Міжнародне торговельне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Отже, міжнародне торговельне право -- це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право -- галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право -- його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. До них належать:

міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгівельні договори; міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;

судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торговельних відносин;

міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговельний договір.

Система міжнародного торговельного права складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система міжнародного торговельного права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торговельні договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торговельних портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

Принципи міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах, і насамперед у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.).

Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає 14 таких принципів:

1) торговельні відносини будуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;

2) недопущення дискримінації, яка може бути пов'язана з належністю держав до різних соціально-економічних систем;

3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;

4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;

5) національна і міжнародна економічна політика має бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому;

6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;

7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;

8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не мають застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн;

9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту з третіх країн, особливо країн, що розвиваються;

10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги для підтримки через поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;

12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;

13) державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутрішньоконтинентального положення на їхню торгівлю;

14) повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала ряд спеціальних принципів, які визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику і сприяють розвиткові зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються. Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені і другою сесією Конференції з торгівлі і розвитку (Делі, 1968 р.).

Міжнародні торговельні договори (угоди)

міжнародне торговельне право

Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торговельних відносин. Зокрема, в них вирішуються правові питання, пов'язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн. ГАТТ відіграє велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, адже в ній закріплені найважливіші принципи й умови міжнародної торгівлі.

Важливе значення для організації торговельно-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими державами була підписана Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня -- 11 квітня 1980 р., Відень). Це -- один із найзначніших уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Міжнародні торговельні договори бувають різні як за змістом, так і за назвою. Серед них передусім слід виділити такі.

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п'ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов'язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США. Це перша в історії цих країн угода, яка відкриває широкі можливості для реалізації та розширення двосторонньої торговельної угоди, підписаної у травні 1992 р. Президентом України і Президентом США. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закритих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами України та США.

Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди.

Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи -- це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз'яснення умов договору або угоди.

Для більш повного уявлення про зміст міжнародних торговельних договорів наведемо скорочений текст угоди про торговельні відносини між Україною і США.

УГОДА

про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки

Україна і Сполучені Штати Америки (далі іменуються разом як «Сторони» і окремо -- як «Сторона»),

визнаючи, що розвиток двосторонньої торгівлі може сприяти кращому взаєморозумінню і співробітництву,

беручи до уваги сприятливі наслідки для розширення торгівлі, економічної перебудови і розвитку ринкової економіки в Україні, вважаючи, що широкі торговельні відносини між Сторонами зроблять внесок у підвищення загального добробуту народів кожної Сторони і розвиватимуть повагу до міжнародно визнаних прав трудящих,

визнаючи, що розвиток торговельних відносин і прямих контактів між громадянами і компаніями України і громадянами і компаніями Сполучених Штатів Америки сприятиме відкритості і взаєморозумінню,

вважаючи, що економічні зв'язки є важливим і необхідним елементом у зміцненні їх двосторонніх відносин,

підтверджуючи своє бажання розвивати економічне співробітництво відповідно до принципів і положень Заключного Акта, підписаного в Хельсінкі 1 серпня 1975 року, та інших документів Наради з безпеки і співробітництва в Європі, і відповідно до Документа Конференції з економічного співробітництва, яка відбулася в Бонні в березні -- квітні 1990 року,

будучи впевненими, що Угода про торговельні відносини між двома Сторонами найкращим чином відповідатиме їхнім взаємним інтересам, та

бажаючи створити основу, яка прискорюватиме розвиток і розширення комерційних зв'язків між українськими й американськими громадянами і компаніями, домовились про таке:

Стаття І

Режим найбільшого сприяння і недискримінаційний режим

1. Кожна зі Сторін без будь-яких умов надасть товарам, що походять з території іншої сторони або експортуються на її територію, режим не менш сприятливий, ніж той, який надано подібним товарам, що походять з території будь-якої третьої країни або експортуються на її територію, в усіх питаннях, що стосуються:

а) мита та зборів будь-якого виду, які накладаються на імпорт чи експорт, або у зв'язку з імпортом чи експортом, включаючи спосіб стягнення таких мита і зборів;

б) способів оплати імпорту й експорту та міжнародного переказування таких платежів;

в) правил та формальностей у зв'язку з імпортом і експортом, у тому числі ті, що стосуються митного очищення, транзиту, складів і перевезення;

г) податків та інших внутрішніх зборів будь-якого роду, які застосовуються прямо або посередньо до товарів, що імпортуються, та

д) правил, що стосуються продажу, перевезення, розподілу, зберігання і використання товарів на внутрішньому ринку.

