Поняття опіки та піклування у законодавстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

План

Вступ

Розділ 1. Поняття опіки та піклування у законодавстві України

1.1 Поняття термінів «опіка», «піклування»

1.2 Зміст опіки та піклування у цивільному праві України

Розділ 2. Встановлення, припинення опіки та піклування та взаємовідносини суб`єктів цих відносин

2.1 Встановлення опіки та піклування

2.2 Права та обов`язки суб`єктів правовідносин з опіки та піклування.

2.3 Припинення опіки та піклування

Розділ 3. Проблеми правового реформування опіки та піклування в Україні

3.1 Проблеми правового реформування сімейних форм утримання та виховання дітей

3.2 Патронат над дітьми

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У даній курсовій роботі ми розглянемо та з`ясуємо сутність та зміст інституту опіки та піклування,а також реформування щодо цього інституту.

Об'єктом курсової роботи є правовідносини, які виникають у процесі встановлення та здійснення опіки та піклування щодо осіб, котрі в силу певних причин не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. опіка піклування цивільний право

Предметом дослідження є опіка та піклування як спосіб охорони прав та інтересів осіб, які на підставі об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Водночас, крім загальних цілей опіки та піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, -- неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайнових і майнових Інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).

Інститут опіки та піклування потребує реформування,особливо наприклад, щодо розвитку альтернативних форм соціалізації дітей-сиріт у контексті реформування державної системи опіки. Адже криза сучасної сім'ї негативно позначилась на стані дитинства в державі, що призвело до зростання соціального сирітства та збільшення чисельності дитячих будинків та шкіл-інтернатів.

Дієвий механізм у системі реформування державної системи опіки є поширення практики прийомних родин, будинків сімейного типу та усиновлення.

Проблеми опіки та піклування як правового інституту широко досліджувалися у радянському цивільному та сімейному праві Н.М. Єршовою, О.Й. Пергамент, Г.М. Нечаєвою та ін. Однак усі ці наукові пошуки переважно зводились до дослідження опіки та піклування як правової форми виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування, на основі доктрини публічності.

У цивільно-правовій літературі вони висвітлювалися названими авторами в основному у зв'язку з дослідженням загальних проблем правосуб'єктності фізичних осіб.

Спеціального дослідження інституту опіки та піклування не проводилося. У сучасному цивільному праві недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю опікунських правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права.

Новели нового Цивільного кодексу України щодо опіки та піклування також потребують серйозного науково-практичного дослідження і зваженого доопрацювання.

Опіка та піклування є багатоаспектним соціально-правовим явищем.

У зв'язку з цим опіка та піклування має декілька змістових визначень і може розглядатися як:

а) правовий інститут;

б) спосіб охорони (захисту) особистих прав певних категорій осіб;

в) вид правової допомоги з боку держави особам, які не можуть самостійно здійснювати свої особисті та майнові права.

Отже,метою дослідження курсової роботи є комплексний теоретичний аналіз опіки та піклування як способу охорони прав фізичних осіб, обґрунтування пропозицій щодо реформи та вдосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо встановлення, здійснення та припинення опіки та піклування.

Розділ 1. Поняття опіки та піклування у законодавстві України

1.1 Поняття термінів «опіка», «піклування»

Що означають терміни «опіка», «піклування»?

Опіка та піклування -- це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах.

Органи опіки та піклування зобов'язані:

1) вирішувати питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

2) здійснювати нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

3) забезпечувати тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування;

4) розглядати спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

5) вживати заходів щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;

6) брати участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;

7) здійснювати іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребують захисту.

Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Встановлюється, що всі установи та особи, яким стало відомо про існування осіб, котрі підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Останні протягом місячного строку з моменту, коли вони дізналися про необхідність встановлення опіки і піклування, мають винести відповідне рішення.Опікунами, піклувальниками призначають лише повнолітніх дієздатних осіб за їхньою письмовою заявою і з урахуванням бажання самого підопічного.

Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на вчинення цими особами правочинів відповідно до закону.

Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють від зловживання інших осіб.

