Інтелектуальна власність і захист інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

Українська державна Академія залізничного транспорту

Навчально - науковий інститут перепідготовки та підвищення кадрів

Контрольна робота

з дисципліни

Інтелектуальна власність і захист інформації

Перевірив професор

Є.І. Балака

Розробив слухач

Групи МЗ-ОПУТ-11

Н.І. Єременко

Харків - 2012Зміст

1. Історія розвитку «Інтелектуальної власності»

2. Управління інтелектуальною власністю

Список використаних джерел

1. Історія розвитку «Інтелектуальної власності»

Підприємства третього тисячоліття -- це підприємства, що використовують зовсім не ті методи й навички, які застосовували підприємці в минулому. Нові методи розвиваються за сучасними інформаційними та телекомунікаційними технологіями, які потребують високої кваліфікації від працівників. Тому головна цінність для підприємств нині -- це висококваліфіковані фахівці, які на практиці використовують свій інтелектуальний потенціал.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо в другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією -- інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію й тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер зрозуміло, що високий рівень інтелектуальної діяльності в тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Процес розвитку науково-технічного прогресу невпинний і має свої особливості. По-перше, в основі цього розвитку -- людська думка, політ якої практично не має меж, і продуктом якої є інтелектуальні цінності. По-друге, цей розвиток має зовсім нерівномірний характер, що можна продемонструвати на прикладі автомобілів із бензиновим двигуном. Перші з них -- це дерев'яні візки із простими малопотужними двигунами. Примітивізм і неповторність конструкції гранично утруднювали використання -- тільки творець був спроможний передбачати несприятливі для саморухомого апарата умови й впливи, а також ремонтувати пошкодження.

Після перших значних удосконалень і початку заводського виготовлення ці автомобілі могли купувати тільки дуже багаті особи, які спроможні були платити механікам, і водіям за ремонт автомобіля й керування ним. У певний момент часу відбулася якісна зміна в організації виробництва автомобілів і залученні до їх удосконалення по-справжньому великих матеріальних та інтелектуальних ресурсів. Автомобілебудування отримало дуже великі кошти, і сконцентрувало кращих фахівців із конструювання двигуна, трансмісії, системи управління тощо. Був винайдений конвеєр і застосовані цілком нові матеріали для коліс, гальм та інших частин автомобіля. Порівняно за короткий інтервал часу автомобіль перетворився на досить надійний засіб пересування. Масове виробництво зменшило ціну нескладних моделей автомобілів.

Автомобіль відносно рівномірно вдосконалювався впродовж усіх десятиліть XX ст., але наприкінці останнього почав поступово виходити на так зване плато досконалості. Вичерпались можливості вдосконалення форми кузова для зменшення коефіцієнта лобового опору, потужності й економічності двигуна, рівня зручності сидінь тощо. Прогрес у наші дні пов'язаний із насиченням його вмісту новітньою мікрокомп'ютерною технікою, засобами гарантування комфорту та безпеки пасажирів тощо.

Отже, цикл розвитку бензинового автомобіля від винайдення до винаходу на плато механічних аспектів його досконалості тривав майже 100 років.

Подібним прикладом може бути процес еволюції апаратів для створення та запису зображень, звуків тощо. Зараз уже стало анахронізмом фіксування зображень на плівці -- немає сенсу вдосконалювати подібні фотоапарати -- вони вийшли на своє плато досконалості. У широкий вжиток ввійшли принципово нові -- цифрові. Те саме -- запис звуків на плівки, який зараз замінено записом на лазерні диски тощо. У комп'ютерній техніці -- перехід від електрично-струмових процесорів (чіпів) до лазерно-світлових. Перший з оптичних процесорів запрацював у військовій лабораторії Ізраїлю ще в 2003 р. (спілкування -- голосом). Чи не тому зараз проходять масові акції розпродажу комп'ютерної техніки?

А за період між 1963 і 1998 рр. у світі було запатентовано більше 3000 моделей зубних щіток, винайдення яких є заслугою китайців, які в 1448 р. почали використовувати щетину сибірського вепра, прикріплюючи її до бамбукової тріски. На Русі цар Петро й зобов'язав бояр чистити зуби товченою крейдою й вологою ганчіркою, тоді як простий народ використовував вугілля з березового дерева. До Європи зубна щітка потрапила в XVII ст. із часом натуральну щетину на щітках замінили на нейлон, який було винайдено в 1937 р. у лабораторіях фірми "Дюпон де немур".

Такий винахід, як кулькова ручка, належить угорському журналісту Джозефу Ласло Біро, який сконструював її в кінці 1930-х років. Практично відразу патент на виробництво кулькових ручок викупили ВПС Великої Британії для своїх пілотів. Дж. Біро переїхав до Аргентини й, перереєструвавши свій патент, продав його за 1 млн доларів компанії Eversharp. Таким чином, аргентинська компанія першою у світі налагодила масове виробництво кулькових ручок для всіх. Але, оскільки тоді була відсутня система РСТ, а кулькова ручка була запатентована автором лише в Угорщині й в Аргентині, американський комівояжер Мілтон Рейнольде у 1943 p., випадково купивши в Аргентині кілька кулькових ручок і дізнавшись, що цей винахід запатентований лише у двох країнах, запатентував його у США і налагодив там її виробництво, одразу ставши мільйонером.

Виробництво жуйки -- розфасованої в паперові пакетики смоли хвойних дерев -- уперше налагодив на своїх трьох фабриках американець Джон Кертіс. Проте вона не мала масового збуту, оскільки була нестійкою до впливу часу й атмосферного впливу. У 1869 р. генерал Антоніо Лопе де Санта Ана, тікаючи з Мексики до США, прихопив із собою "чікле" -- смолу саподилового дерева, якого вдосталь було на його батьківщині. Разом зі своїм другом -- фотографом і винахідником Томасом Адамсом вони розпочали продаж жувальної гумки, яка мала попит. Проте лише в 1884 р. уперше жуйка Black Jack стала ароматизованою. Виробник мила Вільям Ріглі, розгортаючи свій бізнес у Чикаго у 1891 p., застосував нову форму маркетингу -- кожному, хто купляв у нього товар, він давав своєрідну премію. Розпочавши давати клієнтам один-два пакетики жувальної гумки Т. Адамса, він побачив, що із часом премія почала користуватись попитом більшим, ніж сам товар. Він замовив невеликій фабриці Zeno жуйку під власною маркою. Перші два сорти були Lotta і Vassar, у 1893 p. -- Juicy Fruit, а трохи пізніше -- Wrigley's Spearmint. До 1920 p. компанія Wrigley's Jr. Spearmint випускала вже 9 млрд. пластинок жуйки на рік. А в травні 1924 р. яскраво-біла будівля-хмарочос Wrigley загальною офісною площею 442 тис. м² стала символом Чикаго й однією з найзнаменитіших висотних споруд США. Нині середньостатистичний житель США споживає 300 пластинок жуйки на рік. Загалом американці щороку витрачають на жуйку близько 2 млрд. доларів.

Нові технологічні рішення -- це джерело для оновлення життєвих сил суспільства. Якщо немає такого джерела, воно не розвивається. Рушійною силою цього процесу є творча особистість та сприятлива інфраструктура, яка створюється навколо неї. Якщо це не забезпечується в суспільстві (що ми спостерігаємо в Україні), то маємо спотворені форми сучасного життя в усіх сферах: освіті, культурі, медицині, науці тощо.

Творчій людині дуже непросто. Усе нове завжди суперечить загальноприйнятому й традиційному, тому винахіднику нелегко знайти втілення своєму творінню. Крім того, часто творчі (й не тільки) здобутки винахідника викликають у людей заздрість, яка консолідує їх разом перед незрозумілим креативом, і перемога над винахідником, за таких умов, стає справою часу. У цивілізованих державах допомогу й підтримку творчій людині надають важелі у вигляді пільг на кредити, сплату податків, а творча праця гідно оцінюється суспільством. У наших же умовах без підтримки він перетворюється на ізгоя з ознаками невдахи.

За часів соціалізму винахідниками опікувалася держава. Працювали організації (Госкомизобретений, ВТВР та ін.), які сприяли просуванню винаходів і підтримували їх творців. Безумовно, не всі винахідники, які зверталися до цих організацій, були задоволені співпрацею, але їм принаймні надавався шанс. Якщо б із кожною ідеєю та кожним винахідником плідно працювали, то, мабуть, наша держава обігнала б навіть Японію. Хоча навряд чи, бо підприємливі японці й тоді щось про наш кмітливий народ знали, оскільки ще в 1990-х роках делегація з Японії пропонувала нашим урядовцям угоду про купівлю всіх заявок на об'єкти інтелектуальної власності, які були відхилені за експертизою по суті. Однак можновладці не встановили тоді ціну на такий товар. Наша країна розвивається за своїми законами і правилами, керуючись своїм досвідом. А досвід державності в нас небагатий. Як державі стати могутньою та дійсно незалежною? Згадаємо Росію за часів Петра І, коли держава в особі самодержавного монарха кинула всі сили на впровадження провідних досягнень з усієї Європи, закуповуючи нові прилади, верстати, технології. Росія з неосвіченої перетворилася на могутню промислову країну. Це сталося завдяки тому, що держава створила умови для найрозумніших людей Європи, виплачуючи за їхню працю більше ніж вони могли б одержувати у своїх країнах. Це відбулося й тому, що освіченість людини стала основним критерієм для отримання в подальшому посад та привілеїв. Хоча здобуття освіти й не було всім доступним, але її якість відіграла ключову роль у створенні національної наукової еліти, зокрема, знатні особи навчались європейським провідним наукам, підвищуючи рівень освіченості тих, хто керував країною.

Усе це призвело до розвитку структури управління країною, ґрунтуючись на провідній науково-технічній базі, імпортованій з Європи.

Ще можна згадати про Фінляндію, яка за короткий строк створила умови для підприємців, які працюють у високотехнологічному інформаційному бізнесі без урахування національності та політичної приналежності. Головний критерій для праці в цій державі -- це професіоналізм у визначеній державою сфері. Результат нам відомий -- Фінляндія стала успішною в сенсі економіки державою.

Таким чином, реалізувавши зараз аналогічні програми в нашій країні, можна отримати ефективний результат, що буде проривом у розвитку. Причому ефект можна одержати не через 20 років, а вже одразу, через рік-два. На жаль, у нашої держави свій "особливий" шлях, для якого "важливіше" розвивати й збільшувати чиновницький апарат.

Останнім часом у державі тривають обговорення щодо переходу нашого суспільства на інноваційну модель розвитку. Якщо в нашій державі відбудуться такі перетворення, то винахідницька діяльність посяде ключові позиції. З огляду на це громадська організація винахідників і раціоналізаторів якісно покращиться в нових економічних умовах. Відійдуть у минуле колишні функціонери, а на їх місцях з'являться молоді енергійні люди з відповідною освітою, які дотримуватимуться принципів захисту інтересів новатора. Проте ще із часу проголошення незалежності в Україні лише ведуться розмови про інноваційний шлях розвитку, але вони мають здебільшого декларативний характер. Наука -- "задоволення" дуже дороге в усіх складових її частинах. А оскільки нині в країні економічна криза, то й коштів на розвиток науки виділяється мізер, що, своєю чергою, не дозволяє із цієї кризи вийти. Тому за рівнем інноваційності економіки Україна належить до третьої (останньої) групи країн (рівень Арабських Еміратів), що характерно для більшості країн колишнього Радянського Союзу. Це не означає, що в нас науки немає взагалі. Вона існує в дещо "спрощеному" вигляді. Наука в Україні нині виконує "декоративну", "просвітительську" і сервісну ролі, будучи атрибутом державності й обслуговуючи специфічні потреби: вивчення історії, природи, відтворення у варіаціях, у міру можливостей, досліджень зарубіжних шкіл у галузях як фундаментальних (фізика, хімія, біологія та ін.), так і прикладних наук. Наука в нас підтримує тонус допитливості фахівців, які працюють у сфері управління, освіти, матеріального виробництва. Відсутня інноваційна фінансова структура й ринок інновацій. Ми, звичайно, успадкували від Радянського Союзу високорозвинені науку й технологію, але зараз вони перебувають у стані стагнації й розпаду. Держава (точніше -- уряд) лише декларує свою зацікавленість у розвитку науки. Кошти, які виділяють на розвиток науки, виконують роль мінімального фонду заробітної плати. Збереження такої тенденції призводить до формування в нас економіки колоніального типу -- із брудним і трудомістким виробництвом, основою якого є видобуток корисних копалин, а вся держава перетворюється на ринок збуту інноваційного продукту, виробленого іншими.

Для України освоєння інновацій є головною умовою забезпечення конкурентоспроможності економіки, але науково-технічні роботи потребують великих витрат. Доцільно згадати, що при адміністративній економіці бюджетні кошти планово надходили через галузеві та регіональні канали до наукових установ і підприємств згідно із затвердженими науково-технічними програмами. Крім того, підприємства фінансували науково-технічні роботи зі спеціальних фондів. Останнім часом скорочення бюджетного фінансування на ці цілі, нестача коштів у підприємств, нерозвиненість ринку капіталів призвели до зменшення інноваційних та інтелектуальних інвестицій. Абсолютні розміри фінансування інноваційної діяльності в Україні є мізерними, при цьому державне фінансування зменшилося настільки, що за показниками роздержавлення інноваційної сфери ми перевершили всі країни "великої сімки", окрім Японії.

Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть краще. Адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення, і можуть бути використані в будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення в сфері художньої літератури, мистецтва й культури загалом формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями, і які визначають духовний світ людини, і суспільства. Видається, що саме ці засади є найважливішими у формуванні світогляду суспільства й кожного окремого індивіда. Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культури й мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу.

Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури й мистецтва.

У минулі часи розвиток науки, техніки й виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між "ліриками" і "фізиками". Культуру й мистецтво, які зверхньо називали "лірикою", до уваги взагалі не брали. На думку тодішніх "верхів", "лірика" жодним чином не могла впливати на соціально-економічний розвиток суспільства, на неї просто не зважали. Це й знайшло своє відображення в розвитку різних елементів, з яких складався науково-технічний прогрес.

Отже, поняття інтелектуальної діяльності та науково-технічного прогресу ніякою мірою не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосується лише розвитку науки, техніки й на цій основі -- виробництва. Поза межами цього поняття залишаються література, культура й мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює собою весь комплекс, що складає основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.

Поняття "інтелектуальна власність" не є новим, воно походить із Франції кінця XVIII ст., де, опираючись на теорію природного права, було дано тлумачення цього феномену, що можна спостерігати, читаючи Вольтера або Дідро. Згідно із цією теорією, право автора, власника будь-якого твору чи винаходу є невід'ємним природним правом. Воно виникає із самої природи творчої діяльності та існує незалежно від визнання цього права державною владою. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Найбільшого поширення пропрієтарна теорія права на творчі результати набула в XIX ст. Ця теорія вже спочатку її появи піддавалася й зараз піддається гострій критиці, суть якої зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін "інтелектуальна власність" широко використовується й нині. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Сучасне трактування поняття "інтелектуальна власність" було дане в 1967 р. Стокгольмською конвенцією, результатом якої стало створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Воно охоплює всі права, пов'язані з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній та художній сферах і визначається як власність на:

втілений в об'єктивній формі продукт (що має ідеальну природу), який, залежно від характеру, є витвором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком;

результати творчої діяльності й продукти інтелектуальної творчої праці, які в плані юридичних відносин є сукупністю об'єктів авторського винахідницького права, а також прав, пов'язаних із різними видами промислової власності та захистом від недобросовісної конкуренції. При цьому, з позиції бачення політекономії, в інтелектуальній власності виділяють речовий зміст (об'єкти власності) та суспільну форму -- відносини між різними економічними суб'єктами, пов'язані із присвоєнням результатів відкриттів, винаходів тощо в різних сферах суспільного виробництва.

У сучасному українському законодавстві та в міжнародних угодах інтелектуальна власність розглядається як сукупність виключних особистих і майнових прав на результати інтелектуальної, і творчої діяльності. Інтелектуальна власність означає власність на результати творіння людського розуму: винаходи, назви, зображення, зразки, символіку, твори (літературні й художні).

Поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: 1) як цивільно-правовий інститут; 2) як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності, тому можна стверджувати, що сутність інтелектуальної власності має економіко-правову природу.

2. Управління інтелектуальною власністю

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності (рис. 2.1).

За здійснення політики в сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти й науки України (МОН):

Виконання конкретних функцій у цій сфері МОН делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Цей департамент є урядовим органом державного управління, який уповноважений представляти, реєструвати й підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо.

Держдепартамент проводить єдину державну політику в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботу з удосконалення законодавчої й нормативної баз, міжнародне співробітництво в сфері інтелектуальної власності, забезпечення умов для введення інтелектуальної власності до господарського обігу, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії із громадськими організаціями.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських і суміжних прав", "Інтелзахист", Інститут інтелектуальної власності, і права, громадські організації.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його фахівці проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони, і видають експертний висновок. Тобто Укрпатент виконує повний комплекс робіт, пов'язаних із підготовкою до надання правової охорони об'єктам промислової власності. Але охоронний документ -- патент або свідоцтво -- видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію -- Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг, що здійснює патентний пошук, надає інформаційні послуги.

Основною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права й суміжних прав та видачі автору охоронного документа -- свідоцтва. Важливою функцією УААСП є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення, тобто воно забезпечує дотримання прав і законних інтересів як вітчизняних, так і зарубіжних авторів творів науки, літератури, і мистецтва.

Державне підприємство "Інтелзахист" створене з метою вдосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також для посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності. "Інтелзахист" вживає заходів, пов'язаних з удосконаленням захисту прав на аудіовізуальні твори та фонограми, і забезпечує процес видачі контрольних торгових марок та ведення Єдиного реєстру їх одержувачів.

Інститут інтелектуальної власності й права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також у межах підвищення кваліфікації: патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності. інтелектуальна власність товарний знак правова охорона

Є також громадські організації, що безпосередньо займаються питаннями інтелектуальної власності, з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Ці організації об'єднують на громадських засадах громадян, і підприємців, виробників із метою боротьби з недобросовісною конкуренцією, контрафактною, і фальсифікованою продукцією, що заполонила вітчизняний споживчий ринок. Громадські організації взаємодіють та співпрацюють із владними структурами держави, правоохоронними й контролюючими органами, органами місцевого самоврядування, консолідують зусилля із громадянами й зарубіжними організаціями. Пріоритетними напрямами та сферою діяльності громадських організацій є:

--боротьба з піратством у сфері аудіо -, відеопродукції;

захист споживчого ринку від фальсифікованих, контрафактних, неякісних та небезпечних для здоров'я й життя людини продуктів і товарів;

співпраця та допомога правоохоронним органам, державним органам у справах захисту прав споживачів, товаровиробникам, підприємцям, правовласникам та споживачам;

моніторинг ринкової ситуації з метою виявлення та усунення фактів порушення законодавства щодо використання торгових марок, авторських і суміжних прав;

надання юридичної консультації та експертної допомоги суб'єктам господарювання й підприємництва, захист їх прав та інтересів у суді;

пропагування цивілізованих способів користування об'єктами інтелектуальної власності;

співпраця з вітчизняними, зарубіжними та міжнародними організаціями й об'єднаннями.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце посідає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством, саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном, і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам у питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам, і раціоналізаторам певну допомогу в їхній діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників знаків. Асоціація співпрацює з вітчизняними та міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана з питаннями захисту прав інтелектуальної власності. Вона є членом "Міжнародної Асоціації товарних знаків" (ІНТА) та "Коаліції з питань, які стосуються регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності".

Українська асоціація власників товарних знаків об'єднує такі підприємства, як: "Філіп Морріс Україна", ВАТ "Прилуки", "Укртелеком", "Оболонь", завод "Столичний СТАНДАРТ", "Голден Телеком", "Кока-Кола Лімітед", "Міжнародний науковий комітет", "Союз Віктан", "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар", "Брок-бізнесбанк", "Лікеро-горілчаний завод "Луга-Нова", "Холдингова компанія "Бліц-Інформ", "Нова Інтернаціональна Корпорація", Артемівський "Завод шампанських вин", підприємство "АЛЕКС", підприємство "АКВА-ЕКО", "Неміров", "Укрнафта", Коаліція з питань інтелектуальної власності (Сіпр).

З досвіду країн із ринковою економікою основним завданням громадських організацій повинно бути залучення до справи ініціативних громадян, представників бізнесових кіл, товаровиробників та споживачів. Розвиток подібних інфраструктур в

Україні сприятиме зменшенню фальсифікації торгових марок та ефективному їх захисту.

Державний департамент у межах своєї компетенції реалізує єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику та розробляє на основі аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності пропозиції щодо її вдосконалення.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні сформовано дієздатну інституційну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію державної політики в сфері правової охорони інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993р. №3792 - ХІІ// Відомості Верховної Ради України. - 1994.-№13. -Ст.64.

2. Закон України «Про власність» від 17 лютого 1991р. // Відомості Верховної Ради України РСР. - 1991. - №20. - Ст.249.

3. Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №13 - Ст.85.

4. Игнатенко В.Н. Яркина Н.Е. Законодательство Украины об интеллектуальной собственности ( с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 марта 2004года). - Х.: ООО « Одиссея», 2004. - 608 с.

5. Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: Навч.посіб. - К.: Знання, 2008 . -412 с.

6. Кубах А.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник - Харків: ХНАМГ, 2008. - 149 с.

Размещено на Allbest.ru