Елементи складу злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність елементів складу злочину

1.1 . Поняття елементів складу злочину

1.2 . Елементи складу злочину та їх ознаки. Обов`язкові та факультативні ознаки

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика елементів складу злочину

2.1 Об'єкт злочину

2.2 Об'єктивна сторона злочину

2.3 Суб'єкт злочину

2.4. Суб'єктивна сторона злочину

Розділ 3. Значення елементів складу злочину при кваліфікації злочину

3.1 Вплив елементів складу злочину при кваліфікації злочину

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім відсутнє, або є формальним.

В Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Наведене мною поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину:

- злочином є лише діяння;

- це діяння вчинене суб'єктом злочину;

- воно є винним;

- діяння є суспільно небезпечним;

- воно передбачене чинним КК;

- кримінальна караність діяння.

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.

Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом".

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:

- відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але при цьому, кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь, ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

- склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність. Відповідно до ст. 3 КК, "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права".

Розділ 1. Сутність елементів складу злочину

1.1 Поняття елементів складу злочину

Склад злочину, як це згадувалось, є сукупністю об'єктивних та суб'єктивних ознак, об'єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Це є система, що має свою внутрішню структуру (елементи, їх співвідношення та взаємозв'язок) і як системне утворення вона повинна досліджуватись методами системного аналізу.

Теорія кримінального права називає ці групи елементами складу злочину:

- об'єкт злочину;

- об'єктивна сторона злочину;

- суб'єкт злочину;

- суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину - те, на що посягає злочин. Об'єкт злочину визначає суспільну небезпечність злочину, адже саме йому в процесі вчинення злочину завдається шкода, або він ставиться під загрозу заподіяння такої шкоди.

Об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси. Це може бути національна безпека, життя, здоров'я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін. Предмет злочину - явища матеріального світу, через які (шляхом впливу на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину. Ними можуть виступати тілесна сутність людини, матеріальні цінності (майно, гроші) та ін.

Об'єктивна сторона злочину -- форма поведінки особи за допомогою якої здійснюється посягання на об'єкт злочину. Згідно з описанням цієї поведінки кримінальним законом вона може бути дією або бездіяльністю. До обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину належить діяння (дія або бездіяльність). Факультативними ознаками об'єктивної сторони складу злочину є шкідливий наслідок, викликаний вчиненим діянням, причинний зв'язок між діянням та наслідком, час, місце, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого згідно із КК України, настає кримінальна відповідальність. Загальний вік кримінальної відповідальності, визначений КК України - 16 років. За деякі, особливо небезпечні злочини передбачена кримінальна відповідальність після досягнення 14-річного віку. За деякі злочини кримінальна відповідальність настає після досягнення більшого віку. Злочин може бути вчинений тільки фізичною особою - людиною. Не можуть виступати як суб'єкт злочину тварини та юридичні особи. Однак і не кожна людина може бути суб'єктом, а лише осудна - тобто така, яка усвідомлює характер власної поведінки та здатна керувати нею.

Таким чином, ознаками суб'єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність.

Суб'єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), яку вона вчинила, та шкідливих наслідків своєї поведінки. Обов'язковою ознакою цього елементу складу злочину є вина, яка може виступати у формі умислу або необережності. Факультативними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають мотив, мета та емоційний стан винного.

1.2 Елементи складу злочину та їх ознаки. Обов`язкові та факультативні ознаки

Будь-яка поведінка людини пов'язана з певними зовнішніми обставинами: місцем, часом, способом виявлення поведінки та обстановкою, в якій вчиняються певні дії, у тому числі і злочин. У науці кримінального права ці обставини мають назву "факультативні ознаки" об'єктивної сторони складу злочину, а це означає, що вони можуть бути як обов'язковими, так і необов'язковими при встановленні певного складу злочину. Якщо місце, час, спосіб або обстановка вчинення злочину не виписані у статті кримінального закону, то вони не є обов'язковими ознаками такого складу злочину і не мають значення для кваліфікації.

Зазначимо, що і в цьому разі згадані вище обставини впливають на кримінальну відповідальність і враховуються судом як такі, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Обставини, що аналізуються, стають обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочину лише тоді, коли вони зазначені в Кримінальному кодексі. В одному випадку ці обставини зазначені в законі як такі, що надають конкретному складу злочину більш тяжкого (кваліфікованого) виду (зокрема, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 403, ч. З ст. 408), в іншому - як такі, що використовуються для досягнення злочинного наслідку, зокрема, вчинення злочину спеціальним способом (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 190).

