Мета пред’явлення для впізнання в контексті його співвідношення з тактичними прийомами інших слідчих дій та оперативно-розшуковими заходами, в основі яких лежить узнавання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мета пред'явлення для впізнання в контексті його співвідношення з тактичними прийомами інших слідчих дій та оперативно-розшуковими заходами, в основі яких лежить узнавання

кримінальний впізнання слідчий узнавання

Отож, сутність цієї дії полягає в тому, що попередньо допитана особа (впізнаючий) при пред'явленні їй об'єкта порівнює його з уявним образом і дає показання про те, чи впізнає вона об'єкт, що сприймався раніше за певних обставин, пов'язаних з розслідуваним злочином, а також пояснює, за якими ознаками або обставинами. Відтак як самостійна слідча дія пред'явлення для впізнання є процесуальною формою ототожнення (ідентифікації) людей, матеріальних об'єктів, що потрапили в орбіту кримінального судочинства, за образом (за ідеальним відображенням, уявним образом, слідом пам'яті), що зберігся в пам'яті учасника розслідуваної події. Психофізичну сутність цієї слідчої дії становить психофізіологічний акт узнавання - складний психофізіологічний процес, під час якого людина зіставляє об'єкти реальної дійсності, котрі сприймаються в даний момент, із зафіксованими раніше суб'єктивними образами і робить висновок про наявність або відсутність тотожності між ними. Процес узнавання включає етапи: сприйняття, запам'ятовування і розпізнавання. Узнавання як іманентна психофізіологічна властивість людини, лежить в основі її пізнавальної діяльності і реалізується у тісному зв'язку з іншими системними елементами пізнавальної діяльності людини. Узнавання як результат психофізіологічної діяльності має місце в усіх сферах людської діяльності, і звичайно входить структурним елементом у різноманітні організаційні, оперативні, криміналістичні і тактичні прийоми слідчої і судової діяльності.

Слідча практика показує, що під час розслідування злочинів зустрічаються численні і найрізноманітніші види і форми використання узнавання. Тактичні прийоми, спрямовані на узнавання раніше сприйнятих об'єктів застосовуються не лише при провадженні пред'явлення для впізнання, але й під час огляду місця події, обшуку та виїмки, відтворення обстановки й обставин події (перевірки показань на місці, слідчого експерименту), допиту та очної ставки. Проте таке узнавання не слід змішувати з пред'явленням для впізнання як слідчою дією. Узнавання в процесі зазначених слідчих дій не є самостійним процесуальним актом, як це має місце при пред'явленні для впізнання, а є супутнім чинником під час цих слідчих дій, які вирішують свої задачі. При цьому акт узнавання під час їх проведення може істотно вплинути на їх хід і результати.

Історично впізнання людей, предметів використовувалось саме як один із тактичних прийомів допиту. Справді, допит і пред'явлення для впізнання мають багато спільного. Передусім те, що в ході допиту, як і в ході пред'явлення для впізнання, слідчий отримує від свідка (потерпілого, обвинуваченого) дані про факти, які раніше він сприймав і які збереглись у його пам'яті. Істотна їхня відмінність полягає 1) у формі передачі цієї інформації слідчому. При допиті інформація про раніше сприйняту і збережену в пам'яті подію передається шляхом опису (усного чи письмового), в той час як при пред'явленні для впізнання - шляхом узнавання раніше сприйнятого на основі порівняння збереженого уявного образу об'єкта з об'єктом, пред'явленим для впізнання, і вказівки впізнаючого на їх тотожність чи відмінність. 2) В ході допиту предмети і речі можуть пред'являтись допитуваному не тільки з метою ототожнення, а головно для активізації пам'яті (спонукання асоціативних зв'язків) чи для викриття неправди і спонукання до дачі правдивих показань.

Наприклад пред'явлення допитуваному фотоальбомів з фотозображеннями осіб, що перебувають на обліку в МВС, допоможе йому відновити в пам'яті ознаки зовнішності розшукуваного злочинця. Тут тактичний прийом, в основі якого лежить узнавання, використовується для пригадування забутих обставин розслідуваної події.

