Кримінальна відповідальність: поняття, ознаки, підстави
Сутність кримінальної відповідальності: поняття, момент виникнення і припинення та основні форми реалізації. Головні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину. Вікові межі кримінальної відповідальності в Україні за Кримінальним Кодексом.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.04.2012 |
| Размер файла | 44,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Актуальність теми. Зростання злочинності, що спостерігається в останні роки, зокрема організованої, насильницької та корисливої, яка викликана переломним періодом розвитку України і низкою інших чинників, ставить перед державою серйозні завдання щодо боротьби з цим явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім і істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Одним з важливих завдань нашої держави є викорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Вирішення цього завдання здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не пов'язані з позбавленням волі, а також заходи громадського впливу чи примусові заходи виховного характеру щодо осіб, які вчинили малозначні злочини, що не являють великої громадської небезпеки.
Коло злочинних посягань визначає безпосередньо кримінальне законодавство, яке складається з кримінальних законів, які зведені в Кримінальний кодекс. Для того, щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати.
В нормах кримінального закону сформульовані підстави і принципи кримінальної відповідальності. Згідно з Основним Законом України кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.
Нині, коли в суспільних науках, у тому числі й у юридичній, набула визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин має особливе значення. Зараз можна з упевненістю сказати, що відносини між злочинцем і державою в нашій країні будуються на основі закону.
Реалізація завдання охорони інтересів особи чи держави від злочинних зазіхань передбачає застосування судом до осіб, винних у їх здійсненні, передбачених законом покарань. Однак, можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб винна особа зазнала заходів кримінальної відповідальності (у тому числі і покарання).
Зрозуміло, реалізація кримінально-правових відносин кримінальної відповідальності допускається тільки при наявності основ, передбачених діючим кримінальним законодавством. У цьому зв'язку розгляд поставлених питань є важливим для визначення ролі цього інституту як для особи, винної в здійсненні злочину, так і для законодавця.
Отже, розглянуте в цій курсовій роботі питання про кримінальну відповідальність, форми її реалізації та її підстави є надзвичайно актуальним.
Об'єктом дослідження в цій курсовій роботі є кримінальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності.
Предмет дослідження - норми кримінального права, що визначають сутність та сферу застосування кримінальної відповідальності.
Мета роботи - вивчити поняття та зміст кримінальної відповідальності. Для досягнення цієї мети виконуються такі завдання:
розкрити сутність кримінальної відповідальності, визначаючи поняття кримінальної відповідальності, момент її виникнення й припинення та форми реалізації;
схарактеризувати підстави кримінальної відповідальності;
виявити межі кримінальної відповідальності
Метод дослідження - структурний та порівняльний аналіз.
Під час написання роботи був проведений описовий аналіз правового змісту поняття кримінальної відповідальності, форм її здійснення та підстав кримінальної відповідальності.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані автором, є певним внеском у розвиток загальнотеоретичних проблем кримінальної відповідальності. Практичне значення одержаних результатів полягає також у тому, що положення курсової роботи можуть бути використані як методологічна основа для подальшого дослідження проблеми кримінальної відповідальності; для удосконалення чинного кримінального законодавства; під час вивчення та викладання курсу кримінального права, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці навчальних посібників і підручників; при проведенні правової освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів.
Структура роботи: дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Сутність кримінальної відповідальності
1.1 Поняття та ознаки кримінальної відповідальності
Визначаючи кримінальну відповідальність, слід виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності. І хоча остання в правознавстві визначаються неоднаково, але у вузькому спеціально-правовому значенні юридична відповідальність трактується як відповідальність ретроспективна, тобто як відповідна реакція держави за вчинене в минулому правопорушення. З цієї точки зору юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру примусового перетерпіння особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень державно-правового характеру, які передбачені законом.
Розрізняють такі цілі юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особистості; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.
Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Найменування законодавчого акта “Кримінальний кодекс” повною мірою пов'язано з розумінням його як зводу законів про кримінальну відповідальність. Ось чому немає нічого незвичайного в тому, що Кримінальний кодекс України (далі КК України) часто звертається до поняття “кримінальна відповідальність” (наприклад, ст.ст. 3, 10, 48, 50, 51, 56, 223 КК України та ін.). Однак Кримінальний кодекс ніде не розкриває зміст цього поняття, хоча і відрізняє кримінальну відповідальність від кримінального покарання (наприклад, ст.ст. 3 і 50 КК України).
В науці кримінального права немає однозначності в розумінні кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; другі - характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов'язок; треті - розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті - розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п'яті - вважають кримінальну відповідальність засудженням винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин з признанням покарання або без нього тощо.
Поняття кримінальної відповідальності повинно відповідати родовим рисам юридичної відповідальності і разом з тим характеризуватися своїми видовими, відмінними ознаками. Цими ознаками є такі:
1. Кримінальна відповідальність являє собою реальну соціальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа перетерпіває певні позбавлення.
2. Обов'язковою ознакою кримінальної відповідальності є державне примушування, яке знаходить своє вираження передусім в засудженні злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також в покладенні на винного додаткових позбавлень і обмежень.
3. Вид і міра позбавлень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, конфіскація майна або штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права займати певні посади) визначені тільки в кримінальному законі, передусім в санкції статті КК, яка передбачає відповідальність за вчинені злочини.
4. На відміну, наприклад, від цивільно-правової відповідальності, де іноді можливо добровільне перетерпіння особою позбавлень майнового характеру, при кримінальній відповідальності подібне перетерпіння завжди має вимушений характер, оскільки воно пов'язано з діяльністю спеціально уповноважених органів держави.
5. Кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який виступає як підстава такої відповідальності.
З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність - це вимушене перетерпіння особою, що вчинила злочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майнового або іншого характеру, які передбачені кримінальним законом і покладаються на винного спеціальними органами держави.
Кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та ін.
До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила небезпечне діяння, передбачене нормами КК України, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.
Не зважаючи на те, що наука кримінального права дає наведену вище характеристику кримінальної відповідальності, у теорії кримінального права тривають дискусії з приводу основного змісту цього поняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі [16, с.74]:
1. Визначення кримінальної відповідальності як обов'язку відповісти за вчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.
2. Розуміння кримінальної відповідальності як реального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.
3. Ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.
4. Розгляд кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин.
Із наведених точок зору більш слушною видається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно зробити - в окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин [12, с.75].
Отже, відповідно до закону поняття кримінальної відповідальності визначає Я.М. Крайнін: як обґрунтований нормами кримінального закону обов'язок особи, яка вчинила злочин, піддатися дії кримінального Закону, який передбачає заборону цього злочину [3, с.25].
І тому юридична (кримінальна) відповідальність є юридичним обов'язком особи, яка порушила певні правові норми. З цього обов'язку випливають важливі юридичні наслідки - засудження, покарання, судимість. Головна сутність юридичної (кримінальної) відповідальності у тому, що вона є особистою, персоніфікованою, належною лише певній особі, що вона не державний примус, не санкція правової норми [8, c.93]. Юридична відповідальність ґрунтується лише на психофізичних і суспільних властивостях особи, здатної бути відповідальною. Звідси виходить, що юридична (кримінальна) відповідальність не опосередковується державним примусом, а є суттєво властивим обов'язком особи, обов'язком, що покладений на неї правом, законом. Спроби спростувати ці безперечні положення не можна визнати переконливими. Наприклад, Т.С. Самощeнко і М.Х. Фарукшин вважають: якщо визнати юридичну відповідальність обов'язком особи, то доведеться визнати, що вона існує i тоді, коли правопорушника не встановлено. [9, c. 62-63]. В.М. Мельничок же наголошує, що так насправді і є. Адже, кримінальна відповідальність дійсна для поки не встановленої особи правопорушника. Кримінальна відповідальність встановлена законом і тоді, коли санкція певної норми ще не застосовувалась [10, c.94].
Інші точки зору в тій чи іншій мірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності. Так, обов'язок особи відповісти за вчинення злочину і зазнати передбачених кримінальним законом обмежень не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов'язок не може бути кримінальною відповідальністю.
Не можна ототожнювати кримінальну відповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формою кримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3 та ст. 50 КК.
Не можна і вважати, що за відсутністю відповідальної особи зникає і юридична відповідальність, оскільки вона сама по собі нічого не доказує і нічого не спростовує. Через відсутність відповідальної особи не може бути застосований тільки державний примус. Тому, на таких же підставах, не можна стверджувати, що і державний примус не є сутністю юридичної відповідальності.
Ще у 1950 р. М. Шнейдер дав досить задовільне визначення поняття кримінальної відповідальності як передбаченого кримінальним законом обов'язку особи усвідомити перед судом свої суспільне небезпечні дії і понести відповідне засудження і покарання" [13, с.37]. Після цього подальші дослідження цієї важливої теми, на думку В.М. Мельничка, не стільки розкривали її сутність і зміст, скільки затіняли [8, c.94].
Власне, кримінальна відповідальність є покладений законом на особу обов'язок. Цей обов'язок не особистий, не персоніфікований, а об'єктивний, тобто всезагальний і рівний для всіх, а контроль за дотриманням цього обов'язку є прерогативою держави. Рівність кримінальної відповідальності ґрунтується на принципі рівності всіх громадян перед законом. У деяких випадках коло суб'єктів відповідальності перед законом обмежується (посадові особи, військовослужбовці і т. ін.), але і в цих випадках кримінальна відповідальність є всезагальною та рівною для всіх цих суб'єктів. Кримінальний закон установлює кримінальну відповідальність - обов'язок всезагальної і рівної для всіх суб'єктів відповідальності. Після видання певного кримінально-правового акта так і є насправді - кримінальна відповідальність за певні діяння встановлена, існує, а відповідальних осіб до вчинення передбаченого цим актом діяння деякий час може не бути. Таке явище цілком можливе і нормальне.
Найбільш суттєвими ознаками кримінальної відповідальності як покладеного законом обов'язку є:
1) загальність цього юридичного обов'язку, тобто поширення його на всіх суб'єктів відповідальності різною мірою;
2) знеособленість, неперсоніфікованість цього обов'язку, відсутність конкретного, певного адресату відповідальності.
Отже, підсумовуючи, відзначимо, що кримінальна відповідальність є визначення кримінальним законом юридичного обов'язку особи дати звіт перед суспільством про своє суспільно-небезпечне діяння і понести за нього передбачене законом засудження й покарання. Кримінальний закон не адресується певній, конкретній особі. Закон - норма, в якій визначається загальна до всіх адресатів вимога.
1.2 Момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності
Поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому відбувається в межах певних правовідносин, які називаються кримінально-правовими відносинами. Одні автори вважають, що ці правові відносини виникають з моменту вчинення злочину. На думку інших, вони виникають або з моменту порушення кримінальної справи, або з моменту притягнення особи як обвинуваченого, або, навіть, з моменту постановлення обвинувального вироку суду чи набрання ним чинності.
Відповідь на це та на інші питання залежить від розуміння того, що являють собою ці правовідносини, який зміст їх структурних елементів, у чому полягає їх взаємодія, в якому співвідношенні знаходяться кримінальна відповідальність і правовідносини, що розглядаються, тощо. З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов'язки. Злочинець зобов'язаний бути засудженим за вчинений злочин, а також перетерпіти позбавлення і обмеження, передбачені кримінальним законом. В той же час він має право на те, щоб до нього була застосована та стаття КК України, яка забороняє вчинене ним діяння; щоб покарання було призначено йому в межах санкції даної статті, враховані відповідні положення Загальної і Особливої частин КК України та ін. Держава має право засудити злочинця і вчинений ним злочин, а також обмежити його правовий статус строками давності притягнення до кримінальної відповідальності і строками погашення чи зняття судимості, і зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію скоєного, призначити покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного, особи винного, а також обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, та ін.
Взаємні права і обов'язки сторін є змістом правовідносин, що розглядаються. Вони виникають об'єктивно з часу вчинення злочину. Тому реальність прав і обов'язків суб'єктів кримінально-правових відносин не залежить від того, чи виявлено злочин органами держави. Доказом цього є хоча б те, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності починаються саме з дня вчинення злочину [2]. Процесуальні акти порушення кримінальної справи, притягнення особи як звинуваченої або постановлення обвинувального вироку не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатують їх, бо ще до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виникли реальні юридичні відносини.
Суб'єктами таких відносин є, з одного боку, особа, що вчинила злочин, а з іншого - держава в особі передусім органів дізнання, слідства та прокуратури. Дані правовідносини постійно розвиваються, уточнюються за змінюються внаслідок дій суб'єктів по реалізації їх взаємних прав і обов'язків (наприклад, злочинець може з'явитися із зізнанням, сприяти розкриттю злочину, відшкодувати заподіяні збитки, що, в свою чергу, породжує у відповідних органів обов'язок урахувати ці обставини при визначенні міри відповідальності).
На наступному стані розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступає суд, оскільки згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду” [1]. Саме обвинувальний вирок суду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин, які виникли в момент вчинення злочину. Вирок є формою вираження державного засудження злочинця та діяння, яке він вчинив, і конкретизує вид та міру тих позбавлень і обмежень, яким повинен бути підданий засуджений. Таким чином, з моменту набрання чинності обвинувальним вироком правовідносини досягають свого повного обсягу і визначеності. Об'єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові та інші блага особи, зменшення яких передбачається в санкції статті Особливої частини КК, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину. В подальшому, при відбуванні засудженим покарання, суб'єктами, що представляють державу в кримінально-правових відносинах, виступають органи, які відають виконанням призначеного судом покарання.
Кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними. Це, наприклад, смерть особи, закінчення строків давності (ст.ст. 48, 49 КК України), звільнення особи від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 50, ст. 51 КК України та ін.), видання акту амністії або помилування (ст. 54 КК України). З моменту припинення правовідносин припиняється і кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин.
Отже, кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком чинності, а припиняється з моменту припинення кримінально-правових відносин [15, с.112]. Такий погляд не є загальновизнаним: деякі автори вважають, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях - з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) та ін.
1.3 Форми реалізації кримінальної відповідальності
При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом [16, с.77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.
Першою з них є вимушене перетерпіння винним державного засудження (покарання), що виражено в обвинувальному вироку суду, який, однак, не пов'язаний з призначенням йому кримінального покарання. Так, в ч. 2 ст. 50, а також в ч. 3 ст. 327 КПК України зазначається, що “суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на час розгляду справи у суді діяння втратило характер суспільно небезпечного, або особа, що його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною”.
Покарання є основною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покарання особою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом міри покарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу - стані судимості.
Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється (звільнення від покарання). Так, згідно з ч. 1 ст. 45 КК, “якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним призначеного покарання, він може ухвалити про умовне незастосування покарання до винного з обов'язковим зазначенням у вироку мотивів умовного засудження”.
Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.
Перший варіант передбачає:
а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;
б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.
Другий варіант передбачає:
а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;
б) призначення їй судом конкретної міри покарання;
в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.
Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м'якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент - державний осуд особи, що вчинила злочин.
Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає:
а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку;
б) призначення їй судом конкретної міри покарання;
в) рішення суду про незастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання);
г) виконання особою протягом встановленого строку обов'язків, що випливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищу - стані судимості. В КК України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45, 46, 46-1.
Розгляд форм реалізації кримінальної відповідальності дає змогу відмежувати її від покарання. Передусім поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реального перетерпіння винним негативних наслідків вчиненого злочину, в першу чергу державного засудження. В той же час поняття покарання відбиває лише вид і міру тих позбавлень та обмежень прав і свобод засудженого, котрі визначаються йому судом. Далі, кримінальна відповідальність знаходить свою реалізацію в декількох формах, де реальне відбування винним призначеного йому покарання є лише однією з них. Нарешті, підставою кримінальної відповідальності є вчинений злочин, а підставою покарання - переконання суду в доцільності призначення засудженому покарання, а також у необхідності його реального відбування [3].
Реалізується і конкретизується кримінальна відповідальність у кримінально-правовому обвинуваченні через застосування криміналістичних прийомів та методів досудового та судового слідства.
Кримінально-правове обвинувачення конкретизує й персоніфікує кримінальну відповідальність. Кримінально-правове обвинувачення реалізує кримінально-правовий обов'язок, призводить до дії кримінально-правової норми. З іншого боку, кримінальна відповідальність може бути реалізованою лише кримінально-правовим обвинуваченням, тобто звинуваченням певної особи у вчиненні нею конкретного злочину. Кримінально-правове обвинувачення завжди конкретне, певне, повне і чітко обмежене наданням до вини певній особі всього скоєного нею. Кримінально-правове обвинувачення як міра (доза) кримінальної відповідальності та її конкретизація є водночас і відокремленість, персоніфікованість кримінальної відповідальності. У кримінально-правовому обвинуваченні кримінальна відповідальність переводиться із законодавчої форми (формули) у реалізовану особисту конкретизацію, в особисте втілення. Кримінальна відповідальність, як установлений законом обов'язок, ще не має суб'єкта відповідальності, вона перебуває у своєму потенційному стані. Кримінально-правове обвинувачення приводить у дію, в рух кримінальну відповідальність методами та способами, встановленими кримінально-процесуальним законом і криміналістикою. Без кримінально-правового обвинувачення кримінальна відповідальність не може бути реалізованою. Саме тому найбільш важливим у реалізації кримінальної відповідальності, дії чинності кримінального закону є обвинувачення певної особи у тому, що вона вчинила, порушуючи кримінальний закон. Звідси випливає велике практичне значення обвинувачення, його міри, чіткості, обґрунтованості.
Мусимо визнати, що кримінальна відповідальність і кримінально-правове обвинувачення як правові явища перебувають в одній юридичній площині, переходять одне в друге, але це - різні правові явища, що не замінюють і не повторюють одне одного. Кримінальна відповідальність установлюється вищим органом державної (законодавчої) влади, має форму кримінального закону і адресується всьому загалу громадян держави чи певному колу невизначених осіб. Кримінально-правове обвинувачення застосовується чітко визначеними державними органами, має форму кримінально-процесуальних документів і адресується окремій, певній особі. Якщо кримінально-правове обвинувачення одним вироком надається кільком особам, то суд визначає таке обвинувачення до кожної особи засудженої окремо [3], а якщо особі ставиться у вину вчинення кількох злочинів, то суд визначає таке обвинувачення окремо щодо кожного злочину [3].
Кримінальна відповідальність i кримінально-правове обвинувачення тісно взаємопов'язані: без кримінальної відповідальності не може бути кримінально-правового обвинувачення, а без кримінально-правового обвинувачення не може бути кримінальної відповідальності. Кримінально-правове обвинувачення ґрунтується ліпне на підставах і вимогах кримінальної відповідальності, а кримінальна відповідальність реалізується лише у кримінально-правовому обвинуваченні. Значення кримінально-правового обвинувачення для кримінальної відповідальності багатогранне І багатопланове. Кримінально-правове обвинувачення є: конкретизацією, змістом, сутністю, мірою, обсягом, законністю, обґрунтованістю кримінальної відповідальності, що досягається через застосування криміналістичних методів слідства.
Поняття кримінальної відповідальності припускає і вимагає певної конкретизації. Лише конкретизація кримінальної відповідальності забезпечує права підозрюваного (ст. 437 КПК), обвинувачуваного (ст. 142 КПК), підсудного (ст. 263 КПК) [3]. Забезпеченими ці права підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного можуть бути лише при конкретному обвинуваченні його у певному злочині. Як і право на захист (ст. 21 КПК) може бути забезпеченим лише при конкретному, певному обвинуваченні [3]. Неконкретне, необмежене або непевно визначене обвинувачення не дає змоги захищатися. При непевному, неконкретне визначеному обвинуваченні не може бути і відповідальності - у таких випадках можна вести мову не про відповідальність, передбачену законом, а про свавільну помсту, самочинну розправу. Цивілізоване, демократичне кримінальне судочинство саме тому так наполегливо вимагає конкретизації обвинувачення, чітко і певно визначеного обвинувачення. Саме за таких умов можливе забезпечення дотримання закону й усіх прав особи, притягуваної до кримінальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 грудня 1985 р. "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" зазначив, що суди повинні неухильно додержуватися кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ, установлених законом процесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду, маючи на увазі, що лише за таких умов можна забезпечити всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, постановлення законних і обґрунтованих судових рішень" [4, с.490]. Конкретизація кримінальної відповідальності, яка забезпечується єдино обвинуваченням у вчиненні нею злочину, є водночас і гарантією правосуддя - гарантією забезпечення прав усіх учасників кримінального процесу.
Структура та зміст кримінально-правового обвинувачення є змістом кримінальної відповідальності. За що, власне, відповідальною є конкретна особа, можна дізнатися і встановити лише зі змісту того, що ставиться їй у вину. Неконкретність i загальність кримінальної відповідальності не дає відповіді на запитання: за що притягнуто до кримінальної відповідальності певну особу, за що відповідає ця особа? У чому її обвинувачують? Кримінальна відповідальність, таким чином, сама по собі беззмістовна [10, c. 95]. Зміст кримінальної відповідальності - в обвинуваченні. Що ставиться особі у вину, за те (діяння, злочин) вона і є відповідальною. Змістовність кримінальної відповідальності, яка міститься (змістовність) у обвинуваченні, розкривається змістом, мірою, обсягом i конкретністю того, що ставиться особі у вину. Яке обвинувачення, така і кримінальна відповідальність.
Зміст обвинувачення визначається насамперед певною кримінально-правовою нормою, що передбачає кримінальну відповідальність за його вчинення. Кримінально-правова норма враховує переважно спосіб вчинення діяння, його вину, обтяжуючі обставини, тяжкість наслідків тощо.
Отже, підсумовуючи аналіз сутності досліджуваної в цій курсовій роботі категорії, слід погодитися з визначенням: кримінальна відповідальність як правова категорія - це визначена кримінально-правовими нормами специфічна форма реалізації повноважень держави у кримінально-правових відносинах щодо обвинувачуваного у злочині, що встановлює юридичний обов'язок винного вимушено зазнати державного осуду, а також передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правові наслідки вчиненого ним злочину, визначених обвинувальним вироком суду та які покладаються на винного спеціальними органами держави [11, c.7].
Розділ 2. Підстави кримінальної відповідальності
При визначенні підстав кримінальної відповідальності слід відповісти на три питання: як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, що вчинила злочин? За що особа підлягає кримінальної відповідальності? З яких правових підстав вона підлягає такій відповідальності?
При відповіді на перше питання має йтися про філософсько-етичне обґрунтування кримінальної відповідальності, тобто про те, чому суспільство, держава мають право засуджувати людину, яка переступила кримінально-правову заборону, і на чому ґрунтується такий докір. Відповідь на друге і третє питання передбачає з'ясування того, що є юридичною підставою кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.
Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа наділений свідомістю і волею, повинен бути здатний співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими заборонами, і лише тому може підлягати кримінальної відповідальності за їх невиконання. Однак, щоб обґрунтувати етичний докір такій особи, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правову заборону. У зв'язку з цим слід з'ясувати, в якій мірі взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від вчинення злочину або вчинити його.
Іноді вважають (механістичний детермінізм, фаталізм), що людина подібна до машини, котра лише адекватно реагує на зовнішні і внутрішні подразники. Тому кожний вчинок людини, в тому числі і злочин, неминучий, бо він вже визначений наперед усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. В такому разі людина - раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення, отже, вільного вибору своєї поведінки, яка вже фатально визначена наперед. Виявлення злочинної волі у вчиненому злочині є лише подобою свободи, так званою уявною свободою, а якщо це так, то моральна оцінка вчиненого неможлива. Тому обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти вбачають не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об'єктивній шкідливості злочину для суспільства.
Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічім не обмежена свобідна воля. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, яка існує незалежно від будь-яких обставин, в тому числі від її розуму, совісті. Тільки свобідна воля обирає, як поводитися людині за даних обставин. Тому обґрунтування засудження особи за вчинений злочин міститься в докорі цій злій свобідній волі злочинця.
Проте перевагу має погляд (діалектичний детермінізм), відповідно до якого людина, перед якою постає вибір вчинити злочин або відмовитися від нього, є залежною як від зовнішніх обставин, так і від власного розуму, совісті, переконань, уподобань потреб, інтересів та ін. При цьому навряд чи буде вірним твердження, що тільки зовнішні обставини або тільки внутрішній стан особи відповідним чином визначають її поведінку. Злочин, який вчинила людина, виявляється причинне пов'язаним як з її свідомістю, так і з об'єктивною дійсністю, яка її оточує. Зовнішні обставини, дійсно, впливають на поведінку особи, але лише переламуючись через її внутрішні психічні настанови, свідомість, саме розум, совість, переконання тощо підказують людині, як поводитися за даних конкретних обставин. Однак підставою для етичного і правового засудження злочину і особи, що його вчинила, буде лише той випадок, коли ця особа мала об'єктивну можливість вибирати із варіантів поведінки (хоча б двох), що мають місце, незлочинний спосіб досягнення своєї мети.
Таким чином, наявність відносної свободи вибору поведінки (міра свободи) і є етичним обґрунтуванням кримінальної відповідальності даної особи за вибраний нею злочинний варіант поведінки. В такому разі кримінальна відповідальність здатна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим чинником, який в майбутньому детермінує їх поведінку. Отже, якщо особа свідомо вибирає злочинний варіант поведінки, хоча має можливість діяти інакше, то це і обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї міри кримінальної відповідальності, що мають за мету кару, а також попередження вчинення злочинів з боку як даної особи, так і інших осіб [10, c. 126].
Згідно з ч. 1 ст. 2 КК “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом” [2]. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і з яких підстав особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за таке діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого кримінальним законом. Тому і говорять, що підставою кримінальної відповідальності є встановлення в діях особи складу злочину. Або, інакше кажучи, склад злочину - це єдина підстава кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність, як вже зазначалось, є реакцією держави на злочин, що вчинила особа. Така реакція знаходить своє відбиття у певному правозастосувальному акті органу держави, а саме - в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підставу кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою є склад злочину, а процесуальною - обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [2].
На відміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином.
Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою ' кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, має водночас важливе практичне значення - вона вказує на обов'язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна сторона злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином. Кожен із елементів складається з певних ознак.
У конкретних статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочину взагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис елементів складу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із яких складаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений ст. 187, - то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на потерпілого і застосуванням щодо нього насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, або погрози таким насильством.
Законодавець, формулюючи ознаки конкретного злочину, може передбачити наявність не тільки основних елементів, а й додаткових (у т.ч. факультативних) ознак. Ці додаткові ознаки можуть включатись до складу певного елемента складу злочину або ж бути ознаками всього складу і знаходитися поза його елементами (наприклад, предмет). Для ст. 187 додатковою ознакою, яка є частиною суб'єктивної сторони, буде мета заволодіння чужим майном. Окрім цього, для констатації вчинення деяких злочинів (наприклад, злочину, передбаченого ч. 2 або 3 ст. 187) необхідно встановити і кваліфікуючі ознаки складу, вказані законодавцем у відповідних нормах.
У КК склад злочину завжди викладається як склад конкретного злочину, і так само конкретно передбачаються ознаки складу. Такий склад конкретного злочину іноді іменується юридичним складом злочину.
Однак в одній статті Особливої частини КК не завжди вказуються всі ознаки даного складу злочину, оскільки це може бути нераціональним, зокрема з точки зору законодавчої техніки. Наприклад, у тексті статті може не бути спеціальної вказівки щодо суб'єкта злочину, досить часто немає прямої вказівки і на форму вини. У низці статей Особливої частини КК застосовуються поняття, зміст яких розкрито законодавцем у його Загальній частині. Тому для встановлення повного комплексу і змісту ознак того чи іншого складу злочину необхідно враховувати не тільки зміст конкретної норми Особливої частини КК, а й положення його Загальної частини.
Вчинення суспільне небезпечного діяння потребує правової оцінки з боку компетентних правоохоронних органів з точки зору дотримання КК. Якщо буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то вчинене вважається злочином і вирішується питання про притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Юридичну оцінку діяння з точки зору відповідності його ознакам конкретного злочину називають кваліфікацією злочинів. У тих випадках, коли процес кваліфікації завершився встановленням наявності у конкретному діянні ознак конкретного складу злочину, такий склад іменують фактичним складом злочину.
Аналіз окремих норм КК свідчить, що сформульовані у них склади конкретних злочинів можна поділити на:
1) основний;
2) склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікований склад злочину);
3) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (привілейований склад злочину).
Основний склад злочину не містить ані обтяжуючих, ані пом'якшуючих обставин. У нормі про відповідний злочин законодавець передбачає не посилене чи знижене, а нормальне, "стандартне" покарання за нього. У статтях, які мають кілька частин, основний склад, як правило, викладається у першій частині статті.
Склад злочину з обтяжуючими обставинами включає в себе всі ознаки основного складу злочину і, крім цього, вказівку на певні обставини, які законодавець вважає такими, що обтяжують відповідальність за вчинення цього злочину: Вчинене діяння підпадає під цей склад злочину лише за наявності всіх ознак основного складу і зазначених в нормі обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин.. У зв'язку з цим за злочини, які передбачені нормою про кваліфікований склад, встановлюється більш суворе покарання. Інколи/виокремлюють і особливо кваліфіковані склади злочинів. Ними вважаються склади, які зазвичай формулюються у третій чи наступних частинах відповідної статті КК і в яких за наявності певних обтяжуючих обставин передбачається ще більш суворе покарання, ніж в нормі, яка описує просто кваліфікований склад злочину.
Склад злочину з пом'якшуючими обставинами. Такі склади злочинів містяться в окремих частинах відповідних статей або окремих статтях Особливої частини КК України. Наприклад, ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, а ст. ст. 116 та 117 КК України - за таке саме вбивство, але вчинене за обставин, що пом'якшують відповідальність. У нормі про привілейований склад злочину передбачається більш м'яке покарання, ніж в нормі про основний склад відповідного злочину.
Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.
У кримінальному праві розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти злочину. Під загальним об'єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин та соціальних благ, що охороняють, ся Кримінальним законом. Родовий об'єкт - це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів по розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об'єктом. Безпосередній об'єкт - це комплекс суспільних відносин чи певне соціальне благо, на які безпосередньо посягає той чи інший конкретний злочин. Як родовий об'єкт є частиною загального, так і безпосередній - частина родового об'єкта, хоча іноді (як, наприклад, у більшості статей КК України про злочини проти власності) родовий та безпосередній об'єкти можуть збігатися.
У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. Основний безпосередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому завдається у зв'язку з посяганням на основний. Наприклад, при розбої (ст. 187 КК України) основним безпосереднім об'єктом є право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи [2]. Наявність додаткового безпосереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншого, правильно кваліфікувати вчинене діяння. Безпосередній додатковий об'єкт може бути обов'язковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і не виникнути. Прикладом є ст. 296 КК України, яка передбачає відповідальність за хуліганство - злочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не бути заподіяна шкода здоров'ю потерпілого [2].
Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину. Предмет злочину - це матеріальний предмет, з приводу якого або шляхом дії (впливу) на який скоюється злочин. Він є факультативним елементом складу злочину; в описах більшості злочинів, передбачених статтями КК України, про нього не згадується. Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є ознаками об'єктивної сторони складу злочину. Не може розглядатись як предмет і потерпілий - особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди.
Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільне небезпечного посягання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.
Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є:
1) суспільне небезпечне (злочинне) діяння;
2) його наслідки;
3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. Наслідки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину. Склади злочинів, обов'язковою ознакою яких не передбачено настання певних наслідків, називаються формальними, а склади, де наслідки є обов'язковою ознакою, - матеріальними.
Злочинне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єкту злочину.
Злочинна дія завжди є вчинком, проявом активності особи. Як правило, під дією розуміють тілесні рухи. Проте іноді закон розуміє як дію і слова (наприклад, ст. ст. 129, 295 КК України). В одних випадках злочинним діянням визнається одна фізична дія, в інших - певний комплекс із кількох дій.
Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не з своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це характерно для випадків: а) вчинення рефлекторних чи інших мимовільних дій; б) вчинення дії під впливом непереборної сили, під якою розуміється вплив природних, технічних чи інших незалежних від суб'єкта факторів (наприклад, автомобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності його вузлів, про які водій не знав); в) вчинення дії під фізичним примусом, який позбавляє особу можливості діяти правомірно (ст. 40 КК України).
Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку, вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК України.
Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороняється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.
У статтях КК України, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільне небезпечних наслідків нерідко є мотивом для криміналізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з формальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі скоєння відповідного діяння.
Причинний зв'язок між діянням та його суспільне небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констатувати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.
Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння: 1) має передувати наслідкам; 2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип conditio sine qua nоn); 3) за своїми властивостями, як правило, має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.
Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є:
1) місце - територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння та/або настають його наслідки;
2) час - період, протягом якого скоюється злочин;
3) спосіб - методи чи прийоми вчинення злочину;
4) обставини - сукупність умов, за яких скоюється злочин;
5) засоби - предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину;
Подобные документы
Поняття кримінальної відповідальності. Основний зміст кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності. Підстави кримінальної відповідальності. Сучасні проблеми доповнень до поняття кримінальної відповідальності.
курсовая работа [30,2 K], добавлен 24.02.2002Дослідження поняття та ознак кримінальної відповідальності. Єдина підстава кримінальної відповідальності, її фактичні та юридичні сторони. Форми її реалізації: призначення покарання, правова природа та підстави звільнення від нього та від його відбування.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 22.03.2015Аналіз проблем правового регулювання кримінальної відповідальності держави, розробка обґрунтованих пропозицій для його вдосконалення. Визначення кримінальної відповідальності: суперечки щодо поняття. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 01.02.2015Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, визначення його внутрішнього змісту. Встановлення мети і форми вини: умисел чи необережність. Дослідження змісту суб’єктивної сторони злочину за кримінальним законодавством України, Франції, Німеччини.
курсовая работа [74,4 K], добавлен 14.02.2017Поняття і ознаки юридичної відповідальності, її співвідношення з іншими заходами державного примусу. Підстави, принципи і функції юридичної відповідальності. Види юридичної відповідальності, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 11.09.2014Поняття конституційної відповідальності та її ознаки, логічні підстави класифікації на види, підстави та передумови виникнення. Ознаки конституційно-правових деліктів. Специфічний порядок реалізації, що притаманний матеріальній відповідальності.
курсовая работа [43,2 K], добавлен 09.05.2016Аналіз проблем правового регулювання кримінальної відповідальності держави. Суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, на які було здійснено протиправне посягання. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.03.2015Правові основи інституту кримінального права України - звільнення від кримінальної відповідальності. Правові наслідки і види звільнення від кримінальної відповідальності. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
курсовая работа [137,3 K], добавлен 06.12.2008Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в Україні. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку: з дійовим каяттям; з примиренням винного з потерпілим; з передачею особи на поруки; зміною обстановки; закінченням строків давності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 11.02.2008Склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України - "Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки", як підстава кримінальної відповідальності. Узагальнення пропозицій щодо необхідності вдосконалення даної кримінальної норми.
статья [29,5 K], добавлен 31.08.2017
