Суть інституту апеляційного провадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні:

а) суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

б) процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами

4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК

5. Порядок постановлені» ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Висновки

Перелік посилань

Список використаної літератури

Вступ

Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Саме Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу - одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Свята святих юридичної науки - захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Понад 80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ і єдиною формою перевірки брали законної сили, було касаційне провадження. У 2001 році КПК було передбачено порядок апеляційної перевірки судових рішень, постановлених місцевими судами. Разом із тим, судові рішення, постановлені апеляційними судами як судами першої інстанції, тобто у найбільш складних справах, переглядаються у касаційному порядку касаційним судом. Таку непослідовність у порядку перевірки судових рішень, які не набрали законної сили, має бути виправлено зі створенням Апеляційного суду України.

Рівень наукової розробки проблеми можна визначити як достатньо досліджений. Зокрема відомі монографії таких авторів, як В.Т. Маляренка, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, Ю.П. Алехіна, В.М. Хотенця, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних криміналістів, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту апеляційного провадження в Україні, а також відповідні норми Кримінально-процесуального кодексу України.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту апеляційного провадження в Україні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту кримінального процесу як апеляційне провадження в Україні в сучасних умовах нашої держави.

Відповідно слід вирішити наступні завдання:

- розкрити суть інституту апеляційного провадження в Україні;

- всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;

- дослідити зміст кримінально-процесуального інституту апеляційного провадження в Україні.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий та системного аналізу.

1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження

Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень має назву апеляційного.

Апеляційне провадження - самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами [1, 150].

Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи судів нижчого рівня та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону. Кримінально-процесуальний закон закріплює низку важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизм апеляційного провадження. Ці положення в юридичній літературі називають основними рисами апеляції (раніше - касації). Як визначають М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко, основними рисами касаційного провадження є:

- свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;

- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;

- ревізійне начало касаційного провадження;

- можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;

- заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за його скаргою;

- обов'язковість вказівок апеляційної інстанції для суду нижчого рівня.

Беручи до уваги значення і завдання апеляційного провадження, вважаємо, що основними рисами апеляційного провадження слід вважати:

- реалізацію права учасника судового розгляду на перевірку рішення в кримінальній справі суду першої інстанції іншим складом суду, який є колегіальним і незалежним від суду, який постановив оскаржуване рішення;

- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості судового рішення і виправлення допущених судом першої інстанції помилок;

- можливість подання в апеляційну інстанцію нових документів;

- право апеляційного суду витребувати у необхідних випадках додаткові докази;

- право апеляційного суду постановити свій вирок;

- обов'язковість вказівок апеляційного суду, який скасував вирок (постанову) і повернув справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні та суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

а) суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

Апеляцію може бути подано:

1) на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами;

3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;

4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК (ст. 347 КПК).

Суб'єктами, які мають право подати апеляцію на зазначені рішення місцевих судів, є:

- засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

- виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

- законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

- законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

- обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи;

- обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

- цивільний відповідач або його представник - в частині, що стосується вирішення позову;

- прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

- потерпілий і його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

- цивільний позивач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову;

- особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

- інші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).

У зв'язку з реформуванням системи виправлення судових помилок та запровадженням апеляційної інстанції змінилися і функції прокурора у стадії перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, порівняно з переглядом таких судових рішень у касаційному порядку, який існував раніше [2, 167].

По-перше, право подавати апеляцію надано лише тому прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурору, який затвердив обвинувальний висновок.

По-друге, права прокурора щодо подання апеляції, викладення її змісту, строків подання, доповнення, зміни й відкликання апеляції у процесі попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції та під час розгляду справи цим судом такі самі, як і інших учасників судового розгляду. Зокрема, прокурор має додержуватися вимог закону щодо реквізитів апеляції та її змісту, подавати апеляцію у встановлений законом строк, може вносити доповнення чи зміни до апеляції, відкликати її та подавати заперечення на апеляції інших учасників судового розгляду лише до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Пропозиції щодо необхідності регламентування прав прокурора в апеляційній інстанції висловлювалися ще до реформування провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду.

б) процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

В апеляційному провадженні важливого процесуального значення набувають форма та зміст апеляції.

Зміст, порядок підготовки апеляції і перелік документів, які додаються до апеляції, визначаються ст. 350 КПК. В апеляції мають бути відображені конкретні правові формулювання, оскільки від них залежать відповідні правові наслідки. Зокрема, в апеляції повинно бути зазначено: повну назву апеляційного суду, якому адресується апеляція; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка подає апеляцію, її процесуальне становище, місце проживання або перебування; вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, число, місяць і рік їх постановлення та назву суду, який їх постановив; особу, щодо якої постановлено судове рішення, її прізвище, ім'я, по батькові; суть судового рішення, короткий його зміст; вказівку на те, в чому полягає незаконність судового рішення та доводи на її обґрунтування; конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостями апеляційного суду [3, 133].

Прокурор та захисник в апеляції зобов'язані посилатися на аркуші справи, де є відповідний доказовий матеріал, та додати до апеляції її копії в кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосується апеляція.

До апеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції.

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судове слідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційний суд визнає необхідним його проведення), і порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити порушення кримінального і кримінально-процесуального закону, допущені судами першої інстанції.

Кримінально-процесуальна наука розробляє науково обґрунтовані практичні рекомендації для застосування та вдосконалення законодавства з метою забезпечення необхідних умов розкриття злочинів, додержання порядку і строків розгляду кримінальних справ судами. Всебічної теоретичної розробки, перш за все, потребують ті питання кримінального процесу, які недостатньо врегульовані в законодавстві й неповністю досліджені наукою, що ускладнює практичну діяльність правоохоронних органів та судів. Зокрема, до питань, що потребують теоретичного дослідження і подальшої правової регламентації, належать ті, що пов'язані з кримінально-процесуальними строками в апеляційному провадженні, які, в свою чергу, є умовою реалізації кримінально-процесуальних дій учасників процесу [4, 144].

Ці проблеми в юридичній літературі в повному обсязі не досліджувалися, а висвітлюються лише щодо окремих інститутів кримінального процесу.

З розвитком кримінально-процесуального законодавства розвивались і вдосконалювалися й правові норми, що реалізують процесуальні строки.

Ефективність процесуальної діяльності органів досудового слідства й суду значною мірою залежить від оперативності всіх осіб, які беруть участь у процесі.

Ніщо так негативно не впливає на результати кримінального процесу, як повільність і рутинність. Ці вкрай негативні явища різко послаблюють його запобіжно-виховний вплив, серйозно порушують права та законні інтереси осіб, потерпілих від злочинів, знижують розкриття останніх. Так само шкідлива і поспішність, що не може не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законності, що, в свою чергу, породжує справедливі нарікання й скарги, повторні розслідування і судові розгляди.

Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотності викриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють запобіжно-виховний вплив як на самого злочинця, так і на нестійких членів суспільства, що його оточують. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що вони цілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільш високих результатів за найменших затрат засобів і часу, оптимальності судочинства, а також принципу процесуальної економії [5, 187].

Кримінально-процесуальні строки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правову категорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів. Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону прав і законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого і потерпілого.

У КПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Зокрема, на обвинувальні та виправдувальні вироки апеляції подаються протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - з моменту вручення йому копії вироку; на постанови місцевих судів: у випадках, передбачених статтями 52-2, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, - протягом трьох діб з дня їх винесення, у випадках, передбачених статтями 106, 236-2, 236-6, 246, - протягом семи діб з дня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99-1 КПК, - протягом семи діб з дня одержання копії постанови, на окремі ухвали (постанови) - протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а у статтях 352 і 353 КПК не встановлено строк, в який може бути подано апеляцію на постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду. Така непослідовність законодавця призводить до помилок у застосуванні закону і має бути усунена в новому КПК.

Не вважається пропущеним строк на подання апеляції, якщо до його закінчення апеляцію було здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК).

Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначених у ст. 348 КПК заінтересованих осіб, яких стосується апеляція. Протягом п'яти діб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду, зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції (копії апеляції зобов'язані додавати до апеляції прокурор і захисник) або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'ясняється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення [6, 193].

Щодо засудженого, який утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. При цьому засудженому також роз'ясняються право протягом зазначеного часу (п'яти діб) з моменту вручення цих документів подавати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

У разі подання апеляції з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку і за відсутності клопотання про його відновлення постановою головуючого вона визначається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Кримінально-процесуальне законодавство не вказує, які саме причини пропуску апеляційного строку визнаються поважними і можуть бути основою для відновлення строку. Проте практика свідчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який має намір подати апеляційне оскарження, порушення транспортного повідомлення через стихійне лихо, самі стихійні лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судового засідання. Цей перелік не є вичерпним. Можливі й інші поважні причини, які визначає суд.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких не перешкоджає судовому розгляду клопотання [7, 134].

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновлює пропущений строк або відмовляє у його відновленні та визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду. У разі винесення судом ухвали чи постанови судді про відмову у відновленні пропущеного строку, вона може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог ст. 351 КПК (повідомлення про апеляцію).

Апеляція, як правило, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Однак чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає винятки. Наприклад, при вирішенні питань про відмову в застосуванні заходів безпеки, або при їх скасуванні на постанову судді про відмову в задоволенні такої скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію безпосередньо до апеляційного суду за місцем проживання особи, яка подала скаргу (ст. 52-5 КПК).

Аналогічний порядок і строки подання апеляції безпосередньо в апеляційний суд встановлені, якщо надійшла скарга на дії судді про відмову чи обрання як запобіжного заходу взяття під варту підозрюваному, обвинуваченому (ст. 165-2 КПК). На постанову судді про продовження строку тримання особи під вартою також протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником (ст. 165-3 КПК).

Такий самий порядок подання апеляції у випадках, передбачених статтями 177, 205 КПК. Подання апеляції у зазначених випадках не зупиняє виконання постанови судді.

При цьому слід мати на увазі, що до апеляції прокурора і захисника необхідно додавати стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція [8, 195].

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених у законі (статті 165-2, 165-3, 205 КПК).

Після повідомлення прокурора та інших зацікавлених осіб про надходження апеляції, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом із поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду ним справи.

Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Вона повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої інстанції одночасно повинен викликати до суду апеляційної інстанції цих осіб, їх законних представників, а також захисників, якщо участь останніх у справі згідно зі ст. 45 КПК є обов'язковою (ст. 354 КПК). Неявка своєчасно повідомлених учасників судового процесу, крім прокурора, не є перешкодою для розгляду справи апеляційним судом.

Неповідомлення заінтересованих осіб або несвоєчасне їх повідомлення про дату призначення справи для розгляду в апеляційному суді є істотним порушенням прав учасників судового розгляду і підставою для скасування рішення апеляційного суду [9, 80].

У разі необхідності апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, а також військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил можуть провести попередній розгляд справи, який здійснюється в судовому засіданні суддею одноособове з обов'язковою участю прокурора. Рішення про те, проводити попередній розгляд справи чи ні, приймає суддя-доповідач залежно від виявлених обставин в ході вивчення справи, який визначає день, час і місце такого розгляду, про що повідомляється прокурор.

На судові засідання можуть бути викликані й інші учасники судового розгляду кримінальної справи: засуджений, обвинувачений, захисник, законний представник потерпілого, обвинуваченого, засудженого тощо. Неявка в судове засідання зазначених учасників процесу не перешкоджає судовому розгляду. Вважаємо, що у ст. 357 КПК законодавцем невдало використаний термін «викликані», оскільки виклик передбачає обов'язковість явки та відповідні заходи примусу в разі неявки, а у випадку, який ми розглядаємо, буде правильним передбачити так, як це зроблено у ст. 240 КПК, згідно з якою про день попереднього розгляду справи судом першої інстанції учасники процесу (крім прокурора) повідомляються.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, з яких справу було внесено на попередній розгляд. Прокурор та інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд, після чого суддя видаляється в нарадчу кімнату для підготовки винесення постанови.

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

- про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду;

- про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

- про зупинення провадження в справі;

- про повернення справи суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 359 КПК зупинення апеляційного провадження у справі передбачено лише в разі захворювання того підсудного, явка якого в суд є обов'язковою, однак у законі не конкретизовано, яке саме захворювання цієї особи є підставою для зупинення провадження у справі, що ускладнює застосування закону. Не визначено також, як має діяти суд, якщо у справі кілька засуджених (виправданих), явка яких є обов'язковою, і один із них захворів. Вважаємо, що апеляційний суд у таких випадках має діяти за правилами ст. 280 КПК. Законодавцем не регламентовані дії апеляційного суду у випадках зникнення засудженого (виправданого), явку якого визнано обов'язковою. Всі ці питання мають бути вирішені в новому КПК [10, 63].

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, які пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

- про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

- про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

- про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

- про доручення суду першої інстанції;

- про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

- про виклик у необхідних випадках перекладача;

- про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

- про день і місце розгляду справи;

- всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

При попередньому розгляді справи за необхідності ведеться протокол. Цю необхідність визначає суддя, який проводить судове засідання (наприклад, у випадку, коли з'явилися засуджений, потерпілий чи інші учасники судового розгляду, які дають пояснення). Законом не вирішено питання про можливість оскарження постанови судді в касаційному порядку. Вважаємо, що у випадках, коли постанова судді стає перепоною в розгляді справи в апеляційному порядку і в зв'язку з цим істотно зачіпає інтереси учасників процесу (наприклад, при відмові в прийнятті апеляції до свого розгляду), особам, зазначеним у ст. 384 КПК, має бути надане право оскаржити постанову. Це слід вирішити у новому КПК.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство. У цих випадках викликаються також їхні захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, який утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання [11, 198].

Апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, якщо є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповністю або однобічно.

З метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції апеляційний суд вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. Для цього апеляційний суд у постанові вказує, які саме конкретні дії суд першої інстанції повинен виконати (наприклад, допитати певну особу як свідка, вказати строк виконання доручення, дату, до якої протоколи слідчих дій повинні бути подані апеляційному суду). На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою 26 КПК. Про виконані дії складається протокол, що передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в призначений судом першої інстанції день. Проте у випадках, якщо при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав за необхідне провести судове слідство, витребувати додаткові докази, викликати в судове засідання певних осіб, зробити доручення суду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він може перенести розгляді справи не більше ніж на тридцять діб (ст. 360 КПК).

Розгляд справи в апеляційному провадженні починається з перевірки явки учасників апеляційного провадження, оголошення головуючим складу суду і роз'яснення учасникам судового розгляду права відводу всьому складу суду або комусь із суддів, прокурору, а також секретареві, експерту, перекладачу, якщо вони беруть участь у справі. Далі головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, - права підтримувати апеляції або відмовитися від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами ст. 296 КПК [12, 200].

Після цього головуючий або один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу (крім прокурора) на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій у порядку, передбаченому ст. 318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК (проведення судового слідства судом першої інстанції) лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої заперечується в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться відповідно до вимог ст. 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду справи щодо тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції.

Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках - останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлений рішення щодо законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово [13, 215].

Нарада суддів апеляційного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксування технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у разі проведення ним судового слідства (ст. 362 КПК).

За результатами розгляду апеляції суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Прийнята та підписана всіма суддями в умовах нарадчої кімнати ухвала апеляційної інстанції оголошується в залі судового засідання негайно після її постановлення. Проте згідно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значного часу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише її резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

У результаті розгляду апеляції на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК (вироки і постанови про застосування чи незастосування заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами) апеляційний суд відповідно до вимог ст. 366 КПК має право:

1) винести ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокурору на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; про зміну вироку чи постанови;

2) постановити свій вирок, скасувавши повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановити свою постанову, скасувавши повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК (ухвали, постанови про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремі ухвали (постанови) та інші постанови місцевих судів) апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасовування окремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, - помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною. Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.

Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирав законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або в порядку виключного провадження.

3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами

апеляційний кримінальний вирок постанова

Апеляційний суд наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Відповідно до ст. 366 КПК у результаті розгляду апеляцій на вироки місцевих судів, що не набрали законної сили, і постанов місцевих судів про застосування або незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляційний суд вправі прийняти такі рішення:

- залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію - без задоволення;

- змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити цілком або частково;

- змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без задоволення, якщо апеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив судове рішення без зміни в тій частині, що оспорювалась в апеляції;

- змінити судові рішення щодо інших засуджених, щодо яких апеляції не подані;

- скасувати вирок, постанову в повному обсязі та закрити справу, а апеляцію задовольнити;

- скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а апеляцію задовольнити частково;

- скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб, щодо яких апеляції не подані;

- скасувати частково судове рішення і закрити справу в певній частині, а решту залишити без зміни, змінити, скасувати з направленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або ухвалити свій вирок (постанову);

- скасувати вирок (постанову) у певній частині та справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову), а в решті залишити без зміни, змінити;

- скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову).

За необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або особи, стосовно якої ставилося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, апеляційний суд вправі прийняти одне з перерахованих рішень тільки у випадку, якщо про це поставлено питання в апеляції прокурора або потерпілого.

Скасування або зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце тільки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо вказані в законі (ст. 367 КПК):

- однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

- невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

- істотне порушення кримінально-процесуального закону;

- неправильне застосування кримінального закону;

- невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не має права скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобів.

Слід застерегти, що в разі необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або осіб, щодо яких порушено питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, апеляційний суд має право прийняти зазначені рішення лише згідно з позицією, висловленою в апеляції прокурором чи потерпілим. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови - це сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність і (або) необґрунтованість вироку чи постанови. До таких підстав належать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні або судовому розгляді справи і постановленні вироку чи постанови [14, 115].

Підстави і для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні й ті самі порушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови). Винятком є такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст. 370 КПК).

Кожна підстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в додержанні кримінально-процесуального закону та правильному застосуванні норм кримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної відповідності висновків, що в ньому містяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевіривши наявність чи відсутність усіх вгаданих підстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично існують дві самостійні підстави для скасування вироку: його незаконність та необґрунтованість.

Розглянемо докладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в апеляційному провадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.

Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства має місце у тих випадках, якщо залишилися нез'ясованими такі обставини, встановлення яких може мати істотне значення для справи. Однобічність, як правило, полягає у відсутності перевірки всіх можливих версій, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухилі під час провадження у справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слідство у справі, в якій не були встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню (статті 23, 64, 433 КПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 368 КПК дізнання, досудове чи судове слідство в будь-якому разі визнається однобічним і неповним, якщо:

- не були допитані певні особи, не були витребувані досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

- не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

- необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

- не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства розуміють як не з'ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження [15, 170].

Виходячи з вимог закону та аналізуючи судову практику, можна визначитися, що дізнання, досудове і судове слідство є однобічними або неповними у випадках, коли:

- належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину: зміст діяння, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками;

- всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви здійснення злочину;

- поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують чи Обтяжують покарання;

- не з'ясована наявність або відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;

- недостатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином шкоди;

- не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;

- не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для правильного вирішення справи;

- поверхово досліджені умови життя і виховання неповнолітніх обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню ними злочинів;

- висновки про винність або невинність особи обґрунтовані лише показаннями підсудного і не вжито заходи для дослідження інших доказів;

- не вжиті заходи до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судових рішень;

- не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;

- висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені обшук, виїмка;

- неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;

- без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що мають значення для справи;

- не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;

- суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків замість безпосереднього їх допиту;

- не з'ясовані обставини, що мають значення для порушення кримінальної справи стосовно осіб, які причетні до злочину і встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених у справі.

Чинним КПК апеляційним судам надано широкі можливості щодо виправлення та усунення помилок судів, зокрема право проводити судове слідство. Користуючись цим правом, апеляційні суди повинні проводити судове слідство у всіх випадках, коли певні дії можна виконати у судовому засіданні апеляційного суду (допитати свідків, потерпілих, витребувати і дослідити документи).

Під невідповідністю висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи слід розуміти: не підтвердження висновків суду доказами, що були досліджені при провадженні судового слідства; якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; якщо за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновки суду, викладеш у вироку (постанові), містять істотні суперечності (ст. 369 КПК) [16, 160].

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, якщо судове рішення ґрунтується на матеріалах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтверджених іншими доказами, які немотивоване відкинув суд; на доказах, достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.

Перевіряючи правильність вироку, апеляційний суд може дійти висновку, що суд першої інстанції дослідив усі докази, зібрані при провадженні дізнання, досудового і судового слідства, проте не дав їм оцінку, або за наявності суперечливих доказів суд у вироку (постанові) не проаналізував їх, не навів мотивів, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші, внаслідок чого належно не обґрунтував викладені у вироку висновки.

Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо:

- є підстави для закриття справи, але її не було закрито;

- вирок винесено незаконним складом суду;

- порушено право обвинуваченого на захист;

- порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

- розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

- справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

- порушено правила підсудності;

- порушено таємницю наради суддів;

- вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

- у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

- порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

- обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

- порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. 370 КПК).

Істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслідування або новий судовий розгляд (залежно від того, в якій стадії воно було допущено) [17, 211].

Істотні порушення процесуального закону можуть стосуватися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути справу і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (постанови).

Порушення кримінально-процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку (постанови), не визнаються істотними (наприклад, порушення строків попереднього розгляду справи судом або призначення справи для розгляду в суді). Такі порушення не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляційної інстанції вправі реагувати на них окремою ухвалою.

Порушення, що зумовлюють обов'язкове скасування вироку (постанови), називають безумовними підставами, оскільки суд вищого рівня завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати судове рішення. Наприклад, безумовною підставою для скасування обвинувального вироку (постанови) є наявність підстав для закриття справи. Апеляційний суд вправі скасувати обвинувальний вирок, постанову і закрити справу в таких випадках:

- за наявності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК);

- якщо внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпеку або особа припинила бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК);

- у зв'язку з дійовим каяттям (статті 7-1, 7-2 КПК);

- у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (статті 7-1, 8 КПК);

- у зв'язку зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (статті 7-1, 9 КПК);

- у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки (статті 7-1, 10 КПК);

- у зв'язку із закінченням строків давності (статті 7-1, 11-1 КПК).

Апеляційний суд повинен також скасувати вирок або постанову і закрити справу у разі недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо визнає, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються матеріалами справи, а можливості досудового і судового слідства вичерпано (ст. 213 КПК).

Підлягає скасуванню судове рішення, постановлене незаконним складом суду [18, 233].

У законі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але в будь-якому разі незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, які виключали участь судді в розгляді справи (статті 54, 55 КПК); вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2 і З ст. 17 КПК; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому ця справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.