2. Кожна зі Сторін надасть товарам, що походять з території іншої Сторони або експортуються на її територію, недискримінаційний режим щодо застосування кількісних обмежень та видачі ліцензій.

3. Кожна зі Сторін надасть імпортованим товарам і послугам, що походять із території іншої Сторони, недискримінаційний режим стосовно розподілу валютних коштів, необхідних для оплати такого імпорту.

4. Положення пунктів 1, 2 та 3 не будуть застосовуватися до:

а) переваг, що надаються кожною зі Сторін унаслідок повного членства такої Сторони у митному союзі або зоні вільної торгівлі;

б) переваг, що надаються третім країнам для полегшення прикордонної торгівлі;

в) переваг, що надаються третім країнам відповідно до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та переваг, які надаються країнам, що розвиваються, згідно з ГАТТ та іншими міжнародними угодами;

г) дій, які застосовуються відповідно до Статті XI (Порушення ринку) цієї Угоди.

Стаття II

Загальні зобов'язання стосовно доступу до ринку для товарів і послуг

1. Визнаючи взаємовигідність торговельних відносин на підставі цієї Угоди і відповідно до принципів режиму найбільшого сприяння, викладених у Статті І, Сторони на основі взаємності і не на шкоду третім країнам поліпшуватимуть доступ до ринку для товарів і послуг іншої Сторони і створюватимуть оптимальні взаємні комерційні можливості, у тому числі шляхом вжиття прийнятних взаємних заходів стосовно відкриття ринку, які випливають з багатосторонніх переговорів. Беручи до уваги вищенаведене і виходячи з розвитку ринкового механізму в Україні та поглиблення відносин з ГАТТ, створюватимуться можливості для поступового розширення національного режиму для товарів і послуг Сполучених Штатів.

2. Торгівля товарами і послугами здійснюватиметься через контракти між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів, які укладаються на виконання їхнього незалежного комерційного рішення і на підставі звичайних комерційних міркувань, таких як ціна, якість поставки та умови платежу.

Стаття III

Розширення і заохочення торгівлі

1. Сторони підтверджують своє бажання розширювати торгівлю товарами і послугами відповідно до умов цієї Угоди. Вони вживуть відповідних заходів для заохочення і полегшення обміну товарами та послугами і забезпечення сприятливих умов для довгострокового розвитку торговельних відносин між громадянами і компаніями Сполучених Штатів і України.

2. Сторони вживуть відповідних заходів для заохочення розширення комерційних контактів з метою збільшення торгівлі. У цьому зв'язку Українська Сторона очікує, що протягом строку дії цієї Угоди українські громадяни і компанії збільшать свої замовлення у Сполучених Штатах на товари і послуги, тоді як Американська Сторона очікує, що ця Угода впливатиме на заохочення збільшення закупівель громадянами і компаніями Сполучених Штатів товарів і послуг з України. З цією метою Сторони опублікують цю Угоду і забезпечать, щоб вона була доступною для всіх заінтересованих сторін.

3. Сторони сприятимуть пошукові заінтересованими громадянами і компаніями обох країн можливостей розширення торгівлі машинами, устаткуванням і технологіями, у тому числі створення сприятливих фінансових умов для здійснення торгівлі цими товарами.

4. Кожна зі Сторін сприятиме і полегшуватиме проведення заходів для розвитку торгівлі, таких як ярмарки, виставки, місії і семінари на своїй території і на території іншої Сторони. Аналогічно кожна зі Сторін заохочуватиме і полегшуватиме участь своїх громадян і компаній у таких заходах. Відповідно до законів, що діють у межах їхніх відповідних територій, Сторони погодилися дозволити імпорт і реекспорт на безмитній основі всіх виробів, призначених для використання під час таких заходів, за умови, що такі вироби не будуть продаватися або передаватися іншим чином.

Стаття IV

Урядові торговельні представництва

1. Кожна зі Сторін дозволить урядовим торговельним представництвам безпосередньо наймати громадян приймаючої країни, а також відповідно до її законів та процедур щодо в'їзду та проживання іноземців і громадян третіх країн.

2. Кожна зі Сторін забезпечить безперешкодний доступ громадян при- ймаючої країни до урядових торговельних представництв іншої Сторони.

3. Кожна Сторона заохочуватиме участь своїх громадян і компаній у діяльності своїх відповідних урядових торговельних представництв, особливо стосовно заходів, що проводяться в приміщеннях таких торговельних установ.

4. Кожна зі Сторін створюватиме сприятливі умови для доступу персоналу урядового торговельного представництва іншої Сторони до офіційних осіб приймаючої країни як на загальнонаціональному, так і на інших рівнях, представників державних підприємств, інститутів, зовнішньоторговельних організацій, кооперативів, спільних підприємств та інших організацій.

Стаття V

Сприяння розвиткові комерційної діяльності

1. Кожна зі Сторін дозволить створення на своїй території комерційних представництв компаній іншої Сторони та надасть таким представництвам режим не менш сприятливий, ніж той, що надається комерційним представництвам фірм і організаціям третіх країн. Якщо якась із Сторін акредитує комерційні представництва, то ця Сторона у короткий строк установить прискорену процедуру акредитації. За допомогою цієї процедури центральне відомство з питань акредитації докладатиме всіх зусиль для розгляду заяв про акредитацію і, в разі позитивного рішення, видаватиме посвідчення про акредитацію комерційним представництвам іншої Сторони протягом 60 днів з часу подання такої заяви. Процедура акредитації здійснюватиметься з метою максимального збільшення присутності на ринку акредитуючої Сторони компаній, які вже діють на цьому ринку, малих компаній і його нових учасників. Комерційним представництвам Сторони, що одержала акредитацію за згаданою процедурою, надаватиметься режим не менш сприятливий, ніж той, що надається акредитованим комерційним представництвам третіх країн, за винятком того, що вони не можуть розраховувати на сприяння акредитуючої Сторони в підшукуванні службових та житлових приміщень.

2. Кожна зі Сторін надасть комерційним представництвам іншої Сторони справедливий і рівний режим стосовно здійснення їхніх операцій.

3. Кожна зі Сторін дозволить комерційним представництвам іншої Сторони ввозити і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери і телефакси у зв'язку зі здійсненням їхньої діяльності на території такої Сторони.

4. Кожна зі Сторін надасть на недискримінаційній основі за недискримінаційними цілями (у тих випадках, коли такі ціни встановлюються або контролюються Урядом) комерційним представництвам іншої Сторони доступ до службових та житлових приміщень, незалежно від того, призначені вони чи ні для користування іноземцями, а також до засобів телезв'язку, комунальних та соціальних послуг.

5. Кожна зі Сторін дозволить таким комерційним представництвам, створеним на її території, безпосередньо наймати для себе працівників, які є громадянами будь-якої зі Сторін або третіх країн, і оплачувати роботу таких працівників на умовах і в валюті, взаємно погоджених Сторонами відповідно до законів такої Сторони про мінімальну заробітну плату.

6. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони рекламувати свої товари та послуги (а) шляхом прямої угоди з рекламними засобами інформації, в тому числі телебачення, радіо, друкування та використання дошки для об'яв та оголошень, і (б) шляхом безпосереднього розсилання рекламних матеріалів поштою, включаючи вкладення конвертів та листівок із заздалегідь зазначеною адресою таких громадян та компаній.

7. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони здійснювати вивчення ринку на своїй території безпосередньо або на основі контракту. Для полегшення вивчення ринку кожна зі Сторін на прохання іншої Сторони надасть можливість заінтересованим громадянам і компаніям такої Сторони одержати про ринок неконфіденційну інформацію та інформацію, що не є чиєюсь власністю, яку вона має у своєму розпорядженні.

8. Кожна зі Сторін дозволить комерційним представництвам мати та надавати достатній запас зразків і запчастин для передпродажного та післяпродажного обслуговування на некомерційній основі.

9. Кожна зі Сторін полегшуватиме прямі контакти між кінцевими споживачами на своїй території та громадянами і компаніями іншої Сторони. Кожна зі Сторін створюватиме сприятливі умови для прямих контактів між її організаціями та урядовими установами, рішення яких впливають на потенційні продажі та закупівлі товарів і послуг, та громадянами і компаніями іншої Сторони. Кожна зі Сторін заохочуватиме також прямі комерційні операції між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів, включаючи ті з них, які виступають з кожної Сторони як виробники, кінцеві споживачі або покупці.

10. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони найматися і виступати як агенти або консультанти громадян і компаній кожної зі Сторін та третіх країн щодо цін та умов, взаємно погоджених Сторонами. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони наймати своїх громадян і компанії, що діють як агенти з продажу, за умови, що такі громадяни або компанії мають право займатися такою діяльністю, за цінами і на умовах, взаємно погоджених Сторонами.

11. Жодна зі Сторін не буде нав'язувати заходи, які б необґрунтовано порушили договірні або майнові права чи інші інтереси, набуті в межах її території громадянами і компаніями іншої Сторони.

12. Ніщо, викладене у параграфах 1, 5 або 10 цієї Статті, не буде тлумачитися як надання будь-яких прав, передбачених законами та правилами будь-якої із Сторін щодо в'їзду та проживання іноземців.

Стаття VI

Гласність

1. Кожна зі Сторін своєчасно робитиме доступними для громадського ознайомлення всі закони і правила, що стосуються комерційної діяльності, у тому числі торгівлі, капіталовкладень, оподаткування, банківської справи, страхування та інших фінансових послуг, транспорту і робочої сили.

2. Кожна зі Сторін забезпечуватиме громадянам та компаніям іншої Сторони доступ до наявної інформації неконфіденційного характеру та інформації, що не є чиєюсь власністю, щодо національної економіки та її окремих галузей, у тому числі до інформації про зовнішню торгівлю.

3. Кожна зі Сторін надасть іншій Стороні, в разі виявлення такої заінтересованості, можливість проконсультуватися з питань формулювання правил та положень, які впливають на здійснення комерційної діяльності.

Стаття VII

Фінансові положення, що стосуються торгівлі товарами і послугами

1. Якщо між сторонами індивідуальних операцій не обумовлено інше, то всі комерційні операції між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів здійснюватимуться у доларах Сполучених Штатів або в будь-якій іншій вільно конвертованій валюті, що може бути взаємно погоджено між такими громадянами і компаніями.

2. Жодна зі Сторін не накладатиме ніяких обмежень на вивіз зі своєї території вільно конвертованих валют, включаючи вклади або фінансові документи, що засвідчують такі валюти, одержані законним шляхом у зв'язку з торгівлею товарами та послугами громадянами і компаніями іншої Сторони.

3. Громадяни і компанії однієї Сторони, що мають валютні кошти іншої Сторони, одержані на законних підставах, можуть вкладати такі кошти в уповноважені для цієї мети фінансові установи, розташовані на території іншої Сторони, а також зберігати такі валютні кошти та використовувати їх на місцеві витрати відповідно до встановлених з цією метою законів та правил іншої Сторони.

4. Не порушуючи параграф 2, у зв'язку з торгівлею товарами та послугами кожна зі Сторін надаватиме громадянам та компаніям іншої Сторони режим найбільшого сприяння стосовно:

а) відкриття і збереження рахунків як в іноземній, так і в місцевій валютах та доступу до вкладення коштів у фінансових установах, розташованих на території цієї Сторони;

б) розрахунків, платежів та переказів вільно конвертованих валют або фінансових документів, що їх представляють, між територіями двох Сторін, а також між територією цієї Сторони і будь-якої третьої країни;

в) обмінних курсів, що їх пропонують фінансові установи, уповноважені здійснювати обмін валюти, та законних способів придбання вільно конвертованих валют;

г) одержання і використання місцевої валюти.

Стаття VIII

Охорона інтелектуальної власності

1. Виходячи з важливості інтелектуальної власності та необхідності її правової охорони для розвитку торгівлі й економічного співробітництва та визнаючи необхідність створення більш сприятливих умов для адекватної й ефективної правової охорони інтелектуальної власності та її забезпечення, Сторони погодилися, що вони будуть:

а) забезпечувати, відповідно до положень національного законодавства, охорону і здійснення прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права на літературні, наукові та художні твори, включаючи комп'ютерні програми та бази даних, патенти та інші права на винаходи і промислові задуми, «ноу-хау», фірмові назви та захист від недобросовісної конкуренції;

б) забезпечувати поважання своїх міжнародних зобов'язань у галузі прав інтелектуальної власності. Відповідно кожна зі Сторін підтверджує зобов'язання, взяті на себе стосовно промислової власності за Паризькою конвенцією з охорони промислової власності від 30 березня 1883 року, та переглянуті у Стокгольмі 14 липня 1967 року («Паризька конвенція»), а також зобов'язання стосовно авторського права за Всесвітньою конвенцією про авторське право від 6 вересня 1952 року, і

в) заохочувати укладення відповідних угод між установами України і Сполучених Штатів для надання охорони прав інтелектуальної власності.

2. З метою забезпечення належної й ефективної охорони та здійснення прав інтелектуальної власності кожна із Сторін погоджується подати до своїх відповідних законодавчих органів проекти законів, які необхідні для виконання зобов'язань за цією Статтею, та зробити все від неї залежне для прийняття цих законів і їх реалізації. У цьому зв'язку Сторони:

а) зміцнять свої відносини в галузі авторського права через приєднання до Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів (Паризька редакція 1971 року) («Бернська конвенція»);

б) нададуть захист нормами авторського права комп'ютерним програмам і базам даних як літературним творам за законами їхніх країн про авторське право;

в) (1) нададуть охорону звукозаписам, уперше зробленим їхніми відповідними громадянами або вперше виготовленим на їхній території;

в) (2) така охорона включатиме, серед мінімуму прав, гарантованих виробникам цих творів, право відтворення і право публічного розповсюдження та імпорту, і, незалежно від прав власника конкретного примірника звукозапису в цьому примірнику, виробник цього звукового запису продовжуватиме користуватися виключним правом комерційного прокату і правом позичати цей примірник, і

в) (3) Сторони погодилися, що відразу після введення обома Сторонами охорони звукових записів, виконаних на їхніх відповідних територіях, вони вживуть заходів, які за національним законодавством необхідні для поширення такої охорони на звукові записи, виконані на території іншої Сторони;

Стаття IX

Транзит

Стаття Х

Галузі подальшого економічного співробітництва

Стаття XI

Заходи щодо запобігання порушення ринку

Стаття XII

Урегулювання спорів

Стаття XIII

Національна безпека

Положення цієї Угоди не обмежують права кожної зі Сторін вдаватися до будь-яких дій для захисту інтересів своєї безпеки.

Стаття XIV

Консультації

1. Сторони погодилися проводити періодичні консультації в межах Спільної українсько-американської комісії з питань торгівлі для розгляду ходу виконання цієї Угоди, якщо таку комісію буде створено.

2. Сторони погодилися проводити термінові консультації по відповідних каналах на прохання будь-якої зі Сторін для обговорення питань, що стосуються тлумачення або застосування цієї Угоди та інших відповідних аспектів відносин між Сторонами.

Стаття XV

Визначення

Стаття XVI

Загальні винятки

Стаття XVII

Набрання чинності, строк дії та припинення дії

Здійснено у м. Вашингтоні 6 травня 1992 року в двох оригінальних примірниках, українською та англійською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

Література:

1. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо, 1975.- 408с.

2. Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична література, 2002.- 324с.

3. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ, 2002.- 312с.

4. Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

5. Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 210с.- 9.58

Размещено на Allbest.ru