Зразок посвідчення опікуна

ПОСВІДЧЕННЯ ОПІКУНА

Дане посвідчення видане громадянці Співак Марії Іванівні, яка мешкає в М.Дніпропетровську за адресою ...., у тому, що вона згідно з постановою державної районної адміністрації Кіровського району м. Дніпропетровська від 17 травня 2003 р. за № 16 призначена опікуном над малолітнім Щуром Антоном Івановичем, який народився 2 лютого 1995 р., і над його майном.

На опікуна покладається обов'язок турбуватись про виховання навчання, підготовку до суспільно корисної діяльності малолітнього, а також захищати і охороняти особисті та майнові права, бути його представником у суді і всіх державних установах без пред'явлення якихось повноважень, крім даного посвідчення.

Голова адміністрації.

1.2 Зміст опіки та піклування у цивільному праві України

Як зазначалося раніше, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.

Конкретний перелік органів опіки і піклування передбачено Правилами опіки і піклування.¹ Див: Наказ «Про затвердження Правил опіки та піклування» № 34/166/131/88 від 26.05.99. Відповідно до цього акту опіка і піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) Рад покладається: щодо неповнолітніх -- на відділи утворення; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, -- на відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я -- на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

До опікунської ради входять депутати, представники закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Опікунська рада попередньо розглядає питання про: влаштування неповнолітніх, які за станом здоров'я потребують догляду та не можуть захищати свої права та інтереси; встановлення опіки над неповнолітніми у віці до 14 років, які лишилися без батьківського піклування, і над повнолітніми особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; встановлення піклування над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років, над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права; встановлення опіки над майном підопічної особи; розподілі майна, яке належить неповнолітньому, і встановленню над ним опіки; повернення належного неповнолітнім або недієздатним особам майна, яким незаконно заволоділи родичі або сторонні особи, відшкодування шкоди, заподіяної цими особами; позбавлення батьків або усиновителів, які ведуть аморальний спосіб життя та негативно впливають на виховання неповнолітніх, прав на виховання; відібрання неповнолітнього у батьків, якщо подальше перебування дитини в сім'ї загрожує її життю, здоров'ю, правильному моральному вихованню; скасування акту усиновлення (удочеріння); повернення батькам дітей особами, які утримували їх у себе без законних на те підстав.

Для того, щоб громадянин мав змогу вступити на захист своїх порушених особистих та майнових прав, він повинен володіти цивільною дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати цивільних прав та приймати на себе обов'язки.

Для того, щоб особа мала здатність здійснювати юридичне значимі дії та нести за неправомірні вчинки відповідальність, вона повинна повністю усвідомлювати свої дії та бути здатною ними керувати. Тому наявність дієздатності у особи залежить від віку та стану її здоров'я.

Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки виникає у повному обсязі з досягненням повноліття, тобто по досягненню вісімнадцятирічного віку.

Оскільки законодавство України в окремих випадках дозволяє вступ до шлюбу до досягнення шлюбного віку, то особи в цьому випадку набувають дієздатності в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.

Ті громадяни, які взмозі своїми діями набувати цивільні права та нести обов'язки, є дієздатними, отже, вони самі і без сторонньої допомоги взмозі ставати на захист своїх прав та інтересів.

У випадках, коли громадяни з тих чи інших причин (неповноліття, хвороба, похилий вік) не мають можливості самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, над ними встановлюється опіка чи піклування, і тоді їх інтереси відстоюють опікуни чи піклувальники.

Під встановленням опіки чи піклування слід вбачати призначення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції.

Опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.

Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Розділ 2. Встановлення, припинення опіки та піклування та взаємовідносини суб`єктів цих відносин

2.1 Встановлення опіки та піклування

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК).

Особи до 14 років (малолітні) мають незначну дієздатність: вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Інші правочини від їх імені й у їх інтересах вчиняють їхні батьки, усиновлювачі, опікуни. Тому, якщо в малолітніх, тобто в осіб до 14 років, немає батьків (усиновлювачів) чи батьки не в змозі здійснювати над цими особами піклування, над ними встановлюється опіка. Опіка також установлюється над фізичними особами, що визнані недієздатними. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної особи й у його інтересах вчиняє опікун. Тому, у випадку визнання особи недієздатною, над нею встановлюється опіка.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Особи у віці від 14 до 18 (неповнолітні) володіють неповною цивільною дієздатністю. Якщо неповнолітні позбавлені батьківського піклування, над ними встановлюється піклування. Піклування також установлюється над особами, обмеженими в цивільній дієздатності. Особи, обмежені в цивільній дієздатності мають менший обсяг цивільної дієздатності в порівнянні з обсягом дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх). Тому у випадку обмеження дієздатності фізичної особи над нею установлюється піклування.

