Профілактика злочинів, що вчиняються неповнолітніми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Профілактика злочинів, що вчиняються неповнолітніми

Два роки тому в приміщенні одного з районних судів Київської області було оголошено вирок 14-річному хлопчику - вихованцю школи-інтернату, який здійснив з приватного сараю крадіжку 2 алюмінієвих каструль та використаної коробки переміни передач від автомобіля «Москвич-412», яку прийняв за електродвигун. Хлопець здав до пункту прийому металобрухту вкрадені каструлі, за які отримав 7 грн. Але ці гроші у хлопця забрала рідна матуся, у свій час позбавлена батьківських прав, і витратила на горілку. Хлопець визнав свою вину і повідомив суд, що єдиною метою викрадення було бажання мати якісь гроші, щоб купити їсти, бо мати, до якої він приїхав з інтернату на канікули, його не годувала. Вирок суду був однозначний - 3 роки позбавлення волі, від відбування покарання звільнити з іспитовим строком 2 роки. Необхідно зазначити, що коробку переміни передач повернули господарю, і реальний збиток останнього склав 44 грн., враховуючи оціночну вартість каструль. Цей приклад наочно показує невідповідність системи покарання вчиненому правопорушенню та відсутність будь-якого виховного характеру призначеного покарання. І суддя, який виносив вирок, не міг вчинити інакше, бо чинний кримінальний закон не передбачив саме в цьому випадку іншої міри покарання. Відповідно до вимог ст. 98 Кримінального кодексу України (далі - КК України), лише позбавлення волі, як покарання, можливо застосувати до підлітка, який скоїв тяжкий злочин (ч. 3 ст. 185 КК) не досягши 16-річного віку. Отже, профілактика злочинів, що вчиняються неповнолітніми є доволі потрібною, саме ця тема буде надалі розкрита в змісті реферату.

Одним з найважливіших напрямів виховної роботи з дітьми та молоддю є превентивне виховання та профілактична робота з подолання злочинності серед неповнолітніх. Аналіз стану правопорушень серед підлітків дає підстави вважати подолання криміногенної ситуації в дитячому та молодіжному середовищі проблемою гострою та актуальною для суспільства. Так, за статистичними даними МВС, неповнолітні в 2009-2010 навчальному році скоїли на 20,6% злочинів більше, ніж у минулому навчальному році.

Правопорушникам навіюють віру, що через прийняття призначеного покарання вони сплачують свій борг суспільству. У багатьох країнах світу вже понад 20 років існує новий підхід до реагування на злочини, які вчинюються дітьми - відновне правосуддя. Цей підхід базується на принципах усунення завданої потерпілому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди, прийняття правопорушником відповідальності за скоєне, що особливо актуально для неповнолітніх. Сприйняття своїх вчинків як відхилення від норми, можливість самому виправити те, що сталося, щире бажання більше не повторити ситуацію, в якій опинився - головний урок і життєвий досвід, що повинен винести підліток після застосування правосуддям мір покарання. Наслідком такого покарання стає дієве каяття, розуміння нанесеної потерпілому шкоди та її відшкодування. Головна мета - надання можливості суспільству зберегти одного зі своїх членів, запобігти його соціальній деградації. В Україні процес становлення відновного правосуддя як цілісного комплексу заходів розпочався з 2003 р. Враховуючи, що раніше вже існували окремі елементи, такі, як кримінальна міліція у справах неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, спеціальні заклади соціальної реабілітації для неповнолітніх (загальноосвітні школи та ПТУ), центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, приймальники-розподільники для неповнолітніх, виправно-трудові колонії для неповнолітніх [1], покарання, що призначалося неповнолітнім правопорушникам, переважно не досягало основної мети - адекватності скоєному, усвідомлення неповнолітнім злочинцем своєї вини, його подальшого виправлення. Як показує досвід, правопорушникам важко відчути, що вони справді у такий спосіб «сплачують свій борг». Адже «відплата» - неймовірно абстрактна, а суспільного рішення про те, що борг сплачено, не існує [2].

Існуюча система покарання за скоєння неповнолітнім злочину направлена швидше на завдання болю, ніж на усвідомлення останнім своєї провини перед жертвою. Концепція відновного правосуддя базується на тому, що злочин розглядається як явище, яке спричиняє шкоду конкретним особам, яких він стосується. Це потерпілі, злочинці, а також їх близькі. Такий підхід дає можливість тим, кого торкнувся злочин, відкрито розповісти про свої почуття, про те, що вони пережили, і має задовольнити їх потреби. Жертви мають право отримати репарацію, відчути безпеку і забути про те, що з ними трапилось, а злочинці повинні зрозуміти причини та наслідки своєї протиправної поведінки і свідомо взяти на себе відповідальність. Відповідальність означає розуміння та визнання того, що було заподіяно шкоду, і вжиття певних заходів з її відшкодування [3]. У свою чергу спільнота виносить урок щодо необхідності усунення базових причин злочинності, що і є профілактикою цього суспільно небезпечного явища. Один із постулатів відновного правосуддя полягає в тому, що важливо відновлювати самоповагу і відчуття відповідальності злочинця. Людину не просто розглядають як злочинця, але апелюють до її «кращої половини душі». Таким чином, можна уникнути стигматизації і ганьби, які зазвичай є наслідками традиційних заходів контролю злочинності [4].

Стигматизація (таврування) - це обміркований ритуал виділення, який передбачає засудження особистості та навішування ярликів. Це саме те, що скоріше і частіше викликає у правопорушника прагнення звільнитися від надмірного почуття провини, знайти собі виправдання та уникнути відповідальності. Уникнення стигматизації особливо важливе для підлітків, які вчинили злочин. На сьогодні у більшості випадків молоді особи, які пройшли через всю процедуру карного правосуддя, розглядаються суспільством через призму стереотипів як щось абстрактне. Більшість з людей не знають обставин скоєння правопорушення, причин, що підштовхнули підлітка до такого вчинку. Подія вже стала злочином, а злочин у свою чергу описується та розглядається мовою символів в юридичних термінах, які не завжди зрозумілі оточуючим, що іноді стає вигідним інструментом на службі ЗМІ. Із власного досвіду знаю, що журналістів, які спеціалізуються на кримінальних хроніках, більше цікавить сам факт скоєння злочину, спосіб вчинення та яким чином він був розкритий. Враховуючи офіційні джерела, інформація та повідомлення про злочини подаються з погляду юридичної процедури і компетенції відповідних фахівців. За межами інформаційного поля залишаються проблеми жертви, злочинця. Дослідження показують, що це частково через те, що такий товар продається. Людей притягують сенсації. Таким чином, формується позиція, яку займає щодо злочину та злочинця людина і врешті-решт суспільство. Саме тому молода людина, яка скоїла злочин, розглядається з певною упередженістю, в рамках сталого сприйняття абстрактного образу злочинця, що передбачає обов'язкове таврування, як, наприклад, штамп у паспорті про судимість. Такий підхід не сприяє переформатуванню свідомості підлітка, зміні його погляду на свою протиправну поведінку. У дитини формується комплекс правопорушника, особи, якій не довіряють, намагаються примусити виконувати якісь незрозумілі підлітку норми.

Профілактика злочинності неповнолітніх: шляхи вирішення значимості тих чи інших дій, намагання утримати від протиправних вчинків тільки залякуванням та погрозами відповідальності (кримінальної, адміністративної) лише шкодить формуванню позитивного сприйняття підлітком власного «Я». Він усвідомлює, що нічого не змінюється, навпаки, світ навколо нього стає злим, жорстоким, безжалісним, і з урахуванням підліткового нігілізму останній не сприймає дорослих. Навпаки, він усвідомлює, що ця однобічна увага фокусує на ньому інтерес його однолітків, тобто він уже чимось відрізняється від інших, нехай і з поганого боку. Щоб підтримувати зацікавленість у своїй особі, йому необхідно «тримати імідж», що зрештою йому лише шкодить. Застосування відновного підходу до кримінальної ситуації, комплексний підхід до вирішення завдань ресоціалізації правопорушника та реабілітації потерпілого, залучення ресурсів громади до процесу реагування на злочин та підтримки потерпілих і правопорушників - це основні засади відновного правосуддя. Вирішення проблем підлітків, які перебувають у конфлікті із законом, особливо тих, хто скоїв вперше злочин невеликої тяжкості, - основне завдання відновного правосуддя. Застосування процедури відновного правосуддя - це альтернатива сучасному покаранню. Сучасна судова практика доказала, що альтернативні покарання, які були запропоновані як нові форми покарання для неповнолітніх, себе не виправдали. На практиці судді не можуть призначити штраф, який неможливо застосувати до непрацюючого неповнолітнього. Не маючи дієвої системи контролю за виконанням альтернативних видів покарання, не призначаються як покарання громадські та виправні роботи. Наочно можна бачити кризу каральної моделі реагування на злочинну поведінку неповнолітніх. Пропонуючи нові способи покарання, дешевші та привабливіші, ніж тюрми, прибічники традиційної системи правосуддя просто «підпирають» її, аби вона втрималася [5]. Подолати кризу можна завдяки створенню моделі відновного правосуддя, оновлення традиційних підходів до подолання наслідків кримінальних ситуацій з обов'язковим розумінням важливості участі громади у контролі злочинності. За визначенням Тоні Маршалла, відновне правосуддя - це процес, за допомогою якого всі особи, причетні до злочину, спільно вирішують, як можна виправити наслідки цього злочину і що треба робити для запобігання його повторення у майбутньому [6]. Також не можна залишати без уваги той факт, що загальносвітові та європейські принципи захисту прав людини акцентують увагу на обов'язковому відновленні прав жертви злочину. На жаль, нині у нашому законодавстві більше уваги приділено захисту прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, однак майже не змінилося відношення до прав потерпілого, жертви злочину. За характером розгляду справи сучасний кримінальний процес мало сприяє відновленню прав потерпілого, не створює умов для осмислення правопорушником свого вчинку та його наслідків і головне - не несе виховного характеру, що особливо важливо при розгляді справ неповнолітніх правопорушників. Використання відновних програм при здійсненні правосуддя дасть змогу створити умови, в яких процес каяття правопорушника та поновлення справедливості для жертви злочину буде направлений на досягнення рівноваги та порозуміння між потерпілим і правопорушником, забезпечення компенсації як засобу виправлення шкоди, заподіяної злочином. У 2003 р., за статистикою ФБР, у США було відмічено найнижчий рівень злочинності за останні два десятиліття. Дослідження корпорації REND засвідчило, що тюрма є не найкращим методом боротьби із злочинністю. Вкладення $1 млн. в освітянські програми для проблемних підлітків здатне попередити вчинення 258 злочинів у рік. Психотерапія «важких підлітків» та програми навчання для їх батьків здатні попередити вчинення 160 злочинів у рік. В той же час вкладення $1 млн. у пенітенціарну систему здатне попередити лише 60 злочинів у рік [7]. Ще один важливий аргумент на користь відновних програм. Ці програми можна використовувати як профілактичні для підлітків, які скоїли злочини невеликої тяжкості, а також діяння, які донедавна кваліфікувались як злочини, але у зв'язку із зміною законодавства в частині нанесення мінімального збитку вже такими не є. Наразі факт порушення закону в таких випадках мав місце. На жаль, нині до неповнолітніх не застосовується широкий спектр трансакцій у формі сплати матеріальної шкоди або виконання певного призначеного завдання. Після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, як правило, більшість підлітків не притягується до адміністративної відповідальності. І підліток не відчуває своєї провини за вчинене, тому що залишається непокараним. Беручи до уваги те, що покарання - це ще й педагогічні заходи впливу на поведінку, уникнення покарання може вступити у конфлікт з інтересами розвитку дитини. Іноді ми зустрічаємося з молодим злочинцем, який вважає, що, озираючись поглядом в минуле, було б краще, якби його покарали за більш раннє правопорушення. Припинення справи заохотило його продовжувати свою кримінальну поведінку, і нині він розплачується за це. Водночас потерпілий так само не відчуває справедливості: по-перше, ним втрачено відчуття безпеки та контролю, по-друге, нанесені діями правопорушника збитки не відшкодовані, і, по-третє, кривдник не поніс ніякого покарання. У таких випадках будь-які пояснення правоохоронців щодо можливостей застосування законодавства потерпілим не сприймаються. Реакція суспільства на такі факти вкрай негативна, що врешті-решт впливає на загальну громадську думку щодо можливості держави захистити своїх громадян. Крім того, деякі неповнолітні, вважаючи себе безкарними, вчиняють у подальшому тяжчі злочини. Зважаючи на значні недоліки, що виявляються у процесі здійснення традиційного кримінального судочинства, було прийнято низку міжнародних документів, які в тій чи іншій мірі наголошують на застосуванні «неофіційних механізмів врегулювання спорів, включаючи посередництво, арбітраж і суди звичаєвого права чи місцеву практику» [8]. Зокрема, це Європейська конвенція про здійснення прав дітей (08.09.1995), Рекомендації Ради Європи №R(85) 11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права, №R(87) 20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність, №R(87) 21 щодо зменшення ступеня віктимізації і надання допомоги постраждалим, №R(92) 17 щодо винесення вироків, №R(92) 16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів, винесення вироків. Відповідно до Рамкового рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві» від 15 березня 2001 р., медіація в кримінальних справах - це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи - медіатора. На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов'язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва. Причому до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов'язковому порядку повинні були ухвалити закони, які б забезпечували проведення посередництва в кримінальних справах.

правопорушення покарання неповнолітній злочин

Висновок

У висновку хотілося б зазначити, що протягом останніх років в Україні все більше уваги приділяється питанню захисту прав людини, зокрема, їх дотриманню у кримінальному процесі. І вже є певні результати. Однак переважно увага сфокусована на проблемах відміни смертної кари, пом'якшення покарань та безпідставного позбавлення волі. Поряд з цим постійно ставиться питання щодо реформування тюрем, оскільки вони не виправдовують висунутих перед ними завдань, зокрема, перевиховання злочинців та запобігання злочинності. Статистика свідчить: вжиті заходи щодо гуманізації покарань ніяк не впливають на зниження рівня злочинності у країні. Можливо, це пов'язано з тим, що підходи до злочину та становища злочинця у суспільстві до цього часу залишаються незмінними: злочинець вчинив злочин і його слід покарати. А, можливо, випливає з того, що вжиті правосуддям заходи не сприяють виправленню вчиненого зла, не мають виховного характеру і не приділяють уваги усвідомленню злочинцем наслідків скоєного ним. Звісно, слід зауважити, що відновне правосуддя не є стратегією боротьби зі злочинністю у тому значенні, в якому ми розуміємо злочинність. Але, на щастя, злочинність не складається лише з тероризму, організованої злочинності, патологічного насилля. Однак, оскільки злочинність складається й з іншого блоку, зокрема злочинності неповнолітніх, відновне правосуддя певним чином може перекрити канал для її відтворення. І, напевно, дуже важливо, щоб при відправленні правосуддя у країні було якомога менше озлоблених, мстивих людей, у котрих саме в цьому напрямі відбуваються особистісні зміни, завдяки проходженню всіх кіл системи.

Література

1. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24 січня 1995 р. №20/95-ВР. - Відомості Верховної Ради України. - №6. - Ст. 35.

2. Зер Г. Зміна об'єктива: новий погляд на злочин та правосуддя / Пер. з англ. М. Яковлєва. - К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - С. 61.

3. Зер Г. Вказ. пр. - С. 159.

4. Доповідь «Соціальні аспекти юстиції» на 26 Конференції Європейських Міністрів, 7-8 квітня 2005 р. С. www.coe.int/minjust

5. Зер Г. Вказ. пр. - С. 75.

6. Айртсен И. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе // Вестник восстановительной юстиции. - Вып. 3. - М., 2000. - Ст. 6.

Размещено на Allbest.ru