Роль ліцензування в господарській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та юридичне значення ліцензування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ліцензування є одним з нових понять господарського права. Поняття «ліцензування» відносно недавно введене у вітчизняну господарсько-правову науку, хоча задовго до цього часу спробували ввести ліцензування. Воно необхідне у будь-якому суспільстві, де легалізовані найрізноманітніші форми підприємницької діяльності, створено та функціонує вільний економічний ринок, існує багатоукладна економіка. Застосування методів ліцензування в умовах радянської правової системи було досить обмеженим. У країнах з розвинутою ринковою економікою склався діючий механізм державного регулювання господарської діяльності, що включає великий арсенал форм, методів і інструментів, що використовуються з урахуванням конкретної економічної ситуації. Серед них значне місце займає ліцензування, що використовується в умовах ринкової економіки повсюдно.

В Україні перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки спричинив формування у 90-х роках ХХ століття нового інституту ліцензування, що має потребу в належній правовій основі функціонування. Правовий інститут ліцензування є відносно новим у нашому законодавстві. Його формування пов'язане з переходом України до ринкової економіки. Саме в цей період назріла необхідність особливого виду контролю за діяльністю юридичних осіб і громадян, які займаються різними видами підприємницької діяльності. Іншими словами, перехід до ринкової економіки об'єктивно обумовив появу та розвиток чинного інституту ліцензування в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з ліцензуванням певних видів господарської діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Метою дослідження є встановлення наукових положень щодо правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та проведення аналізу законодавства України у сфері ліцензування.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

- виявлення сутності, правової природи і значення ліцензування певних видів господарської діяльності;

- визначення поняття ліцензування та ліцензійних правовідносин;

- аналізу правових засад ліцензування господарської діяльності та обґрунтування доцільності встановлення єдиного (уніфікованого) порядку ліцензування;

- визначення критеріїв віднесення певних видів господарської діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню;

- аналізу процедури ліцензування, виявлення її етапів і стадій;

- дослідження питань нагляду і контролю у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування;

Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій. За допомогою діалектичного методу досліджено інститут ліцензування певних видів господарської діяльності, його роль і місце у системі господарського права України. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу змісту правових норм господарського права України. Використання історичного методу дослідження дозволило дослідити розвиток нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питання правового регулювання ліцензування.

Наукова новизна роботи конкретизується у наступних основних положеннях:

- є комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності, в якому розроблені нові наукові положення щодо правового регулювання ліцензування.

- результати дослідження спрямовані на удосконалення правових засад ліцензування, представлені в теоретичних положеннях, висновках і пропозиціях;

- представлено ліцензування певних видів господарської діяльності як багатоаспектне поняття: елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності; умова здійснення певних видів господарської діяльності; підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність; засіб державного регулювання господарської діяльності;

- надано визначення ліцензійних правовідносин як урегульованих нормами права організаційно-господарських відносин, що виникають у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності між суб'єктами господарювання, з одного боку, та органами ліцензування, з іншого боку, та існують з моменту одержання суб'єктом господарювання ліцензії до припинення її дії; обґрунтовано положення про те, що сукупність норм, які регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, є органічною частиною (правовим інститутом) галузевої структури господарського права;

- формою інституту ліцензування є відокремлене законодавство про ліцензування певних видів господарської діяльності;

- виявлено правову сутність процедури ліцензування певних видів господарської діяльності, яка полягає в посвідченні компетентним органом ліцензування права суб'єкта господарювання, що є спочатку здобувачем ліцензії, а потім ліцензіатом, здійснювати конкретний вид господарської діяльності;

- надано визначення поняття „контроль у сфері ліцензування” як системи заходів, що здійснюються органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов;

Правові аспекти інституту ліцензування певних видів господарської діяльності висвітлені у літературі недостатньо і досить поверхово. Проте, ліцензування як відносно нове соціально-економічне явище є досить важливим для вивчення, особливо зараз, в умовах розвитку ринкової економіки і становлення нових економічних відносин. Питанням правого регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності в науці господарського права не приділяється досить уваги. Лише окремі правові аспекти ліцензування розроблені у науково-теоретичних дослідженнях, зокрема в роботах А.П. Альохіна, І.І. Єремєєнко, А.П. Герасимова, А.В. Губанова, Р.І. Денисова, М.І. Єропкіна, А.Н. Кормалицького, Д.В. Осинцева, Г.А. Туманова. Однак більшість робіт в значній мірі застаріла і не відповідає сучасним реаліям, оскільки головна увага в них приділялась аналізу дозвільної системи.

