Карний розшук в Україні

Політична, економічна, ідеологічна та криміногенна ситуація в країні вказує на те, що з метою ефективного функціонування і розвитку служби карного розшуку, удосконалення оперативно-розшукової діяльності необхідно на основі науково обґрунтованого аналізу діяльності вказаних підрозділів розробити і здійснити кардинальні заходи, спрямовані на вирішення існуючих проблем. Деякі з них розглянемо детальніше.

Оперативній роботі в карному розшуку притаманний дефіцит часу для прийняття рішень в екстремальних ситуаціях. Співробітники карного розшуку дуже часто діють в умовах фізичних і психологічних перевантажень. Контингент осіб, з якими спілкується оперуповноважений, характеризується різними віковими категоріями, освітою, родом занять, соціальним положенням у суспільстві, зв'язками з впливовими особами правоохоронних органів.

В основі спілкування співробітника карного розшуку з правопорушниками, потерпілими і свідками лежить конфліктна ситуація, яка є певним психологічним бар'єром, побороти який дуже складно, тому потрібна допомога старших товаришів, які мають значний досвід роботи. Уже на цьому етапі рельєфно виявляються розбіжності між тим, чому навчали в навчальних закладах, і реальністю.

Дуже складно у протиборстві з правопорушником, який декілька разів притягувався до кримінальної відповідальності, підготовленим емоційно, фізично і вольово, одержати перемогу. Усе це нерідко призводить до грубості, втрати терпіння, перевищення службових повноважень. Крім сказаного, в таких умовах і, особливо, коли вирішується питання розкриття тяжких злочинів, наприклад, вбивства, негативно впливає на психологічний стан оперуповноваженого також різного роду контролююча діяльність працівників прокуратури, внутрішньої безпеки тощо.

Специфіка роботи веде до професійної деформації особистості, що може проявлятись як у безпосередній практичній діяльності, наприклад, у фальсифікації матеріалів, укритті злочинів від обліку та інше, а також у таких проявах, як грубість, безтактовність, рукоприкладство, пияцтво.

Рівень психологічної деформації залежить від психологічної стійкості особи, яка поряд з природними якостями повинна формуватись і під час навчання у навчальних закладах МВС України, а також у процесі службової підготовки в органах внутрішніх справ. На жаль, у навчальних закладах, а тим більше на місцях, психологічній підготовці оперативних працівників уваги приділяється недостатньо. Викладачі психології в навчальних закладах, як правило, не знають особливостей роботи карного розшуку, а психологи УМВС, які повинні займатися вказаною роботою, не тільки не працювали в карному розшуку, а й взагалі кепсько орієнтуються в діяльності міліції. Можливості психологічної релаксації на місцях відсутні, хоча у цьому є нагальна потреба. На нашу думку, фахівців-психологівдля органів внутрішніх справ необхідно готувати з оперативних працівників і слідчих, які мають до цього певні задатки.

Складним залишається матеріально-технічне і фінансове забезпечення як служби в цілому, так і кожного оперуповноваженого. Існує безліч проблем у нормативному регулюванні боротьби зі злочинністю. У державі намітилася тенденція у напрямі максимального захисту інтересів осіб, які скоюють злочини і, водночас, обмеження прав і можливостей працівників правоохоронних органів, що протидіють злочинності. Так, Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" стільки разів змінювався і доповнювався, що став гальмом у боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Наприклад, при вирішенні питання оперуповноваженим про здійснення відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" заходу з контролю телефонних переговорів уже на стадії підготовки такої операції знають до десяти осіб різних служб і органів (ч. 2 ст. 8 Закону "Про ОРД"). Допуск органів прокуратури до всіх без винятку оперативних матеріалів, у тому числі про конфіденційне співробітництво (див.п. 2 ст. 14 Закону "Про ОРД"), ніяк не сприяє оперативній роботі з попередження і розкриття злочинів. Жоден професійно грамотний оперуповноважений карного розшуку чи іншої служби не "розшифрує" зараз перед прокурором чи перед своїм начальником джерело, яке ефективно працює, надає корисну оперативну інформацію.

Правовий захист оперативного працівника суттєво знижений. Правопорушники та інші особи можуть його принизити, образити, обмовити у рукоприкладстві та інше. Чинне адміністративне і кримінальне законодавство особу оперуповноваженого при виконанні службових обов'язків захищає недостатньо. Так, наприклад, ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає захист прав працівника міліції тільки у випадку зліс Будь-який громадянин може не з'явитися до органу внутрішніх справ за викликом оперуповноваженого і за це не несе ніякої відповідальності, може не відкрити двері при здійсненні поквартирного обходу працівниками міліції у зв'язку із вчиненням злочину, і це також буде правомірним відповідно до закону України "Про міліцію".

Але акцентуючи увагу на висвітлених питаннях і висновках, які з них можуть випливати, вважаю за необхідне підтримати деякі пропозиції генерал-полковника міліції Е.О. Дідоренка (див. відповідь на № 7/9 - 1692 від 4.05.2001 р. МВС України), які полягають у наступному:

- вважати необхідним повернення для проходження служби в карному розшуку колишніх оперативних працівників за їх згодою, які переведені в інші підрозділи без поважних причин;

- повністю звільнити працівників карного розшуку від виконання другорядних і не належних їм обов'язків, сконцентрувавши їх зусилля на своєчасному попередженні, швидкому і повному розкритті злочинів;

- організацію роботи будувати за зональним принципом обслуговування території, зберігаючи принцип лінійного обслуговування для найбільш небезпечних злочинів;

- установити спеціальні звання на рівень вище щодо співробітників інших служб;

- підвищити посадові оклади у 3 рази;

- при вислузі 5 календарних років на посадах в оперативних підрозділах встановити обов'язкову надбавку за кожний наступний рік служби незалежно від місця її подальшого проходження в ОВС;

- забезпечити нормальними приміщеннями, комп'ютерною технікою та засобами зв'язку;

- виділити автотранспорт у розрахунку один автомобіль на 3-х співробітників;

- реанімувати законодавство у частині надання пільг з оплати житлових і комунальних послуг, проїзду у міському і приміському транспорті та обов'язкового забезпечення санаторно-курортного лікування співробітників карного розшуку і членів їх сімей;

- законодавчо закріпити режим пільгового надання житла при призначенні на посаду в карному розшуку випускників вищих спеціальних навчальних закладів системи МВС України;

- у зв'язку з високим рівнем ризику, можливої фізичної розправи над співробітниками оперативних підрозділів і членами їх сімей клопотати перед Верховною Радою України про доповнення Закону України "Про міліцію" пунктом про дозвіл пенсіонерам МВС, які проходили службу в оперативних підрозділах, на видачу безкоштовно вогнепальної нарізної зброї.

Висновоки

Карний розшук у нас час займає виключне положення не тільки в Україні, але і в усіх інших країнах світу, оськільки саме цей вид діяльності передбачає за собою зменшення усіх антисоціальних явищ, захист прав та свобод людини незалежно від її соціального стану, положення, та матеріальних цінностей. Створення цього самостійного інституту права бере свій початок з давньоруської держави, хоч цей вид діяльності дуже відрізнявся від теперішнього, він вже тоді почав доводити свою ефективність та значення для суспільно-політичного життя. У ході історії цей вид діяльності зазнав значних перетворень та знін, та вже має своє значне місце в юриспруденцій України.

Специфікою роботи карного розшуку є розкриття злочинів, а оскільки його співробітникам доводиться працювати в особливих умовах, саме життя вимагає від них бути надзвичайно мобільними та оперативними. Відділ карного розшуку управління не лише організує роботу з попередження та розкриття злочинів проти особи, тяжких злочинів, крадіжок різних форм власності, вантажів, розформування обладнання рухомого складу, встановлення осіб загиблих, розшуку злочинців та безвісті зниклих громадян і надає практичну та методичну допомогу з попередження й розкриття злочинів структурним підрозділам в лінійних відділах.

У часи Киїської русі карний розшук почав свій розвиток, а саме з досудового слідства, до якого відносилися гоніння сліду, заклич, звід принципи яких використовуються і в наш час. Хоча теперішні процесуальні форми карного розшуку відрізняються від карного розшуку Київської русі, саме тоді і заклалися основні положення цього інституту права.

Список використаної літератури

1. Карному розшуку -- 80 років. К., 1999; Тимо-шук О.В. Охор. апарат Укр. Д-ви (квіт.--груд. 1918 р.). X., 2000; С. 351

2. Чисніков В.М. Прав, витоки карно-розшук. служби України. В кн.: Теорія операт.-служб, діяльності пра-воохор. органів України. К., 2000. В. М. Чисніков.С. 109

3.Міліція України: історичний нарис, портрети, події. - Науково-попул. видання/ За заг. ред. Ю.О. Смирнова, - Кол.авторів: Смирнов Ю.О., Михайленко П.П., Святоцький О.Д., Ануфрієв М.І. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 276.

4История советской милиции. В 2-х т. - М., 1977.С. 211

5.Реабілітовані історією. Луганська область: У 3 кн. - Луганськ, 2005. С. 202

6. 85 років карному розшуку України. Історія та сучасність. - К., 2004. - С. 283.

7. Газета «Іменем Закону» - 2004. - № 51. - С.7.

8. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. - К.: Ґенеза, 2000.С. 102

9. В. Боєчко, О. Ганжа, Б. Захарчук. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. Київ. 1994. вид. «Основи».C 144

10.Строкач Т.А. Наш позивний - свобода! - К.: Політвидав України, 1975. - 414 с.

11.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процесс України:

Підручник.- 2-ге вид., перероб. і доп./. - К.: Либідь, 1999.С. 97

12. Кримінально-процесуальний кодекс України .С. 112

13. А.Я. Антоновича (1848--після 1917) “Поліцейське право і політична економія” (1883), “Курс державного благоустрою (поліцейське право) С. 321

14.М.М. Цитовича (1861-1919) «Лекції з поліцейського права» С. 201

15. Федорова «Фабричне законодавство у цивілізованих державах» С. 173

16. П. Гуляєва “Право і обов'язки міської та земської поліції та всіх жителів Російської імперії з їх дотримання” (1824).

Размещено на Allbest.ru