З прийняттям Конституції України розпочався якісно новий етап розвитку українського суспільства, основними ознаками якого є демократія, політичний та економічний плюралізм. Головним конституційним завданням діяльності органів держави тепер є забезпечення прав і свобод особи та громадянина, що потребує оновлення всієї правової системи, приведення її у відповідність до норм Основного Закону, правил та принципів міжнародного співтовариства. У цьому процесі важливим є реформування публічних галузей права, серед яких чільне місце належить перш за все охороні та захисту основного закону України - Конституції, оскільки її нормами безпосередньо регулюються питання реалізації завдань і функцій держави.

Потреби практичного вирішення регулювання різноманітних сфер захисту конституції зумовлюють чисельність адміністративно-правових актів. Так, Верховна Рада України за час з моменту проголошення незалежності прийняла понад 750 законів, які стосуються питань державного будівництва, економічного та соціального розвитку, оборони та державної безпеки, інших питань внутрішнього та зовнішнього життя держави. Президент України лише за друге півріччя 1998 року видав 641 указ, 220 розпоряджень. Кабінет Міністрів України за той же період прийняв близько 1600 постанов, вніс зміни у 375 актів. Крім того, і досі діє чимало законів та підзаконних нормативних актів, які вступили у юридичну силу за часів існування СРСР.

Все це ускладнює процес застосування конституції державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, громадянами. Тому велике теоретичне та практичне значення має встановлення системи та видів джерел по захисту та дотриманню Конституції України, шляхів та форм їх удосконалення і впорядкування.

Актуальність теми дослідження. Проголошення незалежності України поклало початок розбудови національної правової держави. Відмова від старої однополярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правову систему України та її складові елементи. Відповідні зміни сталися не тільки в правовій ідеології, а й в юридичній практиці держави (правотворчій, правозастосовчій, правоохоронній), системі національного права тощо.

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її Конституції.

Мета дослідження: Розглянути основні питання, пов`язані з охороною Конституції України.

Для розкриття теми необхідно вирішити такі завдання:

сформулювати необхідність правового захисту Конституції України;

дати характеристику основним органам, які здійснюють охорону Конституції України;

описати правовий захист Конституції в інших нормативних актах та законах;

зробити висновки по роботі.

Об'єктом дослідження є поняття, юридична природа, зміст, система органів охорони Конституції України, її особливості, закономірності становлення та розвитку.

Предметом дослідження є теоретичні та методологічні проблеми суспільних відносин, пов'язаних з охороною Конституції України

Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод наукового пізнання. Як загальнонаукові в роботі використані слідуючі методи: системний, соціологічний, порівняльно-правовий, нормативно-юридичний. До використаних спеціально-наукових методів належать логічно-нормативний, статистичний.

Науково-теоретичною базою курсової роботи є праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузях теорії права, конституційного права і державного будівництва, карного права, філософії, зокрема: В.Б.Авер'янова, С.С.Алексеева, Н.Г.Александрова, Клименко Ю.М., Кравченко В.В, Кривенко Л.Т., Мелащенко В.Ф., Копейчиков В.В., Тесленко М., Тихомиров Ю. А., Федоренко В., Чиркин В.Е., Шаповал В., Шемишученко Ю.С. Мурашин Г.О. та багатьох інших.

Розділ 1. Обумовленість захисту основного закону - Конституції

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Ця Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладді. Вона підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об'єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій [9, C. 56].

Нова Конституція створила основу дім якісно нової системи права України, всіх її галузей і насамперед такої провідної галузі, як конституційне право України. Прийняті на основі Конституції в розвиток її положень нові законодавчі акти сприяли становленню більшості основних інститутів конституційного права, насамперед - державного і суспільного ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, організації державної влади й місцевого самоврядування та ін.

Захист чинної Конституції України, яка є не лише актом найвищої юридичної сили, а й найвищою національною політичною і духовною цінністю, втіленням і засобом реалізації національної ідеї, сприяє подальшому розвитку правової держави.

На сьогодні нормативно-правова база України нараховує понад 30 тис. нормативно-правових актів. З них 1295 -- закони, 26 -- кодекси, 58 -- декрети Кабінету Міністрів України, що мають силу закону, 33 -- укази Президента України, прийняті відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що набули чинності та діють як закони. Збереглася тенденція, властива радянському законодавству, коли законодавчі акти співвідносяться з підзаконними в пропорції 4,6% до 95,4%. До того ж продовжують діяти 75 законів Української РСР'. Потребують прийняття нові кодекси України. Не реалізованою залишається Постанова Верховної Ради України «Про підготовку до видання Зводу законів України» від 5 березня 1998 р.

Складна ситуація залишається і в галузі конституційного законодавства. Безперечно, прийняття Конституції України стало значним поступом у розвитку системи конституційного законодавства. До того ж конституційне законодавство є найбільш розвинутою галуззю національного законодавства -- в Україні діє 650 законів, що регулюють конституційно-правові відносини, тоді як бюджетно-фінансові відносини врегульовані 230 законами, сімейні відносини -- 5 законами. Але чи є наведені показники ознакою досконалості, стабільності та системності конституційного законодавства?

Кількість нормативно-правових актів, що регулюють певний вид суспільних відносин, не завжди свідчить на користь якості регулювання правовідносин. Прикладом є те, що на сьогодні в Україні недостатньо врегульованими залишаються відносини пов`язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету. Зокрема, не дістала належного правового регулювання така пріоритетна форма безпосередньої демократії як референдуми. Конституція є основним законом. Вона захищає права і свободи громадян, територіальну цілісність держави, органи управління та ін. Але, як саме здійснюється охорона самої Конституції?

Можна погодитися зі слушним зауваженням В Погорілка та М Малишка, що відсутність фундаментальної правової теорії, науково обгрунтованої політики, стратегії і тактики законотворчої роботи та правотворення в цілому обумовлює їх стихійний характер, поступ шляхом «спроб і помилок», спроби експериментальним шляхом вирішувати надзвичайно складні і важливі для нашого суспільства правові проблеми. І хоча на сьогодні розвиток інститутів по захисту Конституції перебуває на якісно новому етапі, проблеми, пов'язані з цим питанням, очікують свого вирішення.

Розділ 2. Правова охорона Конституції України

Що ж становлять собою обидві форми, яке їх співвідношення. Це -- давня проблема, і є різні погляди на її зміст та шляхи вирішення -- від ототожнення обох форм до повного заперечення контролю за конституційністю законів. Основна відмінність між ними -- в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами [11, С. 88].

Сьогодні, в період становлення реального українського конституціоналізму, є досить серйозні підстави розрізняти поняття «конституційний контроль», «конституційний нагляд», вважати їх такими, що мають властивий тільки їм зміст, функціональне призначення та форми реалізації.

Основна відмінність між ними в заходах впливу при порушенні Конституції, які можуть бути застосовані відповідними органами.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти.

Органи конституційного нагляду подібних повноважень не мають: їхнє основне призначення в тому, щоб повідомити про неконституційність прийнятого правового акту. Прихильники такої точки зору вважають, що у пр6тилежному випадку, тобто при здійсненні конституційного контролю у формі конституційної юстиції, це поставить під загрозу верховенство парламенту, буде "пак чи інакше посягати на суверенітет українського народу. Правда, таких поглядів стає дедалі менше, тим більше, що в умовах справжньої правової держави буде забезпечена реальна рівновага різних гілок влади, де посягань на повноваження парламенту не буде [13, С. 76].

Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося Про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 24 жовтня 1990р. передбачив створення Конституційного нагляду. Сукупність органів, здатних виконувати функції охорони Основного Закону, складає систему конституційного контролю.

