Юридичний факт

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розбудова і зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, входження її до міжнародного економічного і правового простору, створення соціально орієнтованої ринкової економіки, приєднання до міжнародних договорів, інтенсивна законотворчість, становлення нових правових інститутів кардинально змінюють структуру, специфіку, зміст такого динамічного явища як правові відносини. Їх характер і динаміка пов'язані з усіма зазначеними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами.

Їх головне значення у процесі правового регулювання - юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Адже саме юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин. Це потребує нових акцентів у підході до визначення як теоретико-методологічних основ юридичних фактів так і дослідження прикладних аспектів юридичних фактів в сучасній теорії права.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз юридичних фактів.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

1) дослідити поняття “юридичні факти”;

2) проаналізувати ознаки та функції юридичних фактів;

3) визначити види юридичних фактів;

4) дати ґрунтовний аналіз дефектності юридичних фактів.

Об'єктом дослідження є юридичні факти як явище правової дійсності.

Предметом дослідження - теоретико-правові основи та прикладні аспекти аналізу.

Методи дослідження складає система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмету:

1) логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу та структуру юридичного факту як логічно завершеного поняття);

2) соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми дії юридичних фактів у практично-прикладному аспекті);

3) структурно-функціональний (за його допомогою визначені закономірності функціонування юридичних фактів, їх ціннісне значення та функціональний вплив на суспільство);

4) філософський метод матеріалістичної діалектики ( надав можливість визначити не лише особливості ознаки юридичних фактів, а і їх місце в системі правових понять);

5) історико-правововий ( його використання дозволило розкрити генезис юридичних фактів та залежність їх від історичного етапу розвитку держави і суспільства);

6) порівняльно-правовий метод ( надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять, як правовідносини та юридичний факт).

РОЗДІЛ 1. Юридичний факт, як елемент механізму правового регулювання

1.1 Поняття юридичного факту

Правові норми, що обґрунтовані в цивільному законодавстві, самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин. Для цього необхідно настання передбачених правовими нормами обставин, які називаються цивільними юридичними фактами.

Конкретні життєві факти, з якими норми права зв'язують виникнення, зміна або припинення правовий відносин. Такі факти є юридичними тому, що, по-перше, вказівка на них утримується в нормі права (гіпотезі), по-друге, з наявністю цих фактів норми права зв'язують настання юридичних наслідків, тобто виникнення, зміна або припинення правовідносин (суб'єктивних прав або юридичних обов'язків)[2; c.156].

Тому юридичні факти виступають як сполучна ланка між правовою нормою й цивільним правовідносинами.

Слід зазначити, що зв'язок між юридичним фактом й юридичними наслідками, що наступили, не носить характеру причинно-наслідкового зв'язку (зв'язку причини й наслідки); це зв'язок, заснований на велінні, наказі норма права. Зникає норма - переривається зв'язок між фактами і юридичними наслідками[4; c.180].

Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються й не припиняються жодні цивільне правовідносини. Так, Цивільний Кодекс (ЦК) передбачає можливість установлення, зміни або припинення правовідносини оренди. Однак для того, щоб зазначені цивільні правовідносини виникли, необхідне укладання договору, передбаченого ЦК.

У науковій і навчальній літературі під юридичними фактами розуміються конкретні життєві обставини, що викликають відповідно до норм права настання тих або інших правових наслідків - виникнення, зміна або припинення правового відношення.

У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбувалося[6; c.382].

«Життєві факти, - самі по собі не мають якусь іманентну властивість бути або не бути юридичними фактами. Вони стають юридичними фактами тільки тоді, коли їм таке значення надається нормами права. Факти того самого виду можуть бути або не бути юридичними фактами залежно від того, як вони розцінюються зведеної в закон волею панівного класу».

Юридичні факти - різновид соціальних фактів. Це явища об'єктивної реальності, відбиті в системі - законодавстві.

Визнання матеріально-соціального характеру юридичних фактів, дозволяє побачити, що кожен конкретний юридичний факт - не випадкове ізольоване явище, а у відомому змісті й породження даної правової системи.

Юридичний факт -- передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права[10; c.62-63].

Гіпотеза - елемент правового приписання, пов'язаний з іншими елементами - диспозицією або санкцією. Не збігаються вони й по обсязі: модель складного юридичного факту (фактичного складу) може бути закріплена в гіпотезах декількох юридичних норм[11; c.104].

Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів[22; c. 115].

Отже, юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

1.2 Ознаки юридичного факту

Виділяється дві групи ознак юридичних фактів. Перша група характеризує матеріальну сторону юридичних фактів. Юридичні факти є обставини: конкретним, певним чином вираженим зовні. Юридичними фактами не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя й тому подібні явища. Разом з тим законодавство враховує суб'єктивну сторону дій (провину, мотив, мета, інтерес) як елемент складного юридичного факту, наприклад, складу правопорушення.

Необхідно враховувати, що юридичне значення можуть мати не тільки позитивні (існуючі), але й негативні факти (відсутність споріднення й т.п.), що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин[6; c.385].

Інша група ознак пов'язана з моделлю юридичних фактів і розкриває нормативну, ідеальну сторону цього явища.

Можна виділити ще один ряд ознак:

1.Конкретність. Індивідуальність. Юридичні факти являють собою явища дійсності, що існують у визначені точці простору і часу.

Якщо мова йде про факти в діях, то конкретність дій означає, що визначені конкретним суб'єктом і несуть конкретний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій виражається в тому, що вони відбуваються у визначеній місцевості в деякий визначений момент.

2.Існування у факті інформації про стан суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання. Юридичними фактами виступають лише такі обставини, що торкаються прямо або побічно прав й інтересів, суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення.

3. Виразність (об'єктивність) певним чином ззовні. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини і тому подібні явища. Водночас законодавство може враховувати внутрішню сторону вчинків як елементи складного юридичного факту.

4. Наявність або відсутність визначених явищ матеріального світу. Необхідно врахувати, що юридичні явища повинні мати не тільки позитивні (існуючі) явища, але так звані негативні факти (відсутність споріднення), що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин).

5. Пряма або непряма передбаченність нормами права. Багато юридичних фактів визначені в нормі права. Існує категорія індивідуально обумовлених фактів, що лише в загальному вигляді передбачені в законодавстві.

6. Фіксація у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Багато юридичних фактів мають правове значення лише в тому випадку, якщо вони належно оформлені і засвідчені[21; c. 59-61].

Отже, в роботі розкрито дві групи ознак, якими характеризується юридичний факт. Розкриваючи наступні питання ці ознаки будуть ставати зрозумілішими.

1.3 Функції юридичного факту

Юридичні факти виконують кілька важливих функцій у механізмі правового регулювання. Насамперед вони організовують і попередньо впливають на поведінку людей, впливаючи на неї ще до виникнення прав і обов'язків. Потім однією з основних є функція забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин, так юридичні факти забезпечують перехід загальної моделі норми права до конкретної[12; c.288].

Водночас юридичні факти можуть виконувати і функцію індивідуального нормативного регулювання. Йдеться про такі правомірні дії, як індивідуальні акти державних органів, автономні акти учасників регульованих громадських відносин (договори, односторонні угоди). На засадах юридичних норм, не більше і формах, передбачених ними, зазначені правомірні дії можуть конкретизувати зміст громадських відносин, а також:

1) функція залучення суб'єкта права до правовідносин;

2) функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація)[9; c.120].

Отже, вони служать підставами до виникнення наслідків, передбачених нормами права, і водночас в індивідуальному нормативному порядку частково регламентують дані відносини. Наприклад, під час перевезення вантажів відносини між сторонами регламентується як нормами громадянського права, так і індивідуальними актами і договором перевозки.

Можна і зазначити, що юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів.

Підсумовуюче викладене можна сказати наступне, що юридичні факти є унікальним соціальним явищем. Юридичні факти це те з чим ми стикаємося повсякденно.

Юридичними фактами визнаються такі фактичні обставини, які стосуються суспільних відносин, впливають на їх розвиток. Юридичні факти - об'єкти уваги загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. Закономірно, що при цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві.

В галузі права люди не тільки орієнтуються на правові наслідки, але й враховують юридичні факти, які ці наслідки обумовлюють. Поява одних юридичних фактів відповідає інтересам суб'єктів, і вони роблять необхідні кроки до того, щоб ці факти виникли ( підстави для преміювання, заохочення, надання відстрочок та пільг), появи інших юридичних фактів намагаються уникнути цього ( підстави для застосування заходів відповідальності, пропущення строків позовної давності і т.д.).

Юридичні факти, таким чином, - це пасивний елемент механізму правового регулювання. Встановлення тих або інших юридичних фактів може використовуватися й реально використовується законодавством , як засіб впливу на поведінку суб'єктів.

РОЗДІЛ 2. Класифікація юридичних фактів за різними критеріями

Всі численні юридичні факти залежно від їхніх індивідуальних особливостей піддані класифікації, що дозволяє більш вільно орієнтуватися серед безлічі юридичних фактів і чітко відмежовувати їх один від одного. Це, у свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права й правоохоронних органів.

Водночас у теорії приватного права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розглянемо ті з них, що становлять найбільший інтерес з теоретичної і практичної точок зору[3; c. 515].

2.1 За юридичними наслідками їх поділяють

1. На правостворюючі. З правостворюючим фактом норми цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, будівництво будинку, написання картини художником, народження дитини є фактами, що породжують права та обов'язки.

2. Правозмінюючі юридичні факти -- це такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Як приклад можна назвати зміну суб'єктивного складу правовідносин шляхом уступки права вимоги або переведення боргу (гл. 17 ЦК України). Правовідносини можуть бути змінені також судовим рішенням.

3. Правоприпиняючі - це є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. До правоприпиняючих належать такі факти, як виконання боргу за зобов'язанням, знищення речі, також смерть громадянина, у якого були права та обов'язки, тісно пов'язані з особистістю.

4. Правовідновлюючі юридичні факти -- це такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує відновлення прав та обов'язків, які суб'єкт цивільних правовідносин втратив раніше. Наприклад, явка особи, визнаної безвісно відсутньою, веде до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю таких юридичних фактів є те, що вони не породжують нових, а відновлюють, у межах їх колишнього існування, правовідносини, які раніше припинили існування[12; c.125].

Отже, поділ юридичних фактів має і практичне значення. З огляду на погляди науковців не всі доходять конценсенсу у цьому питанні. Проте більшість науковців виділяють такий критерій як поділ за юридичними наслідками [14; с.31]

2.2 За вольовою ознакою

Наступний принцип - «вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо.Події - це явища природи, що не залежать від людини. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) по-ведінка. Неправомірні - суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку - проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти.

Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, створенням творів літератури і мистецтва, відкриттів і винаходів тощо). Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші суб'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють,припиняють свідодомо правовідносини для себе. В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - на навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти-стани, результативні дії; юридичні факти-події, які розмежовуються на абсолютні і відносні юридичні факти [14; c.29-30]. . Отже, юридичні факти-дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У право-вому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків.

З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні. На наш погляд, юридичні дії - складний і багатоплановий об'єкт класифікації. Укласти в єдину класифікаційну схему різноманітні прояви діяльності суб'єктів права дуже важко. У науковій і навчальній літературі використовується ряд розподілів правомірних юридичних фактів-дій: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесу-альні); за способом здійснення (особисто, через представника); за способом вираження і закріп-лення (мовчанням, жестом, документом) та інші.

Проте безумовним є те, що виділення результативних дій в окремий різновид юридичних фактів - приклад подальшого поглиблення їх традиційної класифікації. Виготовлення речі, створення твору літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, прямо не спрямовані на юридичний результат, тобто відповідно до прийнятої класифікації це - юридичні вчинки. Суттєву теоретичну і практичну роль відіграє систематизація неправомірних дій. До числа найважливіших класифікацій тут можна віднести підрозділи неправомірних дій: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб'єктами (дії індивідів, організацій); за об'єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспі-льного порядку тощо); за галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові й ін.); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі й ін.). З подальшим поглибленням цієї класифікації виникають і нові підвиди неправомірних дій, наприклад з розвитком публічного міжнародного права виникли неправомірні дії держав, їх союзів. Як і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінальної спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися.

Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень. Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть «мінятися місцями», тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. Правове регулювання не може не відображати тієї обставини, що в життя об'єкта, в діяль-ність колективів і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення право-відносин, несуть зміну прав і обов'язків. Юридичні факти-події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - при-родні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні тощо. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому часова протяжність має важливе значення[17;с.403]. Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише, як строк чого-небудь.

Характерна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиждень, день, година[17; c.350].

Отже аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що вольовий принцип класифікації присутній у будь-якій класифікації.

2.3 За складністю

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом[14; c.29].

Юридичні факти за складністю поділяються на такі види:

1.Прості - включають факти, що належать до тієї ж самої галузі законодавства. Наприклад, для укладення шлюбу необхідна сукупність фактів: взаємна згода осіб, що вступають до шлюбу; досягнення ними шлюбного віку; відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах РАГСу шлюбу; відсутність між ними родинних відносин, дієздатність осіб, що вступають до шлюбу. Всі ці факти передбачені однією галуззю законодавства -- шлюбно-сімейні.

2. Складні - включають факти, що належать до різних галузей законодавства. Наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності трьох фактів: досягнення встановленого законом віку, наявності виробничого стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії. Тут досягнення встановленого законом віку та наявність необхідного виробничого стажу передбачені нормами трудового законодавства, а рішення органу соціального забезпечення -- це сфера адміністративного законодавства[15; c.74].

Фактичний склад не слід плутати з подіями -- складними юридичними фактами.

Налічують наступні підвиди фактичних складів.

1. За характером зв'язку елементів різняться:

- прості;

- складні;

- змішані склади.

2. Розподіл за рівнем визначеності складів розрізняє:

- визначені;

- бланкетні склади.

3. За обсягом фактичні склади поділяються на:

- завершені;

- незавершені.

Фактичний склад слід відрізняти від групи юридичних фактів. Група - це кілька фактичних обставин, кожна з яких викликає один і той ж наслідок. Вона не розглядається юридичної наукою як комплексне освіту, і його елементи зазвичай аналізуються окремо, як ізольованих юридичних фактів. Кожен елемент групи фактів тягне один і той ж правовий наслідок, причому всі елементи зазвичай закріплені щодо одного й тому самому нормативному акті[5; c.29-30].

Отже, за складністю юридичні факти поділяються на прості і складні. Прості, як вже зазначалося складаються з групи одного виду юридичних фактів, а складні складають групу різних видів юридичних фактів.

Мною наведено поділ складних юридичних фактів та розкриття відповідного поняття. Я торкнулася відповідного питання через то, що дуже часто ототожнюють юридичний склад і складні юридичні факти. Для того я провела чітке розмежування між цими обома поняттями.

2.4 За тривалістю в часі

Багато хто з науковців не поділяє класифікацію за тривалістю в часі, проте такі науковці як М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко виділяють такий критерій як тривалість в часі. Відповідно за тривалістю в часі юридичні факти поділяються на:

1. Одноразові (так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом.).

2. Тривалі (наприклад, прийняття спадщини спадкоємцем).

Отже, поділ юридичних фактів за тривалістю в часі має не менш практичне значення. Проте в теорії рідко зустрічається такий вид критерію.

Проаналізувавши всі критерії поділу, які пропонують ряд авторів: М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришин та інші, можна зробити короткий висновок. Що вивчення цієї теми в цей час актуально, тому що намітився ряд проблем у даній області потребуючого їхнього наукового дослідження й дозволу[1; c.580-581].

Необхідно розширити й поглибити класифікацію юридичних фактів, що буде істотним кроком у правовій науці.

Найбільш досліджений критерій є вольовий. Цю класифікацію за цим критерієм беззаперечно підтримують всі автори.

РОЗДІЛ 3. Дефектність юридичних фактів та інші їх особливості

3.1 Фіксація юридичних фактів

юридичний факт правове регулювання

В процесі встановлення юридичних фактів нерідко виявляється, що вони мають різного роду недоліки, дефекти. В одних випадках ці дефекти пов'язані зі змістом юридичного факту (наприклад, відсутність необхідного стажу), в інші - із зовнішньою формою його вираження й закріплення (наприклад, дефект у документі, що засвідчує стаж).

Юридичний факт дефектний у тих випадках, коли його ознаки не відповідають моделі, закріпленої в гіпотезі юридичної норми[18; c. 85-88].

У науці детально вивчено питання про систему фіксації і посвідчення фактів. Система поєднує у собі, по-перше, органи влади й організації, уповноважені фіксувати ті чи інші фактичні обставини; по-друге, встановлені законом кошти фіксації і стандартні процедури роботи із нею (видання наказів, внесення записів в особисту справу); по-третє, дії з видачі інформації про юридичні фактах (свідоцтва, копії, виписки)[12; c.130].

У фактофіксуючій діяльності необхідно розрізняти діяльність спільного освітнього і спеціального призначення. Загальна фактофіксуюча діяльність пов'язана з реєстрацією різних фактичних обставин незалежно від конкретних правовідносинах (фіксація стажу, віку, освіти, подружнього стану). Результати цього виду діяльності можна використовувати в найрізноманітніших правовідносинах. Спеціальна діяльність із фіксації фактів реєструються компетентними органами з конкретної справи здійснюється не більше, необхідні дозволу саме цієї справи. Її результати, виражені у спеціальному акті (ухвала, рішення, постанову), набувають загальне юридичне значення і може використовуватися до розв'язання інших юридичних справ. Як суб'єктів факто фіксуючої діяльності виділяють судові органи , спеціальні державні органи (нотаріальні контори, архіви) й інші органи держави, які займаються фіксацією фактів поруч із управлінської діяльністю в межах своєї компетенції[18; c.88].

Отже, будь-який юридичний факт становить єдність змісту і форми - зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти повинні обов'язково передбачатися нормами права, бути зафіксованими, оформленими в установленому законом порядку, викликати передбачені законом правові наслідки.

3.2 Посвідчення юридичних фактів

Система посвідчення юридичних фактів має потребу в подальшому удосконаленні. Зокрема, в науковій юридичній літературі неодноразово вказувалося на відсутність єдиної загальнодержавної системи реєстрації підприємств, а також загальнодержавної системи реєстрації нерухомості. Таким чином, очевидно, що відсутність подібних загальнодержавних реєстраційних систем вкрай негативно впливає на становлення ринкової економіки, а також виступає одним з факторів її криміналізації. Так, організації, для яких посвідчення юридичних фактів не є основним видом діяльності, не завжди приділяють достатньо уваги цій ділянці роботи.

Проте , якщо і законом не передбачено посвідчення юридичного факту.

Учасники відповідного правовідношення мають право посвідчувати той чи інший юридичний факт.

Важливі фактичні обставини закріплюються недбало, з великим запізненням, що істотно ускладнює захист законних прав і інтересів громадян. Таким чином, нерідко самі громадяни, підприємці, вступаючи в правовідносини, зволікають щодо їх юридичного оформлення. Правовий зв'язок складається на ненадійній, власне кажучи дефектній, фактичній основі. Такого роду правовідносини - одне з джерел складних «казусних» ситуацій, що виникають в правозастосовчій практиці[19; c.19].

Несвоєчасне і неправильне оформлення юридично значущих обставин, правовідносин, угод - не формалізм, а необхідний елемент юридичної культури, передумова формування правової держави і цивілізованої ринкової економіки. Зокрема, підвищення загально-правової культури населення України дозволить якщо не викорінити, то хоча б зменшити розмах таких негативних явищ, як тіньова економіка та правовий нігілізм, сприятиме зміцненню законності.

Посвідчення юридичних фактів здійснюється нотаріусами. Посвідчуються безспірні факти.

Отже, одним із засобів недопущення дефектності юридичного факту є його посвідчення. Посвідчення відбувається у нотаріальні формі. Зазвичай посвідчуються безспірні факти.

До нотаріальних дій щодо посвідчення юридичних фактів належать: посвідчення угод; посвідчення факту знаходження громадянина в живих; посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографічній картці, посвідчення часу пред'явлення документа; прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів.

3.3 Доведення юридичних фактів

Життєві обставини, до того як вони набудуть юридичного значення, мають бути належним чином встановлені. Встановлення і доведення юридичних фактів - одна з традиційних проблем юридичної науки і практики, відповідно їй приділяється належна увага майже в усіх галузевих юридичних науках. У загальній теорії держави і права ця проблема є однією з ключових у наукових дослідженнях. Очевидно, що слідом за загальнотеоретичним осмисленням юридичної відповідальності, процедурно-процесуальної форми, складу правопорушення виникає потреба в такому ж дослідженні практичної проблеми встановлення і доведення юридичних фактів [2; c. 240].

Встановити юридичний факт означає підтвердити або встановити істину. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» поняття істина тлумачиться аналогічно до поняття правда. Це достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність. Факт - це дійсна, невигадана подія, дійсне явище, те, що сталося, відбулося насправді. Це також реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує.

Отже, надаючи життєвій обставині чи явищу юридичного значення, суд або інший уповноважений на це орган, підтверджує правдивість цієї обставини чи явища, доводить, що вони насправді відбулися або реально існують. Тобто поняття «юридичний факт» та «об'єктивна істина» тотожні за своїм значенням, хоча і мають деякі властиві їм особливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України та наведених вище норм чинного законодавства суди мають право розглядати справи про встановлення юридичних фактів не тільки за неможливістю поновлення загублених або знищених документів, але й при неможливості отримання зацікавленими особами відповідних документів. Неможливість отримання громадянином відповідних документів може мати місце не тільки при відсутності спеціального порядку реєстрації, але й тоді, коли до раніше виданого документа вкралася помилка або неточність, виправити які вже неможливо.

Практика свідчить, що суди інколи помилково розглядають справи не в порядку окремого, а загального позовного провадження. Це стосується справ, пов'язаних з вирішенням питань про усиновлення і у зв'язку з цим - із конкретизацією факту не проживання батьків разом з дитиною понад шести місяців та ненадання дитині без поважних причин матеріальної допомоги.

Чи можна вважати докази юридичними фактами? В юридичній практиці, на жаль, не завжди проводиться чітка межа між цими поняттями. Труднощі в рішенні цього питання обумовлюються наступним протиріччям. З одного боку, доказ - це фактичні обставини, включені в юридичний процес із настанням правових наслідків. Зокрема, далеко не всі факти дійсності можуть виступати в ролі юридичних доказів. З іншого боку, докази не можна змішувати з юридичними фактами, що складають предмет доведення в справі. Відсутність юридичного факту виключає застосування норми, тоді як відсутність доказу не виключає, як правило, представлення інших доказів.

З точки зору теорії інформації, правозастосовчу діяльність є процесом перетворення інформації про фактичні обставини справи в інформацію про прийняте рішення. Зокрема, ключовим моментом цього перетворення є юридична оцінка фактичних обставин, їх кваліфікація. Змістом юридичної кваліфікації є співставлення інформації про фактичні обставини з їхньою юридичною моделлю, яка закріплена в юридичній нормі. На нашу думку, саме в результаті кваліфікації, фактична обставина визнається юридичним фактом, офіційно здобуває якість юридичного складу. Помилка в кваліфікації означає надання фактам невластивого їм юридичного значення або ігнорування фактів, що мають юридичне значення. Загалом, і перше, і друге спричиняє за собою прийняття необґрунтованого, незаконного рішення[17; c.224].

Фактична основа правозастосовчого акта інколи включає не тільки факти, встановлені у визначеному законом порядку, але й деякі інші обставини. Мається на увазі вирішення питання про те, що входить до обов'язків суду: встановлення тільки фактичних обставин і тільки у відповідності з нормами законодавства чи також і соціально-моральна оцінка цих обставин (фактів). Деякі вчені вважають, що істину у справі неможливо вважати встановленою у повному обсязі, якщо достеменно встановлені факти оцінені судом неправильно.

Встановлення і доведення фактів, як вже згадувалося, одне з традиційних проблем юридичної науки. Не потрібно доводити очевидні факти, наприклад, що пішохід рухається повільніше літака, проте багато фактів не потребують доведення. Доказування регульований юридичними нормами процес, має за мету встановити у справі, про те, щоб закон був застосований правильно. Юридичні факти встановлюються у вигляді доказів. Доказами зізнаються фактичні дані, що мають значення для встановлення юридичних фактів, виражені в передбаченої законом формі[26; c.316].

Доведення -- це процес думки, що полягає в обгрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше.

Юридичними фактами, як відомо, можуть бути і явища минулого (скоєні правопорушення), й обставини справжнього (вік, стаж), у правозастосовчому процесі по юридичні фактах судять на підставі інших соціальних обставин, так званими доказовими фактами. Вони уявляють собою явища дійсності, у яких позначилися ті чи інші сліди, дозволяють будувати висновки про наявності чи відсутність встановлюваних юридичних фактів [24; c. 60]

Завершальним етапом процесу доведення фактів є частиною їхнього оцінювання. Оцінність пронизує весь процес від самих його перших етапів: виробляється оцінка фактів, документів, версій. Причому найбільшу труднощі представляє оцінка достатності доказів. Ключовим моментом цього виду перетворень є юридична оцінка фактичних обставин та його кваліфікація. Вона має організуюче значення, управляє процесом збирання доказів. Зміст кваліфікації-- зіставлення інформації про фактичні обставини з юридичною моделлю, закріпленій у правовій нормі. Саме результати кваліфікації фактичних обставин визнаються юридичним фактом. Помилка щодо оцінки означає приписування фактам невластивого їм значення, що, відповідно, тягне прийняття незаконного рішення. Тому подальше вивчення цієї теми, необхідно й не так із теоретичного, як із практичної точки зору[23; c. 65].

Отже, аналізуючи вище викладений матеріал можна дійти висновку, що доведення юридичного факту є одним із незаперечним способом визнання його не дефектним. Весь процес доказування відбувається у встановлені процесуальні формі, залежно від сфери відносин. Для того, щоб глибше пізнати процес доказування юридичних фактів, я розкрила поняття доказування та його види. Доведено, що доказування всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) - визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу). Зазначається, що будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту і форми - зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді. Принциповою є теза, згідно з якою встановити юридичний факт означає встановити істину, оскільки факт - це реальна дійсність, що реально існує. Разом з тим соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі.

Здійснений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

1) судовому розгляду підлягають усі справи про встановлення юридичних фактів, засвідчити які відповідними документами неможливо внаслідок відсутності спеціального порядку реєстрації; внаслідок того, що оформлення не було здійснене своєчасно з поважних причин; при неможливості поновити втрачені або знищені документи; при неможливості виправити помилки або неточності, що є в документах. Винятком можуть бути випадки, коли законом прямо передбачено інший порядок встановлення таких фактів;

2) встановлення юридичних фактів являє собою інформаційний процес, зміст якого полягає в перетворенні інформації про факти: з розрізненої - у систематизовану, ймовірного знання - у достовірне;

3) встановлення всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) - визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу);

4) будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту і форми - зовнішнього вираження цього змісту;

5) юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді;

6) соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі;

7) такі соціальні обставини як виробничий стаж, виробництво, потреба в житлі тощо, взагалі не можуть увійти в правове регулювання без належної реєстрації і законного процедурно-процесуального оформлення. Здійснений аналіз дозволяє чіткіше пізнати значення фіксації та посвідчення юридичних фактів для їхнього функціонування у механізмі правового регулювання.

8) безспірні факти, такі як, що фізична особа є живою або перебуває в певному місці , беззаперечно не може існувати без посвідчення нотаріусами або засвідчення інших соціальних обставин, які можуть посвідчуватися посадовими особами, що наділені відповідними повноваженнями.

Здійснений аналіз дозволяє чіткіше пізнати значення фіксації, посвідчення та доведення юридичних фактів для їхнього функціонування у механізмі правового регулювання.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі були дослідженні теоретичні аспекти поняття юридичного факту, його ознаків і функцій, види та дефектність. В загальному наступні можна зробити наступні висновки.

Юридичними фактами визнаються такі фактичні обставини, які стосуються суспільних відносин, впливають на їх розвиток. Юридичні факти - об'єкти уваги загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. Закономірно, що при цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві. Юридичні факти характеризуються певними властивостями. Щодо яких немає єдиної наукової думки.

Функції юридичних фактів - це узагальнена характеристика їхньої ролі у механізмі правового регулювання. Правове регулювання - складна, багатопланова система, відповідно, неоднакові і функції, що виконують у ній юридичні факти. У залежності від зв'язку з елементами правової системи можна виділити основні і додаткові функції юридичних фактів.

У теорії права однією з найбільш актуальних проблем є класифікація юридичних фактів. Узагальнюючі теоретичні доробки та враховуючи характер цього явища можна зробити висновок, що класифікація юридичних фактів залежить від джерела їх виникнення. Таким джерелом є воля людини та її діяльність. Під юридичними діями слід розуміти вольову поведінку людини, зовнішній прояв її волі та свідомості, що спрямовується нормами права у потрібному для суспільства напрямку. Юридичними фактами є не будь-які дії, а тільки ті, що мають суспільно значущий характер. Тобто у правове регулювання включаються лише ті дії, що зачіпають інтереси людей. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Юридичні факти - це життєві обставини зафіксовані за встановленою законодавством процедурно-процесуальною формою.

Найважливішою вимогою до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість зв'язку факту із соціальною ситуацією, а з іншого, - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх «законодавчий вигляд», тому вони повинні бути певним чином зафіксовані та посвідченні. А якщо виникає спір про існування юридичного факту, то можна звернутися до такого способу, як доведення, яке відбувається у загальному порядку визначеному процесуальним законодавством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Деякі питання щодо вибору і конкретизації юридичних фактів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2005. - Вип. 16. - С. 577 - 583.

2.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 320 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. Проф.. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина. - К.: Право, 2002. - 418.

4. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К., 1999. - 268 с.

5. Кикоть Г.В. Проблема класифікації юридичних фактів в сучасній теорії права // Право України. - 2003. - № 7. - С. 29-34.

6. Кикоть Г.В. Правовідносини в аспекті визначення поняття права: загальна характеристика // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2004. - Вип. 15. - С. 382-390.

7. Кикоть Г.В. Деякі питання щодо вибору і конкретизації юридичних фактів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2005. - Вип. 16. - С. 577 - 583.

8. Кикоть Г.В. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. - 2005. - № 7. - С. 109 - 112.

9. Кикоть Г.В. Деякі питання щодо системності юридичних фактів // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. - К., 2005. - Вип. 5. - С. 119 - 128.

10. Кикоть Г.В. Деякі питання застосування юридичних фактів // Проблеми кодифікації законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2003. - С. 62 - 65.

11. Кикоть Г.В. До визначення поняття права та правовідносин // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції. - м. Косів, 2004. - Вип. 5. - С. 103 - 106.

12. Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

13. Новий тлумачний словник української мови. У 4-х т. - Т.4. - К.: Аконіт, 1999. - 667 с.

14. Проблема класифікації юридичних фактів в сучасній теорії права // Право України. - 2003. - № 7. - С. 29-34.

15. Пилипенко П.Д. Юридичні факти в трудовому праві / Мат. І-ї наук. регіон. конф. "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні". - Львів, 1995. - С. 73-77.

16. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. - монографія. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”. 2002. - 724 с.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків, 2001. - 656 с.

18. Солодовник Л. Способи фіксації юридичних фактів у трудовому праві // Право України. - 2002. - № 5. - С. 84-89.

19. Сташків Б.І. Юридичні факти в праві соціального забезпечення: Автореф.дис. … канд.юрид.наук: 12.00.05 / Київськ. нац. ун-т - К., 1997. - 19 с.

20. Сташків Б.І. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. - 1998. - № 1. - С. 113-116.

Размещено на Allbest.ru