Правові засади правосуддя в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ПРАВОСУДДЯ. ЙОГО ВІДМІННОСТІ ВІД ІНШИХ ФОРМ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття правосуддя

1.2 Ознаки правосуддя

1.3 Основні відмінності правосуддя від інших форм державної діяльності

ГЛАВА 2. ОСНОВНІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

2.1 Поняття правових засад в юридичній літературі

2.2 Види правових засад правосуддя України

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

правосуддя правовий

Вступ

У даній курсовій роботі досліджуються особливості засад правосуддя України.

Тема, яка визначена у курсовій роботі дуже актуальна, тому що у нашій державі останні роки проводиться судова реформа, ціллю якої є удосконалення судової системи України. У даному питанні важливе значення мають правові засади правосуддя України, які є невід'ємною частиною судової гілки влади.

В юридичній літературі неодноразово розглядалися питання, які пов'язані з правовою природою правосуддя та його правових засад, серед таких авторів Сокира Л., Марочкін І.Є., Грошевой Ю.М. та інші. Але потрібен більш детальний аналіз правової природи правових засад правосуддя України для визначення основних напрямів реформування судової системи України.

Тому розгляд теми «Правові засади правосуддя України» дає змогу сформулювати поняття значення, ознаки правосуддя та визначити основні правові ознаки правосуддя України за допомогою чого реформування судової системи стане більш ефективним.

Об'єктом дослідження є правовідносини.

Предметом дослідження курсової роботи є діяльність.

Вказана тема курсової роботи фігурує у роботах таких авторів, як : Маляренко В. «Суд, правоохоронні та правозахисні органи», В.В.Копєйчикова «Основи конституційного права України».

Структура курсової роботи наступна: вступ, глава 1 «Поняття, ознаки правосуддя. Відмінності правосуддя від інших форм державної діяльності», глава 2 «Основні правові засади правосуддя в Україні», висновок та додатки.

Ціллю роботи є вивчення значення, видів та правової природи правових засад правосуддя України.

Із цілі виникають завдання дослідження:

Вивчення поняття правосуддя, його значення;

вивчення правової природи правосуддя, його юридичної ролі;

вивчення поняття засад правосуддя;

визначення відмінностей між правосуддям та інших форм державної діяльності;

аналіз правових засад правосуддя в Україні.

Методи дослідження, які були використані у роботі: диалектичний метод, за допомогою якого била визначена суть та соціальне значення засад правосуддя. Структурно-логічний метод допоміг проаналізувати юридичну природу правосуддя, його ознаки та засади. За допомогою формально-логічного методу, було сформульоване поняття правосуддя, засад правосуддя.

ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ПРАВОСУДДЯ. ЙОГО ВІДМІННОСТІ ВІД ІНШИХ ФОРМ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття правосуддя

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідно до Конституції України (ст. 126) судові органи виконують свою функцію незалежно від законодавчої і виконавчої влади, в установлених Конституцією межах і згідно із законами України.

Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально вповноважених органів - судів.

Визначення поняття «правосуддя» пов'язане із встановленням кола органів, які займаються відповідною діяльністю. З цього питання в теорії права виникли підходи до розуміння правосуддя.

Одна з позицій, на наш погляд, найдоцільніша, базується на буквальному розумінні слова «правосуддя» як діяльності лише судів з розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції. Для такого розуміння правосуддя є підстави, насамперед, у Конституції України, в статті 124 якої сказано: “Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, а розділ VII Конституції України «Правосуддя» регламентує порядок створення й функціонування тільки судової гілки влади.

Отже, правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ. Судочинство здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції (ст. 1 Закону "Про судоустрій України").

У літературі виникають питання, зв'язані з поняттям правосуддя та судової влади.

На відміну від правосуддя, судова влада - це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін „судова влада” включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов'язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов'язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

Як висновок питання відносно поняття правосуддя треба відзначити, що судова влада реалізується через здійснення правосуддя у формі цивільного, кримінального, господарського, адміністративного, а також конституційного судочинства. Під поняттям правосуддя слід розуміти специфічну діяльність держави, яку проводять суди у встановленій законом процесуальній формі.

1.2 Ознаки правосуддя

Юридичні явища мають свої ознаки, правосуддя не виключення з цього правила. Під ознаками правового явища слід розуміти характерні риси, які дозволяють його виділити, відризнити від схожих.

Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По-перше, його здійснюють шляхом розгляду й вирішення у Судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв'язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

По-третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.

По-четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов'язкові до виконання на всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі, є такими ж обов'язковими для всіх фізичних та юридичних осіб, яких стосуються, як і закон.

Отже, правосуддя має свої ознаки, які полягають у: тому що правосуддя базується на конституційних засадах, здійснюється на основі кодифікованих актів, судові рішення ухвалюють суди іменем України тощо.

1.3 Основні відмінності правосуддя від інших форм державної діяльності

Правосуддя має специфічний напрям реалізації державної влади та основним повноваженням судової влади.

Під правосуддям розуміється діяльність суду з розгляду и рішенню в особливому процесуальному порядку господарських, адміністративних, кримінальних справ та застосування встановлених законом мір державного примусу до осіб, винуватих у скоєні правопорушення або виправданню невинуватих.

Законом встановлено, що ще однією формою судочинства є прийняття рішень з питань відповідності діючих законодавству правових актів посадових осіб, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Деякі автори в тлумаченні правосуддя включають також розгляд та дозвіл судом питань о конституційності нормативно-правових актів органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також питань про законність рішень, дій або бездіяльності цих органів та їх посадових осіб.

Сенс діяльності з здійснення правосуддя заключається у встановлення судом фактичних обставин конкретної справи шляхом пошуку доказів та в застосуванні норм матеріального права.

Правосуддя як особова форма державної діяльності характеризується наступними ознаками:

1). Здійснюється виключно судами та делегирування функцій судів іншим органам або посадовим особам заборонено.

2). Здійснюється не довільно, а з дотриманням особливої процедури. Розгляд і рішення справ судом справ проводиться в особливій процесуальній формі, яка детально регламентує законом з цілю недопущення суб'єктивізму та свавілля з боку суддів.

3). Здійснюється конкретними способами, вказаними в законі, тобто шляхом розгляду і рішення на судових засіданнях цивільних справ, господарських суперечок, справ про адміністративні правопорушення та кримінальних справ. Правосуддя здійснюється на засадах закону і у відповідності з ним. Судова діяльність являється підзаконною.

4). В результаті здійснення правосуддя з конкретної справи суд застосовує до винуватих осіб встановлені законом міри державного примусу, котрі залежать від форми судочинства. В цивільному та господарському процесі суди, задовольняючи позов, визначаючи договір недійсним, примушують в рамках цивільного, господарського право відношення виконують певні дії, виплатити грошові суми. В кримінальному судочинстві до підсудного застосовуються певна міра кримінального покарання за скоєне, передбачена санкцією правової норми КК України.

Другим аспектом ознаки являється відмова в застосуванні державного примусу, котрий може прослідувати у тому випадку, якщо у результаті судового розгляду справи суд прийде до висновку про відсутність неправомірного факту, поведінки. Відмова у державному примусі в кримінальному судочинстві означає виправдати підсудного, а в цивільному, господарському-залишення без задоволення деяких незаконних вимог позивача.

Правосуддя здійснюється на основі певніх принципів. Порушення судом принципів правосуддя свідчить про незаконності судового рішення і тягне його відміну.

ГЛАВА 2. ОСНОВНІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

2.1 Поняття правових засад в юридичній літературі

Для визначення правових засади правосуддя в Україні необхідним є визначення поняття правової засади у теорії права, зокрема її значення, відмінності від тотожних понять.

Отже, слово «засада» в перекладі з латинської означає «основа» або «першооснова». У теорії права під правовими засадами розуміють керівні ідеї, які виражають суть, основні властивості і загальну спрямованість розвитку правових норм в межах системи права або її окремих галузей або інститутів.

У науці підкреслюється значення цієї категорії, проте єдність в її розумінні відсутня. Спори зазвичай зводяться до того, чи є засади права лише «керівними ідеями» і тому досить вивести їх з сенсу правових норм, або вони обов'язково мають бути ще і закріплені в цих нормах. Дослідження цього питання, як відомо, протягом довгого часу ускладнювалося зайвою ідеологизаціею суспільства. І проте, мабуть, мають рацію ті, хто вважає, що правові засади - це - це нормативно-керівні початки права.

В той же час поняття засада права не тотожне поняттю правової норми. Встановлюючи загальне правило поведінки на основі керівної ідеї, вона не містить всіх елементів правової норми (гіпотези, диспозиції і санкції). З її допомогою не можна врегулювати конкретне відношення між суб'єктами права.

Розрізняючи ці поняття, не можна, проте, не бачити тісного зв'язку між ними. Засади неодмінно проявляють себе в нормах права, а норми права не можуть не відповідати правовим засадам.

Правові засади мають значення не лише в нормотворчій, але і в правозастосовній діяльності. Вони є основними керівними положеннями нормативного характеру, служать тим правовим «камертоном», орієнтуючись на який законодавець формулює «рядові» галузеві норми, вносить зміни і доповнення до чинних нормативних актів.

Правові засади допомагають глибше з'ясувати сенс конкретних норм законодавства і визначають тенденцію його розвитку. Відповідно до засад права здійснюється тлумачення його норм, особливо в тих випадках, коли в них є різного роду протиріччя і пропуски.

Роблячи підсумок сказаному вище, слід зробити висновок, зазначивши, що під правовими засадами у юридичній літературі розуміють керівні ідеї, які виражають суть, основні властивості і загальну спрямованість розвитку правових норм в межах системи права або її окремих галузей або інститутів. У літературі відзначається особлива роль правових засад, яка полягає у наступному: сприяє нормотворчій, правозастосовній діяльності, допомагають глибше з'ясувати сенс конкретних норм законодавства і визначають тенденцію його розвитку та тлумаченню норм.

2.2 Види правових засад правосуддя України

Правові засади ( принципи ) правосуддя - це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя - законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

У Законі "Про судоустрій України" визначено такі засади здійснення правосуддя в Україні: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; правова допомога при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу; державна мова судочинства; обов'язковість судових рішень; право на оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність і незалежність судів; недоторканність суддів; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування (статті 5-17).

У юридичній літературі наводиться класифікація засад ( принципів) правосуддя за різними критеріями (джерело, предмет, зміст та сфера поширення). Детальніше розглянемо класифікацію засад правосуддя:

1. За джерелом закріплення:

- конституційні

- закріплені у базовому Законі України “ Про судоустрій “

- закріплені у галузевих законах.

2.За предметом регулювання :

- засади організації правосуддя;

- засади здійснення правосуддя;

3. За їх функціональною роллю:

- організаційні;

- організаційно-функціональні;

- функціональні.

4. За змістом та сферою поширення:

- загально- правові;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- принципи окремих правових інститутів.

Отже, розглянемо більш детально засади правосуддя, визначивши їх значення та сферу дії.

Принцип законності. Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні ( ст. 129 ). Вимога точного і неухильного дотримання закону вважається одним з найбільш важливих і універсальних правових принципів, що мають істотне значення для всіх галузей права і діяльності всіх правоохоронних органів зокрема.

Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними і недержавними установами та організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень, згідно яких органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України ( ст. 6 Конституції ).

Вимога дотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційних положеннях:.” Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону” ( ст. 129 ). Аналогічну за змістом вимогу містить і Закон України “ Про судоустрій “.

Принцип законності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальному законодавстві. Він полягає у безумовному дотриманні судом норм як процесуального так і матеріального закону при розгляді і вирішенні судових справ.

Здійснення правосуддя виключно судами. Ця засада судочинства відображена у ст. 124 Конституції та ст. 5 Закону про судоустрій. Суд є єдиним державним органом, який здійснює від її імені правосуддя.

Ніякий інший орган держави, крім суду, не вправі взяти на себе функцію здійснення правосуддя і не вправі постановити іменем України вирок, рішення у кримінальній, цивільній, господарській, адміністративній справі. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або посадовій особі.

Ніякий інший орган не має таких повноважень, як суд для прийняття судового рішення. Це забезпечує найбільші можливості саме для суду щодо повного встановлення всіх обставин кожної справи.

Дана засада судочинства деталізується у галузевому процесуальному законодавстві. Зокрема, стосовно розгляду кримінальних справ вказане положення деталізовано у ст. 15 КПК, в якій передбачено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Положення про те, що правосуддя здійснюється виключно судами, означає також, що судові рішення як ті, що набрали законної сили так і ті, що не набрали законної сили може скасувати чи змінити лише вищестояща судова інстанція - апеляційна чи касаційна, у порядку апеляційного чи касаційного провадження. Третейські суди та Міжнародний комерційний арбітраж не є судовими органами, а отже не здійснюють функцію правосуддя.

Гарантування всім суб'єктам правовідносин права на судовий захист. Конституція України закріплює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, незалежним і неупередженим, утвореним відповідно до закону.

Право на судовий захист гарантується як кожному громадянину і юридичній особі України так і іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичним особам. При зверненні до суду вони користуються всіма правами, передбаченими процесуальним законодавством.

Отже, кожний вправі звертатися до суду і будь - які угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Процесуальне законодавство покладає на суд обов'язок всебічно, повно та об'єктивно розглянути обставини справи і постановити в ній судове рішення у відповідності з нормами матеріального і процесуального закону. Для забезпечення цього положення Законом про судоустрій передбачено функціонування судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Отже, інстанційність перевірки судових рішень також створює гарантію забезпечення суб'єктам правовідносин права на судовий захист.

Дане право надане суб'єктам правовідносин національним законодавством відповідає міжнародно-правовому принципу проголошеному у Загальною декларацією прав людини і громадянина: “ Кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентним и національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих її конституцією чи законом “.

Рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана засада судочинства діє в усіх провадженнях у справах - цивільних, господарських, кримінальних і забезпечує здійснення правосуддя нам засадах рівності громадян перед законом і судом. Отже, ніхто з учасників судового процесу не має ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Рівність перед законом - це однакове застосування положень закріплених у законодавстві до всіх громадян.

Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, кримінальні, адміністративні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції. У цих судах застосовуються однакові правила судочинства. Вона означає наділення всіх громадян, що знаходяться у правовідносинах із судом у тому чи іншому статусі, рівними процесуальними правами та обов'язками.

Змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності. Принцип змагальності являє собою змагальну форму появу активності та ініціативи сторін, які беруть участь у справі.

Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу , процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за допомогою засади змагальності суд всебічно, повно і об'єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з'ясування істини в ході судового розгляду.

Невід'ємною умовою змагальності є рівноправність сторін обвинувачення і захисту в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, встановлення судом істинності фактів і, в кінцевому результаті, - прийняття справедливого судового рішення.

У ст. 16-1 КПК України закріплено принцип змагальності та диспозитивності кримінального процесу, тобто розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення - прокурор - державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Диспозитивність проявляється у свободі по наданню сторонами (обвинувачення та захисту ) доказів, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Отже, диспозитивність забезпечує сторонам кримінального процесу різноманітні варіанти поведінки у процесі, зокрема користуватися своїми процесуальними правами так, щоб максимально ефективно реалізувати свою функцію у процесі і результатом чого стане законне і обґрунтоване судове рішення ( вирок ). При цьому ці права є рівними як для сторони захисту так і для сторони обвинувачення.

У цивільному процесі принцип диспозитивності визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Принцип змагальності у цивільному процесі закріплений у ст. 30 ЦПК, де кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог та заперечень. Обов'язок доказування покладається на сторони - позивача і відповідача.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Ст. 16-1 КПК - державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Можна виділити певні етапи участі прокурора як державного обвинувача у кримінальному процесі:

- участь прокурора у судовому слідстві ( судове слідство складається з допитів підсудних, потерпілих, свідків, експертів, різновидів судового огляду, оголошення протоколів та інших документів );

- участь прокурора в судових дебатах ( промова прокурора, де висловлюється характеристика прокурором обставин вчиненого злочину, містяться дані про те ким, коли і що було вчинено, аналіз доказів, що викривають вину підсудного; дається правова оцінка його діяння; позиція прокурора щодо виду і міри покарання для підсудного тощо);

- участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків, ухвал і постанов суду ( апеляційне та касаційне провадження).

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків:

- коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч1ст.27 КПК ( справи приватного обвинувачення );

Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість відмови прокурора від обвинувачення.

Із постановленням апеляційним судом свого рішення прокурор у разі незгоди з ним має право на касаційне їх оскарження, внісши відповідне подання в порядку, визначеному гл. 31 КПК.

Забезпеченя обвинуваченому права на захист. Ст. 59 Конституції України закріпила право кожної особи на правову допомогу, у випадку розгляду її справи у суді. Справа у суді розглядається відносно певного кола осіб, які визнаються учасниками судового процесу. У кримінальному процесі, до кола осіб, які мають право на правову допомогу належать підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

У цивільному процесі правова допомога може надаватися позивачу, відповідачу, третім особам, а їх представники належать до осіб, які беруть участь у справі.

Хоча слід підкреслити, що правова допомога підозрюваному і обвинуваченому надається ще на стадії досудового провадження у справі.

Правова допомога при вирішенні справ у суді - це надання правових ( юридичних ) послуг особами, які мають спеціальні юридичні знання.

Відповідно до ч.2 ст. 44 КПК України правову допомогу як захисники підсудного при розгляді кримінальної справи в суді крім адвокатів можуть надавати й інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисник може бути запрошений до участі у кримінальній справі підсудним, його законним представником, родичами або іншими особами за їх дорученням або на їх прохання.

Якщо захисник не запрошений вказаними особами, захисник для захисту підсудного запрошується судом у таких випадках:

- коли суд розглядає справу, в якій участь захисника відповідно до вимог КПК є обов'язковою, але підсудний не бажає або не може запросити захисника;

- коли підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи інших причин не може цього зробити.

Участь захисника у справі є обов'язковою у випадках:

- у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною або пред'явлення їй обвинувачення;

- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади ( сліпі, глухі німі тощо ) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи, пред'явлення їй обвинувачення або встановлення цих вад;

- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

- коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

- при проваджені справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

- при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

До захисту підсудного у судовому розгляді кримінальної справи можуть бути допущені близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники.

Гласність судового процесу. Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорій справ: кримінальних, цивільних, господарських.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов'язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.

Крім того, законом допускається закритий судовий розгляд за вмотивованою ухвалою суду, яка виноситься за заявою осіб, що є учасниками процесу, або за ініціативи суду у випадках:

- про злочини неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, з тим, щоб створити необхідні сприятливі умови для одержання правдивих показань підсудного, усунути зовнішній негативний вплив на нього та інші обставини, що перешкоджатимуть встановленню істини у справі;

- про статеві злочини - з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;

- з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

- коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, взятих під захист у зв'язку з наявністю реальної загрози їх життю, здоров'ю чи майну.

У закритому судовому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення, а також з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

Судове рішення вбудь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставини, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами, а також його трансляція, допускається лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою, враховуючи чи не будуть вказані дії негативно впливати на нормальний перебіг судового розгляду і чи це не перешкодить встановленню істини у справі.

Право на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов'язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення.

Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені.

Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами ( обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.

Обовязковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Обов'язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади.

Обов'язків характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені.

За невиконання рішень суду може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.

Обов'язковий характер мають не тільки судові рішення, якими закінчується розгляд справи у суді, а й інші ухвали та постанови суду.

Преюдиціальність вироку суду, що набрав законної сили означає, що він є обов'язковим для суду, який розглядає іншу кримінальну справу. Вирок суду, що набрав законної сили є обов'язковим і для суду, який розглядає цивільну справу про наслідки діяння особи, відносно якої він постановлений, лише з питань чи мало місце це діяння і чи вчинено воно даною особою.

Державна ( національна ) мова судочинства. Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 10 Закону про судоустрій. Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Як виняток у відповідності із Законом про мови в Україні, судочинство може провадитись мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.

Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою, тобто робити заяви, давати пояснення і показання, заявляти клопотання, знайомитись з матеріалами справи, виступати в суді та користуватися послугами перекладача у судовому процесі.

Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Обов'язок залучити до участі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Порушення судом вимог щодо необхідності залучення до справи перекладача є істотним порушенням норм процесуального закону, а отже є підставою для скасування рішення суду вищестоящою інстанцією як незаконного.

Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. Всебічність, повнота і об'єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих судом рішень.

Всебічність передбачає з'ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з'ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.

Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота - його глибину, межі дослідження.

Об'єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів, виявлення і дослідження яких як викриває так і виправдовує підсудного, так і неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження в справі і прийняття процесуальних рішень.

Цей принцип гарантується шляхом закріплення у процесуальних нормах поняття предмету доказування, процесу доказування, джерел одержання доказів, порядку проведення судових і слідчих дій по збиранню, перевірці й оцінці доказів.

Однобічність і неповнота досудового слідства є підставою для скасування вироку суду

Підставами для скасування вироку чи рішення суду, які якраз торкаються принципу всебічності, повноти та об'єктивності дослідження обставин справи є незаконний склад суду, тобто входження до складу суду, що підлягає відводу через зацікавленість у справі, порушення таємниці наради суддів, розгляд справи у відсутності підсудного, у тих випадках коли його участь є обов'язковою.

Одноособовий та колегіальний розгляд справ у суді. Справи у судах І інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках передбачених законом, - також судом присяжних.

Народні засідателі та присяжні - це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.

Питання відносно справ, до розгляду яких залучаються присяжні, має бути вирішено у процесуальному законодавстві, шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень у зв'язку із запровадженням цього інституту Законом про судоустрій.

Ст. 17 КПК врегульовує питання складу суду І інстанції при розгляді кримінальних справ.

Зокрема, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання не пов'язаного із позбавленням волі або позбавленням волі на строк не більше 10 років, розглядається суддею одноособово. Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання на строк понад 10 років розглядаються колегіально у складі трьох суддів, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справи у такому складі суду.

Кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі розглядаються у складі двох суддів та трьох народних засідателів.

Цивільні справи в суді І інстанції розглядаються суддею одноособово, а у разі скасування рішення, постановленого у справі по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства та виселення - колегіальному складі суду з трьох професійних суддів.

В апеляційній та касаційній інстанціях справи розглядаються чудом тільки колегіально - у складі не менше трьох суддів. Щодо розгляду господарських справ у порядку повторної касації, то вони розглядають складом відповідної судової палати.

Безпосередність та усність судового розгляду. Принцип безпосередності судового розгляду стосується двох процесуальних моментів: складу суду та дослідження доказів. Почнемо з останнього. В основу судового рішення можуть бути покладені докази досліджені на під стадії судового слідства. Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення на підставі показань свідка, який був допитаний у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, оглянутих у судовому засіданні речових доказів, заслуханого в судовому засіданні висновку експерта, тощо.

Окрім того, КПК закріплює , що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із складу суддів вибуває, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи починається з початку.

У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. Запасний народний засідатель перебуває у залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.

Коли при цьому запасний народний засідатель не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи продовжується.

Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок, що засади судочинства - це загальні, керівні положення, які встановлюють найбільш суттєві риси даного виду держаної правоохоронної діяльності. Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані і у сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, які визначені єдністю мети й завдань судочинства.

Діюче законодавство виділяє наступні види засад правосуддя: засада законності, здійснення правосудця виключно судом, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, державна мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, колегіальність та одноособовість розгляду справ, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом Їхньої переконливості, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду та ін.

Взаємодіючі, вказані засади правосуддя встановлюють мету і завдання правосуддя, сприяючи його ефективному здійсненню.

Висновок

Як висновок наукового дослідження теми «Правові засади правосуддя України» слід відзначити наступне. Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Правосуддя має свої характерні ознаки, які полягають у: тому що правосуддя базується на конституційних засадах, здійснюється на основі кодифікованих актів, судові рішення ухвалюють суди іменем України тощо.

Засади правосуддя визначаються як загальні, керівні положення, які встановлюють найбільш суттєві риси даного виду держаної правоохоронної діяльності.

У науковій літературі немає однозначного підходу до визначення правових засад правосуддя України, але найбільш поширеною думкою є наступні їх види: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення у суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; обов'язковість рішень суду.

Отже, з вищевикладеного можемо зробити підсумковий висновок, у якому зазначити важливість правових засад правосуддя України, які формують цілі, завдання правосуддя, її мету, виконують захисну функцію прав та інтересів осіб. При здійсненні реформування судової влади в Україні особливу увагу треба приділити саме засадам правосуддя, як його невід'ємним керівним положенням.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 2000.

3. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002.

4. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004.

5. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.- К.- 1997.

6. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

7. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К., 2002.

8. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.

9. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 2001.

10. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 2002.

11. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. - Київ: Наук. думка, 2001.

12. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. - К., 2001.

13. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

14. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

15. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 2002.

16. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. - К.: Либідь, 2001. - 206 с.

17. Общая теория прав человека / За ред. Е.А.Лукашеві. - М, 1996.

18. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. - 416 с.

19. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 2001.

20. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”// Постанови Пленуму Верховного суду України ( 1995-1998 ). - К., 1998.

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 ( зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там само.

22. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

23. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. - М., 1998.

24. Григор'єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 4.

25. Гротграйн Э. Статья 6 Европейской конвенции по правам человека: Право на справедливое судебное разбирательство. - Страсбург, 1994

26. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с. 69 -95.

27. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. - Харків: Право, 2000.

28. Стефанюк В.С., Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами// Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 2. - С. 36-38.

29. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

30. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В. ( голов. ред.) та ін. - К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. - 288 с.

31. Тертышник В.М. Конституционные принципы правосудия правового государства// Концепция развития законодательства Украины. - Киев, 1996. - С. 105-106.

32. Шишкін В.І. Змагальність - принцип судочинства в демократичному суспільстві// Право України. - 1999. - № 12.

33. Шишкін В.І. Диспозитивність - принцип судочинства.// Право України. - 1999. - № 16.

34. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. - 2000. - №4.

35. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. - 1998, №1. -с. 38-41.

36. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ України. - Харків.: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000.

37. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. - 1994. №9. - с. 10.

38. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах // Право України. - 2002. - №8. - с. 37-39.

39. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. - 2003. - № 4. - с. 18-21.

40. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі // Право України. - 1999. - №11. - с. 52.

41. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №3. - С.2-4.

42. Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі. - Право України. - 1995. - №7. - с.23-25.

43. Юзікова Н. судові та правоохоронні органи України / підручник. - Дніпропетровськ: Оксамит - Текс, 2004. - С. 172 2. Про судоустрій України: Закон України // Офіційний вісник України. -- 2002. -- № 10. -- Ст. 441

44. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Вид. 3-тє, виправл. та доповн. -- К.: Атіка, 2004. -- 512 с

45. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. -- К.: Юрінком Інтер, 2003. -- 404 с.

46. Правознавство: Підручник / А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Підо¬пригора; За ред. ІВ. В. Копєйчикова і А. М. Колодія. -- К: Юрінком Інтер, 2004. -- 752 с.

47. Правознавство: Підручник / В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 767 с.

48. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. / B.C. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус, СЕ. Демський та ін.; Відп. ред. Я. Кондратьєв. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 320 с.

ДОДАТОК 1.

СХЕМА-КЛАСИФІКАЦІЯ 1. ОЗНАКИ ПРАВОСУДДЯ

ДОДАТОК 2.

СХЕМА 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПРАВОСУДДЯ УКРАЇНИ

ЗАСАДИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
1. Засада законності.
2. Здійснення правосуддя виключно судом.
3. Незалежність суддів.
4. Державна мова судочинства.
5. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
6. Колегіальність та одноособовість розгляду справ.
7. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
8. Забезпечення доведеності вини.
9. Змагальність сторін.
10. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.
11. Обов`язковість рішень суду.
12. Участь народу у здійсненні правосуддя.
13. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.
14. Забезпечення обвинуваченому право на захист

1. Размещено на www.allbest.ru