Елементи узнавання можуть мати місце не лише в ході допиту, а й під час деяких різновидів слідчого експерименту. Наприклад, перевірка здатності конкретної людини розрізняти подібні голоси чи розпізнавати зовнішньо подібні об'єкти з певної відстані чи при поганому освітленні чи при будь-яких інших умовах, що ускладнюють сприйняття, реалізуючи головну мету - дослідним шляхом переконатися у здібностях особи, - обов'язково супроводжуються узнаванням цих об'єктів, які особа має розпізнати.

Характерне узнавання і для перевірки показань на місці, проведення якої так само як і пред'явлення для впізнання має сенс тільки при добровільній згоді раніше допитаної особи. Її сутність полягає у виборі особою шляху й показі певного місця, пов'язаного з подією злочину, де перевірятимуться її показання, в розповіді про вчинені на цьому місці дії і деталі обстановки, демонстрації певних дій, співставленні показань з реальною обстановкою й іншими матеріалами справи. Узнавання місця й обстановки вчинення злочину є необхідною умовою подальшого продовження цієї слідчої дії. Примітно, що перевірка показань на місці часто є єдино можливим способом узнавання ділянок місцевості, будівель, приміщень в натурі (крім випадків їх розташування серед однотипної, за однаковими проектами забудови, коли можливо дотримати процесуальні умови пред'явлення їх для впізнання).

На допиті обвинувачуваний К. розповів про місце, де учинив ще одну квартирну крадіжку, і назвав місце розташування будинку, однак адресу не назвав з причини, що назви вулиць погано запам'ятовує. У ході відтворення обстановки й обставин події обвинувачуваний узнав багатоповерховий будинок за формою і перукарнею на першому поверсі сусіднього будинку зліва, якщо стояти лицем до під'їздів. Пояснив, що обікрадена ним квартира знаходиться на третьому поверсі вказаного будинку. Номер квартири і під'їзду він не пам'ятав, але висловив упевненість, що зможе показати ці об'єкти тому, що добре запам'ятав їх, при цьому під'їзд був крайнім. Далі обвинувачуваний підійшов до під'їзду №1 і вказав на нього. На запитання слідчого він пояснив, що узнає цей під'їзд у цілому за розташуванням в будинку, за кущем бузку, який ріс справа від входу і розбитими східцями, що ведуть у під'їзд. Далі громадянин К. пройшов на третій поверх, де вказав на двері квартири під №9, пояснивши, що узнає двері квартири за характерною оббивкою і що саме з цієї квартири ним скоєна крадіжка. Увійшовши в квартиру, обвинувачуваний назвав особливості обстановки в квартирі і конструкцій замків вхідних дверей [1].

З наведеного прикладу видно, що в ході однієї слідчої дії мало місце упізнавання трьох об'єктів (будинку, під'їзду, квартири). Пояснення обвинувачуваного ґрунтуються на узнаванні ним місця скоєння злочину. Факти узнавання стали невід'ємною складовою подальшого проведення слідчої дії. Якщо припустити, що обвинувачуваний не зміг би впізнати місце злочину, тоді подальше проведення перевірки й уточнення його показань не могло б відбутися.

Результати узнавання в ході слідчого експерименту чи перевірки показань на місці за чинним КПК України повинні бути зафіксовані в протоколі відтворення обстановки й обставин події. Проте, на практиці, слідчі зазвичай у протоколах відтворення обстановки й обставин події чітко не констатують фактів узнавання місця вчинення злочину, хоч узнавання мало місце в усіх випадках. Як правило, слідчі у протоколі відображають той факт, що обвинувачуваний привів до певного місця і дав такі-то пояснення. За якими ознаками обвинувачуваний визначив, що це те саме місце, де був скоєний злочин, у протоколах не вказується. Тобто, узнавання місця події завжди презюмується із змісту протоколу. Але для забезпечення достовірності доказів припущення із протоколу не годяться, потрібні процессуально встановлені і належним чином зафіксовані факти.