Місце вчинення злочину - це зазначена в законі певна територія, на якій вчиняється злочин. Наприклад, це митний кордон (ст. 201), територія заповідника (ч. 1 ст. 248), поверхня і надра морського дна підводних районів, які прилягають до узбережжя або островів, що має назву "континентальний шельф" України (ст. 244), поле бою (ст. 432).

Час вчинення злочину - це означений у законі проміжок часу, протягом якого може бути вчинено злочин. Наприклад, такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права та роботі виборчої комісії (ст. 157), неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158), порушення таємниці голосування (ст. 159) можуть бути вчинені лише під час проведення виборчої кампанії. Вчинення багатьох військових злочинів у воєнний час надає таким злочинам тяжкого (кваліфікованого) виду.

Обстановка вчинення злочину - це певні об'єктивні умови (події), в оточенні яких, з використанням яких чи створенням яких вчиняється злочин. Зовнішні компоненти обстановки вчинення злочину іноді безпосередньо зазначено в законі. Наприклад, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій вважається обставиною, що обтяжує покарання (п. 11 ст. 67). У багатьох статтях XIX розділу КК передбачене більш суворе покарання за військові злочини, вчинені у бойовій обстановці.

При вчиненні злочинів з необережності виникає потреба встановити, чи могла особа в даній обстановці передбачити наслідки своєї поведінки. Місце, час та обстановка вчинення злочину не можуть вважатися причиною настання злочинних наслідків, вони є самостійними ознаками об'єктивної сторони складу злочину і нерідко використовуються злочинцем як необхідна умова вчинення злочину.

Спосіб вчинення злочину - це застосування або використання злочинцем певних прийомів, методів, послідовних рухів під час вчинення злочину. Спосіб злочинного діяння може виявитися у різній формі: таємні або відкриті дії, обман, фізичне або психічне насильство, підпал, вибух, отруєння, використання властивостей зовнішніх сил (наприклад, електричного струму або джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин і ядерних матеріалів).

Спосіб вчинення злочину істотно впливає на ступінь і характер небезпечного діяння, тому він описаний у багатьох основних та кваліфікованих складах злочину. У диспозиції відповідних статей він описаний по-різному, зокрема:

а) як єдиний спосіб вчинення конкретного злочину. Так, склад злочину крадіжки чужого майна буде лише тоді, коли заволодіння майном було вчинено таємним способом (ч. 1 ст. 185);

б) як альтернатива. Наприклад, кваліфікований вид складу злочину - умисне знищення або пошкодження майна буде, зокрема, тоді, коли таке діяння вчинено шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом (ч. 2 ст. 194 КК).

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно встановити не лише характерний для даного складу спосіб вчинення діяння, а й те, що злочинні наслідки настали саме через дії, вчинені таким способом. Часто лише за способом вчинення злочину можна розмежувати суміжні склади злочину. Наприклад, різні форми розкрадання майна (крадіжка, грабіж, шахрайство, розбій) різняться між собою способом вчинення цих злочинів.

Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам - без жодної такої ознаки не може бути ні одного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

- ознаки суб'єкту;

- дія чи бездіяльність;

- вік та осудність;

- вина - умисел чи необережність.

Обов'язкові ознаки - це мінімум ознак, які характеризують всі елементи складу злочину кожного окремо.

Практичне значення обов'язкових ознак для складу злочину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у всякому випадку виключає склад будь-якого злочину, а значить виключає і кримінальну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільно небезпечної шкоди (знищення майна вогнем) неосудною особою значить, що такі дії не мають суб'єкта, як обов'язкової ознаки складу злочину, а значить, і не має підстав притягати таку особу до кримінальної відповідальності.

Розділ 2. Кримінально- правова характеристика елементів складу злочину

2.1 Об'єкт злочину

Об'єкт злочину -- це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння.

Класифікація об`єктів злочинів.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об`єкту злочину, “вертикальна” класифікація об`єктів включає три рівні: загальний об`єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об`єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об`єктом як елементом складу злочину. По суті цей об`єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об`єкту злочину. Тому достатньо включати до класифікації об`єктів злочину два види - родовий та безпосередній.

Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав:

7 - посадові злочини і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб`єкт злочину. Значення родового об`єкту полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з`ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння.

Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об`єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об`єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організацій, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть бути лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов`язана з даним виробництвом.

Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Наприклад, глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об`єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби.

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Безпосередній об`єкт злочину (поняття, значення).

