Правові проблеми створення та ліквідації суб’єктів господарювання

Проблемні питання ліквідації та реорганізації суб’єктів господарської діяльності. Врегулювання припинення суб’єктів господарювання в процесі банкрутства. Приватне підприємство та його види. Форми та принципи державного регулювання сфери підприємництва.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2012
Размер файла 217,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

84

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОСНОВНА МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття та ознаки суб'єктів господарської діяльності

1.2 Мета діяльності суб'єктів господарської діяльності

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Поняття організаційно-правової форми підприємств

2.2 Приватне підприємство та його види

2.3 Державні та комунальні унітарні підприємства

2.4 Кооперативи

2.5 Господарські товариства

2.6 Об'єднання підприємств

РОЗДІЛ 3. ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ ПРИ СТВОРЕННІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Правові засади створення суб'єктів господарської діяльності

3.2 Загальні умови створення суб'єктів господарської діяльності

3.3 Проблемні питання створення деяких суб'єктів господарювання

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ ПРИ ПРИПИНЕННІ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

4.1 Поняття “припинення” діяльності суб'єктів господарської діяльності

4.2 Умови ліквідації та реорганізації суб'єктів господарської діяльності

4.3 Проблемні питання ліквідації та реорганізації суб'єктів господарської діяльності

4.4 Врегулювання припинення суб'єктів господарювання в процесі банкрутства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

В С Т У П

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави із суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально-політичними факторами. Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.

Радикальні економічні і політичні перетворення в Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Їх фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачає нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності провідне місце займає Конституція України. Так ст. 42 Конституції України закріплює право кожного громадянина на свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Ст.. 9 Цивільного кодексу установлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, крім того цим правом на здійснення підприємницької діяльності має також неповнолітня фізична особа, яка набуває повної цивільної відповідальності. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також згідно Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Метою дипломною роботи є аналіз різних видів організаційно-правових форм підприємств, які створені, діяли і продовжують діяти в Україні. Також у своїй роботі автор намагалась дослідити відмінності організаційно-правових форм підприємств, основні проблеми, які виникають в процесі діяльності організаційно-правових форм підприємств, а також проаналізувати законодавчу базу України, яка регулює господарські відносини між підприємствами вказаних форм.

При написанні дипломної роботи використана наукова література, присвячена даній проблемі, а також нормативно-правові акти, що регламентують створення та припинення різних організаційно-правових форм підприємств Цивільний Кодекс, Господарський Кодекс, Закон України «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», “Про господарські товариства“, “Про власність“, “Про режим іноземного інвестування”, “Про фермерське господарство”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про перетворення державних підприємств у казенні“, “Про типовий статут казенного підприємства“, “Про деякі питання управління казенним підприємством”, а також наказу Держкомітету України щодо питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97, який виданий з метою практичного застосування Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ОСНОВНА МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття та ознаки суб'єктів господарювання

господарський банкрутство ліквідація підприємництво

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні ознаки та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Відповідно до ст.. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ст.. 80 Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до ст.. 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України.

3) обособлені підрозділи та структурні одиниці господарських організацій, створені ними для здійснення господарської діяльності. Слід зазначити, що будь-яке підприємство, будь-якої організаційно-правової форми має право на створення філій та представництв. Представництво - це теж відособлений структурний підрозділ, який теж знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Представництво, як правило, наділяється правами представляти інтереси головного підприємства: укладати від його імені угоди, здійснювати його захист прав та інтересів та інших юридичних дій. Філії і представництва відповідно до п.12 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності не потребують державної реєстрації.

На відміну від філій представництва не вправі здійснювати функції юридичної особи, вони наділяються правами лише здійснювати юридичні дії - укладання контрактів, захист інтересів головного підприємства. Межі повноважень керівника цих структурних підрозділів, крім положення про них, визначаються генеральною довіреністю. Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства. Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється Законом України “Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності” та іншими законами України.

Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським Кодексом.

Загальновизнано, що юридична особа наділена такими ознаками:[13]

- організаційна єдність -- юридична особа володіє внутрішньою структурою, яка отримує свій вираз та закріплений у статуті;

- майнова обособленість - лише організація, яка має уособлене майно, є самостійним та повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової обособленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу;

- виступ у господарчому обороті від свого імені. Якщо перші дві ознаки створюють відповідні припущення для самостійної участі юридичної особи у господарському обороті, тоді ця ознака визначає, що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнові та немайнові права та нести обов'язки;

- самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична особа від свого імені набуває права та несе обов'язки, вона повинна нести, пов'язані з цим зобов'язання та відповідальність.