Ст. 60 ЦК установлює нове положення, відповідно до якого у випадку визнання особи недієздатною, опіку над ним установлює суд. Суд також установлює піклування над фізичною особою у випадку обмеження її цивільної дієздатності і встановлює опіку над малолітнім і піклування над неповнолітньою фізичною осо-бою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що ці особи позбавлені батьківського піклування.

За чинним законодавством і спеціальним нормативним актом опіка і піклування в усіх випадках встановлюється органами опіки і піклування (п.3.1 Правил опіки і піклування). Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною і піклування у випадку визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються в порядку окремого провадження судом з обов'язковою участю представника органів опіки і піклування (гл. 34 ЦПК). Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши що діти позбавлені батьківського піклування, установлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку і над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) -- піклування.

Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою ст. 60 ЦК.

Орган опіки і піклування встановлює опіку над малолітньою фізичною особою і піклування над неповнолітньою фізичною особою. Опіка і піклування над зазначеними особами встановлюється, якщо ці особи позбавлені батьківського піклування (ст. 243 СК). При призначенні опікуна (піклувальника) береться до уваги його можливість виконувати опікунські обов'язки, їхні взаємини (п. 3.1 Правил опіки і піклування). Це пояснюється метою опіки і піклування, що встановлюється з метою забезпечення особистих і майнових прав і інтересів малолітніх і неповнолітніх фізичних осіб, а також повнолітніх фізичних осіб, що за станом свого здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування також є виховання неповнолітніх, які залишилися без батьківського піклування. Тому необхідно враховувати особисті якості особи, що призначається опікуном або піклувальником, і його взаємини з підопічним.

Ст. 62 ЦК передбачає, що опіка і піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, що має потребу в опіці чи піклуванні або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Аналогічнеположення передбачене п. 2.4. Правил опіки і піклування. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному насе-леному пункті, де особа постійно, чи переважно тимчасово проживає .

Ст. 63 ЦК установлює загальне правило, відповідно до якого опікуна і піклувальника призначає орган опіки і піклування. Аналогічне положення передбачено п. 3.1. Правил опіки і піклування. Виняток із цього правила передбаче-но у ст. 60 ЦК. Рішення про встановлення опіки і піклування має бути прийняте не пізніше, ніж у місячний термін з того моменту, коли відповідному органу опіки і піклування стане відомо про необхідність встановлення опіки і піклування (ч. 2 п. 2.4 Правил опіки і піклування).

Інститут опіки і піклування спрямований на заповнення відсутньої чи недостатньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Разом із тим, завданням цього інституту є охорона особистих і майнових прав і інтересів підопічних, турбота про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду і забезпечення їхнього лікування. Стосовно неповнолітніх фізичних осіб, завданням інституту опіки і піклування є також забезпечення відповідного виховання неповнолітніх. Тому, при призначенні опікуном чи піклувальником, необхідно враховувати його особисті якості, можливість належно здійснювати функції опікуна або піклувальника. Опікунами і піклувальниками можуть бути тільки цілком дієздатні фізичні особи. Опікун чи піклувальник може бути призначений тільки при наявності його письмової заяви. Опікуном і піклувальником призначаються переважно особи, що знаходяться в сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих відносин між опікуном, піклувальником і підопічним, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опіки над малолітнім і призначенні піклувальника, береться до уваги бажання підопічних. У п. 3.1 Правил опіки і піклування передбачено, що бажання підопічного враховується при досягненні ним від-повідного віку (10 років). Частина 5 ст. 63 ЦК передбачає, що особі може бути призначений один чи кілька опікунів чи піклувальників. Такий стан може бути, наприклад, коли в особи, над якою установлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості. У цьому випадку опіка над цим майном установлюється за місцем перебування цього майна (ч. 1 ст. 74 ЦК).

Особі, призначеній опікуном чи піклувальником, видається відповідне посвідчення. Зокрема, необхідний акт обстеження умов життя майбутнього опікуна чи піклувальника, акт обстеження життя особи, що має потребу в опіці і піклуванні, й опис його майна, копія свідоцтва про народження особи, що має потребу в опіці чи піклуванні, довідка про стан здоров'я особи, що має потребу в опіці і піклуванні, і майбутнього опікуна (піклувальника) та інші документи.

Установлення над дитиною опіки і піклування або встановлення над недієздатною особою опіки може бути підставою для придбання громадянства України . Див: ст 12,13 Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа (ст. 64 ЦК):

яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (ст. 65 ЦК).

З метою забезпечення особистих і майнових прав і інтересів осіб, що потребують опіку і піклування, ст. 65 ЦК передбачає, що до встановлення опіки чи піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку чи піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки і піклування. Таке здійснення опіки і піклування носить тимчасовий характер і припиняється у випадку призначення опікуна чи піклувальника.

Частина 2 ст. 75 ЦК передбачає, що орган опіки і піклування може звільнити піклувальника клувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлене піклування. Рішення органів опіки і піклування про відмову в заяві, про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника у відповідності до ст. 55 і 124 Конституції України, може бутиоскаржене безпосередньо в суді.Частина 3 ст. 75 ЦК передбачає, що суд, за заявою органів опіки і піклування, може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у випадку невиконання цією особою його обов'язків, а також у випадку приміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу органа соціального захисту.

2.2 Права та обов`язки суб`єктів правовідносин з опіки та піклування

Суб'єкти відносин з опіки і піклування перебувають у певних зв'язках між собою. В основу таких зв'язків покладаються морально-етичні і правові засади. Саме з допомогою правового регулювання досягаються охорона та захист інтересів підопічних осіб у сфері створення для них необхідних побутових умов, забезпечення житлом, предметами звичайної домашньої обстановки, організації їх культурного дозвілля. Дотримуючись норм права, органи опіки і піклування здійснюють контроль за діяльністю опікунів (піклувальників) щодо дітей, переданих на їх виховання.

При визначенні прав та обов'язків з опіки і піклування законодавець виходить із того, що головною фігурою в цих відносинах є дитина, над якою встановлено опіку або піклування. Тому чітке визначення її прав набуває особливого значення в системі прав та обов'язків учасників відносин з опіки та піклування.

Згідно зі ст. 247 СК дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника. Цьому праву кореспондується обов'язок опікуна (піклувальника) проживати разом з підопічним. Враховуючи, що згідно з п. 3 ст. З СК права члена сім'ї має одинока особа - опікун (піклувальник) має право вибору - поселити дитину в оселю, де він проживає, або поселитись на житлову площу підопічного. Цей вибір залежить від багатьох чинників - наявності в опікуна (піклувальника) інших членів сім'ї, рівня забезпеченості його сім'ї житлом, наявності житла в підопічного тощо. Роздільне проживання опікуна й підопічного орган опіки і піклування може допустити лише як виняток, коли воно не може негативно позначитись на вихованні дитини. При вирішенні спорів про місце проживання підопічного необхідно враховувати правило, зазначене в п. 3 ст. 160 СК про вибір неповнолітнім місця свого проживання.

Підопічний має право на піклування з боку опікуна (піклувальника). Здійснюючи це право підопічного, опікун (піклувальник) зобов'язаний не тільки створювати належні побутові умови підопічному, але й забезпечувати догляд за ним з тим, щоб він не вчиняв дій на шкоду собі й іншим, дбати про стан його здоров'я.

Підопічний має право на забезпечення йому умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до його людської гідності. Забезпечуючи це право опікуни (піклувальники) повинні піклуватися про фізичний розвиток підопічного, дбати про його навчання в школі та інших навчальних закладах, про підготовку його до суспільно корисної праці.

Опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати підопічного в дусі любові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитись з повагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.

За підопічним зберігається право користування житлом, в якому він проживав до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла підопічний має право на його отримання позачергово. Це право підопічного забезпечується органами опіки і піклування в порядку, передбаченому п. 6.1-6.5 Правил.

Опікуни (піклувальники) несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання опікунських обов'язків відповідно до закону.

Для здійснення опіки (піклування) опікун повинен мати певні права і обов'язки. Враховуючи, що деякі з таких обов'язків були уже раніше розглянуті, зупинимось на правах та інших обов'язках опікуна (піклувальника).

Опікун (піклувальник) має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Це право опікуна (піклувальника) випливає з його обов'язку проживати разом з підопічним.

Опікуни і піклувальники мають право вимагати по суду повернення підопічних їм дітей не тільки від сторонніх осіб і родичів дітей (дідів, баб, тіток, дядьків та ін), але й від батьків цих дітей, які незаконно їх утримують.

Право опікуна (піклувальника) управляти майном підопічного. Під управлінням майном підопічного слід розуміти будь-які дії опікунів (піклувальників), спрямовані на підтримання у належному порядку об'єктів нерухомості, іншого майна, яке належить підопічному, вжиття заходів до його своєчасного ремонту, сплати різного роду платежів, передбачених законом. До управління майном підопічного необхідно віднести вирішення питань про відчуження майна, яке стало непотрібним чи зайвим для підопічного, та вжиття заходів, які забезпечують схоронність іншого майна підопічного. Усі дії по управлінню майном опікуни і піклувальники повинні виконувати в межах наданих їм прав і з точним додержанням покладених на них законом обов'язків. Порядок управління майном визначається Правилами.

На опікунів і піклувальників не покладаються обов'язки утримувати підопічних дітей. Хоча, якщо опікуном (піклувальником) призначається баба (дід) дитини, її брат (сестра), вітчим (мачуха), інші особи, у сім'ях яких виховувалась дитина і які за певних умов законом зобов'язані утримувати дитину (ст. ст. 265, 267, 268, 269 СК), на них може бути покладений обов'язок утримувати підопічних, але виконувати цей обов'язок вони повинні не як опікуни (піклувальники).

Для утримання підопічних опікун має право розпоряджатись сумами, які належать підопічним у вигляді аліментів, допомог, інших поточних надходжень або прибутків від належного їм майна. Піклувальник дещо обмежений у таких правах. Він має право отримувати перелічені вище кошти і витрачати їх на утримання підопічних, якщо цього вимагають інтереси зазначених осіб.

Підопічні, які досягли чотирнадцяти років, розпоряджаються своєю заробітною платою, стипендією та іншими доходами самостійно. Необхідно мати на увазі й те, що часто буває так, що тих коштів, які надаються для утримання підопічних, недостатньо, і опікуни (піклувальники) несуть додаткові витрати на утримання підопічних. Хоча такі дії не випливають безпосередньо із закону, але вони засновані на морально-етичних засадах суспільства.

Як уже зазначалось, основним обов'язком опікуна (піклувальника) є обов'язок по вихованню дитини, але він набагато вужчий від обов'язку батьків (усиновителів) підопічного. Наприклад опікун (піклувальник) не має права давати своє прізвище і по батькові дитині, не має права без дозволу органу опіки і піклування передавати дитину іншим особам.

Обов'язок опікуна (піклувальника) по захисту прав та інтересів підопічних дітей полягає у представництві їх інтересів у відповідних державних, громадських та інших організаціях та установах, а також у відносинах за участю громадян. Однак при визначенні прав і обов'язків опікуна (піклувальника) щодо захисту майнових інтересів підопічних необхідно враховувати вік останніх. Так, опікун є законним представником малолітнього і здійснює від його імені і в його інтересах усі необхідні правочини. Але це - особливий вид представництва. Воно виникає незалежно від волі підопічного. Опікун не може відмовитись від виконання представницьких функцій щодо підопічного.

Піклувальник на відміну від опікуна не виступає від імені підопічного і не перекриває його своїми діями, а надає допомогу неповнолітньому при здійсненні ним своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняє підопічного від зловживань з боку третіх осіб. Діяльність опікуна (піклувальника) по захисту прав підопічного хоча і випливає з обов'язку виховання дітей, але обмежується законодавством. Так, згідно з п. 4.7 Правил опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати правочини, а піклувальник - давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. До правочинів, які виходять за межі побутових, Правила відносять: правочини, що вимагають нотаріального посвідчення та спеціальної реєстрації; правочини про відмову від майнових прав, які належать підопічному; правочини про поділ майна; правочини про поділ, обмін та продаж житлової площі, видачу письмових зобов'язань. Зазначений перелік таких правочинів не є вичерпним. До нього можуть бути віднесені й інші правочини.