Окремим аспектам ліцензування присвячені роботи: Д.Н. Бахраха, А.Б. Гормах, А.В. Єрицяна, Т.М. Іванової, В.В. Кувшинова, В.В. Кудашкіна, І.І. Мозгового, М.А. Морозової, С.С. Нестерової та інших вчених.

1. Поняття та юридичне значення ліцензування

ліцензія державний політика господарювання

Підприємництво як правова категорія характеризується своїм юридичним закріпленням - формалізацією, ознаками, колом суб'єктів специфічними способами здійснення права на заняття таким видом діяльності, особливими правовими засобами його юридичного оформлення, приватними та публічними обов'язками суб'єктів. Підприємництву притаманний свій особливий правовий механізм - система правових норм. Створення юридичної бази підприємницької діяльності , вироблення та закріплення у людини стійкого підприємницького інтересу, в тому числі зацікавленості в продовженні справи, заохочення до виконання нею юридичних обов'язків іде через цілий ряд економічних, політичних та правових перетворень, супроводжуваних соціальними, культурними, моральними та іншими процесами в житті суспільства.[9]

Підприємництво здійснюється лише певною категорією суб'єктів права - підприємцями, які мають специфічні суб'єктивні права та чітко визначені юридичні обов'язки. При цьому визначено коло осіб, що не можуть такою діяльністю займатись взагалі, або можуть займатись в визначених межах та організаційно-правових формах. Створено спеціальний механізм легалізації суб'єктів такої діяльності, як і самої діяльності, отриманою прибутку, в тому числі нелегального.

Згідно ст.4 Закону України "Про підприємництво" в редакції 23 грудня 1997 року встановлено, що без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим органом не можуть здійснюватись ряд видів діяльності.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Закон встановлює виключний перелік таких видів діяльності і цей перелік не може бути розширений нормативними актами. Передумовою ліцензування підприємництва є реєстрація, а для підприємця - юридичної особи також безпосередня вказівка на цей вид діяльності в його установчих документах. З моменту одержання ліцензії на вказаний в законі та визначений в установчих документах вид діяльності і виникає відповідний елемент спеціальної правосуб'єктності. Підприємство не вправі займатися відповідним видом діяльності до тих пір, поки в установленому законом порядку не отримає ліцензію.

Ліцензування є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності[1], не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у ст.6 ГК.

Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.

Таким чином, ліцензування має дві сторони і розглядається як процедура одержання дозволів на здійснення встановленого чинним законодавством виду діяльності та процедура розгляду звернень до спеціальних державних органів підприємців за одержанням дозволів їх видачі.[9]

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГКУ).

Ліцензіат - юридична або фізична особа, що має виданий органом державної влади документ, який засвідчує її право на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, що пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2001 р. Чинність цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.

Ліцензування банківської, зовнішньоекономічної діяльності, каналів віщання, електроенергетики і використання ядерної енергії, у сферах інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами здійснюється відповідно до законів, що регулюють відносини в цих сферах.

Отже, термін ліцензія означає - дозвіл на право ввозу та вивозу товарів, що видається спеціальними державними органами для укладення невизначеної кількості угод за період дії ліцензії, а тому ліцензії розглядаються в декількох аспектах:

* як дозвіл на експорт товарів (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. зі змінами та доповненнями);

* дозвіл на використання в підприємницькій діяльності запатентованого об'єкту промислової власності (ст.1 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" від 15.12.98р.);

* як спеціальний дозвіл, що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом на здійснення вказаного законом виду підприємницької діяльності (ст.4 Закону України "Про підприємництво").

Варто зазначити, що ліцензування підприємницької діяльності спрямовано на захист життя та здоров'я людини, здорового довкілля, забезпечення економічних інтересів держави, формування дохідної частини державного бюджету, захист внутрішнього споживача від недоброякісних продуктів. Тому загальні підходи до ліцензування підприємницької діяльності визначаються в тому, що такій легалізації підлягає лише діяльність, яка:

* становить небезпеку для життя та здоров'я людини;

* становить небезпеку для довкілля;

* загрожує інтересам самої держави.

