Караність злочинів, що посягають на інформаційний аспект приватності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Караність злочинів, що посягають на інформаційний аспект приватності

санкція стаття інформаційний приватність

Аналізуються санкції статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності. Обґрунтовується висновок, що санкції містять певні недоліки. Зокрема, закріплена певна диспропорція у визначенні покарання за аналізовані злочини, які є близькі за характером і ступенем суспільної небезпеки; у злочинах, ознаки яких передбачені загальною та спеціальною нормами, санкція спеціальної норми встановлена менш сувора, ніж санкція загальної норми; санкції за кваліфікований вид злочину побудовані без врахування типу санкції за простий вид відповідних злочинів. Запропоновано внести зміни у санкції статей 163, 182 КК України для усунення зазначених недоліків.

Ключові слова: кримінально-правові санкції, злочини проти приватності, диференціація відповідальності, індивідуалізація покарання

Ефективність санкції залежить від того, наскільки її конструкція відповідає правилам юридичної техніки. Слід відзначити, що побудові кримінально-правових санкцій завжди приділялась достатня увага в юридичній літературі. Зокрема, над питаннями конструювання кримінально-правових санкцій як загалом, так і санкцій статей, що передбачають окремі види злочинів працювали такі науковці: О.П. Горох, Т.А. Денисова, А.П. Козлов, Г.Л. Крігер, В.В. Мальцев, А.А. Музика, В.В. Полтавець, В.В. Проценко, Ю.Ф. Філей та інші. Однак, в науковій літературі вчені постійно відзначають про складність досліджуваної проблеми та зауважують на тому, що пропозиції встановлення санкцій в кримінальному законі не є повністю об'єктивними, і ґрунтуються на суб'єктивному погляді автора [1, с. 16-19; 2, с. 11-25].

У цьому контексті актуальним видається питання караності злочинів, що посягають на інформаційний аспект приватності. До того ж у сучасній правовій літературі це питання залишається не дослідженим. Тому, метою цієї статті є з'ясувати зміст санкцій статей, що передбачають посягання на інформаційний аспект приватності та внести пропозиції щодо їх вдосконалення.

Санкції статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності (ст. ст. 132, 145, 182, 163, 168 КК України) за можливістю вибору для суду покарання є відносно визначеними, альтернативними. При чому, передбачають лише верхню межу, нижня межа покарання встановлюється згідно з відповідною статтею Загальної частини КК України. Санкція ч. 2 ст. 163 КК України вирізняється з-поміж інших тим, що за кількістю видів покарань є одиничною та встановлює і нижню, і верхню межі покарання. Крім того, санкції ст. 132, ч. 2 ст. 168 КК України належать до кумулятивних, адже передбачають можливість застосовування додаткового покарання.

Першочергово слід проаналізувати санкції статей, що передбачають відповідальність за посягання проти інформаційного аспекту приватності, передбачені в основних складах, а згодом санкції складів злочинів із кваліфікуючими ознаками. Принагідно зазначимо, що кваліфікуючі ознаки мають лише злочини, передбачені ст. ст. 163 та 168 КК України.

Відповідно до ст. 12 КК України критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, а роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК України [3, с. 99]. За таким критерієм слід аналізувати санкції статей злочинів проти інформаційного аспекту приватності. Враховуючи те, що аналізовані злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, кількість видів покарань у санкціях за відповідні посягання є надто великою. Зокрема, санкції статей 145, 182 КК налічують аж чотири основні види покарань, а санкція статті 132 КК - чотири основні та одне додаткове. Як зазначав О.П. Козлов, зміна тяжкості виду злочину в сторону зменшення тягне за собою зменшення кількості видів покарань [4, с. 105]. На надлишковість видів та розмірів покарань у межах одного складу злочину вказували й інші вчені, які вважають, що надто широкі санкції не сприяють єдності судової практики (і кримінальній політиці у сфері правозастосування), оскільки дозволяють призначати різні покарання за схожі злочини за схожих обставин, відомостях про особу злочинця [5, с. 85; 6, с. 333].

Спостерігається певна непослідовність при визначенні видів покарань, тобто відступ від загального правила щодо побудови санкцій, згідно з яким покарання розміщуються від менш суворого до більш суворого (за системою покарань, визначеною ст. 51 КК України). Так, у санкції статті 145 КК України покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю як основне визначено в переліку після покарання у виді громадських робіт, хоча цей вид покарання є менш тяжчим, зважаючи на зміст ст. 51 КК України.

Недоліком є й те, що у санкціях деяких статей прирівнюються покарання різні за ступенем тяжкості. Зокрема, санкції ч. 1 ст. 163 та ст. 182 КК України передбачають штраф - найменш суворе покарання і виправні роботи та обмеження волі (які в системі покарань, згідно зі ст. 51 КК, займають п'яту й дев'яту сходинку), а в ст. 182 КК виправні роботи, арешт і обмеження волі (займають відповідно п'яту, восьму й дев'яту сходинку). У теорії кримінального права існує думка, що значні «стрибки» по «сходах» покарань у санкціях, як правило, невиправдані [6, с. 328].

Негативною ознакою конструювання санкцій у чинному КК України є те, що існує певна диспропорція у визначенні покарання за аналізовані злочини, які є близькі за характером і ступенем суспільної небезпеки. Зокрема, у всіх аналізованих нами злочинах проти приватності, санкції передбачають покарання у вигляді штрафу. Однак, розмір штрафу не співрозмірний у санкціях усіх злочинів. Так, штраф у ст. ст. 132, 163 КК України становить від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Натомість за злочини, передбачені ст. ст. 145, 168, 182 КК України, штраф визначений у розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такий підхід вважаємо невиправданим. Адже всі злочини проти інформаційного аспекту приватності є злочинами одного виду, однакові за характером суспільної небезпеки, отже і санкції повинні бути співрозмірними за такі посягання. Слід також відзначити, що у санкціях статей аналізованих злочинів закладена певна неспіврозмірність розмірів покарання у вигляді штрафу з розмірами інших покарань. Так, розмір штрафу у санкціях ст. ст. 182, 132, 145, 163, 168 КК України передбачений з нижніх половин розміру відповідного виду покарання (відповідно до положень ст. 53 КК України), тоді як строк громадських робіт - до двохсот сорока годин, виправних робіт - до двох років, тобто охоплює весь діапазон цього виду покарання відповідно до положень Зальної частини КК України (ст. ст. 56, 57 КК України).

Незважаючи на недоліки визначення розміру штрафу, варто відзначити доцільність встановлення цього виду покарання за злочини проти приватності. Штраф ефективно застосовується у КК багатьох зарубіжних держав, у тому числі за злочини проти приватного життя. Загалом слід відзначити, що не викликає сумнівів допустимість застосування штрафу в санкціях за злочини невеликої тяжкості. Адже штраф як вид покарання є одним із ефективних засобів впливу за менш тяжкі злочин, і саме тому він включений до багатьох санкцій статей, що передбачають відповідальність за злочини невеликої тяжкості, до яких якраз і належать аналізовані посягання проти приватності. Крім того, із самого визначення поняття злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК) випливає, що ним є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше більш м'яке покарання. В.О. Попрас відзначив, що позаяк штраф є більш м'яким покаранням у порівнянні з позбавленням волі, то цей законодавчий припис прямо передбачає можливість використання його в санкціях за злочини цієї категорії [7, с. 25]. У всіх зазначених статтях штраф є найменш тяжчим покаранням і є альтернативою застосуванню таких видів покарань, як громадські роботи, виправні роботи та обмеження волі у санкції ст. 132 КК України, позбавленню права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у санкції ст. 145 КК України, арешту у санкції ст. 182 КК України.

Водночас, видається необґрунтованим встановлення такого виду покарання, як арешт, яке передбачено лише в одній санкції ст. 182 КК. З огляду на те, що це покарання в санкції відповідної статті передбачає сувору ізоляцію особи від суспільства та максимальний строк (до шести місяців), вважаємо недоцільним існування цього виду покарання поряд із іншими покараннями за злочини проти приватності, які одинакові за характером суспільної небезпеки, але які не передбачають цього покарання. Крім того, цілком виправдано вказують на неготовність вітчизняної кримінально-виконавчої системи до виконання аналізованого покарання у зв'язку з відсутністю арештних домів, що призвело до відбування арешту засудженими у слідчих ізоляторах. Це значно погіршує становище засуджених до такого покарання, оскільки вони знаходяться у більш суворих умовах режиму виконання цього покарання у порівнянні з тими, що передбачені Кримінально-виконавчим кодексом України [8, с. 25-26]. Тому, слушною видається пропозиція А.А. Музики, О.П. Гороха відстрочити застосування покарання у виді арешту до появи арештних домів, як це свого часу було зроблено у Російській Федерації [2, с. 51].

Ще одним недоліком, що вказує на неузгодженість санкцій за вчинення близьких за видом і характером злочинів, є те, що таке покарання, як обмеження волі за окремі злочини встановлено, а за інші - ні. Зокрема, цей вид покарання передбачено за злочини, передбачені ст. ст. 132, 163, 182 КК, а за злочин, передбачений ст. 145 КК, не передбачено. Натомість, у санкції ст. 168 КК обмеження волі встановлено за кваліфікований вид цього складу злочину.

Слід звернути увагу також на те, що норма, передбачена в ст. 182 КК, виступає як загальна щодо норм, передбачених ст. ст. 132, 145, 163, 168 КК, які, відповідно, є спеціальними. За загальним правилом, виділення спеціальних норм спрямоване на посилення відповідальності. Однак, саме у санкції ст. 182 КК містяться тяжчі покарання у виді арешту, обмеження волі у порівнянні із санкціями інших статей, де такого покарання не передбачено. У зв'язку з цим слушно відзначають, що реалізація принципу справедливості покарання не одержує адекватного відображення при визначенні покарання за злочини, ознаки яких передбачені загальною та спеціальною нормами, а санкція спеціальної норми встановлена менш сувора, ніж санкція загальної норми. Крім того, у літературі звертають увагу на доречність визначення більш широких меж і кола видів покарань у санкціях спеціальної норми, що дозволить законодавцеві таким чином відобразити (врахувати) відмітні ознаки спеціальної норми в її санкції [9, с. 84].

Зазначені розбіжності між санкціями є явним порушенням принципу рівності громадян перед кримінальним законом у сфері призначення покарання, оскільки порушується вимога, згідно з якою у санкціях близьких за ступенем суспільної небезпечності злочинів застосовуються відносно однакові за суворістю покарання [10, с. 164]. Як влучно зауважив М.І. Хавронюк, санкції за усі одного роду діяння повинні бути приблизно однаковими. Різниця може стосуватися лише додаткових покарань [3, с. 98]. Тому, в літературі зауважують на тому, що при конструюванні санкцій законодавець повинен більш уважно підходити до визначення не тільки меж, але й видів (стосовно альтернативних санкцій) покарань із урахуванням передбачених у законі санкцій [9, с. 83].

Слід підтримати позицію законодавця у питанні застосування у санкціях статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності такого додаткового факультативного покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Однак, викликає зауваження застосування цього виду покарання у одних випадках як основного, а у інших - як додаткового. Так, у ст. 132, ч. 2 ст. 168 КК це покарання передбачене як додаткове до інших альтернативно визначених основних. У ст. 145 КК це покарання передбачено альтернативно з іншими як основне, на що вказує сполучник «або». Крім цього, у ст. ст. 163, 182 КК зазначене покарання взагалі не передбачене ні як основне, ні як додаткове. Особливістю цього виду покарання у санкціях статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності, є його поєднання з основними покараннями. Розміщення цього виду покарання в кінці тексту санкцій свідчить про те, що воно може поєднуватися з будь-яким із передбачених основних. Як зазначають у юридичній літературі, у тих випадках, коли санкція є одночасно альтернативною і кумулятивною, додаткове покарання може поєднуватися законодавцем із будь-яким основним. Зокрема, у тих випадках, коли воно розміщено в кінці санкції, і перед ним стоїть кома, за допомогою якої додаткове покарання ніби відокремлюється від всіх основних, це означає, що воно може поєднуватися з будь-яким із основних [7, с. 111]. Однак, у такому випадку може скластися ситуація, за якої зазначене додаткове покарання буде тяжчим, ніж основне. Зокрема, якщо його призначити до покарання у виді штрафу (наприклад, у ст. 132 КК). З цього приводу В.І. Тютюгін відзначив, що основне покарання завжди повинно бути більш суворим, ніж приєднане до нього додаткове. В іншому випадку, втрачається суть їх поєднання, і додаткове покарання перетворюється на основне, замінюючи його та виконуючи його функції [11, с. 89-92]. Цю позицію підтримують й інші правники [2, с. 81; 9, с. 76]. Слід також підкреслити недоцільність існування цього виду покарання в санкціях складів злочинів без кваліфікуючих ознак (наприклад у ст. 132

КК) як додаткового, оскільки ч. 2 ст. 55 КК передбачає, що це покарання як додаткове може бути призначене й тоді, коли не передбачене в санкції статті Особливої частини КК України, але з урахуванням характеру вчиненого злочину, інших обставин суд визнає за неможливе збереження за особою права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При конструюванні санкцій за кваліфікований склад злочину потрібно, насамперед, враховувати тип санкцій, встановлений за простий вид відповідного злочину. Адже кваліфікований склад злочину відрізняється від простого за типовим ступенем суспільної небезпеки, характер останнього - одинаковий для обох різновидностей злочину. Видається незрозумілою позиція законодавця, коли в одному злочині, передбаченому ч. 2 ст. 168 КК України, санкція альтернативна, а в злочині, передбаченому ч. 2 ст. 163 КК України, безальтернативна. Це при тому, що санкції відповідних простих складів злочинів є альтернативні.

Крім того, спостерігається певна неузгодженість санкції ч. 2 ст. 163 зі ч. 1 ст. 163 КК України. Так, покарання за кваліфікований вид аналізованого складу злочину переводить злочин із категорії злочину невеликої тяжкості в тяжкий злочин (позбавлення волі на строк від 3 до 7 років). Як слушно відзначають науковці, зміна категорії злочину більше ніж на одну сходинку виявляється надмірно різкою [6, с. 343]. Ми цілком поділяємо цю позицію. Водночас, за однорідні злочини проти приватності (ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 168), розмір покарання у виді позбавлення волі свідчить про перехід відповідних посягань зі злочину невеликої тяжкості до категорії злочину середньої тяжкості, тобто перехід тільки на один ступінь.

Отже, з вищевикладеного можна запропонувати такі шляхи вдосконалення санкцій статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності:

1) з огляду на те, що в санкціях ч. 1 ст. 163 та ст. 182 КК України прирівнюються покарання різні за ступенем тяжкості, пропонуємо у санкціях простих складів злочинів, передбачених ст. 163 КК та ст. 182 КК, перебачити альтернативно з іншими основними покараннями, покарання у виді громадських робіт. Натомість, із санкцій відповідних статей доцільно виключити таке покарання, як обмеження волі і передбачити його у санкціях аналізованих складів злочинів з кваліфікуючими ознаками;

2) з метою усунення неспіврозмірності покарання у вигляді штрафу, громадських робіт та виправних робіт у санкціях статей, що передбачають злочини проти інформаційного аспекту приватності, пропонуємо узгодити розміри відповідних покарань у санкціях ст. 163 та ст. 182 КК України. Зокрема, покарання у виді громадських робіт слід знизити, як видається, до ста двадцяти годин, що відповідатиме медіані (середньому значенню) відповідного виду покарання, і відповідно - практиці призначення покарання. Так само пропонуємо знизити розмір покарання у виді виправних робіт в аналізованих санкціях - до одного року. Натомість штраф, який є найменш суворим покаранням за відповідні посягання, вважаємо доцільним збільшити за розміром, а саме: від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Саме такий розмір штрафу

встановлено за схожі злочини із посяганнями проти інформаційного аспекту

приватності, зокрема, розголошення комерційної або банківської таємниці в санкції ст. 232 КК України. Крім того, порівняльно-правовий аналіз зарубіжного кримінального законодавства засвідчив, що за посягання на банківську і комерційну таємниці встановлено однакові розміри покарань (наприклад, ст. 203 КК ФРН [12, с. 123], ст. 226-13 КК Франції [13, с. 251]). Варто також наголосити, що за результатами проведеного анкетування, 65,7% працівників ОВС вважають необхідним збільшити розмір штрафу за аналізовані злочини;

3) вважаємо, що санкції ч. 2 ст. 163 та ч. 2 ст. 182 КК слід також побудувати за принципом альтернативних, що краще сприятиме індивідуалізації покарання винному та забезпечить «плавний» перехід у видах покарань, що передбачені за простий та кваліфіковані склади злочинів проти приватності. Необхідно змінити санкції цих статей, передбачивши тільки верхні межі покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років та позбавлення волі на строк до п'яти років, з метою одноманітного використання правил конструювання санкцій у КК України. Такі зміни відповідатимуть законотворчому принципу нормативної економії;

4) необхідно також у санкціях ч. 2 ст. 163 КК та ч. 2 ст. 182 КК передбачити додаткове факультативне покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Наша позиція ґрунтується на тому, що незаконні дії з приватною інформацією зазвичай вчиняються особами, яким ця інформація стає відома у зв'язку з виконуваною ними професійною чи службовою діяльністю. Призначення такого виду покарання за незаконні дії з приватною інформацією буде адекватним наслідком за вчинене посягання, відповідатиме правилам призначення цього виду покарання. Крім того, таке покарання узгоджуватиметься з одним із принципів побудови санкцій, запропонованому в літературі. Зокрема, відзначають, що при некумулятивному виді санкцій за простий вид злочину, введення до нього кваліфікуючої ознаки може не тільки посилити межі основного покарання, але й обумовити введення додаткового виду покарання, що посилює репресію [6, с. 352].

Размещено на Allbest.ru