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають безпосередній об`єкт: наприклад, безпосереднім об`єктом розкрадань державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності. Об`єктом злочинів, передбачених ст.101-106 - здоров`я особи. У деяких статтях КК безпосередній об`єкт зазначається у самому законі. Наприклад, у ст.56 як безпосередній об`єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність або державну небезпеку України. Найчастіше безпосередній об`єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст.147 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об`єктом цього злочину є інтереси і права споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам, або комплектної продукції і товарів. Безпосереднім об`єктом злочину можуть бути і різні види найважливіших соціальних цінностей.

Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів. Наприклад, дуже схожі такі злочини, як масові безпорядки і хуліганство, але об`єкти цих діянь різні. Об`єктом масових безпорядків є основи громадської безпеки, а хуліганство посягає на громадський порядок.

2.2 Об'єктивна сторона злочину

Поняття і значення об'єктивної сторони злочину. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, кримінально-правове значення.

Причинний зв'язок між діянням (дією чи бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками.

Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання в різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину.

Кримінальне право України встановлює кримінальну відповідальність за конкретні суспільно небезпечні вчинки, передбачені законом як злочин. Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) якостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - суб'єктивну сторону.

Ознаки об'єктивної сторони злочину.

При виявленні злочину ми завжди стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у вигляді дії чи бездіяльності, які завжди вчиняються за певних об'єктивних обставин, у певному місці та часі.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, яка характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозитивних статтях Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов 'язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не можна вчинити жодного злочину.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Значення об'єктивної сторони злочину.

По-перше, об'єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлено усі ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

По-друге, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку злочину.

По-третє, об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину.

По-четверте, об'єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) відрізняються між собою за способом вчинення злочину.

По-п'яте, урахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному.

Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, посягає на національну безпеку України, особу, суспільство та державу, тобто завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпека органічно притаманна діянню.

Діяння завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди проявляється в конкретній дії чи бездіяльності.

Діяння - це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості об'єктивного світу.

Суспільно небезпечне діяння, яке входить до об'єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявленням волі особи.

Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається.

Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта. Вона є найбільш поширеною формою суспільно небезпечного діяння. Більше 2/3 усіх злочинів, передбачених в Особливій частині КК, можуть бути вчинені тільки шляхом дії. Елементарною (найпростішою) одиницею дій є рух тіла.

Дія може виражатися як в окремому (одиничному) русі тіла, так і в їх множинності (сукупності). Рухи тіла, які складають дію, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, об'єднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки.

Бездіяльність - це пасивна поведінка. її антисуспільне спрямування полягає в тому, що в певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов'язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов'язаного на пункт навчальних або перевірочних зборів).

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки людини, що полягає в не вчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.

Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини.

Обов 'язок вчиняти певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:

а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов'язок повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що готується або вчинений;

б) з професійних або службових функцій (наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу службова недбалість);

в) з договору (наприклад, злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна);

г) з родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків);

д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює небезпечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов'язана подати їй допомогу (наприклад, водій, винний в аварії, повинен подати допомогу потерпілому; невиконання такого обов'язку за певних умов тягне відповідальність - залишення в небезпеці).

Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки.

Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках у зв'язку з наявністю певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому немає прояву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об'єктивна сторона злочину.

До таких обставин відносяться:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила - це надзвичайне і невідворотне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об'єктивна сторона злочину.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство-застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації.

Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди.

Поняття суспільно небезпечних наслідків. Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небезпечність - полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збитки).

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкта, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і на наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів завдають реальної шкоди.

Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об'єкта посягання.

Особливо велике значення ця ознака має у так званих матеріальних складах злочинів. До матеріальних належать склади злочинів, об'єктивна сторона яких включає наслідки як обов'язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку. Наприклад, вбивство, розкрадання майна, за винятком розбою, є злочинами з матеріальним складом. Вбивство може визнаватися закінченим лише з моменту настання смерті потерпілого, а розкрадання - з моменту, коли суб'єкт заволодів майном і має реальну можливість хоча б первісно розпоряджатись чи користуватися ним.

Отже, суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збитки), що заподіяні злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або ж небезпеку (загрозу) спричинення такої шкоди.

Причинний зв'язок - це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом.

Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння - не настали б і наслідки.

Для необхідного причинного зв'язку як ознаки об'єктивної сторони складу злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерно:

1) діяння передує наслідку за часом;

2) діянню внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

3) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється на дійсність - діяння породжує наслідок;

4) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил.

Спосіб вчинення злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

Особливу групу ознак об'єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час, обстановка чи ситуація вчинення діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточення.

Місце вчинення злочину - це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов'язковою ознакою.

Час є обов'язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби.

Обстановка - це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття «прилюдність» охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого.

Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі.

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину. Наприклад, поняття «час бою» означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном «місце вчинення злочину» такі ситуації, як «поле бою», «район воєнних дій».

злочин кримінальний ознака правовий

2.3 Суб'єкт злочину

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб`єкт злочину” не вживається. Замість нього: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій.

Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов:

1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку;

2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психофізичні).

2.4 Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення невідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові.

Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб'єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та ін.) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість і т. ін.). Однак деяким із них закон надає значення ознаки суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб'єктивної сторони.

Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення.

По-перше, вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наприклад, відсутній склад злочину, передбачений ст. 286 КК, при невинному заподіянні навіть тяжких наслідків, що сталися в результаті дорожньо-транспортної пригоди або у разі вчинення діяння з необережності, якщо відповідальність за нього в законі встановлена лише при наявності умислу. Так, відсутність умисної вини виключає кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383) або завідомо неправдиве показання (ст. 384). Відсутність певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальність. Наприклад, відсутність корисливих мотивів або інших особистих інтересів виключає застосування ст. 357 КК за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження.

По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необережність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

У ст. 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.

Положення ст. 2 КК знайшли своє подальше закріплення в ст. 23, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 і 25, що визначають поняття умислу та необережності і називають їх види. Більш детально ознаки суб'єктивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, законодавство України закріплює форми вини і вказує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Отже, вина - це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності і покарання.

Розділ 3. Значення елементів складу злочину при кваліфікації злочину

3.1 Вплив елементів складу злочину при кваліфікації злочину

У динамічному процесі кваліфікації, при аналізі правових розпоряджень правозастосовнику доводиться враховувати безліч обставин і факторів, у тому числі технологію законодавця, яка використовується при конструюванні кримінально-правових норм і їхню соціальну сутність.

У літературі, присвяченій розгляду проблем кримінальної політики, кримінальну правотворчість найчастіше пов'язують із процесами криміналізації (декриміналізації) і пеналізації (депеналізації), що виправдано і зрозуміло.

Однак кримінальна правотворчість і її технологія направлені і на вирішення інших важливих завдань: на досягнення більшої стрункості і внутрішньої узгодженості кримінального кодексу; на підвищення інформативності диспозицій закону і на посилення його виховно-попереджувального впливу; на забезпечення більшої точності формулювань при збереженні волі законодавця щодо меж чинності закону і меж кримінальної відповідальності, а також на вирішення ряду інших конкретних питань.

З врахуванням викладеного зміст правотворчого процесу включає наступні технологічно взаємопов'язані елементи (етапи):

а) виявлення негативних явищ, які вимагають боротьби з ними кримінально-правовими заходами;

б) оцінка природи цих явищ, їх економічної, соціальної, психологічної і кримінологічної обумовленості;

в) прогнозування результатів чинності закону і їх оцінка;

г) формування і закріплення в суспільній свідомості висновків про необхідність, мету, шляхи розвитку й удосконалювання кримінального закону в результаті усвідомлення й обговорення відповідних соціальних потреб;

д) прояв нормативно врегульованої чи неформальної ініціативи, спрямованої на прийняття нових або зміну, удосконалення діючих кримінально-правових норм і актів, що їх забезпечують;

е) розробка кримінально-правових розпоряджень на основі оцінки емпіричної інформації, отримуваної в ході соціально-правових досліджень, що полягає у формулюванні кримінально-правових текстів чи їх змін;

ж) підготовка нормативних актів, тісно пов'язаних з кримінальним правом;

з) обговорення проектів кримінально-правових норм, які знаходяться на різних ступенях готовності;

и) розгляд і остаточна оцінка проекту закону в якості підготовленого до прийняття, його опублікування і забезпечення проведення експертного аналізу проектів, оцінки і волевиявлень уповноважених на те осіб з приводу зазначених проектів тощо;

к) внутрішнє узгодження кримінального законодавства.

З врахуванням викладеного можна виділити наступні її стадії: встановлення кримінальної відповідальності, притягнення до кримінальної відповідальності,

реалізація кримінальної відповідальності.

Правотворчість у сфері кримінального права -- складний і неоднорідний процес усвідомлення об'єктивної необхідності в перекладі соціальних потреб в кримінально-правові заборони, а потім -- закріплення їх у нормах закону.

