Інвестиційний договір та правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій.

Термін «інвестиція» походить від лат. invest, що означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу є одержуваний прибуток. Обидва процеси - вкладення капіталу та одержання прибутку - відбуваються у певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Окремі автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

1. Інвестиційні правовідносини:поняття, зміст та особливості

Правовідносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестиційної діяльності (реалізації інвестицій), умовно можна називати інвестиційними правовідносинами.

Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, що мають особливості, пов'язані зі специфікою інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Як вже зазначалося, інвестиційні відносини безпосередньо пов'язані з відносинами власності, оскільки передбачають володіння, користування та розпорядження інвестиціями й отриманим в результаті цього прибутком (доходом).

Суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори та інші учасники інвестиційної діяльності.

Частина 2 ст. 5 Закону «Про інвестиційну діяльність» визначає інвесторів як таких учасників інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Своєю чергою інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Залежно від виду інвестицій (портфельні, фінансові чи стратегічні, внутрішні чи зовнішні) відповідно розрізняють портфельних, фінансових та стратегічних інвесторів, а також внутрішніх й іноземних.

Крім інвесторів учасниками інвестиційних правовідносин можуть виступати:

* виконавці - суб'єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

* банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

* інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);

* органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об'єднання тощо);

* органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності (в т. ч. Державний комітет України у справах архітектури, містобудування та житлової політики).

О.Р. Кібенко вирізняє ще таких учасників інвестиційних правовідносин, як одержувач інвестицій (особа, яка отримала від інвестора у власність або в користування майно, майнові права та інші цінності, що мають ринкову вартість, і використовує їх у власній господарській діяльності, включаючи подальше інвестування) та інвестиційний посередник (суб'єкт підприємницької діяльності, що на договірних підставах отримав від інвестора майно, майнові права та інші цінності для подальшого інвестування, яке здійснюється на професійних засадах).

Об'єкти інвестиційних правовідносин - це об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в які вкладаються інвестиції (виробництво, підприємства, господарські товариства, основні фонди, техніка, технології, соціальна сфера, довкілля тощо).

Зміст інвестиційних правовідносин - права та обов'язки інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, що визначаються законом та укладеними між зазначеними особами договорами.

Стаття 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає основні права суб'єктів інвестиційної діяльності, в т. ч. загальні для всіх учасників такої діяльності права:

* на розміщення інвестицій в будь-які об'єкти, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено законодавством України;

* самостійно визначати цілі, напрями, види і обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т. ч. шляхом організації конкурсів і торгів;

* за рішенням інвестора володіти, користуватися і розпоряджатися інвестиціями, а також результатами їхнього здійснення відповідно до встановленого законом порядку і умов укладеного між ними (учасниками інвестиційної діяльності) договору;

* залучати фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску у встановленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Окремо за інвестором закріплюються права:

* самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України;

* набувати необхідне для здійснення інвестиційної діяльності майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Основні обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності передбачаються ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Окремо за інвесторами закріплюються такі обов'язки:

* подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій;

* одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

* одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

До загальних обов'язків учасників інвестиційної діяльності належать наступні:

* додержуватися державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

* виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їхньої компетенції;

* подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

* не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати вимоги антимонопольного регулювання;

* для виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця, одержати ліцензію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відносини між учасниками інвестиційної діяльності регулюються укладеним між ними договором, що умовно можна іменувати інвестиційним.

Інвестиційні правовідносини неоднорідні. Залежно від стадій інвестиційного циклу розрізняють:

* правовідносини на передінвестиційній стадії;

* правовідносини на стадії інвестицій - вкладення коштів;

* правовідносини на експлуатаційній стадії. Залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняють інвестиційні правовідносини у сферах:

капітального будівництва;

промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей

народного господарства;

іноземного інвестування;

приватизації;

корпоративного підприємництва;

лізингу.

Узагальнюючи вищесказане можна дати таке визначення інвестиційних правовідносин: інвестиційні правовідносини - це різновид господарських правовідносин, що складаються (виникають) між суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками цієї діяльності) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів і отримання прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту.

