Договір застави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Договір застави

2. Застава цінних паперів та грошей

3. Задача

Список використаних джерел

1. Договір застави

Підставами виникнення застави в Україні є закон і договір. Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі.

Головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди щодо встановлення застави.

Згідно ст. 11 Закону України “Про заставу” від 02.10.1992 № 2654-XII [4] сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із органом, який здійснює управління корпоративними правами держави в цьому товаристві у порядку, передбаченому для державних підприємств.

Згідно ст. 12 Закону України “Про заставу” від 02.10.1992 № 2654-XII [4] У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі. При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

Згідно ст. 13 Закону України “Про заставу” від 02.10.1992 № 2654-XII [4] договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Хоча умову про заставу може бути включено і до основного договору, а це підтверджує похідний характер застави, закріплений у ч. 3 ст. 3 Закону України “Про заставу”. Похідність застави виявляється у тому, що застава може збільшуватись і зменшуватись в залежності від суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Окрім того похідність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зобов'язання і не має самостійного життя щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави. Якщо ж заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, то невиконання зобов'язання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання кредитором - заставодержателем прийнятих на себе зобов'язань (за основним зобов'язанням).

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Перелік, викладений у ст. 3 Закону України “Про заставу” не є вичерпним. Тобто законодавець передбачає, що заставу можна використати у будь-якому договорі.

Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. нею можуть забезпечуватись і вимоги, щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням, або неналежним виконанням зобов'язань, хоча такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає зобов'язання. Єдина умова - сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою таких вимог. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про заставу” застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках передбачених договором або законом - неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Договір застави є одним з найбільш відпрацьованих договірних конструкцій у системі способів забезпечення зобов'язань. Правда це положення відноситься тільки до застави рухомого майна, щодо іпотеки - застави нерухомості, таке твердження не зовсім вірно, тому що такий договір застави, на сьогоднішній день не можна назвати повністю врегульованим з точки зору законодавства. Багато в чому це пояснюється невідповідністю положень Цивільного, Сімейного, Житлового і Земельного кодексів України.

Отже, застава є одним із самих надійних способів забезпечення виконання зобов'язань. При укладанні різних договорів у сторін, як правило, виникають певні обов'язки. Якщо ви досить добре знаєте свого контрагента або працюєте з ним тривалий час, то у вас не виникне занепокоєння з приводу того, чи виконає він свої обов'язки з виплати чи ні. Хоча іноді трапляється, що, і сумлінну партнер по бізнесу може вас підвести. А якщо покупець - незнайомий? Тоді, для того щоб застрахувати себе від ризику неплатежів, продавець просто змушений використовувати будь-які гарантії. Це можуть бути передбачені договором штрафні санкції, відвантаження за передоплатою або застава майна. Використання таких додаткових заходів дозволяє суб'єктам договірних відносин, значно зменшити ризик неплатежів, що в сучасних економічних умовах нашої країни справа досить звичайна. В принципі застава може забезпечувати будь-які цивільно-правові зобов'язання, але основною сферою його застосування завжди було забезпечення видачі позик і кредитів.

Відчуваючи нестачу грошових коштів, необхідних для здійснення будь-яких планів, фізичні та юридичні особи звертаються в банки з проханням надати кредити або до інших суб'єктів господарської діяльності (юридичних або фізичних осіб), здатним видати на деякий час грошові позики. При цьому нерідко позикодавець згоден укласти кредитний договір, але за умови укладення договору застави. Тобто при цьому сторона, що видає позику чи кредит, отримує певні гарантії, адже в силу договору застави кредитор за забезпеченим заставою зобов'язанням, має право у разі невиконання боржником свого зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами з особи, якій належить застава.

Предметом застави може виступати будь-яке майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), за винятком майна, вилученого з обороту, вимоги, які нерозривно пов'язані з особою кредитора, та інших прав, відступлення яких іншій особі заборонено законом.

2. Застава цінних паперів та грошей

Інтенсивний розвиток ринкових відносин в Україні після здобуття нею незалежності у 1991 році призвів до розширення та вдосконалення заставних правовідносин, і, зокрема тих, де предметом застави є цінні папери або гроші.

Нормативну базу для даного виду застави підготував Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року, введений в дію 11 листопада 1992 року, розділ VI якого присвячений заставі цінних паперів [4].

Характерною ознакою цінних паперів є те, що їхній власник має право на виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, які випливають з цих документів, іншим особам. Тобто, цінний папір є документом майнового характеру. Відповідно в заставу передається майнове право, яке міститься в цінному папері.

Законом України “Про заставу” встановлено, якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору тільки у тих випадках, коли вони передані кредитору заставного зобов'язання. Отже, загалом йдеться лише про заставу саме цінного паперу, а не пов'язаного з ним права на отримання дивіденду, якщо передача останнього не зумовлена законом або договором. Відтак важливе значення має дотримання вимог щодо форми цінного паперу та його необхідних реквізитів, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлений законодавством [4].

Крім того, кожний вид цінних паперів має свої особливості правового регулювання, що повинно бути враховано при заставі цінних паперів. Так акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

В іменній акції вказується ім'я особи, яка є власником. Іменна акція може передаватися власником іншій особі на правах власності. В такому разі передача здійснюється на основі передавального напису і до акції вноситься ім'я нового власника. Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників іменних цінних паперів, який містить відомості про кожну іменну акцію.

Застава іменної акції здійснюється шляхом індосаменту і вручення індосованої акції заставодержателю.

Власником акції на пред'явника вважається будь-яка особа, яка володіє нею. Акції обертаються вільно в цивільному обороті і безумовно можуть бути предметом застави.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Особливість застави привілейованих акцій полягає в тому, що їх можна випускати із фіксованим у відсотках до їхньої номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплату дивіденду провадять у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році.

У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна спочатку задовольняються претензії кредиторів, потім претензії власників привілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих акцій. Але в контексті заставних правовідносин значення матиме не порядок отримання дивідендів їх власниками (у тому числі заставодержателями), а порядок передачі в заставу іменних акцій та акцій на пред'явника і переходу до заставодержателя пов'язаних з акцією прав на отримання дивідендів та управління справами акціонерного товариства.

Отже, іменну акцію в заставу можна передавати шляхом учинення передавального напису (індосаменту). Правовою формою передачі акції на пред'явника є угода між заставодержателем та особою, на ім'я якої було видано цінний папір.

До акції може бути доданий купонний лист на виплату дивідендів. У такому випадку, згідно із ст.54 Закону України “Про заставу”, купонні листи є предметом договору застави тільки в тому разі, коли передані кредитору заставного зобов'язання. Відповідно купонний лист, що додається до акції, може бути предметом заставних правовідносин, які виникають лише на підставі договору.

Одним з джерел отримання доходу є такий вид цінних паперів, як облігація. Законодавством передбачено такі види облігацій: облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик та облігації підприємств. Облігації (крім облігацій підприємств) випускаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народних депутатів. Вони можуть бути предметом застави.

Облігації підприємств можуть випускати підприємства всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні цими суб'єктами господарської діяльності. Водночас власники облігацій підприємств мають право отримувати дивіденди по облігаціях. Облігації також можуть випускатися іменні та на пред'явника, процентними та безпроцентними такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу.

Одним з видів цінних паперів є казначейські зобов'язання, які можуть випускатися у вигляді казначейських векселів, у фіксованому розмірі на пред'явника. Термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року. Казначейські векселі можуть використовуватися їхніми держателями для:

погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу;

зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Це можна здійснити в будь-який момент до настання терміну платежу за казначейськими векселями.

Отже, казначейський вексель може бути предметом застави. Водночас обмежено суб'єктивний склад заставних правовідносин лише резидентами.

Наступним видом цінних паперів, допущених до обігу в Україні, є ощадний сертифікат. Ощадні сертифікати можуть бути строкові або до запитання, іменні та на пред'явника. Право власності на сертифікат банку виникає з моменту здійснення його продажу в розмірі номінальної або курсової вартості. Умови випуску сертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів сум депозиту та виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. Власники ощадних сертифікатів Національного Банку України, крім отримання відсотків по них, мають право здійснювати не заборонені законодавством операції з ними на ринку цінних паперів, зокрема, переуступка іншим комерційним банкам, продаж або застава по одержанню кредитів Національного Банку України.

Отже, ощадний сертифікат може бути предметом застави за кредитами Національного Банку. Цим обмежується сфера застосування ощадних сертифікатів. Необхідно поширити сферу використання як предмета застави ощадних сертифікатів і на інші види зобов'язань. При цьому треба зазначити, що обіг іменних сертифікатів обмежений.

