Принципи господарського судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни:

«Господарське процесуальне право»

Зміст

1. Принципи господарського судочинства

2. Тип судочинства, мета,суб'єкти судового доказування

3. Скласти позовну заяву про визнання права власності на об'єкт нерухомості та витребування його із чужого незаконного володіння

Список використаних джерел

1. Принципи господарського судочинства

судочинство доказування позовна заява

Усі сторони організації та діяльності суду регулюються нормами права. Але серед них слід відрізняти такі, що визначають найбільш загальні й важливі їх сторони, які набувають, у силу цього значення, принципів судочинства.

Принципи визначають основні засади, права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також правового становища учасників судового процесу. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства.

Враховуючи вищезазначене, принципи господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов'язаної та взаємозалежної системи, тому порушення одного будь-якого принципу тягне за собою порушення й інших.

Зміст цих принципів виражено й закріплено в Законі України "Про судоустрій України" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в декількох правових нормах і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст даного принципу. Виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права.

В юридичній літературі висловлюються різні думки стосовно поняття, кількості, класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів.

Принципами господарського процесуального права є основоположні ідеї, уявлення про суд та правосуддя, які закріплені в процесуальному законодавстві і визначають характер господарського процесуального права та порядок його застосування.

Принципи знаходять свій прояв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу і відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

Принципи правосуддя, хоча й пов'язані між собою, але поділяються на дві підсистеми: функціональну (судочинство) та організаційну (судоустрій).

До функціональних належать такі принципи:

Принцип законності є конституційним принципом, оскільки в ч.2 ст.19 Конституції України зазначається, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Принцип законності як основну засаду судочинства встановлено також і п.1 ч.3 ст.129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя. Завдання полягає в гарантуванні незалежності суддів та судів (ст.126 Конституції України, ст.14, 15 Закону України "Про судоустрій України", ст.11 Закону України "Про статус суддів") і їх підкорення тільки закону, а також забезпечення умов, виключаючи сторонній вплив на суддів.

Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві зводиться передусім до зобов'язань розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господарсько-процесуальних норм, вирішувати господарські спори в чіткій відповідності із законом. Господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству.

Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те, що рішення, постанови, ухвали господарського суду можуть бути перевірені в апеляційному та касаційному порядку за заявою сторони, за поданням прокурора, як це передбачено ГПК України. Вищий господарський суд України з метою забезпечення однакового вирішення спорів і суворого додержання законів дає керівні роз'яснення.

Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплено у п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.7 Закону України "Про судоустрій України", ст.4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

Суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями.

Принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип закріплено в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та в ст.4-3 ГПК України.

Відповідно до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з приводу їх свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв'язку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасникам процесу питання.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Засади змагальності передбачають залежність дій суду від вимог позивача й заперечень відповідача, можливість вільного використання засобів доказування, право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення, можливість надання сторонами додаткових доказів на пропозицію господарського суду. Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ст.20 ГПК України).

На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути і норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному та касаційному порядку та ін.

Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в ст.11 Закону України "Про судоустрій України". Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови особами, яким пред'явлено для виконання.

До організаційних принципів належать такі:

Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України "Про статус суддів".

Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст.4-6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії й складності справи, може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією в складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Цей принцип означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону. Незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень і звільнення з посади, а також і передбаченою законодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу, а також особливим порядком фінансування суддів і системою органів суддівського самоврядування.

Принцип мови судочинства. Відповідно до Конституції України, Закону України "Про судоустрій", ГПК України судочинство здійснюється державною мовою. Учасникам процесу, які не володіють державною мовою, надане право ознайомлення з матеріалами справи, участі в судових діях через перекладача і право на виступ в суді рідною мовою.

Принцип гласності й відкритості господарського процесу. За загальним правилом розгляд справ у господарських судах відкритий, тобто розгляд справ у всіх господарських судах України має проходити у відкритих судових засіданнях. Це означає, що у залі судового засідання можуть бути присутні будь-які особи. Разом з тим законодавець залишає можливість суду після оцінки обґрунтованості вимог сторони (сторін) спору про закритий розгляд справи прийняти рішення про закритий розгляд справи з метою охорони державної, комерційної або банківської таємниці або з міркувань забезпечення конфіденційності окремих аспектів взаємовідносин сторін спору. Згідно ст.16 ГПК України розгляд справ, що містять державну таємницю, віднесено до виключної компетенції господарського суду міста Києва. Клопотання про закритий розгляд справи має бути заявлено стороною до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи в закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду, в порядку, установленому процесуальним законодавством. Судовий процес фіксується технічними засобами й відображається в протоколі судового засідання.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного господарського процесуального законодавства. Вони є відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відповідна норма. Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності: вони визначають основні напрями, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства.