Для того щоб бути ефективною, кримінальна правотворчість повинна бути науково обґрунтованою. На сучасному етапі доводиться констатувати, що сучасна теорія тільки наблизилась до вирішення завдань наукової обґрунтованості правотворчості, розуміння і використання її закономірностей у повному обсязі.

Відомо, що при кваліфікації використовується не вся кримінально-правова норма, так само як і не вся множинність ознак вчиненого злочину. Та частина ознак, яка необхідна (і достатня) для кваліфікації вчиненого, охоплюється поняттям складу злочину. Завдяки сукупності цих конструктивних (тобто основних) ознак конкретне суспільно небезпечне діяння можна визначити як злочинне і кримінальне.

Термін “склад злочину”, спочатку мав винятково процесуальне значення. У XV--XVII ст. склад злочину розглядався як сукупність прямих і непрямих доказів, які свідчать про вчинення злочину і є достатньою підставою для притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Подальший розвиток вчення про склад злочину і його об'єктивні ознаки одержало в працях німецьких юристів К. Біндінга і Ф. Ліста, у яких воно знайшло кримінально-правову спрямованість. Детально досліджувалися всі основні елементи складу злочину в XIX в. вченими М.С. Таганцевим,

О.С. Кістяковським та іншими.

Фундаментальну розробку вчення про склад злочину одержало в працях ведучих вчених в області кримінального права О.О. Піонтковського, О.М. Трайніна, В.М. Кудрявцева, Я.М. Брайніна, М.Й., Коржанського та ін.

Склад -- це не тільки сукупність, але і сувора, алгоритмізована система ознак будь-якого злочину, яка виконує важливі соціально-правові функції.

У юридичній літературі виділяються наступні його функції:

- суспільної небезпеки діяння;

- інформаційної моделі;

- правової підстави притягнення до кримінальної відповідальності конкретного суб'єкта і забезпечення законності і гуманізму;

- юридичної підстави кваліфікації злочинів;

і, як наслідок,

- розмежувальна функція.

Кваліфікація - не тільки процес, що динамічно розвивається, але і процедура зіставлення вчиненого діяння з ознаками різних складів злочинів, яка здійснюється на кожному кримінально-процесуальному етапі розслідування кримінальної справи. Процес ототожнення відбувається в декількох напрямках у залежності від того, що при цьому досліджується. Предметом дослідження може бути кримінальний закон, який передбачає склад злочину, окремі інститути кримінального права, які враховуються при кваліфікації, а також елементи складів злочинів. Правильна кваліфікація злочину припускає точне застосування кримінального закону, який містить ознаки діяння, яке кваліфікується. З цією метою при кваліфікації потрібно враховувати чинність кримінального закону в просторі і часі.

У процесі кваліфікації досліджуються всі положення Загальної частини кримінального права, які стосуються вчення про злочин. Зокрема, має значення встановлення обставин, які виключають суспільну небезпеку діяння: необхідної оборони, крайньої необхідності або інших виняткових обставин. Якщо такі виявлені, процес кваліфікації переривається і справа підлягає негайному припиненню.

Кваліфікація ускладнюється при розслідуванні незакінченого злочину, не доведеного до кінця з причин, незалежних від волі винного на стадії готування або замаху. Незважаючи на те, що злочинна діяльність не завершена і шкода об'єкту, який охороняється законом не нанесена, необхідно встановлювати кримінально-правову норму, під ознаки якої діяння підпадало б у випадку його закінчення. У цій ситуації головного значення для кваліфікації набуває правильна оцінка суб'єктивної сторони, яка відображає спрямованість вчиненого.

Кваліфікація злочину, вчиненого кількома особами, враховує спільний характер діяльності кількох осіб відповідно до інституту співучасті. При цьому потрібно мати на увазі, що співучасть може виступати як самостійна ознака злочину, утворити новий кваліфікований склад (наприклад, крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб).

У процедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідають чотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямку кваліфікації -- встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину по відповідному елементу.

Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначається через інший. Так, об'єкт посягання, як правило, визначається через ознаки об'єктивної сторони: дія (бездіяльність), наслідок, предмет посягання тощо. Іноді його можна встановити тільки за ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву злочину. Наприклад, військовий злочин -- насильницькі дії у відношенні начальника (ст. 405 КК), відрізняється від загально-кримінального злочину проти особи, у тому числі і за альтернативної ознакою мотиву, -- воно може вчинятися у зв'язку з виконанням начальником обов'язків по військовій службі.

Роздільний розгляд окремих напрямків кваліфікації необхідний для більш глибокого засвоєння даного динамічного процесу.

Важлива роль конструктивних ознак складу злочину (назвемо їх ознаками першого порядку, виходячи зі ступеня важливості) зовсім не означає ігнорування юридичного значення інших ознак злочину.

Ознаки, не представлені в складі злочину, можуть і повинні враховуватися при кваліфікації. Виходячи з конструкції конкретних складів, ці ознаки “другого порядку” виконують функції обтяжуючих (кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих) або пом'якшуючих (привілейованих) основний склад обставин.

Ознаки, не враховані при кваліфікації (назвемо їх ознаками третього порядку), також мають важливе кримінально-правове значення як обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання (див. ст. 66--67 КК). Проте, якщо такі обставини уже враховані при кваліфікації, вони самі по собі не можуть повторно враховуватися при призначенні покарання (ч. 3 ст. 66, ч. 4 ст. 67 КК). Так, якщо ознака групи осіб є обов'язковою (основною) ознакою бандитизму (ст. 257 КК), то повторно враховувати її як обставину, обтяжуючу покарання (ознаки третього порядку) на тій підставі, що вона вказана у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК, не потрібно.

Інші характеристики конкретного злочину, що не одержали оцінки на рівні розглянутих ознак трьох порядків, також виконують важливі юридичні функції: пошукові (криміналістичні) і доказові (процесуальні). Так, наприклад, група крові підозрюваного, його дактилоскопічні відбитки, розмір його взуття прямо не впливають на кваліфікацію вчиненого ним, однак істотно полегшують встановлення суб'єкта злочину.

Нарешті, у конкретному діянні, оцінюваному як злочин, доречно виділити ознаки «п'ятого» порядку, що мають кримінологічне значення. Це обставини, які дозволяють виявити причини і умови вчинення злочину, більш глибоко встановити характеристику особи злочинця в порівнянні з обмеженою кількістю ознак, які відносяться до такого обов'язкового елементу складу як суб'єкт злочину.

Запропонована п'ятиступенева класифікація не є деякою константою, однак вона дозволяє наочно проілюструвати співвідношення ознак складу злочину (тобто ознак першого і другого порядків) і ознак злочину.

Стосовно конкретних складів злочинів одні і ті ж ознаки можуть виконувати різні функції, з врахуванням відомого філолофсько-методологічного положення про те, що загального не існує, загальне завжди виявляється в конкретному, окремому, одиничному.

У процедурі кваліфікації умовно виділяються чотири напрямки, які відповідають чотирьом обов'язковим елементам складу злочину [33, c.195].

Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину.

Висновок

Отже, значення елементів складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності.

Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

У Кримінально-процесуальному кодексі України зазначено, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушення підлягає припиненню, якщо в діянні особи відсутній склад злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).

У своїй роботі я розглянув елементи злочинів і вказав, що кожний злочин містить чотири елементи. В законі є ознаки, спільні для всіх складів

злочинів. Так, візьмемо суб'єкт злочину. Такі його ознаки, як фізична, осудна особа, властиві для всіх злочинів. Чи, наприклад, об'єкт злочину - це завжди суспільні відносини, вони , безумовно, різні, але головне, що будь-який злочин завжди посягає на певні суспільні відносини і ні нащо інше.

Є спільні для всіх злочинів ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін.

Так от, ознаки, притаманні всім злочинам (їхнім складам), утворюють загальний склад злочину. Це, безумовно, не наукова абстракція. Загальний склад не закріплений в законі, він тільки описується наукою кримінального права і допомагає більш глибоко з'ясувати на підставі загальних ознак ознаки конкретних складів злочинів.

Природно, що загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права.

Конкретний же склад - це склад злочину, передбачений певною статтею КК.

Конкретні склади злочинів вивчаються Особливою частиною кримінального права і описані в ній.

Список використаної літератури

- Конституція України - Київ, 28.06.96р.

- Кримінальний кодекс України .

- Кримінально-процесуальний Кодекс від 28.12.60р.

- Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. - К. 1995.

- Бажанов М.И. Уголовное право Украины. - Днепропетровск, 1992.

- Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ - 2002р.

- М.Й. Коржанський. Уголовне право України. Загальна частина. Курс лекцій. Київ, 1996.

- Н.В.Чернишова, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. Тези лекцій. - Київ - Наукова думка, 1995.

- Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. -Волгоград, 1992.

- Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За редакцією професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушко, С.Д. Шапчепко. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru