Конституційний статус Верховної Ради України
Становлення та розвиток парламентаризму в Україні. Поняття законодавчої влади. Місце Верховної Ради України в системі розподілу влад, її роль як парламенту. Формування Верховної Ради України та припинення її діяльності: проблеми теорії та практики.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.06.2012 |
| Размер файла | 99,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, не можуть бути припинені протягом одного року її функціонування. Це правило зумовлене недоцільністю створення частих перерв у діяльності законодавчого органу та істотних затрат, пов'язаних з виборчими кампаніями. Дострокове припинення повноважень Верховної Ради не допускається і в останні шість місяців строку повноважень Президента України, що спрямовано на запобігання створенню можливих політичних та організаційних ускладнень у період організації і проведення виборів Президента.
Таким чином, Верховна Рада України є колективним, представницьким, однопалатним, законодавчим державним органом, що обирається громадянами України, які мають право голосу, на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Підсумовуючи, слід зазначити, що, як з погляду конституційного складу, так і структури Верховної Ради, на нинішньому етапі залишається невирішеною, або такою, що підлягає вдосконаленню, низка питань, у тому числі складних. Серед невідкладних проблем особливої уваги потребує вирішення завдання, пов'язаного з необхідністю утворення нової інституції, котра має вирішувати питання, що за своїм значенням потребують розгляду на сесії Верховної Ради, а з другого - виходять за межі повноважень Голови парламенту та його заступників.
4. Структура, функції та повноваження Верховної Ради України
Конституція України в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у формі однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Стаття 76 Конституції визначає, що конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Стаття 93 Конституції вказує, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Право законодавчої ініціативи - це право на подання до Верховної Ради України на обов'язковий розгляд нею законодавчої пропозиції, законопроекту чи поправки до законопроекту. Процедура здійснення цього права встановлюється насамперед Регламентом Верховної Ради України. Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст. 133. (Зі змінами)
Однією з ключових проблем теорії парламентаризму є теорія функцій парламентів, яка охоплює як теорію світового парламентаризму, так і теорію парламенту України. Актуальними проблемами теорії функцій парламентів залишаються проблеми поняття парламентських функцій, класифікації функцій парламентів, механізму їх здійснення і напрямів розпитку та вдосконалення. Традиційно функції держави і функції органів державної влади, зокрема парламентів, визначають як основні напрями і види їх діяльності, хоча інколи функції парламентів вважають лише видами діяльності, що не зовсім виправдано. Адже види, як правило, опосередковують насамперед форми, способи діяльності, а напрями - зміст діяльності. Та головною проблемою теорії функцій парламенту, як і парламентаризму взагалі, є проблема класифікації функцій парламенту, в тому числі парламенту України. Журавльова Г.С. Форми та механізм парламентського контролю // Вісник Запорізького національного університету. - № 2, - 2009. - С. 41-47.
Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрями і види її діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України у державі та суспільстві як органу законодавчої державної влади, пов'язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети.
Розмежування функцій Верховної Ради України здійснюється за наступними критеріями: за об'єктами (сферами) діяльності; за суб'єктами; за способами (формами) діяльності; за засобами діяльності; за терміном реалізації функцій; за механізмом реалізації функцій. За об'єктами (сферами) внутрішньої діяльності Верховної Ради України можна розрізняти політичну, економічну, соціальну, культурну функції, в зовнішній сфері - зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та ін. За суб'єктами Верховної Ради України - загально парламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, функції парламентської більшості, функції опозиції. За способами (формами) діяльності Верховної Ради України - законодавчу, представницьку, державотворчу, організаційну, контрольну функції. За засобами діяльності Верховної Ради України - конституційну, бюджетно-фінансову, інформаційну, територіальну, програмну та інші функції. За терміном діяльності Верховної Ради України - постійні та тимчасові функції. За механізмом реалізації функцій Верховної Ради України - складні (комплексні) та прості функції. Парламент - вищий загальнонаціональний представницький орган державної влади, який правомочний у законодавчо визначених формах реалізовувати представницьку, законодавчу, установчу, контрольну та інші функції. Функції Верховної Ради України: критерії класифікації та види // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 11. - С. 5-14.
Зазначимо, що за час роботи Верховної Ради України четвертого скликання зареєстровано (з урахуванням альтернативних) понад 5000 проектів законів і кодексів, тобто більше, ніж за період діяльності Верховної Ради другого скликання. Із загальної кількості законопроектів Парламентом у ході першої і другої сесій розглянуто, наприклад, з питань економічної політики - 249 та 260 доопрацьовано в комітетах Верховної Ради України, соціальної політики - 109 (96 доопрацьовано); галузевого розвитку - 142 (175 перебували в комітетах); правової політики - 146 (доопрацьовано в комітеті 133) Грушанська Н.І. Проблеми законотворчої діяльності Верховної Ради України протягом 1990-2003 рр. Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) // Науковий журнал. - 2003. - № 1. - С. 635-639. . Підсумовуючи, зазначимо, що до політичних подій 2004 р. законопроекти стосувалися переважно питань основ суспільного розвитку й економічного будівництва, а пріоритетними в законотворчій діяльності Верховної Ради України були здебільшого сфери економічної політики, галузевого спрямування та суспільного розвитку загалом. Аналізуючи результати законодавчого процесу цього періоду, слід відзначити, що загальна кількість законодавчих ініціатив, внесених на розгляд Верховної Ради, збільшується з року в рік, а Парламент не встигає розглянути й половини з них, чим порушує конституційне право суб'єктів законодавчої ініціативи. Кудерська Н. Законотворча діяльність верховної ради України: проблеми та шляхи їх розв'язання // Вісник Академії управління МВС. - №2. - 2009. - С. 38-42.
Компетенцію Верховної Ради України становлять закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України. Залежно від способу конституційного закріплення компетенції виділяють три види парламентів:
1. Парламенти з необмеженою компетенцією (суверенні парламенти або парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією), які існують у країнах з парламентарними формами правління, де в "чистому" вигляді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламенту. Олуйко В.М. Парламентське право України: проблеми теорії та практики. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 216 с. - С. 12-14. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії 1946 року) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість його компетенції за предметом, тобто вважається, що він може видавати закони з будь-якого питання;
2. Парламенти з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель "жорсткого поділу влад". При цьому компетенція парламенту обмежується фундаментальними правами, питаннями, які згідно з конституцією віднесено до сфери компетенції виконавчої і судової гілок влади, до виключної компетенції суб'єктів федерації чи до сфери компетенції місцевого самоврядування;
3. Парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізована французька конституційна модель. Конституції таких держав встановлюють чіткий та вичерпний перелік питань, з яких парламент має право приймати закони. У цій класифікації Верховна Рада України може бути віднесена (хоча і досить умовно) до парламентів з абсолютно обмеженою компетенцією. Такий висновок дозволяє зробити аналіз статей 85 та 92 Конституції України, які містять перелік питань, що належать до повноважень Верховної Ради України та визначаються чи встановлюються виключно законами України.
Таким чином, можна підвести, що Верховна Рада України - є однопалатним представницьким органом законодавчої влади, до складу якої входять 450 народних депутатів, які обираються на підставі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Відповідно можна виділити такі її основні функції: представницьку, законодавчу, установчу та контрольну.
5. Законотворчість основна функція Верховної Ради України
Поняття законодавчої функції можна видокремити завдяки розмежуванню законодавчої функції з близькими за змістом поняттями. Ці поняття в юридичній літературі позначають такими термінами, як "правотворчість", "законотворчість" та "законодавча діяльність". Правознавці вказують на тісний зв'язок між поняттями "правотворчість" та "законотворчість". Деякі вчені навіть ототожнюють ці два поняття, оскільки в літературі деякою мірою існує ототожнення понять права і закону. Втім, подібну позицію слід вважати вельми спірною. Водночас не можна не погодитися, що існує нерозривний зв'язок між законотворчістю і правотворчістю, але цей зв'язок слід охарактеризувати як співвідношення конкретного та загального. Саме тому не можна ототожнювати правотворчість із законотворчістю, оскільки законотворчість насамперед є виключною прерогативою парламенту як єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. На наш погляд, законотворчості притаманна низка особливостей, які не дають підстави для ототожнення її з поняттям правотворчості. І в першу чергу це стосується того, що законотворчість - є та частина правотворчості, продуктом якої є вироблення законодавчих актів, тоді як правотворчість охоплюється процесом прийняття як законів, так і інших нормативно-правових актів. Скакун О. Теория государства и права: Учеб. - X.: Консум, 2000. - С. 317-318.
Отже, законотворчість є складовою правотворчості; результатом законотворчості є прийняття законів. У свою чергу, результатом правотворчості є всі нормативно-правові акти, що існують у правовій системі. Тому термін законотворчість стосується виключно законодавчих актів і не охоплює всього змісту правової системи.
Безумовно, у правотворчості вагому роль відіграє єдиний орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Саме парламент має виключне право приймати закони. Законотворчість є провідною частиною правотворчості, "основною конституційно-правовою формою прийняття законів держави" і знаходиться в основі законодавчої діяльності, яка, власне, є змістом законодавчої влади, характеризує її як самостійне явище, на відміну від інших гілок влади. Слід зазначити й те, що поняття "законотворчість" ширше за поняття "законодавча діяльність". Адже законотворчість не вичерпується власне створенням закону, вона охоплює діяльність, пов'язану зі створенням закону, є оцінкою його ефективності і подальше коригування (зміну, доповнення тощо). Тому, виходячи із розуміння поняття "правотворчість", законодавчу діяльність ми розуміємо як діяльність законодавчого органу, що пов'язана з розробкою, прийняттям закону та введенням його в дію. Разом з тим законодавча діяльність не обмежується виключно прийняттям закону, а охоплює також його підготовку та інші дії щодо його прийняття. Поняття "законотворчість" не збігається з поняттям "законодавча діяльність". Адже загальне поняття "творчість" означає створення нових за задумом культурних або матеріальних цінностей, а "діяльність" - зайняття, праця; робота будь-яких органів. Тому законодавча діяльність, як один із видів інтелектуальної діяльності, включає в себе як мистецтво, так і науку. Творчий характер підкреслюється частим використанням для означення даного виду діяльності синоніма "законодавча діяльність" і "законотворчість". При використанні понять "законодавча діяльність" і "законотворчість" акцент нерідко ставиться на творчому характері підготовки проектів законодавчих актів, хоча і нерідко подальша робота над законопроектом після його офіційного внесення в парламент також уявляється творчим процесом. Нисевич Ю.А., Платонов В.М., Слизовский Д.Е. Законодательная деятельность. Политико-правовой анализ: Учеб. пособие. - М., 2007. - С. 4.
Із цього можна зробити висновок, що законодавча діяльність - це діяльність законодавчого органу, яка безпосередньо пов'язана з роботою над створенням і прийняттям закону в межах парламенту, а законотворчість є діяльністю не лише законодавчого органу, а й інших суб'єктів, які беруть участь у створенні та прийнятті законів.
Досліджуючи законодавчу функцію Верховної Ради України, передусім слід визначити, наскільки єдиний законодавчий орган держави реалізує своє право розробляти і приймати законодавчі та інші акти з урахуванням проблем сьогодення.
Законодавча функція парламенту характеризує саму природу органу законодавчої влади і в цьому сенсі визначає його основне функціональне призначення. Копиленко О., Богачова О. Проблеми законотворчого процесу в Україні і шляхи їх вирішення // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. - №1. - 2010. - С. 36-39. Виходячи з того, що державний орган - це структурно-організаційна частина державного механізму, яка наділена владними повноваженнями та певною компетенцією, а також необхідними засобами для здійснення завдань, які стоять перед державою на конкретній ділянці державного управління суспільством, можна зробити висновки, що державний орган виконує функції відповідно до місця у механізмі держави, у межах його компетенції. Так, Верховна Рада - парламент України відповідно до її місця у державному механізмі виконує законодавчу та інші функції.
Законодавча функція, як головний вид діяльності означає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Згідно з теорією поділу влади носіями законодавчої влади визначаються законодавчі органи - парламенти. Так, відповідно до ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади України є Верховна Рада України. Із цього визначення можна зробити висновок, що Конституція України визнає існування законодавчої функції саме у Верховної Ради України. У зв'язку з цим визначенням деякі вчені вважають, що конституційна норма, яка проголошує Верховну Раду України єдиним органом законодавчої влади, регламентує її головну функцію - законодавчу, яку можна назвати за своєю природою титульною функцією парламенту. Омельченко Н.Л. До визначення поняття законодавчої функції Верховної Ради України // Правова держава. - №21. - 2010. - С. 174-182.
Важливий момент, який характеризує законодавчу функцію як напрям діяльності Верховної Ради України, полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або призупиненні дії законів. Зі змісту Конституції можна зробити висновок, що Верховна Рада України може приймати закон з будь-яких питань у межах своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно Всеукраїнським референдумом.
За своєю суттю законодавча функція парламенту полягає у створенні законів. Адже саме на Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади покладено обов'язок щодо законодавчого врегулювання всіх суспільних відносин в державі у формі законів.
Виходячи з вищевикладеного, законодавча функція Верховної Ради України - це головний напрям і вид діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади та уповноважених на те суб'єктів приймати, вносити зміни до законів і скасовувати закони.
Дана функція Верховної Ради України є головною, пріоритетною у системі функцій Верховної Ради, оскільки головне покликання парламенту полягає саме у прийнятті законів, які визначають якість правової системи. До того ж у ході здійснення законодавчої функції її специфіка полягає в тому, що законодавчі повноваження знаходять своє логічне завершення в інших функціях Верховної Ради України і на всіх стадіях парламентського процесу.
Відомо, що функціями парламенту є законодавча, представницька, установча, функція парламентського контролю, зовнішньополітична та інші. Водночас, з розвитком суспільно-політичних відносин розвивається і збагачується за змістом діяльність парламенту. У парламенту з'являються нові функції або ж "традиційні" функції набувають іншого змісту, як от інформаційна, бюджетна, фінансова тощо.
Як правило, функції парламентів, у тому числі й Верховної Ради України, поділяють за способами їх діяльності, виділяючи законодавчу, представницьку, установчу, парламентського контролю та інші функції. Такі функції в науковій літературі визначають як "технологічні", "головні", "процесуальні".
Верховна Рада України є певним каналом зв'язку між українським народом, який згідно до Конституції є єдиним джерелом влади, та державою. Головне призначення Верховної Ради України - виражати волю народу і втілювати її через прийняття якісних законів, які відповідають потребам сьогодення. Вочевидь, дуже важливим є усвідомлення існуючих проблем при здійсненні законодавчої діяльності парламентом України; узагальнення наукових та правових положень щодо досліджуваного питання; виявлення позитивних і негативних обставин, які мають місце в процесі здійснення парламентом своїх функцій які саме і впливають на ефективність законодавчої функції Верховної Ради України.
Виходячи із вищевикладеного, не викликає сумніву положення про те, що всебічне і повне уявлення про законодавчу функцію Верховної Ради України неможливе без знання механізму їх здійснення, тобто елементів, суб'єктів законодавчої та іншої, щільно пов'язаної із законотворенням, діяльності. Цілком природно, що парламент здійснює свої функції, насамперед, завдяки певному механізму - механізму реалізації його функцій та повноважень. Він утворюється відповідно до завдань, що стоять перед законодавчим органом, та цілей для реалізації його функцій. У даному випадку механізм реалізації функцій та повноважень Верховної Ради України пов'язується з динамічною стороною існування і законодавчої діяльності українського парламенту. Тому до функціональної характеристики Верховної Ради України входить і розгляд тих засобів і способів, що забезпечують виконання нею її функцій і повноважень, у тому числі і насамперед - у сфері законодавчої діяльності.
До елементів організаційного механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України насамперед слід відносити сукупність державних органів та посадових осіб, тобто суб'єктів, які мають право реалізації законодавчої функції та політичні, економічні та матеріально-технічні елементи, які забезпечують оптимальне здійснення законодавчої діяльності.
