Правове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розвиток теорії держави і права в сучасних умовах здійснюється по двом основним напрямкам: по-перше, удосконалення законодавства, приведення юридичних норм в відповідності з новим рівнем, досягнутим нашим суспільством, по-друге, збільшення ефективності дії вже існуючих норм. Остання задача обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання. Потрібна постійна робота по удосконаленню правової надбудови суспільства з урахуванням основних тенденцій розвитку держави.

В юридичній літературі тема правового регулювання не є новою. В 60-х рр. з'явився більший інтерес до цієї проблеми, який пояснюється необхідністю підвищення ролі права в суспільстві на свідомість й поведінку людей . Значна роль в механізмі правового впливу належить правосвідомості, правовій культурі, правовим принципам й правотворчому процесу та власне самому механізму правового регулювання. Правові явища, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на свідомість і поведінку людей, утворюють цілісну систему, діють не ізольовано, а в комплексі.

В останній час в теорії держави і права з'явилося ряд напрямків, які вивчають нові можливості права як одного з ефективних засобів науково обґрунтованого й соціального управління. Науково-технічна революція виділяє в традиційних областях правового регулювання нові актуальні задачі. Порівняно довго в центрі уваги загальної теорії держави і права були правові норми, їх класова сутність, структура, класифікація й система, реалізація норм в правовідносинах, юридична техніка та інші. Недостатньо розроблялися такі важливі питання, як механізм соціальної дії права, його місце в системі регуляторів соціальних процесів, соціально-психологічні аспекти правового регулювання. Правовий вплив виступає в якості системи соціального суспільних відносин. Основним елементом управлінської системи є люди, а управління зводиться до того, що одні з них впливають на свідомість й поведінку інших.

право регулювання норма

1.1 Правове регулювання -- здійснюване громадянським суспільством і державою за допомогою системи правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона і розвиток. За своєю природою, за своїм соціальним призначенням право слугує регулятором суспільних відносин, інакше: інструментом соціального регулювання. У цій якості воно споконвічно призначено стабілізуючим і заспокійливим (примирливим) фактором, засобом усунення соціальної нестабільності, соціального хаосу і соціальної байдужості, стимулятором правового прогресу.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Вони по своєму змісту неоднорідні. Характер, якість і зміст цих неоднорідних суспільних відносин, їх класифікація і регулювання нормативними актами веде до їх класифікації на якісно однорідні суспільні відносини. Наприклад, існують цивільні суспільні відносини, сімейні відносини, господарські, адміністративні, трудові і відповідні законодавчі акти, які регулюють ці відносини. Тому по предмету правового регулювання вся система права поділяється на галузі права. У сучасних (постмодерністських) суспільствах право, завдяки втіленим в ньому принципам свободи і справедливості, перестає бути засобом жорсткого управління: воно пропонує інструментарій, який забезпечує досягнення приватних і публічних інтересів, і водночас встановлює межі використання цього інструментарію.

Ознаки правового регулювання:

1. Правове регулювання -- різновид соціального регулювання властивими йому розумно-вольовими відносинами.

2. Правове регулювання, як правило, має як правило державно-владний характер і виражається в тому, що відносини між суб'єктами набувають певної правової форми (нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів), змістом якої є встановлені державою міра можливої і міра належної поведінки. Проте правове регулювання може здійснюватися не лише за допомогою держави, але і через участь суспільства (через громадські організації, комерційні об'єднання, трудові колективи).

3. Правове регулювання має системно-нормативний характер, оскільки від6увається як правило, за допомогою системи правових норм та інших правових засобів (правових відносин, актів тлумачення, актів застосування, актів реалізації прав і обов'язків та ін.), що забезпечують його ефективність.

4. Правове регулювання має конкретний характер, оскільки завжди пов'язано з реальними відносинами в даний історичний період у певній сфері життєдіяльності суспільства і держави.

5. Правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямовано на задоволення законних інтересів суб'єктів права, на витіснення і блокування деструктивних форм вияву їх поведінки і діяльність.

6. Правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання завдяки засобам, що знаходяться в його розпорядженні (рекомендації, заохочення, покарання та ін.).Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право - шляхом нормативного регулювання.

1.2 ССфера правового регулювання -- це сукупність суспільних відносин, які можливо і необхідно упорядкувати за допомогою правових засобів. Іншими словами, сфера правового регулювання -- галузь соціального простору, що охоплена правом. Це насамперед суспільні відносини економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не усе в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються чи мінімально регулюються правом: в галузі економічних відносин -- процеси виробництва; в галузі політичних відносин розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних -- моральні, релігійні відносини; в галузі сімейних -- відносини батьків і дітей; в галузі особистих фізичних: співжиття, кровозмісний зв'язок, запобігання проти СНІДу та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише ті відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найбільш сутнісні, глобальні відносини і перетворення, що проходять через свободу і свідомість людей. При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого -- свобода і порядок у суспільстві. О.Ф. Скакун виділяє такі ознаки сфери правового регулювання:

1. Є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.).

