Деякі питання правового забезпечення підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Господарське право

Деякі питання правового забезпечення підприємництва

Зміст

статутний капітал підприємницька господарська

1. Порядок формування статутного капіталу суб'єктів господарської діяльності

1.1 Особливості формування статутного капіталу державного підприємства

1.2 Особливості формування статутного капіталу акціонерного товариства

1.3 Особливості формування статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

2. Підприємництво: поняття і принципи

3. Порядок припинення справи про банкрутство

4. Задача

5.Використана література

1. Порядок формування статутного капіталу суб'єктів господарської діяльності

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і власності розпочинається з формування статутного фонду, який виконує функцію стартового капіталу. [12, ст.67]

Статутний фонд - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти. [12, ст.67]

Порядок і джерела формування статутних фондів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”. [12, ст.67]

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути усі види майна -- будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; цінні папери (акції, облігації та інші); усі види майнових прав -- на користування землею, водою або іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, «ноу-хау», технологій, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість. Оцінка внесків в статутний капітал здійснюється в грошовому еквіваленті за сумісною згодою учасників відповідно до статутних документів.

Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного фонду кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного фонду, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному фонді та є його власниками. [12, ст.73]

Протягом року всі учасники підприємства повинні повністю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасниками цих зобов'язань за час прострочення, вони сплачують 10% річних з недонесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими документами. [11, ст.211]

Законодавство України передбачає мінімальні розміри статутних фондів, нижче яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. У зв'язку з інфляційними явищами в економіці нерідко змінюються в законодавчому порядку. Але не для всіх суб'єктів господарської діяльності мінімальні розміри статутних фондів суворо продиктовуються законами України, так наприклад для повного товариства та товариства з додатковою відповідальністю законодавством не передбачений мінімальний розмір статутного фонду. Проте загальні вимоги ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" щодо обов'язкової наявності у господарського товариства статутного фонду поширюються на всі без виключення товариства, а тому статутний фонд все рівно повинен бути створений в розмірі, що визначається установчими документами.

Також винятком є приватне підприємство, законодавство України не вимагає для нього обов'язкового формування статутного капіталу -- власник сам встановлює його розмір.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновницьких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами, що діють на час створення підприємства або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України. [11, ст.215]

Розмір статутного фонду підприємства в процесі його господарської діяльності може змінюватись, при цьому всі зміни розміру статутних фондів на державних підприємствах у бухгалтерському обліку знаходять відображення безпосередньо на однойменному рахунку, в той час як на малих підприємствах, у господарських товариствах, підприємствах з іноземними інвестиціями вони знаходять відображення лише після відповідної державної перереєстрації зміни розміру статутного фонду. Обсяг статутного фонду може бути збільшений лише за умови, що всі учасники повністю внесли свої вклади. [12, ст.86]

Додаткові кошти державному підприємництву на збільшення обсягу виробництва можуть бути виділені з державного бюджету або за рахунок перерозподілу коштів інших підприємств даної галузі. Акціонерне підприємство може випустити акції, товариство з обмеженою відповідальністю і інші господарські товариства - збільшити суми внесків усіх учасників до статутного фонду підприємства. Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний фонд може зрости за рахунок:

* безпосереднього приєднання до нього частини одержаного прибутку на приріст власних фінансових ресурсів;

* введення в дію об'єктів капітальних вкладень за рахунок власних коштів;

* індексації основних засобів у зв'язку з інфляцією, згідно з діючим законодавством збільшує балансовий прибуток підприємства, який спрямовується на капітальні вкладення;

* дооцінки оборотних засобів. [12, ст.88]

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби -- забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів. [11, ст.218]

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою відповідальністю) або у разі ліквідації підприємства, засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно, передане в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. [12, ст.93]

Статутний фонд є підставою для державної реєстрації будь-якого суб'єкта господарської діяльності і головним документом, який для цього необхідний є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників). [11, ст.330]

Згідно з п. 4.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492, у разі відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду господарського товариства подаються:

* заява про відкриття поточного рахунку;

* один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально;

* картка із зразками підписів;

* довіреність або копія довіреності на ім'я особи, яка має право відкриття та розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально. [11, ст.331]