Зазначені вимоги відображені у чинному КПК України і фактично у такому ж переліку залишаються у його законопроекті [8]. На конкретизацію цих процесуальних правил криміналістикою пропонується низка тактико - організаційних рекомендацій пред'явлення для впізнання, адресованих переважно для окремих видів впізнання (розглядатимуться далі), так і таких, що мають загальне значення, ось, наприклад:

- слідчому перед пред'явленням для впізнання забороняється показувати впізнаючому об'єкт, який підлягає впізнанню, або повідомляти його ознаки; слід вживати заходів, які б виключали їхню зустріч;

- забороняються будь-які способи впливу на впізнаючого, що включають будь-яке підказування чи навідні дії. При цьому у процесі пред'явлення для впізнання, як і при провадженні інших слідчих дій, пов'язаних з одержанням

інформації від людей, слідчий справляє на впізнаючого певний психологічний вплив, який однак не повинен обмежувати свободу вибору об'єкта, що упізнається, має на меті активізувати мислення впізнаючого, створити умови, що сприяють нормальному ходу слідчої дії;

- пред'явлення для впізнання одного й того самого об'єкта, одним і тим же впізнаючим як правило, можна проводити тільки один раз;

- пред'явлення для впізнання проводиться в просторому, добре освітленому приміщенні. Впізнаючому пропонують оглянути об'єкти, при цьому слідчий повинен з'ясувати: чи влаштовують впізнаючого умови спостереження, чи достатньо добре видно ознаки. У необхідних випадках слід змінювати ступінь і спрямованість освітлення, надавати впізнаючому можливість використовувати найпростіші вимірювальні та оптичні засоби, переміщати об'єкти в просторі т. под. Можливе проведення впізнання в умовах, аналогічних чи наближених до умов на момент сприйняття. Упізнаваний об'єкт бажано привести до вигляду, який він мав на момент сприйняття.

Таким чином, на основі вищевикладеного, як видається сам собою випливає висновок, що, виходячи із природи та сутності пред'явлення для впізнання, його метою іманентно (з засади речі) є встановлення конкретної індивідуальної тотожності, коли впізнаючий, порівнюючи ознаки пред'явлених йому об'єктів з ознаками раніше сприйнятого і збереженими в пам'яті, відповідає на запитання, чи це той об'єкт, ознаки якого він запам'ятав чи інший. Інша річ, ця мета не завжди досягається, але повинна завжди ставитись. Тому від мети слід відрізняти результат слідчої дії. А результатом пред'явлення для впізнання може бути і неузнавання об'єкта чи встановлення групової приналежності, яке матиме орієнтуюче пошукове значення для розслідування справи. Результат впізнання слід вважати позитивним у випадках, коли впізнаючий заявляє про впізнавання і називає не тільки ознаки, а й їх сукупність, на якій базується впізнання.

На спрямованість пред'явлення для впізнання на результат у категоричній, а не приблизній (чи імовірній) формі, вказує не тільки вжита у законі термінологія («при необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання…»), а й перевірочний, в основному, характер цієї слідчої дії - її спрямованість на перевірку і уточнення наявних у справі доказів, а одержання в її ході нових доказів є супутнім фактором. Пред'явлення для впізнання немов би завершує розпочату, головно, на первинних допитах, а також на інших слідчих та оперативно-розшукових діях роботу зі збирання, перевірки й одержання додаткової доказової інформації та її процесуального закріплення. При впізнанні попередньо допитуваний упізнаючий не володіє інформацією, де саме на момент допиту перебуває об'єкт (людина, предмет, приміщення), що належить ідентифікувати, його презюмується відшукати слідством іншими засобами доказування і пред'явити допитуваному для узнавання. Тобто на момент прийняття рішення про пред'явлення для впізнання, слідчий уже не тільки має певну орієнтуючу інформацію про об'єкт, який потрібно упізнати, а й має його до диспозиції і може пред'явити його для впізнання. Іншими словами, на момент прийняття рішення про пред'явлення для впізнання для доказування факту причетності якоїсь особи чи предмета до розслідуваної події слідчому вже не настільки потрібна якась додаткова орієнтуюча інформація про них (така уже звичайно є), як конкретний (категоричний) ствердний чи спростовний висновок про це.

Звичайно, іноді пред'явлення для впізнання слідчі здійснюють з метою встановлення групової приналежності. Питання в тому, чи варто з точки зору логістики, ергономіки і здорового глузду з цією метою цю слідчу дію планувати. Такий результат зазвичай має вираз констатації впізнаючим подібності одного з пред'явлених йому об'єктів з тим, що сприймався ним раніше. Наприклад, свідку можуть бути пред'явлені зразки холодної зброї, в одному із яких він виявляє подібність зі зброєю, яку нападник використав при нападі на потерпілого. Встановлення групової приналежності за результатами впізнання не може мати доказового значення і лише дає підстави звузити коло шуканих об'єктів. Тому планувати проведення цієї слідчої дії завідомо з єдиною метою встановити подібність раніше сприйнятого свідком об'єкта з одним із пред'явлених йому, тобто встановити його групову приналежність, недоцільно, оскільки такий самий результат (орієнтовний в доказовому плані) можна одержати іншими засобами доказування без дотримання процесуальної форми цієї слідчої дії [5, с. 628]. Наприклад, для констатації подібності якогось предмета, знаряддя тощо з раніше сприйманим об'єктом свідком (потерпілим, обвинуваченим) цілком достатньо використати узнавання як тактичний прийом допиту (показати каталог зразків зброї), іншої слідчої дії чи оперативно-розшукового засобу за його участі. Це зекономило б час і ресурси на організацію проведення пред'явлення впізнання. Адже витрата часу на здійснення кожної процесуальної дії є складовою частиною загального бюджету часу, відведеного для розслідування. А економія часу забезпечується раціональною організацією праці, компонентом якої є прийняття і реалізація оптимальних процесуальних рішень. Одну і ту ж обставину нерідко можна встановити та підтвердити за допомогою проведення низки однорідних чи різнорідних (вербальних чи невербальних) слідчих дій. І можливість вибору - або пред'явлення для впізнання, або інша процесуальна дія при однаковому за доказовим значенням результат - не є винятком.

З точки зору самокритики, усвідомлюю можливий закид: а чи аж настільки питання про мету пред'явлення для впізнання варте уваги, щоб бути виправданим предметом наукового обговорення? - Видається, що так, і значення його і теоретичне, і практичне.

Адже, як відомо, в кожній науці існують системи термінів, понять, класифікацій, за допомогою яких визначається зміст усієї науки. Вони складають онтологію науки і тому вони повинні мати чітко сформульоване значення і коло охоплюваних елементів. Особлива роль належить дефініціям і класифікаціям, які є статичним виразом закономірностей, встановлених конкретною наукою на даний момент пізнання, вони є вершиною абстрагування, а, отже, найглибшого проникнення у суть речей. Тому, більш точне формулювання у визначеннях поняття пред'явлення для впізнання мети його здійснення - встановлення тотожності - відповідно точніше відповідатиме і відображатиме спрямованість і пізнавальну природу цієї слідчої дії, а відтак удосконалюватиме понятійний апарат криміналістики. Так само, точніше формулювання мети пред'явлення для впізнання у дефініціях його поняття у навчальній літературі і в процесі викладання курсу криміналістики чи відповідних спецкурсів сприятиме належній професійній підготовці оперативних працівників і слідчих. Це є особливо важливим у сучасних умовах омолодження середнього віку слідчих і відповідно їхнього середнього стажу роботи на цій посаді (3 роки), досвід яких ще далеко не завжди в змозі їм підказати оптимальне тактичне рішення щодо вибору того чи іншого засобу доказування для встановлення певної обставини.

Список літератури

1. Архів Дрогобицького районного суду Львівської області. Кримінальна справа №23/2009.

2. Архів Яворівського районного суду Львівської області. Кримінальна справа №18/2008.

3. Гончаренко В.Г. Лекції з судової психології, читані в Академії адвокатури України / В.Г. Гончаренко. - К.: Академія адвокатури України, 2008. - 278 с.

4. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы / А.В. Дулов, Н.В. Жогин, Ф.Н. Фаткуллин. - Минск, 1959. - 195 c.

5. Ексархопуло А.А. Криминалистика: учебник / А.А. Ексархопуло. - СПб., 2009. - 904 с.

6. Лисицин В.П. Пред'явлення для упізнання вимагає більш чіткої регламентації в нормах КПК України / В.П. Лисицин // Зб. наук. пр.: Проблеми юридичної науки та правоохоронної практики. - К., 1994. - С. 138-150.

7. Некрасов В.А. Оперативне розпізнавання: монографія / В.А. Некрасов, В.Я. Мацюк, Н.Є. Філіпенко, Л.В. Родинюк. - К.: КНТ, 2007. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru