів, а отже і отримання бюджетного фінансування. Такий стан справ не відповідає не лише світовим стандартам державної підтримки інститутів громадянського суспільства, але і бюджетному законодавству. Відповідно до частини 7 статті 20 Бюджетного кодексу за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету. Порядок використання бюджетних коштів повинен містити, зокрема, підстави та/або критерії залучення одержувачів бюджетних коштів до виконання бюджетної програми. Очевидно, що основні критерії відбору громадських організацій - одержувачів бюджетних коштів - не повинні залежати лише від волі головного розпорядника бюджетних коштів, як це має місце сьогодні на практиці, а мають закріплюватися на рівні закону, що забезпечить рівний доступ громадських організацій до бюджетного фінансування. У більшості зарубіжних країн такі критерії закріплюються законодавством, що регулює правовий статус громадських організацій, крім того існує уніфікований державний реєстр громадських організацій, що можуть фінансуватися за рахунок публічних фондів коштів.

Як уже зазначалося, для вибору громадських організацій, що фінансуються з бюджету, в Україні сьогодні не встановлено загальних критеріїв. Так, фінансування ряду громадських організацій передбачається окремими рядками в Законі України про державний бюджет на відповідний рік, зокрема йдеться про фінансування заходів всеукраїнського товариства “Просвіта” (2, 8 млн. грн. у 2011 році), забезпечення діяльності Всеукраїнського центру фізичного здоров'я населення “Спорт для всіх” (3,4 млн. грн. у 2011 році), державну підтримку Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства “Колос” на організацію та проведення роботи з розвитку фізичної культури і спорту серед сільського населення (8,7 млн. грн. у 2011 році), державну підтримку фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” України на організацію та проведення роботи з розвитку фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів (34,7 млн. грн. у 2011 році) [12].

Бюджетний кодекс України 2010 року також визначає певні види громадських організацій, на фінансування яких виділяються кошти державного бюджету. Проте Кодекс виділяє лише три групи таких організацій:

- згідно пп. “в” п. 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України 2010 року до видатків, що здійснюються з державного бюджету відноситься державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських (на фінансування таких громадських організацій Законом України “Про державний бюджет на 2011 рік” на організації інвалідів визначено 55,9 млн. грн. (в тому числі на фінансову підтримку організацій невиробничої сфери Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих 30,8 млн. грн.), на організації ветеранів сума в державному бюджеті окремо не зазначена, проте таке фінансування виділяється на відвідування такими організаціями військових поховань та військових пам'ятників у сумі 11, 5 млн. грн.;

- згідно пп. “ґ” п. 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України 2010 року до видатків, що здійснюються з державного бюджету відноситься державна підтримка молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї (на фінансування зазначених громадських організацій Законом України “Про державний бюджет на 2011 рік ”визначено 10 млн. грн.);

- згідно пп. “в” п. 10 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України 2010 року до видатків, що здійснюються з державного бюджету відноситься державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних (Законом України “Про державний бюджет на 2011 рік ” на фінансову підтримку національних творчих спілок у сфері культури та мистецтв 8, 3 млн. грн.)

Порядки використання коштів державного бюджету громадськими організаціями визначені в відповідних постановах Кабінету Міністрів України.

Так, для прикладу, Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. № 175 затверджено “Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання фінансової підтримки громадським організаціям ветеранів”.

Оскільки відсутні єдині затверджені правила участі громадських організацій у розподілі бюджетного фінансування, як наголошує О. Солонтай [13, 43-44], на сьогодні, неможливо оцінити рівень та величину прямого чи опосередкованого бюджетного фінансування громадських організацій. Так вже два роки підряд 2010 та 2011 роках приймається Постанова Кабінету Міністрів України про порядок використання коштів державного бюджету для здійснення заходів, пов'язаних з увічненням Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Законом України “Про державний бюджет України на 2011 рік” [12] на фінансування зазначеної програми передбачено 2, 5 млн. грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 119 [14] головним розпорядником бюджетних коштів визначено Міністерство соціальної політики, а розпорядником нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Державна служба з питань інвалідів та ветеранів. Бюджетні кошти спрямовуються в тому числі представникам громадських організацій ветеранів (відшкодування витрат на проїзд, оплата вартості проживання та харчування). При цьому не наводяться переліки чи критерії відбору конкретних ветеранських організацій.

Наступним способом бюджетного фінансування громадських організацій є розподіл державних коштів на конкурсних засадах відповідно до визначених пріоритетів. Система проведення конкурсів достатньо нова для України, але сьогодні вже декілька державних програм мають конкурсні основи для визначення переможців фінансової підтримки.

Порядок проведення конкурсів на отримання коштів громадськими організаціями регулюється такими нормативно-правовими актами:

- Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених молодіжними, дитячими громадськими організаціями та їх спілками, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї” вiд 25.07.2002 № 1062 [15] (конкурс проводиться Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України);

- Постановою Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору проектів і програм інформування громадськості з питань європейської інтеграції, розроблених громадськими організаціями” вiд 30.10.2008 № 956 [16].

При здійсненні аналізу перелічених нормативно-правових актів, слід враховувати, що наявність зазначених конкурсних процедур у міністерстві чи іншому центральному органі виконавчої влади не означає відмову від практики застосування позаконкурсних механізмів. Найбільш яскраво це виражено на прикладі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, (тепер його функції здійснює Міністерство науки, освіти, молоді та спорту) яке одночасно застосовує всі інструменти підтримки громадських організацій, причому часто навіть для одних і тих самих організацій.

