Відповідальність співучасників за вчинення злочину (злочинів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність співучасників за вчинення злочину (злочинів)

В даній роботі я ставлю собі за мету розкрити поняття злочину та кримінальної відповідальності за нього. А також висвітлити форми та підстави кримінальної відповідальності. Інший пункт - співучасники злочину(злочинів) та їх відповідальність за вчинення цих злочинів. В останньому пункті на прикладі розкрию проблеми визначення співучасників у вчиненому злочині та їх відповідальність згідно статей Кримінального кодексу.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характеризують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості - той чи інший рух тіла або утриманя від нього. Використання фізичних, хімічних біологічних та інших закономірностей навколишнього освіту; психологічні властивості - прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, які склалися у суспільстві, відбивають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого й охороняються кримінальним законом. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності або антицінності людської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є анти громадянською поведінкою. При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства перебувають у постійному розвиткові, зміненні, змінюється й оцінка певної поведінки як антигромадської, злочинної на певному етапі суспільного розвитку. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним цьому етапу.

Це дозволяє зробити два висновки:

1. поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, існуючих на певному етапі розвитку суспільства.

2. визнання певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) або виключення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності або невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутів кримінального права. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається велике значення.

Чинний КК України дає саме таке визначення поняття злочину (п. 1 ст. 11 «Поняття злочину»: «Злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину»).

Перше, що підкреслене у цьому визначенні, це характеристика діяння як дії (активної поведінки) або бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення: злочин як свідома вольова поведінка повинно бути виражений в конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, як би вони суперечили інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть.

Разом з тим навіть конкретні дії, бездіяльність, позбавлені психологічної основи діяння - свідомого і вольового елементів (рефлекторна, інстинктивна активність), - не є злочином.

Другим моментом у цьому визначенні слід визнавати те, що закон дає перелік тих відносин, які охороняються кримінальним законом і посягання на які характеризує дію або бездіяльність як злочин. На перше місце у цьому переліку як найбільша - цінність поставлений суспільний лад України, його політична і економічна системи. Далі - власність, особа, права і свободи громадян, правопорядок.

У нормативно-матеріальному визначенні поняття злочину чітко відбиваються дві ознаки: матеріальна - суспільна небезпечність діяння і формальна - передбаченість його у кримінальному законі. Щодо науки кримінального права, то там встановилась позиція про наявність чотирьох обов'язкових ознак злочину: суспільної небезпечності, протиправності, винності і караності. Із законодавчого визначення злочину випливає що це: суспільно-небезпечне, протиправне, винне та каране діяння.

Звичайно, за вчинення будь-якого злочину наступає кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Згідно з ст. 2 КК кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише за вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Яке містить склад злочину, передбачений Кодексом.

Основним змістом кримінальної відповідальності як кримінально-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, що кореспондують між собою; в загальних рисах ці права та обов'язки включають:

1. право держави в особі суду констатувати факт вчинення особою злочину і тим самим піддати її державному осуду (назвати особу злочинцем)

2. право держави вживати до особи у передбачених законом випадках конкретних кримінально-правових заходів.

3. обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримінальним законодавством випадках піддатися конкретним кримінально-правовим заходам;

4. право особи (і відповідно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всіх положень кримінального закону при її засудженні та покладанні на неї конкретних кримінально-правових заходів.

Відповідно до чинного кримінального законодавства України та виходячи з викладеної вище сутності кримінальної відповідальності, за цією підставою можна виділити такі її форми:

1. покарняя;

2. звільнення від покарання;

3. умовне незастосування покарання.

Визначити підставу кримінальної відповідальності - значить, відповісти на питання, за що і чому особа має нести таку відповідальність.

Ст. 2 КК встановлює підстави кримінальної відповідальності, згідно з якими відповідальності підлягає особа, яка:

- вчинила передбачений законом злочин,

- винна у вчиненні цього злочину;

- підлягає кримінальній відповідальності за своїми суб'єктивними ознаками.

Лише за наявності таких ознак вчиненого виникає підстава притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. Окрім того, з питанням про підстави кримінальної відповідальності пов'язані передбачені КК У країни окремі види звільнення від кримінальної відповідальності. Серед них, преш за все, необхідно звернути увагу на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до неї та звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів громадського впливу- в частині. Що передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, переданої на поруки.

Для того, щоб правильно вирішити питання про підстави кримінальної відповідальності, недостатньо загального уявлення про злочин та думки про те, що було скоєно зловмисне вбивство, чи вбивство з необережності, крадіжка або грабіж. Класифікація злочину повинна здійснюватися на соснові чітких і точних юридичних критеріїв, спираючись на які можна викрити специфічні риси. Притаманні кожному виду злочинного діяння, визначити його зміст і тим самим відрізнити один злочин від іншого. Склад злочину допомагає відмежовувати одні види злочинів від інших. Це ї сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Елементи складу злочину - це компоненти, первісні складові системи» складу злочину». Вони входять в чотири підсистеми складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Крім того існує поняття співучасті у злочині. Це є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину вчинення умисного злочину. Ступінь і характер кожного зі співучасників у здійсненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Мотив і ціль у співучасників можуть відрізнятися, але якщо вони передбачені в законодавчій характеристиці, то є обов'язковими для кваліфікації: якщо зроблений злочин, конструкція якого включає визначені мотиви і мети, то співучасниками можуть визнаватися тільки ті з них, хто знав про наявність цих мотивів і цілей і свідомо сприяв їхньому здійсненню Особливістю вольового моменту є те, що у всіх випадках співучасник бажає наступу злочинних наслідків.

Співучастю, відповідно до ст..26 КК, визнається умисна спільна декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Норма Загальної частини КК про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинців діяльність організатора, підмовника і пособника, яка не охоплюється спеціальними нормами (щодо окремих видів спільної діяльності) особливої частини Кримінального кодексу. Деякі вили спільної злочинної діяльності описані в Особливій часині ҐКК як окремі конкретні злочини, і це означає, що при кваліфікації такої спільно злочинної діяльності положення Загальної частини про співучасть, як правило, не застосовується. Так, норми закону про співучасть (ст. 27 КК) не поширюються на осіб, що вчинили дії організаторського, пособницького характеру, відповідальність за які передбачена, зокрема статтями 257 та 304 КК. Норми про співучасть не застосовуються й у тих випадках, коли спільна доля кількох осіб у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, надає такому злочину кваліфікованого виду.

Форми співучасті - це об» єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних ознак між ними.

У ст. 27 КК дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В основу такого розподілу покладені об'єктивні критерії - ступінь і характер участі кожного в здійсненні злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину(злочинів) або керувала його(їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором є також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовляннями, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Підсобником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути таку предмети, або іншим чином сприяти прихованню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів. Здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 Кримінального кодексу. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлю вальний, вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Усі співучасники злочину несуть відповідальність за вчинений злочин. Виконавець(співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини Кримінального кодексу, як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавець, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Організатор організованої групи чи злочинної організацій підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець(співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 Кримінального кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину, або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також надання ним засобів чи знарядь вчинення злочину, або не усуненя перешкод вчиненню злочину. У разі добровільної відмови будь-якого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Суд, признаючи покарання співучасникам, повинний обов'язково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині. Характер участі - це та роль, що виконував співучасник у злочині. Ступінь участі - це ступінь інтенсивності, виразності тієї чи іншої ролі при здійсненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеню і цю обставину повинен врахувати суд, визнаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним пособником, а можна сприяти здійсненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Таким чином, ступінь участі цих пособників у злочині різний, що повинен врахувати суд.

Крім розглянутих загальних виникає і цілий ряд так званих спеціальних питань відповідальності за співучасть.

Посереднє чиновництво - посереднє заподіяння або посереднє виконання-має місце там, де в якості фактичного виконавця злочину виступає особа, яка не підлягає карної відповідальний внаслідок неосудності, недосягнення віку карної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до здійснення крадіжок майна малолітніх підлітків).

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Як вирішувати питання про співучасть у таких злочинах осіб, що не володіють ознаками спеціального суб'єкта та чи можуть ці особи відповідати за ті злочини, суб'єкт здійснення яких є спеціальним? У Загальній частині КК ця ситуація не вирішена, вона передбачена стосовно до військових злочинів. Так, у ч. 3 ст. 401 КК вказується, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у дійсній статті (тобто не військовослужбовців), підлягають відповідальності по відповідних статтях дійсного розділу Особливої частини КК про військові злочини.

Теорія і практика поширюють це положення і на інші злочини зі спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, що не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з таким суб'єктом. Виконавцем цим злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт. А організатором, підбурювачем, пособником можуть бути й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта. Іноді об'єктивна сторона злочинців зі спеціальним суб'єктом описується в законі(диспозиції) таким чином, що вона не виключає як співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, що не є спеціальними суб'єктами.

Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює виконавця чи інших співучасників на здійснення злочину з метою його наступного відкриття.

Провокація злочину розглядається як співучасть у тому злочині, спровокований, оскільки розходження в мотивах у провокатора і інших співучасників не має значення для залучення їх до відповідальності.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем зроблені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим наміром інших співучасників. Їм зроблені дії, що виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали здійснення тих дій, що учинив виконавець. Співучасники при ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їхнім наміром). Вони відповідають лише в межах угод, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що ними спільно був задуманий.

Без наслідкова співучасть має місце там де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він зробив лише готування чи замах, на стадії яких його злочинна діяльність була припинена(перервана). У таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до злочину чи замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину чи за співучасть у замаху на злочин, у залежність від того, на який з цих стадій була пересічена (перервана злочинна діяльність виконавця).

Невдале підбурювання або пособництво міститься там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відкидає пропозицію вчинити злочин (брати участь у здійсненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких випадках відсутня угода, що є обов'язковою ознакою співучасті, немає тут і згоди на спільне здійснення злочину, воно не в відбулося, тому що пропозиція брати участь у злочині не була прийнята (була відкинута) виконавцем. У силу цього тут не може бути і мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть у даному випадку виключається, ст..27 КК застосована бути не може. У таких ситуаціях потенційний(передбачуваний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, що вони думали зробити, тобто по ч. 1 ст. 14 КК і відповідній статті Особливої частини КК, оскільки їх діяльність по підбурюванню співучасників є не що інше, як створення умов для здійснення злочину.

При добровільній відмові співучасників злочин не повинний бути доведений до кінця при усвідомленні винними фактичної можливості завершити злочин, закінчити його. Цей випадок передбачений МТ.31 КК. Однак при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомим поводженням виконавця злочину.

Існують обставини, що пом'якшують відповідальність співучасників. Наявність таких обставин, дає змогу суду. По-перше, визначити винному менш суворий вид основного покарання у межах санкцій відповідної статті та призначити покарання ближче до найнижчої мети передбаченого строк основного чи додаткового покарання, по-друге, за наявності обставин, що пом'якшують відповідальність, та з урахуванням інших виняткових обставин справи суд може призначити основне покарання за вчинений злочин нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини Кодексу, або перейти до іншого, більш м якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції, за якою обвинувачується підсудний.

У ч. 1 ст. 40 КК передбачено вісім обставин, що пом'якшують відповідальність:

1. Відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди.

2. Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин.

3. Вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність.

4. Вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діяннями потерпілого.

5. Вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони.

6. Вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розуміється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Поведінка людини в такому віці іноді імпульсивна, неповнолітні часто схильні піддаватися негативному впливові з боку іншої людини, їм властива деяка свавільність. Все це має врахувати суд, призначаючи покарання неповнолітньому злочинцеві. В такому випадку до них застосовуються примусові заходи виховного характеру. Під цими заходами розуміються передбачені кримінальним законом заходи впливу, що застосовуються судом до неповнолітніх за вчинення злочину, але не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання спрямована на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень.

Стаття 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру-застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання, покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчального-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. Щодо системи покарань (ст..98 КК), до неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань, як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк, додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання, який застосовується до неповнолітнього, може призначатися лише тоді, коли встановлено, що іншими видами покарання досягти мети покарання неможливо.

7. Вчинення злочину жінкою у стані вагітності.

8. Щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину.

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, бо воно виступає як антипод. Особа, яка перебуває у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

У ч. 1 ст. 19 КК дається законодавче визначення поняття осудності з якого випливає, що осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії(бездіяльність) і керувати ними.

У ч. 2 19 КК визначається, що «не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не Могола усвідомлювати свої дії(бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану.

Варто також зазначити, що неосудність визначається тільки на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Недопустимо за межами такого діяння ставити питання про неосудність чи осудність особи. Ця вимога повною мірою відноситься як до психічно людей, так і до тих, хто страждає на різні психічні захворювання.

Поняття неосудності визначається за допомогою двох критеріїв: медичного(біологічного) і юридичного(психологічного).

Медичний критерій визначає усі можливі психічні захворювання, що суттєво впливають на свідомість і волю людини. У ч. 2 ст. 19 КК виділяють чотири види психічних захворювань:

- хронічне психічне захворювання

- тимчасовий розлад психічної діяльності

- недоумство

- інший хворобливий стан психіки

У ст. 19 КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

-інтелектуальним-особа не могла усвідомлювати своїх дій

- вольовим-особа не могла керувати своїми діями.

Під «своїми діями» тут розуміється не будь-яка поведінка душевнохворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії(бездіяльність), які передбачені певною статтею КК.

Особа може бути визнана неосудною, якщо встановлені одна з медичних і одна з юридичних ознак. Тому наявність лише медичного критерію не дає підстав для визнання особи неосудною, бо неосудність визначається тільки зазначеним сполученням медичного і юридичного критеріїв.

Розглянемо таку ситуацію:18 річний громадянин К. керуючись діями та настановами 30-річного громадянина С. розробив план дій., який ще й здійснив наругу над могилою. Предметом злочину були цінні речі та коштовності, що знаходилися в могилі. В свою чергу 28-річний громадянин М. наданням різним знарядь допомагав у вчиненні злочину. Крім того він обіцяв заздалегідь приховати здобуті предмети, таким чином сприяти приховуванню злочину.

Об'єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над могилою, а також у викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання. Викрадення цінних предметів додаткової кваліфікації за злочини проти власності не вимагає, оскільки ці предмети не мають власника.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При нарузі винний усвідомлює характер своїх дій і бажає їх вчинити, а при викраденні предметів він бажає вилучення цих предметів. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними, але на кваліфікацію злочину вони не впливають. Якщо, однак, зазначені дії вчинені з хуліганських мотивів, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів.

Суб'єкт цього злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 297 - штраф до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Організатором у цьому випадку є громадянин С., виконавцем-громадянин К., а пособником громадянин М.

Виконавець підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор та пособник підлягають відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

Отже, кримінальну відповідальність співучасників злочину Можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинців, що здійснюються судом в обвинувальному вироку, і. як правило, втілюється в застосуванні до них конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Питання про підстави кримінальної відповідальності у правовій системі України вирішуються таким чином:

1. Основною правовою (юридичною матеріальною) підставою кримінальної відповідальності ї чинний кримінальний закон, в якому вчинене особою діяння визначено як злочин, а юридичною підставою - наявні сит в діяння особи складу злочину.

2. Основною фактичною підставою є вчинення особою умисно або з необережності діяння, яке в чинному кримінальному законі визначене як злочин.

Оскільки до винесення обвинувального вироку особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а юридична(кримінальна) відповідальність має індивідуальний характер, необхідною процесуальною (юридично формальною) підставою кримінальної відповідальності ї обвинувальний вирок суду, і якому особа визнається винною у вчиненні злочину і в якому її відповідальність набуває індивідуального характеру.

Стаття 22 КК встановлює вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність: кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство ст..115-117, посягання на життя державного чи громадського діяча та за інших умов, передбачених статтями Кримінального кодексу.

Список використаної літератури

злочин співучасник кримінальний відповідальність

1. Кримінальний кодекс України - К.:2006

2. Бажанова М.І Кримінальне право - К-Х.:2001

3. Матишевський П.С. Кримінальне право - К.:2000

4. Карпов Н.С. Злочинна діяльність - К.:2004

5. Шем» яков, О.П., І.В. Хохлова Кримінальне право - К.: 2006

6. Шибіло В.П. Кримінальний процес - К.:2000

7. Кримінальне право: ділові ігри та задачі-К.:1992.

Размещено на Allbest.ru