Аналіз типових слідчих ситуацій наступного етапу розслідування злочинів, передбачених ст. 175 КК України та алгоритм їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНАЛІЗ ТИПОВИХ СЛІДЧИХ СИТУАЦІЙ НАСТУПНОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ. 175 КК УКРАЇНИ ТА АЛГОРИТМ ЇХ ВИРІШЕННЯ

У статті розглянуто питання щодо видів, особливостей та алгоритму вирішення типових слідчих ситуацій, що виникають на наступному етапі розслідування злочинів, пов'язаних з невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Ключові слова: слідча ситуація, наступний етап, заробітна плата, стипендія, пенсія, виплати.

Під час розслідування злочинів, органи дізнання, досудового слідства вимушені діяти в різних умовах і за обставин, що виникають під впливом особливостей злочинів, дефіциту часу й доказів, специфіки відносин між суб'єктами кримінального процесу. Усвідомлений і неусвідомлений, а також випадковий вплив наведених чинників на розслідування злочинів формує конкретну обстановку, яка називається слідчою ситуацією. У такому аспекті процес розслідування вбачається як система слідчих ситуацій, що змінюються протягом усього періоду провадження у кримінальній справі, в тому числі і на наступному етапі розслідування.

На противагу початковому етапу розслідування, де типові слідчі ситуації крім іншого можуть визначатися (і визначаються) на основі характеру і ступеня повноти первинного матеріалу про злочин, вирішити цю наукову проблему стосовно наступного етапу значно складніше.

У криміналістиці слідча ситуація - це спеціальне поняття. Згадування про нього в криміналістиці зустрічалося в багатьох наукових працях, починаючи з

1959 р. Першим, хто цілеспрямовано і більш менш комплексно дослідив цей феномен, був О.М. Колесніченко (1967 р.). Він вперше запропонував визначення слідчої ситуації. З того часу багато дослідників зверталися до визначення поняття, суті, значення, видів та інших аспектів слідчих ситуацій. Серед них можна назвати наступних: А.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, Л.Я. Драпкін, В.В. Кіріченко, Р.С. Бєлкін, В.І. Шиканов, А.Н. Васильев, В.К. Лисиченко, О.В. Батюк,

Г.І. Грамович, А.В. Лапін, В.А. Образцов, В.Г. Танасевич, Г.А. Матусовський, С. В. Веліканов, В.Ю. Шепітько, Н.П. Яблоков, Т.С. Балугіна, Л.В. Пономарьов, Б.Є. Лук'янчиков, Є.Д. Лук'янчиков та низка інших як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-криміналістів. Разом з тим, увага більшості з них зосереджена (крім всього іншого) на типових слідчих ситуаціях, що мають місце на початковому етапі розслідування того чи іншого виду злочину. Питання ж щодо типових слідчих ситуацій, а особливо тих, що виникають на наступному етапі розслідування злочинів, пов'язаних з невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК України), не отримало належного висвітлення в криміналістичній літературі.

В межах даної статті звернемо увагу на типові слідчі ситуації, що виникають на наступному етапі розслідування злочинів, пов'язаних з невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат та їх вплив на формування системи слідчих, процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів під час розслідування і розкриття злочинів, передбачених ст. 175 КК України.

Наступний етап розслідування відіграє важливу роль в структуризації кожної типової окремої методики, дозволяє сформулювати рекомендації, орієнтовані на можливі слідчі ситуації, які характерні саме для цього проміжку розслідування злочину.

На наш погляд, виділення типових слідчих ситуацій, які б не просто повторювали ситуації початкового етапу, можливе лише тоді, коли за основу типізації береться рубіж пред'явлення обвинувачення, наявність доказів, які вказують на вчинення одного або кількох злочинів, а також реакція особи на пред'явлене обвинувачення і її позиція щодо участі в проведенні слідчих дій.

Виходячи з типових слідчих ситуацій, побудованих на такій основі, виникає можливість чітко визначити обумовлені певною ситуацією тактичні завдання наступного етапу розслідування і необхідні для їх вирішення слідчі дії та оперативно-розшукові заходи.

Проте найбільшого значення для побудови структури наступного етапу розслідування, на наш погляд, має позиція особи щодо пред'явленого їй обвинувачення у вчиненні інкримінованого злочину. Позиція обвинуваченого найлегше піддається типізації і дозволяє в залежності від її особливостей визначити конкретні тактичні завдання розслідування і необхідні для цього слідчі дії та оперативно-розшукові заходи.

З урахуванням ставлення особи до пред'явленого їй обвинувачення на наступному етапі розслідування невиплати заробітної плати та інших установлених законом виплат можна виділити наступні типові слідчі ситуації:

1) бвинувачений визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення;

2) обвинувачений визнає себе винним частково;

3) обвинувачений не визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення.

Кожна з названих типових слідчих ситуацій має свою специфіку і заслуговує детального розгляду.

Ситуація 1. Обвинувачений визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення. Така ситуація на практиці під час розслідування злочинів, передбачених ст. 175 КК України, зустрічається найчастіше (73,69%). Це можна пояснити різними причинами, але головна з них полягає в тому, що наступний етап розслідування в цій категорії злочинів, як правило, характеризується наявністю значної кількості доказів, що вказують на умисну та безпідставну невиплату установлених законом виплат. Внаслідок цього, своєю чергою, винні особи активно визнають свою вину та намагаються швидко погасити заборгованість перед працівниками. Це, як видається, мотивується також і тим, що керівники, які вперше вчинили злочин невеликої чи середньої тяжкості, враховуючи їх сприяння слідству та позитивні характеризуючі дані, розраховують на можливість бути звільненими від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України). Так, у кримінальній справі про обвинувачення директора Львівського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту громадянина Ф. за ч. 1 ст. 175 КК України, керівник повністю визнав свою вину, мотивуючи, що борг утворився внаслідок недофінансування науково-дослідних робіт, що виконувались за кошти державного бюджету. Згодом він зумів погасити заборгованість і був звільнений судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України) [1].

Для цієї ситуації характерні висунення і перевірка таких типових версій: 1) про щире каяття обвинуваченого у вчиненні злочину і намагання спокутувати свою вину; 2) про намагання обвинуваченого, визнавши вину за один злочин чи епізод, уникнути відповідальності за інший більш тяжкий злочин чи більшу кількість епізодів, яких ще не виявлено; 3) про взяття обвинуваченим всієї вини за вчинення злочину на себе з метою виведення з-під “удару” інших членів злочинної групи.

В такій ситуації вирішуються наступні тактичні завдання:

- встановлення за допомогою показань обвинуваченого детального механізму вчинення невиплати заробітної плати (інших установлених законом виплат) та інших злочинів, всіх співучасників та їх ролі у вчиненні злочину, місцезнаходження всіх свідків та потерпілих, інших обставин, що входять в предмет доказування;

- встановлення інших, крім показань обвинуваченого, джерел відомостей про обставини вчинення злочину;

- перевірка показань обвинуваченого шляхом одержання інформації з інших джерел;

- встановлення інших, ще невідомих правоохоронним органам, злочинів, вчинених обвинуваченим та його співучасниками;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для правильної організації тактики провадження слідства (перевірки побудованих версій), а також для постановлення судом обґрунтованого і справедливого вироку;

- пред'явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності відповідно до вимог ст. 141 КПК України.

Визначені основні тактичні завдання розслідування вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:

1. допит обвинуваченого (деталізований з використанням аудіо- і відеозапису);

2. проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його соціальних зв'язків;

3. допит осіб, на яких вказав обвинувачений і які ще не були допитані;

4. проведення очних ставок між обвинуваченим і іншими особами за наявності протиріч в їх показаннях;

5. виїмка предметів і документів, що стосуються кримінальної справи, на які звернув увагу обвинувачений;

6. огляд вилучених предметів і документів та визначення напрямів їх використання;

7. призначення і проведення експертиз (в необхідних випадках) для вивчення вилучених предметів і документів;

8. пред'явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності і повторний допит обвинуваченого.

Наведені слідчі дії та оперативно-розшукові заходи спрямовані на перевірку показань обвинуваченого (в ракурсі побудованих версій) та одержання нових до- казів. Враховуючи ту обставину, що позиція обвинуваченого кожного моменту може змінитися на протилежну з відмовою від раніше даних ним показань, слідчі дії за його участю повинні проводитися в максимально стислі строки. Паралельно повинні прийматися заходи щодо захисту обвинуваченого від негативного впливу співучасників злочину, які можливо залишилися невстановленими та інших зацікавлених у справі осіб.

Ситуація 2. Обвинувачений визнає себе винним частково. Така ситуація в практиці розслідування злочинів, передбачених ст. 175 КК України, порівняно з попередньою зустрічається менш часто (21,05%). Вона означає, що обвинувачений погоджується тільки з частиною обвинувачення. Так, у кримінальній справі про обвинувачення директора ТзОВ “Галичскло” громадянина Ж. за ч. 1 ст. 175 КК України, порушеної 29.03.2006 р. внаслідок утворення заборгованості із виплати заробітної плати 220 працівникам, директор свою вину визнав лише частково. У показаннях він посилається на те, що заборгованість виникла ще до його призначення на посаду (перебував на посаді з 28.03.2005 р. по 13.03.2006 р., а борг за 2003-2004 рр.) і збільшився вже за час його керівництва ТзОВ - за три місяці 2005-2006 рр. [2]

Для цієї ситуації характерне висунення і перевірка наступних типових версій:

1) повідомлене обвинуваченим відповідає реальним подіям, що мали місце;

2) обвинувачений намагається, шляхом визнання вини за один епізод злочину, який носить очевидний характер, уникнути відповідальності за інші епізоди.

Перша версія націлює слідчого на врахування можливої щирості в поведінці обвинуваченого, коли заборгованість дійсно виникла не з його вини, а з вини інших осіб, коли він не перебував на посаді керівника і не мав можливості розпоряджатися коштами підприємства, установи, організації, а після призначення ще не встиг налагодити робочий процес і отримати достатній прибуток, щоб погасити існуючий борг. Друга версія пояснює становище обвинуваченого, яке може бути продиктоване прагненням уникнути відповідальності за значно більшу кількість епізодів. Цей варіант дій звичайно ґрунтується на врахуванні наявних доказів щодо данного керівника і інформації про кількість працівників щодо яких існує заборгованість з виплати належних їм виплат та час утворення боргу. Це, своєю чергою, і обумовлює вибір обвинуваченого: визнати себе винним у злочині, який є очевидним і в розпорядженні слідства стосовно цього достатньо доказів, і не визнавати вини там, де немає прямих доказів. При такій позиції обвинувачений не буде проявляти активності в наданні слідчому допомоги у виявленні нових джерел доказів.

Спільною рисою обох можливих варіантів в поведінці обвинуваченого є його спрямованість (може вважатися найбільш вірогідною) на активну участь в проведенні слідчих дій.

В такій ситуації вирішуються наступні тактичні завдання:

- встановлення за допомогою показань обвинуваченого детального механізму вчинення злочину і його аргументів (міркувань) щодо інших епізодів злочину, що вказують, на його думку, на непричетність до них;

- встановлення інших, крім показань обвинуваченого, джерел відомостей про обставини вчинення злочинів та перевірка показань обвинуваченого шляхом одержання інформації з них;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для тактики ведення слідства (перевірки висунутих версій), а також для винесення судом обґрунтованого і справедливого вироку;

- встановлення всіх співучасників злочину та їх ролі у його вчиненні з орієнтуванням на вже одержані показання обвинуваченого та виявлення протиріч;

- усунення протиріч між показаннями обвинуваченого та інших співучасників злочинів, потерпілих, свідків;

- викриття обвинуваченого в дачі неправдивих показань в певній частині обвинувачення, коли зібрано достатньо для цього доказів;

- встановлення інших, ще невідомих правоохоронним органам, епізодів злочину, вчинених обвинуваченим та його співучасниками;

- пред'явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (із змінами і доповненнями).

Визначені основні тактичні завдання розслідування в даній ситуації вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:

1. допит обвинуваченого;

2. допит осіб, на яких вказав обвинувачений як на таких, що могли вчинити злочин, в якому він не визнав себе винним;

3. проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його соціальних зв'язків;

4. проведення очних ставок між обвинуваченим і співучасниками злочину, іншими суб'єктами кримінального процесу (за наявності протиріч в їх показаннях);

5. призначення і виконання відповідних судових експертиз щодо обставин, які заперечуються обвинуваченим (почеркознавчої, судово-бухгалтерської, експертизи комп'ютерної техніки та програмного забезпечення тощо);

6. проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення незнайомих обвинуваченому осіб, на яких він посилається у своїх показаннях;

7. пред'явлення обвинувачення в повному обсязі (в необхідних випадках із змінами і доповненнями) та повторний допит обвинуваченого.

В цій ситуації в проведенні вказаного комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів є певні спільні риси з попередньою ситуацією. Це пояснюється наявністю елементу визнання вини з боку обвинуваченого як в першому, так і в другому випадках. Але є і суттєва різниця, яка обумовлює відмінності в спрямованості і тактиці проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів - наявність заперечення причетності до вчинення певних епізодів злочину чи окремих його обставин. Це важливий фактор, який впливає на обстановку розслідування і, відповідно, повинен враховуватися слідчим під час визначення алгоритму його дій.

Ситуація 3. Обвинувачений не визнає себе винним у повному обсязі пред'явленого обвинувачення. Ця ситуація на практиці є найменш поширеною і найскладнішою на наступному етапі розслідування невиплат заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (5,26%). Найчастіше невизнання вини у вчиненні злочину аргументується відсутністю внаслідок різних обставин об'єктивної можливості виплатити заробітну плату чи інші установлені законом виплати. Так, у кримінальній справі про обвинувачення генерального директора ЗАТ “ЯРСТ” громадянина Ж. за ч. 1 ст. 175 КК України, порушеної 4.07.2006 р. у результаті утворення заборгованості перед 26 працівниками, генеральний директор винним себе не визнав. У показаннях він вказав, що лише формально виконував обов'язки генерального директора ЗАТ, а фактично всіма справами товариства керував Голова спостережної ради та директор товариства “Норма-прім”, яка є засновником ЗАТ “ЯРСТ”. Останні здійснювали керівництво діяльністю товариства, а його, шляхом погроз, змушували формально залишатись на посаді генерального директора, щоб самим уникнути відповідальності за невиплату заробітної плати та інші злочини та проступки, що вчинялися ними [3].

Таку позицію обвинувачений займає в результаті ретельного аналізу стану розслідування, наявності доказів у слідства та можливостей їх одержання. Головна мета цього полягає в тому, щоб “затягнути” слідство наскільки можливо, виграти час для організації протидії з використанням різноманітних засобів і підвести слідство до кардинальної зміни юридичної формули обвинувачення в бік його пом'якшення або виключення кримінальної відповідальності взагалі.

За своєю суттю ця позиція обвинуваченого є однією з ознак активної протидії розслідуванню. Виходячи з цього, повинні вживатися заходи, спрямовані на попередження і нейтралізацію можливих форм цієї протидії.

З врахуванням визначених особливостей даної слідчої ситуації під час розслідування вирішуються наступні тактичні завдання:

- втягнення обвинуваченого в неформальне спілкування з метою встановлення мотивів вибору такої позиції, відповідної аргументації, його цілей тощо;

- переконання обвинуваченого в невигідності для нього відмови від очевидного (і доказаного) вчинення злочину, затягуванні слідства та іншої протидії;

- встановлення нових (ще невідомих) епізодів вчинення злочину та його співучасників;

- забезпечення збереження джерел доказової інформації вчинення встановлених епізодів злочинної діяльності;

- попередження можливої відмови потерпілих і свідків від раніше даних свідчень під впливом протиправних дій із сторони зацікавлених осіб;

- використання засобів масової інформації для нейтралізації можливих намагань з боку зацікавлених осіб ввести громадськість в оману;

- збір інформації про особистість обвинуваченого, необхідну для правильної організації тактики ведення слідства (перевірки висунутих версій), а також для винесення судом обґрунтованого і справедливого вироку;

- пред'явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (із змінами і доповненнями).

Визначені основні тактичні завдання розслідування в даній ситуації вирішуються шляхом проведення наступного комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів:

1.допит обвинуваченого;

2. проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одержання інформації про особистість обвинуваченого, встановлення його злочинних та інших соціальних зв'язків;

3. проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одержання інформації про нові (ще невідомі) епізоди вчинення злочину та його співучасників;

4. вжиття заходів з ізоляції впливу обвинуваченого (чи його співучасників) на потерпілих та свідків, чиї показання мають ключове значення в кримінальній справі;

5. організація публікацій інформаційних повідомлень у засобах масової інформації щодо стану розслідування даного злочину, яка має велике суспільно-політичне значення;

6. проведення очних ставок між обвинуваченим та особами, на яких він вказує, а також головним бухгалтером, власниками, засновниками та іншими особами. Так, в аналізованій кримінальній справі очну ставку необхідно було провести між обвинуваченим та головою спостережної ради, з головним бухгалтером, з керівником роздрібних продаж, щоб спростувати “легенду” обвинуваченого, згідно якої він не здійснював керівництво діяльністю товариства.

7. проведення виїмки банківських виписок та інших необхідних документів, що стосуються господарської діяльності обвинуваченого. Так, проведення виїмки документів про господарську діяльність товариства, знадобилось, щоб перевірити версію обвинуваченого щодо відсутності у нього печатки і відповідно можливості підписувати зазначені документи, а також документів-виписок лікарів, щоб перевірити твердження обвинуваченого про побої і погрози із сторони вказаних ним осіб;

8. призначення експертиз щодо обставин, які заперечуються чи стверджуються обвинуваченим (почеркознавчої, судово-бухгалтерської, експертизи комп'ютерної техніки та програмного забезпечення тощо). Так, в аналізованій справі обвинувачений стверджував, що його підписи в платіжних документах підроблені і виконані не ним, в результаті чого слідчий прийняв рішення призначити техніко- криміналістичну експертизу документів;

9. накладення, за необхідності, арешту на майно обвинуваченого;

10. пред'явлення обвинувачення в повному обсязі виявлених і доказаних епізодів злочинної діяльності (в необхідних випадках із змінами і доповненнями) і повторний допит обвинуваченого.

Особливістю названих слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів, що їх відрізняє від однойменних дій в інших описаних ситуаціях, є те, що вони проводяться в атмосфері явно вираженої активної протидії розслідуванню. Це характерно для розслідування більшої кількості економічних злочинів, особливо тих, які були вчинені організованими злочинними групами. Чисельний склад таких груп (до яких, як правило, входять підприємці, керівники і спеціалісти комерційних банків, працівники державних владних структур), а також наявність в їх розпорядженні великих коштів надають їм значних можливостей у створенні різноманітних перешкод слідству та у притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб. Дана обставина накладає своєрідний відбиток як на планування і організацію розслідування в цілому, так і на тактику підготовки і проведення окремих слідчих дій.

Узагальнюючи викладене, справедливо погодитись з думкою Р.С. Бєлкіна, який свого часу зауважив, що типізація слідчих ситуацій за всіма їх складовими компонентами практично неможлива, оскільки вона повинна буде нараховувати колосальну кількість варіантів. Проте, практичне значення для криміналістичного забезпечення розкриття і розслідування злочинів, пов'язаних з невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат має виявлення найтиповіших слідчих ситуацій не лише початкового етапу розслідування, а й наступного, на основі яких й можливо розробити типові алгоритми подальшого розслідування. Типізація слідчих ситуацій, навіть будучи незавершеною на теоретичному рівні, вже чинить певний вплив на зміст розслідування. Вона необхідна для напрацювання методів вирішення тих чи інших слідчих (тактичних) завдань, що виникають на наступному етапі розслідування злочинів, передбачених за даної ситуації ст. 175 КК України.

злочин розслідування слідчий

Список використаної літератури

1. Кримінальна справа № 1-48/10. Архів Личаківського районного суду міста Львова. - 2010.

2. Кримінальна справа № 1-69/08. Архів Личаківського районного суду міста Львова. - 2008.

3. Кримінальна справа № 1-242/07. Архів Личаківського районного суду міста Львова. - 2007.

Размещено на Allbest.ru