Законодавчий порядок усиновлення дітей
Порядок влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Положення про усиновлення дітей та його значення. Нормативне закріплення умов. Облік дітей, які можуть бути усиновлені, та осіб, що бажають усиновити дитину. Правові наслідки усиновлення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.04.2012 |
| Размер файла | 74,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
36
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Загальні положення про усиновлення та його значення
- Розділ ІІ. Умови усиновлення
- Розділ ІІІ. Порядок усиновлення
- 3.1 Облік дітей, які можуть бути усиновлені
- 3.2 Облік осіб, які бажають усиновити дитину
- 3.3 Таємниця усиновлення
- Розділ ІV. Правові наслідки усиновлення
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
В межах правової системи громадянського суспільства діти (неповнолітні) є спеціальним суб'єктом правових відносин. Спеціальна правосуб'єктність неповнолітніх обумовлена, як особливими психофізіологічними, передусім віковими та соціальними якостями особистості дитини, так і специфікою прав і обов'язків, носієм яких є дитина. Визначаючи права дитини - права слабкого в широкому розумінні цього слова, - людське суспільство робить один з найважливіших кроків у своєму цивілізаційному поступі.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей" є досягненням демократизму в Україні. В Сімейному кодексі України нарешті передбачені на законодавчому рівні відповідні норми щодо механізму реалізації цих прав та захисту, встановлена належна відповідальність за порушення прав дітей.
Таким чином, державою визнано, що дитина, зважаючи на її фізичну та розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний правовий захист, як до, так і після народження. Для розвитку цього принципу світове співтовариств виробило всеохоплюючу систему міжнародних стандартів прав дитини, яка поступово імплементується в національне законодавств України.
Метою даної роботи є вивчення законодавчого порядку влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, і зокрема - усиновлення дітей. Серед гуманітарних проблем сучасності становище дітей викликає найбільшу занепокоєність. Тому розгляд питань, пов'язаних з усиновлення з дітей, є актуальним та своєчасним завданням.
усиновлення дитина умова порядок
Правову основу роботи складуть положення основного міжнародного документу - Конвенції по права дитини 1989 р.; Конституції України; Сімейного кодексу України; законів України в даній сфері.
Серед науково-теоретичних розробок слід виділити передусім навчальну літературу з сімейного права. Це - роботи відомих вчених - фахівців в галузі сімейного права - М. Антокольської, Є. Ворожейкіна, В. Гопанчука, Л. Нечаєвої, В. Ряшенцева, Ю. Червоного.
Важливими є джерела, в яких норми сімейного законодавства тлумачаться З. Ромовською та Ю. Червоним, до них належать науково-практичні коментарі до Сімейного кодексу.
Серед окремих наукових досліджень звертають на себе увагу праці В. Гопанчука та М. Співака "Законодавство про шлюб та сім'ю", В. Кисіль "Права та обов'язки батьків і дітей". Останнім часом на сторінках правничої періодики розглядаються та дискутуються питання з приводу усиновлення, аліментних обов'язків батьків по відношенню до дітей, сімейного виховання. Статті О. Зав'яловї, С. Фурси, Л. Красицької, А. Крестовської, інших вчених будуть використані в роботі.
Розділ І. Загальні положення про усиновлення та його значення
Відповідно до п.1 ст.20 Конвенції "Про права дитини", "діти, позбавлені батьківського піклування, мають право на особливий захист. До таких дітей відносяться:
круглі сироти, а саме дітей, у яких померли обидва батьки чи мати, яка на була зареєстрована у шлюбі з батьком своєї дитини;
діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав чи обмежені в батьківських правах в судовому порядку;
неповнолітні, батьки яких з об'єктивних обставин не можуть про них піклуватися, захищати їх права та інтереси, тому що визнані недієздатними, страждають серйозними психічними, інфекційними захворюваннями, знаходяться в довгостроковому відрядженні, експедиції, місцях позбавлення волі та ін.;
діти, про яких батьки піклуватися не хочуть, а тому відмовляються від своєї дитини, знаходячись в пологовому будинку, лікарні, іншому медичному закладі, в навчальному, виховному закладі, а також в закладі, визначеному надавати соціальний захист [16, с.146]. У цих випадках виникає потреба говорити про невиконання батьківських обов'язків з причин сугубо суб'єктивної якості.
У ст.20 Конвенції про права дитини зазначено, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка у її найвищих інтересах не може бути залишена у такому оточенні, має право на особистий захист і допомогу з боку держави [2, с.4]. Відповідно до ч.3 ст.52 Конституції утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу [3, с.46]. В Україні для надання допомоги таким дітям створено систему державних дитячих закладів, у яких вони перебувають на повному державному забезпеченні до досягнення повноліття. До таких закладів належать дитячі будинки для дітей дошкільного віку, дитячі будинки для дітей шкільного віку, дитячі будинки змішаного типу, а також загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, важливою формою виховання та піклування про таких дітей є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу, утворювані за рішенням місцевих органів державної влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є посилення державної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, забезпечення якнайповнішого поєднання суспільних та сімейних форм виховання [7, Ст.264].
Особливе місце серед форм постійного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, посідає усиновлення. Це оптимальна форма влаштування дітей-сиріт та покинутих дітей, оскільки в результаті усиновлення, як правило, для дитини створюються такі умови виховання, що наближаються до умов у рідній сім'ї, а часом і значно кращі. Це пов'язано з тим, що усиновлення рідко буває випадковим. "Як правило, це добре зважене рішення, в якому втілюються мрії й бажання самотніх осіб, які не мають рідних дітей" [20, с.116].