Органи опіки та піклування мають право, якщо це потрібно для захисту інтересів підопічних, обмежувати право опікуна (піклувальника) на розпорядження вкладами, внесеними будь-ким на ім'я підопічного.

Опікун (піклувальник) подає щорічно, не пізніше 1 лютого, до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік щодо захисту прав та інтересів підопічних дітей, у тому числі щодо збереження належного їм майна. Після припинення опіки та піклування опікун (піклувальник) подає загальний звіт про свою діяльність.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю опікунів (піклувальників) шляхом планових відвідувань осіб, які перебувають під опікою (піклуванням).

Періодичність таких відвідувань установлюється окремим графіком, але не частіше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через 3 місяці після встановлення опіки (піклування) (п. 4.14 Правил).

Про результати перевірки складається акт у двох примірниках, один з яких зберігається в органах опіки і піклування та є підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника), а інший передається опікуну (піклувальнику).

Орган опіки та піклування зобов'язаний, а особа, стосовно якої припинено опіку (піклування), мають право вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування збитків, завданих підопічному недобросовісним виконанням опікуном або піклувальником своїх обов'язків. Відповідальність опікуна чи піклувальника за шкоду, заподіяну підопічному, визначається загальними правилами цивільного законодавства.

2.3 Припинення опіки та піклування

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦК підставою для припинення опіки є передача малолітнього батькам чи усиновлювачам. У цьому випадку відпадає підстава для продовження опіки, тому що згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми фізичними особами, що позбавлені батьківського піклування. У випадку передачі малолітнього батькам чи усиновлювачам, орган опіки і піклування приймає про це відповідне рішення. Підставою припинення опіки є також досягнення підопічним чотирнадцяти років. Особа, що виконує обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення про це (ч. 2 ст. 76 ЦК.). Підставою припинення опіки також є поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, що була визнана недієздатною (ч. З ст. 76ЦК). У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, що вступило в законну силу, є підставою для рішення органа опіки і піклування про припинення опіки (ч. 4 ст. 260 ЦПК).

Також опіка припиняється у випадку смерті опікуна або піклувальника.У цьому випадку не потрібно рішення органа опіки і піклування.

Згідно зі ст. 77 ЦК підставою для припинення піклування над особою є: досягнення особою повноліття; реєстрація шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітньому повної дієздатності; поновлення дієздатності фізичної особи, дієздатність якої була обмежена. У всіх цих випадках піклування припиняється незалежно від волі піклувальника. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, що позбавлені батьківської опіки, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності (ст. 59 ЦК). Тому, коли фізична особа стає цілком дієздатною, підстави для продовження піклування припиняються. Відновлення дієздатності особи, дієздатність якої була обмежена, відбувається за рішенням суду (ч. 2 ст. 260 ЦПК). У цьому випадку рішення суду, що вступило в законну силу, про відновлення дієздатності особи є підставою для рішення органа опіки і піклування про припинення піклування (ч. 4 ст. 260 ЦПК).

Також піклування припиняється внаслідок смерті підопічного або піклувальника. У цьому випадку рішення органа опіки і піклування не потрібно.

Отже:

Підставами для припинення опіки є:

- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок психічного захворювання;

- повернення малолітнього на виховання батькам;

- смерть підопічного;

- смерть опікуна.

Виходячи зі змісту п. 5.4 Правил, слід вважати, що по досягненні дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки, пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування.

При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки, потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу опіки і піклування.

Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється:

- по досягненні підопічним вісімнадцяти років;

- при реєстрації неповнолітнім шлюбу;

- унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням;

- унаслідок смерті піклувальника.

В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично.

Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності, пов'язані з реєстрацією шлюбу. Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для жінки, - 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою. У тих випадках, коли опікуну чи піклувальнику внаслідок збігу обставин стало важко виконувати обов'язки по опіці і піклуванню, він вправі просити орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного про звільнення його від цих обов'язків або ж органи опіки і піклування з власної ініціативи можуть звільнити опікуна чи піклувальника від виконання цих обов'язків.

Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.

Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків.

Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях (заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном) або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Розділ 3. Проблеми правового реформування опіки та піклування в Україні

3.1 Проблеми правового реформування сімейних форм утримання та виховання дітей

Причини, через які діти залишаються без батьківського піклування та виховання, різні, але наслідок один -- дитина позбувається конституційного права на сімейне виховання. Необхідно усвідомити, що в результаті позбавлення сімейного оточення порушується одне з базових прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини, яка для України набула чинності 27 вересня 1991 р. Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, грунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави.

Складовою концепції розвитку українського суспільства є державна політика захисту дитинства, закріплена у Конституції України, Кодексі про шлюб та сім'ю та інших нормативно-правових актах. Незаперечним є те, що людство не знайшло жодних форм догляду за дитиною, які змогли б замінити батьківську турботу та сімейне оточення. Тому діяльність держави повинна бути спрямована на створення таких правових форм утримання і виховання названих дітей, що здатні були б до певної міри замінити сім'ю. Всі форми опіки та піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, можуть лише пом'якшити негативний вплив становища на дитину, в якому вона опинилась, а не компенсувати повністю відсутність її сім'ї.

Згідно з чинним законодавством України сьогодні діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, мають можливість потрапити у сім'ю шляхом їх усиновлення (удочеріння); влаштування під опіку (піклування) у сім'ю; влаштування до дитячого будинку сімейного типу; в прийомну сім'ю.

Щодо правового інституту опіки та піклування над такими дітьми -- це одна з правових форм, яка забезпечує їм можливість перебування та виховання у сім'ї. Але існуючі правила опіки і піклування, затверджені у 1971 р., до цього часу не піддавалися змінам, визнані застарілими та не відповідають потребам дітей. Життєвий досвід вказав на неспроможність функціонування зазначеного правового інституту, про що свідчать непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. До того ж, як не прикро, близькі дитині люди змушені віддавати її до державного інтернатного закладу, за браком коштів.

Слід зазначити, що перебування дитини на повному державному утриманні потребує значно більших сум, ніж призначення допомоги опікуну. Матеріальне підтримання даного інституту розвантажило б державні інтернатні заклади.

Однією із сімейних форм влаштування вказаних дітей, яка за час свого існування так і не набрала бажаних масштабів, є утримання та виховання їх у дитячих будинках сімейного типу. Нині в Україні створено і функціонує 91 такий будинок.

Досвід функціонування таких будинків свідчить, що правові норми в цій галузі не задовольняють в повному обсязі потреб, які виникають на практиці, та залишають неврегульованими окремі аспекти їх діяльності. У разі неналежного виконання батьками-вихователями своїх обов'язків вони відсторонюються органами опіки і піклування від виховання дітей.Позитивним зрушенням у реалізації права дитини на сімейне виховання є запровадження у 1998 р. в Україні інституту прийомної сім'ї (порядок створення, функціонування та припинення діяльності її регламентується Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України). Див:Положення «Про затвердження експерименту з утворення прийомних сімей у Запоріжській обл. та затвердження Положення про прийомну сім`ю» від 2 березня 1998р.№241. Згодом експеримент поширений ще на п'ять областей, і сьогодні вказані сім'ї існують у Запорізькій, Львівській, Одеській, Харківській областях, Автономній Республіці Крим та в м. Києві.

Прийомна сім'я -- це та, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання. Загальна кількість дітей у такій сім'ї,

Порівнюючи тридцятирічний досвід існування прийомних сімей у Великобританії, Фінляндії та Нідерландах, Україна перебуває на шляху становлення даного інституту.

На державному рівні потрібно усвідомити, якщо держава делегує сім'ї обов'язки з утримання і виховання дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, то повинна і надати цій сім'ї належну матеріальну підтримку.

На теперишній час затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 1242 «Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Метою цієї Програми є створення у період до 2017 року умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування .

У ході виконання Програми передбачається:

-здійснити реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в інтересах кожної дитини;

-приймати рішення стосовно влаштування кожної дитини в сім'ю громадян для усиновлення, під опіку та піклування, в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу та до закладів на основі комплексної оцінки її потреб;

-забезпечити пріоритетність влаштування дитини в сім'ю громадян;

-влаштовувати дитину перших років життя до закладу, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю громадян;

-здійснювати переміщення дітей із закладу в заклад лише у тому разі, коли не існує можливостей для поліпшення їх стану в інший спосіб;

-забезпечити дотримання принципу родинного походження при влаштуванні дітей в сім'ї громадян і до закладів.

Реформування системи закладів проводиться чотирма етапами:

-перший -- вивчення і поширення відповідного міжнародного досвіду, удосконалення діяльності закладів, запровадження влаштування дітей в сім'ї громадян (один рік);

-другий -- створення нормативно-правової бази, регулювання діяльності закладів, пошук додаткових джерел для фінансування заходів, визначених Програмою, в тому числі за участю міжнародних організацій (один -- два роки);

-третій -- утворення закладів нового типу, переведення до них дітей,перепідготовка педагогічних та соціальних працівників (три -- чотири роки);

-четвертий -- перепрофілювання закладів та оптимальне їх використання (сім -- вісім років).

Виконання Програми дасть можливість:

-забезпечити дотримання державних гарантій та конституційних прав дітей;

збільшити кількість дітей, повернутих в біологічну родину та усиновлених громадянами України;

-піднести в суспільстві престиж та авторитет сімей усиновителів;

-запровадити єдиний механізм фінансового забезпечення дітей;

-зменшити кількість дітей, вилучених із сімейного середовища;

-посилити відповідальність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за соціальний захист дітей;

-зменшити кількість дітей, направлених до закладів;

-збільшити кількість дітей, влаштованих у сім'ї громадян за місцем походження дитини;

-створити умови для забезпечення реалізації права дитини на збереження або поновлення контактів з біологічною родиною, родинним оточенням у тому разі, коли це не шкодить її інтересам;

-підвищити фаховий рівень соціальних працівників.

Однак поки що державна система опіки та піклування в Україні не відповідає реаліям сьогодення та не забезпечує в повному обсязі гарантій прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини.

3.2 Патронат над дітьми

Патронат - альтернативна форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Сімейним Кодексом України відновлено інститут патронату.

Якщо проаналізувати мету закріплених форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, їх сутність, то можна дійти висновку, що кожна з них, хоча і спрямована на поліпшення долі дітей, проте має свої особливості.

Так, від усиновлення патронат над дітьми відрізняється наступним:

- усиновлення, на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім'ї;

- при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах доньки чи сина і між дитиною і усиновлювачем виникають відносини, що прирівнюються до батьківських. При патронаті батьківських прав не виникає, а дитина передається лише на виховання;

- підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, авідносини між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування;

- патронат, на відміну від усиновлення, припиняється при досягненні дитиною повноліття;

- патронатний вихователь, на відміну від усиновлювача, отримує плату за виховання;

- між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов'язань, як це відбувається при усиновленні;

- патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і навпаки, усиновлення припиняє змогу встановлення патронату.

Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється наступним:

- патронатний вихователь отримує, на відміну від опікуна (піклувальника), плату за виконання своїх зобов'язань;

- між дитиною і патронатним вихователем складаються тісніші зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном;

-опікун - законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатний вихователь - лише у сфері процесуальних відносин.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого - патронатний вихователь.

За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються такі цивільно-правові категорії як: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо.

Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватися положення зобов'язального права, тому що:

-по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;

-по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;

-по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства. Свою специфіку має і стадія підготовки такого договору.

Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки та піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору - одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів.

Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання. На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.

Обов'язком органу опіки та піклування є своєчасна плата за виховання дитини. Розмір такої плати встановлюється за домовленістюсторін при укладанні договору про патронат. Спеціального законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру такої плати поки що немає.

Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов'язку надавати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена. Договір про патронат - це відплатний цивільно-правовий договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, як правило, щомісячною. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини - це різні речі.

У разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини. Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому тут правонаступництво неможливе.

Передбачена можливість відмови від договору вихователя або дитини, якій виповнилося 14 років, без зазначення наявних для цього причин. Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору мають виконуватися до влаштування дитини. Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися від договору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята у сім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування. Сторонам надано право розірвати договір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків.