Юридичний прецедент
Прецедент як джерело права: історичний аспект. Генезис прецеденту як джерела права в англо-саксонській правовій системі, його прояви у країнах романо-германської правової сім'ї. Юридичний прецедент як правова категорія, його види, структура та моделі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.05.2012 |
| Размер файла | 65,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Прецедент як джерело права: історичний аспект
- 1.1 Генезис прецеденту як джерела права в англо-саксонській правовій системі
- 1.2 Прояви прецеденту як джерела права у країнах романо-германської правової сім'ї
- Розділ 2. Юридичний прецедент як правова категорія
- 2.1 Поняття і види юридичного прецеденту
- 2.2 Структура прецеденту
- 2.3 Основні моделі прецеденту
- Розділ 3. Застосування юридичного прецеденту в Україні
- 3.1 Формування в Україні судової практики як шлях застосування прецеденту
- 3.2 Прецедент у правовій системі України
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
У сучасній західній компаративістиці відзначається тенденція зближення загального права і континентального. На континенті відбувається поступове ослаблення непорушної віри в примат закону, розуміння помилковості уявлень про те, що прийняття судових рішень лише технічна і автоматична операція. Навпаки, в законі вбачають все більше лише вираз загальних принципів, які дають великий простір для тлумачення, і, як наслідок цього, постійна судова практика стає самостійним джерелом права (у формі судових рішень).
Останнім часом в українській правовій літературі та публіцистиці все гучніше висловлюється думка про необхідність і можливість визнання судового прецеденту як джерела українського права. Існує, однак, і протилежна позиція, що вважає недоцільним і неможливим сприйняття ідеї судового прецеденту на даному етапі розвитку української правової системи, погоджуючись разом з тим із неминучим зростанням значення прецедентних проявів у правовій системі України. Тому тема впровадження юридичного прецеденту в законодавство України є доволі актуальною.
Метою дослідження є визначення поняття та проблем застосування юридичного прецеденту як джерела права.
Для досягнення вказаної мети ставились такі завдання:
охарактеризувати генезис юридичного прецеденту в англо-саксонській та романо-германській правовій системі;
визначити поняття юридичного прецеденту, охарактеризувати його види, структуру, основні моделі;
охарактеризувати особливості застосування юридичного прецеденту в Україні;
Об'єктом дослідження виступають особливості джерел права в англо-саксонській та романо-германській правовій системі.
юридичний прецедент джерело право
Предметом дослідження виступає юридичний прецедент як специфічне джерело права.
Науково-теоретичною базою роботи виступають наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з питань кримінального права, логіки, філософії.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У першому розділі, висвітлюється юридична природа повторності злочинів.
У другому розділі розглядається рецидив злочинів як вид їх множинності.
У третьому розділі характеризується особливості співвідношення повторності та рецидиву злочинів.
Розділ 1. Прецедент як джерело права: історичний аспект
1.1 Генезис прецеденту як джерела права в англо-саксонській правовій системі
Вирішальна роль прецеденту в створенні і функціонуванні права відрізняє систему загального права (Common Law) від континентальної і інших систем.
В оксфордському словнику поняття "прецедент" визначається як "приклад або справа, яка приймається або може бути прийнята як зразок або правило для подальших справ, або за допомогою якої може бути підтверджений або пояснений який-небудь аналогічний акт або обставина" Богдановская И. Ю.: Судебный прецедент как категория "общего права" // Право и политика. - 2002. - №7. - C. 18-23. .
В юридичному енциклопедичному словнику прецедент (від лат. ргаеcedens - род. відмінок, praecedentis - передуючий) визначається як поведінка в конкретній ситуації, яка розглядається як зразок при аналогічних обставинах. Алексеев С.С. Общая теория права. - Т. 2. - M.: Юрид. лит., 1982. - С. 205.
Р. Давид в своїй книзі "Основні правові системи сучасності" дав наступне визначення судового прецеденту: "Судовий прецедент - це рішення по конкретній справі, яке є обов'язковим для судів тій же або нижчій інстанції при вирішенні аналогічних справ, або яке служить зразковим прикладом тлумачення закону, який не має обов'язкової сили".
Домінуюче місце в системі загального права займає англійське право. Історія розвитку загального права до ХVІІІ ст. була виключно історією англійського права.
Своїми коріннями англійське право знаходиться в далекому минулому. Після норманського завоювання Англії (1066р.) основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, які і творили загальне право. Воно характеризується трьома періодами свого розвитку:
з 1066 до 1485 року англійському праву притаманний період становлення загального права;
з 1485 до 1832 року - розквіт загального права і створення права справедливості;
з 1832 року і до сучасності - доповнення системи права статутним правом (законодавством). Малишев Б. В.: Судовий прецедент і зловживання судовою владою: досвід правової системи Англії // Держава і право. - 2005. - Вип. 27. - С. 25-29.
Королівські суди (починаючи з 1066 року) не мали універсальної юрисдикції. Спори розглядалися різними судами. Король здійснював тільки "вищий суд". Пізніше ці повноваження були розширені, і королівські суди дістали виключну юрисдикцію. Приватні особи не могли безпосередньо звернутися в королівський суд. Вони просили у короля спеціальний наказ - дозвіл. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках. Поступово список "тяжб" розширювався (тільки у ХІІ-ХІІІ ст. ст. біля 75 видів приписів). В ході діяльності королівських судів згодом склалась група рішень, якими потім керувалися ці суди. Таким чином склалося правило прецеденту, тобто одного разу сформоване судове рішення пізніше ставало обов'язковим для всіх інших суддів. Англійське загальне право створює класичну систему прецедентного права або права, що створюється суддями.
Оскільки основна проблема полягає в тому, що не так легко було звернутися до королівського суду, склалась формула: "судовий захист передує праву", яка й до сьогодні визначає основні риси англійського розуміння права. Процесуальні форми в королівських судах у Вестмінстері змінювались в залежності від виду позову. Кожному з них відповідала певна процедура, яка визначала послідовність процесуальних актів, представництво сторін, порядок подання доказів, спосіб виконання рішень.
Найбільш часто використовувалась процедура, встановлена для позову про правопорушення. Тому при цих умовах головна роль відводилась процесу. Це значить, що англійські юристи були зосереджені на питаннях не матеріального права, а на питаннях процедури. Це правило, за формулою Г. Мена, втілено у вузькому руслі процесу. Королівські суди були судами виключної компетенції, причому для кожного виду підвідомчих їм справ існувала особлива процедура їх розгляду. Суворість процедури загального права, необхідність "укластися" у традиційні рамки - це основні причини, які стояли на перешкоді рецепції римського права в Англії. Університетська освіта, яка допомагає юристові в романо-германській правовій системі побачити справедливе рішення спору, в системі загального права не допомагала виграти процес. Юрист і судді Англії до сьогоднішніх днів "виховуються" практикою.
Суди захищали інтереси корони, а тому мали публічний характер (англійський судовий процес мав публічно-правовий характер). Формалізм розгляду справ королівськими судами потребував доповнення. У ХVI ст. досить широке розповсюдження отримала юрисдикція справедливості (суд лорд-канцлера), а з 1616р., при вирішенні конфлікту між судами загального права і судом лорд-канцлера було прийнято рішення, що юрисдикція останнього буде існувати і здійснювати у відповідності із прецедентами права справедливості (Law of Equity). Ці прецеденти створювалися іншим шляхом та охоплювали інші відносини. Вони вносили доповнення корекції до правових принципів, що застосовувалися королівськими судами. Так, "суди справедливості" активно вторгалися у правотворчість (встановлюючи так звані вторинні правові норми) там, де загальне право не передбачало відповідного відшкодування за спричинення матеріального збитку індивідууму (приватній особі). Суд лорда-канцлера почав приймати до розгляду справи по позовах, пов'язаних з правом управління чужим майном за дорученням, тоді як суди "загального права" традиційно відмовляли в цьому. Марченко M. II: Основные источники англосаксонского права: понятие, прецедент// Вестн. Моск. ун-та. - 1999 - № 4 - С 26.
З 1621 року був дозволений контроль палати лордів за рішенням суду канцлера. Дуалізм системи судочинства існував до 1872-1875р. р. Судова реформа ліквідувала дуалізм у судовій системі. Двоякість же судової структури (включає в себе норми загального права і норми справедливості) збереглася й до наших часів.
Важливими джерелами, які містять судову практику, були щорічники судової практики, що видавалися до 1535 року.
Протягом 1873-75 pp. відбулося реформування, модернізація права та судової системи Англії. Акти про судоустрій ліквідували формальні розбіжності між судами загального права і канцлерськими судами справедливості, всі англійські суди отримали право застосовувати як норми загального права, так і норми права справедливості. Що стосується матеріального права, то також було проведено відповідну роботу по відміні фактично недіючих законів і консолідації чинних норм. Марченко M. II: Основные источники англосаксонского права: понятие, прецедент// Вестн. Моск. ун-та. - 1999 - № 4 - С 26. Ця система діє з певними видозмінами і до цих пір.
1.2 Прояви прецеденту як джерела права у країнах романо-германської правової сім'ї
Вважається, що судовий прецедент і судова правотворчість існували завжди, "прикриваючи своє буття різними легальними формами"". Це проявилося в тому, що пленумам вищих судів СРСР було надано право давати в межах наявної у них компетенції керівні роз'яснення з питань правильного і однакового застосування законодавства, обов'язкові для усіх нижчестоячих судів. Тобто пленуми "здійснювали судову правотворчість, на що не були уповноважені законодавством, яке надавало їм лише право законодавчої ініціативи або звернення у відповідні органи з уявленням про тлумачення закону" Скакун О.: Правова система України на правовій карті світу - X.: Еспада, 2004. - С. 72. . Крім того, це проявлялося також у безпосередньому використанні судового прецеденту на практиці, в якості якого розглядалися "рішення пленумів і судових колегій Верховного Суду СРСР і верховних судів союзних республік, а також президій останніх". Як справедливо помітив Голова Верховного Суду РФ В.М. Жуйков, фактично судова практика, виражена в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду СРСР і Пленуму Верховного Суду РРФСР, завжди визнавалася джерелом права. Не будучи визнаною офіційно, вона проте фактично завжди враховувалася нижчестоячими судами в якості орієнтиру в питаннях застосування і тлумачення права, усунення пропусків в нім, застосування аналогії закону або аналогії права. Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що російська правова наука і практика доки не виробили однозначного розуміння доктрини судового прецеденту.
Відносячи Росію до континентальної системи права, наука теорії права заперечує судову правотворчість.
В той же час аналіз показує, що судова практика все-таки є джерелом права в країнах романо-германської правової сім'ї.К. Цвайгерт і X. Кетц, Р. Давид, До. Жоффре-Спинози також вважають, що нездатність законодавця вчасно встигати за дійсністю, що міняється, є рушійною силою для розвитку суддівської нормотворчості. Це підтверджується практикою використання судами судового прецеденту практично в усіх країнах континентальної правової системи.
Безумовно, на відміну від англо-саксонской системи права роль судової практики романо-германської правової сім'ї не така значна. Але, проте зрікатися її як джерела права не можна. Головну роль в створенні прецедентів у Франції виконує Державну раду Франції, що є вищою інстанцією адміністративної юстиції. На думку Ж. Beделя, саме судова практика сформулювала засадничі норми адміністративного права без посилання на писані нормативні акти. У країнах континентальної правової сім'ї взагалі намітилася тенденція визнання нормотворчої ролі судової практики. Наприклад, після Другої світової війни вищі судові інстанції ФРН міцно встали на шлях "суддівського права". Блищенко И. П.: Прецеденты в международном публичном и частном праве. - 2-е изд., до. - М.: МНИМП, 1999. - 470 с.
У Іспанії правотворчі функції офіційно закріплені за Верховним судом. Іншими словами, на законодавчому рівні закріплена правотворча роль судової практики, де існує поняття "doctrina legal". Якщо ця доктрина порушена, то допускається оскарження рішень до Верховного суду".
В Німеччині такий авторитет наданий рішенням Федерального конституційного суду. Вони у відомому сенсі навіть перевищують юридичну силу парламентських законів при їх тлумаченні Конституційним судом (ч.2,3 ст.100 Конституцій ФРН).
Його рішення відносно конституційності або неконституційності законів мають вирішальний характер для їх подальшої долі і є обов'язковими для усіх без виключення державних органів, у тому числі і для судів. Усі рішення Конституційного суду мають силу закону. Вони заповнюють пропуски в праві, приймаючи рішення, що містять загальні норми для майбутніх справ. Так, Верховний суд Нідерландів зіграв значну роль в захисті прав транссексуалів, внаслідок чого Парламентом в 1985 році був ухвалений закон "Про транссексуалів", що обговорювався впродовж десяти років. Аналогічною була ситуація з обговоренням проекту закону "Про евтаназію".
З XIX століття судом Нідерландів був вироблений загальний принцип судової діяльності - заборона "відмови в правосудді", тобто відмови винести ухвалу у справі під приводом мовчання, неясності або неповноти закону. Суд є творцем основних принципів права: належної правової процедури, рівного звернення, заборони зловживанням владою, обов'язкового здійснення легітимних очікувань, пропорціональності і т.д. Судові рішення сприяють підвищенню ролі міжнародного права. Роль Верховного суду особливо зросла після 1919 року. Офіційні публікації прецедентів відсутні: найбільш важливі публікуються в загальнодоступному щотижневику. Богдановская И. Ю.: Судебный прецедент - источник права? // Государство и право. - 2002. - №12. - C. 5-10.
В цілому в Нідерландах творча функція судової влади найбільш висока в порівнянні з деякими іншими країнами романо-германської групи.
Виходить, що усі наведені вище рішення мають властивості джерел права. Як помітив Д. Мертен, "їх значущість виходить за межі конкретної справи, вони мають загальнообов'язкову силу, схожу з нормами права. Вони публікуються як норми права". Більше того, судові рішення в усіх приведених країнах офіційно публікуються у збірках судової практики, що дозволяє правозастосувачам знайомитися з прецедентами і застосовувати їх в подальших аналогічних справах. Таким чином, континентальна правова сім'я створює все-таки умови для розвитку і існування судового прецеденту.
Що стосується російської правової доктрини можна також простежити істотну значиму роль судового прецеденту у вирішенні аналогічних (схожих) справ. Наприклад, за часів князівського правління уся влада, у тому числі і судова, була в руках князя. Як писав А.Е. Пресняков, "випадки складні, неясні, нові, випадки, при яких застосування звичайного права привело б до явної несправедливості, - ось, передусім, область князівського рішення. Це рішення по справедливості, що грало істотну роль в розвитку права в усіх народів. Качановский Ю. В.: Судебный прецедент как источник права // Правовая политика и правовая жизнь. - 2004. - № 1. - С. 148-155.
Це чинник творчості нового права шляхом прецедентів, якими ставали окремі князівські вироки". Таким чином, князь у разі відсутності норми права створював прецедент. Частенько норми, вироблені князівською судовою практикою, зв'язуються з іменами князів, що приймали норми (Ярослава, синів Ярослава, Владимира Мономаху).І.А. Ісаєв також відмічає, що князівські прецеденти на Русі сприяли формуванню і розвитку матеріального і процесуального права. Так, судова практика знайшла втілення в "Російській Правді" - збірці звичаїв, судових рішень і небагатьох князівських розпоряджень.
Якщо "Російська Правда" була зведенням як звичайних норм, так і судових прецедентів і одночасно своєрідним посібником для пошуку юридичної істини (правди), то Судебник 1497 р., перше загальноруське зведення законів, що встановило одноманітність в судово-адміністративній системі держави, був "інструкцією" для організації судового процесу. В1649 року на засіданні Земського Собору було прийнято Соборне Укладення (Укладення царя Олексія Михайловича, кодекс законів Російської держави). Його джерелами, окрім указних книг, думських вироків, рішень земських соборів, Литовського Статуту 1588 р. і Кормчої книги (візантійське право), також являлися і судебники. Корченім Л.О. Проблема різноджерельного права: досвід порівняльного правознавства. - К., 2004. - C. 93.
Якщо виходити з аналізу небагатьох національних систем романо-германської правової сім'ї, стає очевидним, що у світі посилюються процеси конвергенції. У країнах з англосакською правовою системою, разом з судовим прецедентом, все більшу роль придбавають статути, закони. Після Другої світової війни в Англії відбувається інтенсивний розвиток законодавства. З'являється все більше законів, що істотно модифікують старе право. У правовій системі США ефективно застосовується в якості джерел права і судові прецеденти, і нормативні акти.
Розділ 2. Юридичний прецедент як правова категорія
2.1 Поняття і види юридичного прецеденту
Юридичний (судовий або адміністративний) прецедент - рішення судового або адміністративного органу в конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ
Ознаки юридичного прецеденту:
1) юридичний прецедент є волевиявленням правозастосовного органу, що має право формулювати юридичні норми; він містить норму або принцип права;
2) має письмову юридичну зовнішню форму виразу;
3) виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні;
4) застосовується при розгляді аналогічних справ і поширює свою дію тільки на них;
5) має обов'язковий характер, що забезпечується державою.
Юридичний прецедент є однією з основних форм права в Англії, США і деяких інших країнах - колишніх колоніях Великої Британії. Розрізняють судові та адміністративні прецеденти.
Відповідно до правового статусу органа, що приймає таке рішення виділяють судовий та адміністративний прецедент.
Судовий прецедент - це загальне офіційне правило, яке встановлюється судом при рішенні конкретної справи, тоді, коли він виявив, що зі всіх чинних правових норм жодна не підходить до цього випадку. Це загальне правило стає частиною чинного права, стає обов'язковим і підлягає застосуванню судами, рівними за статусом цьому суду, а також усіма нижчими судами. Крестовська Н.М., Матвєєва Л. Г.: Теорія держави і права: Елементарний курс. - Х.: ТОВ"Одіссей", 2007. - С. 236-240.
Види судових прецедентів в англійському праві:
1) обов'язкові прецеденти. Вони формуються, як правило, тільки рішеннями Вищих судів (Палата лордів, Високий суд, Суд корони та Апеляційний суд);
2) переконливі прецеденти. До них належать: obiter dictum рішення Палати лордів; всі рішення нижчестоячих судових інстанцій; рішення судового комітету Таємної ради; рішення судів Шотландії; рішення, прийняті судами загального права інших держав; прецеденти і думки, викладені в класичних юридичних роботах; рішення, винесені паралельними судовими інстанціями, якщо вони не вважаються юридично обов'язковими, або не є ratio decidendi; рішення судів Європейського Союзу.
Прецедент може бути переглянутий (знову визначений) прямою вказівкою статуту (нормативно-правового акта) або рішенням вищого суду.
В американській правовій системі обов'язковими вважаються прецеденти федеральних судів усіх інстанцій і вищих судів штатів; рішення судових органів інших штатів розглядаються всього лише як переконливі прецеденти. Верховний Суд США та вищі суди штатів не зв'язані власними попередніми рішеннями. Так, у 1896 р. Верховний Суд США в рішенні у справі "Плессі проти Фергюссона" визнав законною сегрегацію (розділення послуг, установ, шкіл за расовою ознакою). Через багато років, у 1954 р. Верховний Суд США прийняв, як вважається, найзнаменніше і велике за значенням рішення у своїй історії - рішення у справі "Браун проти освітянської ради міста Топеки" - яким визнав сегрегацію в школі неконституційною і, відповідно, такою, що підлягає скасуванню.
Розвиваючи думку Т. Апарової, слід сказати, що англійські судові прецеденти можуть бути класифіковані відповідно до таких двох критеріїв20. За сферою регулювання прецеденти поділяються на процесуальні (які регулюють судове провадження) та матеріальні. Другим критерієм класифікації прецедентів є ступінь врегульованості суспільних відносин, що існувала перед набуттям чинності певним прецедентом. Прецеденти, які повторюють існуючі норми права або які тлумачать їх, є деклараторними. В той же час прецеденти, що усувають прогалини у правовому регулюванні і таким чином створюють абсолютно нову норму, є креативними. Малишев Б. В.: Прецедентна норма англійського права (теоретичні аспекти) // Держава і право: Юридичні і політичні науки. - 2001. - Вип. 10. - C. 47-53. У період свого становлення (XII - XIV ст.) англійське право майже повністю складалося з креативних прецедентів, однак у результаті розвитку законодавства більшість нових прецедентів, починаючи з XIX ст., стала декларагарною, а точніше - прецедентами тлумачення, тобто такими, що визначають застосування неоднозначних положень законів.
Адміністративний прецедент - рішення органу виконавчої влади у конкретній справі, обґрунтування якої стає правилом, яке застосовується при рішенні аналогічних справ. Сфера застосування адміністративних прецедентів є вужчою, ніж у судових прецедентів. Як приклад можна навести "прецедент Вашингтона": коли Джорджа Вашингтона другий раз обирали президентом США, він заявив, що цей другий строк повноважень буде одночасно м останнім для нього. На основі цього склався прецедент, що протримався більше 100 років: одна і таж особа не може бути вибрана президентом більше двох разів підряд.
2.2 Структура прецеденту
Кожне судове рішення має містити три компоненти: частину, що постановляє, визначальну частину і власне рішення.
У частині рішення, що постановляє, викладаються встановлені у справі факти та докази. У визначальній частині рішення містяться правові принципи, відповідно до яких слід вирішити правову проблему, що лежить за конкретними фактами справи. Саме рішення суду уособлює висновки, що робить суд на підставі застосування норм права до фактів, виявлених у даній справі.
Будь-який прецедент містить дві частини: ratio decidendi і obiter dictum.
ratio decidendi - це частина рішення суду, у якій викладаються норми права, на основі яких була вирішена справа, тобто ratio decidendi виявляється у визначальній частині. У цій частині виявляються принципи права, на основі яких суд приймав рішення по даній справі. Це може бути норма права або ж інша правова основа, які потім будуть обов'язковими для всіх наступних рішень судів, якщо їм доведеться розглядати аналогічні справи. Марченко М. Н.: Судебный прецедент: разнообразие понятий и многообразие форм проявления // Журнал российского права. - 2006. - № 6. - С. 96-107.
Ratio decidendi - це правова основа, яка неодмінно повинна застосовуватися при вирішенні подібних справ, причому не тільки щодо сторін у даній справі, а й щодо всіх інших осіб.
Таким чином, ratio decidendi є нормою прецедентного права. Інша частина рішення суду розглядається як obiter dictum - зауваження суду, зроблені ним "між іншим" із питань, що безпосередньо не входять у предмет судового рішення. Це можуть бути, наприклад, міркування суду про те, як би належало діяти, якби факти справи були іншими. На відміну від ratio decidendi, ці висловлювання не формулюють той або інший принцип права і не обґрунтовують рішення суду.
Obiter dictum носить додатковий і такий, що аргументує, але необов'язковий характер. Ця частина рішення суду у справі покликана допомогти суддям у майбутньому, але вони не зобов'язані слідувати висловлюванням і думкам, що є в цій частині рішення суду. Спектр Е. И.: Судебный прецедент как источник права // Журнал российского права. - 2003. - №5. - C. 86-98.
2.3 Основні моделі прецеденту
Поняття прецеденту, так само як і будь-якого іншого джерела права, і раніше усього нормативного правового акту, дуже складне і багатогранне, значною мірою залежне і в той же час, відбиваюче історичні, соціальні, політичні і інші традиції і специфічні умови існування того правового середовища, в межах якого прецедент виникає і функціонує.
Історично першим виникнувши у рамках давньоримської правової системи, судовий прецедент знайшов свій якнайповніший розвиток і втілення в межах англосакського, а точніше - англійського права. Тут він остаточно сформувався як джерело права в тому "класичному" вигляді, в якому він з'являється і широко використовується в англійській правовій системі і понині.
Однією з найважливіших відмінних рис англійської моделі прецеденту є не лише володіння прецеденту майже скрізь і майже завжди в тому або іншому ступені переконливою силою, оскільки одна з його структурних частин під назвою stare decisis (вирішити так, як було вирішено раніше) - це правило фактично повсюдного застосування, але і наявність суто примусового характеру англійської доктрини прецеденту. М.В. Цвік, В.Д. Ткачеко, Л.Л. Богагова.: Загальна теорія держави і права - Х.: Право, 2002. - С. 207.
В наші дні англійський суддя як творець права знаходиться в невигідному в порівнянні із законодавцем становищі, оскільки він не може відмінити норму, яка введена статутом, або - якщо статут відсутній - відхилитися від обов'язкового для нього прецеденту. Ще більше він обмежений тим, що може створювати право тільки в межах питання, поставленого перед ним тяжбою. Судовий прецедент має такі риси і особливості, як чітка ієрархічність, строга обов'язковість, що допускає, проте, в окремих випадках відступи, і нормативність.
Традиційно в правовій системі Великобританії прецедент розглядався, з одного боку, як акт, відносно якого раніше прийняті вищими судовими інстанціями країни рішення мали характер "правоположений" і служили правовою основою для його формування і функціонування, а з іншої - як акт, що чинить "єднальну" дію на усі подальші судові рішення, що співвідносяться з ним. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - X., 2000. - С. 546.
На відміну від англійського, "класичного" ("еталонного") поняття і уявлення про прецедент як про судовий акт, що характеризується вищеназваними ознаками, включаючи передусім строгу обов'язковість і "суто примусовий" характер, американська модель прецеденту, особливо в сучасному її вигляді і виконанні, допускає ряд значних відступів, обумовлених історичними і іншими умовами розвитку американського суспільства.
На появу і розвиток специфічних рис і особливостей американського прецеденту значний вплив зробили такі чинники, як що склалися незабаром після перетворення конфедерації в федерацію Штатів державні традиції і звичаї; прийняття Конституції США, яка, за словами Голови Верховного суду штату Массачусетс з 1830 по 1860 р. Л. Шау, "не лише узаконювала тягар рабства на півдні країни, але і фактично поширювала його на північні штати", заборонивши рабство лише в 1865 р.; проведення в системі загального права США в період з кінця XIX ст. по теперішній час глибшої і об'ємнішої, в порівнянні з правовою системою Великобританії, кодифікації.
Усі ці і багато інших подібних до них чинників зумовили, зокрема, появу і розвиток такої особливості американського прецеденту, як все більше послаблення вимог принципу stare decisis по відношенню до вищих судових інстанцій США, і передусім до Верховного суду країни; який у формально-юридичному плані і спочатку не був пов'язаний своїми рішеннями, тоді як найвищий судовий орган Великобританії - Палата лордів відмовилася наслідувати свої рішення лише в 1966 р. Лаврів З. М.: Прецедент у європейському та вітчизняному праві // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №2. - С. 257-261.
Іншою відмітною особливістю американського прецеденту є широке поширення вимог принципу stare decisіs на усі нижчестоячі суди не лише відносно правових положень, конкретних справ, що складаються в процесі розгляду, але і в результаті тлумачення вищими судовими інстанціями на федеральному рівні і на рівні окремих штатів поточних законів і конституційних актів.
Наступна особливість американської теорії і практики застосування прецеденту обумовлена тим, що в силу характеру стосунків, що історично склався, між федеральними судовими органами і судами штатів в США немає "вищої судової влади на федеральному рівні, яка б могла координувати і узагальнювати дуже різну і суперечливу судову практику на рівні окремих штатів". Це означає, що в країні немає такого судового органу, який би, займаючись узагальненням практики застосування нижчестоячими судами тих або інших нормативно-правових актів, приймав би за результатами її обговорення "керівні" або інші, прецедентні за своїм характером роз'яснення.
На відміну від вищих судових інстанцій Великобританії, Верховний суд США, будучи наділеним прерогативами тлумачення Конституції, державних договорів, статутів, адміністративних наказів і інших актів, у своїх рішеннях, що мають прецедентний характер, може не лише констатувати факт невідповідності даного акту конституційним положенням, але і оголошувати його недійсним.
При цьому, як відмічають дослідники, Верховний суд США, знову ж таки на відміну від найвищих судових органів Великобританії і ряду інших держав, не монополізує функції нормоконтроля, а "розділяє їх майже з усіма судами штатів і федеральними судами.
У практичному плані це означає, що принцип stare decisis поширюється не лише на відповідні рішення Верховного суду США і на рішення ряду інших судових органів США, зокрема на рішення усіх інших федеральних судів, включаючи окружні суди (U. S. District Courts) і окружні апеляційні суди (U. S. Courts of Appeals), а також на рішення судових органів окремо взятих штатів.
Згідно з цим принципом кожен нижчестоячий федеральний суд США повинен діяти відповідно до рішень вищестоящого федерального суду, прийнятих з будь-якого питання, що у тому числі стосується тлумачення федерального права.
У тих же випадках, коли федеральний суд "звертається" до правової системи того або іншого штату, він зобов'язаний наслідувати рішення відповідних судових органів штату постільки, поскільки вони не суперечать федеральному законодавству. Богдановская И. Ю.: Судебный прецедент - источник права? // Государство и право. - 2002. - №12. - C. 5-10.
На рівні окремо взятих штатів встановлюється аналогічна федеральною ієрархія судових прецедентів, включаючи ті з них, які виникають в процесі тлумачення судами діючого на рівні штатів "місцевого" конституційного і поточного законодавства.
Верховний суд штату, так само як і Верховний суд США, не пов'язаний своїми колишніми рішеннями прецедентного характеру, а може, не порушуючи чинного законодавства, при необхідності їх змінювати або вільно "долати, створюючи при цьому нові норми права".
При цьому як Верховний суд США, так і верховні суди штатів, так само як і усі інші суди, "засновані актом Конгресу, можуть, згідно із законодавством Федерації, в міру необхідності встановлювати правила, що регулюють їх діяльність.
Аналогічні суддівські правила, як відомо, існують в Англії (з 1912 р.) і у ряді інших країн загального права. Проте американський варіант цих правил відрізняється тим, що деякі з них мають юридичну силу, що перевищує силу закону.
Мова йде, зокрема, про Правила цивільного судочинства, встановлені. Відповідно до чинного законодавства "усі закони, що суперечать вказаним правилам, втрачають свою подальшу дію і силу після введення в дію правил".
Розділ 3. Застосування юридичного прецеденту в Україні
3.1 Формування в Україні судової практики як шлях застосування прецеденту
Змістове навантаження, яке в доктрині континентального права вкладається у поняття "судова практика", докорінно відрізняється від поняття судового прецеденту в англосаксонському праві, оскільки ці юридичні явища виникли і розвивалися в різних умовах історико-правового середовища. Таким чином, необхідно розрізняти поняття "судова практика" і "судовий прецедент". Щодо поняття судової практики, то проблема неоднозначного тлумачення полягає в тому, що іноді під терміном "судова практика" розуміють керівні роз'яснення вищих судів відносно застосування цивільного законодавства. Одночасно термін "судова практика" використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї ж категорії справ. Зустрічається і вузьке розуміння судової практики, коли під судовою практикою розуміють сукупність принципових рішень вищих судових інстанцій з питань правозастосування, а в інших випадках вони фактично ототожнюються. Беляневич, В. Е.: Про "запровадження" судового прецеденту // Вісник господарського судочинства. - 2002. - №3. - C. 173-177.
Як діяльність, судова практика це певний спосіб застосування правових норм, але не всяке застосування судом правової норми є судовою практикою, а тільки те, що пов'язано з виробленням певного положення, певного принципу, певної форми. Відповідно необхідно погодитися з пропозицією розглядати судову практику, як "устояне положення", що вироблене в результаті кількаразового застосування норми права з аналогічних справ, як певну форму правозастосовчої діяльності.
В літературі пропонувалося розрізняти три види судової практики: поточна, прецедентна та керівна, а під джерелом права пропонувалося розглядати не поточну судову практику, а прецеденту тобто рішення, що приймаються вищими судовими інстанціями з принципових питань, які по-різному розв'язуються нижчестоящими судами.
Проте така позиція підлягає уточненню. Будь-яка судова практика (тобто сумарного результату розгляду окремих справ) на відміну від прецеденту, що створюється окремо прийнятим судовим рішенням, може включати і певну кількість принципових рішень суду. Проте про "прецедентність" судової практики йдеться тільки в аспекті, коли на підставі прецедентного рішення починають приймати аналогічні рішення, що в остаточному підсумку завершує формування певної норми, і ця сукупність окремих прецедентних рішень (бо власне кажучи, тільки перше рішення є прецедентом, інші вже є його відтворенням) розглядається як частина судової практики. Кухнюк Д. В.: До питання про судовий прецедент у кримінальному процесі України // Вісник: Юридичні науки /Київський національний університет ім. Т. Шевченка. 2001. 43. - C. 60-63.
Як зазначалося в літературі, правовий прецедент являє собою таке рішення державного органу, яке приймається за зразок (правило) при подальшому розгляді аналогічних справ. За його допомогою може бути підтверджено або роз'яснено будь-який аналогічний факт чи обставина.
Традиційний підхід визнає роль судової практики, якою є сукупність рішень за окремими видами спорів, як фактора який спрямований не тільки на удосконалення норм законодавства, але й в окремих випадках усуваючи прогалини в праві і в законодавстві. Формою подолання таких прогалин стає конкретне судове рішення. В цьому випадку має місце правостворюючий прецедент (прецедент правостворення і правозастосування).
Такі приклади під час розвитку цивільного законодавства добре відомі. Наприклад, Верховний Суд Союзу PCP, підтримав ідею відшкодування шкоди, що була завдана особі, яка рятувала майно державної або громадської організації (соціалістичне майно), в ухвалі Судової колегії з цивільних справ, опублікованій у 1940 р., яка була пов'язана з вирішенням відомої справи за позовом Марцинюка - московського інженера, котрий зазнав шкоди при рятуванні майна, яке належало Московській залізниці. Позиція Верховного Суду СРСР у 1948 р. була підтверджена і розвинута Верховним Судом УРСР у справі Бичкової-Гончаренко про відшкодування шкоди, зазнаної у зв'язку із загибеллю годувальника при рятуванні майна під час пожежі на Харківському стадіоні "Динамо". Така судова практика суттєво відрізнялась від рішень по аналогії закону з деліктними зобов'язаннями, що допускалася судами нижчих інстанцій.
Сукупність вказаних рішень створили прецедентну практику, яка в свою чергу була врахована під час кодифікацій 60-х років і знайшла відображення в цивільних кодексах більшості радянських республік у вигляді розділу щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, заподіяної під час рятування соціалістичного майна. Дрішлюк: А. І.: Судовий прецедент як джерело цивільного процесуального права та його види // Актуальні проблеми політики. - 2006. - Вип. 28. - С. 147-151.
Результатами узагальнення судової практики є створення загальних правил, що в свою чергу, формують певний тип поведінки у визначених суб'єктів - суддів, тобто як і який закон та до яких відносин вони будуть застосовувати до певних типових ситуацій. Окремі прецедентні рішення були враховані і при підготовці роз'яснень, які, на нашу думку, в більшості випадків виробляються на підставі прецедентів тлумачення і застосування, що допускається вищою судовою інстанцією.
В літературі слушно зазначалося, що прецедент на відміну від судової практики, тобто сумарного результату розгляду конкретних справ, створюється окремим прийнятим судовим рішенням, яке вправі приймати тільки вищі судові інстанції. Євгелевський А.: Перспективи застосування судового прецеденту як джерела права в Україні // Правова держава в дослідженнях правників-початківців: Матер. 10-ї ювіл. студент. конф. (Одеса, 18-19 травня 2007 р.). - 2007. - С. 51-56.
В цілому щодо рішень, постанов, листів інших судових інстанцій, то на нашу думку необхідно виходити з того, що судова практика і судовий прецедент не є тотожними поняттями. Судове рішення - наслідок розуміння права, а основна функція суду - правозастосовна. У суду виникає правотворча функція тільки коли він компенсує недоліки формально-юридичних джерел права (нормативно-правових актів), і вона доповнює правозастосовну діяльність судів (основна їх функція)
3.2 Прецедент у правовій системі України
Створення прецеденту як джерела права здійснюється у формі правотворчої діяльності судових та адміністративних органів.
Слід відмітити, що головну роль у правотворчій діяльності відіграє законодавчий орган - Верховна Рада України. Вона має монопольну законотворчу компетенцію, виключне право на прийняття законів і коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією України та іншими законами.
Але Конституція України не передбачає делегування парламентом законодавчих повноважень іншим гілкам влади. І це є досить важливим аспектом при розгляді означеного питання.
Для більш чіткого розуміння самої проблеми слід звернутися до історії. Правова система України формувалася протягом багатьох століть, починаючи з історії Київської Русі. Більш ніж сімдесят років існування України у складі Радянського Союзу дають підставу віднести Україну, як і всі інші союзні республіки, до радянської правової сім'ї. В Радянському Союзі прецедент як джерело права не використовувався. Але на практиці судовий прецедент мав латентну форму. Створював цей прецедент Верховний Суд. Постанова Пленуму Верховного Суду творила прецедент - давала роз'яснення з приводу правильного тлумачення та застосування норми, нормативний матеріал, на основі якого суди врегульовували спірні питання на основі фактичного прецеденту. Лаврів З. М.: Прецедент у європейському та вітчизняному праві // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №2. - С. 257-261.
Прикладом у галузі кримінального права може стати питання необхідної оборони, яке було закріплено у Кримінальному Кодексі 1960 року, але чіткого роз'яснення правомірності дій у межах необхідної оборони не було. Саме Постанова Пленуму Верховного Суду дала таке тлумачення. Під виглядом тлумачення норми права, використовуючи саме прецедент, було досягнуто ясності у цьому питанні. Цим прецедентом керувалися суди загальної юрисдикції, що тягнуло за собою більшу правомірність вироків.
Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна.
Сміливо можна стверджувати, що на даному етапі створюється фундамент незалежної правової системи України. Проте не слід забувати, що правова система перебуває у стадії перехідного періоду та постійно виникає проблема з прогалинами у праві та законодавстві.
Існує думка, що судова правотворчість - це особливий вид правотворчості, який не відповідає традиціям вітчизняного правового розвитку. При цьому за характером правові акти вищих судів є тільки провідними поясненнями щодо правильного застосування конкретної норми права, але самі норму права не створюють.
Закон України "Про судоустрій та статус суддів" визначає роз'яснення Пленуму Верховного Суду України як обов'язкові для суддів, інших органів та посадових осіб, які застосовують норми закону. Але ситуація доволі складна - постанову Пленуму Верховного Суду можна застосовувати, а можна і не застосовувати. Адже суд - правозастосовний орган, а не правотворчий. При винесенні рішення чи вироку суддя керується роз'ясненнями Пленуму. Але ж може і не керуватися.
Хоча судова правотворчість (створення прецеденту як джерела права) не виокремлюється як вид правотворчості загалом, останнім часом з'явилась тенденція до розвитку елементів судової правотворчості.
Прикладом має стати винесення будь-якого рішення судовим органові, що базується на аналогії закону. Але тільки після проходження касаційної інстанції таке рішення можливо сприймати як фактичний прецедент. Випадки у судовій практиці із цього приводу існують. Нікітчук І.: Теоретичний аспект застосування правового прецеденту в цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №5. - С. 44-47.
Прихильники цього напрямку у розвитку теорії права вважають що доцільно ввести прецедент як джерело права в Україні і наділити такими повноваженнями суди вищої інстанції. Таку точку зору підтверджує факт ліквідації таким чином прогалин у праві та законодавстві. Не може законодавчий орган охопити загалом всі сфери суспільного життя. Не може своїми нормами "перекрити" геть усі спірні моменти у правовідносинах.
Доводом на користь прецеденту може виступити думка про те, що завдяки саме прецеденту можливо стане усунення суперечностей в законодавстві. На перший погляд така ситуація може призвести до невірної інтерпретації принципу поділу влади на гілки (законодавчу, виконавчу, судову). Адже, кожна гілка влади має виконувати свої функції, окреслені Конституцією. Але саме суд робить значний внесок у правотворчий процес. Саме суд найбільше враховує постійні зміни у суспільному житті. І якщо норма права була актуальною 10 років тому, тільки суд може визначити, що на певному етапі розвитку суспільства вона стала мертвою. Прикладом можна назвати статтю Кримінального Кодексу 1960 р. про спекуляцію. Коли наприкінці 80 - на початку 90-х років в країні почався перехід до ринкової економіки, стаття про спекуляцію втратила свою силу. Дія перестала кваліфікуватись як злочин. І саме суди першими оцінили зміни в економічному та соціальному житті країни. Сичова Л. В.: Прецедент як джерело права в Україні // Актуальні проблеми держави і права. - 2003. - Вип. 18. - С. 84-87.
Загалом можна стверджувати, що прецедент фактично існує в Україні. Суд закладає основи правових норм, перш за все у вигляді юридичних актів судових органів Звернемо увагу на діяльність Конституційного Суду України. Рішення Конституційного суду набувають нормативно - правовий характер і спричиняють наслідки загального значення. Наприклад, коли рішенням Конституційного Суду встановлюється, що той чи інший закон не відповідає Конституції держави. До закону вносяться зміни відповідно до рішення-судового органу. Тобто, ми маємо в чистому вигляді судовий прецедент (створення судовим органом норми, на підставі якої вирішуються аналогічні справи у майбутньому, рішення є обов'язковим і підтримується державою). Метою діяльності Конституційного Суду є офіційне тлумачення закону. В процесі такої діяльності не лише скасовуються окремі положення, які не відповідають Конституції, але й встановлюються нові нормативні розпорядження. Тому Конституційний Суд поступово перетворюється на суб'єкта законодавчої діяльності. І таке положення має наступну схему: наявність Конституційного Суду закріплено Конституцією, його діяльність чітко регламентована. Але відсутність в Україні прецеденту як офіційного джерела права перекреслює значення діяльності самого Конституційного Суду. Саме відрегулювання вищеозначеної позиції має стати одним з провідних напрямків правової реформи в Україні. Перспективою повинно стати положення, коли конкретні судові рішення повинні одержати владні функції і поширюватимуться на значне коло аналогічних ситуацій, набудуть значення норми права. Скакун О.: Конституційний суд як учасник правотворчості (законотворчості) в Україні // Юридична Україна,-2003. - № 1. - С. 28-31.
Хоча акцент в романо - германській правовій системі ставиться на норму права, а не на прецедент, у багатьох країнах континентальної системи прецедент існує як офіційне джерело права (наприклад, таке положення існує навколо постанов Касаційного Суду Франції).
Для того, щоб діяльність гілок влади не перепліталася, слід відзначити, що правотворча діяльність судів може відбуватися тільки в межах, означених законом, встановлених законодавцем. Тоді можливо уникнути узурпації влади однією з гілок (судовою владою).
Ще одним спірним питанням, яке тісно пов'язане з проблемою прецеденту є питання застосування і значення для України рішень деяких міжнародних органів. Мається на увазі Європейський суд з прав Людини (далі - Євросуд). За формою рішення Євросуду якраз і є прецедентом. Тобто на основі норм міжнародного права судовий орган виносить певне рішення. На підставі цього рішення вирішуються не тільки аналогічні справи в самому судовому органі. Рішення Євросуду є обов'язковими для тієї країни, яка є однією із сторін у справі. І якщо Україна є такою стороною, то рішення Євросуду застосовується як джерело права, хоча по суті таке рішення є прецедентом як форма нормотворчості Євросуду.
Проблема ефективного захисту прав людини у сфері міжнародного права на сучасному етапі існує не стільки через брак відповідних міжнародно-правових інструментів, скільки через неналежну реалізацію їх норм. Наявність значної кількості правових актів, що регулюють відносини у сфері основних прав людини викликає об'єктивну потребу звести до спільного знаменника практику правозастосовних органів і виробити відповідні уніфіковані стандарти для кожного права. Тому неабиякого значення набуває систематичне тлумачення міжнародно-правового акта, яке відображає нерозривний його зв'язок з системою міжнародного права у цілому та іншими міжнародно-правовими інструментами, зокрема. Яскравим свідченням такої думки і є практика Євросуду.
Однією з умов вступу України до Європейського Союзу є проведення в Україні правової реформи. Така реформа повинна мати кілька напрямків. Одним з таких напрямків повинно стати реформування проблеми джерел права в Україні з можливим признанням прецеденту як джерела права. Про позитивні наслідки такого визначення прецеденту говорилося вище. Але насамперед, як вже зазначалося, прецедент відіграє значну роль в ліквідації прогалин та ліквідації суперечностей у праві.
Висновки
Поняття прецеденту, так само як і будь-якого іншого джерела права, і раніше усього нормативного правового акту, дуже складне і багатогранне, значною мірою залежне і в той же час, відбиваюче історичні, соціальні, політичні і інші традиції і специфічні умови існування того правового середовища, в межах якого прецедент виникає і функціонує.
Юридичний (судовий або адміністративний) прецедент - рішення судового або адміністративного органу в конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ
Відповідно до правового статусу органа, що приймає таке рішення виділяють судовий та адміністративний прецедент.
Будь-який прецедент містить дві частини: ratio decidendi і obiter dictum.
Питання судової практики як джерела права романо-германської правової сім'ї доктрина - як вітчизняна, так і європейська, - є дуже суперечливою. Однак аналіз правової дійсності дозволяє зробити висновок про можливість віднесення судової практики до числа допоміжних джерел права. Про це свідчить збільшення кількості збірників та довідників судової практики, а також значення, перш за все, касаційного прецеденту. Касаційний суд є найвищою судовою інстанцією у романо-германській правовій сім'ї. Тому судове рішення, обґрунтоване, наприклад, на аналогії чи загальних принципах, залишене в силі Касаційним судом, може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ як фактичний прецедент.
В основі роз'яснень Касаційних судів також лежать конкретні судові справи, в їх узагальненому вигляді, масивом, оскільки однією з функцій цих інстанцій є узагальнення судової практики.
Зрозуміло, що у своїй діяльності суди керуються перш за все законом. Але при цьому вони також беруть до уваги і рішення вищих судів, які так чи інакше формують їхню правосвідомість. Таким чином, на нашу думку, прецедент, якщо ним називати рішення суду у конкретній справі, опосередковано впливає на діяльність інших судів через роз'яснення вищих ланок судової влади. Часто трапляється, що сторони судового процесу, обґрунтовуючи свої вимоги, посилаються на вказані вище роз'яснення. Суд, звичайно, може прийняти чи не прийняти до уваги доводи сторін. Незважаючи на те, що ст.39 Закону України "Про судоустрій України" вказує, що вищий спеціалізований суд дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції, на практиці суди здебільшого продовжують керуватися роз'ясненнями вищого суду в обов'язковому порядку.
Подобные документы
Загальна характеристика законодавства в англосаксонській правовій системі, поняття законодавства та його особливості. Роль прецеденту у судовій практиці. Співвідношення судового прецеденту та нормативно-правового акту в системі англійського права.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 29.05.2013Поняття та класифікація джерел права. Джерела права в гносеологічному значенні. Характеристика, види і форми нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти у часі, просторі, по колу осіб. Джерела права, їх історичний розвиток. Правовий прецедент.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 14.04.2012Сутність правоутворення як процесу виникнення і становлення права. Поняття, місце, види і функції судової практики. Значення і роль судового прецеденту у формуванні і розвитку права України і країн романо-германської та англо-американської правової сім’ї.
контрольная работа [35,5 K], добавлен 13.01.2014Становлення романо-германської правової системи. Структура права у державах романо-германської правової сім’ї. Форми (джерела) права у державах романо-германської правової сім’ї, характеристика систем права цих держав: Італыя, Швейцарія, Бельгія.
курсовая работа [44,5 K], добавлен 12.02.2008Юридична діяльність у країнах англо-американської правової сім’ї, її особливості порівняно з країнами романо-германської правової сім’ї. Система федеральних судів та їх повноваження. Законодавче регулювання адвокатської діяльності та кадрової роботи.
реферат [19,2 K], добавлен 29.04.2011Класифікація правового прецедента за: способом виникнення, суб’єктом правозастосовної нормотворчості. Розвиток англо-американського типу правової системи. Правовий прецедент в Україні. Співвідношення закону і прецедента в англо-американських державах.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 07.01.2014Судебный прецедент в странах общего права и в романо-германской правовой семье. Понятие и признаки судебного прецедента, его отличие от судебного казуса. Споры о практической применимости материалов судебной практики в качестве источников права в России.
курсовая работа [41,2 K], добавлен 06.04.2013Історико-правові передумови становлення судового прецеденту в англійському праві. Характеристика і види судового прецеденту. Судова система Великої Британії, співвідношення закону і прецеденту. Місце і роль прецеденту в сучасному англійському праві.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 07.10.2010Понятие и основные виды форм права как одного из ключевых понятий теории государства и права. Прецедент как увековеченный принцип и норма права. Судебный и административный прецеденты. Классификация особенностей действия судебного прецедента во времени.
курсовая работа [78,3 K], добавлен 14.01.2015Форма і джерело права: аспекти співвідношення. Ознаки, види правового звичаю у правовій системі. Ставлення до правового звичаю як джерела права в Україні. Структура правового прецеденту, його основні елементи та риси. Характеристика форм права в Україні.
курсовая работа [55,0 K], добавлен 05.01.2014