Одним з видів цінних паперів є вексель. В Україні можуть випускатися та бути в обігу простий і переказний вексель. Простим вважається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель (векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування “вексель”, яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складено; проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видав документ (векселедавця).

Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в ньому суми покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору (векселедержателю).

Переказний вексель містить такі ж реквізити, як і простий вексель, за винятком того, що в переказному векселі зазначається найменування того, хто повинен платити (платника). Виходячи з правової природи векселя, він може бути предметом застави.

Наступним видом цінних паперів є приватизаційні папери. Відповідно до ст.1 Закону України “Про приватизаційні папери” [7], вони можуть бути таких видів: майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, які постійно проживали або переїхали на постійне проживання в Україну до 01 січня 1992 р.

Водночас необхідно зазначити, що законодавством передбачено випуск лише іменних приватизаційних паперів. При цьому приватизаційні папери не підлягають вільному обігу, а їх продаж або відчуження є недійсним. Вони не можуть бути використані для проведення розрахунків або як застава для забезпечення зобов'язань.

Грошова застава - це один з оптимальних способів забезпечення існуючих або ймовірних майбутніх вимог орендодавця, що випливають з договору оренди. Якщо орендар не виконує свої зобов'язання, то саме в силу застави орендодавець здобуває право за рахунок цих грошей задовольнити свої вимоги в повному обсязі (включаючи сплату неустойки та відшкодування збитків) (ст. 546, 572, 589 Цивільного кодексу [2], ст. 1, 3 Закону від 02.10.92 р. № 2654ХІІ «Про заставу» [4].

Зауважимо, що задовольнити свої вимоги в повному обсязі орендодавець зможе, якщо сума застави дозволить. Тому розмір грошової застави сторони договору встановлюють на власний розсуд. Але на практиці її визначають зазвичай у процентному відношенні до відновної вартості об'єкта, зазначеної в договорі оренди.

Якщо ж все гаразд, тобто орендар виконав умови договору, забезпечені заставою, тоді дія застави припиняється. При цьому орендодавець зобов'язаний негайно повернути суму застави добросовісному орендареві (ст. 593 ЦК, ст. 28 Закону № 2654).

Домовлятися про грошову заставу слід у письмовій формі (ст. 547 ЦК, ст. 13 Закону № 2654). Якщо немає документа, який можна потримати в руках, правочин з передачі грошей у заставу вважатиметься нікчемним (нібито його і не було).

У договорі про заставу мають бути всі необхідні умови: суть, розмір застави, строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, погоджені сторонами (ст. 584 ЦК, ст. 12 Закону № 2654). Оформляти окрему угоду про заставу зовсім не обов'язково. Достатньо включити зазначені положення про заставу в договір оренди майна.

Якщо орендар передає в заставу готівку, то орендодавцю слід належним чином оприбуткувати ці гроші. Для цього необхідно оформити прибутковий касовий ордер та зробити відповідні записи в касовій книзі. При поверненні застави доведеться виписати видатковий касовий ордер.

3. Задача

Фірма „Апекс” виступила майновим поручителем в інтересах приватного підприємства „Крищенко і К” перед банком у зв'язку з отриманням підприємством кредиту. В період дії кредитного договору мали місце такі події:

Майновий поручитель надав в оренду об'єкт застави (не житлове приміщення) третій особі з правом викупу;

До закінчення дії кредитного договору (основного зобов'язання) продав об'єкт застави орендарю.

1. Поняття майнового поручительства.

2. Дайте юридичну оцінку зазначеним обставинам та змоделюйте можливі правові наслідки для Заставодавця і Позичальника.

Відповідь

Згідно Цивільного кодексу України [2] поручитель - це особа, яка бере на себе зобов'язання перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім всіх його зобов'язань за кредитом і за договором поруки. Це пояснюється тим, що фінансова установа у такий спосіб мінімізує свої ризики неповернення кредиту, підключаючи для цього додаткові гарантії.

Поручительство - це договір з односторонніми зобов'язаннями. Функція поручительства полягає в тому, що воно створює для кредитора більшу вірогідність реального задоволення його вимоги до боржника по забезпеченому поручительством зобов'язанню у випадку невиконання цього зобов'язання. Більша вірогідність досягається завдяки тому, що при поручительстві відповідальним перед кредитором стає поряд з боржником ще і інша особа - поручитель. При цьому поручитель повинен мати бездоганну платоспроможність, не викликати сумнівів щодо обсягу юридичної обґрунтованості гарантованих ним зобов'язань.

Поручительство є договором і виникає в результаті угоди між кредиторами боржника (бенефіціаром) та його поручителем. Для укладання поручительства поручитель повинен надати письмову заяву, в якій зазначається боржник і сума зобов'язань. Зобов'язання поручителя є додатком до основної заборгованості позичальника, тобто відповідальність поручителя обмежується виключно зобов'язаннями, які визнаються самим боржником. Договір поручительства є одностороннім, безплатним і консенсуальним, носить безвідкличний характер. Поручитель не має права без згоди кредитора одностороннє відмовитися від поручительства або змінити його умови.

Укладання договору поручительства породжує цивільно-правові відносини не тільки між кредитором і поручителем, але і між останнім і боржником. У поручителя і боржника виникають по відношенню один до одного взаємні права та обов'язки.

Обов'язок поручителя "відповідати за виконання зобов'язання боржником" не означає, що поручитель приймає на себе обов'язок виконати зобов'язання замість несправного боржника. Як правило, поручитель не має такої можливості, якщо тільки не йдеться про грошове зобов'язання.

Поручительство являє собою додаткове (акцесорне) зобов'язання стосовно кредитора, оформлене договором між кредитором за основним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання (як правило, укладається тристороння угода). Відповідно до такого договору поручитель бере на себе зобов'язання перед кредитором третьої особи (боржника) відповідати за виконання зобов'язання цієї особи цілком або частково. Кількість поручителів за договором не обмежується, і всі вони відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено договором поруки.

Кредитор може одночасно пред'явити позов і до боржника, і до поручителя. При цьому поручитель відповідає за боржника по всіх зобов'язаннях, у т. ч. за сплату неустойки і процентів, відшкодування збитків, якщо договором поруки не передбачене інше. Якщо поручитель зобов'язався відповідати за виконання частини зобов'язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину. Поручитель може пред'явити до кредитора всі заперечення, які випливають з основного договору між кредитором і позичальником.

У разі якщо поручитель виконав за боржника зобов'язання, всі права кредитора щодо стягнення заборгованості переходять до нього. Поручитель має право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої за нього суми. Кредитор, стосовно якого поручитель виконав зобов'язання за боржника, повинен вручити поручителю документи, що засвідчують вимоги до боржника, і передати права, що забезпечують ці вимоги.

У вітчизняній практиці досить поширеним є майнове поручительство, за якого заставодавцем є не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України Про іпотеку, майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника [5].

Згідно Інструкції НБУ Про Методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України "Про заставу", майновий поручитель - особа, яка згідно з договором поручительства зобов'язується перед кредитором (банком) іншої особи відповідати за виконання останнім (боржником за кредитним договором) свого зобов'язання в повному обсязі чи в його частині за рахунок заставленого майна.

У випадку невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поручительства. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і боржник, зокрема, за виплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором. Особи, які сумісно дали поручительство, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо до поручителя пред'явлено позов, він повинен притягнути боржника до участі у справі. Інакше боржник має право висунути проти зворотної вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти кредитора. Поручитель має право висовувати проти вимоги кредитора всі заперечення, які міг би представити боржник. Поручитель не втрачає право на ці заперечення навіть і в тому випадку, якщо боржник від них відмовився або визнав своє зобов'язання.

Обов'язок поручителя притягнути боржника до участі в справі є обов'язок не процесуальний, а матеріально-правовий. Він повинен бути реалізованим в формі повідомлення боржника поручителем. Поручитель не може вважатися таким, що виконав цей обов'язок, якщо він обмежився заявою в суді відповідного клопотання, яке було відхилено. Поручитель повинен притягнути боржника до участі в справі в усіх випадках пред'явлення позову кредитором.

У разі забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекою нерухомого майна, що належить третій особі (майновому поручителю), майновий поручитель є іпотекодавцем відповідно до іпотечного договору і не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання боржником. У разі порушення боржником основного зобов'язання майновий поручитель відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки.

Фірма „Апекс” виступила майновим поручителем в інтересах приватного підприємства „Крищенко і К” перед банком у зв'язку з отриманням підприємством кредиту - це означає, що Фірма „Апекс”, згідно укладеного договору зобов'язується перед банком відповідати за виконання ПП „Крищенко і К” свого зобов'язання в повному обсязі чи в його частині за рахунок заставленого майна.

В період дії кредитного договору фірма „Апекс” не мала право надавати в оренду об'єкт застави (не житлове приміщення) третій особі з правом викупу.

Якщо до закінчення дії кредитного договору (основного зобов'язання) фірма „Апекс” продала об'єкт застави орендарю, то має факт порушення чинного законодавства. Тобто, заставне майно, якщо воно було внесено до Єдиного реєстру іпотек не могло бути продано.

Статтею 4 Закону України „Про іпотеку" від 05 червня 2003 року, законодавець закріпив норму, відповідно до якої обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно [5].

Обов'язок по внесенню до Реєстру інформації щодо іпотек покладено на реєстраторів, якими визначено державні нотаріальні контори, приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру тощо.

Внесення до Реєстру відомостей про обтяження майна іпотекою може здійснюватись реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, а у разі коли іпотекодержателем за іпотечним договором виступає кілька осіб, повідомлення може бути надіслано однією з них за взаємною домовленістю.

Обов'язковою умовою державної реєстрації іпотеки є подання разом із повідомленням засвідченої в установленому порядку копії іпотечного договору чи рішення суду, примірника заставної (у разі її державної реєстрації) та документу, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію іпотек, заставної (у разі, коли іпотекодержатель разом з державною реєстрацією обтяження нерухомого майна іпотекою подає її для державної реєстрації).

Датою державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою вважається дата та час внесення про це запису до Реєстру, що дозволяє в подальшому визначити пріоритет іпотекодержателів та черговість задоволення їх вимог за рахунок нерухомого майна, обтяженого іпотекою.

Враховуючи, що інформація в Реєстрі є відкритою, фізичні та юридичні особи мають можливість користуватися інформацією з Реєстру через єдину комп'ютерну базу даних, підключення до якої здійснюється державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, на підставі укладеного з ним договору.

Що стосується виключення запису з Реєстру, то воно здійснюється безоплатно на підставі письмового повідомлення про виключення запису з Реєстру, з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису.

Таким чином, при укладанні договору банком були зроблені прорахунки - не внесено до реєстру іпотек закладене майно.

договір застава цінний папери

Список використаних джерел

Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : вiд 16.01.2003 р. № 436-IV . - Режим доступу : http://www.zakon. rada.gov.ua

Цивільний кодекс України Відомості Верховної Ради України [Текст]: Кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV ; [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. - Режим доступу: http://www/zakon.rada.gov.ua

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень [Електронний ресурс] : Закон України від 01.07.2004 р. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua

Про заставу [Електронний ресурс] : Закон України від 02.10.1992 р. № 2654XII (із змінами, внесеними згідно Закону України № 2518-VI від 09.09.2010) // Відомості Верховної Ради України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про%20заставу

Про іпотеку : Закон України № 898IV вiд 05.06.2003 р. (із змінами, внесеними згідно Закону України № 4188-VI від 20.12.2011) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/про%20іпотеку

Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати [Електронний ресурс] : Закон України від 19.06.2003 № 979-IV із змінами і доповненнями . - Режим доступу : http://www.zakon. rada.gov.ua

Про приватизаційні папери [Електронний ресурс]: Закон України від 06.03.1992 № 2173-XII (Редакція від 17.02.2006) - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2173-12

Азимов Ч. H. Залоговое право. X. РИП Оригинал, 2003. - 358 с.

Баріда, Н.П. Організаційно-правовий механізм банківської застави / Н.П. Баріда // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць : у 4 т. ; ; вип. 259, т. 4. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2010. - С. 891-897

Гордина, Є. М. Забезпечення фінансової безпеки при іпотечному кредитуванні в Україні [Текст] / Є. М. Гордина // Економіка АПК. - 2009. - № 1. - С. 9 - 85

Заставне право України: навчальний посібник / Українська академія банківської справи Національного банку України, Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України; ред. В. В. Сухонос. - Суми: Університетська книга, 2004. - 315 с.

Правове регулювання іпотеки: навчальний посібник/ Українська академія банківської справи Національного банку України; ред. Ж. В. Завальная ; сост. М. В. Старинський. - Суми: ВВП "Мрія-1", 2004. - 148 с.

Старинський, М.В. Правове регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів в Україні: навчальний посібник/ М. В. Старинський, Ж. В. Завальна. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 405 с.

Размещено на Allbest.ru