Ліцензії за способом дозволу бувають:

* відкриті з загальним опублікованим дозволом займатися вказаною діяльністю на термін не менше одного місяця;

* генеральні ліцензії - дозвіл на заняття певної діяльністю , операціями з певними товарами чи з певною країною або їх групою на вказаний в ліцензії період ліцензування;

* виключні ліцензії надають монопольне право на здійснення певного виду діяльності;

* разові ліцензії, які мають іменний характер і видаються на здійснення кожного окремого виду підприємницької діяльності конкретним суб'єктам на період не більший, ніж технологічно необхідний для здійснення такої ліцензованої операції.

Таким чином, підприємництво повинно здійснюватися легальне. Тобто, особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановлено порядку зареєструватися в якості підприємця. З отриманням свідоцтва про державну реєстрацію, як підприємця, вона отримує спеціальний правовий статус підприємця і в якості такого набуває суб'єктивного права на реальні підприємницькі правочини та додаткові до загального статусу людини юридичні обов'язки. В тому разі, коли для зайняття конкретним видом підприємницької діяльності потрібні спеціальні дозволи, то вони у встановленому порядку повинні бути теж отримані (отримання ліцензій, патентів, сертифікатів тощо).

Висновок

Як було сказано вище, підприємництво повинно здійснюватись легально. Тобто, особа, що реалізує свою підприємницьку правоздатність та своє конституційне право на заняття підприємництвом повинна у встановленому порядку зареєструватися в якості підприємця.

Підприємництво повинно здійснюватись у встановлених або незаборонених законом організаційно-правових формах.

Легітимне визначення підприємства деталізує його види. З урахуванням наведеного, підприємництво, на наш погляд, може бути визначено як самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана легально та на власний ризик діяльність по виробництву та реалізації товару з метою отримання прибутку.

Розділ III Закону України "Про підприємництво" в загальних рисах встановлює засади правового регулювання взаємовідносин суб'єктів підприємницької діяльності та держави, але основне значення має ст.3 Конституції України, згідно якої люба діяльність держави повинна бути спрямована на благо людини, на забезпечення її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканості, захист законних прав та інтересів.

Підприємцем повинна вважатись особа, що в установлених законодавством правочинах реалізувала конституційне право на заняття підприємством та зареєструвалась в якості такого. Саме законність діяльності підприємством, саме легалізація цієї діяльності і є визначальним моментом, що дозволяє відрізнити легальний бізнес від тіньового.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України Про ліцензування певних видів

господарської діяльності // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36

3. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991р. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. № 20

4. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991р. //Відомості Верховної Ради України. - 1991. № 14

5. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня1991р. 6. Постановление Кабинета Министров Украины «О положений о порядке выдачи субъектам предпринимательской деятельности специальных разрешений (лицензий) на осуществление отдельных видов деятельности» от 17.05.1994г. № 36

7. Постановление Кабинета Министров Украины «О положений о порядке лицензирования предпринимательской деятельности» от 3.07.1998г. № 1020 8. Комерційне право. Правові основи підприємницької діяльності. / Відп. редактори Шакун В.І., Мельник П.В. Наук, редактор Попович В.М. - К.: Правові джерела, 1997. -780с.

9. Підприємницьке право України. Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б.Шишки.

- Харків: Вид-во Ун-ту внутр.справ, "Еспада", 2000. - 480с.

10. Попов А.А. Торговеє право: Уч. Пособие. - Харьков, Каравелла, 1999. -

308с.

11. Правовеє регулирование торговой деятельности в Украине / сост. Задыхайло Д.В. - Харьков: "Синтекс", 1997.-656с.

12. Алейник О. Правовые основи лицензирования хозяйственной деятельности // Закон. - 1994. № 6.

13. Чистяков П.М. Контролюючі органи держави за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню.: - Ірпінь, 2004.

14. Господарський кодекс України.

15. Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" від 15.12.98р

16. Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я та Держпідприємництва України від 4.02.2004 р. № 150/8749…

17. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Єдиний ліцензійний реєстр" від 27.03.96 р. №364-96-п...

18. Указ Президента України „Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва” від 25.05. 2000 р. № 721/2000...

Размещено на Allbest.ru