2. Є тією галуззю соціального простору, де є суспільні відносини, що можуть бути урегульовані правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії людини, зроблені в стані неосудності чи фізичного примусу).

3. Містить у собі сукупність конкретних, типових і повторюваних суспільних відносин, що об'єктивно мають потребу у регулюванні правом, в узагальненні і закріпленні в нормативно-правових приписах (а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами громадського життя і не мають потреби в регулюванні правом).

4. Охоплює важливіші суспільні відносини, що у даний момент найбільш торкаються інтересів суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Це означає, що сфера регулювання не статична, а піддана зміні, залежить від умов внутрішньої і зовнішньої обстановки, рівня економічного, соціального, духовно-культурного розвитку суспільства.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплено право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки. Наприклад, заборонені зазіхання на конституційний лад, шлюб між родичами, створення комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях;

3) зміна характеру відносин у певній сфері. Наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами;

4) стимулювання розвитку суспільних відносин. Наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння виникненню і формуванню нових відносин у суспільних явищ. Наприклад, законом України про референдум вводиться нове суспільне явище - ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть не менше 200 осіб, котрі володіють правом на участь у референдумі.

Межі правового регулювання -- межі владно-вольового впливу громадянського суспільства (народу) і держави (в особі його органі на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють межі поширення прав визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини. Вони обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями регульованих відносин, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними й іншими факторами.

О.Ф. Скакун схиляється до виділення таки меж як:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті суспільні відносини, що об'єктивно мають потребу в такому регулюванні. Не можна втручатися в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, у реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави по виробленню нових правових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство чи які суперечать правосвідомості і культурі особи і суспільства. Важливо, щоб правові норми, котрі видаються, відповідали економічним, політичним, правовим та іншим соціальним закономірності і сприяли прогресивному розвитку суспільства, найбільш повному задоволенню потреб і інтересів особи;

3) у використанні державою засобів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних засобів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільногo режиму, що сприятиме розвитку особи. Зобов'язання і заборони повинні встановлюватися таким чином, щоб забезпечували в суспільстві демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

1.3 Механізм правового регулювання -- процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний за допомогою системи правових засобів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів, забезпечення правопорядку. Значна роль в механізмі правового впливу належить правосвідомості, правовій культурі, правовим принципам та правотворчому процесу й власне механізму правового регулювання. Правові явища, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на свідомість та поведінку людей, створюють цілісну систему, діють не ізольовано, а в комплексі. Я схиляюся до думки М.І. Матузова і А.В. Малька, що: “Механізм правового регулювання у вузькому розумінні слова включає в себе тільки те, без чого неможливо регулювання суспільних відносин, а саме жорстке й властиве їх нормування державою, законом. В широкому розумінні механізм правового регулювання охоплює всю сукупність правових явищ, діючих в суспільстві й виявляючи той чи інший вплив на свідомість й поведінку суб'єктів (механізм правової надбудови)”.

Отже, М.І. Матузов під механізмом правового регулювання у вузькому розумінні сприймає власне сам механізм правового регулювання, а в широкому розумінні механізм правового впливу. Якщо розглядати механізм правового впливу в статичному стані, то його поняття, по суті, співпадає з категорією "правова надбудова", під якою розуміють всю сукупність юридичних явищ, які зростають над економічним базисом. Але, якщо статика правових явищ вивчена відносно повно, то їх динаміка, дія, функціонування -- ще недостатньо. В тих випадках, коли вони аналізуються як елементи механізму правового впливу, увага зосереджується на динамічній характеристиці цих явищ, на взаємодії и співвідношенні всіх правових засобів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив. Відповідно, механізм правового впливу розкриває структурні особливості правової надбудови, яка розглядається в русі, в динаміці.

Ідею механізму впливу права на суспільне життя відвинув М.Г. Александров. У своїх працях він визначив основні частини правового впливу на умовах суспільного життя, це ті правові категорії, які фіксують внутрішні взаємозв'язки й роботу даного механізму. Специфічними рисами, формами впливу права як системи норм на суспільні відносини він виділяв встановлення:

1) заборон на здійснення визначених дій;

2) правоздатності або правового статусу громадян й юридичних осіб;

3) компетенції органів державної влади-- управління, правосуддя;

4) правового взаємозв'язку між учасниками суспільних відносин. У відповідності з даними формами правового вплив у виокремлювались й їх прояви: а) правові заборони; б) правоздатність або правовий статус; в) правова компетенція; г) правові відносини.

Найбільш значимою для розробки цієї проблеми стала монографія С.С. Алексєєва “Механізм правового регулювання в соціалістичній державі”, у якій підкреслювалось, що категорія “механізм правового регулювання” вироблена в теорії для відображення моменту руху, функціонування правової форми. В наш час поняття "механізм" вживається в правознавстві й під іншим кутом зору: “механізм правотворчості”, “механізм трудового виховання”, “юридичний механізм”. Загалом же виявляється те, що термін “механізм” розуміється всіма як спосіб функціонування, система засобів впливу.

Ознаки механізму правового регулювання:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правові властивості впливають на політичний, економічний та інші механізми соціального регулювання, переплітаються з ними.

2. Виступає як цілісність правової реальності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури.

3. Має комплекс правових засобів і форм, що перебувають у зв'язку і взаємодії, забезпечують результативний правовий вплив на суспільні відносини. Спеціальні засоби на мікрорівні -- дозволи, зобов'язання, заборони. заохочення, рекомендації, покарання; на макрорівні -- норми права, правовідносини. суб'єктивне право, акти реалізації прав і обов'язків та ін. Загальні правові засоби: правосвідомість, правова культура, законність, правопорядок. Форми: використання, виконання, додержання, застосування. Кожна частина механізму правового регулювання має своє місце, виконує специфічні функції, якість яких впливає на роботу інших частин і на результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства, тобто зовсім не збігається з нею. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, їх «роботи».

5. Являє собою процес, що складається зі стадій, яким відповідають свої механізми дії. Лише в поєднанні з механізмом правового впливу він створює цілісність у забезпеченні функціонування правової системи суспільства.

6. Визначає ступінь ефективності правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин приписам юридичних норм, їх рух до задоволення приватних і публічних інтересів.

7. Має кінцевою метою встановлення правозаконності забезпечення правопорядку в суспільстві.

8. У демократичних державах діє головним чином у режимі законодозвільного, диспозитивно-децентралізованого регулювання (більшою мірою спирається на локально-нормативні і договірні джерела права, що містять такі правові засоби: дозвіл, заохочення, заборона, відповідальність; меншою мірою -- покарання, зобов'язання), а не в режимі централізованого адміністративно-командного регулювання, притаманного недемократичним правовим системам.

1.4 Норма права -- це споконвічний елемент (засіб) і нормативна основа механізму правового регулювання. Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки суб'єктивні права, так і необхідний варіант поведінки -- юридичні обов'язки. Правові норми утворюють основу правового регулювання. Значна частина вчених-юристів вважає, що юридичні норми реалізуються за допомогою правовідносин, інша ж частина гадає, що їх реалізація може виникати й поза конкретними правовідносинами, при цьому цей вивід з'єднується з існуванням визначеного кола загальних прав та загальних обов'язків, безпосередньо виходячих з закону(див.:3.-С.498.).

На противагу соціальним законам в науковому розумінні, які вказують, як повинні вчиняти люди, закони, що видаються державною владою чи норми права, вказують на те, як повинні діяти люди. хоча вони й можуть діяти інакше. Тому наукові закони не знають винятків, проте норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права являються тією реальною загрозою, яка стримує протиправну поведінку членів суспільства. Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові відносини. Закріплення в юридичних нормах право особи на свободу вибору того чи іншого поступка представляє собою рішення. Тут вступає в силу внутрішні регулятори поведінки зв'язаних, як з посиленням примусу зі сторони державних органів, так і з характерно естетичним світом особи, закріпленим в її свідомості визначеним рівнем суспільної культури, поведінки, а також правових традицій суспільства.

Таким чином, правомірну поведінку, можна визначити, як обумовлений культурно-характерний зріст і життєвий досвід в людській діяльності, в сфері соціальної дії права, заснованої на свідомому здійсненні його цілей і потреб. Правомірна поведінка вважається найважливішою соціальною характеристикою особи. В залежності від форми вираження вони можуть бути вербальними, які дають уявлення про внутрішній стан індивіда і реальними, які містять в собі визначені дії людей. Поведінка людини завжди є свідомим волевиявленням, тим самим відрізняється від інших дій, які носять, наприклад, інстинктивний чи рефлективний характер. Попадаючи під вплив сторони права, людина повинна співвідносити з ним свої вчинки і може відповідно виконувати його приписи. Конкретні поступки в рамках закону набувають змісту по різній степені активності. В його зміст також можуть входити вказівка, яка дає суб'єкту право можливості вибору тієї чи іншої дії (це використання правових норм на свої погляди). Вони уповноважують людину самій приймати рішення, на основі яких можуть виникати відповідальні права і обов'язки.

Норма права грає провідну роль як в механізмі правового впливу в цілому, так і в механізмі правового регулювання в вчасності. Правова норма виявляється в окремих ситуаціях, як можливість ухилення від яких-небудь дій, так і здійснювати дії (виконувати вказані норми права). Як відомо, правова норма здійснює виховний та інформаційний вплив. Існує велика кількість дефінітивних норм, в яких закріплюються ті чи інші принципи, формулюються поняття. Ці норми здійснюють вплив на суспільні відносини в системі других норм та інститутів. Іншою формою впливу правових норм, які носять специфічний юридичний характер, є виконання ними основною соціальною функції -- регулювання суспільних відносин шляхом встановлення суб'єктивних прав. В правовій науці існує розуміння механізму дії норм права, як всієї сукупності взаємозв'язаних елементів й процесів впливу правової реальності на суспільні відносини. Правова норма закріпляє визначений варіант поведінки, вона має вигляд веління загального характеру, направлена на персонально не визначене коло осіб. Якщо до видання правової норми люди можуть в залежності від різних обставин вибирати варіанти поведінки, то з її виданням, в якій би словесній формі вона не виражалася в тексті закону, указу чи іншого нормативного акту, можливість вибору отримують правове закріплення.

Для розуміння стадій механізму правового регyлювання важливо пам'ятати, що він складається з двох частин -- статичної і динамічної:

Статична частина механізму правового регулювання-- це правові засоби впливу на суб'єктів права (джерела права та заборони, дозволи, зобов'язання, що містяться в них). Статична функція норми права в механізмі правового регулювання дуже тісно пов'язана з динамічною й являється платформою для її дії. При прояві статичної функції правової норми її структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) грають різну роль. Гіпотези, які визначають юридичну кваліфікацію тих чи інших фактів (правові наслідки дій, подій, актів, динаміку правовідносин), більш всього відносяться саме до механізму правового впливу. Між тим диспозиції і санкції реалізуються через правовідносини -- механізм правового регулювання. У диспозиції правової норми, яка адресована учасникам суспільних відносин, сформульовано вимоги належної поведінки. Санкцію правової норми можна розглядати як необхідне доповнення до регулюючого впливу диспозиції, для випадків, коли учасники суспільних відносин “відхиляються від заданої поведінки”. Визначення правовою нормою якого-небудь варіанту поведінки направлено на закріплення тих чи інших суспільних відносин, які відповідають потребам суспільства. Цей прояв статичної функції норми права в механізмі правового впливу. Саме правове регулювання визначається як дія на суспільні відносини, які забезпечують їх впорядкування, введення у визначені рамки.

Механізм стабілізації суспільних відносин полягають у застосуванні санкції. Основною задачею правової норми є в тому, щоб в процесі реалізації регульовані нею суспільні відносини розвивалися у відповідності з “моделлю”, яка визначається нормою права. Санкція вступає в дію тоді, коли є інформація про порушення правової норми. До отримання інформації санкція знаходиться у статичному стані. Дія правової санкції є основою механізму зворотного зв'язку. Невиконання правової вимоги перешкоджає нормальному розвитку суспільних відносин. Норма без санкції перестає бути мірою поведінки, оскільки її порушення, вихід за вказані рамки не потягне за собою належну реакцію -- державне засудження і державний примус, яке забезпечує в порядку зворотного зв'язку регулювання порушених відносин.

Динамічна частина механізму правового регулювання -- комплекс правових засобів, за допомогою яких правові моделі, що містяться в джерелах права, втілюються у реальну поведінку людей: 1) правові засоби, що забезпечують дію права (юридичні факти, правовідносини, суб'єктивні права і юридичні обов'язки); 2) правові засоби реалізації права (використання прав, додержання заборон, виконання обов'язків); 3) правові засоби, що забезпечують поведінку суб'єктів права (насамперед такі засоби регулювання поведінки людей, як позитивне стимулювання і негативна юридична відповідальність). Динамічна функція норми права проявляється у можливості змінювати, робити довершеними суспільні відносини, сприяти їх розвитку у відповідності з потребами суспільства, з тим, щоб забезпечити нормальний рух суспільних відносин, відповідним чином їх організувати, закріпити, надати їм стійкості. В деяких правових нормах ці дві функції поєднуються, так як іноді вони направлені як на закріплення суспільних відносин, так й на забезпечення їх розвитку. Динамізм виключає можливість перетворення права в застиглу, відірвану від реальних життєвих відносин систему регулювання. В той же час властиві праву нормативність й формальна визначеність перешкоджають його стійкості, невизначеності, які могли б з'явитися при змінах в змісті права.

Елементами які забезпечують статичну частину механізму правового регулювання, є акти тлумачення, а динамічною частиною - юридичні факти, що визначають рух реальних відносин. Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом з правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії, очікуваного впливу правових засобів на суспільні відносини і реальними результатами.

Специфічні завдання норми права в механізмі правового регулювання:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, при яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заходи, що застосовують до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

1.5 Процес реалізації права здійснюється методами і способами. Метод правового регулювання є сукупність способів правового впливу на суспільні відносини в залежності від їх характеру. Розрізняють авторитарний метод (субординація, підпорядковування) -- це централізоване регулювання (зверху--донизу) на владо-імперативних засадах (використовується у адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному праві та інші) та автономний метод (координація)-- децентралізоване регулювання, при якому учасники суспільних відносин виступають як рівноправні сторони (застосовується у цивільному, сімейному праві). Метод правового регулювання є важливим критерієм поділу права на галузі. Проблема методу нормативно-правового регулювання продовжує залишатися дискусійною. Наприклад, Сорокін В.Д. виділяє ще кілька методів, але доки ще ніхто не розділяє його поглядів на цю тему.

Способами правового регулювання є прийоми регулювання суспільних відносин. Вони залежать від особливостей правових норм:

а) заборона є обов'язком утриматися від здійснення дій (заборонні норми);

б) дозвіл є право на активні чи пасивні дії (дозвільні норми);

в) обов'язковість є імператив по активній поведінці (норми-обов'язки);

г) рекомендація (порада).

Тип правового регулювання уявляється загальною направленістю впливу на суспільні відносини, яка залежить від того, що лежить в основі регулювання -- дозвіл чи заборона. В основі загальнодозволеного типу регулювання лежить загальний дозвіл, використовується принцип “дозволено все, крім ... “, а значить, суб'єкти мають право здійснювати будь-які діяння, які не потрапили у розряд заборонених.

В основі заборонного типу регулювання лежить загальна заборона, він будується по принципу “заборонено все, крім ... “, а значить, суб'єкти можуть здійснювати тільки ті дії, які дозволені у нормах права, причому в більшості випадків ще необхідно мати компетентне рішення державного органу. Наприклад, заборонивши працю у вихідні дні, трудове законодавство в порядку винятку дозволяє працювати у вихідні дні при умові згоди з комітетом професійної спілки. Дозволи, заборони й обов'язковість є найбільш глубокий шар механізму правового регулювання. В ході реалізації права вони як би проникають у всі його частини -- юридичні норми, правовідносини, акти реалізації, у більшості визначає їх риси й особливості дії на суспільні відносини, які забезпечують їх упорядкування, введення їх в визначені рамки.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

* активний - вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);

* пасивний - утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам та службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

1.6 Засоби правового регулювання - правові явища, що призначені для правового упорядкування суспільних відносин, оптимального вирішення соціальних завдань, досягнення суб'єктами правовідносин приватних і публічних цілей. Поняття “засіб“ означає сполучну ланку між суб'єктом і об'єктом діяльності. Він забезпечує зв'язок між ідеальним, належним і реальним. В правових засобах, які володіють соціальною силою, як вірно відмічає С.С. Алексєєв: “Закладені такі можливості, які дозволяють прибрати всі перешкоди, забезпечення рішення наболівши життєвих питань”(див.:1-С.155.).

Ознаки правових засобів:

забезпечують приватні і публічні інтереси суб'єктів права;

відображають соціальну, інструментальну й особистісну цінність права;

визначають правові режими галузей права;

виступають основними елементами механізму правового регулювання;

забезпечують дію правової системи;

забезпечують ефективність правового регулювання завдяки постійному взаємозв'язку одним з одним;

підтримуються державою;

В якості правових засобів виступають норми права, договори, суб'єктивні права, юридичні обов'язки, заборони, зобов'язання, дозволи, акти застосування права та ін. Використання у певному порядку тих чи інших елементів (засобів) механізму характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним. Простий процес правового регулювання передбачає використання тільки одного державно-владного акта нормативно-правового. До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) і нормативно-правових договорів приєднуються акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти). Як правило, вони не містять нових правоположень і є засобом, який забезпечує однакове розуміння застосування чинних нормативних актів. Особливе місце серед них в Україні посідають рішення Конституційного Суду, які є не просто актами офіційного тлумачення, а одночасно ще й актами застосування норм права. На відміну від звичайних правозастосовних актів певна частина актів Конституційного Суду має загальну нормативність обов'язковість для необмеженого кола осіб, тобто слугує актами нормативного правозастосовного тлумачення. Усі джерела (форми) права обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Їх функції полягають головним чином у тому, щоб ввести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність, їх дії.

Правовідносини -- необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. Правовідносини являються зовнішньою формою вираження вимог правової норми й поведінки людей. Внутрішня форма вираження у безпосередньому здійсненні прав й обов'язків суб'єктами правовідносин. Крім того, виокремлюється правозастосовча реалізація, яка проходить особливу стадію-- застосування. Реалізація права (або правових норм) є правотворчість, втілення правових норм у фактичну діяльність організацій, органів, посадових осіб, громадян. По-перше, дотримання правових норм у формі порушення заборон вряд чи можна повністю віднести до механізму правового регулювання; по-друге, дотримання правових норм, не вміщаючи в собі заборон, грає меншу роль в механізмі правового регулювання, ніж виконання обов'язків, тому що останні в конкретних правовідносинах несуть велике навантаження. При безпосередній реалізації у учасників правовідносин досить багато можливостей виконати свої права й обов'язки, здійснити дії, передбачені нормативними наказами, тому реалізація правової норми здійснюється через правовідносини фактичне використання су6'єктивного права і виконання юридичного обов'язку.

Загальні суспільні правовідносини виступають необхідним елементом механізму дії права, важливим зв'язуючою ланкою між правовою нормою й конкретними суб'єктивними правами й обов'язками учасників правопорядку. При цьому, як відмічає М.І. Матузов “люди навіть не помічають й не відчувають, що вони є суб'єктами правовідносин загального типу, настільки вони природні, звичні, схожі на повітря, яким ми дихаємо”(див.:4.-С.509).

У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб -- другий рівень правового регyлювання.

Особливості прав, обов'язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види правовідносин -- регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

При цьому центром загальних юридичних зв'язків, що становлять основу правовідносин, є правосуб'єктність. З появою юридичного факту вона трансформується в суб'єктивне право, що служить першим кроком у конкретизації приписів норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на які поширюється дія норм права в даний момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання -- це засіб «перенесення» загальних приписів юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків -- фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов'язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків. М.І. Матузов виділяє, що: “Головне в правовідносинах те, що, по-перше, вони з'являються на основі правових норм й, по-друге, їх учасники (громадяни й організації) виступають як носії взаємних юридичних прав і обов'язків”.

Суб'єктивне право можна розглядати як поєднання трьох можливостей. Перша -- це загальна можливість поведінки самого носія прав; друга-- це конкретна можливість, як складова в потребі здійснення дій або утриматися від них; третя -- спеціальна можливість, яка виражається в тому, що власник суб'єктивних прав в особливих випадках може звертатися до відповідних державних органів для захисту порушених прав. Спеціальна можливість характеризує специфіку суб'єктивного права як юридичне явище, яке повинно охоронятися примусовою силою держави. Деякі автори, серед яких і М.І. Матузова гадають, що треба ще ввести четверту -- можливість користуватися на основі даного права визначеним соціальним благом(див.:3.-С.490). Але я не розділяю цю думку, тому що тоді можна виділити можливість користуватися на основі даного права самим правом.

При визначенні суб'єктивного права як міри можливої поведінки основний напрямок діяльності держави виражається у тому, щоб “виміряти” поведінку власника суб'єктивного права. Міра передусім припускає можливість самостійного вибору форми дії, яка гарантується нормою права. Перетворення можливості в діяльність залежить від того, в якому об'ємі використовується дане суб'єктивне право, а це вже міра поведінки. Суб'єктивне право складається з єдності усіх трьох можливостей (загальної, конкретної, спеціальної), його не можна, наприклад, звести тільки до загальної або спеціальної. Якщо немає однієї з можливостей, то немає і суб'єктивного права. Кожен суб'єкт права в силу дії закону, незалежно від участі в тих чи інших правовідносинах, володіє визначеним комплексом прав та обов'язків, які складають зміст правосуб'єктності, або правовий статус даної особи чи організації. У закріпленні законом цих прав та обов'язків, які складають правовий статус громадян й організацій, знаходять своє юридичне вираження особливі суспільні відносини індивіда чи організації з державою, які служать передумовою їх участі в громадському житті. На мою думку М.І. Матузов вдало підкреслює, що: “Володіння тим чи іншим суб'єктивним правом означає можливість діяти, вести себе дозволеним законом чином, а у зв'язку з цим користуватися певним соціальним благом. Користування благом може складатися не тільки в володінні тими чи іншими матеріальними цінностями (речами, предметами), але й в самій свободі дій, поступків, що саме по собі благо, хоча нематеріальне”. Цей ключовий елемент механізму правового регулювання, одне з додатків правової системи, особлива форма державного дозволу, невід'ємна риса соціалістичного демократизму, він розподіляє матеріальні і духовні блага, загально признана соціальна і культурна цінність. Ні одна правова система не діє без цього компоненту.

Юридичний факт займає знакове місце в механізмі правового регулювання. З його допомогою відбувається трансформація абстрактних правових норм у конкретні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Юридичний факт може створити необхідну правову значущість без породження конкретних правовідносин (наприклад, факт повноліття не спричиняє негайного виникнення конкретних правовідносин, однак він виступає передумовою для здійснення особою більшості своїх прав і обов'язків).

Акти реалізації прав і обов'язків -- це фактична поведінка суб'єктів. Тут дія механізму правового регулювання закінчується, так як забезпечується то фактична, реальна поведінка суб'єктів, той результат, на який була направлена воля законодавця.

Акти застосування права представляють собою владні веління компетентних органів, які забезпечують появу правовідносин, впроваджують вимоги норм права в життя, гарантують здійснення прав і обов'язків.

Індивідуалізацію прав і обов'язків здійснюють самі суб'єкти, до яких цей акт звернений. Процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один із яких--нормативно-правовий, а інший -- акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб'єкта -- правомірної чи неправомірної.

1.7 Розглянемо складний процес правового регулювання, представлений чотирма стадіями (їх кількість може бути різною).

1. Перша стадія механізму правового регулювання -- стадія загального впливу права на учасників правовідносин -- починається з вступу в дію механізму правотворчості. На цій стадії в різних правових джерелах (формах) відбувається визначення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов виникнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності, тобто йде формування нормативно-правової бази механізму правового регулювання. Нерідко “старт” механізму правового регулювання здійснюється не тільки з введенням у дію правових норм і принципів, але і з залученням такого правового засобу як акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти). Серед останніх найбільш затребуваними в Україні є акти Конституційного Суду України, прийняті в зв'язку з тлумаченням відповідних статей Конституції України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, роз'яснення та інформаційні листи Вищого господарського суду України.

Однак нормативної бази, узятої разом з актами тлумачення норм права, ще недостатньо, щоб “стартував” механізм правового регулювання. Наприклад, дія механізму у пенсійних справах можлива лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього рішення потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії.

2. Друга стадія механізму правового регулювання настає з вступу в дію механізму реалізації норм права у формі правовідносин, з виникненням конкретних суб'єктивних прав і обов'язків його учасників. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків. Забезпечується деталізація і конкретизація загальних моделей відносин, викладених у юридичних нормах.

3. Третя стадія механізму правового регулювання пов'язана з дією механізму реалізації у формі застосування норм права. Іноді дія механізму правозастосування здійснюється до стадії виникнення правовідносин (наприклад, трудові правовідносини працівника і роботодавця виникають із трудового договору -- контракту). У більшості випадків дія механізму правозастосування наступає за механізмом реалізації норм права у формі правовідносин. На цій стадії відбувається не безпосередня діяльність суб'єкта права з реалізації своїх прав і обов'язків, а опосередкована діяльність уповноважених органів держави, коли суб'єкт права вступає з цими органами (в даному випадку - з органом соціального захисту населення) в правовідносини, які потребують винесення індивідуального правозастосовного акта (про нарахування пенсії на основі загальної юридичної норми). За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками регульованих відносин закріплюється відповідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Активним елементом даної стадії правового регулювання є правозастосовний акт.

4. Четверта стадія механізму правового регулювання пов'язана з дією механізмів забезпечення безперешкодної реалізації права: а) механізму покладання примусових заходів; б) механізму покладання юридичної відповідальності. Ця стадія необхідна у разі неможливості безперешкодно реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, коли в цілях забезпечення реалізації права потрібно удатися або до позитивного стимулювання, або до державно-правового примусу, примусових заходів. В такому разі вступає в дію механізм покладання примусових заходів. Механізм покладання примусових заходів може діяти і поза юридичною відповідальністю, якщо він не є наслідком правопорушення. Тоді він виражається в конкретних заходах попередження і припинення правопорушення, відновлення нормальних правових відносин.

Лише у випадках неправомірної поведінки виникає необхідність застосування санкції правової норми, покладання юридичної відповідальності, тоді вступає в дію механізм покладання юридичної відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а правопорушники зазнають позбавлення державно-владного характеру за вчинені правопорушення. За допомогою примусових заходів держава (правозастосувач) здійснює правообмежуючий вплив на інтереси порушуючої сторони (зобов'язальної особи) і надає можливість правомочній стороні задовольнити або дозадовольнити свої інтереси.

1.8 Ефективність механізму правового регулювання передбачає оптимальний захід цілеспрямованого впливу права на суспільні відносини, тобто досягнення цілей, переслідуваних творцями норм права, виражених у приписах нормативно-правових актів, судових прецедентів. Нормативних договорів, правових звичаїв. Мета правового регулювання - найкраще задоволення двох основних конфліктуючих потреб людини: справедливості і безпеки. Процес правового впливу починається з постановки цілей й закінчується їх виконанням, досягненням результату. Цілі заключаються у тому, щоб суб'єкти права діяли в відповідності з юридичними формами й моделями, щоб соціальні процеси протікали у напрямках, потрібних суспільству, державі, особистості. Однак цілі можуть досягатися або не досягатися. Звідси і результат може бути ефективним або ні.

Критерієм ефективності механізму правового регулювання є ступінь відповідності первинних правових способів (дозволів, зобов'язань, заборон) регулювання суспільних відносин відповідним формам реалізації норм права (використання, виконання, додержання). Ефективність механізму правового регулювання за часом досягнення мети (темпоральні цілі):

Найближча (законодавче забезпечення формування недержавних форм власності);

Перспективна (створення ринкової економіки).

Ефективність механізму правового регулювання за спрямованістю мети:

Прогресивна -- спрямована на зміни, зумовлені новими суспільними процесами або формуванням нової ситуації (приватизація квартир);

Негативна -- спрямована на витискання або зменшення явищ, небажаних для суспільства (ліквідація злочинів, пов'язаних з терористичними акціями). Як складне явище, ефективність правового регулювання визначається співвідношенням людських, тимчасових, науково-технічних, матеріальних ресурсів і отриманих результатів. Лише використання всіх ресурсів здатне забезпечити ефективність механізму правового регулювання. Визначення ефективності правового регулювання передбачає: 1) встановлення чинників (юридичних, політичних, економічних, соціально-культурних, організаційних, ідеологічних, психологічних та інших), що її забезпечують; 2) з'ясування способів і засобів, за допомогою яких вона (ефективність) перевіряється. Юридичні чинники, від яких залежить ефективність правового регулювання, можна поділити на три групи:

1) стан нормативної основи правового регулювання: а) здатність законодавства забезпечити узгодження суспільних інтересів; б) відповідність нормативно-правових актів соціально-політичним реаліям, ступеню відновлення суспільства; в) скорочення владних, імперативних методів регулювання за рахунок збільшення диспозитивних методів; г) наявність процесуально-процедурного механізму реалізації норм матеріального права; д) створення науково обгрунтованої, погодженої і доступної для населення системи нормативно-правових актів; е) наукове планування законів держави (межі правового регулювання); є) інструментально-технологічна забезпеченість проголошених цілей правового регулювання, наявність діючих механізмів, які гарантують їх практичну реалізацію;

2) cтaн юридичної прaктики - прaвoзacтocoвної діяльнocтi: а) освітньо-професійний рівень підготовки застосувачів права; б) наявність правових стимулів (суб'єктивних прав, пільг, заохочень) для активного виконання професійного обов'язку; в) погодженість дій юридичних установ; г) тісний зв'язок діяльності юридичних установ з населенням; д) матеріально-технічна оснащеність юридичних установ та їх співробітників;

3) рівень правової свідомості і культури суспільства: а) ступінь правової інформованості громадян; б) відповідність правового регулювання моральним нормативам; в) визнання принципу верховенства права і поважне ставлення до права, яке передається з покоління в покоління; г) морально-правова готовність до сприйняття європейських стандартів в галузі прав людини та інші.

Умовами ефективності є обставини, які з одного боку сприяють найбільшій реалізації цінності права і дозволяють повніше задовольняти інтереси людей, а з іншого допоміжні фактори для дій індивіда по досягненню цієї цінності, при її використанні. До умов ефективності правових стимулів й правових обмежень можна віднести: адекватність правових стимулів й правових обмежень інтересам, мотивам й змісту; досконалості законодавства й правозастосувальної діяльності; рівень правової культури суспільства й окремої особистості; створення конкретної, чіткої, зрозумілої і доступної кожному громадянину системи стимулів й обмежень у праві; індивідуальний і диференційований підходи до їх реалізації, системність і комплексність у застосуванні юридичних засобів. Як уже відзначалося, ефективність правового регулювання в більшому ступені залежить від моральних якостей кадрового складу правозастосувачів (суддів, прокурорів, нотаріусів, слідчих), ніж від досконалості законодавства, оскільки правозастосувач зобов'язаний перебороти розрив між формальною загальністю закону і унікальністю кожного життєвого випадку, що здійснюється за допомогою діалогових правозастосовних процедур і процесуальної активності правозастосувача.

Негативно відбивається на ефективності правових стимулів наявність різного роду перешкод, які знижують цю ефективність, збільшують збитки у різних сферах соціальної діяльності. Під перешкодами в юридичній сфері можна розуміти такі фактори, які перешкоджають розвитку соціальних зв'язків й функціонують у противоріччі з правовими цілями й принципами. Перешкоди-- це природні й штучні бар'єри, які призупиняють по тим чи іншим причинам управлінський процес й заважають у задоволенні правомірних інтересів громадян та організацій. Перешкоди противоположні нормам права й можуть виступати як “псевдонорми”. Мені здається слушною думка Ф.М. Щербака, який стверджував що: ”Те, що перешкоджає функціонуванню даної системи, є відхиленням від норми. Отже, аномальне є не “норма”, а “псевдонорма””. Щось схоже відноситься й до нормативних актів, які при їх відповідності загальним потребам бувають соціально цінними й ефективними. З часом вони становляться повністю або частково невідповідаючими зміненим умовам життя й тим самим втрачають свою цінність й ефективність.

1.9 Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, тобто акцентується увага на структурі і динаміці правового регулювання. Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Правовому впливу в системі управління суспільством належить особливе місце, так як воно представляє собою один з найважливіших організаційних факторів, направлених на забезпечення ефективності практичної діяльності людей. Задачі соціального, в першу чергу державного, управління не можуть бути вирішені без аналізу специфічного впливу на суспільні відносини -- нормативно-правового регулювання. Правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну систему, і тільки так вони забезпечують переведення загальних приписів норм права в суб'єктивні права і юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів. Акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, зобов'язальних правових приписів, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету. У кожному суспільстві ставиться задача забезпечити високу ефективність механізма правового регулювання, включаючи досконалість законодавства, покращення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

Вивчення механізму правового регулювання відіграє важливу роль в розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні відносини усіх юридичних засобів у комплексі. Значення єдності й взаємодії в механізмі правового регулювання дуже суттєве для зміцнення правової основи державного й суспільного життя.

Размещено на Allbest.ru