Державне та регiональне управлiння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання 7. Значення культурно-освiтнiх функцiй державного управлiння

Важливою складовою загальних функцій державного управління є належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань. Завдання держави в цьому напрямі полягає в тому, щоб зробити доступними освіту, мистецтво, культуру, виділяючи необхідні фінанси, які б забезпечили їх функціонування. При цьому участь держави не повинна носити тотального характеру, а бути орієнтованою на гарантування соціальне прийнятого мінімуму, перевищення якого - особиста .справа кожного індивідуму. Таким чином, функції державного управління щодо розвитку закладів освіти та культури полягають: по-перше, в ресурсному й організаційному забезпеченні умов, які дають змогу громадянину задовольняти свої потреби на рівні соціальне гарантованого нормативу; по-друге, у створенні правової основи, яка б сприяла розвитку альтернативних форм освіти, культури та мистецтва.

Процес розвитку науки відбувається у формі фінансування державою науково-дослідних і конструкторських розробок, підготовки наукових кадрів, будівництва й утримання наукових лабораторій, науково-дослідних центрів, формування державної інтелектуальної власності (у вигляді патентів, ліцензій) та ін.

Отже, можна виділити такі освітні та культурні функції державного управління:

-створення умов для отримання загальної, технічної, мистецької освіти;

-розвиток вищої школи та науки;

-сприяння розвитку мистецтва і культури, народної творчості населення;

-організація спортивного виховання та валеології;

-розвиток професійного та аматорського спорту;

-розвиток туризму;

-організація дозвілля населення.

Питання 94: Вiдмiнностi понять “галузева структура регiонального комплексу” i “територiальна структура регiонального комплексу”

Регіональні комплекси можна підрозділити на два види: мікрорайонні комплекси -- комплекс промислового центру або вузли мікрорайону; підрайонні комплекси -- комплекс низового адміністративного або міжобласного району.

У кожному територіальному комплексі розрізняють ядро, тобто основне підприємство або основну галузь, і периферію, тобто похідні галузі. В умовах становлення і розвитку ринкових стосунків територіально-виробничі комплекси всіх таксономічних рангів виконують не лише економічні, але і соціальні завдання, особливо цей процес єднання економічних і соціальних завдань виявляється в міських центрах і промислових вузлах.

Регіональні господарські комплекси бувають різного масштабу, вони є основою створення економічних районів і відрізняються різноманіттям галузевої і територіальної структури. При цьому в крупному регіональному комплексі (економічному районі) галузева і територіальна структури тісно взаємозв'язані між собою. У галузевій структурі районного комплексу виділяють різні підсистеми. По-перше, комплекс підприємств матеріального виробництва і невиробничої сфери, що беруть участь в міжрайонному розподілі праці. Цей комплекс включає сферу матеріального виробництва -- промисловість, сільське господарство, транспорт і невиробничу сферу -- установи обслуговування міжрайонного значення і науку.По-друге, комплекс підприємств матеріального виробництва і невиробничої сфери внутрірайонного значення. Цей комплекс включає підприємства сфери забезпечення промисловості і потреб населення, тобто підприємства, дополняюшие територіальний комплекс. Сюди ж відносяться підприємства матеріального виробництва і невиробничої сфери, обслуговуючі все народне господарство району, а саме: промислові підприємства внутрірайонного значення, будівництво і всі галузі невиробничої сфери.

Усередині розглянутих підсистем в крупному економічному районі можуть утворитися комплекси окремих галузей промисловості, сільського господарства, а також комплекси виробництв в рамках підгалузей промисловості, сільського господарства різного рангу (наприклад, в сільському господарстві -- молочний підкомплекс). Територіальна структура районного комплексу включає територіальні галузеві підсистеми -- промислові, сільськогосподарські, транспортні і ін. Так, промислова підсистема включає індустріальні комплекси, промислові райони, промислові вузли, промислові центри, промислові пункти, тобто форми територіальної організації господарства. Усередині цих форм територіальної організації ядрами комплексності є підприємства різних форм власності і господарювання. Сільськогосподарська підсистема включає господарські комплекси (АПК); сільськогосподарські підрайони республіки, краю, області; внутріобласні сільськогосподарські райони; низові (адміністративні) сільськогосподарські підрайони, сільськогосподарські мікрорайони і, нарешті, сільськогосподарські підприємства різних форм власності і господарювання. Територіальні пропорції розміщення продуктивних сил відображають участь кожного суб'єкта Федерації у формуванні економічного потенціалу країни на різних етапах її розвитку. Поняття “Територіальні пропорції” охоплює взаємозв'язані між собою виробничу і невиробничу сфери економіки і базується на обліку багаточисельних, часто різноспрямованих передумов і обмежень розвитку території. Пропорції можна розглядати як результат виробничої спеціалізації регіонів або територіального розподілу праці. Оскільки виробнича спеціалізація служить стрижнем господарського розвитку будь-якої території, то масштаби розвитку галузей спеціалізації зумовлюють співвідношення всіх територіальних утворень в суспільному виробництві.

Територіальні пропорції економічного розвитку країни встановлюються по її макрорегіонах (зонам), усередині макрорегіонів -- по окремих регіонах.Територіальні пропорції розвитку економіки, що склалися в попередні десятиліття, формувалися під впливом груп чинників природного, соціального, економічного і технічного характеру. З врахуванням їх впливу склалися територіальні порпорциі розвитку економіки по наступних основних групах:

-регіональний розподіл природного комплексу;

-соціально-економічні регіональні пропорції;

-територіальні пропорції промислового комплексу;

-територіальні пропорції енергетичного комплексу;

-територіальні пропорції агропромислового комплексу;

-територіальний розподіл транспортного комплексу.

Природні ресурси, їх регіональний розподіл, економіка видобутку і використання розглядаються як базовий елемент формування територіальних пропорцій економіки, основа їх достатньої стійкості в часі через тривалість відробітку залучених в експлуатацію родовищ, високою капітало- і матеріаломісткості освоєння нових. Для умов Росії принципово важлива реальність зрушення основних ресурсних баз в слабоосвоєнниє райони Сходу, Півночі і північного Сходу РФ. Соціально-економічні регіональні пропорції визначають територіальний розподіл населення, забезпеченість регіонів трудовими ресурсами, міграційні процеси, регіональні і національні особливості мешкання і формування трудових навиків, регіональні відмінності у витратах на мешкання. Визначальне значення в цій групі має розміщення населення і трудових ресурсів. У сучасних умовах розміщення трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів, стає одним з головних чинників, що визначають територіальний розвиток. Територіальні пропорції промисловості складають основу економічного розвитку території. Техніко-економічне обгрунтування регіонального розвитку промисловості базується на кількісному і якісному аналізі сумарної дії всієї системи чинників і передумов, що зважають на специфіку конкретної галузі і особливостей її розміщення.

Територіальні пропорції агропромислового комплексу враховують диференціацію природних умов країни і соціально-економічні особливості його розвитку, відображають спеціалізацію виробництва і спосіб організації землеробства і тваринництва, що забезпечують оптимальне використання природного потенціалу території.

Територіальний розподіл транспортного комплексу забезпечує формування і напрям міжрайонних і внутрірайонних зв'язків, відображаючи функціонування територіальної структури економіки -- розділення і інтеграцію суспільної праці. Організація регіонального управління. Перехід Росії до нової політичної і економічної системи зажадав глибокого реформування державного управління регіональним розвитком, що пов'язане із заміною адміністративно-командного управління ринковими механізмами, радикальною зміною структури власності і відповідного розподілу доходів, трансформацією унітарної держави у федеральне і розширенням економічних прав регіонів. Якщо в колишній системі централізоване державне управління здійснювалося в основному по окремих галузях регіональної економіки, то в даний час федеральний центр будує стосунки з регіонами як цілісними економічними суб'єктами головним чином у фінансовій сфері -- перерахування податків, міжбюджетні трансферти, прямі витрати федерального бюджету в регіоні і так далі.

культурний освітний державній управління

Лiтература

1. Конституцiя України,прийнята на 5-iй сесiї ВРУ 28 червня 1996 р Вiдомостi ВРУ.- 1996.- №30.- Ст.141.

2. Закон України “Про звернення громадян” Вiдомостi ВРУ. - 1996. - №47.- Ст. 256.

3. Закон України “Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї” Вiдомостi ВРУ.- 1999.- №20.- Ст. 190.

4. Закон України “Про основи нацiональної безпеки України” rada.gov.ua.

5. Закон України “Про службу в органах мiсцевого саоврядування” Вiсник ДСУ.- 2001.- №3.- С. 5-19.

6. Закон України “Про внесення змiн до Конституцiї України” №3207-1 Голос України.- 2005 .- 13 сiчня.

7. Закон України “Про стимулювання розвитку регiонiв” Урядовий кур'єр.- 2005.- 12 жовтня.

8. Про Загальне положення про мiнicтерство,iнший центральний орган державної виконавчої влади: Указ Президента України вiд 12 березня 1996 р. Урядовий кур'єр. - 1996.- 28 березня.

Размещено на Allbest.ru