Авторське право

Закон, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав. Розгляд авторського права як однієї із складових інтелектуальної власності та необхідної складової соціально-економічного розвитку держави. Правові засади інтелектуальної власності.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 10.07.2012
Размер файла 50,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з курсу «Основи інтелектуальної власності»

на тему «Авторське право»

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сутність авторського права, його еволюція та основні завдання

1.1 Поняття і значення авторського права

1.2 Історія виникнення та джерела авторського права

2. Об'єкти і суб'єкти авторського права, його види

2.1 Об'єкти авторського права та їх охорона

2.2 Суб'єкти авторського права

2.3 Особисті немайнові права авторів

2.4 Майнові права авторів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Соціально-економічний розвиток держави значною мірою залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини. Розвиток суспільства переконливо підтвердив, що головним чинником сталого економічного розвитку держави може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. Одним з видів інтелектуальної діяльності є створення об'єктів духовної творчості, які охороняються авторським правом. Результатами духовної творчості можуть бути оповідні і поетичні літературні твори, музика, драматичні і кінематографічні твори, картини, фотографії, комп'ютерні програми.

Авторське право і суміжні права є одними з базових понять інтелектуальної власності, які регулюють відносини, що виникають у сфері літератури, науки та мистецтва. Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства.

На сучасному світі об'єкти авторського права, як і інші об'єкти інтелектуальної власності, грають значну роль в забезпеченні конкурентоспроможності товарів і послуг, і стають вирішальним чинником економічного розвитку. В усьому світі питанням захисту авторських прав приділяється досить багато уваги. Наявність у державі сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони авторського права та суміжних прав є необхідним елементом зрілої державності.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.); Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюссельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

В Україні основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. Існує багато постанов Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва» (2003 р.); Про друковані засоби масової інформації в Україні (1992); Про науково-технічну інформацію (1993); Про видавничу справу (1997); Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні (1997) та інші.

Авторське право знайшло своє відображення в Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, у низці постанов Верховної Ради України і нормативних актах Українського агентства з авторських і суміжних прав.

Авторське право, його об'єкти та їх охорону розглядали в наукових працях Святоцький О.Д., Підопригора О.А., Тимошик М.С., Іванов В.Ф., Юскаєв В.Б. та багато інших.

Метою даної роботи є розгляд авторського права як однієї із складових інтелектуальної власності та необхідної складової соціально-економічного розвитку держави.

Завдання, поставлені перед роботою - це визначення поняття авторського права, розгляд його історії та еволюції, основних джерел, визначення його об'єктів і суб'єктів, розгляд видів авторського права. Методи роботи - це розгляд літератури, систематизація, групування.

Джерела, за допомогою яких буде написано роботу: Закон України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993 № 3792-XII; Антонов В.М. «Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право» (2006); В.Б. Юскаєв. «Інтелектуальна власність» (2010); Святоцький О.Д. «Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика» (1999); Цибульов П.М. «Основи інтелектуальної власності» (2003).

1. Сутність авторського права, його еволюція та основні завдання

1.1 Поняття і значення авторського права

інтелектуальний власність авторський право

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

Авторське право регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого - організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.

Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами. [1] Воно надає авторам і іншим творцям інтелектуальних творів у галузі літератури, музики, мистецтва певні права, що дозволяють їм надавати дозвіл або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. [2]

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого - організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору - дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.

Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб.

Основне завдання авторського права - це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. На відміну від права власності на матеріальний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі.

Такий підхід до прав власності дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Адже завдяки творчості авторів, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою доведення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди. Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. [3]

Авторське право є галузевим інститутом цивільного права, але принципи правового регулювання авторських відносин є специфічними. Так, виділяють наступні принципи авторського права:

1. принцип свободи творчості. Він полягає в тому, що Конституція України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, використовувати твір будь-яким способом;

2. принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства - суспільство повинно задовольняти інтереси автора у достойній винагороді його творчості, а автор зобов'язується не використовувати свої твори на шкоду суспільству. Авторське законодавства передбачає цією метою випадки вільного використання творів без згоди автора та без виплати винагороди;

3. принцип матеріальної та моральної заінтересованості -автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів;

4. принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів -норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав.

1.2 Історія виникнення та джерела авторського права

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстата. Винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті уможлив копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» - торгівці друкованою продукцією. Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції.

У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII століття система привілеїв дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Цей закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Він передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права - Конституційна асамблея прийняла два декрети. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. На відміну від англійської системи, у французькій права автора розглядались як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі.

До 1976 року, коли було прийнято чинний в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право, авторське право в Сполучених Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя автора і додатково 50 років (нині - 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право..

Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав. [1]

Після проголошення незалежності почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року. Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади. Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва» 2003 року.

Джерела авторського права доповнюються Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (прокатне посвідчення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року; Правилами роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 року. Авторське право телерадіоорганізацій визначено в Законі України від 21 грудня 1993 року «Про телебачення і радіомовлення». Дотримувати норм авторського права поставлено за обов'язок видавців у Законі України від 5 червня 1997 року «Про видавничу справу». Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права, визначені в Законі України від 13 січня 1998 року «Про кінематографію». Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ VI Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність».

Відносини в сфері авторського права регулюються також підзаконними нормативними актами, а саме: Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р.; Положенням про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р.; Постановою Кабінету Міністрів про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір від 27 грудня 2001 р.; Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція з авторського права (1952 р.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.). Також її доповнють Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана у Стокгольмі у 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція з охорони інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюссельська конвенція з розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва у галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом. Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. [2]

2. Об'єкти і суб'єкти авторського права, його види

2.1 Об'єкти авторського права та їх охорона

Об'єкти авторського права - це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. Закон України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993 говорить, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1. літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2. виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3. комп'ютерні програми;

4. бази даних;

5. музичні твори з текстом і без тексту;

6. драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7. аудіовізуальні твори;

8. твори образотворчого мистецтва;

9. твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10. фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11. твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12. ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13. сценічні обробки творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14. похідні твори;

15. збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16. тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17. інші твори. [4]

Твір - це результат творчої діяльності. Творча діяльність - це процес створення нового, раніше невідомого, оригінального. Отже, результат буде творчим, якщо він є оригінальним. Він може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так само як і оригінальна назва твору, охороняються авторським правом. Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки:

- творчий характер;

- вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота. Наприклад, передрукування на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура. [2]

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле.

Залежно від того, чи використовувалися у процесі створення твору інші твори, всі вони поділяються на самостійні та несамостійні. Самостійним є твір з оригінальною формою. Несамостійний - твір, створений на основі іншого твору. У ньому обов'язково повинне міститися посилання на оригінал. Якщо у несамостійному творі було використано інший твір, що охороняється авторським правом, то його називають залежним. Для використання залежного твору потрібна згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні твори поділяються на похідні твори (переклади, обробки, реферати, анотації та інші) і складені твори (збірники, енциклопедії, бази даних). [1]

Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до Закону Про авторське право і суміжні права. На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв і де існують строгі процедури для цього, оформлення прав на об'єкти авторського права не настільки формалізовано. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської букви © в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору.

Якщо за публічне використання літературно-художніх і музичних творів авторів-постійних жителів України нараховується авторська винагорода, автори для одержання гонорару реєструють ці твори в УААСП у порядку, обумовленому «Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу гонорару», що затверджено наказом УААСП від 19 лютого 1997.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на оприлюднений твір у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Після реєстрації прав автору видається свідоцтво. При виникненні суперечки реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Охорона майнових прав авторів на Україні діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти. [5]

Згідно з Законом України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993, не підлягають охороні:

- повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

- твори народної творчості (фольклор);

- видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

- державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

- грошові знаки;

- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється особливого роду. [4]

2.2 Суб'єкти авторського права

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір. Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору може бути тільки його творець, тільки фізична особа, причому незалежно від віку. Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до існуючого законодавства наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належать організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям. [2]

До суб'єктів авторського права відносяться:

1. автори творів;

2. спадкоємці й інші правонаступники;

3. організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Автори творів є найважливішими суб'єктами авторського права. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єктивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-небудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

За малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їхні законні представники. Громадяни, визнані обмежено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 років) здійснюють свої авторські права цілком самостійно. [3]

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами. Порядок передавання українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця Конвенції - надає громадянам інших країн-учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб - співавторство - належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення. Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно віл ступеня творчою внеску кожного з співавторів і характеру твору. Питання про використання колективного твору вирішується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності. Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роздільним. При нероздільному співавторстві твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення. При роздільному співавторстві колективний твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створені ці частини. [3]

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. У разі успадкування згідно із законом спадкоємцями авторських прав можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоємцями. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права припиняються. У разі успадкування за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянинові, незалежно від його громадянства і наявності родинних стосунків з померлим, або юридичній особі, незалежно від профілю її діяльності і місцезнаходження. У більшості країн авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, що настає за роком смерті.

Суб'єктами авторського права можуть бути також інші правонаступники, і передусім видавництва, театри, кіностудії, інші організації, що займаються використанням творів. Вони придбавають авторські права на основі укладених з авторами та їхніми спадкоємцями авторських договорів. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються нарівні з правами самих авторів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано. [5]

2.3 Особисті немайнові права авторів

Авторські права зазвичай поділяють на такі види: особисті немайнові права та майнові. Особисті немайнові права належать тільки автору твору. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. Майнові права можуть передаватися автором третім особам на підставі авторського договору з метою одержання винагороди. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер. Подивимось докладніше, які права належать до особистих немайнових, а які до майнових.

Особисті немайнові права захищають зв'язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вони є невідчуженими й від них не можна відмовитися. Так Закон України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993 № 3792-XII виділяє наступні особисті немайнові права:

1. вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2. забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3. вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4. вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, котре може зашкодити честі і репутації автора. [4]

Наукова література дає такі назви цим правам:

1. право авторства;

2. право на авторське ім'я;

3. право на захист репутації автора;

4. право на обнародування твору.

Розглянемо докладніше ці права. Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юридичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті - можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди. Воно полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора. [2]

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення, незалежно від того, знав або не знав порушник про неправомірність своїх дій.

Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям, псевдонімом, або без позначення імені, анонімно. Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, але за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується із суто технічних причин. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора, або псевдонім, не перекручувалося у разі його згадки особами, які використовують твір. Закон забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніма.

Нерідко використовується виступ автора під псевдонімом. Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди.

У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмежено. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або мас образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, котрий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізовано шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). У такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір із своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і словниках. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я. [3]

Право на захист репутації автора. Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі й репутації. Суть цього права полягає в тому, що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора.

Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації - одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповідних виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Право автора па обнародування - юридичне забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. Це дія, що робить твір доступним для публіки. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ.

Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ, опублікованим, обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб. Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб, наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі.

Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував. Право на відкликання не може бути використано автором у випадку, якщо його твір є службовим.

Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуванням творів. [2]

2.4 Майнові права авторів

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, але найчастіше автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям: видавництвам, кіностудіям, театрам, укладаючи з ними авторські договори. Після смерті автора ці права переходять до правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів. Згідно з Законом України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993, до майнових прав автора належать:

1. виключне право на використання твору;

2. виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, цифровій, оптичній або іншій формі. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. [3]

2. публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання - це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо у живому виконанні, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів, за винятком передачі в ефір чи по проводах, у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

3. публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.

4. публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо, за винятком передач в ефір чи по проводах, або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб. Право па публічний показ реалізується в основному відносно творів образотворчого мистецтва.

5. будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією.

6. переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою - авторський переклад. За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені автором. [2]

7. переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Право на переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторського права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригінальних творів.

8. розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-небудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін «розповсюдження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома. [1]

9. здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина.

10. імпорт примірників творів. Право на імпорт - виняткове право автора імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

11. звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, шо охороняється. Слова можуть повідомлятися як в письмовій формі, так і в формі звукозапису. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права па музичний твір і володільцю авторського права на текст твору.

12. екранізацію. Кінофільм с візуальним записом, шо складається з безперервної послідовності образів (кадрів), котрі представляються глядачеві.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами. Разом з тим законодавство певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора називається вільним використанням.

Дозволяється в окремих випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

- використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

- використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

- відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

- відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

- видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

- відтворення творів для судового і адміністративного провадження;

- публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній;

- відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право. Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів.

Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів. Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

- авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

- факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;

неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати, наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи, або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Проміжне місце між немайновими й майновими правами займає право слідування, що, будучи особистим правом, тісно пов'язане з майновими інтересами автора. Право слідування передбачене з метою захисту авторських прав на твори образотворчого мистецтва Згідно зі статею 27 Закону України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993, автор твору образотворчого мистецтва, а у випадку його смерті його спадкоємці протягом встановленого Законом терміну дії авторського права мають права на одержання 5% від вартості твору при кожній наступній його реалізації після першого продажу твору.

ВИСНОВКИ

В даній роботи було розглянуте авторського права як одна із складових інтелектуальної власності. Було визначено поняття авторського права, розглянута його історія, названі основні джерела, були визначені об'єкти і суб'єкти авторського права, розглянуто види. Так авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами. Основне завдання авторського права - це примноження культурної спадщини суспільства.

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті. Першим нормативним актом авторського права, який закріпив низку прав авторів і розділив повноваження авторів та видавців, вважається прийнятий в 1709 році в Англії «Статут королеви Анни». Першою міжнародною угодою, яка стосувалася авторських прав, стала прийнята в 1886 році Бернська конвенція «Про охорону літературних і художніх творів». З її підписанням розпочався міжнародний період охорони авторських прав. В подальшому вона переглядалася в Парижі (1889 р.) і Берліні (1908 р.), її доповнювали в Берні (1914 р.), Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.), Парижі (1971 р.). В 1952 р. в Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право.

Об'єкти авторського права - це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності. Закон України Про авторське право і суміжні права вiд 23.12.1993 виділяє 17 об'єктів авторського права у галузі науки, літератури і мистецтва. Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Охорона майнових прав авторів на Україні діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір. Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-небудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди. Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Суб'єктами авторського права можуть бути також інші правонаступники, і передусім видавництва, театри, кіностудії, інші організації, що займаються використанням творів.


Подобные документы

  • Термин і поняття права інтелектуальної власності, розгляд його з об’єктивних і суб’єктивних позицій. Поняття "захист авторських і суміжних прав". Законодавство України про інтелектуальну власність. Позовна заява про захист прав інтелектуальної власності.

    реферат [22,9 K], добавлен 07.07.2011

  • Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Аналіз права інтелектуальної власності в міжнародному масштабі. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного прав. Основні суб'єкти авторського права. Майнові відносини у сфері суміжних прав. Огляд процесу міжнародної охорони суміжних прав.

    реферат [37,1 K], добавлен 30.10.2014

  • Охорона інтелектуальної власності. Її роль у соціально-економічному та духовному розвитку суспільства. Охорона авторського права і суміжних прав. Об'єкти інтелектуальної власності в міжнародній торгівлі. Забезпечення конкурентоздатності продукції.

    контрольная работа [34,9 K], добавлен 05.03.2010

  • Сутність та класифікація об'єктів права інтелектуальної власності. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність. Місця походження товарів. Поняття "ноу-хау" у авторському праві. Поняття та сутність суміжних прав у законодавстві Україні.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 22.02.2011

  • Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.

    реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010

  • Поняття інтелектуальної власності, розвиток інтелектуальної власності в Україні. Поняття майнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди. Розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 18.11.2010

  • Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.

    реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011

  • Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.

    учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.