Усиновлення є однією з форм сімейного виховання дітей, яке можливе тоді, коли їх батьки або один з них померли, невідомі чи позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми або оголошені померлими чи з інших поважних причин не можуть виховувати своїх дітей. Згідно з ч.1 ст. 207 СК усиновленням є здійснюване на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина [5, с.84]. Це юридичний акт, в результаті вчинення якого між усиновлювачем і його родичами, з одного боку, та усиновленою особою - з другого виникають такі самі права й обов'язки, як й між батьками та дітьми, іншими родичами. Питання усиновлення регулюється главою 18 СК України, а саме: ст.211 Кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а ст.212 - перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами.
Відповідно до ч.1 ст. 208 СК усиновленою може бути лише дитина. Однак якщо дитина була покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати батьки, інші родичі, чи дитину було підкинуто або знайдено, то така дитина може бути усиновлена лише після досягнення нею двомісячного віку.
Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. [9, Ст.146]. Діти, які можуть бути усиновлені, спеціально реєструються та ставляться на первинний, регіональний та централізований облік. Також слід зазначити, що відповідними органами здійснюється облік осіб, які бажають усиновити дитину. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання, а ті, що проживають за межами України, та іноземці - до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.
Названий департамент утворений у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту як урядовий державний орган. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. "Про утворення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини" ліквідовано Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки. Лише після отримання висновку про згоду на усиновлення від Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини іноземці та громадяни України, які проживають за межами України, вправі подати заяву до суду про усиновлення дитини - громадянина України. На усиновлення дитини одним із подружжя необхідна письмова нотаріально засвідчена згода другого з подружжя. Однак усиновлення дитини може бути проведене і без згоди другого з подружжя, якщо останній визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення [15, с. 198]. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікунів чи піклувальників незалежно від згоди батьків. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення, то така згода може бути дана органом опіки та піклування. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Також усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд л встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам. Для усиновлення дитини потрібна її згода.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові. Однак усиновлення може проводитися без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення або якщо така дитина проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками [21, с.14].
Інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітям, які не мають батьків або позбавлені батьківського піклування з інших причин. Згідно з ч.2 ст. 207 СК воно провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Причому законодавство не встановлює обмежень щодо усиновлення дітей за ознаками раси, національності, ставлення до релігії [22, с.58].
Норми сімейного законодавства, які визначають умови і судовий порядок усиновлення, спрямовані на те, щоб у результаті його здійснення дитина опинилася в сім'ї, де мають бути створені усі необхідні для її повноцінного розвитку умови. Водночас усиновлення відповідає й інтересам усиновлювачів. Адже воно дає можливість людям, які не мають своїх дітей, задовольнити природне почуття батьківської любові й створити повноцінну сім'ю.
Розділ ІІ. Умови усиновлення
Під умовами усиновлення треба розуміти встановлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення цього юридичного акту. Нормативне закріплення умов усиновлення пояснюється його сутністю, що передбачає спрямованість цих умов на забезпечення того, щоб у результаті усиновлення дитині, в силу певних причин позбавленій батьківського піклування, були створені належні умови для виховання в сім'ї. Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відповідає їх інтересам і сутності інституту усиновлення. Щоб усиновлення відповідало своєму призначенню, воно повинно провадитись виключно в інтересах дитини [11, с.6]. Це перша умова усиновлення.
Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання. Врахування інтересів дитини передбачає й необхідність визначення способів забезпечення цих умов [19, с.106]. У статтях 208-210 СК наведено перелік осіб, які можуть бути усиновленими. Головним же є те, що відповідно до ч.1 ст. 208 СК усиновленою може бути дитина. І це є другою умовою усиновлення.
Відповідно до закону усиновлювати можна лише малолітніх і неповнолітніх дітей. Ця вимога виходить з того, що усиновлення таких дітей відповідає їх інтересам, оскільки вони найбільше відчувають потребу у батьківській турботі та увазі. Особи, які досягли повноліття, як правило, не можуть бути усиновлені, оскільки згідно зі ст.34 ЦК вони мають повну цивільну дієздатність. Тому батьківські права та обов'язки щодо них припиняються [3, с.14].
Однак у ч.2 ст. 208 СК вперше у сімейному законодавстві України закріплено положення, згідно з яким у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або позбавлена їх піклування. Таким чином, повнолітня особа може бути усиновлена лише за наявності двох умов:
1) якщо вона є сиротою;
2) якщо вона позбавлена батьківського піклування. Усиновленою не може бути особа, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, але за свого життя належним чином виконували батьківські обов'язки.
До осіб, які можуть бути усиновлювачами, закон (ст.211 СК) пред'являє певні вимоги. Це третя умова усиновлення. Насамперед усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей. За жодних обставин не можуть бути усиновлювачами особи, які не досягай повноліття. Не можуть бути усиновлювачами й неповнолітні дружина, чоловік, яким знижено шлюбний вік у порядку, передбаченому ч.2 ст.23 СК. Певні вимоги висуваються й до віку усиновлювача. Останній має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років (ч.2 ст.211 СК) [12, с.24].
Оскільки усиновлення є однією з форм сімейного виховання, усиновлювачами насамперед можуть бути дружина і чоловік, тобто подружжя. Закріплюючи таке правило, законодавець виходив з того, що нормальні умови для виховання дитини можуть бути створені лише у повній сім'ї.
Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (наприклад, сестри, брати). Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту саму дитину. Однак якщо вони проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Відповідно до ч.5 ст.211 СК якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі, а у разі, коли дитина має лише батька вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Проте якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Уявляється, що така вказівка закону є цілком виправданою, оскільки фактичне подружжя також є повною сім'єю у правовому і соціологічному значеннях, яка може забезпечити дитині таке ж виховання, що й сім'я, яка складається з осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі [17, с.146]. Закон (ч.6 ст.211 СК) не виключає можливості усиновлення дитини одним чоловіком або однією жінкою, якщо вона має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з дитиною. Кількість дітей, яких може усиновити один усиновлювач, не обмежується.
У ст.213 СК міститься перелік осіб, яким законом надається переважне право на усиновлення дитини за наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити її. Насамперед таке право має громадянин України, незалежно від того, проживає він на території нашої держави чи за її межами, в сім'ї якого виховується дитина, наприклад, її фактичний вихователь. Переважне перед іншими особами право на усиновлення тини має також особа, яка є її родичем [16, с.150]. При цьому ступінь споріднення значення не має. Отже, такими родичами можуть бути як родичі прямої лінії споріднення, так й інші родичі.
У ч.2 ст.213 СК зазначено, що переважне право на усиновлення дитини має подружжя. Це пояснюється тим, що усиновлення є однією з форм сімейного виховання, а нормальні умови для цього можуть бути забезпечені насамперед у повній сім'ї. А це відповідає інтересам як дитини, так і усиновлювача. В окремих випадках дітей, які є громадянами України, у нашій державі можуть усиновлювати іноземці. Це здійснюється на загальних підставах, встановлених гл.18 СК (ч.1 ст.283 СК) [5, с.46].
У ст.212 СК міститься перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Насамперед це особи, визнані судом недієздатними на підставі ст.39 ЦК, тобто ті, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати знамення своїх дій та (або) керувати ними; особи з обмеженою судом на підставі ст.36 ЦК цивільною дієздатністю, тобто ті, які страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також особи, які внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом вони зобов'язані утримувати, у скрутне матеріальне становище [12, с.24]. Такі особи самі потребують опіки або піклування. Не можуть бути усиновлювачами особи, позбавлені батьківських прав з підстав, передбачених статтями 164 і 242 СК, у тому числі й усиновлювачі. Водночас поновлення батьківських прав особи на. підставі ст.169 СК відкриває перед нею можливість бути усиновлювачем. Однак вона залежить від того, чи дійде суд на підставі дослідження та оцінки зібраних доказів висновку про відповідність такого усиновлення найвищим інтересам дитини. Неможливе усиновлення дитини й особами, які вже були усиновлювачами іншої дитини, але з їх вини усиновлення було визнане недійсним чи скасоване (ст.236 і 238 СК).
Серед осіб, які не можуть бути усиновлювачами, закон (ч.7 ст.212 СК) називає тих, хто не має постійного місця проживання і постійного заробітку (доходу). Неможливість усиновлення дітей цими особами пояснюється тим, що відсутність у них постійного місця проживання може призвести до погіршення житлових умов дітей, а також порушення їх житлових прав, гарантованих Конституцією (ст.47) та іншими законами України, а відсутність постійного заробітку (доходу) - до порушення права дітей на одержання утримання від усиновлювачі [14, с.68]. Зміст ч.2 ст.212 СК свідчить про те, що наведений у ч.1 цієї статті перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами, не є вичерпним. Уявляється, що крім цих осіб не можуть бути усиновлювачами особи, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, схильність до насильства тощо.
Четвертою умовою усиновлення дитини є вільна згода на це її батьків (ч.1 ст.217 СК). Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу наділяються правами й обов'язками, пов'язаними з вихованням своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб спричиняє втрату цих прав батьками. У літературі з питань теорії сімейного права цілком слушно зазначається, що згода на усиновлення - це одне з найважливіших особистих немайнових прав батьків, порушення якого призводить до істотного порушення їх прав [17, с.152]. Адже наслідком усиновлення дитини стає повне припинення правового зв'язку між нею та її батькам. Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі між собою і батьківство щодо неї встановлене у порядку, передбаченому статтями 126-128 СК, або материнство визнане за рішенням суду (ст.131 СК), також потрібна згода на усиновлення дитини обох батьків.
Для усиновлення дитини матері-одиначки потрібна лише її згода. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їх згоди на усиновлення потрібна згода їх батьків (ч.4 ст.217 СК). Така вимога закону пояснюється необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків. Згода батьків має бути усвідомленою. Частина 2 ст.217 СК закріплює положення про те, що згода батьків на усиновлення дитини повинна бути безумовною. Отже, даючи таку згоду, батьки не можуть висувати відкладні, скасувальні або будь-які інші умови. У цій же частині зазначеної статті наголошено на тому, що угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам або іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною [11, с.10]. Звідси випливає, що згода батьків на усиновлення дитини не повинна бути обумовлена одержанням ними певного зустрічного задоволення за угодою, наприклад, винагороди тощо, оскільки акт усиновлення є безоплатним. Крім того, відповідно до ст.216 СК посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку, піклування чи на виховання у сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється.
З метою уникнення спорів з приводу того, чи давали насправді батьки згоду на усиновлення їх дитини, у ч.5 ст.217 СК закріплене положення про те, що така згода має бути письмовою і засвідчуватись нотаріусом.
П'ятою умовою усиновлення дитини є її згода на це. Усиновлення настільки серйозно впливає на долю дитини, що її згода увійти у сім'ю усиновлювача набуває першорядного значення. Усиновлення є серйозною подією в житті дитини ще й тому, що воно, як правило, спричиняє розрив внутрішньосімейних, звичних для неї зв'язків не лише особистого, а й майнового характеру [16, с.148]. Саме тому сімейне законодавство надає винятково важливого значення судженням дитини про усиновлення, які набувають правового значення.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові (ч.1 ст.218 СК). Закон не встановлює мінімального віку, з досягненням якого він пов'язує настання такого ступеня зрілості дитини, коли її думка набуває правового значення. Тому думка дитини щодо її усиновлення має бути виявлена з того моменту, коли дитина в змозі висловити і сформулювати її.
Думку дитини може виявляти й суд у разі залучення останньої до участі у справі як заінтересованої особи. Відсутність згоди дитини має розглядатися судом як серйозна перешкода до її усиновлення. Закон надає волі дитини вирішального значення. Адже, як зазначалося, без згоди дитини на її усиновлення останнє неможливе. Виняток із цього правила становлять випадки, передбачені частинами 3 і 4 ст.218 СК (якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення; якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками). Постановлення судом рішення про усиновлення дитини всупереч її бажанню можливе лише у тому разі, коли суд дійде твердого переконання, що заперечення дитини не мають серйозного обгрунтування, пов'язані виключно з її малолітством і не є перешкодою до налагодження нормальних відносин між нею й усиновлювачем [22, с.60].
Шостою умовою усиновлення дитини є згода другого з подружжя. Оскільки, як вже зазначалось, усиновлення є однією з форм сімейного виховання, бажано, щоб воно здійснювалось обома з подружжя, що й має місце у переважній більшості випадків. Проте якщо один із подружжя не бажає бути усиновлювачем дитини (або не є її батьком, матір'ю), це не може бути перешкодою до її усиновлення другим з них за умови дачі першим із подружжя нотаріально засвідченої письмової згоди на усиновлення дитини другим з них.
Закріплюючи таке правило, законодавець виходив з визнання неможливості забезпечення нормальних умов проживання дитини у сім'ї тоді, коли один із подружжя заперечує проти її усиновлення другим з них [19, с.221]. Отже, якщо один із подружжя заперечує проти усиновлення дитини другим з них, воно не допускається.
Розділ ІІІ. Порядок усиновлення
З письмовою заявою про усиновлення до суду може звернутися повнолітній дієздатний громадянин, не позбавлений батьківських прав. Заява про усиновлення має містити:
1) назву суду, до якого вона подається;
2) прізвище, ім'я, по батькові, вік дитини, яка усиновлюється, місце її проживання;
3) клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини і запису заявника (заявників) її батьком, матір'ю;
4) підтвердження його поінформованості про стан її здоров'я [21, с.12]. До заяви обов'язково додається висновок органу опіки та піклування (відповідного відділу освіти) про доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини, а у разі усиновлення дитини одним із подружжя - також письмова згода на її усиновлення другого з них. Іноземці додають до заяви також дозвіл Центру з усиновлення дітей. Подання заяви про усиновлення через представника не допускається.
Правило, згідно з яким особа, яка бажає усиновити дитину і звернулася до суду з відповідною заявою, має право відкликати її у будь-який час, але до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч.2 ст.223 СК), відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства. У процесі підготовки справи до судового розгляду суддя вирішує питання про участь у ньому як заінтересованих осіб представників органу опіки та піклування, а при вирішенні справи, порушеної за заявою громадянина України, який проживає за її межами, або іноземця, - Центру з усиновлення дітей.
Справи про усиновлення розглядаються за обов'язкової участі заявника (заявників) та заінтересованих осіб, яких суд визнає за необхідне викликати у судове засідання. З метою додержання таємниці усиновлення за вмотивованою ухвалою суду допускається розгляд справ у закритому судовому засіданні. При цьому судове рішення не проголошується публічно, а повідомляється лише особам, які беруть участь у справі [18, с.46].
З урахуванням важливості правових наслідків набрання чинності рішенням про усиновлення дитини у ч.1 ст.224 СК закріплено положення про те, що суд, постановляючи таке рішення, повинен враховувати обставини, що мають істотне значення, а саме:
1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, а бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
3) мотиви небажання другого з подружжя бути усиновлювачем, якщо лише один з них подав заяву про усиновлення;
4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується дитиною;
5) особу дитини та стан її здоров'я;
6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити [5, с.96].
При додержанні всіх умов усиновлення дитини, встановлених СК, а також коли суд дійде висновку, що усиновлення відповідатиме інтересам дитини і що особа, яка бажає її усиновити, здатна виховувати дитину і забезпечити їй стабільні та гармонійні умови життя, він постановляє рішення, яким оголошує зазначену особу усиновлювачем дитини (ч.2 ст.224 СК). Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ч. З ст.224 СК). Згідно з ч.4 ст.224 СК при усиновленні повнолітньої особи суд, постановляючи відповідне рішення, має враховувати мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення [16, с.147].
У разі задоволення заяви про усиновлення суд у резолютивній частині свого рішення констатує факт усиновлення дитини заявником (заявниками). За його клопотанням у ній також фіксується зміна імені, прізвища, по батькові, дати і місця народження дитини і запис усиновлювачів її батьками. Якщо рішення суду не оскаржене заінтересованими особами в апеляційному порядку і прокурор не вніс на нього апеляційне подання, воно набирає чинності після закінчення одного місяця від дня його проголошення. З цього моменту усиновлення вважається здійсненим (ч.1 ст.225 СК) і настають його правові наслідки, передбачені ст.232 СК. Таким чином, з моменту набрання рішенням суду про усиновлення чинності воно має як право-утворююче, так і правоприпиняюче значення.
3.1 Облік дітей, які можуть бути усиновлені
Щоб забезпечити рівні умови усиновлювачам і усиновленим, а також контроль за усиновленням, облік дітей, які підлягають усиновленню, та осіб, які бажають їх усиновити, ведеться окремо. Правила обліку дітей, які залишились без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, а також осіб, які бажають усиновити дитину, встановлені статтями 214 і 215 СК, а також Порядком ведення обліку дітей [10, с.27].
Обов'язок надавати первинну інформацію про дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, покладається насамперед на керівників закладів, у яких перебувають такі діти, а також на службових осіб органів опіки та піклування, які мають відомості про них. Це пояснюється тим, що, як правило, цим особам раніше за інших стає відомо про ті обставини, за яких діти залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, взяті під опіку або піклування (наприклад, у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, відмови батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я тощо) [18, с.36].
Керівники закладів, у яких перебувають діти, позбавлені батьківського піклування, а також службові особи органів опіки таї піклування протягом семи днів після одержання відомостей про таких дітей надсилають письмове повідомлення про них до відділу освіти районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого комітету, міської, районної у місті ради (далі - відділ освіти) за місцем проживання дитини, а у разі, коли воно не визначене, - за місцем її перебування.
Відділ освіти протягом семи днів після надходження повідомлення заносить дані про дитину до Книги первинного обліку дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - первинний облік).
Якщо протягом місяця після взяття дитини на первинний облік не виявилося осіб, які бажають її усиновити або взяти під опіку чи піклування, відділ освіти за місцем проживання дитини, а у разі, коли місце проживання дитини не визначене, - за місцем її перебування, складає анкету дитини у трьох примірниках, які засвідчуються органом, що прийняв рішення про влаштування дитини до дитячого закладу. Два примірники анкети передаються відповідно до Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. За наявності у дитини, взятої на первинний облік, малолітніх та неповнолітніх братів або сестер у правому верхньому куті першої сторінки анкети проставляється штамп "Має братів (сестер)" [7, Ст.254].
Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації на підставі одержаних анкет протягом п'яти робочих днів бере дітей, які можуть бути усиновлені, на регіональний облік, а якщо протягом місяця перебування дитини на цьому обліку не виявилося осіб, які бажають усиновити або взяти її під опіку чи піклування, передає один примірник анкети, засвідчений Головою (заступником) Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою (заступником) обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації до Центру з усиновлення дітей. Центр з усиновлення дітей протягом п'яти робочих днів на підставі одержаних анкет бере дітей, які можуть бути усиновлені, на централізований облік.
разі зміни правового статусу дитини, яка перебуває на централізованому обліку (поновлення батьківських прав, усиновлення тощо), відділ освіти за місцем перебування (проживання) дитини протягом семи робочих днів повідомляє про це одночасно відділ освіти, де дитина перебуває на первинному обліку, відповідно Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації та Центр з усиновлення дітей.
3.2 Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Згідно зі ст.215 СК облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром з усиновлення дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно Центром з усиновлення дітей [9 Ст.116].
Особами, які бажають усиновити дитину, яка є громадянином України, можуть бути громадяни нашої держави незалежно від місця їх проживання, іноземці й особи без громадянства. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до відділу освіти за місцем проживання, а ті, які проживають за межами нашої держави, - до Центру з усиновлення дітей. До неї додаються такі документи:
1) довідка про заробітну плату або копія декларації про доходи, засвідчена у встановленому законом порядку;
2) копія Свідоцтва про шлюб, якщо заявники перебувають у шлюбі;
3) висновок про стан здоров'я кожного заявника;
4) нотаріально засвідчена письмова згода на усиновлення другого з подружжя (у разі усиновлення дитини одним із них), якщо інше не передбачене законодавством;
5) довідка про наявність або відсутність судимості, видана органом внутрішніх справ за місцем проживання.
Відділ освіти протягом десяти робочих днів після одержання від громадян України заяви про бажання усиновити дитину складає акт про обстеження їх житлово-побутових умов, розглядає питання про можливість усиновлення дитини і готує відповідний висновок. У разі прийняття позитивного рішення відділ бере на облік цих осіб із занесенням даних про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі. За бажанням заявників їм видається висновок разом з документами, на підставі яких вони можуть звернутися до Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, будь-якого відділу освіти або Центру з усиновлення дітей, де їм мають бути роз'яснені умови усиновлення, права та обов'язки, що виникають у зв'язку зі здійсненням цього акту.
Зазначені вище органи надають кандидатам в усиновлювачі - громадянам України інформацію про дітей, які перебувають на первинному, регіональному та централізованому обліку, і видають направлення до відповідного дитячого закладу для знайомства та встановлення контакту з дитиною за формою, затвердженою Центром з усиновлення дітей. Іноземці, які бажають усиновити дитину, яка є громадянином України і проживає на її території, мають звертатися з письмовою заявою до Центру з усиновлення дітей. Крім зазначених вище документів вони разом із заявою подають:
1) висновок, виданий компетентним органом країни проживання, що підтверджує їх можливість бути усиновлювачами, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних, складу сім'ї, наявності власних дітей та інших відомостей. Якщо висновок видано недержавним органом, до нього додається копія ліцензії на здійснення цим органом діяльності, пов'язаної з усиновленням дітей;
2) дозвіл компетентного органу країни проживання на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини;
3) копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;
4) довідку про наявність або відсутність судимості, видану компетентним органом країни проживання;
5) зобов'язання заявника у місячний строк після в'їзду дитини до країни постійного проживання взяти її на облік у відповідній консульській установі або дипломатичному представництві України (із зазначенням, в якій саме установі, представництві) та подавати цій установі, представництву періодичний звіт (не менше ніж один раз на рік) про умови проживання та виховання дитини, а також надавати можливість її представникові спілкуватися з дитиною. Центр з усиновлення дітей протягом 20 робочих днів розглядає заяви громадян України, які проживають за її межами, та іноземців. У разі прийняття позитивного рішення він ставить їх на облік як кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі.
Центр з усиновлення дітей надає іноземцям - кандидатам в усиновлювачі інформацію про дитину, яка перебуває на централізованому обліку понад рік, якщо інше не передбачене законодавством України, і видає направлення до районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого комітету міської, районної у місті ради для організації знайомства та встановлення контакту з дитиною за формою, що затверджується Центром з усиновлення дітей. Строк дії направлення - десять робочих днів від дня видачі [16, с.148].
Після встановлення контакту з дитиною зазначені кандидати в усиновлювачі звертаються до відділу освіти за місцем перебування (проживання) дитини з заявою про бажання усиновити її. Заява складається українською мовою. У ній зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання кандидата в усиновлювачі, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік, місцеперебування (проживання) дитини.
Керівник дитячого закладу, в якому перебуває дитина, або особа, в якої вона проживає, за запитом відділу освіти, до якого звернулися кандидати в усиновлювачі з заявою про бажання усиновити конкретну дитину, подає такі документи:
1) свідоцтво про народження дитини;
2) свідоцтво про смерть батьків дитини або копію рішення суду про позбавлення їх батьківських прав чи визнання недієздатними;
3) нотаріально засвідчену згоду батьків, опікуна або піклувальника дитини на її усиновлення;
4) згоду дитячого закладу, в якому перебуває дитина, на її усиновлення;
5) документи, які підтверджують, що батьки понад шість місяців без поважних причин не проживають з дитиною, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують її;
6) висновок про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
7) довідку керівника дитячого закладу про факт особистого знайомства кандидата в усиновлювачі з дитиною і встановлення контакту між ними.
Висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, яка усиновлюється іноземцем, засвідчується керівником (заступником керівника) районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого комітету міської, районної у місті ради за місцем перебування (проживання) дитини. У ньому зазначаються країна проживання кандидатів в усиновлювачі, найменування й адреса органу, який видав висновок про їх можливість бути усиновлювачами, номер, під яким кандидати в усиновлювачі перебувають на обліку в Центрі з усиновлення дітей, та правові підстави для усиновлення дитини. До висновку додаються копії документів, наданих за запитом Центру з усиновлення дітей [11, с.9].
Після одержання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини іноземці звертаються до Центру з усиновлення дітей з письмовою заявою про надання згоди на усиновлення дитини. Центр на підставі зазначених документів протягом п'яти робочих днів розглядає це питання, готує висновок і видає його кандидату в усиновлювачі для подання до суду. У разі відмови у наданні згоди на усиновлення дитини Центр надає заявнику обгрунтовану відповідь у письмовій формі [9, Ст.316].
3.3 Таємниця усиновлення
Право на таємницю усиновлення тісно пов'язане з проголошеним у ч.1 ст.32 Конституції правом людини на таємницю її особистого та сімейного життя [3, с.24]. Усиновлювач приймає усиновлену дитину у свою сім'ю на правах дочки або сина. Тому він, як правило, намагається, щоб коло осіб, поінформованих про усиновлення, було якомога більш обмеженим. З огляду на це закон закріплює право на таємницю усиновлення й передбачає певні заходи для її забезпечення.
Відповідно до ст.226 СК право на таємницю усиновлення має як усиновлювач, так і усиновлена дитина. Згідно з ч.1 цієї статті особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Тому кожен, кому якимось чином стало відомо про це, має утримуватись від розголошення інформації. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі й від неї самої, факту її усиновлення (ч.2 ст.226 СК). Зазначене право встановлене законом з метою створення найсприятливіших умов для проживання дитини у сім'ї усиновлювача. Адже розголошення факту усиновлення, у тому числі й повідомлення про це усиновленій дитині, може завдати їй тяжкої душевної травми, значно ускладнити стосунки дитини з усиновлювачем, її виховання і навіть позбавити сенсу подальше збереження усиновлення.
Водночас у ст.7 Конвенції про права дитини передбачене право дитини, наскільки це можливо, знати своїх батьків [1, с.6]. Тому відповідно до ч. З ст.226 СК усиновлена дитина після досягнення нею 14 років має право на одержання інформації щодо свого усиновлення. Звідси випливає, що якщо усиновлюється дитина віком 14 і більше років, правило ч.2 ст.226 на неї не поширюється. У такої дитини є суб'єктивне право на таємницю усиновлення, але не від неї самої. Згідно з ч. З ст.227 СК якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від неї самої. А відповідно до ч.2 цієї статті усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може зашкодити її інтересам. Водночас згідно з ч.1 ст.227 СК він вправі вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повновноліття. Отже, у сімейному законодавстві існує два види таємниці усиновлення: від самої дитини і від інших осіб.
Закон встановлює певні заходи забезпечення таємниці усиновлення. Так, ч.1 ст.228 СК передбачає обов'язок осіб, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, не розголошувати її, зокрема й тоді, коли це не є таємницею для самої дитини, який безпосередньо випливає з конституційного положення про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя (ч.1 ст.32 Конституції).
До осіб, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація про усиновлення, належать: службові особи відділів освіти, на які покладено обов'язок ведення справ з питань усиновлення; службові особи органів опіки та піклування Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центру з усиновлення дітей; службові особи державних дитячих закладів, у яких перебуває, утримується чи виховується дитина [21, с.14].
Розголошення таємниці усиновлення у багатьох випадках призводить до тяжких сімейних і особистих трагедій та конфліктів, розриву сімейних відносин і до інших негативних наслідків. Тому закон не тільки забороняє розголошувати таємницю усиновлення, а й встановлює кримінальну відповідальність за це.
Розділ ІV. Правові наслідки усиновлення
Усиновлення породжує такі ж юридичні наслідки, що й народження дитини, оскільки усиновлена дитина прирівнюється до рідної. Правові наслідки усиновлення передбачені статтями 232 і 234 СК.
Як відомо, факт усиновлення має правоприпиняюче значення, яке дістає вияв у тому, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті немайнові та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням (ч.1 ст.232 СК). Повністю припиняються сімейні зв'язки у тому разі, коли дитина усиновлюється подружжям. Якщо ж вона усиновлюється однією особою, збереження або припинення її правового зв'язку з одним із батьків залежить від конкретних обставин [13, с.59]. Коли, наприклад, дитина, у якої є мати, усиновлюється жінкою, збереження прав та обов'язків між дитиною і матір'ю виключається. Однак за бажанням батька можливе збереження особистих і майнових драв та обов'язків між ним і дитиною. Якщо ж усиновлення здійснюється чоловіком, за бажанням матері можуть зберігатися зазначені права та обов'язки між дитиною і нею. Подібні ситуації найчастіше виникають при укладенні нового шлюбу тим із батьків, з ким проживає дитина. У такому разі вона може бути усиновлена вітчимом або мачухою.
Відповідно до ч.2 ст.232 СК при усиновленні дитини за бажанням її родичів за походженням може бути збережено правовий зв'язок між ними та дитиною [5, с.98]. Як вже зазначалось, усиновлення належить не тільки до правоприпиняючих, а й до правоутворюючих юридичних фактів. Воно утворює систему сімейно-правових відносин. До них належать насамперед відносини, що виникають між усиновлювачами й усиновленими, оскільки ці особи наділяються правами а обов'язками, що є однаковими з тими, які існують між батьками та дітьми. Крім того, усиновлені та родичі усиновлюча набувають стосовно одне одного тих же прав і обов'язків, які існують між кровними родичами, зокрема батьки усиновлювача юридично прирівнюються до діда й баби усиновленого, а його рідні діти набувають щодо нього прав та обов'язків братів і сестер.
Право усиновленої дитини на одержання належного виховання від усиновлювача забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до ст.154 СК усиновлювачі, як і батьки, мають право на самозахист усиновленої дитини, повнолітньої усиновленої особи.
Вони вправі звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів усиновленої дитини як її законні представники без спеціальних на те повноважень, зокрема й тоді, коли згідно з законом вона сама має право звертатися за таким захистом [10, с.27.
Усиновлювачам належить також переважне перед іншими особами право на проживання малолітньої усиновленої дитини з ними. Вони мають право вимагати відібрання цієї дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Усиновлення породжує важливі юридичні наслідки, оскільки і в усиновлювача, і в усиновленої особи виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки. У зв'язку з цим припинення правовідносин, пов'язаних з усиновленням, може в окремих випадках істотно ущемляти інтереси як усиновлених, так і усиновлювачів. З метою охорони суб'єктивних прав та інтересів усиновленої особи та усиновлювача ч.1 ст.236 СК встановлює правило, згідно з яким лише суд може визнати усиновлення недійсним. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла 14 років (ст.240 СК) [5, с.99].
Під визнанням усиновлення недійсним необхідно розуміти позбавлення юридичної чинності акту усиновлення з моменту його вчинення, якщо він суперечить принциповим (основним) вимогам чинного законодавства, а під його скасуванням - припинення правовідносин, що виникають із факту усиновлення, на майбутнє, оскільки цього прямо або у кінцевому підсумку вимагають інтереси усиновленої дитини [10, с.26].
Згідно з правилами статей 217 і 218 СК умовами усиновлення є згода на нього дитини та її батьків. Тому якщо усиновлення було проведене без їх згоди у тих випадках, коли така згода потрібна, суд повинен визнавати його недійсним. Усиновлення має визнаватися недійсним, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, що виникають у результаті його здійснення (ч.2 ст.236 СК). Це так зване фіктивне усиновлення - тобто таке, яке хоч формально і відповідає усім вимогам закону, але здійснюється про людське око, не для встановлення передбачених сімейним законодавством правовідносин, пов'язаних з усиновленням. Як правило, таке усиновлення використовується для незаконного набуття усиновлювачем певних суб'єктивних прав (наприклад, на житлову площу, одержання соціальної допомоги тощо). Водночас треба мати на увазі, що для визнання усиновлення недійсним через його фіктивність важливо, щоб вона існувала на день розгляду справи в суді. Якщо ж фіктивне усиновлення перетворилось на реальне і це підтверджено вагомими доказами (дитина проживає у сім'ї усиновлювача, виховується разом з його дітьми тощо), немає підстав визнавати його недійсним2.
Таким чином, для визнання усиновлення недійсним із зазначеної підстави треба, щоб його фіктивність була встановлена судом при розгляді та вирішенні справи за відповідним позовом.
Згідно з ч. З ст.236 СК усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Відповідно до ч.4 ст.236 СК усиновлення може бути визнане недійсним також у разі відсутності згоди на нього осіб, зазначених у статтях 220-222 цього Кодексу (другого з подружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу). Правові наслідки визнання усиновлення недійсним закріплені у ст.237 СК. Найважливішим із них є анулювання усиновлення, визнаного недійсним, з моменту його здійснення.
Скасування усиновлення, як і визнання його недійсним, провадиться виключно за рішенням суду. У ч.1 ст.238 СК визначені його підстави. Однак на відміну від підстав визнання усиновлення недійсним їх не можна обмежити чітко визначеними рамками [20, с.146]. Закон виходить насамперед з того, що усиновлення скасовується, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання.
Усиновлення має бути визнане таким, що суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо суд встановить, що усиновлювач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводиться з нею; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування її бродяжництва; засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини. Крім того, усиновлення може бути скасоване й без відсутності протиправної поведінки усиновлювача.
У літературі з теорії сімейного права слушно наголошується на тому, що усиновлення дитини завжди пов'язане з певним ризиком. Адже найчастіше на усиновлення передаються діти з неблагополучних сімей. У зв'язку з цим дуже високою є імовірність прояву у неї спадкових захворювань, недоумства, наслідків алкоголізму батьків та інших факторів, що вплинули на розвиток інший у період вагітності її матері або у ранньому дитинстві. Непоодинокими є випадки, коли усиновлювачі через кілька років виявляють у дитини одне з таких захворювань. Іноді воно є настільки серйозним, що не залишає найменшої надії на розумовий розвиток дитини. При цьому виникає моральна дилема. Безперечно, аморально відмовлятися від хворих дітей і вимагати скасування усиновлення [22, с.146]. У багатьох випадках усиновлювачі прив'язуються до таких дітей, виховують їх як справжні батьки. Однак не можна забувати й про те, що біологічний зв'язок і заснований на ньому батьківський інстинкт, який становить основу батьківських відносин, при усиновленні відсутній або, принаймні, виявляється меншою мірою. У деяких випадках усиновлювачі не в змозі продовжувати стосунки з хворою дитиною.
Подобные документы
Право на усиновлення як форма особистого влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування. Правові наслідки усиновлення та особливості розгляду даної категорії справ. Нагляд за дітьми, усиновленими іноземцями. Порядок здійснення усиновлення.
дипломная работа [92,4 K], добавлен 19.10.2012Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами. Поняття і значення опіки та піклування у сімейному праві. Умови усиновлення та порядок його здійснення. Права та обов’язки суб’єктів правовідносин з опіки та піклування. Поняття патронату над дітьми.
курсовая работа [78,4 K], добавлен 17.02.2015Поняття та сутність усиновлення відповідно до Сімейного кодексу України. Умови та порядок здійснення усиновлення. Особливості усиновлення дитини без згоди батьків. Згода одного з подружжя на усиновлення. Правові наслідки усиновлення та їх характеристика.
реферат [26,2 K], добавлен 14.11.2010Усиновлення: поняття, суб’єкти, умови та порядок його здійснення. Виконання таємниці усиновлення. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення. Проблеми застосування та вдосконалення інституту усиновлення в Україні.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 02.02.2008Правовий аспект взаємин між матір'ю і дітьми в Стародавньому Римі. Шляхи потрапляння дитини під батьківську владу: через народження в законному шлюбі, усиновлення та узаконення. Необхідні умови для усиновлення. Особисті права і обов'язки батьків і дітей.
контрольная работа [14,7 K], добавлен 06.05.2010Сімейний кодекс та правова охорона дитинства в Україні. Фінансова та матеріальна допомога на навчання та виховання малолітніх дітей. Забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт. Здійснення контролю за процедурою усиновлення.
статья [21,1 K], добавлен 17.08.2017Знайомство з основами законодавства про шлюб і сім’ю. Основні права та обов’язки подружжя: право спільної сумісної власності і утримання. Характеристика взаємних прав та обов’язків батьків та дітей. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.
реферат [135,1 K], добавлен 30.12.2011Вивчення трактування сім’ї у соціологічному та юридичному розумінні. Сутність та особливості сімейних правовідносин - відносин, що виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Суб’єкти, об’єкти сімейних правовідносин.
реферат [35,3 K], добавлен 16.05.2010Дослідження процесу становлення інституту усиновлення в Україні з найдавніших часів. Аналіз процедури виникнення цього інституту на українських землях. Місце та головна роль усиновлення як інституту права на початку становлення української державності.
статья [21,2 K], добавлен 17.08.2017Встановлення походження дітей та його правові наслідки. Реєстрація дитини та встановлення батьківства. Поняття і види правовідносин між батьками та дітьми. Особисті немайнові та майнові права дітей та батьків. Судова практика.
курсовая работа [39,0 K], добавлен 12.09.2002
