Органи державної виконавчої служби України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Органи державної виконавчої служби України

Зміст

Вступ

1. Правова основа діяльності державної виконавчої служби України

2. Юрисдикція органів державної виконавчої служби

3. Органи державної виконавчої служби України: правовий статус, функції, повноваження

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Процедура виконавчого провадження супроводжується певним колом правовідносин, що виникають в ході її реалізації. Автори не вважають за доцільне заглиблювати дискусію про суто наукові погляди на істотність правовідносин, що виникають в ході виконавчого провадження, як це зроблено в інших посібниках. Це, швидше, тема для майбутнього підручника з цієї дисципліни.

Водночас доцільно торкнутися суті тих правовідносин, з якими неминуче доведеться стикатися державному виконавцю в ході виконавчого провадження.

Безумовно, на першому плані виявляться правовідносини, що урегульовані цивільно-процесуальними та господарсько-процесуальними нормами. Це зумовлено самою природою державної виконавчої служби, де першим пунктом в переліку рішень, що підлягають виконанню, значаться: рішення, ухвали і постанови судів з цивільних справ, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи.

Дії державного виконавця, згідно з Законом України "Про виконавче провадження" можуть бути оскарженні в суді. Крім того, як довела практика, суди, нерідко, неправомірно втручаються у виконавче провадження, шляхом прийняття непідсудних справ і винесення необґрунтованих рішень, спричиняючи значну шкоду державним чи приватним інтересам взагалі і конкретному виконавчому провадженню, зокрема. Тому оволодіння певними цивільно- та господарсько-правовими нормами значно підвищує потенціальні можливості державного виконавця на ниві виконавчого провадження.

Досить обґрунтованою слід визнати думку Л.В. Коваля, який характеризує адміністративно-правові відносини як:

1) наявність державного органу, як неодмінного суб'єкта правовідносин;

2) з числа юридичних фактів - тільки юридичні акти державних органів індивідуального значення є дійсними;

3) державний управлінський орган, зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові й процесуальні права;

4) кожен із суб'єктів правовідносин може виступати одночасно у кількох рольових функціях: як суб'єкт "владовідносин" як суб'єкт, наділений правом покарання;

5) учасники адміністративних правовідносин не є рівноправними суб'єктами;

6) адміністративні правовідносини можуть виникати з ініціативи однієї сторони, незалежно від волевиявлення іншої сторони;

7) адміністративно-правові відносини виявляють себе у кількох відносинах (відносини між різними рівнями організаційної структури і т.д.)

8) правозобов'язаний суб'єкт має виконувати свої обов'язки під загрозою санкцій у вигляді юридичної відповідальності.

Майже всі, зазначені тут ознаки є притаманними державній виконавчій службі.

Значна кількість виконавчих проваджень стосується таких справ, як відібрання дитини, поновлення на роботі, а це потребує певних знань сімейного і трудового права.

Законом "Про виконавче провадження" передбачається розв'язання державним виконавцем в процесі реалізації виконавчого провадження питань майнового та фінансового характеру, що було б неможливим без певних знань у сфері цивільного та фінансового права.

Викладене тут наводить на думку про необхідність посиленої уваги з боку Міністерства юстиції України до питань професійної підготовки, періодичної перепідготовки і атестації практичних працівників ДВС.

1. Правова основа діяльності державної виконавчої служби України

Головним критерієм дієвості будь-якої гілки державної влади, безумовно, є повне і своєчасне виконання ЇЇ рішень. Спроможність влади ліквідувати розрив між проголошеним і здійсненим - це не тільки найкоротший шлях завоювати повагу власного народу, але й вагомий аргумент наведення належного правопорядку в державі. Безсумнівно, що серед чинників, які спонукали законодавців до прийняття 24 березня 1998 року Закону України "Про державну виконавчу службу" (далі -Закон) мали місце і вищенаведені твердження.

Правовий статус і повноваження нового органу виконавчої влади визначені ст. 1 Закону "Завдання державної виконавчої служби": "Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів (далі - рішень) відповідно до законів України".

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і не упереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Положення Закону про те, що ДВС входить до системи органів Міністерства юстиції означає, що усі організаційні питання щодо формування штату і створення умов праці, фінансування нової служби, а також безпосереднього керівництва і контролю за діяльністю останньої здійснює Міністерство юстиції України.

Положення Закону стосовно того, що державна виконавча служба виконує рішення судів та інших органів представляє собою визначення юрисдикції нового органу виконавчої влади.

Нарешті, положення про те, що ДВС "здійснює власну діяльність відповідно до законів України" є не чим іншим як визначенням принципу законності в діяльності створеної структури. В цьому випадку слід враховувати, що ця норма підлягає розширеному тлумаченню, оскільки примусове виконання рішень судів та Інших органів в Україні регулюється не лише законами, але й підзаконними нормативними актами.

Таки чином, Закон поклав початок діяльності в Україні нового за суттю правового інституту - єдиного виконавчого органу, на який покладена одна з найважливіших функцій держави - виконання рішень судів і інших органів.

Якщо прискіпливо підходити до вимог щодо редакційного викладу статті 1 Закону, то уявляється, що викладеному вище формулюванню, на наш погляд, не вистачає кількох слів, щоб зробити цю норму максимально зближеною до ідеальної: державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і є єдиним державним органом по здійсненню примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до законодавства України . Така думка знаходить свою підтримку як в новому проекті Концепції судово-правової реформи, так і в поглядах інших авторів.

Це уточнення дозволяло б сконцентрувати виконавчу діяльність в одному відомстві, з одного боку, і чітко окреслювало бажання запобігти дублюванню подібних структур в майбутньому, з другого.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів і інших органів, передбачених законом. Своєчасність, у цьому розумінні, означає виконання рішення в граничні строки, встановлені законом. Повнота виконання рішень не допускає корегування працівником ДВС рішення суду чи іншого компетентного органу щодо обсягів стягнення (зменшення їх чи збільшення), розширення чи звуження змісту способу та порядку виконання, передбаченого виконавчим документом, або надання державним виконавцем правової оцінки рішенню, що виконується. Неупередженість слід розглядати як абсолютну сумлінність посадовців органів ДВС у цій надто скрупульозній і болючій процедурі.

Питання, яким присвячений цей Закон, настільки масштабні та складні, що передбачити усі труднощі на шляху його реалізації і порядок врегулювання цих труднощів навіть досить об'ємним правовим актом виявилося майже неможливим. Тисячі несподіваних і непередбачених питань викликали до життя низку нових законів про внесення змін до Закону, зокрема, станом на 01.07.04 року внесено чотири зміни та доповнення до зазначеного Закону. Вочевидь вдосконалення Закону триватиме й надалі.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, Закони України "Про державну виконавчу службу" і "Про виконавче провадження", інші закони та нормативно-правові акти, зокрема, Інструкція про проведення виконавчих дій, що прийняті на їх виконання. Таким чином, з цього положення формально випливає, що нормативно-правові акти, в преамбулі або тексті яких не зазначено, що останні прийняті саме на виконання Конституції України та Законів України "Про державну виконавчу службу та "Про виконавче провадження", не можуть бути підставою для вчинення державним виконавцем виконавчих дій.

Разом з тим, правову основу діяльності органів державної виконавчої служби становлять нормативні акти, які мають силу Закону, та прийняті набагато пізніше Закону України "Про виконавче провадження", і в яких не зазначено, що вони прийняті на виконання останнього, а саме:

* Цивільний Кодекс України;

* Цивільний процесуальний Кодекс України;

* Господарський Кодекс України;

* Господарський процесуальний Кодекс України;

* Сімейний Кодекс України.

Норми зазначених нормативних актів не тільки регулюють окремі питання виконавчого провадження, але й в окремих випадках і вступають у конкуренцію з нормами Законів України "Про виконавче провадження" та "Про державну виконавчу службу". У цьому випадку пріоритетним є застосування Законів України "Про виконавче провадження" та "Про державну виконавчу службу", оскільки норми останніх у процедурі примусового виконання рішень носять спеціальний характер, відповідно до загальновідомого принципу "Lex specialis derogat generali". Зазначеної думки дотримується й законодавець, який в статті 349 ЦПК України та статті 115 ГПК України зазначив, що виконання рішень судів (у т.ч. господарських) здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Однак на практиці може виникати ситуація, якщо закріплені законом правовідносини, які безпосередньо стосуються процедури виконавчого провадження, жодним чином не врегульовані нормами Закону України "Про виконавче провадження". Наприклад, статтею 754 Цивільного Кодексу України передбачено, що на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувана. Такі норми мають застосовуватися державними виконавцями як такі, що розширюють та доповнюють зміст процедури виконавчого провадження.

Рішення (висновки) Конституційного Суду України, на нашу думку, також можуть бути джерелами та становити правову основу діяльності органів ДВС. Рішення (висновки) КСУ характеризується низкою специфічних ознак, а саме:

1. Рішення КСУ є обов'язковими до виконання;

2. Рішення КСУ є остаточним, не може бути оскаржене та підлягає негайному виконанню;

3. В рішенні (висновку) КСУ безпосередньо зазначається спосіб, строки та порядок виконання цього документу (якщо це необхідно), зазначається орган, який має здійснити виконання рішення КСУ або додержання висновку КСУ;

4. Рішення (висновки) КСУ є актами прямої дії, які не вимагають підтвердження актами інших органів посадовими особами.

Постанови Пленуму Верховного Суду України, роз'яснення (інформаційні листи) Президії Вищого господарського суду України не визначені Законами України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" як правові підстави для діяльності державних виконавців, разом з тим ці документи у практичній діяльності органів ДВС також не можна скидати з рахівниці. Так, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та Роз'ясненням Президій ВГСУ № 04-5/365 від 28.03.02 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів" надано ґрунтовні роз'яснення за цілою низкою інститутів виконавчого провадження - порядок прийняття скарг на дії державних виконавців, надання розстрочки, відстрочки виконання, зміна способу та порядку стягнення, виконання ухвал про забезпечення позовів та ін. Формально ці судові акти є обов'язковими лише для суду, але недотримання державним виконавцем правил та норм, встановлених цими актами, може призвести до визнання судом дій державного виконавця неправомірними.

Звертаючись до фундаментальних засад побудови державної служби взагалі та державної виконавчої служби зокрема, і наголошуючи перш за все на принципі верховенства права з його вимогами щодо "підпорядкування діяльності державних інститутів потребам реалізації прав людини, забезпечення їхньої пріоритетності перед усіма іншими цінностями демократичної держави, на нашу думку, доцільно було б розповсюджувати дію даного принципу і стосовно самих державних службовців як рівноправних суб'єктів відносин, які відбуваються на ґрунті реординації.

Це особливо важливо для державних виконавців, які за характером діяльності нерідко потрапляють у ситуації, коли вони потребують принципу верховенства права щодо них самих.

Важливість принципу обов'язковості вимог державного виконавця та своєчасності виконання рішень незаперечна і потребує активної та рішучої державної підтримки. Обов'язковість виконання вимог державного виконавця забезпечується низкою негативних наслідків, що їх тягне за собою невиконання порушником означених вимог - стягнення виконавчого збору, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність. Наразі існують державні органи, які цілком виведені з-під реального впливу державної виконавчої служби на шкоду державним інтересам.

Існує думка про обов'язковість використання в роботі державного виконавця принципу сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям з посиланням на обов'язковість останнього дотримуватися у своїх діях законності^.

Нам уявляється, що дотримання законності - це фундаментальна засада діяльності державного службовця, про що говорилося раніше, і вона є надфункціональною і універсальною. Що стосується до конкретних обов'язків, то навряд чи можливо усунути характерну однобокість діяльності виконавця у кожній конкретній справі, чи вимагати від нього сумісництва дій щодо виконання конкретних рішень на користь конкретної особи (стягувача) зі сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям в їх діяльності взагалі.

В цілому, на працівників державної виконавчої служби розповсюджують свою дію загальні принципи державної служби, а окремі особливості роботи державного виконавця закріплені в Законі і не потребують, на наш погляд, присвоєння останнім рангу принципів.

Втілення в життя окремих обов'язків, що закріплені в Законі, сьогодні, на жаль, просувається з великими труднощами, що викликані неузгодженістю і протиріччями в законодавстві.

2. Юрисдикція органів державної виконавчої служби

державний виконавчий юрисдикція правовий

Щоденно органами державної влади різного спрямування і компетенції приймається значний масив рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема такі:

* виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

* ухвали, постави судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

* судові накази;

* виконавчі написи нотаріусів;

* посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

* постанови органів ( посадових осіб ), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

* рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

* постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

* рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

* рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „ Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини”.

Звертає на себе увагу той факт, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для приведення рішення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документа. Винятком з цього правила можна вважати лише ухвали судів про вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (в господарському процесі), ухвали про вжиття тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів з адміністративних справ, які самі по собі є виконавчими документами.

Окремі автори схиляються до того, що перелік рішень, які підлягають виконанню органами ДВС "...має бути відповідним ієрархічній побудові державної влади. При цьому, пропонується починати перелік рішень, які підпадають під юрисдикцію ДВС з рішень Конституційного Суду України тощо.

Ha нашу думку, замисел законодавця, у даному випадку, зводився не до не звичайного розширеного переліку органів, чиї рішення мають виконуватися державною виконавчою службою. Переслідувалася мета встановити черговість виконання рішень згідно з процесуальними строками і за їхньою соціальною важливістю та значенням можливих наслідків невиконання. Саме такий підхід є виправданим і доцільним.

В цій же роботі йдеться про розмежування державним виконавцем рішень органів, що виконують державні функції та "різних недержавних органів". Зокрема, автори наполягають на тому, що "...державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їхньої законності компетентними державними установами".

Для тих, хто недостатньо знайомий з процедурою виконавчого провадження і завантаженістю державних виконавців така пропозиція могла б бути прийнятною. З погляду практичного працівника, державному виконавцю мабуть доцільніше сумлінно і грамотно користуватися Законом і Інструкцією про проведення виконавчих дій, і в жодному разі не вдаватися до самочинних розслідувань щодо виявлення додаткових підтверджень законності тих чи інших рішень.

3. Органи державної виконавчої служби України: правовий статус, функції, повноваження

Розкриваючи поняття правового статусу державної виконавчої служби, слід, перш за все, наголосити, що означена структура є органом державної виконавчої влади з усіма наслідками, які з цього статусу випливають. За характером окреслених Законом функцій ДВС є структурним відгалуженням Міністерства юстиції України. В своїй діяльності державна виконавча служба підпорядкована і підконтрольна

Мін'юсту, якому належить безпосередня керівна роль в її діяльності. Структура органів державної виконавчої служби будується за територіальним принципом і цілком прив'язана до структурних одиниць Мін'юсту.

Висновок

Органами державної виконавчої служби є:

* Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (до складу якого входить відділ примусового виконання рішень);

* відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції (складовою частиною яких є підрозділи примусового виконання рішень);

* районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців, які входять до штатного складу органів ДВС трьох рівнів:

* відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (вищий, республіканський рівень);

* підрозділів примусового виконання рішень відділів ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції (середній, регіональний рівень);

* відділів ДВС районних, міських (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції (нижчий, територіальний рівень).

Разом з тим, слід зазначити існуючу, як нам уявляється, недосконалість юридичного статусу органів державної виконавчої служби, що виявляється у тому, що лише районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби (територіальний рівень) є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, гербову печатку. Органи ДВС регіонального та республіканського рівня, не зважаючи на значущість завдань, що на них покладені, не є юридичними особами , що створює не тільки певні проблеми організаційного та адміністративного характеру, але й штучно роз'єднує систему органів ДВС .

Наприклад, у разі пред'явлення цивільного позову до органу ДВС територіального рівня про відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем, відповідачем у справі є районний, міський (міст обласного значення), районний у місті відділ державної виконавчої служби - самостійна юридична особа. Разом з тим, відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС та підрозділ ПВР ВДВС обласного управління юстиції, в штаті яких також працюють державні виконавці, не можуть виступати позивачами та відповідачами в суді.

Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції мають реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України для зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції мають печатку, що використовується здебільшого для належного оформлення процесуальних дій державних виконавців республіканського та регіонального рівнів.

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво відділами державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районними, міськими (міст обласного значення), районними у містах відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи в роботі та накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби; організовують виконання рішень відповідно до закону, надають рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом.

Структура, склад та функціональні обов'язки Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції затверджуються в межах своїх повноважень Міністерством юстиції України.

Список використаної літератури

1.Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВР. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням спільного підприємства „Мукачівський плодоовочевий консервний завод” про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” (справа про виконання рішень третейських судів) від 24.02.2004 р. // ОВУ. - 2004. - № 9. - Ст. 536.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10.06.2003 р. // ОВУ. - 2003. - № 25. - Ст. 1217

4.Кримінальний кодекс України прийнятий 05.04.2001 р. // ВР. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

5.Кримінально-виконавчий кодекс України, прийнятий 11.07.2003 р. // ВВР. - 2004. - № 3-4. - Ст. 21.

6. Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18.03.2004 р. // ОВУю - 2004. - № 16. - Ст. 1088.

Размещено на Allbest.ru