1.2 Мета діяльності суб'єктів господарювання

Будь-який суб'єкт господарювання не може здійснювати свою діяльність без його реєстрації та установчих документів. Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи, підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації. [2]

Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена Законом України “ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців“ від 01 липня 2004р. Ці статті визначають державні органи, на які покладено реєстрацію підприємств (органи державної реєстрації), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Постановою Кабінету Міністрів від 18.11.99р. про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності [ 27].

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Порядок реєстрації здійснюється відповідно до Положення та наказу [13]. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа.

Для юридичної особи засновники розробляють установчі документи, які викладені у письмовій формі та підписані всіма засновниками відповідно до чинного законодавства.

Установчі документи - це документи, необхідні для регулювання порядку, умов узгодження діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб'єкта господарювання юридичної особи.

Для одних суб'єктів господарювання єдиним установчим документом є статут (наприклад приватне підприємство, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю). Іншим - достатньо одного установчого договору (наприклад, повне та командитне товариство).

Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох або більше фізичних чи юридичних осіб спрямована на спеціальну мету - створення нового суб'єкта господарювання. Він служить для визначення порядку та умов узгодження діяльності засновників. В установчому договорі повинні бути чітко визначені основні положення щодо взаємовідношень учасників та виражено добровільне волевиявлення засновників на створення юридичної особи. Тому повинно бути зазначено дві основні групи взаємовідносин: по-перше, обов'язки організаційного характеру (обов'язки здійснювати узгоджені дії щодо створення та реєстрації юридичної особи), по-друге - обов'язки майнового характеру (щодо передачі у власність, створюваного суб'єкта господарювання встановлених вкладів)

Особливість установчого договору в тому, що його регулятивні можливості виявляються як в процесі формування суб'єкта господарювання, так і після набуття ним статусу суб'єкта права у процесі його функціонування. Він служить як основа виникнення, так і регулятором взаємоузгодженої та координаційної діяльності суб'єктів - засновників суб'єкта господарювання.

Статут суб'єкта господарювання інформує контрагентів та інших осіб, що вступають у відношення з ним, про коло його діяльності, правах, обов'язках та відповідальності. Роль статуту не обмежується його інформаційною функцією, оскільки він, перш за все, служить створенню та регулюванню діяльності суб'єкта господарювання.

Крім загальних вимог статут суб'єкта господарювання, містить деякі спеціальні вимоги, що передбачені ч. 4 ст.. 57 Господарського кодексу України, а саме: у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

Але ж, відповідно до ст. 37. Закону України «Про господарські товариства», статут акціонерного товариства, крім відомостей, що вищеперелічені, повинен містити відомості про види акцій, які воно випускає, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різноманітних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, а також наслідки невиконання обов'язків щодо викупу акцій [4 ].

За загальним правилом, власник майна (засновник) суб'єкта господарювання або його представник затверджує статут. У випадках, передбачених законом, статут затверджується іншими суб'єктами.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Поняття організаційно-правової форми підприємств

Відповідно до п. 2.1. Наказу Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97 організаційно-правова форма - це форма здійснення господарської (в тому числі підприємницької) діяльності, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язаннями підприємств, порядок створення, реорганізації та ліквідації, управління, розподіл отриманих відходів, можливі джерела фінансування. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад міністерство), або організація (наприклад об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин). За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарського права визначається основними законодавчими актами України: Цивільним кодексом, Господарським кодексом, Законом України «Про господарські товариства». Крім того підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.

Законодавча база, що регулює питання створення, реорганізації, ліквідації підприємств у теперішній час складається з Господарського кодексу, Цивільного кодексу, Закону України «Про державну реєстрацій юридичних та фізичних осіб - підприємців», Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про фермерське господарство» та інших законодавчих актів.

За нормами Цивільного кодексу, Господарського кодексу, Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про фермерське господарство», Закону України «Про кооперацію», Закону України «Про споживчу кооперацію», Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, організацій та інших установлених законом форм. Після підготовки документів для створення юридичної особи та для набуття нею статусу юридичної особи застосовується Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Крім господарських товариств існують і інші організаційно-правові форми. Основні поняття, якими оперує при цьому Господарський кодекс - це підприємство [2]. Таким чином, Господарський кодекс передбачає розгорнуту класифікацію підприємств за різними ознаками:

- за формою власності (приватні, підприємства споживчої кооперації, фермерські господарства, господарські товариства тощо);

- способу та порядку формування уставного фонду (унітарні та корпоративні);

- в залежності від участі іноземних осіб (іноземні, підприємства з іноземними інвестиціями тощо).

Узагальнюючи положення Господарського та Цивільного кодексів, можна стверджувати, що на теперішній час юридична особа, як суб'єкт господарювання, може бути створена у вигляді:

1) підприємства;

2) господарського товариства;

3) кооперативу;

4) іншої організаційно-правової форми (товарна або фондова біржа).

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації на підставі ст.. 87 Цивільного кодексу і внесенням до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців розроблений новий державний класифікатор ДК 002:2004. В цьому документі наведені чіткі визначення передбачених законодавством організаційно-правових форм юридичних осіб. [13].

Разом з державним класифікатором "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (КОПФГ) використовується класифікатор форм власності. Об'єктами класифікації в КФВ є форми власності, встановлені Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Структурно класифікація складається з двозначних цифрових кодів та назв форм власності.

Відповідно до класифікатору форм власності право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (Цивільний кодекс, ст. 316, 317). Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (Цивільний кодекс, ст. 2, 318).

Відповідно до класифікатора форми власності (КФВ) врегульовані такі види форм власності:

1) Приватна власність.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, вартість та кількість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженим. Законом може бути встановлене обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (Цивільний кодекс, ст. 325). Об'єктами права приватної власності є майно приватних та інших видів підприємств, господарських товариств та об'єднань (крім державних та комунальних), кооперативів, організацій, установ, закладів (крім державних та комунальних), фізичних осіб.

2) Державна власність

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (Цивільний кодекс, ст. 326). Об'єктами права державної власності є майно державних та казенних підприємств, державних організацій, установ та закладів, що діють на основі державної власності (Господарський кодекс, ст. 73); акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (Господарський кодекс, ст. 141); майно, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації; державних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (Господарський кодекс, ст. 120).

3) Комунальна власність

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (Цивільний кодекс, ст. 327). Об'єктами права комунальної власності є майно комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі комунальної власності територіальної громади (Господарський кодекс, ст. 78; акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (Господарський кодекс, ст. 24); майно комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (Господарський кодекс, ст. 120).

Відповідно до класифікатору організаційно-правових форм власності в Україні більш поширеними є: приватне підприємство, фермерське господарство, іноземне підприємство, підприємство з іноземними інвестиціями, державне підприємство, кооперативи, господарські товариства тощо.

2.2 Приватне підприємство та його види

Відповідно до п. 3.1. Наказу Держкомітета України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.04р. № 97 приватне підприємство - це підприємство, яке діє на підставі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці або з використанням найманої праці. Приватним також вважається підприємство, яке діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Відповідно до ст.. 113 Господарського кодексу, приватне підприємство - організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Слід звернути увагу на те, що новий Цивільний кодекс у ст.. 83 , де визначено організаційно-правову форму юридичної особи, не містить відомості про приватне підприємство, хоча припускає наявність інших форм, якщо це передбачено законодавством.

Відмінною особливістю приватного підприємства є те, що воно засноване на власності фізичної або юридичної особи. Це зумовлює специфіку правового положення приватного підприємства - його власник є і суб'єктом підприємництва, здійснюючи повноваження власності та управління цим підприємством. Власник може використовувати свій та найманий труд [4,13].

Визначення приватне, крім форм власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у даному разі не розмежовується. Приватна власність в Україні, як і в інших державах має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона зростатиме, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання. Діючим законодавством приватне підприємство безпосередньо як об'єкт права власності не передбачений. Однак, аналізуючи положення Закону України “Про власність”, зокрема ст. 13, випливає, що заборони на право мати в приватній власності підприємство не встановлено. Тобто, якщо виходити з принципу “дозволено все, що прямо не заборонено законом “можна прийти до висновку, що приватне підприємство може бути об'єктом права приватної власності [ 10].

Як особливою формою приватного підприємства є фермерське господарство. Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, що мають бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою з метою отримання прибутку на земельних дільницях, що надані ним для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються Господарським Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або декількома громадянами України, які є між собою родичами або членами родини, відповідно до Закону. Воно має своє найменування та печатку. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» у ст.. 3 зазначено, що селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами[9]

Посилаючись на класифікатор організаційно-правових форм власності, Цивільний кодекс України , Господарський кодекс України та Закон України «Про режим іноземного інвестування», підприємства з іноземними інвестиціями - це підприємство чи організація будь-якої організаційно-правової форми, яке створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в уставному фонді якого, при його наявності складає не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Відповідно до класифікатору організаційно-правових форм власності іноземним підприємством визнається дин з видів підприємств, що знаходиться на території України, майно якого є власністю іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Дане визначення цілком співпадає з визначенням, яке надане у ст.. 117 Господарського кодексу.

2.3 Державні та комунальні унітарні підприємства

Наступною і самою вагомою на сьогодні організаційно-правовою формою підприємств є державне підприємство, адже державна власність на сьогодні залишається самою важливою і основною формою власності в Україні. Цілісна державна основа, на якій здійснюється діяльність державного підприємства, обумовлює унітарну (єдину) природу цієї юридичної особи.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству, як суб'єктові права, це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна.

Відповідно до ст. 37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Але тут постає питання: як бути з такими підприємствами, хто тут є власником? З огляду на закон, власником у державному підприємстві як організаційно-правовій формі ринкових відносин є держава, саме ж підприємство діє щодо закріпленого за ним майна на засадах повного господарського відання. Хоча в Законі “Про власність” вказується, що, здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. [10]

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: [ 2, 13]

а) державні підприємства засновані на державній власності - державні унітарні підприємства, яке є юридичною особою та разом з цим має особливості, що відрізняють його від інших підприємств. Воно діє лише тільки на одній формі власності - державній. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником його функцій в межах чинного законодавства;

б) державні комерційні підприємства, діяльність яких здійснюють комерційні юридичні особи. Воно є юридичною особою та веде за собою виключення відповідальності по його зобов'язанням держави та органа, до сфери управління якого воно входить. Державні комерційні підприємства дію на основі права господарського відання. Відмінною особливістю державних комерційних організацій від будь-яких юридичних осіб те, що вони не наділені правом власності на закріплене за ними майно. Однією особливістю державного комерційного підприємства є обов'язок приймати та виконувати державні завдання, а також враховувати їх при плануванні своєї господарської діяльності. До таких підприємств належать: нефтегаз, космічні тощо.

Ст.. 75 Господарського кодексу передбачає два істотних обмеження прав господарського відання, використання та розпорядження майном, що складає приналежне державному комерційному підприємству право господарського відання:

- заборона передачі приналежного йому майна іншим особам крім випадків, установлених законом;

- відчуження, застава майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів, здача в оренду цілісних майнових комплексів структурних одиниць та підрозділів можливе лише при наявності згоди органа

в) казенні підприємства - підприємства, що створюються в галузях народного господарства, в яких законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам. Основним продуктом споживання послуг є держава. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. До таких підприємств відносяться: воїнські формування, квартирно-експлуатаційні частини, воїнські частини, пеніціарні установи.

г) Відповідно до Господарського кодексу України ст.. 78 зазначено, що на відміну від державного унітарного підприємства, комунальне унітарне підприємство засновано на комунальній власності, тому створюється компетентним органом місцевого самоуправління і, відповідно, входить у сферу управління цього органу. Уповноваженими органами з правами засновників є сільські, поселкові та міські ради (п. 30 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування»), а також місцеві державні адміністрації (п.1 ст. 19 Закону «Про місцеві державні адміністрації»).

Власник майна, створюючи комунальне унітарне підприємство та наділяючи його необхідною майновою базою, не втрачає прав на нього. Це майно залишається у комунальній власності , а комунальне унітарне підприємство має право господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або право оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Оскільки комунальне унітарне підприємство не є власником, це зумовлює необхідність виконання наказів власника та узгодження з ним основних питань його діяльності.

Особливістю формування статутного фонду комунального унітарного підприємства є завершення його створення до державної реєстрації підприємства у якості суб'єкта господарювання. Цей фонд не може бути менше мінімального розміру, встановленого відповідною місцевою радою.

Відповідальність комунального унітарного підприємства по зобов'язанням настає за загальними правилами відповідальності, яка встановлена для юридичної особи. Це підприємство не відповідає за зобов'язаннями власника та органа місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Управління комунальним унітарним підприємством здійснюється одноосібним керівником, який призначався на посаду укладення з ним контракту органом, до сфери управління якого воно входить. Керівник даного підприємства діє на основі одно наявності та без довіреності в силу наданих йому законом повноважень.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Державні підприємства, наділені правом повного господарського відання, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу їм здійснювати функції власники. При цьому власником майна державних підприємств залишиться держава. Тому, людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів не власників.

2.4 Кооперативи

Кооперативи - це добровільне об'єднання фізичних або юридичних осіб з метою спільного рішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань. (ст.. 1. Закону «Про кооперацію»).

Це визначення не випадково взяте із Закону про кооперацію, оскільки саме цей нормативний акт визначає правові основи всіх кооперативів в той час як Господарський кодекс та Цивільний кодекс особливу увагу приділяють виробничим кооперативам (ст.. 95 - 110 Господарського кодексу; ст.. 163-166 ЦК). Для регулювання діяльності інших типів кооперативів ст.. 94 Господарського кодексу посилається до інших нормативних актів - фактично до Закону про кооперацію.

Розрізнюють такі види кооперативів, як виробничі, споживчі, обслуговуючі. В залежності від видів діяльності вони можуть бути сільськогосподарськими, транспортними, торгівельними, туристичними тощо. Кооперативи засновані на об'єднанні майнових внесків своїх членів або на особистій участі. Членами кооперативу є громадяни та юридичні особи. Виняток складає лише виробничі кооперативи: їх членами можуть бути юридичні особи. [7]

Мінімальний кількісний склад членів кооперативу встановлюється Законом - на сьогодення це Закон про кооперацію ст.. 7 , в якому зазначена мінімальна кількість кооперативу - три особи. Засновницьким документом кооперативу є статут, затверджений загальними зборами його членів.

1) Виробничі кооперативи. [7, 8]

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про кооперацію», виробничим кооперативом визнається кооператив, який створений в результаті добровільного об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Оскільки виробничі кооперативи діють на основі підприємництва, до них застосовуються принципи, в тому числі свобода здійснення будь-якої діяльності, що не заборонена законом.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Виробничий кооператив є юридичною особою, діє на основі Статуту, який є його правовим документом, що регулює його діяльність, та має самостійний баланс. Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство". Для здійснення господарської та іншої діяльності виробничий кооператив за рахунок власного майна формує відповідні фонди.

Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах та/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Фінансові ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.

2) підприємства споживчої кооперації;

Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху (ст.. 111 Господарського кодексу України).

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, інші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Їх частка у власності визначається договором. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог чинного законодавства.

Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог Господарського кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

2.5 Господарські товариства та їх види

До введення в дію з 01.01.2004р. Цивільного кодексу та Господарського кодексу, а також класифікатору організаційно-правових форм господарювання діяльність, створення та ліквідація господарських товариств здійснювалася відповідно до Закону України “Про господарські товариства”.

Згідно до класифікатору організаційно-правових форм господарювання господарськими товариствами визнаються суб'єкти господарювання, які створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі у підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку. До господарських товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. [ 13]

Відповідно до Цивільного кодексу України існують підприємницькі та непідприємницькі товариства. Згідно до ст.. 84 Цивільного кодексу, підприємницькими товариствам є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу між учасниками, можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.

Непідприємницькі товариства, як і підприємницькі, можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але вони не мають на меті одержання прибутку і не можуть його розподіляти між своїми учасниками. Такими формами можуть бути непідприємницьке, некомерційне партнерство, автономна некомерційна організація, державна некомерційна корпорація тощо. Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади), а також об'єднання громадян. Правове регулювання створення і діяльності таких некомерційних юридичних осіб регулюються Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». [11] Різновидами непідприємницьких організацій є торгово-промислові організації, які створюються на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до цього закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичні особи, які створюють та діють відповідно до законодавства, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, що торгово-промислові палати мають право створюватися за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження. [ 17]

Товариства мають своє найменування. Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства і не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язково-особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньою особистою участю.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України “Про господарські товариства”, який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їх засновників та учасників.

В Україні найбільш поширеними суб'єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, які займають важливе значення місце серед суб'єктів господарювання. Їх діяльність регулюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про господарські товариства». [6 ]

Законом України “Про господарські товариства” господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами та можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України. Надання господарського товариства статусом юридичної особи визначає використання до нього загальних правил, що містяться в Цивільному кодексі.

Загальний принцип свободи підприємницької діяльності, що не заборонений законом, закріплений у відношеннях господарських товариств. Спеціальними законами може бути передбачена винятковість зайняття господарськими товариствами деякими видами підприємницької діяльності, що означає позбавлення права займатися іншими видами діяльності.

Відповідно до класифікатору організаційно-правових форм господарювання та ст. 14 Цивільного кодексу України, засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Законом можуть бути встановлені стосовно учасників товариства певні обмеження. У ст.. 13 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлює, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та громадінні організації. Обмеження щодо участі у господарських товариствах можуть встановлюватися шляхом визначення спеціальних вимог щодо кількості та якості засновників. Так, відповідно до ст.. 33 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності із цінними паперами. [12]

Згідно з законодавством України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Акціонерне товариство

Відповідно до класифікатору організаційно-правової форми господарювання, Цивільного (ст.. 152) та Господарського (ст.. 81) кодексів, акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначну кількість акцій однакової номінальної вартості. На відміну від інших господарських товариств, статутний капітал яких розділений на частки , тільки в акціонерному товаристві ці частки виражені в акціях, тобто в цінних паперах. Під цінними паперами розуміються грошові документи, що засвідчують взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсоток, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншими особами. [ 2,4,13.]

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах визначених Законом України “Про цінні папери та фондову біржу“, іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше, несуть ризик відповідальності ) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.


Подобные документы

  • Загально-правова характеристика інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання. Етапи та порядок здійснення процедури припинення господарювання шляхом реорганізації або шляхом ліквідації. Відповідальність учасників за порушення законодавства.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 04.04.2011

  • Нормативно-правова база припинення суб’єктів господарювання, класифікація підстав. Загальна характеристика форм припинення підприємницької діяльності, умови та можливості використання кожної з них: шляхом реорганізації та ліквідації підприємства.

    реферат [32,8 K], добавлен 20.10.2014

  • Аналіз становлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання. Загально-правова характеристика припинення діяльності. Порядок здійснення процедури припинення діяльності суб'єктів господарювання, відповідальність за порушення законодавства.

    дипломная работа [116,6 K], добавлен 14.12.2010

  • Поняття, функції та класифікація суб'єктів господарювання державної власності, законодавче регулювання їх діяльності. Організаційно-правові форми підприємств, їх характеристика. Державні об’єднання підприємств, особливості їх утворення та функціонування.

    курсовая работа [81,3 K], добавлен 03.10.2011

  • Поняття, суб'єкти, сторони та учасники процедури банкрутства. Провадження у справах про банкрутство. Реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.03.2013

  • Правова основа і послідовність створення підприємства як суб’єкта господарювання. Менеджмент процесу санації підприємства. Банкрутство підприємства як чинник його реорганізації та ліквідації. Документи, необхідні для реєстрації суб’єкта господарювання.

    реферат [520,7 K], добавлен 26.10.2009

  • Суб’єктивно-об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання. Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та його проблеми в Україні.

    дипломная работа [1,3 M], добавлен 21.02.2011

  • Правові засади регулювання відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю у сфері господарської діяльності. Проблеми нормативно-правового забезпечення відновлення платоспроможності боржника. Шляхи удосконалення законодавства з запобігання банкрутства.

    курсовая работа [37,6 K], добавлен 12.01.2016

  • Форми захисту прав суб’єктів господарювання. Претензійний порядок врегулювання спорів. Зміст адміністративного та нотаріального захисту прав суб’єктів господарювання. Підстави звернення до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів.

    курсовая работа [45,3 K], добавлен 29.11.2014

  • Поняття, способи, форми й методи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Національний банк України в банківській системі держави. Кредитний договір та банківський кредит. Регулювання сфер економіки незалежно від форми власності.

    контрольная работа [23,0 K], добавлен 21.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.