Федеральний уряд
Порядок утворення та склад Федерального уряду. Його основні напрями діяльності. Участь уряду в законодавчому процесі та його парламентська відповідальність. Структура органів виконавчої влади України. Випадки дострокового припинення Федерального уряду.
Рубрика | Государство и право |
Вид | реферат |
Язык | русский |
Дата добавления | 16.07.2012 |
Размер файла | 20,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Федеральний уряд: порядок утворення, склад
Федеральний уряд представляє собою орган виконавчої влади, який здійснює функції управління державою. Воно складається з Федерального канцлера і федеральних міністрів. Вони не можуть обіймати інші оплачувані посади, здійснювати професійну діяльність і т.д. Рішення приймають самостійно, при суперечках - у складі уряду.
Міністри призначаються Президентом за пропозицією Канцлера і звільняються Канцлером. Канцлер визначає основні напрямки федеральної політики. Бундестаг може висловити недовіру як Канцлеру, так і міністру.
Федеральний канцлер обирається Бундестагом. Кандидатуру на цю посаду пропонує Федеральний президент після переговорів з партією, яка перемогла на виборах до Бундестагу.
Голосування по даній кандидатурі може проходити в три тури. Якщо кандидат отримує абсолютну більшість голосів членів Бундестагу, то Президент призначає його на посаду Канцлера.
Для Німеччини характерно коаліційний, а не однопартійний Уряд.
Федеральні міністри призначаються Федеральним президентом за пропозицією Канцлера. Останній визначає основні напрямки в політиці і керує роботою Федерального уряду. Кожен федеральний міністр діє самостійно в рамках своєї компетенції і несе за це відповідальність перед Канцлером.
Структура органів виконавчої влади України, незалежно від профілю відомства будується відповідно до принципу триступеневої: міністерства - вищі (головні) відомства, наділені політичними функціями; відомства середньої ланки, що мають функції нагляду; відомства низового рівня, що здійснюють суто виконавчі функції.
Федеральне уряд зобов'язаний втілювати в життя закони, прийняті Парламентом, а також намічати політичні цілі і здійснювати керівництво державними справами.
Зміцненню співробітництва між законодавчою і виконавчою владою служить ряд обов'язкових юридичних процедур, яких дотримуються у своїй діяльності Уряд і Парламент. Так, Уряд спрямовує підготовлені проекти нормативних актів у Бундесрат навіть у тому випадку, якщо для їхнього прийняття не потрібно формального схвалення цього органу. Виконавча влада земель через Бундесрат бере участь у федеральному законодавчому процесі. Федеральний уряд має виконувати завдання політичного керівництва. Вона зводиться до того, що Уряд виходить з ініціативою, планує політичний розвиток країни і здійснює керівництво державою. У рамках цієї діяльності Уряд діє самостійно.
При нормальному розвитку подій Федеральний уряд перебуває при владі весь період легіслатури Бундестагу, т.е.в протягом чотирьох років. Однак є випадки дострокового припинення його повноважень:
- У зв'язку з відходом у відставку (або смертю) Федерального канцлера;
- З моменту заснування нового Бундестагу;
- В результаті конструктивного вотуму недовіри, висловленого Бундестагом Федеральному канцлеру;
- При відхиленні Бундестагом поставленого Федеральним канцлером питання про довіру і розпуском Бундестагу Федеральним президентом.
Таким чином, доля Уряду багато в чому залежить від Канцлера, популярності його політики. Його відставка означає відставку всіх федеральних міністрів і тим самим всього Уряду в цілому. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: підручник: у 4 т. / Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2001
2. Основні напрями діяльності Федерального уряду
Завданням федеральних міністерств є організація державної адміністрації на федеральному рівні. Політичне керівництво федеральним міністерством здійснює відповідний федеральний міністр. Координацію окремих напрямків діяльності міністерства здійснюють державні секретарі, разом з міністром вони належать до керівництва міністерства. Державні секретарі становлять проміжну ланку між політичним керівництвом в особі міністра та бюрократичним апаратом міністерства і підпорядкованих йому органів державної адміністрації. Бюрократична робота здійснюється в міністерстві окремими рефератами, на чолі кожного реферату стоїть керівник реферату. Декілька рефератів міністерства об'єднуються в відділ, який очолює начальник відділу, який і несе політичну відповідальність за роботу свого відділу. Державні секретарі та начальники відділів належать до категорії державних службовців з політичним статусом, тобто на відміну від звичайних державних службовців, законодавчо захищених статусом державного службовця, можуть бути у будь-який момент достроково відправлені урядом у відставку. Сам федеральний міністр статусу державного службовця не має, його посада є посадою політичною, а не посадою державної служби. федеральний уряд влада парламентський
Не зважаючи на те, що керівництво міністерств визначається політиками, на практиці в Німеччині спостерігається відносна автономність діяльності бюрократичного апарату міністерства та підпорядкованих йому органів державної адміністрації. Політики не можуть необмежено ігнорувати думку та волю професійних державних службовців на вищих щаблях державної адміністрації (керівників рефератів міністерств). Можливості міністра вжити санкцій по відношенню до окремої посадової особи сильно обмежені законодавством про державну службу. Окрім того великій кількості професійних державних службовців кореспондує незначна кількість політичних керівників міністерств та державної адміністрації. Тому в Німеччині у порівнянні з іншими країнами слабо виражений політичний контроль за федеральною державною адміністрацією. Це має особливе значення в тому контексті, що більшість законопроектів готується в федеральних міністерствах. У більшості випадків вплив політики на їх конкретне формулювання проявляється у дуже пізніх стадіях і в незначному обсязі.
Кількість федеральних міністерств та міністрів та обсяг їх компетенцій визначає федеральний канцлер. Здебільшого партії домовляються про це під час коаліційних переговорів, а також визначають особистий склад політичного керівництва міністерств - кандидатури федеральних міністрів та державних секретарів. На даний момент в ФРН існує 15 федеральних міністерств. http://www.tatsachen-ueber-deutschland.de/uk/politichna-sistema/main-content-04/federalnii-kancler-i-urjad.html
3. Участь уряду в законодавчому процесі
Бундестаг є центральним органом законодавчого процесу. Фактично процес законодавства відбувається усередині трикутника: федеральний уряд, бундестаг і (зважаючи на федеральні інтереси) бундесрат.
Законодавча ініціатива може виходити від усіх трьох органів, але від бундесрату - лише зрідка, від бундестагу - на чверть, а найчастіше - від федерального уряду, тобто від його міністерств. Проте остаточне прийняття закону залишається за бундестагом. Отже, законом стає лише те, що він приймає як закон. Підписання (оформлення) закону федеральним президентом - це формальний акт.
Як і в більшості демократичних країн, у ФРН стосовно законодавчої ініціативи явну перевагу має виконавча влада. Деякі законопроекти від "самої палати", тобто від парламенту, йдуть цим шляхом лише для прискорення процедури; насправді вони готуються урядом.
Процедура прийняття федерального закону така. Законопроект приймається бундестагом і відразу передається бундесрату. Якщо бундесрат не схвалить цього законопроекту, він може протягом двох тижнів зажадати скликання погоджувального комітету, в якому повинні бути представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує які-небудь зміни до прийнятого законопроекту, його повинен повторно розглянути бундестаг. Законопроект, схвалений вдруге, знову може відхилятися бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект направляється в бундестаг утретє, і якщо за нього проголосує більшість членів бундестагу, він вважається прийнятим.
Конституція не забороняє бундестагу повністю переробити законопроект, запропонований урядом. У цьому випадку уряд не повинен піти у відставку або поставити питання про довіру, якщо опиниться в меншості, тому для нього не так уже суттєво, чи буде піддано його законопроект значному коригуванню. Низка важливих законів (наприклад, закони про картелі або закони про добровольців) була прийнята парламентом у значно зміненій редакції порівняно з проектом, внесеним виконавчою гілкою влади.
Слід зазначити, що законодавчий процес суворо контролюється урядом, проте не у всіх його фазах. Правляча більшість не є слухняним виконавцем законодавчої програми уряду, опозиція може з успіхом прагнути реалізувати в цьому законі хоча б частину своїх політичних уявлень. Відбувається це переважно у фазі обговорення в комітетах. У рамках законодавчої процедури в бундестагу ця фаза - найважливіша, бо там текст закону доводиться до прийнятного для пленуму стану. Оскільки альтернативні проекти опозиції рідко мають шанси бути прийнятими більшістю, вона концентрує свої зусилля, частково з успіхом, на врахуванні її позиції під час обговорення в комітетах. Цим пояснюється те, що за чималу частину внесених і врешті-решт прийнятих бундестагом законів (якщо тільки не йдеться про політично особливо суперечливі питання) голосує і опозиція. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007
Відповідно до Основного Закону підписувати закони та нормативно- правові акти мають право:
1) федеральні закони - президент за узгодженням із членами уряду;
2) постанови парламенту - голова парламенту;
3) постанови уряду - голова уряду
4) формальні закони в Баварії та Шлезвігу-Гольштейні - прем'єри цих земель, у Саксонії - президент ландтагу;
5) матеріальні закони (постанови, розпорядження, декрети) - представницькі органи, які скликаються на найвищому рівні громади. Технологія законотворчості у Федеративній Республіці Німеччина / Н. Міщенко // Віче. - 2009. - № 24. - С. 13-14
4. Парламентська відповідальність уряду
Конституційна теорія і практика розвинених країн в основному знає два різновиди політичної відповідальності уряду -- колективну й індивідуальну. Питання щодо їх взаємозв'язку та співвідношення, як правило, не регламентується нормами права і має бути віднесене до сфери реальної політики. В Іспанії, Росії, Франції, ФРН, Чехії, Японії, в деяких інших країнах припускається тільки колективна відповідальність урядів.
В Основному законі ФРН йдеться про відповідальність глави уряду:
«Федеральний канцлер встановлює основні положення політики і несе за них відповідальність» (ст. 65). Однак відставка канцлера тягне за собою відставку самого уряду. З іншого боку, принцип колективної відповідальності уряду навіть у наведеному прикладі теоретично не суперечить індивідуальній відповідальності його членів. У тій же ст. 65 основного закону ФРН зазначено, що «в межах основних положень політики кожен міністр самостійно веде справи галузі під свою відповідальність». Якщо ж припустити можливість поєднання колективної та індивідуальної відповідальності, залишається неясною відповідь на запитання, який між ними може бути зворотній зв'язок, у яких випадках можливе притягнення міністрів до індивідуальної політичної відповідальності перед парламентом.
Аналізуючи природу політичної відповідальності уряду, слід також звернути увагу на її механізм. Необхідно враховувати, що у переважній більшості країн з відповідними формами правління і двопалатною побудовою парламентів уряд несе відповідальність тільки перед нижньою палатою. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавництво ТОВ „СОМИ”, 1999
Політична відповідальність уряду значною мірою суб'єктивна. Необхідність застосування такої форми відповідальності визначається не критеріями законності, а потребами конкретної політики, відображеними у волевиявленні депутатів парламенту. Уряд здійснює свої функції доти, доки його діяльність задовольняє парламент.
Особливостями процедури притягнення уряду до політичної відповідальності у ФРН є наступне. Бундестаг шляхом вотуму недовіри може усунути з посади канцлера і тим самим примусити піти у відставку увесь уряд. Однак для цього одного голосування про недовіру замало. Бундестаг водночас повинен протягом двох діб більшістю голосів свого складу обрати наступника канцлера і лише після цього звернутись до президента з проханням здійснити відповідні кадрові зміни. Президент повинен задовольнити прохання і призначити на посаду канцлера обрану особу.
Розглянута процедура вирішення питання про недовіру уряду називається в німецькій конституційній теорії конструктивним вотумом. її сенс державознавці вбачають передусім у тому, що нарівні з можливостями політичної відповідальності уряду ця процедура сприяє становленню відповідальної опозиції. Практика свідчить, що усунути з посади канцлера за допомогою конструктивного вотуму можна лише за наявності паритету головних партійно-політичних сил у бундестазі. За роки існування ФРН така процедура була використана лише один раз. Шаповал В.М. Конституційне право зарубiжних країн: Пiдручник. - К.: АртЕк, Вища шк., 1997
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Уряд – це колегіальний орган виконавчої влади, сфера його діяльності, основні права та обов'язки. Функції Ради Міністрів Польщі. Різновиди актів Уряду та обов'язковість їх виконання в державі. Відповідальність виконавчої влади перед Президентом, народом.
реферат [20,6 K], добавлен 27.06.2010Місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади. Внутрішня структура та організація роботи Кабінету Міністрів, його компетенція та повноваження. Склад та порядок формування уряду. Акти Кабінету Міністрів та організація їх виконання.
курсовая работа [73,9 K], добавлен 23.02.2011Вищий орган виконавчої влади. Функції Кабінету Міністрів. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права. Відповідальність та кваліфікація злочину "Незаконне зберігання наркотичних засобів".
контрольная работа [17,5 K], добавлен 28.02.2014Характеристика і аналіз організації роботи українського уряду доби Центральної Ради - Генерального Секретаріату. Аналіз участі у діяльності уряду представників національних меншин (їх кількісні дані) та їх особистий внесок у розвиток виконавчої влади.
статья [22,3 K], добавлен 17.08.2017Становлення Кабінету Міністрів України, діяльність урядів за часів незалежності. Поняття виконавчої влади. Порядок формування Кабінету Міністрів України. Структура та розподіл повноважень між посадовими особами уряду України, взаємодія з іншими органами.
курсовая работа [81,5 K], добавлен 30.09.2014Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.
реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009Рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси. Поглиблення досліджень управлінської проблематики. Структура державного управління. Президент України і його повноваження. Законодавчий орган державної влади України і його функції.
контрольная работа [43,5 K], добавлен 20.03.2009Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України. Місце Кабміну у системі виконавчої влади, порядок його формування та склад. Зміна балансу гілок влади в Україні після прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України".
реферат [26,3 K], добавлен 09.02.2009Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.
курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007