Крім того між конкурсними засадами різних центральних органів виконавчої влади існують суттєві відмінності. Конкурсні умови можуть змінюватися у різні роки, наприклад у 2009 році було переглянуто правила проведення конкурсів для молодіжних та дитячих громадських організацій [13, 27].

Групою громадських організацій (Українським незалежним центром політичних досліджень, Мережею розвитку європейського права, Фундацією регіональних ініціатив, Лабораторією законодавчих ініціатив) було проаналізовано практику державного фінансування проектів громадських організацій на конкурсних та позаконкурсних засадах та підготовлено Білу книгу реформування системи державної фінансової підтримки діяльності громадських організацій. Для досягнення цього в Білій книзі реформування системи державного фінансування громадських організацій [17] пропонуються такі першочергові кроки:

- ухвалити постанову Кабінету Міністрів України ”Про затвердження порядку державної фінансової підтримки діяльності громадських організацій”, яка б запровадила загальні правила проведення конкурсів проектів для всіх органів виконавчої влади (зараз проект даної постанови вже розробляється Кабінетом Міністрів України);

- внести зміни до Бюджетного кодексу України і розширити перелік громадських організацій, яким надано право на отримання державної фінансової підтримки (зокрема додати можливість фінансування правозахисних. аналітичних, екологічних організацій на конкурсних засадах). Ввести законодавче поняття “громадських організацій публічної користі”, запровадити реєстр таких організацій, та визначити для них можливість бюджетного фінансування;

- внести зміни до Закону України ”Про державні цільові програми”, якими передбачити необхідність залучення громадських організацій до виконання заходів у межах державних цільових програм.

Таким чином для забезпечення прозорості бюджетного фінансування громадських організацій на сьогодні необхідне комплексне реформування бюджетного законодавства, як в частині визначення правового статусу одержувачів бюджетних коштів, так і в частині законодавчого закріплення єдиних критеріїв вибору громадських організацій, яким надається статус одержувача.

Список використаної літератури

бюджетний фінансування громадський організація

1. Награбельний В.П. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник / В.П. Нагребельний, В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос. - Суми : ВТД “Університетська книга”, 2004. - С. 101.

2. Финансовое право: учебник / Л.К. Воронова, Л.А. Давидова, М.В. Карасева та ін.; за ред. Н.И. Химичева. - М. : Издательство БЕК, 1996. - С. 41.

3. Бесчеревых В.В. Советское финансовое право: ученик / под. ред. В.В. Бесчеревых, С.Д. Цыпкина. М. : Юрид. лит, 1882. - С. 104.

4. Сидорова Н.В. Теоретичні основи бюджетного права / Н.В. Сидорова. - Х. : “Бізнес Інформ”, 1998. - С. 84

5. Харенко М.В. Бюджетні правовідносини на стадії виконання Державного бюджету/ Харенко М.В. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 17 (частина ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2000. - С. 96-97.

6. Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України вiд 24.12.2010. - 2010. - № 50-51. - Ст. 572.

7. Воронова Л.К. Фінансове право : підручник / Л.К. Воронова. - К. : Прецидент; Моя книга, 2006. - С. 115.

8. Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні: монографія / В.Д. Чернадчук. - Суми : ВТД “Університетська книга”, 2008. - С. 138.

9. Бюджетное право : учеб. пособие для вузов / Н.Д. Эриашвили, О.В. Староверова, Д.А. Ремиханова и др.; Под ред. А.М. Никитина. - М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2001. - С.34.-35.

10. Якимчук Н.Я. Розпорядники бюджетних коштів: система і правовий статус: монографія / Н.Я. Якимчук. - Чернівці : Видавництво Чернівецького університету, 2009. - 647 c.

11. Ustawa z dnia 24 kwietnia 2003 r. o dziaіalnoњci poїytku publicznego i o wolontariacie (Dz.U. 2003 nr 96 poz. 873). - [Електронний документ]. - Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20030960873

12. Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України вiд 23.12.2010 № 2857-VI // Відомості Верховної Ради України вiд 25.02.2011. - 2011. - № 7, / № 7-8 /. - Ст. 52.

13. Солонтай О. Аналіз системи та механізмів державної підтримки ОГС / Олександр Солонтай // Державне фінансування організацій громадянського суспільства. Як з запровадити європейські стандарти? / [О.Ю. Вінніков, Д.С. Ковриженко, М.В. Лациба [та ін.]; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. - К. : [Агентство “Україна”], 2010. - C. 19-52.

14. Про порядок використання коштів державного бюджету для здійснення заходів, пов'язаних з увічненням Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років : Постанова Кабінету міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 119 [Електронний ресурс] / Закрите акціонерне товариство “Інформтехнологія”, Правова система.

15. http://www.nau.kiev.ua/druk.php?name=356216-16022011-0.txt

16. Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених молодіжними, дитячими громадськими організаціями та їх спілками, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї : Постанова Кабінету Міністрів України вiд 25.07.2002 № 1062 // Офіційний вісник України вiд 16.08.2002. - 2002. - № 31. - Ст. 1468, код акту 22926/2002.

17. Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору проектів і програм інформування громадськості з питань європейської інтеграції, розроблених громадськими організаціями : Постанова Кабінету Міністрів України вiд 30.10.2008.

Размещено на Allbest.ru