Суб'єктами механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України є як власне органи Верховної Ради України, так і самостійні органи, які відповідно до Конституції та законів України не наділені законодавчими функціями, але у силу свого статусу безпосередньо беруть участь у здійсненні законодавчої функції парламентом України. Специфікою роботи парламенту як єдиного законодавчого органу є те, що на забезпечення його функціонування мають вплив не лише правові засоби, передбачені конституцією, регламентом та іншими процесуальними актами, організаційна структура, а й рівень правової культури, правової свідомості народних депутатів та інших учасників законодавчого процесу, що повинно всебічно досліджуватись.
Законодавча функція як головний напрям діяльності Верховної Ради України має здійснюватися певним шляхом, який детермінований тим, що парламент - це політико-соціальний інститут, функціонування якого виражається насамперед через колективну діяльність депутатів - членів парламенту. Отже, законодавча функція парламенту пов'язана передусім з діяльністю народних депутатів у Верховній Раді України. Окрім народних депутатів, які є первинними індивідуальними суб'єктами механізму реалізації законодавчої функції, для ефективного здійснення законодавчої функції Верховна Рада України із числа народних обранців для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань з яких будуть прийматися закони або вноситися зміни до законів відповідно до Конституції України та Закону України "Про комітети Верховної Ради України" (ст.12) створює комітети Верховної Ради України.
Слід зазначити, що для чіткої та ефективної реалізації законодавчої функції парламенту необхідно адекватне правове врегулювання компетенції суб'єктів, що беруть участь у здійсненні законодавчої діяльності Верховної Ради України. Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, які виникають у ході законодавчої діяльності парламенту України утворюють нормативну основу механізму реалізації законодавчої функції Верховної Ради України.
6. Акти парламенту України: їх зміст та характеристика
Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.
Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вишу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо.
Правові основи законодавчого процесу закладені в Конституції України. Зокрема, ст.75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; пункт третій ст.85 відносить до повноважень Верховної Ради державну законодавчу функцію прийняття законів. Законодавчий процес включає в себе декілька пов'язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу. Вони здійснюються послідовно, в установленому порядку, і діяльність по створенню законів повинна пройти всі ці етапи. Законодавчий процес складається з таких основних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту в декількох читаннях (обговорення законопроекту); прийняття закону; опублікування та набрання ним чинності. Мищак І. Конституційно-правові аспекти реалізації народними депутатами України права законодавчої ініціативи // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. - №3 (6). - 2011. - С. 34-39.
В сучасній правовій системі України діють прийняті парламентом України акти з такими назвами: Конституція, закон, основи законодавства, кодекс, декларація, Акт проголошення незалежності України, заява, звернення, постанова. Більшість з них охоплюється таким загальним поняттям, як закон. Ратифіковані Верховною Радою України міжнародні акти стають частиною національної правової системи. Закон - нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий згідно з чітко визначеною законодавчою процедурою представницьким органом влади і підписаний главою держави. Законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини. В ієрархії правових актів закон посідає найвище місце після конституції. Верховенство закону - один з головних принципів демократичної, правової держави. Закони мають свою ієрархію. Вищим з них є конституція, яка приймається і змінюється, як правило, в більш ускладненому порядку, ніж звичайний закон. Закон - основне джерело права національної правової системи України. До формальних ознак закону належить особливий порядок його прийняття парламентом. Цей порядок включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Прийняття закону обов'язково включає в себе такі стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; його опублікування (обнародування). Закони України можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України, тобто органом, яким вони були прийняті. Скасувати або змінити закон може тільки сам парламент України і ніхто інший, оскільки тільки Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і тільки їй серед органів державної влади притаманна законодавча функція. Це виключна прерогатива парламенту України.
Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, на правлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей. Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів. Сырых В.М. Теория государства и права / Ответственный редактор доктор юридических наук, профессор, С.А. Чибиряев. - М.: Былина. - 1998 г. - 512 с. - С. 173-174.
Так, наприклад, якщо розглянути систему охорони інтелектуальної власності, де протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення і, яка перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції, то її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції.
Враховуючи важливу роль законів у суспільстві, кожна держава приділяє величезне значення законотворчій діяльності. Не є винятком у цьому плані й Україна, яка декларувавши державний суверенітет і проголосивши незалежність, активно займається законотворчою діяльністю. Проте, нагальною проблемою діяльності Парламенту залишається відсутність стратегії розвитку законодавства, внаслідок чого воно розвивається безсистемно, а в окремих сферах - навіть хаотично. Погорилко В. Создавать законы нужно умеючи. // Юридическая практика, 24 декабря 2002г., С. 4. Водночас, проблема якості законопроектів сьогодні визнається в першу чергу керівництвом Парламенту та фахівцями в галузі права. Часто на розгляд Парламенту виносяться недостатньо опрацьовані законопроекти, що потім доопрацьовуються чи взагалі відхиляються.
Дві ознаки є істотними при визначенні закону: Теория государства и права: Учебник для вузов. / Под ред.М. М. Рассолова, В.О. Лучина, Д.С. Эбзеева. - М. 2000. - 640 с. - С. 190. закон є акт вищої, верховної влади в державі; з боку свого змісту закон, виражаючи волю пануючого класу чи будучи засобом досягнення компромісу між класами, групами, соціальними шарами, являє собою акт, що встановлює нове право. В юридичній літературі виділяють такі формальні ознаки закону:
1) рівень прийняття (загальнодержавний);
2) орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі);
3) особливий порядок прийняття;
4) непідконтрольність з боку будь-якого органу державної влади.
Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верховна Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їх голів), обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка., - 2002. - 480 с. - С. 260. 3 практики Верховної Ради України відомі також такі акти, як заяви, звернення та декларації. Заяви та звернення - це акти ненормативного характеру, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів зарубіжних країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.
Декларація - це акт, який в загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин. Декларації, прийняті Верховною Радою (зокрема, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 року), мають нормативний характер, але безпосереднє їх застосування, в силу загального характеру норм декларацій, ускладнено.
Підводимо: Верховна Рада України у межах своєї компетенцій приймає акти - закони. Закон - це нормативно-правовий акт, виданий вищим представницьким органам державної влади і володіє вищою юридичною чинністю, що регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Висновки
Таким чином, в результаті проробленої роботи можна зробити висновки, що подальший розвиток парламентаризму в Україні пов`язаний з структуризацією парламенту, у зв`язку з чим в сучасних умовах особливо підвищується роль формування у Верховній Раді України дієвих узгоджувальних інститутів, як інструментів закріплення, розвитку та поглиблення взаєморозуміння і партнерства між Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, що, в свою чергу, вимагає постійних та обопільних зусиль з боку усіх органів державної влади.
Проголосивши незалежність, Україна обрала курс на розвиток демократії, створення ринкової економіки, становлення громадянського суспільства, який знайшов своє правове оформлення в Конституції 1996р. Водночас, з середини 1990-х років у суспільно-політичному житті країни почали розвиватися авторитарні тенденції. Від того часу Україна все більш упевнено просувається шляхом "адміністративної демократії", коли суспільно-політичні процеси, за формального визнання демократичних норм, насправді контролюються державною владою, головною метою якої є забезпечення самозбереження та самовиживання. Особливо загострилася ситуація у 2000-2009рр., коли більшість суспільства та політичних сил переконалися в безперспективності такого шляху розвитку. Верховна Рада, що за своєю природою є найдемократичнішим органом державної влади, не змогла протистояти цим негативним тенденціям. Протягом 1990-2003рр. вона еволюціонувала до стану, коли: діяльність Парламенту значною мірою залежить від впливу зовнішніх чинників нелегітимного характеру; Парламент не здатний у повному обсязі виконувати свої функції: законодавчу, установчу, представницьку та контрольну; роль і вплив Верховної Ради є неадекватними потребам суспільства, неспівставними з роллю і впливом Парламенту в розвинутих демократіях.
Становлення Парламенту як дієвого та демократичного інституту держави сьогодні пов'язане з вирішенням трьох головних проблем: (1) проведення політичної та конституційної реформ, які б передбачали створення політичне відповідальної, демократичної, ефективної та прозорої системи влади, збалансування повноважень у трикутнику "Парламент-Президент-Уряд". Зокрема: проведення парламентських виборів на пропорційній основі, формування Уряду Парламентом та посилення контрольних функцій Верховної Ради; (2) повернення до демократичних принципів реалізації політичної та державної влади, зміна політичного режиму в країні; (3) вдосконалення внутрішніх парламентських процедур, що сприяли б прозорості законодавчого процесу, підвищенню його якості, мінімізували б негативний вплив лобізму та ін.
Основою вдосконалення механізму здійснення представницької функції як пріоритетної функції Верховної Ради України є закріплення правових засад щодо формування у парламенті постійно діючої парламентської більшості та забезпечення гарантій діяльності у парламенті політичної опозиції.
Однією з найголовніших передумов становлення України як демократичної та правової держави є наявність такої системи організації державної влади, яка базується на активній ролі парламенту у її здійсненні. Вплив парламенту на суспільно-політичні відносини у будь-якій державі може обумовлюватись низкою факторів: формою правління; ефективністю законодавчого процесу, системи стримувань і противаг та внутрішньої організації парламенту; якістю рішень, що приймаються загальнонаціональним представницьким органом.
В період становлення парламентаризму в Україні на підставі сучасних моделей парламентаризму демократичних країн світу Верховна Рада зробила чимало для впровадження в життя його основних принципів. За час, що минув з моменту прийняття Акта про незалежність України, парламентаризм пройшов досить складний шлях свого становлення як закономірний етап продовження розвитку вітчизняного парламентаризму, так і впровадження в життя основних елементів сучасного розуміння парламентаризму як особливої системи державного керівництва суспільством, яка характеризується поділом єдиної державної влади в процесі здійснення політичної та ідеологічної ролі парламенту, на законодавчу, виконавчу та судову гілки, що притаманне демократичним країнам світу. В Україні законодавча політика має ґрунтуватися на законодавчо закріплених засадах суспільного розвитку як державна діяльність щодо визначення принципів, стратегії і тактики розвитку національного законодавства з окреслення пріоритетності законодавчих актів на підставі об'єктивного осмислення надбань минулого, моніторингу законодавства, аналізу та прогнозування тенденцій і напрямів його подальшого вдосконалення. Реалізація такої політики має передбачати наявність сталого правового механізму, який має визначити всі стадії прийняття законодавчих рішень. Для ефективного його функціонування необхідна належна правова основа, яка поєднуватиме як змістові, так і процедурно-процесуальні аспекти роботи законодавчого органу та інших учасників законотворчого процесу.
Список використаної літератури
1. Конституція України. Розділ IV (ст.75-101). - Київ, 1996.
2. Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133. (Зі змінами)
3. Закон "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 № 4061-VI // Голос України від 10.12.2011 - № 234
4. Закон України "Про статус народного депутата України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 3, ст.17. (Зі змінами)
5. Закон України "Про комітети Верховної Ради України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 19, ст.134. (Зі змінами)
6. Бандурка О.М. Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток: Монографія. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 288 с. - С.12-13
7. Бородiн I. Судова влада у теорії - подiлу влад // Право України. - 2002. - №10. - C.11-14.
8. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. - 2003. - №4. - C.8-11.
9. Грушанська Н.І. Проблеми законотворчої діяльності Верховної Ради України протягом 1990-2003 рр. Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) // Науковий журнал. - 2003. - № 1. - С.635-639.
10. Журавльова Г.С. Форми та механізм парламентського контролю // Вісник Запорізького національного університету. - № 2, - 2009. - С.41-47.
11. Журавський В.С. Парламент України в системі органів державної влади // Парламентська реформа: теорія та практика: Зб. наук. праць. - К.: Ін-т зак-ва Верховної Ради України, 2001. - С.86-87.
12. Копиленко О., Богачова О. Проблеми законотворчого процесу в Україні і шляхи їх вирішення // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. - №1. - 2010. - С.36-39.
13. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. - К.: Атіка., - 2002. - 480 с. - С.467.
14. Кривенко Л. Конституційні моделі легітимації глави держави і баланс повноважень між інститутами влади. // Віче. - 2000. - №9. - С. 19-37.
15. Кудерська Н. Законотворча діяльність верховної ради України: проблеми та шляхи їх розв'язання // Вісник Академії управління МВС. - №2. - 2009. - С.38-42.
16. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - Київ, 1994, с.412.
17. Мищак І. Конституційно-правові аспекти реалізації народними депутатами України права законодавчої ініціативи // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. - №3 (6). - 2011. - С.34-39.
18. Нисевич Ю.А., Платонов В.М., Слизовский Д.Е. Законодательная деятельность. Политико-правовой анализ: Учеб. пособие. - М., 2007. - С.4.
19. Олуйко В.М. Парламентське право України: проблеми теорії та практики. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 216 с.
20. Омельченко Н.Л. До визначення поняття законодавчої функції Верховної Ради України // Правова держава. - №21. - 2010. - С.174-182.
21. Парламент в Україні: тенденції та проблеми становлення // Національна безпека і оборона. - 2003. - №2. - C.2-30.
22. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. - 652 с. (Нормативні документи та коментарі).
23. Тертишник В. Концептуальні проблеми розподілу влади: до становлення сучасної моделі правової держави в контексті політичної реформи в Україні // Юридична Україна. - 2003. - №3. - C.13-16.
24. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
25. Функції Верховної Ради України: критерії класифікації та види // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 11. - С.5-14.
26. Цвік М.В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 2004. - № 3. - С.31.
27. Шемшученко Ю. Проблеми українського парламентаризму у світлі конституційної реформи в Україні // Стратегічні пріоритети, - №2 (7), 2008. - С. 20-25.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття та система функцій Верховної Ради України. Представницька місія в системі парламенту. Загальна характеристика законодавчої функції ВРУ. Установча функція як напрямок діяльності парламенту. Особливості і форми здійснення парламентського контролю.
контрольная работа [32,2 K], добавлен 06.09.2016Вибори як визначальний захід у формуванні Верховної Ради. Віковий ценз депутатів. Організаційно-правова форма діяльності Верховної Ради. Вплив трансформаційних процесів соціуму на організацію та функціонування Верховної Ради України на початку ХХІ ст.
реферат [32,5 K], добавлен 20.09.2010Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні. Роль парламенту в державі. Особливості Верховної Ради як парламенту. Загальні положення організації парламенту. Засідання Верховної Ради: порядок надання слова, прийняття рішень.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 25.11.2011Функції та принципи роботи парламенту - єдиного органу, який належить до законодавчої гілки державної влади. Його Конституційний склад. Організація роботи Голови ВРУ, народного депутата, депутатських фракцій, комісій та комітетів Верховної Ради України.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 01.12.2010Склад Верховної Ради України. Офіційний статус народного депутата України. Вибори народних депутатів України. Права і обов’язки народних депутатів України. Внутрішня організація Верховної Ради України. Компетенція Верховної Ради України. Основні завдання
курсовая работа [43,1 K], добавлен 24.12.2004Організація, повноваження, порядок діяльності комітетів Верховної Ради України. Роль комітетів в державному апараті. Комітети як організаційні форми діяльності Верховної Ради. Список комітетів ВРУ. Діяльність парламентських комітетів в зарубіжних країнах.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 09.12.2010Правова основа організації та діяльності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Історія становлення інституту омбудсману в юридичному просторі світу. Порядок припинення повноважень Уповноваженого та його звільнення з посади.
курсовая работа [44,4 K], добавлен 06.04.2012Порядок формування Верховної Ради України та робота її апарату. Функції та компетенція, форми та методи роботи Верховної Ради. Організація роботи комітетів. Проекти законодавчих актів та законодавчі пропозиції, що вносяться на розгляд суб'єктами права.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 14.06.2011Конституційне право, поняття та характер конституційно-правової відповідальності за порушення його норм. Конституція України про основні функції ти обов'язки держави. Конституційний статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади.
контрольная работа [30,9 K], добавлен 30.04.2009Проблеми реалізації правозахисної діяльності в Україні. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спрямована на захист прав і свобод особистості. Виконання покладених на Уповноваженого функцій та використання наданих йому прав.
статья [23,3 K], добавлен 17.08.2017