2. Тип судочинства, мета, суб'єкти судового доказування

Основна мета системи господарського судочинства є захист законних прав та інтересів суб'єктів господарювання. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях.

Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов'язання або виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників, строків і тому подібне, суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує штрафні санкції з порушника.

За договірними спорами суд коригує умови договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей сторін. По справах з визнання недійсними актів суд захищає права та інтереси господарюючих суб'єктів від неправомірних дій тих чи інших органів

Компетенція господарських судів поширюється на підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарським судам підвідомчі лише конкретно визначені категорії справ, що є істотною ознакою, яка відзначає їх від судів загальної юрисдикції.

Так, господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- cпорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

- cправи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

- справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

- справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Докази завжди були й залишаються центральним правовим інститутом господарського процесу. Доказування і докази є основними джерелами отримання відомостей про обставини справи, що розглядається судом. Доказове право - це універсальна юридична конструкція, яка несе на собі основне навантаження при правозастосуванні.

Для правильного вирішення спорів, що підвідомчі господарським судам, слід проаналізувати та встановити дійсні взаємовідносини сторін по конкретній справі. З цією метою суду слід з'ясувати, чи були в дійсності допущені порушення відповідачем, які зачіпають законні інтереси позивача, і чи є у відповідача обов'язок із відновлення прав позивача. Однак, зрозуміло, що вивчення всіх обставин справи будь-якого господарського спору здійснюється судом лише шляхом вивчення доказів, які містять інформацію про факти та відомості.

Виходячи з аналізу законодавства та юридичної літератури можна дати наступне визначення доказування: доказування - це діяльність суду та інших учасників процесу з надання і дослідження доказів як шуканих фактів, що призначена для встановлення істини й здійснюється відповідно до встановлених законодавством правил.

Процес доказування здійснюється у суворій послідовності з відповідних етапів, які в теорії доказування прийнято називати елементами доказування. Різноманітні процесуальні дії, які здійснюються судом, сторонами, третіми особами та іншими учасниками господарського процесу, пов'язаних із доказуванням, об'єднуються у взаємопов'язані елементи, які й створюють етапи переходу від можливих суджень до достовірних.

Судове доказування починається із твердження сторін, зацікавлених осіб про факти, з якими пов'язується наявність чи відсутність суб'єктивних прав. На цьому етапі доказування знання про факти зі сторони господарського суду мають форму тільки можливих суджень.

Другим елементом доказування виступає вказівка заінтересованих осіб на докази. Вказівкою на докази називається повідомлення осіб, що беруть участь по справі, відносно наявності засобів доказування, які, на їх думку, необхідно додати до справи для їх дослідження та оцінки.

Третім елементом доказування в господарському процесі виступає процедура подання та збирання доказів. Подання доказів, як процесуальна дія, складається з фактичної передачі їх у розпорядження суду.

Четвертим елементом доказування в господарському процесі є дослідження та оцінка доказів. Дослідженням є безпосереднє сприйняття, вивчення суддею у судовому засіданні інформації про факти, які добуваються з передбачених законом засобів доказування процесуальні операції.

Оцінка доказів пронизує всі інші етапи доказування і в той же час завершує їх. Результати оцінки доказів відображаються безпосередньо в мотивувальній частині рішення господарського суду.

Таким чином, у господарському процесі органічно поєднуються два види діяльності суду - розумова (логічна) та практична. Розумова (логічна) сторона доказування підпорядковується законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність підпорядковуються чинним нормативним актам і ґрунтується на них.

Доказуванням у господарському процесі є діяльність господарського суду та осіб, що беруть участь по справі, спрямована на встановлення за допомогою судових доказів достовірності фактів, від яких залежить вирішення спору між сторонами по суті, тобто фактів, що складають предмет доказування.

Воно повинно включати в себе такі дії:

1). визначення кола фактів, що підлягають включенню до предмету доказування;

2). виявлення та збирання доказів, необхідних для встановлення достовірності фактів, що входять до предмету доказування;

3). дослідження та оцінка доказів.

Таким чином, доказуванням у господарському процесі є логіко-практична діяльність суду та осіб, що беруть участь у процесі, по встановленню наявності чи відсутності фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи за допомогою визначених законодавством засобів.

Факти, що складають предмет доказування в господарському процесі, поділяються на три види:

1. Юридичні факти матеріально-правового характеру. Встановлення даного виду фактів необхідне для правильного застосування суб'єктами доказування норми матеріального права, яка регулює дане правовідношення.

2. Доказові факти. Доказовими фактами називаються такі факти, які самі не є шуканими юридичними фактами по справі, але разом із тим дозволяють зробити висновок про них.

3. Факти, які мають виключно процесуальне значення.

Таким чином, під предметом доказування в господарському процесі необхідно розуміти всю сукупність юридичних фактів, що мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення законного та обґрунтованого рішення по справі.

Виходячи з аналізу поняття обов'язку доказування та розподілу його між учасниками господарського процесу та питання принципів, які забезпечують виконання цього обов'язку, можна визначити, що суб'єктами доказування в господарському процесі виступають як господарський суд, так й інші учасники процесу.

При розгляді повноважень господарського суду в процесі доказування по справі з точки зору їх впливу на діяльність позивача та відповідача по доказуванню, можна визначити дві групи повноважень господарського суду: організаційні та розпорядчі.

Організаційні передбачають участь господарського суду у встановленні фактичних обставин справи та можливість безпосереднього впливу на діяльність осіб, які беруть участь у справі, по доказуванню.

Розпорядчі передбачають такі повноваження, реалізація яких створює необхідні умови (передумови) для здійснення особами, які беруть участь по справі, доказової діяльності за конкретною справою у відповідності з процесуальними принципами.

Процесуальний закон встановлює межи можливої поведінки кожного суб'єкта доказування шляхом наділення їх процесуальними правами у доказуванні по справі з урахування закріпленого законодавством принципу змагальності. Тому одним із напрямків подальшого удосконалення інституту доказування в умовах розвитку елементів змагальності є уточнення меж реалізації судом конкретних повноважень у доказуванні по справі.

Участь господарського суду у доказуванні по справі цілком враховує вимоги принципів змагальності й об'єктивної істини і відповідає українській системі права, а також вимогам міжнародного законодавства.

Враховуючи особливості та специфіку судових доказів можна визначити такі їх ознаки:

По-перше, основною ознакою судового доказу є те, що судові докази являють собою фактичні дані.

По-друге, істотною ознакою судових доказів є те, що ними визнаються не будь-які фактичні дані, а лише ті, за допомогою яких встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (наявність чи відсутність правовідносин між сторонами, протиправна поведінка, вина тощо). У зв'язку з цим для прийняття факту в якості судового доказу необхідна наявність у ньому такої ознаки як належність. Під належністю факту розуміється зв'язок з обставинами справи, яка розглядається, у силу чого цей зв'язок, відтворюючи факти, може виступати засобом їх встановлення.

Нарешті, третьою істотною ознакою судових доказів є те, що за допомогою них встановлюють або спростовують факти лише в передбаченому законом порядку. Такий порядок встановлений і господарським процесуальним законодавством. Так, згідно зі ст.32 ГПК будь-які фактичні дані можуть встановлюватися такими засобами: письмовими й речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. У силу цієї норми, у якості доказів не можуть виступати фактичні дані, які отримані за допомогою чуток, поговорів або будь-яким іншим незаконним шляхом. Крім того, відповідно до ст.66 проекту нового ГПК до числа засобів доказування відносять аудіо - і відеозапис, інші документи та матеріали.

Відповідно до положень Глави 4 ГПК України суб'єктами доказування в господарському процесі, окрім господарського суду, є особи, які беруть участь у справі. Стаття 18 ГПК України до складу учасників судового процесу відносить сторін, третіх осіб, прокурора, інших осіб, які беруть участь у процесі, у випадках, передбачених ГПК України. Мета, що стоїть перед особами, які беруть участь по справі є принципово іншою порівняно з метою, яка стоїть перед господарським судом. Зацікавленість таких осіб полягає в необхідності переконати суд у тому, що підстави вимог і заперечень є законними та обґрунтованими. Це випливає зі змісту їх процесуальних прав і обов'язків у сфері доказування. Відповідно до ст.33 ГПК кожна особа, яка бере участь у справі, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Участь у процесі доказування сторін і третіх осіб визначається спірним правовідношенням і потребою в захисті цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Для процесуальних співучасників спільна участь у збиранні й наданні доказів визначається можливістю співіснування матеріально-правових вимог (обов'язків) декількох позивачів (відповідачів). Цією властивістю співпозивачі й співвідповідачі відрізняються від первісного позивача і третіх осіб із самостійними вимогами, первісного відповідача та другого відповідача, притягнутого до участі у справі на підставі ст. 27 ГПК України, тобто сторін із взаємовиключними інтересами.

ГПК України не містить визначення процесуальної співучасті, не перелічує підстав для участі в процесі декількох позивачів і відповідачів. Відсутність таких правових норм може ускладнити визначення прав осіб, які беруть участь у справі, в зв'язку з наявністю в процесі третіх осіб. Тому в законодавстві необхідно врахувати, що процесуальна співучасть допускається, коли позов пред'являють одночасно декілька позивачів, а також щодо декількох відповідачів, якщо предметом спору є загальні для них права чи обов'язки; їхні права й обов'язки мають загальні фактичні і правові підстави; предметом спору є однорідні права й обов'язки, які мають однакові фактичні і правові підстави.

Господарська процесуальна правоздатність сторін і третіх осіб завжди пов'язана з їхньою правоздатністю в матеріальному праві. Крім того, учасники процесу завжди займають у ньому визначене процесуальне положення. Кожен із суб'єктів, залежно від його участі в процесі, має свій передбачений законом обсяг процесуальних прав і обов'язків, свій конкретний зміст процесуальної правоздатності.

Якщо правоздатність у матеріальному праві є здатністю мати суб'єктивні права й обов'язки (право власності, право вимоги), то господарсько-процесуальна правоздатність - це здатність вимагати судового захисту, мати процесуальні права й обов'язки, бути особою, яка бере участь у справі.

Господарською процесуальною правоздатністю з моменту державної реєстрації володіють юридичні особи й громадяни-підприємці.

Господарська процесуальна дієздатність - це здатність безпосередньо реалізовувати свої процесуальні права й обов'язки.

За умовами виникнення процесуальна дієздатність збігається з дієздатністю в матеріальному праві, але відрізняється за змістом. Якщо в матеріальному праві дієздатність є здатністю своїми діями набувати суб'єктивні матеріальні права і створювати для себе матеріальні обов'язки, то процесуальна дієздатність - це здатність своїми діями реалізовувати свої процесуальні права й обов'язки (пред'являти позов, заявляти клопотання, укладати мирову угоду тощо).

Участь прокурора в господарському процесі є правовою гарантією захисту прав і законних інтересів учасників процесуальних відносин. Стаття 29 Господарського процесуального кодексу України “Участь прокурора в розгляді справ” передбачає, що прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. На жаль, ця норма не передбачає право прокурора подати позов у інтересах підприємств, установ та організацій, що, на нашу думку, обмежує їхнє право на захист своїх інтересів.

Стаття 29 ГПК України встановлює, що про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Прокурор, що подав позовну заяву, несе обов'язки й користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору.

В судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів (ст. 30 ГПК України). Ці особи можуть бути викликані для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Вони мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Стаття 31 ГПК України передбачає участь у судовому процесі експерта. Права й обов'язки експерта визначають ГПК України і Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ. Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань. Висновок робиться в письмовій формі.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право ознайомлюватися з матеріалами справи, брати участь в огляді й дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. Він має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку.

Господарський суд здійснює правосуддя, тобто застосовує правові норми до спірних відносин сторін у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності. Здійснювана судом функція правосуддя відмежована від прав та обов'язків сторін, тому суд не бере на себе виконання процесуальних функцій сторін зі збирання і представлення доказів. При цьому суд зобов'язаний забезпечувати винесення справедливого й об'єктивного рішення, надаючи сторонам рівні можливості для відстоювання своїх позицій.

Суд, на відміну від сторін, має спеціальні навички, використовує прийоми й методи для вирішення пізнавальних і практичних завдань у сфері здійснення правосуддя в господарських справах. Суд оцінює надані докази, після чого формує висновки про фактичні обставини, права та обов'язки сторін. На відміну від осіб, які беруть участь у справі, завдання суду є набагато складнішим. Він має дослідити й дати оцінку всім обставинам і доказам, зібраним і представленим особами, які беруть участь у справі.

Отже, судове доказування в господарському процесі - це врегульована нормами господарсько-процесуального й матеріального права особлива форма пізнавальної діяльності, на підставі якої відбувається перехід від ймовірних суджень до знання, що забезпечує встановлення, перевірку та посвідчення фактів спірного правовідношення і прийняття законного й обґрунтованого судового акта.

3. Скласти позовну заяву про визнання права власності на об'єкт нерухомості та витребування його із чужого незаконного володіння

До Зарічного районного суду м. Суми Сумської області

Позивач: Коваль Надія Олександрівна,

яка проживає за адресою: вул. Матросова, буд. 14, кв. 89,

м. Суми, Сумської обл.,

поштовий індекс 40040

Відповідач: Буренко Максим Васильович,

який проживає за адресою: вул. Привокзальна, буд. 27,

кв. 96, м. Суми, Сумської обл.,

поштовий індекс 40020

Позовна заява

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Разом з дочкою Буренко Ольгою Олександрівною та її чоловіком Буренко Максимом Васильовичем я проживала в кв. № 89 по вул. Матросова, буд. 14 у м. Суми, Сумської області.

10 січня 2009 року я за власні кошти купила однокімнатну квартиру за адресою: вул. Привокзальна, буд. 27, кв. 96, м. Суми, Сумської обл. і туди 15 березня переїхали моя дочка Буренко Ольга Олександрівна та її чоловік Буренко Максим Васильович для постійного проживання.

На початку січня 2011 року відповідач посварився з моєю дочкою і дочка переїхала проживати до мене.

Я запропонувала йому повернутися проживати до своїх батьків і звільнити квартиру, яка є моєю власністю. Однак він відмовився і змінив замки на вхідних дверях.

Його дії неправомірні, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

У разі порушення цього права власник має право на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначені мною обставини підтверджуються доданими до заяви документами.

На підставі викладеного й у відповідності із ст. 16, ст. 387 ЦК України, керуючись ч. 1 ст. 88, п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України

ПРОШУ СУД:

1. Витребувати від Буренко Максима Васильовича на мою користь належне мені нерухоме майно - однокімнатну квартиру за адресою: вул. Привокзальна, буд. 27, кв. 96, м. Суми, Сумської обл.

2. Стягнути з відповідача на мою користь судові витрати.

3. Під час попереднього судового засідання вирішити питання про виклик до суду свідка:

- Буренко Ольгу Олександрівну яка проживає за адресою: вул. Матросова, буд. 14, кв. 89, м. Суми, Сумської області.

Додатки:

1. Дві копії свідоцтва про купівлю квартири

2. Довідка з місця проживання.

3. Копія довідки з місця проживання.

4. Квитанція про сплату судового збору.

5. Копія квитанції про сплату судового збору.

6. Квитанція про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

7. Копія квитанції про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

8. Копія позовної заяви.

“26”травня 2011 р. ______________ Коваль Н.О.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV

2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV

3. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року N 1798-XII (з урах. змін від 13.12.2011 р.).

4. Балюк, І. А. Господарське процесуальне право: навчальний посібник/ І. А. Балюк; Міністерство освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана". - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.

5. Господарське право України: Підручник/ За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина, 2008.

6. Господарське право України: підручник/ Мін-во освіти і науки України, Нац. юр. академія України ім. Я. Мудрого; ред. В. М. Гайворонський. - Х.: Право, 2005. - 384 с.

7. Господарське процесуальне право України. Навчальний посібник, за заг. ред. В.Л. Костюка, Київ, Ін Юре, 2009.- 223 с.

8. Господарське процесуальне право України: підручник/ Українська академія банківської справи НБУ, Юридичний факультет; ред. В. Д. Чернадчук. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. - 331 с.

9. Господарське процесуальне право України: підручник/ В. Д. Чернадчук [та ін.] ; ред. В. Д. Чернадчук; НБУ, Українська академія банківської справи НБУ, Юридичний факультет. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2009. - 378 с.

10. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності: збірник нормативних актів та судової практики/ Вищий господарський суд України; ред. Д. М. Притика. - К.: Ін Юре, 2004. - 904 с.

11. Господарський процес України. Підручник, Васильєв С.В., - Харків: Еспада, 2010.- 288 с.

12. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами/ Укладач В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. - С. 436-450.

13. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96// ВВРУ. - 1996. - №30. - Ст. 141.

14. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96// ВВРУ. - 1996. - №30. - С. 141.

15. Коростей, В. Господарське право: сучасність і перспектви/ В. Коростей //Право України. - 2008. - N 10. - С. 64-71.

16. Молдован, В.В. Судоустрій України: навчальний посібник/ В. В. Молдован; Мін-во освіти і науки України, Міжгалузевий ін-т управління. - К.: Алерта, 2007. - 215 с.

17. Ніколенко, Л.М. Доказування в господарському судочинстві: навчальний посібник/ Л. М. Ніколенко. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 415 с.

18. Пігач, Я.М. Господарське законодавство: навчальний посібник/ Я. М. Пігач, Л. М. Труфанова; Мін-во освіти і науки України. - К.: ЦНЛ, 2005. - 624 с.

19. Прилуцький, Р.Б. Щодо джерел господарського процесуального права України/ Р. Б. Прилуцький //Вісник господарського судочинства. - 2008. - N 5. - С. 110-116

20. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40.

21. Цивільний процесуальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - С. 492.

22. Черданчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України. - Суми, 2003.

23. Щербина, В.С. Господарське право: підручник/ В. С. Щербина; Мін-во освіти і науки України. - 3-є вид., перероб.і доп.. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 656 с.

Размещено на Allbest.ru