Як відомо, в останні роки існування СРСР була спроба вирішити цю проблему шляхом створення особливого органу охорони Конституції СРСР -- Комітету конституційного нагляду СРСР, який своєрідно сполучав функції конституційного контролю і конституційного нагляду, причому останні переважали. Він був запроваджений у грудні 1988 року, реально сформований у квітні 1990 р. і припинив свою діяльність у грудні 1991 р. разом з іншими вищими органами колишнього Союзу.

До речі, світова практика знає кілька варіантів організації конституційного контролю. В одних випадках цю роль виконують спеціальні конституційні суди (Німеччина, Італія), в інших -- загальні суди, особливо верховні (США, Японія). Який із варіантів найкращий -- сказати важко: все залежить від умов життєдіяльності конкретної країни. За своєю природою органи конституційного нагляду покликані давати оцінку законності правових актів та фактичних дій піднаглядних суб'єктів як за своєю ініціативою, так і за своїми статутними повноваженнями.

Зарубіжна теорія і практика надає перевагу судовим органам конституційного контролю, тобто конституційній юстиції і конституційній юрисдикції. Це повністю узгоджується з ідеєю поділу влад, з ідеєю панування права, що виключає або мінімізує не тільки політичний, а й парламентський вплив на конституційну юстицію. Ще Г. Кельзен, один із основоположників нормативістської школи, стверджував, що будь-яка судова діяльність, пов'язана із застосуванням закону, є водночас і перевіркою його конституційності.

Звичайно, проблема цим не вичерпується, оскільки йдеться про творення права органами конституційної юстиції, прийняття ними актів нормативно-правового характеру.

По-перше, на думку деяких авторів, суперечка про конституційність того чи іншого закону або нормативно-правового акта є виключно юридичною, а тому підлягає розглядові органом, який володіє для цього відповідною кваліфікацією;

по-друге, право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність законодавчої влади випливає з принципу поділу влад;

по-третє, незалежність і неупередженість притаманні представникам судової влади в силу їх специфіки, звільняють їх від впливу будь-яких політичних сил і служать гарантією того, що рішення по справі базуватимуться на дійсно правовій основі;

по-четверте, правила судочинства, що виходять з принципів змагальності і гласності процесу, передбачають винесення мотивованого рішення, забезпечать найбільш повний і всебічний розгляд справи про конституційність заперечуваного закону чи іншого нормативно-правового акта [14, С. 34].

Конституційний суд оцінює правові акти тільки при поданнях або зверненнях до нього. Такий суд уповноважений видавати юридичне обов'язкові акти. Розглянемо більш детальніше питання, що стосуються саме конституційного суду України.

Розділ 3. Конституційний Суд України як орган конституційного контролю

3.1 Поняття конституційного контролю

При створенні Конституційного Суду України дискутувалось питання: який варіант кращий -- спеціальний конституційний суд чи покладення функцій конституційного контролю на загальні суди? Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на основі норм цивільного й кримінального права. Але Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Принагідне зауважимо, що такої позиції дотримуються ті українські вчені, які вважають, що "цілком логічним є обрання варіанту створення спеціального органу конституційної юстиції -- Конституційного Суду України. Необхідно також зазначити, що діяльність Конституційного Суду на принципах, близьких до системи прецедентного права, матиме великий позитивний вплив на розвиток конституційного права України, перетворення його в діюче, "живе" право, а норм Конституції -- в правові норми безпосередньої дії" [21, С. 27].

Принаймні треба аналізувати теорію і практику конституційної юстиції, запозичувати все корисне, що сприятиме становленню цього важливого інституту правової держави.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед -- попередній, тобто коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути як обов'язковим, так і факультативним.

За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль. За абстрактним -- питання про відповідність певного акта Конституції розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі підтверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним [13, С. 94].

Конкретний конституційний контроль, навпаки, може бути лише наступним і пов'язаний з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акта. В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акта, оспорює таке рішення, обґрунтовуючи це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд, не відповідає Конституції. Досить часто такий контроль здійснюється при розгляді конкретної справи в суді. Класичною формою цього контролю можна вважати діяльність судів у США.

При цьому треба мати на увазі, що в сучасних умовах розширюється сфера судового розгляду скарг на незаконні дії органів управління і посадових осіб, а також суперечки між місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування про законність їх актів, що примушує суди дедалі частіше застосовувати норми державного та адміністративного права.

Нарешті, для Конституційного Суду процедура діяльності повинна бути специфічною.

Правовий статус, порядок формування, склад і повноваження Конституційного Суду України визначено у ст. 147-153 Розділу XII Конституції України та в Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

Конституційна юстиція, сутність якої -- в перевірці законів та інших нормативно-правових актів на відповідність їх Конституції спеціальними або загальними судами, наділеними повноваженнями скасовувати чи призупиняти неконституційні положення цих актів, -- неодмінний атрибут правової держави, на шлях розбудови якої стала Україна.

Такий інститут знайшов своє втілення як в Конституції України, так і в Законі "Про Конституційний Суд України". Однак це лише початкові кроки становлення і затвердження конституційного контролю в Україні.

При цьому треба мати на увазі, що ми не можемо сліпо копіювати зарубіжний досвід, де склалась відповідна конституційна юрисдикція.

Там -- особливі історичні умови і традиції, певного типу системи права, відпрацьований механізм поділу і функціонування влад тощо. Так, наприклад, в системі прецедентного права органи конституційної юстиції вирішують конституційні колізії з огляду на загальні принципи (дух) Конституції, а не лише конкретних її норм. Безперечно, ми до цього практично не готові, тим більше, що радянський конституціоналізм відкидав судовий прецедент як джерело права. Міх тим, зарубіжна практика свідчить на користь конституційних прецедентів, що забезпечує більш ефективний розгляд справ, підвищену захищеність інтересів особи тощо [9, С. 25].

Не треба забувати, що здійснення конституційного правосуддя -- це одна з ланок судової системи, яка складається в межах України.

3.2 Конституційний Суд України

Конституційний Суд -- незалежний орган в системі судової влади України, Її органічний елемент -- офіційно започаткований Законом «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року.

Нова Конституція України врегульовує найважливіші питання організації і діяльності Конституційного Суду. Безпосередньо цим питанням присвячений розділ XII Конституції -- "Конституційний Суд України", який складається з семи статей. Крім того, чимало норм, що стосуються Конституційного Суду, містяться в інших розділах Конституції України (ст. 85, 92, 104, 106, 111, 124, 126-128, 137, 159), а також у розділі XV -- "Перехідні положення".

Відповідно до ст. 147 Конституції України ст. 1 Закону "Про Конституційний Суд України" констатує: Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що жоден інший державний орган, крім Конституційного Суду, не може здійснювати функції, покладені на цей Суд.

Головним завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. На виконання цього завдання Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. До прийняття чинної Конституції право тлумачення Конституції та законів України мала тільки Верховна Рада [14, С. 62].

В основу діяльності Конституційного Суду покладені принципи: верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повнота і всебічність розгляду Конституційним Судом справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень (ст. 4)

Таким чином, як орган судової влади він покликаний забезпечувати:

-- відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України;

-- охорону конституційних прав та свобод громадян. Конституційний Суд реалізує свої повноваження шляхом:

-- розгляду в судовому засіданні справ щодо конституційності законів та інших нормативних актів;

-- дачі висновків з питань, передбачених Конституцією і Законом про Конституційний Суд України.

Закон чітко визначає мету і завдання Конституційного Суду України.

Завданнями Конституційного Суду України є забезпечення відповідності Конституції України законів та інших актів органів законодавчої та виконавчої влади, а також дача висновків у випадках, передбачених Конституцією України і Законом про Конституційний Суд України.

Повноваження Конституційного Суду України визначаються:

а) Конституцією України;

б) Законом України «Про Конституційний Суд України»;

в) Законом України про конституційне судочинство. Основні принципи діяльності Конституційного Суду

України визначені в ст.4 Закону «Про Конституційний Суд

України» від 3 червня 1992 року. Закон визначає склад та порядок утворення Конституційного Суду України. До складу Конституційного Суду України входять:

1) Голова Конституційного Суду України;

2) Два заступники;

3) 12 членів Конституційного суду України.

Строки повноваження Конституційного Суду України -- 10 років. Повторне обрання судців не допускається.

При достроковому вибутті судці новий суддя обирається не пізніше трьох місяців.

Передбачено демократичний порядок формування Конституційного Суду України. Пропозиції про персональний склад суддів представляють Голова Верховної Ради України та Президент України у рівній кількості. У разі недосягнення згоди кандидатури подаються у відповідності до Конституції України(стаття 112 Конституції У країни).

Кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України попередньо обговорюються на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України.

Закон передбачає таємне голосування кандидатур Голови, заступників і кожного з членів Конституційного Суду України, причому це робиться в індивідуальному порядку щодо кожного з них.

Закон визначає статус суддів Конституційного Суду України, вимоги, що ставляться до них. конституція україна суд контроль

Зокрема, до складу Конституційного Суду України, може бути обраний громадянин України, не молодше 40 років, який має вищу освіту, стаж практичної робота не менше як 15 років.

Він не може бути народними депутатами, належати до будь-яких політичних партій і рухів, входити до складу державних органів, займатись підприємництвом.

Приведення до присяги членів Конституційного Суду України проводиться Головою Верховної Ради на пленарному засіданні Верховної Ради.

Судді Конституційного Суду України здійснюють підготовку питань на розгляд Суду. Вони можуть вимагати від державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування будь-які документи та інформацію, що відносяться до питання, яке готується до розгляду в суді, а також заслуховувати з цих питань пояснення відповідних посадових осіб [21, С. 42].

Ухилення від видачі документів, подання інформації або відмова від подання пояснень Суду переслідується за законом.

Судді Конституційного Суду України користуються правом вирішального голосу при прийнятті рішень.

Вони не вправі публічно висловлювати свою думку з питань неконституційності чи незаконності актів, з питань, які знаходяться на розгляді Суду.

Голова Конституційного Суду України здійснює організацію діяльності Конституційного Суду України; головує на його засіданнях; інформує Верховну Раду України про стан конституційної законності в республіці; організує роботу апарату Конституційного Суду України та здійснює інші повноваження.

Закон про Конституційний Суд України визначає статус також заступників Голови Конституційного Суду України, секретаря Конституційного Суду України та умови припинення повноважень осіб, обраних до Конституційного Суду України (ст.ст.10-13 Закону про Конституційний Суд України).

Закон визначає повноваження Конституційного Суду України.

До свого провадження Конституційний Суд України приймає справи з питань невідповідності Конституції:

1) чинних законів України та інших актів, прийнятих Верховною Радою;

2) прийнятих, але не введених в дію законів та інших актів Верховної Ради.

Конституційний Суд України розглядає також справи про невідповідність Конституції і законам України:

-- указів і розпоряджень Президента України;

-- постанов Президії Верховної Ради України;

-- актів Верховної Ради Республіки Крим та її Президії;

-- постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України та Кабінету Міністрів Республіки Крим. Конституційний Суд розглядає також справи, пов'язані з:

-- порушенням компетенції органами і службовими особами державної влади, зазначеними в Конституції України, -- а також порушенням розподілу компетенції місцевих Рад;

-- законністю призначення виборів і референдумів.

Предметом розгляду Конституційного Суду України можуть бути справи про визначення нечинними нормативних актів, прийнятих органами законодавчої і виконавчої влади, про порушення процедури їх прийняття, передбаченої Конституцією України.

До компетенції Конституційного Суду України відносяться справи про невідповідність Конституції України та міжнародним актам, визнаним Україною, будь-якого закону або іншого нормативного акта, що порушує конституційні права і свободи людини.

Предметом розгляду Конституційного Суду України можуть бути, також, суперечки між національно-територіальними і територіальними утвореннями України з питань, які регулюються Конституцією України та Конституцією Республіки Крим.

Конституційний Суд України за поданням Верховної Ради України дає висновок про додержання Президентом, Прем'єр-міністром та іншими членами Уряду, Головою Верховного Суду, Головою Вищого арбітражного суду, Генеральним прокурором, а також дипломатичними та іншими представниками України Конституції і законів України у випадках порушення питання про дострокове припинення їх повноважень.

Конституційний Суд України дає висновок про відповідність Конституції України міжнародних договорів і угод, поданих до Верховної Ради на ратифікацію.

Конституційний Суд України розглядає питання про конституційність діяльності і примусовий розпуск (ліквідацію) політичних партій, міжнародних та всеукраїнських громадських організацій, що діють в Україні.

Компетенція Конституційного Суду України не поширюється на рішення, вироки, ухвали, постанови судових організацій, а також постанови органів попереднього розслідування та прокуратури по конкретних справах. Правові основи діяльності Конституційного Суду України Ст.15 Закону визначає суб'єктів, які мають право внесення питань на розгляд Конституційного Суду України; ст.16 -- підстави для відмови у порушенні провадження в Конституційний Суд України; ст.17 -- забезпечення повноти розгляду справи Конституційним Судом України; ст.18 -- завдання Конституційного Суду України; ст.19 -- межі вирішення справ Конституційним Судом України. Рішення і висновки Конституційного Суду України Закон окреслює головні вимоги до рішень і висновків Конституційного Суду України. Серед них: відповідь на питання про їх відповідність чи невідповідність Конституції України та міжнародним актам, мотивованість і відкритість голосування; письмова форма; порядок перегляду висновків; доля окремої думки судді Конституційного Суду України; обов'язковість рішень Конституційного Суду України та відповідальність за їх невиконання. Організація діяльності Конституційного Суду України Конституційний Суд України фінансується з державного бюджету окремим рядком. Обсяг фінансування встановлюється Верховною Радою України за поданням Голови Конституційного Суду України [21, С. 27].

Рішення та висновки Конституційного Суду України публікуються у «Відомостях Верховної Ради України» окремим розділом «Конституційний Суд України» та в газеті «Голос України».

Правовою основою для провадження конституційного судочинства є Конституція України, Закон «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року та Закон «Про Конституційне судочинство».

Має бути прийнятий регламент Конституційного Суду України, норми якого є похідними і не можуть суперечити чинним законам чи змінювати сутність провадження конституційного судочинства.

Організаційну, інформативно-довідкову та іншу роботу по обслуговуванню Конституційного Суду України здійснює Секретаріат, який діє під керівництвом Секретаря Конституційного Суду України на основі Положення про секретаріат Конституційного Суду України, що затверджується Конституційним Судом України.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України призначається Головою Конституційного Суду України і здійснює ряд функцій по забезпеченню роботи Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України та його судді у своїй діяльності незалежні; користуються цілим рядом гарантій належного виконання своїх державно-владних повноважень.

Найважливіший з них -- недоторканість суддів Конституційного Суду, Їх соціальна і побутова забезпеченість.

Конституційний Суд України має відповідні символи та печатку. Його місцезнаходженням є місто Київ.

Аналіз ситуації, що склалась в Україні навколо питання про конституційну юстицію, свідчить про її надзвичайну складність, суперечливість і недовершеність. Це стосується і процедури формування Конституційного Суду, і правових основ його функціонування, і співвідношення політичних і юридичних мотивів при внесенні рішень, і забезпеченні участі громадян і юридичних осіб в діяльності Конституційного Суду тощо.

Найбільшою вадою тут, безперечно, є заперечення можливості розгляду Конституційним Судом справ за зверненням громадян. В той час, коли в розвинутих країнах така категорія справ становить основну частину діяльності органів конституційної юстиції, ми позбавили своїх громадян ефективного захисту їх прав і свобод. В усякому разі, при розгляді справ у суді громадянин у будь-якому випадку повинен мати право безпосередньо звернутись до Конституційного Суду, якщо він вважає, що норма відповідного закону є неконституційною. Питання про конституційність закону може бути поставлене також самим судом [19, С. 36].

Цілком очевидно, що такі рішення мають принципове значення: по-перше, це -- типові нормативно-правові акти, а, по-друге, факт визнання акта неконституційним виключає можливість його застосування.

Прикро, але Закон «Про Конституційний Суд України» не передбачає права органів місцевого самоврядування виносити питання на розгляд Конституційного Суду.

В нинішніх умовах органи місцевого самоврядування практично не захищені від науково необгрунтованих законодавчих експериментів у сфері місцевого управління. Тому створення механізму звернення органів місцевого самоврядування до Конституційного Суду України вкрай необхідне.

Таким чином, конституційна юстиція, сутність якої в перевірці законів та інших нормативно-правових актів на відповідність їх Конституції спеціальними або загальними судами, наділеними повноваженнями скасовувати чи призупиняти неконституційні положення цих актів, -- неодмінний атрибут правової держави, на шлях розбудови якої стала Україна.

Такий інститут знайшов своє втілення як в Конституції України (ст. 112), так і в Законі «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року. Однак це лише початкові кроки становлення і затвердження конституційного контролю в Україні.

При цьому треба мати на увазі, що ми не можемо сліпо копіювати зарубіжний досвід, де склалась відповідна конституційна юрисдикція, перевірена теорією і практикою багатьох десятиріч і навіть сторіч.

Там -- особливі історичні умови і традиції, певного типу системи права, відпрацьований механізм розподілу і функціонування влад тощо. Так, наприклад, в системі прецедетного права органи конституційної юстиції вирішують конституційні колізії з огляду загальних принципів (духу) Конституції, а не лише конкретних її норм. Безперечно, ми до цього практично не готові, тим більше, що радянський конституціоналізм відкидав судовий прецедент як джерело права. Між тим, зарубіжна практика свідчить на користь конституційних прецедентів, що забезпечує більш ефективний розгляд справ, підвищену захищеність інтересів особи тощо.

Таким чином, в особі Конституційного Суду ми маємо державний орган, від якого багато в чому залежатиме забезпечення конституційної законності в країні, а отже, й розбудова Української демократичної правової держави.

Конституція незалежної України. -- К., 1995. -- Т. 1. -- С. 121, 195, 265.

Закон України про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону України) від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України, -- 1992. - № 20. - Ст. 27.

Постанова Верховної Ради України Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України, 1998

Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997.

Бойко В. Найвищому судовому органу України - 75 років //

Бурчак Ф.Г. Президент України / НАН України ін. Держави і права ім. В.М.Корецького. - К.: Ін Юре, 1997.

Відомості Верховної Ради Української РСР.-- 1991.-- № 33.-- Ст. 445.

Дьомін О. О. Ефективність діяльності Верховної Ради -- необхідна передумова побудови правової держави // Вісник Академії правових наук України. - Харків. - 1996. - № 5. - С. 14-26.

Клименко Ю.М. “Конституційне право України”. - Х., 1998

Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики.-- К., 1996.-- С. 14--15.

Кравченко В.В “Конституційне право України”.- К., 1998

Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. - К.: Ін Юре, 1997.

Мелащенко В.Ф. “Основи конституційного права України”. - К., 1997

Основи конституційного права України // під ред. Копейчикова В.В., К., 1997

Сравнительное конституционное право.-- М., 1996.-- С. 161.

Тесленко М. Про місце Конституційного суду України в системі вищих органів державної влади // Право України. - 1999. - №12. - С.33-35.

Тихомиров Ю. А. Юридическая коллизия.-- М., 1994.-- С. 46--47.

Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України, №8. - 2000р.

Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. - М., 1994.

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. - К., 1995.

Шемишученко Ю.С. Мурашин Г.О. Конституційний Суд України. - К.: Ін Юре, 1997.

Размещено на Allbest.ru