Адміністративно-правові засади функціонування автомобільного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правові засади функціонування автомобільного транспорту

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Автомобільний транспорт - одна з найвагоміших складових транспортної системи України. Його частка в перевезенні вантажів транспортом загального користування становить 70%, пасажирів - 50%. На сьогоднішній день автомобільний транспорт у цілому задовольняє потреби економіки та населення в перевезеннях, однак за останні роки виникла низка нових проблем, що потребують системного аналізу та вжиття відповідних заходів щодо забезпечення сталого розвитку галузі.

У результаті ринкових трансформацій, які активно відбувалися в середині 90-х років, на ринку автотранспортних послуг з'явилася значна кількість суб'єктів господарювання всіх форм власності. Якщо раніше в галузі функціонували майже тисяча автотранспортних підприємств, то сьогодні господарську діяльність здійснюють понад сто тисяч автомобільних перевізників, діяльність більшості з яких не відповідає елементарним вимогам. Володіючи 1-2 автомобілями, приватні перевізники, як правило, не мають потрібної для здійснення цієї діяльності бази і відповідних спеціалістів, не забезпечують технічний огляд та обслуговування транспортних засобів, проведення медичного огляду водіїв, не знають діючих нормативних документів, не сплачують податків і ухиляються від юридичної відповідальності. Повільними темпами відбувається оновлення рухомого складу автомобільного транспорту - із загальної кількості транспортних засобів майже 70% рухомого складу є технічно та/або морально застарілими. Більшість транспортних засобів за своєю конструкцією, пасажировмісністю, вантажністю, типами кузова, класом комфортності, видами спожитого палива, питомими витратами палива та екологічністю не відповідає сучасним вимогам.

Таке ставлення перевізників до організації надання транспортних послуг, які переслідують єдину мету ? одержати прибуток за будь-яку ціну, в умовах повної свободи підприємництва та відсутності контролю характеризується різким зростанням порушень вимог безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки, призводить до зростання показників аварійності. Як наслідок, страждає споживач, який не отримує автотранспортні послуги на засадах комфорту, якості та безпеки.

Недосконалість законодавчого регулювання діяльності автомобільного транспорту та контролю за його дотриманням, втрата адміністративних важелів у період структурних реформ управління автомобільним транспортом, недосконала система державного управління, обмежене або повністю відсутнє бюджетне фінансування соціально значущих послуг автомобільного транспорту, недостатня організація централізованих форм транспортного обслуговування вантажоодержувачів; неефективність системи допуску (ліцензування) суб'єктів господарювання до ринку транспортних послуг викликали необхідність проведення комплексного дослідження адміністративно-правових проблем організації і функціонування автомобільного транспорту в умовах трансформації сучасного суспільства.

Пропоноване дослідження здійснене з урахуванням теоретичного
доробку таких вчених як: В.Б. Авер'янов, С.С. Алєксєєв, О.М. Бандурка,
Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, В.К. Гіжевський,
І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Т.О. Гуржій, С.М. Гусаров, Е.Ф. Демський,
Є.В. Додін, М.М. Долгополова, С.В. Ківалов, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць,
В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, С.В. Лихачов, Д.М. Лук'янець,
Р.С. Мельник, А.В. Мілашевич, О.І. Остапенко, С.В. Пєтков, В.Г. Поліщук, В.Й. Развадовський, О.П. Рябченко, О.Ю. Салманова, А.О. Собакарь, М.М. Тищенко, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та ін.

Проте слід зазначити, що вищевказані та інші автори, як правило, торкались окремих аспектів досліджуваної проблеми, не розглядаючи її комплексно. До того ж, деякі публікації були підготовлені на основі раніше діючого (в основному союзного) законодавства, що об'єктивно знижує їх актуальність.

Таким чином, нерозробленість на науковому рівні цих питань, неврегульованість багатьох аспектів участі держави в автотранспортній сфері в умовах різноманіття суб'єктів господарювання різних форм власності, неузгодженість нормативних актів, наявність спірних проблем функціонування системи державного регулювання автомобільним транспортом і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України №755 від 5 липня 2004 р., а також до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2006-2010 рр.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка 29 жовтня 2008 р. (протокол №12).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту, їх практичної реалізації і отриманих результатів, розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України і підвищення організаційних основ управління у зазначеній сфері.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання завдань, спрямованих на:

- визначення особливостей автомобільного транспорту як об'єкта державного регулювання та нормативних засад його функціонування;

- здійснення періодизації процесів формування органів державного управління в галузі автомобільного транспорту та адміністративно-правового регулювання їх діяльності;

- встановлення кола суб'єктів публічного управління автомобільним транспортом та шляхів оптимізації системи управління автомобільними перевезеннями;

- визначення основних адміністративно-правових форм і методів державного управління автомобільним транспортом;

- з'ясування сутності та змісту державного контролю за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту;

- з'ясування сутності, підстав та особливостей застосування адміністративної відповідальності за правопорушення на автомобільному транспорті;

- розроблення конкретних пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про автомобільний транспорт та практики його реалізації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері функціонування автомобільного транспорту.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади функціонування автомобільного транспорту.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, провести системний аналіз адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту. У роботі використовувалися також окремі методи наукового пізнання. Так, за допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено систему відносин у сфері функціонування автомобільного транспорту, які складають предмет адміністративно-правового регулювання (підрозділ 1.1). Методи класифікації, системно-структурний - застосовано для проведення класифікації правових актів, норми яких спрямовані на врегулювання відносин щодо організації автомобільних перевезень, визначення видів суб'єктів державного управління автомобільним транспортом та розмежування їх компетенції (підрозділи 1.3, 2.1). Історико-правовий та порівняльно-правовий методи дозволили здійснити періодизацію процесів формування органів державного управління в галузі автомобільного транспорту та адміністративно-правового регулювання їх діяльності (підрозділ 1.2). За допомогою документального аналізу, спеціально-юридичного та статистичного методів з'ясовувались особливості діяльності суб'єктів державного управління автомобільним транспортом (підрозділ 2.1), органів державного контролю в зазначеній сфері (підрозділ 2.4). Порівняльно-правовий, структурно-логічний методи використовувалися для визначення шляхів вдосконалення організації та здійснення перевезень автомобільним транспортом (підрозділ 2.3). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали дослідження із загальної теорії держави і права, адміністративного права та теорії управління. Положення та висновки роботи ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері функціонування автомобільного транспорту. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практики діяльності Міністерства інфраструктури України і Міністерства внутрішніх справ України та їх територіальних підрозділів, публікації в періодичних виданнях, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту. Вона визначається новою постановкою проблеми, дослідженням тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративній сфері та напрямів удосконалення законодавства щодо якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту.

На основі проведеного дослідження автором сформульовано низку висновків і пропозицій, у тому числі й таких, які відповідають вимогам наукової новизни, а саме:

вперше:

— державне регулювання у сфері автомобільного транспорту визначено як систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних уповноваженими суб'єктами державного управління і спрямованих на ефективне функціонування автомобільного транспорту, забезпечення безпечних та якісних перевезень;

— з метою оптимізації нормотворчості та уніфікації законодавства в згаданій сфері запропоновано прийняти єдиний кодифікований акт ? Автотранспортний кодекс України;

— запропоновано прийняти Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті та Типове положення про базові підприємства автомобільного транспорту, у зв'язку з чим розроблено їх проекти;

удосконалено:

— характеристику системи, функцій та повноважень суб'єктів публічного управління автомобільним транспортом, генезису їх формування та адміністративно-правового регулювання діяльності;

— поняття державного контролю за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту, який визначено як комплекс заходів (планових та позапланових), здійснюваних уповноваженими суб'єктами (органами, їх підрозділами, посадовими особами) та спрямованих на перевірку дотримання вимог законодавства всіма учасниками автотранспортного процесу, запобігання, виявлення та припинення серед них порушень законодавства про автомобільний транспорт, а також застосування до винних заходів державного примусу;

— характеристику дозвільно-ліцензійного порядку організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

набули подальшого розвитку:

— класифікація адміністративно-правових форм і методів державного управління автомобільним транспортом;

— з'ясування сутності, принципів, функцій, завдань, напрямків та форм державного контролю за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту;

— визначення системи нормативних актів, які становлять основу правового регулювання функціонування автомобільного транспорту;

— визначення поняття, підстав та особливостей застосування адміністративної відповідальності за правопорушення на автомобільному транспорті, а також класифікація та характеристика адміністративних деліктів у досліджуваній сфері;

— положення про необхідність удосконалення програмно-цільового забезпечення функціонування автомобільного транспорту, у результаті чого підготовлено авторський проект Загальнодержавної програми розвитку автомобільного транспорту в Україні.

Здобувачем розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства у сфері функціонування автомобільного транспорту», яким передбачено внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про автомобільний транспорт».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

– науково-дослідній сфері - для подальшої розробки проблем ефективного функціонування автомобільного транспорту (акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка від 22.12.2010 р.);

– правотворчості - для вдосконалення Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про автомобільний транспорт», а також підзаконних актів (акт впровадження Донецької обласної державної адміністрації від 07.12.2010 р.);

– сфері правозастосування ? для покращення діяльності Донецької обласної державної адміністрації (акт впровадження від 07.12.2010 р.), територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області (акт впровадження від 03.11.2010 р.) та комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління» м. Донецька (акт впровадження від 24.11.2010 р.);

– навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність ДАІ», «Автотранспортне право», підготовці навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій для студентів вищих навчальних закладів (акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка від 22.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на 2 всеукраїнських конференціях: «Безпека дорожнього руху: сучасність та майбутнє» (м. Донецьк, 2008 р.), «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (м. Донецьк, 2008 р.) та на 5 міжнародних науково-практичних конференціях: «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 2009 р.), «Екологія. Економіка. Право» (м. Луганськ, 2009 р.), «Безпека дорожнього руху: сучасність та майбутнє» (м. Донецьк, 2009 р.), «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 2010 р.), «Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти» (м. Донецьк, 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 5 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 5 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 244 сторінки. Список використаних джерел налічує 310 найменувань і займає 26 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Загальна характеристика адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Автомобільний транспорт як об'єкт державного регулювання» наголошено на значенні транспорту для всього суспільства. Встановлено, що автомобільний транспорт є важливою складовою транспортної системи країни, що обумовлено його можливістю забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів, економію громадського часу, сприяти розвитку виробничих сил суспільства та розширенню міжрегіональних зв'язків.

Встановлено причини, за яких держава має втручатись у роботу автомобільного транспорту та регулювати відносини у сфері його функціонування. Зокрема, доведено, що необхідність державного регулювання викликана: по-перше, дотриманням господарюючими суб'єктами (перевізниками) вимог до безпечної експлуатації транспортних засобів, що їм належать; по-друге, дотриманням екологічних норм, встановлених у сфері автомобільного транспорту; по-третє, допуском на ринок транспортних послуг кваліфікованих, надійних і фінансово дієздатних виробників цих послуг; по-четверте, регулюванням ринку транспортних послуг; по-п'яте, задоволенням за якістю транспортного обслуговування і забезпеченням безпеки всіх споживачів транспортних послуг.

Доведено, що в зазначеній сфері державне регулювання базується на принципах законності, цілеспрямованості, ефективності, пріоритету безпеки, комплексності регулювання відносин, оптимального співвідношення державних і особистих інтересів, відповідальності, інформаційного, наукового, технічного, матеріального і кадрового забезпечення державних органів у сфері автомобільного транспорту та здійснюється через функції організації, планування, прогнозування, керівництва, обліку, координації та контролю.

На підставі аналізу законодавства та практики його застосування до завдань державного регулювання в зазначеній сфері віднесено: створення правових засад функціонування автомобільного транспорту; забезпечення ефективного, безпечного, законного та якісного здійснення автотранспортної діяльності суб'єктами господарювання; забезпечення розвитку та удосконалення діяльності автомобільного транспорту.

Підрозділ 1.2. «Історичні аспекти формування органів публічного управління в галузі автомобільного транспорту та адміністративно-правового регулювання їх діяльності» присвячено аналізу генезису формування суб'єктів публічного управління автотранспортною галуззю та законодавчої бази їх діяльності, в якому виділено п'ять періодів: дореволюційний (кінець XIX - початок XX століття, характеризується появою автомобільного транспорту, першого автотранспортного підприємства, прийняттям перших нормативно-правових актів, що регулювали організацію пасажирських і вантажних перевезень, а також установ, які керували та здійснювали контроль автотранспортної галузі); революційний (перехідний) (1917-1924 рр.) - характеризувався пошуком оптимальної організаційно-правової форми управління автотранспортною сферою в країні, появою нових органів управління (для цього етапу характерною стала відмова від діяльності приватних осіб і перехід економіки повністю в державний сектор); радянський (поділений на п'ять етапів: а) довоєнний етап розвитку автотранспортної галузі (1925-1940 рр.), б) етап Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.), в) етап післявоєнних років (1946-1960 рр.), г) етап так званого «розвинутого соціалізму» (1960-1986 рр.), д) «етап перебудови» (1986-1991 рр.); пострадянський (1991-2004 рр.) та сучасний етап, який відзначається радикальними реформами автотранспортної галузі, результатами яких є удосконалення чинного законодавства, форм і методів контрольної діяльності на автомобільному транспорті, утворення в складі Мінінфраструктури спеціального контролюючого органа Головної державної інспекції на автомобільному транспорті та ліквідація на цій основі автотранспортних управлінь.

У підрозділі 1.3. «Нормативні засади функціонування автомобільного транспорту» досліджуються питання правового забезпечення функціонування автомобільного транспорту. Зазначено, що правове регулювання у зазначеній сфері здійснюється системою законодавства, яка складається із значної кількості нормативних актів, що відрізняються юридичною силою, порядком прийняття тощо.

Встановлено, що нормативні засади функціонування автомобільного транспорту складають дві групи правових актів, які: 1) регулюють відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, що забезпечують діяльність автомобільного транспорту; 2) забезпечують безпеку перевезень, визначають систему державного контролю, прав, обов'язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.

Визначено основні прогалини в правовому регулюванні функціонування автомобільного транспорту та запропоновано шляхи їх подолання. Особливу увагу звернуто на низький рівень програмного забезпечення розвитку автотранспортної галузі, зокрема обґрунтовано необхідність прийняття Загальнодержавної програми розвитку автомобільного транспорту в Україні та відповідних програм на місцевому рівні.

З метою оптимізації нормотворчості та уніфікації законодавства в згаданій сфері запропоновано прийняти єдиний кодифікований акт ? Автотранспортний кодекс України, в якому обов'язково мають знайти відображення питання щодо визначення основних термінів, сфери дії автотранспорту, його призначення та особливостей функціонування, видів та умов здійснення перевезень, адміністрування, управління, державного регулювання та нагляду, відповідальності за порушення законодавства, гарантій прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у перевезеннях тощо.

Розділ 2. «Організаційно-правовий механізм управління автомобільним транспортом» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Суб'єкти публічного управління автомобільним транспортом» розкривається система зазначених суб'єктів, їх завдання, функції та повноваження. Стверджується, що поняття суб'єктів управління автомобільним транспортом слід відрізняти від визначення суб'єктів автотранспортної діяльності (суб'єктів автотранспортних правовідносин), яке ґрунтується на їх розумінні суто в економічному (господарському), а не адміністративно-правовому значенні. У зв'язку із цим суб'єктами управління у сфері автомобільного транспорту визначено відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють керуючий або координуючий вплив на автотранспортну галузь як об'єкт управління з метою забезпечення її оптимального розвитку.

Залежно від обсягу компетенції суб'єкти управління автомобільним транспортом в Україні поділено на: органи загальної (Президент України; Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), галузевої (Мінінфраструктури, органи, що діють у його складі - Державтотрансслужба, ГДІАТ, СМАП), спеціальної (функціональної - Держстандарт, Держсанепідемслужба, ДПС, органи МОЗ, МОНМС, МВС України) та предметної компетенції (адміністрації автотранспортних підприємств).

Аналіз вітчизняної практики та вивчення досвіду зарубіжних країн (Франції, Японії, Німеччини, Швеції, Болгарії, Чеської Республіки, США, Російської Федерації) дозволили визначити шляхи оптимізації системи управління автомобільними перевезеннями та організації дорожнього руху, зокрема: збереження за державою функцій загального регулювання та контролю автотранспортної галуззі та відповідно консолідації управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади з метою усунення надлишкових та дублюючих функцій (що узгоджується з необхідністю подальшого впровадження адміністративної реформи); розширення прав регіональних (місцевих) органів управління автомобільним транспортом; чітке розмежування повноважень управлінських органів з урахуванням зарубіжного досвіду; прийняття Типового положення про базові підприємства автомобільного транспорту; створення електронної бази даних, що міститиме повну інформацію про діяльність підприємств автомобільного транспорту, реєстр і обіг документації, дозволить робити аналіз якості та обсягів виконаних перевезень пасажирів та вантажів, покращить контроль за виконанням зобов'язань перевізниками в міжобласному та міжнародному сполученнях.