1.1 Особливості формування статутного капіталу державного підприємства

Статутний фонд державного підприємства, що перебуває у загальнодержавній або комунальній державній власності, - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарчого відання. Чинним законодавством встановлено, що здійснюючи право повного господарчого відання, підприємство володіє, користується, розпоряджається цими ресурсами, чинить по відношенню до них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. Розмір статутного фонду державного підприємства визначається обсягом виробництва товарів і послуг на ньому. [12, ст.72]

Джерелом формування статутного фонду державного підприємства є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств - у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів - за розпорядженням державних органів, що виконують функції по управлінню держ. майном (Фонд державного майна, міністерства і відомства України). [12, ст.73]

В сучасних умовах державні підприємства, як правило нарощують свої статутні фонди за рахунок власних нагромаджень - прибутку. Частину чистого прибутку вони спрямовують на розвиток виробництва - реконструкцію, придбання нового устаткування тощо. Частина прибутку може спрямовуватися до статутного фонду на приріст власних оборотних коштів. Така потреба виникає у підприємства у зв'язку з необхідністю збільшити нормативи запасів оборотних активів, що, як правило, залежить від росту обсягів виробництва товарів та послуг.

Статутний фонд приватизованого підприємства визначається в процесі інвентаризації та оцінки майна державного підприємства згідно з положенням, яке затверджене спеціально урядовою постановою. [12, ст.75]

Зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, регламентованих законодавством. Статутний капітал може збільшитися при:

* введенні в дію нових потужностей;

* реконструкції та модернізації обладнання;

* безкоштовному отриманні коштів від інших підприємств;

* дооцінці засобів;

* отриманні коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств;

* виділенні додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами. [12, ст.75]

1.2 Особливості формування статутного капіталу акціонерного товариства

У відповідності з Законом України “Про господарські товариства” акціонерні товариства формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи купівлі-продіжу на фондовій біржі (це стосується відкритих акціонерних товариств) або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту підписку і купівлю-продаж на біржі (у закритих акціонерних товариствах). Таким чином, у закритих акціонерних товариствах 100 відсотків статутного фонду належать засновникам. Законодавством встановлено, що засновники відкритих акціонерних товариств зобов'язані викупити 25 % всіх акцій, тобто їхня частка в статутному фонді не може бути нижчою за 25 %.

Отже, статутний капітал акціонерного товариства є сукупністю активів, сплачених за акції, випущені товариством, та дорівнює їх сумарній номінальній вартості.

Тобто, іншими словами, можна сказати, що формування статутного капіталу полягає в тому, що засновники (акціонери) отримують у свою власність частку статутного капіталу у формі акцій, а товариство, у свою чергу, стає власником тих активів, які сплатили акціонери за акції.

На стадії заснування при створенні відкритого акціонерного товариства юридичні та фізичні особи, які виявили бажання купити акції, тобто стати акціонерами нового підприємства повинні внести на рахунок засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися. Акціонер в строки, встановлені засновницькими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства, повинен оплатити повну вартість акцій.

Статтею 13 ЗУ “Про господарські товариства” передбачається, що вкладами учасників та засновників товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Забороняється сплачувати акції статутного капіталу бюджетними коштами, коштами, одержаними в кредит та під заставу, векселями.

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду.

Згідно ст.6 Закону України “Про акціонерні товариства”, засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Але, у статті 14 Закону України “Про акціонерні товариства” чітко визначено розмір статутного капіталу акціонерного товариства на момент його заснування. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент реєстрації акціонерного товариства.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Відомості про розмір статутного фонду вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Виходячи з розуміння сутності статутного фонду, чинне законодавство України встановлює особливі правила щодо збільшення чи зменшення статутного фонду акціонерного товариства. [11, ст.372]

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства може бути здійснено з досягненням певної мети, наприклад, проведення капітального ремонту основного устаткування підприємства, технічного переозброєння морально та фізично застарілого обладнання, розробку нових видів продукції, що випускається товариством, впровадження енергозберігаючих заходів або встановлення технологій, які б стримували забруднення навколишнього середовища на високому рівні та інше. Але не допускається збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків. [11, ст.375]

Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства згідно з ст. 15 Закону України “Про акціонерні товариства” можуть бути:

* додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі права на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;

* реінвестиція дивідендів;

* індексація основних фондів.

Шляхами збільшення розміру статутного капіталу є:

* збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

* збільшення номінальної вартості акцій.

Ст.14 Закону України “Про акціонерні товариства” передбачено: якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений цим Законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій з метою анулювання цих акцій, якщо це передбачено статутом товариства.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду.

1.3 Особливості формування статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю

Ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003р. (надалі - ЦКУ) зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Згідно з ч.1 ст.144 ЦКУ статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Відповідно до ч.1-2 ст.52 Закону України «Про господарські товариства» №1576-ХІІ від 19.09.1991р. у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю формують статутні фонди з внесків учасників. Ці внески оцінені в національній валюті, визначають частку учасників у статутному фонді, причому сума внеску кожного з учасників являє собою межу його відповідальності за зобов'язаннями товариства. [11, ст.401]

Статутний капітал збільшується за рахунок:

* збільшення числа засновників;

* додаткових внесків засновників;

* збільшення внесків за рахунок прибутку товариства.

Зменшується статутний капітал внаслідок:

* виходу одного або декількох засновників;

* покриття збитків товариства за рахунок внесків учасників.

Рішення товариства про зменшення статутного капіталу набирає чинності не раніше, ніж через 3 місяці після державної реєстрації та публікації про це у встановленому законодавством порядку. Не допускається зменшення статутного капіталу при явній незгоді кредитора. [11, ст.401]

2. Підприємництво: поняття і принципи

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який визначає загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки. [8, ст.32]

Стаття 42 Господарського кодексу визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. [8, ст.32]

Більш ширше сутність поняття „підприємництво” розкривають його ознаки:

1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст.45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструватись як громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на передбачений ч.1 ст.44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству. [10, ст.57]

2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що початок підприємницької діяльністі є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити людину займатись підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків). [10, ст.57]

3. Підприємництво є систематичною діяльністю, що передбачає регулярність та постійний характер. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено. [10, ст.57]

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності (ст.52) та юридичної особи (ст.96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч.З ст.96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє відповідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника із винятками, передбаченими законодавством. [10, ст.58]

5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, що, незважаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття "господарська діяльність".

Згідно зі ст.З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підприємництво відрізняється від господарської діяльності за моїми міркуваннями тим, що господарська діяльність - це специфічна форма активної людської діяльності спрямована на навколишній світ, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей, на відміну від підприємництва, яке незавжди щось виробляє, а може займатися лише обміном, розподілом і споживанням товарів та послуг. [10, ст.58]

6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). Іншими словами, підприємницька діяльність провадиться фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців".[10, ст.59]

7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати.

Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери.

Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Водночас ринкова переорієнтація спричиняє і нові проблеми. Наприклад, поширюються тіньові операції, які, як правило, супроводжуються уникненням від оподаткування, дефіцитністю державного бюджету, дестабілізуючи тим самим офіційну економіку. Через поширення цієї негативної тенденції гальмуються соціальні програми, поглиблюється майнове розшарування населення, ідейно-політичне протистояння в суспільстві.

Проте слід зазначити, що малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфікації працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже підприємництво має позитивні і окремі негативні наслідки, що разом здатні суттєво впливати на розвиток суспільства і історичний досвід доводить, що за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу. [10, ст.59]

8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на його досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство).

Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності. За цією ж ознакою підприємницька діяльність відмежовується від розглянутого нами вище поняття господарської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за основну мету. [10, ст.60]

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів (ст. 44 ГКУ):

* вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

* залучення на добровільних засадах майна і засобів юридичних осіб і громадян для здійснення підприємницької діяльності;

* самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників та споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

* вільне наймання працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

* вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд. [1, ст.38]

3. Порядок припинення справи про банкрутство

Порядок припинення провадження у справах про банкрутство встановлено ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою визначено, що Господарський суд має припинити провадження у справі про банкрутство і винести відповідну ухвалу, якщо:

1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3) у провадженні Господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;

5) затверджено мирову угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону;

7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника. [5, ст.40]

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи або якщо затверджено мирову угоду, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство незалежно від стадії розгляду, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом. У разі наявності в провадженні господарського суду справи про банкрутство того ж боржника, затвердження звіту керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому законодавством, виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами, у разі, коли кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, провадження у справі про банкрутство припиняється до визнання боржника банкрутом. Також припиняється провадження у справах про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора - лише після визнання боржника банкрутом. [7, ст.503]

4.Задача

Дві фізичні особи вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю, подавши всі необхідні документи до державної адміністрації. Але працівник органу реєстрації відмовив їм, посилаючись на ст.. 63 Закону України „Про господарські товариства”, за якою ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, повинна налічувати не менше трьох осіб.

Відповіді на питання:

1. Які документи подаються для державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю?

* Статут та установчий договір (підписи громадян посвідчуються нотаріально, підписи керівників юридичних осіб - печатками)-два примірники;

* Протокол зборів засновників про створення ТОВ (примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення);

* Свідоцтво про державну реєстрацію засновників (нотаріально засвідчена копія);

* Документ, що засвідчує сплату засновниками внеску в статутний фонд підприємства (такими документами є довідка з банку або акт про приймання у випадку внесення вкладу майном);

* Акт експертної оцінки майна , внесеного до статутного фонду;

* Заповнена реєстраційна картка встановленого зразка, що одночасно є заявою на проведення державної реєстрації юридичної особи. Це документ, який, на момент державної реєстрації, підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

У разі настання змін у відомостях про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи подається заповнена реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений.

* Квитанція, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;

* Підтвердження місцезнаходження підприємства, якщо воно не збігається з адресою одного із засновників - (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном тощо);

* Нотаріально засвідчене доручення, якщо документи подає представник засновника.

* У разі державної реєстрації ТОВ, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, додатково подаються легалізовані документи про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження;.

Необхідні документи від засновників фізичних осіб:

* копії паспортів засновників;

* копії ідентифікаційних номерів засновників;

* копії паспортів директора і бухгалтера;

* копії ідентифікаційних номерів директора і бухгалтера.

Необхідні документи від засновників юридичних осіб:

* копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи, завірена нотаріально;

* копія статутних документів (ксерокопія статуту, протоколу);

* копія довідки статистики;

* виписка з реєстру про реєстрацію компанії засновника за кордоном, перекладена українською мовою і апостилізована (у разі, коли засновником виступає нерезидент);

* копії паспортів директора і бухгалтера;

* копії ідентифікаційних номерів директора і бухгалтера.

2. Чи правомірна відмова працівника держадміністрації? Якою повинна бути мінімальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю?

Відмова працівника держадміністрації є не правомірною, оскільки виходячи з положення статті 140 Цивільного Кодексу України „Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом”

Отже, мінімальна кількість учасників ТОВ - одна особа.

Посилання працівника держадміністрації на статтю 63 Закону України „Про господарські товариства”, за якою ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, повинна налічувати не менше трьох осіб, є недоречним, оскільки ревізійну комісію можна і не створювати, учасники можуть самі здійснювати контроль, або створити пізніше коли буде можливість введення до складу учасників товариства необхідної для функціонування комісії кількості осіб.

3. Чи є підстави для розгладу справи у суді?

Підставою для розгляду справи у суді є відмова юридичній особі у державній реєстрації, яка на думку засновників ТОВ є не правомірною. Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” стаття 27, пункт 4 „Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.”

А також згідно з пунктом 1 тієї ж статті, данна причина відмови держадміністратора у реєстрації ТОВ не входить до списку підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи наведеної у вище згаданому законі. А „відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.”

Тому, засновники ТОВ мають право оскаржити в суді рішення про відмову їм в державній реєстрації.

Використана література

1. Господарський кодекс України.-К., 2003

2. Закон України „Про акціонерні товариства” вiд 17.09.2008, № 514-VI // Відомості Верховної Ради.- 2008, № 50-51, ст.384

3. Закон України ”Про господарські товариства” від 19.09.1991, №1576 // Закони України.- Т.2.-К.,1996.- С. 189-213

4. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15.05.2003, № 755-IV // Відомості Верховної Ради.- 2003, № 31-32, ст.263

5. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999, №784 // Відомості Верховної Ради.- 1999.- № 42

6. Цивільний Кодекс України // Голос України.- 2003.- № 45-46.

7. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. -- X.: «Одіссей», 2005. -- 608 с.

8. Господарське право: Навчальний посібник Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Київ, 2003

9. Щербина В.С. Господарське право України. - Київ: Атіка,1999. -336 с.

10. Михайлов О.В. Господарське законодавство: Курс лекцій - Полтава,2007.

11. Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева: 2-ге вид., перероб. і допов. - К. : Істина, 2005. - 600 с.

12. Фінансова діяльність підприємства: О.М. Бандурка, М.Я. Коробов, П.І. Орлов, К.Я. Петрова.- К.: “Либідь”, 1998

Размещено на Allbest.ru