Предмет та суб’єкти міжнародного приватного права. Колізійність права

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Київський університет права

Рівненський інститут

РЕФЕРАТ

з теми: «Предмет та суб'єкти міжнародного приватного права. Колізійність права»

Виконала

Студентка 3 курсу з.ф.н.

Кузьмич Анна

Перевірила:

ст.в. Шахова Р.В.

Рівне 2012

1. Предмет та суб'єкти міжнародного приватного права. Колізійність права

Міжнародне публічне право -- це галузь права, яка регулює відносини між державами, міждержавними організаціями, державоподібними утвореннями, націями, що борються за незалежність. Міжнародне публічне право є сферою політики. Суб'єктами цієї галузі права є носії влади. Вони, зокрема, оголошують війну і мир, змінюють державні кордони, приймають до громадянства іноземців, подають один одному допомогу або, навпаки, “перекривають кисень”. Останнє в 1999 р. наочно було продемонстровано стосовно Югославії. Свого часу Мао Цзедун говорив: “Гвинтівка породжує владу!” Там, де гвинтівка і влада -- царина публічного права, у тому числі міжнародного. суб'єкт міжнародне право дієздатність іноземець

Міжнародне приватне право стосується цивільно-правових відносин передусім між організаціями і громадянами (особами без громадянства) різних країн. Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру. Майнові, трудові, сімейні, спадкові, деліктні, економічні, господарські, науково-технічні, культурні, освітні та інші відносини виникають у міжнародному житті з участю осіб різної державної належності. Такі відносини невладні, неполітичні і не потребують застосування зазначеної гвинтівки. Цивільні правові відносини -- це передусім майнові відносини між фізичними і юридичними особами різних держав. Суб'єктом у майнових відносинах є іноземна сторона (наприклад, громадянин іноземної держави, особа без громадянства, іноземна організація, іноземна держава). Суб'єкти майнових відносин можуть належати до однієї держави, але об'єкт, у зв'язку з яким виникли відповідні відносини, перебуває за кордоном. Виникнення, зміна та припинення майнових відносин можуть бути пов'язані з юридичним фактом за кордоном (спричинення шкоди, укладення договору, смерть спадкодавця тощо).

Міжнародного приватного права не буває без іноземного елемента, а цивільно-правові відносини без іноземного елемента трапляються. Скажімо, тоді, коли їх сторонами є фізичні та юридичні особи однієї країни. Коли ж у цивільних відносинах бере участь іноземний елемент, то ці відносини набирають нової якісної властивості і стають міжнародними. Кажуть, що вони ускладнюються іноземним елементом.

Міжнародне приватне право -- це галузь права, що регулює міжнародні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом.

Розрізняють три види іноземного елемента:

- суб'єкт;

- об'єкт;

- юридичний факт.

Суб'єктами є учасники правовідносин. Об'єкти -- це те, на що спрямовані дії суб'єктів (наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт певною мірою нагадує іскру. Так само, як іскра, потрапляючи у циліндр двигуна внутрішнього згоряння, змушує його працювати, юридичний факт породжує правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт породжує як міжнародні, так і національні невладні правовідносини.

Наприклад, у ст. 196 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі -- КпШС України) зафіксовано: “Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні”. Це означає, що коли з полігамної мусульманської держави до України переселиться громадянин з усіма чотирма дружинами, то їх як дружин визнаватиме моногамна Україна.

Держава -- суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб'єктом міжнародного приватного права.

Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.

У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі. Між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом немає “китайської стіни” хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законодавство країн, які беруть участь у договорі. У цьому посібнику наведено чимало таких прикладів.

Міжнародне публічне право навіть за найвигадливішої фантазії не можна уявити без міжнародного договору бодай в усній формі. Міжнародне приватне право, навпаки, можна уявити без міжнародного договору. У такому разі певна держава автоматично створювала б як колізійні, так і матеріально-правові норми для регулювання правовідносин з іноземним елементом.

Міжнародне приватне право стоїть на двох опорах -- колізійних і матеріально-правових нормах. Міжнародне приватне право започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законодавство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійного права вважають італійських постглосаторів ХІV ст. Бартола і Бальда. Глосаторами називають коментаторів текстів римського права. Такі коментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси -- це тлумачення понять. Тому й нині тлумачні словники інколи називають глосаріями.

Правник із США Дж. Сторі (1779-1845) у 1834 р. запровадив у вжиток поняття “міжнародне приватне право”. У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казанського університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши “Основания частной международной юрисдикции”.

У Великій Британії поняття “міжнародне приватне право” дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомого “Правничого словника Блека” (Black's Law Dictionary) міститься нотатка “міжнародне приватне право” (International Private Law) досить стислого змісту: “Назва, що використовується деякими літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається “конфлікт закону” (conflict of law)”.
У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це “несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов'язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосовується до прав і обов'язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встановлює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внутрішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи”.

“Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю “Приватне міжнародне право” такого змісту: “Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності контракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено правила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи мають вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном).

Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнародним правом”.

Потрібно пояснити, що Римська конвенція -- це Конвенція Європейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов'язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).

Далі пропонуємо цитату з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: “Причиною наявності приватного міжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права -- ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загальносвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кожним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому цивілізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права”.

Зазначимо, що під поняттям “муніципальна система права” англійські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжнародному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне.

Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тісно пов'язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи.

Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосаксонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. Тут порозумілися дві провідні системи права сучасного світу. До речі, вислів “міжнародне приватне право” можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника “міжнародне приватне право” можна було б назвати “міжнародним цивільним правом”. Але англосакси не використовують поняття “цивільне право”. Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва “міжнародне приватне право” вписується у компромісний принцип “ні вашим, ні нашим”.

До речі, назву “конфлікт законів” (conflict of laws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав. Термін “конфлікт законів” запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 1835-1922). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії -- трактат “Конфлікт законів”.

Колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов'язані відповідні правові відносини. Колізійні норми -- це правила вибору права. Подолання колізії -- основне завдання міжнародного приватного права.

Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають “колізійним правом” або “міжнародним колізійним правом”.

Очевидно, така назва занадто вузька, бо не враховує другої опори міжнародного приватного права -- матеріально-правових норм. Колізійне право -- складова міжнародного приватного права, тобто перше поняття вужче за друге.

Матеріально-правові норми регулюють правовідносини з іноземним елементом безпосередньо. Ці норми уніфікуються через укладення відповідних міжнародних угод (конвенцій, договорів тощо).

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

1. Уніфікація правових норм через прийняття міжнародних договорів і типових (модельних) законів.

2. Удосконалення і кодифікація норм міжнародного приватного права на національному рівні (у цьому зв'язку слід згадати, наприклад, проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., про який ітиметься у розділі “Джерела міжнародного приватного права”).

3. Виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

4. Підвищення ролі принципу “автономії волі сторін” і перехід до гнучкіших норм колізійного права.

5. Розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв'язку з науково-технічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв'язку тощо).

2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземців в Україні

Процитуємо статті “Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієї теми.

“Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності” (ст. 6).

“Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації” (ст. 7).

“Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).

“Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).

Чинна Конституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, -- 21 та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джерела міжнародного приватного права”.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановлені законодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.

Цивільній дієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вона сформульована так:

“Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.

Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом...”.

Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України. Наведемо конкретні приклади.

“Іноземці та особи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).

Національний режим поширюється на іноземців і у сфері полювання, про що свідчить ст. 13 “Здійснення полювання іноземцями” Закону України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 18). У статті зазначається: “Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цього Закону. Документи на право полювання, видані відповідними органами інших держав, чинні на території України.

Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь”.

Процитуємо положення вітчизняного закону, що стосується іноземців, хворих на соціально небезпечні інфекційні хвороби: “...Іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні і хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.

Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред'явлення документа про відсутність у них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України” (витяг зі ст. 24 “Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби” Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-IІІ. Код нормативного акта 1619/2000 (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 29).

А тепер звернемося до міжнародних договорів України.

У ст. 1 “Надання правової допомоги” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську, зазначено: “1. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

2. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та інших закладів інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни даної Договірної Сторони.
3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін”.

Цієї теми стосується і ст. 23 зазначеної Конвенції. Процитуємо витяг з цієї статті: “1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, у якій вона має постійне місце проживання”.

Наведемо також дві статті з проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., що стосуються цієї теми. “Стаття 1563. Особистий закон фізичної особи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право країни, громадянином якої вона є.

2. За наявністю в особи двох і більше громадянств її особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності -- звичайне місце перебування.

4. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій ця особа має звичайне місце перебування.

5. Для цілей Книги восьмої цього Кодексу фізична особа має:

1) своє місце проживання у країні, в якій вона живе з наміром постійного проживання у цій країні;

2) своє звичайне місце перебування у країні, в якій вона живе певний час, навіть якщо з самого початку цей час був обмежений.

Стаття 1564. Правоздатність та дієздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення правоздатності та дієздатності фізичної особи визначається за її особистим законом. Проте якщо інше не передбачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатись також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Україні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

3. Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, бути підприємцем і мати пов'язані з цим права та обов'язки визначається за правом країни, де фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності факту реєстрації застосовується право країни основного місця заняття підприємництвом...”

3. Поняття “ юридична особа”

Юридична особа -- це утворення, яке можна зрозуміти лише у взаємозв'язку з правовим полем, що існує навколо неї. Як сказав мудрець: “Короля грає почет”. Немає підлеглих -- немає й короля. На відміну від фізичної юридична особа існує завдяки наявності правового поля. Щоправда, різні правопорядки неоднаково розуміють поняття “юридична особа”. Вітчизняний законодавець не вважає державу юридичною особою, бо саме держава створює її.

Коротко ознайомимося з тим, як розуміють юридичну особу, наприклад, у Великій Британії. Для цього скористаємося двома найпопулярнішими там юридичними словниками. “Правничий словник Коллінза” (Collins Dictionary of Law) наприкінці 90-х років XX ст. у статті “Особа” (Person) зазначав: “ Особа є предметом законних прав. Є два види законних осіб -- людські істоти (human beings) і штучні особи (artificial persons), такі як корпорації. Товариство в Англії не є окремою законною особою, але у Шотландії воно є так званою квазі-особою”. У нотатці “Юридична особа” (Juristic Person) зазначений словник пояснював, що нею є орган (body), визнаний державою як такий, що наділений правами й обов'язками так само, як і природна (natural) або людська (human) особа; загальним прикладом є компанія. “Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law) у четвертій редакції (від 1997 р.) пояснював: “Юридична особа (штучна особа)” (juristic person (artificial person)) -- це утворення типу корпорації, що визнається як таке, що має законну особовість (legal personality), тобто здатне мати законні права і обов'язки. Зазначене поняття вживається як протилежне людській особі, яку називають “природною особою”.

Розглянемо пояснення поняття “юридична особа” у вітчизняному словнику.

У статті “Особа у цивільному праві” “Юридичного словника-довідника”, випущеного київським видавництвом “Феміна” у 1996 р., зазначається: “Юридична особа -- це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати різних майнових і немайнових прав і виконувати обов'язки, бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридична особа має цивільну дієздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Дієздатність за обсягом, а також моментом виникнення і припинення збігається з правоздатністю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а в разі коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації певного виду -- з моменту видання компетентним органом постанови про утворення її. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації. Правоздатність юридичної особи припиняється з ліквідацією її”.

Очевидно, в усіх країнах світу юридична наука і практика використовують поняття “юридична особа”. А от законодавчі формулювання цього поняття існують не скрізь.

У нашому законодавстві існує кілька офіційно сформульованих дефініцій юридичної особи. Ознайомимося з ними.

“Юридичними особами визнаються об'єднання осіб, установи або організації, які можуть як такі набувати прав за майном, вступати у зобов'язання, позовувати і відповідати у суді” (ст. 13 Цивільного кодексу УСРР, затвердженого постановою ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 р.).

“Юридичною особою визнається організація, яка має у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном і виступає у суді від свого імені.

Юридичні особи можуть мати майнові і особисті немайнові права і зобов'язання...” (витяг з п. 1 ст. 11 “Поняття юридичної особи” “Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік”, прийнятих Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р.).

“Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами у суді, арбітражі або в третейському суді” (ст. 23 “Поняття юридичної особи” Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.).

“Юридична особа -- це особа, зареєстрована як платник податку на додану вартість, має індивідуальний податковий номер платника податку і здійснює операції з ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг) для цільового використання на будівництво, реконструкцію, ремонт і обслуговування об'єктів, а також обладнання і транспортних засобів, а саме:

- замовник (забудівельник) будівництва, реконструкції, ремонту і обслуговування об'єктів;

- особа, яка уклала договори (контракти) із замовниками (забудівельниками) будівництва, реконструкції, ремонту і облаштування об'єктів;

- особа, яка здійснює поставку обладнання і транспортних засобів, а також виконує роботи (надає послуги) для забезпечення і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку відповідно до додатку 2 до Закону -- переможець тендеру, проведеного Організаційним комітетом Міжнародної ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції і розвитку” (витяг з п. 2 Порядку ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг) для цільового використання на підготовку проведення у Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку у травні 1998 р., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1343).

Размещено на Allbest.ru