У підрозділі 2.2. «Дозвільно-ліцензійний порядок організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом» наголошено, що об'єктивною передумовою попередження та припинення негативних явищ, які виникають під час функціонування автотранспорту, є використання державою спеціального адміністративного інструментарію (засобів регулювання). Зокрема, встановлюється чітка регламентація порядку функціонування транспорту, система видачі дозволів (ліцензій), що забезпечує їх необхідний облік та контроль, застосування адміністративних заходів впливу для попередження і припинення порушень встановлених на транспорті правил.

Певну увагу в підрозділі приділено з'ясуванню сутності таких термінів, як «дозвіл на автомобільному транспорт», «дозвільна система у сфері функціонування автомобільного транспорту», «дозвільна діяльність на автомобільному транспорті», результатом чого стало їх авторське визначення.

Встановлено, що у сфері функціонування автомобільного транспорту дозвільна діяльність реалізується у формі ліцензування, державної реєстрації, сертифікації транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті, проведенні державного технічного огляду колісних транспортних засобів.

У змісті дозвільно-ліцензійного провадження на автомобільному транспорті виділено стадії: 1) порушення адміністративної справи; 2) розгляду адміністративної справи; 3) прийняття рішення по справі; 4) оскарження або опротестування рішення в справі; 5) виконання прийнятого рішення.

Запропоновано уніфікувати процедури видачі дозвільних документів на автомобільному транспорті в Положенні про порядок видачі дозволів суб'єктам господарювання з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

У підрозділі 2.3. «Адміністративно-правові форми та методи публічного управління автомобільним транспортом» акцентується увага на важливості теоретичного та практичного значення форм і методів публічного управління автомобільним транспортом та їх класифікації.

Зроблено висновок, що адміністративно-правовими формами управління автомобільним транспортом слід вважати: 1) встановлення і застосування норм права; 2) здійснення організаційних дій; 3) виконання матеріально-технічних операцій; 4) процесуальну форму. Їх класифіковано за ступенем юридичного вираження; за спрямованістю; за адресатами; за юридичним змістом.

Здійснено аналіз та визначено характерні риси методів публічного управління автомобільним транспортом як сукупності прийомів, засобів та способів впливу держави на правовідносини, що виникають у сфері функціонування автомобільного транспорту. За їх допомогою органи управління впливають на елементи автотранспортної діяльності, забезпечуючи досягнення і підтримку планованого стану і рівня функціонування галузі.

На підставі аналізу чинного законодавства виокремлено методи прямого (адміністративно-правового) і непрямого (економічного) впливу на суспільні відносини в названій сфері. До прямих методів віднесено: встановлення стандартів та нормативів, застосування заходів адміністративного примусу, контроль та нагляд, ліцензування, стандартизація і сертифікація транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті. Непрямими (економічними) методами запропоновано вважати податки, кредити, пільги, квотування, тарифну політику.

Підрозділ 2.4. «Державний контроль за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту» присвячено висвітленню зовнішнього прояву та способів впливу державного контролю у сфері функціонування автомобільного транспорту на відповідні суспільні відносини.

Дисертантом надано авторське визначення поняття «державний контроль за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту», з'ясовано його сутність, визначено принципи здійснення, завдання та функції. Залежно від цілей і часу проведення державного контролю на автомобільному транспорті виділено попередній, поточний (оперативний) та подальший (контроль результату) контроль. Докладно проаналізовано кожен із них.

Визначено напрямки здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, зокрема, виокремлено контроль за дотриманням: правил дорожнього руху (у сфері безпеки дорожнього руху); правил надання послуг на автомобільному транспорті загального користування та ліцензійних умов провадження господарської діяльності в галузі автомобільних перевезень; технічного стану колісних транспортних засобів (у тому числі державний технічний огляд транспортних засобів); правил екологічної безпеки на автомобільному транспорті; правил режиму праці та відпочинку водіїв; правил стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті; порядку проходження медичного огляду водіїв транспортних засобів; вимог податкового законодавства; правил підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв.

На підставі аналізу наукової літератури, результатів власних досліджень надано авторську характеристику форм державного контролю на автомобільному транспорті, з'ясовано особливості та запропоновано заходи щодо ефективності їх застосування.

Значну увагу в підрозділі приділено характеристиці органів державного контролю на автомобільному транспорті, яка за функціональною спрямованістю складається з органів загальної, спеціальної (функціональної) та змішаної компетенції. Детально розглянуто функції та повноваження органів кожної з названих груп.

Розділ 3. «Адміністративна відповідальність за правопорушення на автомобільному транспорті» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Сутність, підстави та особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на автомобільному транспорті» наведено особливості, здійснено характеристику й визначено специфіку адміністративної відповідальності у сфері функціонування автомобільного транспорту.

Адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті за предметом посягання поділено на такі групи: 1) порушення правил безпеки руху на автомобільному транспорті (ст. 121, 121¹, 122, 122², 122⁴, 122⁵, 123, 124, 124¹, 125, 126, 127, 127¹, 129, 130, 132¹, ч. 4 ст. 133 КУпАП); 2) порушення правил екологічної безпеки автомобільного транспорту (ст. 80, 81 КУпАП); 3) порушення правил надання послуг автомобільним транспортом (ст. 119, 121², 128, 128¹, 133¹, 133², 134, 135 КУпАП); 4) порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на автомобільному транспорті (ст. 136 КУпАП); 5) порушення порядку провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті (ст. 164 КУпАП); 6) проступки, що стосуються невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль на автомобільному транспорті (ст. 185⁹, 188²⁸ КУпАП).

Розглянуто стан, визначено прогалини адміністративно-деліктних відносин у сфері функціонування автомобільного транспорту та запропоновано заходи щодо їх усунення, зокрема: 1) доповнити КУпАП новими складами адміністративних правопорушень на автомобільному транспорті; 2) законодавчо визначити юрисдикційні повноваження Головної державної інспекції на автомобільному транспорті щодо складання протоколів, розгляду справ і накладення адміністративних стягнень за порушення правил надання послуг та користування автомобільним транспортом шляхом внесення змін до ст. 229 КУпАП.

У підрозділі 3.2. «Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті» аналізується процес притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в зазначеній сфері. Справи про такі правопорушення розглядаються і вирішуються в межах відповідного провадження, яке включає в себе: порушення справи про адміністративний проступок і попереднє з'ясування її обставин; розгляд справи і винесення по ній постанови; оскарження (опротестування) постанови (факультативна стадія); виконання постанови.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті визначено як самостійне адміністративно-юрисдикційне провадження, яке являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених процесуальних дій уповноважених органів (посадових осіб), що спрямовані на своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її згідно з чинним законодавством та забезпечення виконання винесеної постанови по справі. Доведено, що від інших видів адміністративно-юрисдикційних проваджень, не пов'язаних із реалізацією заходів адміністративної відповідальності, дане провадження відрізняється своєю цільовою спрямованістю, завданнями і підставами виникнення. Воно здійснюється строго визначеним колом суб'єктів: органами внутрішніх справ, органами автомобільного транспорту і судами (суддями), наділеними адміністративно-юрисдикційними повноваженнями по даних справах.

Проведений аналіз дав підстави для висновку про необхідність вдосконалення названого виду провадження. Зокрема, запропоновано прийняти розроблений автором Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що виявляється у визначенні та удосконаленні адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Державне регулювання у сфері автомобільного транспорту визначено як систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних уповноваженими суб'єктами державного управління і спрямованих на ефективне функціонування автомобільного транспорту, забезпечення безпечних та якісних перевезень.

2. В автотранспортній галузі державне регулювання базується на принципах законності, цілеспрямованості, ефективності, пріоритету безпеки, комплексності регулювання відносин, оптимального співвідношення державних і особистих інтересів, відповідальності, інформаційного, наукового, технічного, матеріального і кадрового забезпечення державних органів у сфері автомобільного транспорту та здійснюється через функції організації, планування, прогнозування, керівництва, обліку, координації та контролю.

3. Здійснено періодизацію процесів формування органів публічного управління в галузі автомобільного транспорту та адміністративно-правового регулювання їх діяльності, в якій виділено: дореволюційний (кінець XIX - початок XX століття); революційний (перехідний) (1917-1924 рр.); радянський (1925-1991 рр.); пострадянський (1991-2004 рр.) та сучасний періоди.

4. Суб'єкти управління автомобільним транспортом в Україні поділено залежно від обсягу компетенції на: органи загальної, спеціальної (функціональної) та предметної компетенції. Аналіз вітчизняної практики та вивчення досвіду зарубіжних країн дозволило визначити шляхи оптимізації системи управління автомобільними перевезеннями та організації дорожнього руху, зокрема: збереження за державою функцій загального регулювання та контролю автотранспортної галузі та відповідно консолідації управлінських функцій в одному центральному органі виконавчої влади з метою усунення надлишкових та дублюючих функцій (що узгоджується з необхідністю подальшого впровадження адміністративної реформи); розширення прав регіональних (місцевих) органів управління автомобільним транспортом; чітке розмежування повноважень управлінських органів з урахуванням зарубіжного досвіду; створення електронної бази даних, що міститиме повну інформацію про діяльність підприємств автомобільного транспорту, реєстр і обіг документації.

5. Адміністративно-правові форми управління автомобільним транспортом класифіковано: 1) за ступенем юридичного вираження; 2) за спрямованістю; 3) за адресатами; 4) за юридичним змістом.

6. Під методами управління автотранспортної сфери запропоновано розуміти способи, якими органи управління впливають на елементи діяльності автомобільного транспорту, забезпечуючи досягнення і підтримку планованого стану і рівня функціонування галузі. Їх класифіковано на методи прямого (адміністративно-правового) і непрямого (економічного) впливу на суспільні відносини в названій сфері.

7. Державний контроль на автомобільному транспорті залежно від цілей і часу проведення поділено на попередній, поточний (оперативний) та подальший (контроль результату). Виокремлено правоохоронну, правопоновлювальну, аналітично-інформаційну і виховну функції контролю в згаданій сфері.

8. Адміністративна відповідальність за правопорушення на автомобільному транспорті розуміється як застосування в примусовому, з додержанням встановленої процедури, адміністративному порядку компетентним державним органом передбачених законом стягнень до фізичних або юридичних осіб унаслідок порушення останніми вимог законодавства про автомобільний транспорт. Наведено особливості, здійснено характеристику й визначено основні риси та специфіку адміністративної відповідальності за правопорушення в автотранспортній сфері.

9. Сформульовано низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правових засад функціонування автомобільного транспорту, зокрема, пропонується:

– доповнити статті 133¹ та 133² КУпАП новими частинами, що передбачають адміністративну відповідальність за: перевезення пасажирів та вантажів без документів або з невідповідно оформленими документами; управління транспортним засобом під час здійснення міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режиму праці та відпочинку водіїв транспортних засобів; здійснення резидентами та нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів та (або) вантажів без документів, визначених законодавством; перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, транспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, без дозволу центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку; порушення резидентами, нерезидентами України вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів; невжиття нерезидентами України, які здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) перевезення пасажирів у міжнародному сполученні по території України, заходів щодо забезпечення контролю технічного, санітарного та екологічного стану автобуса перед виїздом на маршрут;

– доповнити КУпАП статтею 133³ «Порушення правил надання обов'язкових послуг автостанціями»;

– визначити юрисдикційні повноваження Головної державної інспекції на автомобільному транспорті щодо складання протоколів, розгляду справ і накладення адміністративних стягнень за порушення правил надання послуг та користування автомобільним транспортом шляхом внесення змін до статті 229 КУпАП;

– прийняти Автотранспортний кодекс України, Загальнодержавну програму розвитку автомобільного транспорту в Україні, Положення про порядок видачі дозволів суб'єктам господарювання з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, Положення про державний контроль за дотриманням правил функціонування автомобільного транспорту;

– прийняти розроблені автором проекти Порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті та Типового положення про базові підприємства автомобільного транспорту.

Размещено на Allbest.ru