Розвиток права та правової поведінки у суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Поняття, ознаки і види правової поведінки

РОЗДІЛ II. Правомірна поведінка

2.1 Склад правомірної поведінки

2.2 Види правомірної поведінки

2.3 Основні причини нестабільності

РОЗДІЛ III. Правопорушення

3.1 Поняття, ознаки правопорушень

3.2 Види правопорушень

3.3 Склад правопорушень

РОЗДІЛ IV. Причини правопорушень та шляхи їх подолання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Будь-яка держава для того, щоб на світовій арені визначалась, як правова, демократична, з високим економічним становищем і рівнем розвитку, повинна спочатку забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.

Право являється важливим інститутом регламентації, розвитку й охорони суспільних відносин. Основа даних відносин є продуктом життєдіяльності людей, їх поведінки у суспільстві. Насамперед, право може регулювати суспільні відносини, лише впливаючи на поведінку конкретних людей, окремих осіб, із дій яких складаються ці відносини. Таким чином, право є одним з важливих інструментів управління поведінкою людей, яка є безпосереднім об'єктом правового регулювання.

Поведінка людей може проявлятися в досить різноманітних формах. Вона має різні форми вираження, інтенсивність, мотиви, цілі, наслідки. Властиво, будь-яка поведінка виступає об'єктом моральної й правової оцінки. В тому випадку якщо оцінювати поведінку з позиції права, то окремі відносини в суспільстві не характеризуються з цього боку, до таких можна віднести особисті відносини між людьми в формі дружби, кохання тощо. Дані відносини підлягають лише моральній оцінці. Також є такі категорії відносин, що не регулюються правом і являються юридично байдужими, до таких можна віднести: захоплення музикою, спортом, мистецтвом.

Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.

Україна, обравши для себе шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, продовжує формувати державні інституції, місцеве самоврядування, систему національного права. Конституція України визначає нашу країну як суверенну й незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Об'єктом дослідження є правова і правомірна поведінка.

Метою дослідження даного курсової роботи є розкриття понять правової та правомірної поведінки, їх основних ознак, видів та розкриття юридичного змісту правопорушення за допомогою опрацювання теоретичних літературних джерел та статей з періодичних видань правового спрямування.

Предметом дослідження є розвиток права та правової поведінки у суспільстві, а також правопорушення в сучасних правових системах.

Завдання роботи розглянути наступні питання:

- Розглянути виникнення і розвиток права і правомірна поведінка. Правопорушення;

- Про аналізувати джерела права і правомірна поведінка. Право порушення;

- Розібрати питання права і правомірної поведінки та доктрини;

- розглянути права і правомірні поведінки. Правопорушення в сучасних правових системах

У ході роботи використані праці таких учених: Скакун О.Ф., Беккін Р.І., Кельман М.С., Оніщенко Н.М та інші

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ВИДИ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

Поняття «поведінка» являється багатозначним, в цілому, правову науку і практику правового регулювання відносять до поведінки, та людську діяльність, яка характеризується певними соціальними та юридичними ознаками.

Можна виділити наступний перелік ознак правової поведінки:

а) соціальна значущість;

б) вираженість зовні у формі діяння чи бездіяльності;

в) свідомо-вольовий характер прояву поведінки;

г) регламентованість правовими нормами та властивість зумовлювати юридичні наслідки.

Основною ознакою правової поведінки є соціальна значущість, яка має дві форми - соціальну корисність і соціальну шкідливість. Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка має безпосередній вплив на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі.

Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно

усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки. Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, а й з особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів, що здійснюється в межах правової поведінки. Тому правова поведінка часто тягне за собою певні юридичні наслідки.

Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Потрібно зазначити що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Суб'єктом правового вчинку може бути фізична або юридична особа , які визнані дієздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов'язки, та нести юридичну відповідальність. Внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків відображає суб'єктивна сторона правового вчинку. Об'єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння.

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної. Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, своїми особливими рисами, крім спільних.[15]

А всі інші дії можна назвати юридично байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового виправдання. Правова поведінка складається з елементів правових вчинків. Юридично нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка - форма вияву свободи особи. (Додаток №1).

РОЗДІЛ II. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА.

2.1 СКЛАД ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ.

Правомірна поведінка, на відмінну від протиправної поведінки, є соціально корисною, і є видом правової поведінки. Вона відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки. Відповідність приписам правомірних норм, є основною юридичною ознакою правомірної поведінки.

Термін «правомірність» має широкий спектр значень:

- Відповідність поведінки приписам норм прав;

- Одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

- Здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний фактор. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Правомірна поведінка виявляється по - різному в механізмі правового регулювання:

- правомірна поведінка у нормах права виявляється як модель бажаної поведінки суб'єктів адресатів норми;

- у юридичних фактах - як життєві конкретні обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;

- у правопорядку - як його зміст;

- у фактичному змісті правовідносин - як дії сторін правовідносин, спрямованих на реалізацію їх взаємних прав і обов'язків.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єктові властивістю, переросла у звичку і вона може навіть не усвідомлюватись ним у всіх її аспектах. Маргінальна правомірна поведінка базується не на позитивних правових настроях суб'єкта, а на його страху перед юридичною відповідальністю за скоєне правопорушення. Такий суб'єкт готовий до протиправних дій у разі переконаності в їх безкарності.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів - правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільно корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.[16]

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права.

Правомірна поведінка складається з елементів - правомірних і неправомірних дій особи. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи. Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби і інтереси.

Правомірна поведінка є соціально значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується правопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

2.2 Види правомірної поведінки

Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):

- активна (принципова);

- звичайна (звична);

- пасивна (конформістська -- її різновид);

- маргінальна.

Активна (принципова) правомірна поведінка - це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна правомірна поведінка -- вид законослухняної поведінки особи, виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності, яка відповідає приписам правових норм, та стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль.

Пасивна правомірна поведінка -- вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах).

Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає анти суспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності.[17]

2.3 Основні причини нестабільності

Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні - процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні - соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні - розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні - падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості - відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності - слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянянами, високий рівень правової культури.

поведінка правопорушення умисел вчинок

РОЗДІЛ III. ПРАВОПОРУШЕННЯ

3.1 Поняття, ознаки правопорушень

Правопорушення - це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопорушення. [11; C.169]

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) -- основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний - у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина -- це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Правопорушення виражається завжди і тільки в діях індивіда. Під поняттям дія ми розуміємо таке вираження волі, яке направлене на деякі зміни в зовнішньому світі. Момент волі є необхідним для поняття про дії. При відсутності волі не можна вважати дією те, що здійснює людина в стані гіпнозу, хоча з зовнішньої сторони здається, що це дія цієї людини.

З іншої сторони, стан волі, що не виражається в зовнішніх вимірах, також не підпадає під поняття дія. Так, не можна признати дією внутрішню боротьбу мотивів, що переживає людина, яка хоче будь-яких змін в оточуючому світі, наприклад, задумує злочин чи обдумує заповіт.

Правопорушення - це дія протиправна, яка завжди представляє собою порушення норм об'єктивного права, а іноді і суб'єктивних прав. Протиправність правопорушення заключається в тому, що поведінка людини суперечить тим приписам, які вимагаються об'єктивним правом. Порушити закон - значить порушити кордон можливого тобто дозволеного. Людина здійснює те, що норма об'єктивного права забороняє робити, або протиправно опускає (минає) те, що наказує .

Якщо правопорушення є дія протиправна, то правопорушення немає там, де дії людини не залишаються в кордонах дозволеного об'єктивним правом, хоча при цьому були порушені законні інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому суб'єктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обов'язків, реалізації свого права, необхідної оборони, стану крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він звик вважати охоронюваним суб'єктивним правом. Про те з точки зору об'єктивного права, яке допускає таке порушення, правопорушення немає, а існує тільки порушення інтересів.

Проте, можна сказати, що існують й інші випадки, коли можна говорити про відсутність правопорушення:

1) Правопорушення немає, коли інтереси людини, що охороняються правом від посягання з боку інших осіб, порушуються особою, яка виконує свої службові обов'язки.

2) Правопорушення немає, коли інтереси, охоронювані правом від посягань з боку інших осіб, порушуються за згодою самого заінтересованого. З точки зору тих, які в правопорушенні вбачають порушення суб'єктивного права, всяке вторгнення в сферу чужих охоронюваних інтересів втрачає характер правопорушення, як тільки існує згода потерпілого.

3) Правопорушення не існує й тоді, коли інтереси осіб, охоронювані правом взагалі від посягань зі сторони інших осіб, порушуються особою, яка знаходиться в стані необхідної оборони. Під необхідною обороною розуміється порушення охоронюваних законом інтересів нападаючої особи потерпілою.

4) Правопорушення немає й у тому випадку, коли інтереси людини, охоронювані правом загалом від посягань з боку інших осіб, порушуються особою, що знаходиться в стані крайньої необхідності.3 Під станом крайньої необхідності розуміється рятування своїх власних інтересів за рахунок чужих інтересів від загрози чи непереборної сили. Наприклад: рятуючись від душевнохворої людини, особа ховається за іншу людину, яка і попадає під удар психічнохворого.

Стан необхідної оборони відрізняється від стану крайньої необхідності тим, що в першому випадку порушуються інтереси третіх осіб, а в другому - інтереси нападаючої особи.

Вирішуючи питання про те, наскільки момент вини являється доречним в понятті правопорушенні, необхідно розпочати з поняття вини.

Якщо виною назвати відповідальність за здійснене протиправне діяння, то все зводиться до того: чи встановлена відповідальність за дані дії чи ні. Якщо закон встановив відповідальність, значить вина передбачається; якщо відповідальності не встановлено, як наслідок - немає і вини, тому немає і самого правопорушення.

Отож, протиправна поведінка, як вид правової поведінки, являється антиподом правомірної поведінки. Як уже зазначалось, протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля.

Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Її шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовах існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти - правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів - подій і правопорушень вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти:

1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;

2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

3) юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність.

В формально-юридичному аспекті протиправність - це порушення у нормативно-правових документах.

Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів.

Правопорушення характеризується невиконанням - забороняючи норми у формі дій чи бездіяльності.

Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Отже, правопорушення - це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками, які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.

1. Правопорушення - це така поведінка людини, яка виражається в дії, або не дії. Правопорушення не можуть бути думки, почуття, помисли, тому що вони не регулюються правом.

2. Правопорушення - це поведінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назвати протиправною поведінкою.

Дії, узгоджені з правом, допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушення поширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону. Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не може бути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яка заперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ не завжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку, існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закони правової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони, крайньої необхідності і інші.

3. Правопорушенням являється тільки винна поведінка суб'єктів права. Протиправна поведінка являється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не дії правопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і в цей момент, розумно користувалася своїми діями.

Вина - це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняються дві форми вини: умисел і необережність.

Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.

Необережність, коли особа не уявляє суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.

4. Правопорушення являє собою, поведінку, яка спричинила шкоду суспільству, державі і громадянам. Вона приносить збитки політичним, трудовим, особистим правам і свободам громадян, економічним інтересам організації.

5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника мір законної відповідальності.

3.2 Види правопорушень.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками .Проступки-делікти (лат. delictum -- проступок) -- це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом -- порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

1) договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

2) позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

У кожному із видів правопорушень можливі:

1) рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

2) повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність.

3.3. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕНЬ

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. (Додаток №2).

Суб'єкт правопорушень - це фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.[3; C.421]

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків,а також має такі ознаки як вина, мотив, мета правопорушення.

Обов'язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків

Вина виражається у формі умислу чи необережності.[Додаток№3]

Мотив - це підсвідоме розуміння складу суспільно-небезпечного діяння, враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення - це всі суспільні відносини, матеріальні та духовні блага на які посягає правопорушення, завдаючи йому певної шкоди та яке карається законом.[Додаток №4][12; C.421]

РОЗДІЛ IV. ПРИЧИНИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДАЛАННЯ

Проблема причин правопорушень виявилась, на жаль, у радянській юридичній літературі глибоко ідеологізованою і заплутаною. Цьому відповідно сприяла і складність самої проблеми.

Як вже відзначалось, правопорушення як соціальне явище тісно пов'язане з об'єктивними та суб'єктивними причинами й умовами суспільного життя, торкається його найрізноманітніших сфер, обумовлених різноманітними процесами. Воно відрізняється високим динамізмом не тільки в межах відповідної держави, а й у межах відповідного регіону. Тому було б неправильно виділяти якийсь конкретний перелік причин, що породжують це явище.

До того ж необхідно розрізняти причини конкретного, індивідуального правопорушення, причини певного виду правопорушень, причини правопорушень як масового явища.

Теорія держави і права, будучи наукою методологічною, займається дослідженням причин правопорушень у цілому.

Під причинами правопорушень розуміють комплекс явищ об'єктивного й суб'єктивного характеру, що здатні аналізувати протиправну поведінку суб'єктів права.

В юридичній літературі й сьогодні йдуть суперечки про соціальні та біологічні причини правопорушень, про сучасний розвиток антропологічної школи на генетичному рівні. На мою думку, протиставлення їх недопустиме.

Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. При чому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується й діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не стільки від фізіологічних особливостей і стану організму, а скільки від міжособистісних відносин різного рівня і суспільства в цілому.

Основна причина протиправної поведінки людини пов'язана з різноманітними протиріччями, що впливають на розвиток нормального функціонування соціального середовища й індивіда.

Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать інерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. При чому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв'язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх із необхідністю.

Так, у зв'язку зі змінами відносин власності в сучасній Українській державі створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей; алкоголізмом і наркоманією та іншими обставинами.

Все це обумовлює зростання численних корисливих злочинів, активізацію тіньової економіки, організованої злочинності.

Проте ніякі зовнішні обставини не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об'єктивних причин і умов формуються суб'єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.

Отже, до суб'єктивних причин правопорушень відносять низький рівень правосвідомості і правової культури людей, асоціальні мотиви й цілі, потреби й інтереси окремих осіб. Суб'єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад, темперамент, стать, вік, риси характеру, наявність психологічних відхилень, різні фізичні недоліки та ін.

Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності її суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні і політичні кризи та ін.

До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного і технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об'єктивних і суб'єктивних причин.

Основні напрями боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища.

Правоохоронні органи нашої держави ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.

Велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Адже інколи порушення правових приписів пов'язане не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально-технічне[5; C.465]

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити висновки: будь-яка юридично значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна - охоронних.

Правомірна поведінка ( законослухняна ) - суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність. Правопорушення - суспільне шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.

Причини правопорушень:

1) чинники суб'єктивного характеру - низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин ;

2) чинники об'єктивного характеру - конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними класами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру - недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності з необхідністю вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Однією з характеристик суспільства є правопорушення. Якщо правопорушення - соціальне значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики.

Правопорушення виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і статусу індивіда (освітнього, культурною), неминучі.

Невідповідність соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

В даній курсовій роботі були розкриті поняття правової поведінки, правомірної поведінки та поняття правопорушень. А також виведені причини правопорушень у нашому суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТРИ

1. Основи держави і права : Навч. посіб. / Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А. та ін. - К.: Либідь, 1997.-208 с

2. 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права : Навч. посіб. - К.: Вид-во Паливода А.В., 2001.- 240 с

3. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів : Фонд " Право для України ", 1997.-236 с

4. Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи : теоретичні аспекти // Право України.- 2006.- № 1.- С. 50-54.

5. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. К 69 Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий Світ-2000», 2003-584 с.

6. Кондрат С.С. Правомірна поведінка та правопорядок : взаємозв'язок та взаємозумовленість // Держава і право : зб. наук, праць.- 2006.- Вип. 31.- С. 35-38.

7. Кондрат С.С. Юридично значуща поведінка : основні концепції : основні концепції та підходи до вивчення // Держава і право : 36. наук, праць. - 2005.- Вип. 30.-С 73-77.

8. Конституція України із змінами , внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222- IV : Офіц. видання. - К.: Міністерство юстиції України, 2006.- 124 с.

9. Основи держави і права України : Посіб. / За ред. Настюка М.І. - Вид. 2-е, доп. і випр.- Львів : " Вільна Україна", 1994.- 244 с

10. Приступа М.І., Олійник М.П.Основи держави та права : Посіб.- Хмельницький : " Поділля", 2000.- 190 с.

11. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб. - Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.- 176 с

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ) : Підруч.- X.: Еспада, 2006.- 776 с

13. Теорія держави і права: Навч. Посіб. А.М. Колодій, Т33 В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші.; За заг. Ред. С.Л. Лисенкова В.В., Копейчикова - К.: ринком Інтер, 2002-368 с. Бібліогр.: С.-358-364

14. http://referaty.com.ua/ukr/details/4534/

15. http://shpargalka.org.ua/r/1/1433.htm/

16. http://uareferats.com/index.pxp/referat/details/21617

17. http://pravo2.at.ua/publ/pravova_povedinka_pravoporushennja/1-1-0-28

18. Легуша С. Правова діяльність як категорії теорії права.// Право України. -2006. -№1. - С.19-22.

19. Бондаренко Л. питання цивільно-правової відповідальності юридичних осіб публічного права.// Право України. -2006. -№7. - С.100-103

20. Кінаш Я. Трансформація юридичної відповідальності як один із інструментів побудови демократичного суспільства.// Право України. -2006. - №8.-С.106-110.

ДОДАТОК А

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОДАТОК 2

лллллдлд

ДОДАТОК 3

Умисел:	Необережність:
- прямий - усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків - непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків	- протиправна самовпевненість, усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам - протиправна недбалість - усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити

ДОДАТОК 4

Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:
-протиправне діяння	- шкідливий результат, що спричинився	- причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом

Размещено на Allbest.ru