Сутність правового регулювання інвестиційної діяльності з метою її стимулювання полягає, з одного боку, в створенні сприятливих умов і гарантій інвесторам, конкурентного середовища на ринках праці, капіталів, товарів, а з другого боку - визначення правового статусу суб'єктів інвестування та їхніх організаційно-правових форм.

2. Поняття інвестиційного договору

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Термін «інвестиційний договір» використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У другому (вузькому) розумінні термін «інвестиційний договір» застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.

Охарактеризуємо спочатку інвестиційний договір у широкому розумінні, а у вузькому розумінні розглядатимемо його в процесі вивчення режиму іноземного інвестування.

Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічний предмет і мету.

Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав)

Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.

Мета інвестиційного договору - це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування - здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату - одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.

Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.

Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.

Залежно від кількості сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні інвестиційні договори.

За критерієм оплатності чи безоплатності розрізняють оплатні та безоплатні інвестиційні договори. Перші мають місце за умовами якщо, інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак останній може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагента (як то має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій). Інвестиційний договір може бути безоплатним у разі, якщо досягається певний соціальний ефект, наприклад, будівництво та облаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.

За часом виконання розрізняють: а) інвестиційні договори з одноразовим та

б) інвестиційні договори з тривалим виконанням.

Договори з одноразовим виконанням передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А інвестиційні договори з тривалим виконанням обов'язково здійснюються протягом тривалого часу.

За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів: а) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності;

б) договори про передання майна у користування метою здійснення інвестицій;

в) договори про передання майнових прав;

г) договори про спільну підприємницьку діяльність;

д) договори про виробничу кооперацію;

е) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності;

є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;

ж) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;

з) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності;

й) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт;

і) договори економічної концесії: застосовуються переважно в країнах, що розвиваються або запроваджують ринкові економічні відносини, являють собою спеціальний дозвіл у формі привілею, який надається державою в особі уповноважених органів інвесторам, насамперед іноземним, на інвестиційну діяльність, пов'язану з економічним розвитком держави, що надає такий привілей.

Поділ інвестиційних договорів на види має певне практичне значення: договори, що належать до одного виду мають подібний правовий режим.

Функції інвестиційного договору

Інвестиційний договір виконує усі притаманні господарському договору функції:

* регулятивну, оскільки регулює відносини між сторонами, враховуючи специфіку відносин контрагентів - учасників інвестиційної діяльності в межах закону, а якщо останній взагалі не регулює певні умови чи порядок здійснення інвестиційної діяльності, то й доповнює прогалини закону (наприклад, щодо конкретного розміру санкцій за порушення умов інвестиційного договору, якщо такі санкції не передбачені законом);

* координаційну, сторони інвестиційного договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між собою його положень;

* інструменту планування (насамперед внутрішньофірмового): за допомогою (на підставі) цих договорів інвестор та інші учасники інвестиційної діяльності планують свою діяльність на певний проміжок часу (час підготовки та виконання договірних зобов'язань);

* контрольну, за допомогою інвестиційного договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності його учасників;

* охоронну, сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і. обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення котроюсь з них своїх договірних зобов'язань.

Для інвестиційного договору притаманна також і специфічна функція - опосередкування відносин, що складаються між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на здійснення інвестицій.

Зміст інвестиційного договору

Зміст інвестиційного договору - це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін;

б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін;

в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відноситься:

1) предмет - інвестиції в будь-якій не заборонній законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова - форма та об'єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків - також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов'язкові: а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов'язання покупця чи б) зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести:

- умови про форми платежу;

визначення порядку виконання та прийняття виконання;

відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань;

порядок розгляду спорів, що виникають сторонами в процесі виконання договору;

обставини, що звільняють сторони від відповідальності;

страхування інвестиційних ризиків і обов'язки щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань.

до випадкових умов можна віднести, наприклад надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.

3. Державне регулювання інвестування у статутні фонди акціонерних товариств

Акціонерна форма інвестиційної діяльності зазнає державного регулювання як і будь-яка інша форма інвестування. Однак державне регулювання порядку створення, функціонування і припинення діяльності акціонерних товариств має свої особливості. Насамперед це стосується ступеня такого регулювання. Він є більш значним порівняно з іншими організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Це зумовлено:

а) значною вагою акціонерних товариств в економічному житті (в цій організаційно-правовій формі функціонує більшість великих і середніх підприємств у країнах ринкової і перехідної економік, в т. ч української економіки);

б) тим фактором, що діяльність АТ зачіпає інтереси значних верств населення - споживачів, найманих працівників, кредиторів, облігаціонерів, а також численних акціонерів, більша частина яких (дрібні акціонери) не має реальної можливості впливати на прийняття рішень в АТ;

в) акумулюванням цими товариствами великих капіталів за рахунок залучення коштів численних інвесторів - акціонерів і (меншою мірою) облігаціонерів;

г) відокремлення в АТ капіталу власності від капіталу функції, що означає здійснення управління справами АТ не всіма власниками акцій, а переважно професіоналами-менеджерами, з яких формується виконавчий орган товариства часто-густо на засадах трудового договору (контракту);

д) тяжінням АТ до монополізму;

е) наявність у АТ статусу інституціонального емітента цінних паперів.

В Україні державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється: на законодавчому рівні - Верховною Радою України, яка приймає нормативні акти вищої юридичної сили, що визначають правовий режим власності, правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; (ст. 92 Конст. України)

Президентом України в межах його компетенції (зокрема, шляхом прийняття указів економічного характеру з неврегульованих законами питань у порядку, передбаченому Перехідними положеннями Конституції);

Кабінетом Міністрів України у встановлених ст. 116 Конституції межах, міністерствами та відомствами згідно з наданою їм компетенцією Державне регулювання ринку цінних паперів, одним із основних учасників якого є акціонерні товариства як емітенти цінних паперів (насамперед акцій), покладено на підпорядковану Президенту України і підзвітну Верховній Раді України Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР), яка діє згідно із Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. і Указом Президента України від 14 лютого 199/ р. №142/97, яким було затверджене Положення про ДКЦПФР, а координацію діяльності усіх державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів здійснює Координаційна рада.

Крім основних функцій (формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення ДКЦПФР:

* встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і бігу цінних паперів та їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, а також встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

* встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

* видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

* встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;

* встановлює порядок і видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює Ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

* встановлює порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України;

* роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери (що має забезпечити оперативність і уніфікованість усунення суперечностей та невідповідностей в діючих нормативних актах;

Виконуючи покладені на неї завдання та функції ДКЦПФР користується досить значними правами наданими їй відповідно до ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в України», в т. ч.:

* робити висновки про віднесення цінних паперів до того чи іншого виду, визначеного чинним законодавством;

* встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики від операцій з цінними паперами в ході здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);

* зупиняти всі операції щодо банківських рахунків відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладення штрафу, у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг або розміщення не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії);

* здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних перів, та її відповідністю встановленим стандартам;

* проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

* надсилати емітентам та іншим учасникам ринку цінних паперів, обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства;

* надсилати матеріали до правоохоронних органів стосовно фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення;

* надсилати матеріали до органів Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

* накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників; при цьому можливість застосування санкцій закон пов'язує з випадками порушення законодавства, а також захистом прав інвесторів, серед яких значна питома вага належить акціонерам.

* випускати цінні папери відповідно до вимог, Умовлених ДКЦПФР (ст. 27 Закону України «Про господарські товариства» в редакції Закону від 23 грудня 1997 р.);

* дотримуватися не лише вимог Закону «Про господарські товариства», але й порядку, встановленому ДКЦПФР (ч. 2 ст. 38 того ж Закону) у разі збільшення статутного фонду товариства;

* розміщувати акції та облігації, що пропонуються для відкритого продажу (здійснювати на них передплату), не раніше як через 30 днів після опублікування оголошення про їхній випуск;

* у разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій та облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації;

* не менше одного разу на рік інформувати громадськість про своє фінансово-господарське становище та результати діяльності у формі річного звіту шляхом

Як уже зазначалося, однією з негативних рис акціонерних товариств є їхнє тяжіння до монополізму, що також зумовлює необхідність регулювання державою цілої низки питань, пов'язаних зі створенням, функціонуванням і припиненням діяльності цих товариств. Державна політика в сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності здійснюється уповноваженими на це органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, серед яких особливе становище займають антимонопольні органи в особі Антимонопольного комітету України, його регіональних відділень.

Накладені законом обмеження в сфери антимонопольного регулювання стосуються як самих АТ, так і їх засновників і акціонерів. Товариства зобов'язані:

* на вимогу антимонопольних органів в особі державних уповноважених, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України подавати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію з обмеженим доступом, необхідну для здійснення ними передбачених законодавством завдань;

* отримати згоду Антимонопольного комітету на:

а) створення господарських об'єднань і вступу до них;

б) ліквідації АТ (за наявності умов, що в статутному фонді такого товариства частка державної власності перевищує 50 відсотків);

в) реорганізації таких товариств у формі злиття чи приєднання, якщо хоч одне з них займає монопольне становище на певному товарному ринку

г) придбання чи набуття будь-яким способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що забезпечують їх власникові (володільцю) досягнення чи перевищення 10, 25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління Іншого господарюючого суб'єкта;

д) придбання активів майна у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи їх структурних підрозділів, оренда цілісних майнових комплексів чи їх структурних підрозділів;

е) поглинання іншого господарюючого суб'єкта (тобто придбання його контрольного пакета акцій) в процесі приватизації;

* виконання рішення Антимонопольного комітету України або його територіального відділення про примусовий поділ АТ протягом визначеного у рішенні строку (який, однак, не може бути меншим 6 місяців), якщо таке товариство у встановленому порядку визнане монополістом і з організаційних, територіальних і технологічних міркувань такий поділ можливий.

Акціонерне товариство також зобов'язане в особі органу (особи), що прийняв відповідне рішення, повідомити Антимонопольний комітет або його орган про призначення (обрання) однієї особи на одну з перелічених нижче посад, а саме - керівника, заступника керівника, головного бухгалтера, члена спостережної ради чи виконавчого, контролюючого органу водночас у двох або більше конкуруючих між собою суб'єктів господарювання (АТ).

На засновників АТ покладається обов'язок отримати згоду Антимонопольного комітету чи його органів у разі створення АТ, якщо:

1) засновників не менше двох;

2) засновників не менше двох, а загальна частка засновників на певному товарному ринку перевищує 35 відсотків;

3) частка акціонерного товариства, що створюється, за відомо перевищуватиме на певному товарному ринку 35 відсотків;

4) створення холдингової компанії в процесі корпоратизації чи приватизації (у цьому випадку засновники мають також погодити з антимонопольними органами проекти установчих документів і планів розміщення акцій холдингової компанії).

На засновників ВАТ також покладаються обов'язки щодо:

* реєстрації інформації про випуск акцій;

* опублікування цієї інформації у відповідних органах преси; * здійснення державної реєстрації товариства (цей обов'язок покладається також і на засновників

* бути власниками щонайменше 25 відсотків акцій товариства протягом двох років з моменту державної реєстрації останнього.

Таким чином, інвестування в акціонерне товариство має свої переваги і недоліки, які інвестор повинен враховувати при обранні форми інвестування. Відносна легкість створення капіталу за рахунок коштів не лише засновників, але й передплатників акцій ВАТ, легкість вступу та виходу з АТ (для цього досить відповідно придбати або здійснити відчуження акцій); можливість встановлення контролю над останнім у разі володіння контрольним пакетом акцій, а з іншого боку - необов'язковість персональної участі у товаристві (що нерідко влаштовує дрібних акціонерів-інвесторів), обмеженість ризику за результати фінансово-господарської діяльності товариства сплаченими за акції коштами тощо, поєднується з численними обмеженнями, що встановлюються державою з метою захисту суспільних інтересів, серед яких чи не найважливішими є забезпечення публічності діяльності ВАТ та контроль з боку анти монопольних органів за придбанням у передбачених законом випадках значних за розмірами пакетів акцій цих товариств, реорганізацією та ліквідацією останніх

Література

інвестиційний договір правовідносини регулювання

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. №1560-XII // Офіційний вісник України. - 1992. - №44. - Ст. 76.

2. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К.: Видавництво «Наукова думка», 1998. - 390 с.

3. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004. - 376 с.

4. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 року.

5. Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії інвестицій: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru