Професійна злочинність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Людство знає злочинність ще з самого початку свого розвитку. Вже у первіснообщинному ладі існували злочинці і правопорушення. Але в той час ще не існувало суспільства, тому ці правопорушення не мали такого суспільно-небезпечного значення, не приносили великої суспільної шкоди, з точки зору сучасного стану речей. Однак згодом вчинення особою протиправних дій почало засуджуватись. Саме з моменту появи місць позбавлення волі і з'являються перші елементи, які пізніше виокремилися у професійну злочинність.

Незважаючи на певний занепад, який відбувається на даному етапі розвитку, «блатний світ» має свою вікову історію, свою субкультуру - мову («арго»), образотворче мистецтво (татуювання), закони (тюремний, злодійський), свою ієрархію («табель про ранги»), титули («злодій в законі,» «пахан» тощо), традиції.

Вивчення професійної злочинності допомагає зрозуміти внутрішні закони, по яких живе злочинне середовище (кримінальне суспільство), оцінити зміни, що відбуваються в ньому із зміною політичного, економічного життя держави, і вивчити внутрішні питання відтворювання злочинності, її самодетермінації.

Злочинність, судячи з її кількісним і якісним характеристикам, стала одним із головних бар'єрів на шляху реформування України. І глибоко помиляються ті вчені, які вважають, що кримінальний сплеск закономірний в перехідні періоди суспільного розвитку. Світова історія еволюційних і революційних переходів різних народів з одного громадського стану в інший, якісно інше, свідчить про загострення кримінальної ситуації в перехідні періоди.

Сучасна ж історія - приклад створення такої соціально-економічної та моральної середовища, де професійна та організована злочинність прагне поглинути саму державну владу.

1. Розвиток професійної злочинності у світі 11-18 ст.

Люди, джерелом існування яких були крадіжки та розбої, відомі з глибокої давнини. Перша відома професійна злочинна організація виникла в Персії в гірській фортеці Аламут в 11 столітті - ассасини. Засновником її є Хасан прозваний «Старцев Гори». Шляхом політичних інтриг, підкупу, обману і вбивств він досяг певного впливу і організував фанатичну секту професійних убивць із суворою ієрархією. Згадка про них тримало в страху всіх правителів від Європи до Азії. Це була імперія, найпотужніша і грізна в історії. Короля Англії, Річарда Левове Серце звинувачували в тому, що він просив «Старшого Гори» вбити свого політичного противника по хрестових походів Конрада де Монферата. Його організація налічувала понад сорок тисяч людей, готових у будь-яку хвилину зробити те, що накаже Хасан. Для досягнення мети вони використовували будь-які засоби: нальоти, напади, отрута, кинджал, обман і підкуп.

Також заслуговує на увагу секта індійських «Тугов» - душителів, виконували вбивства, як на замовлення, так і для своїх цілей і, звичайно ж, легендарні китайські «Тонга», що виникли приблизно дві тисячі років тому і які існують до цих пір, наприклад, «Тріада».

У 15 столітті в Неаполітанському королівстві сформувалося товариство з назвою «Каморра». Крадіжка, пограбування, розбій, шахрайські витівки і інші подібні справи входили в коло дії Каморрістов. Вони брали різного роду контрибуцію з усіх мандрівників і з заможних громадян, обкладали митом всі гральні кубла Неаполя і примушували контрабандистів віддавати їм частину своєї здобичі. Пізніше з цього союзу вийшло схоже на нього суспільство Mala Vita.

Одночасно в той же час на о. Сицилія утворився інший таємний союз Маландріні, або як його більше знають - Мафія, що дав свою назву сучасним кримінальним структурам.

Проте в сучасному розумінні професійна злочинність з'явилася в кінці 17 - початку 18 століть. Цьому сприяли певні соціальні та економічні умови.

2. Розвиток професійної злочинності в Україні

В Україні на формування кримінального професіоналізму не могли не накласти свій відбиток міцні патріархальні традиції і звичаї, а також істотне переважання аграрного сектора. Народ оббирали та численне чиновництво, і власники селян. Причому гніт, приниження і експлуатація народу зростали у зв'язку з розвитком позасудової форми влади, що породжує свавілля. За офіційними даними в середньому щорічно від поміщиків збігали близько 20 тисяч селян, які поповнювали армію розбійників, злодіїв і волоцюг, з яких формувалася кримінальна професійне середовище.

Сьогодні у свідомості обивателя існує думка, що жорсткими заходами можна ліквідувати злочинність. Таке твердження зовсім неправильно, про що свідчить багата кримінально-каральна практика 17-18 століть. Бажаючи «оздоровити» криміногенну обстановку, російська державу різко посилила кримінальне законодавство.

За Уложення 1649 року вводяться наступні заходи: за першу крадіжку - відрізання лівого вуха і побиття батогом; за другу крадіжку - заслання до Сибіру; за третю крадіжку - публічна страта. За Указом 1662 за вчинення деяких повторних злочинів було введено відсікання ніг і лівої руки. Петро 1-й, створивши професійну поліцію, заснував жорстокі тортури, колесування, відрізання вух, виривання (виймання) ніздрів, батіг замінив шпіцрутенами.

Незважаючи на всі ці кримінально-каральні заходи криміногенна обстановка не тільки не оздоровитися, але й погіршилася. Відбулися негативні змінив динаміці і структурі злочинності, злочинне середовище стало активно зміцнювати свої позиції, що дозволяють їй виживати і відтворюватися в умовах правового свавілля, що, у свою чергу, сприяло кримінальної професіоналізації злочинців. Уже в першій половині 18 століття сформувався злочинний світ з його звичаями, традиціями, мораллю, елементами ієрархії і жаргоном. У цей період професійним злочинцям не вимагалося особливих кримінальних знань і навичок. Злочини здійснювалися відкрито, спеціальних оперативних служб поки не було, а захоплення і знешкодження різних банд здійснювалися військовими формуваннями. Негласні методи боротьби зі злочинністю стали використовуватися державною владою в першій половині 18 століття. Їх неоціненну ефективність показав на практиці відомий професійний злодій Іван Осипов на прізвисько «Ванька Каїн». З 1731 Осипов осягав секрети кримінального світу. У злочинну зграю був введений, вже став досвідченим кишеньковим злодієм. Причому церемонія входження в зграю складалася з двох частин: 1) Осипов вніс грошовий пай; 2) один із злодіїв виголосив промову на злодійському жаргоні. Жаргон в цей час був вже досить розвинений, про що свідчать спогади самого «Ваньки Каїна». Одного разу він був затриманий на що проходила в Москві ярмарку за кишенькову крадіжку і закутий в ланцюги. Його чекало жорстоке покарання. Однак один з спільників Осипова передав йому через охоронця буханець хліба і записку, в якій на злодійському жаргоні було написано: «Тріошка гойдалки стромик сверлюк стракторіло», що означало: «Тут ключі в калачі для відмикання ланцюга». Незнання охоронцем жаргону дозволило Осипов утекти. У 1741 році «Ванька Каїн», змінивши злодіям, вступив детективом в поліцію. В його розпорядження було виділено 14 солдат і писар. Застосовуючи такий метод оперативної роботи, як вербування та впровадження в зграї агентури, Іван Осипов за короткий проміжок часу зумів розкрити сотні тяжких злочинів, розбоїв, убивств, розкриттям яких вже ніхто не займався. Однак злочинний інстинкт в Осипова поступово взяв верх, і він знову став на кримінальний шлях, але вже з використанням посадового становища. «Ванька Каїн «здійснював розбійні напади на багатіїв, став практикувати вимагання у купців, підпалюючи будинки тих, хто вчасно не виплачував необхідні суми грошей. В 1749 році Осипов був затриманий і страчений.

Важливу роль у системі кримінального світу грають в'язниці, які є своєрідними генераторами злодійських ідей, сприяючи крім того і кастової диференціації злочинців. Вже в літературі кінця 19 століття різні дослідники сибірської каторги вказували на існування там таких злочинних каст:

«Івани» - грабіжники каторжан;

«хропіння» - підбурювачі різних груп каторжан;

«гравців» - карткові шахраї, найбільш багаті;

«асмадеі» - лихварі, тісно пов'язані з гравцями;

«раби» - програли своє життя в азартні ігри;

«сухарнікі» - які брали на себе за винагороду чужі злочини, виконували чужу роботу;

«шпанки» - прості селяни, про які говорили: «Від сохи на час».

Хоча перші чотири касти були «аристократичними», однак гравці поступово ставали все більш впливовими, тому що мали великі фінансовими можливостями. В умовах «свободи» такої чіткої кримінальної диференціації не було. Професійні злочинці об'єднувалися в «малини», які спеціалізувалися на певному вигляді злочинної діяльності. «Малину» очолював «пахан», який організовував злодійську касу - «котел». Внутрішньо групове відносини регулювалися жорсткими нормами. У більшості «Малин» самовільний вихід з неї злочинця карався смертною карою. Спілкування між злочинцями здійснювалося на жаргоні. В даний час жаргонний словник становить близько 10 тисяч слів і виразів, які діляться на три основні групи: загально кримінальної жаргон - ним користуються всі професійні злочинці, незалежно від виду кримінальної професії і регіону; тюремний жаргон - ним користуються, в основному, в місцях позбавлення волі; спеціально-професійний жаргон - ним користуються представники певних кримінальних професій (наприклад, у кишенькових злодіїв близько 400 спеціальних жаргонних слів і виразів, що відображають специфіку їх кримінальної спеціальності, у карткових шахраїв - близько 200, у збувальників наркотиків - понад 100 і т.д.). Необхідними атрибутами членів «малин» були також клички і татуювання, які містили інформацію про вид кримінальної професії, судимості тощо Загалом же злочинний світ характеризувався неписьменністю. Бурхливе зростання революційного руху і політика царської влади на ізоляцію неугодних сприяли масового «розбавленню» неписьменної злочинної маси в тюрмах освіченими людьми (народниками, соціал-демократами та ін.) Потрапляючи в місця позбавлення волі за революційну діяльність, вони не знали норм злочинного моралі. Але у них була одна перевага - освіченість. І незабаром кримінальна середа стала мінятися все частіше стали лідерство завойовувати «ідейні», яких прозвали «жіганамі». «Жиган» активно збагачували злочинний світ новими моральними установками. За їх «закону» професійний злочинець не повинен був працювати, обіймати будь-які громадські посади; жити йому належало тільки ідеями злочинного світу. Зрада каралася смертю.

Ситуація в злочинному світі стала мінятися і в 30-і роки, коли в'язниці, а потім концтабору стали заповнюватись «ворогами» радянської влади. Почав формуватися новий кримінальний шар, лідерство в якому здійснювали «Урки». Між лідерами різних кримінальних поколінь і соціальних коренів (жіганамі і урками) вибухнула жорстока боротьба за владу в злочинному світі. Але до початку 40-х років цих непримиренних супротивників холоднокровно змішала в собі швидко розвивається каста «злодіїв», які на відміну від їх попередників (жіганов та урок) стали встановлювати - вперше в історії кримінального професіоналізму - міжрегіональні корпоративні зв'язку та створювати спільну «кримінальне ідеологію». У цей період у структурі сформувався кримінального освіти виділилося три рівні кримінального авторитету: на вищому рівні: злодій-повнота (мав абсолютний авторитет у масштабі всього кримінального світу); на середньому рівні: злодій-авторитет; на нижньому рівні: положенец.

Злодійська мораль прийняла вигляд кодексу норм поведінки, якими поступово охоплює все нові й нові сторони життя злодіїв. «Злодії в законі» довоєнного покоління (до 1947 року) не допускали змін «класичних» норм злодійський життя. Прийом до злодійську еліту здійснювався і «на волі», і в місцях позбавлення волі, але обов'язково на злодійському зібранні. Кандидат проходив трирічне випробування, після чого затверджувався, про що злочинний світ сповіщали шляхом спрямування в регіони країни «злодійських ксиву» (письмових послань злодіїв в законі). Знову приймається у злодійське співтовариство присягав на вірність злодійського світу. «Злодії в законі», рекомендований новообраного сходці, несли за нього відповідальність.

За порушення норм злодійського кодексу до «злодіїв в законі» застосовувалися три види покарання: публічна ляпас; биття по вухах (тобто виключення зі спільноти та перекладів в нижчу касту); і смертна кара - найбільш розповсюджена міра покарання злодійського зібрання, як вищий колегіальний орган, вирішували найбільш важливі питання. За наявними відомостями, разом з регіональними проводилися і загальносоюзні злодійські сходки: в Московських Сокольниках в 1947 році, в Казані в 1955 році, в Краснодарі в 1956 році. На кожній з цих зібрань до страти було засуджено кілька «злодіїв в законі».

«Бериевский» амністія, в результаті якої з місць позбавлення волі була звільнена основна маса кримінальних злочинців, створила в країні небезпечну ситуацію, серйозно загрожує радянському правопорядку. У цей критичний момент було видано спільне Постанова ЦК КПРСі Ради Міністрів СРСР від 25 жовтня 1956 року «Про заходи щодо поліпшення роботи МВС СРСР», що ставив перед органами внутрішніх справ завдання по наведення в країні порядку. Щодо професійного кримінального світу було здійснено комплекс репресивних заходів. Про методи, що застосовувалися МВС СРСР проти злочинної еліти, автору цієї статті в 1978 році розповідав «злодій в законі» з 1941 року. У грудні 1956 року його доставили в оперативний відділ і запропонували власноруч написати про свій розрив з кримінальним світом, на що високоавторитетна «злодій в законі», звичайно, відповів відмовою. Тоді в лічені секунди 5-6 здорових хлопців, попередньо завдавши серію ударів, стягнули з непокірного штани, щоб зробити з ним акт мужеложества. Рятуючи свою чоловічу честь, цей «злодій в законі «віддав перевагу письмову відмову від злочинного світу… до кінця 50-х років кримінальна еліта була повністю розгромлена на довгі роки. Процес відродження злодійських традицій почався з початку 70-х років, пройшовши кілька етапів розвитку, і досяг до теперішнього часу піку свого розквіту.

Цьому негативному процесу багато в чому сприяє «унікальна» кримінологічна ситуація, що породжується соціально-економічними та моральними умовами суспільного життя.

3. Ієрархія злочинного світу

Злочинний світ - не однорідна соціальна маса, а диференційована за рівнем авторитету, стійкості і організованості кримінальна середу.

На вершині злочинної ієрархії знаходяться «злодії в законі». Цей вищий кримінальне звання присвоюється на «злодійський сходці» особам, як правило, раніше судимою, глибоко засвоїли кримінально-злодійські звичаї і традиції.

Зарахування до касту «злодіїв в законі» здійснюється, якщо кандидат має певними особистісними якостями (жорсткий характер, кримінальний досвід, знання норм злодійський злодійських зібрань; суддівство при вирішенні конфліктів та ін. Злодійський общак (рада), як колегіальний орган, що здійснює управління професійної кримінальним середовищем (це не означає, що контролюється кожне злочин) на основі функціонально - територіального принципу, тобто є відповідальний як за окреме напрям кримінальної діяльності, так і за певну територію кримінального впливу. За кожною з яких закріплено спеціальне особа (з числа «авторитетів»), призначене злодіями в законі. Ці особи забезпечують у зонах збір «кримінальних податків» з об'єктів, що знаходяться під кримінальної дахом (це, як правило, об'єкти тіньової економіки). Еліта злочинного світу знаходиться найчастіше поза кримінально правового простору, тому що «злодії в законі» самі злочинів практично не здійснюють. Існуюче нині кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство у боротьбі з ними явно неефективно. Тому не випадково, що в більшості випадків, якщо і доводиться залучити «злодія в законі» до кримінальної відповідальності, то тільки за зберігання зброї або наркотиків. На одного з «злодіїв в законі» покладено обов'язок організації злодійської каси, дохідна частина якої формується з наступних надходжень: частині злочинних доходів організованих злочинних груп, окремих злочинців, які займаються індивідуальною злочинної діяльністю (збутчики наркотиків, бариги, кишенькові злодії, шахраї і т.д.), кримінальних «податків», виплачуваних комерційними структурами за забезпечення «кримінального даху», разових виплат частини тіньових доходів підприємцями, не забезпеченими «кримінальним дахом», доходів від власної підприємницької діяльності, (що здійснюється або шляхом дольової фінансової участі в будь-яких проектах, або шляхом створення своїх фірм з залученням професіоналів-бізнесменів), винагороди за сприяння різним категоріям ділків тіньової економіки в відмиванні «брудних грошей» і ін. Видаткова частина злодійської каси йде на: щомісячне грошове утримання, що виплачується місцевим «злодіям в законі», напрямокпевних сум грошей «злодіям в законі», що містяться в місцях позбавлення свободи. Чимало коштів з злодійських капіталів останнім часом вкладається в нерухомість не тільки в нашій країні, але й за її межами.

«Злодії в законі» чинять прямий вплив на злочинну масу, що знаходиться в місцях позбавлення волі. Для забезпечення кримінального впливу на спец - контингент, що утримується в слідчому ізоляторі і виправно-трудовій колонії, «злодіями в законі» з числа «авторитетів» призначаються. У колонії функціонує «общаковий рада» (колегіальний орган) і ведеться «общаковая каса», яка має строго контрольовані дохідну і видаткову частини.

У місцях позбавлення волі засуджені, як і в XIX столітті, об'єднані в окремі соціальні групи відповідно до рівня авторитету і кримінальної спрямованості.

Крім злочинної еліти - «злодіїв в законі», що володіють всією повнотою кримінальної влади, у виправно-трудових колоніях і тюрмах існують та інші категорії злочинців.

«Авторитети» - особи, наближені до «злодіїв в законі», їх опора і резерв. У різних регіонах Росії «авторитети» називають по-різному:

«Фраєра», «козирні фраєра», «вовняні», «подорожні» і т.д. Вони визнають і строго підкоряються нормам злодійський моралі, але на відміну від «злодіїв у законі «не можуть розпоряджатися коштами» общаковой каси, скликати злодійські зібрання і брати участь у них з правом вирішального голосу. «Авторитети» нерідко бувають організаторами стійких злочинних груп і активними виконавцями зухвалих злочинів. «Шістки» - особи з числа кримінальних елементів (як правило, професійних злочинців), що виконують за вказівками «злодіїв в законі» і «Авторитетів» різні доручення: пошук і вивчення об'єктів злочинних посягань, джерел кримінального доходу; забезпечення зв'язку між представниками кримінальної еліти; їх охорона і т.д.

«Мужики» - найбільш значна частина засуджених. Вони займають відокремлене положення по відношенню до «злодіїв в законі», «авторитетів» і «шісткам». Але ця категорія неоднорідна і ділиться на ряд груп за рівнем кримінальної стійкості і спрямованості.

«Бандити» (їх називають по-різному) - це, як правило, зухвалі злочинці, які скоїли тяжкі злочини, що не визнають злодійської моралі і кримінальної субординації. Вони готові вступити з кримінальною елітою в смертельну боротьбу.

«Ображені» - це ще одна категорія засуджених, яка формується в процесі внутрішніх протиріч спецконтингенту. «Скривджені» стають і особи, які не сплатили вчасно ігрової та іншої борг, та особи, запідозрені у зраді, та особи, що дали свідчення проти «авторитетів», і особи, засуджені за певні види кримінальних злочинів (наприклад, за мужолозтво, або розпусні дії відносно малолітніх і т.д.), і особи, схильні до мужолозтво у пасивній формі, та ін. Позиція «Бандитів», що знаходяться поза місцями позбавлення волі, значно зміцнюється, так що є всі підстави припустити, що ця тенденція в найближчим часом буде все більше заглиблюватися.

Соціальна база «бандитів» значна. Це, перш за все, особи, що брали участь у військових конфліктах у різних «гарячих точках» (в Південній Осетії, Абхазії, в Придністров'ї і т.д.); особи, які раніше перебували в республіканської гвардії, ополчення, козацьких військових формуваннях, а також колишні співробітники правоохоронних органів, підрозділів спеціального призначення, які стали на шлях злочину. Як правило, «бандити» не включені в кримінальне середовище, діють малими групами, відрізняються сміливістю, холоднокровність і досвідом ведення бойових дій. Вони зневажливо ставляться до злодійської еліти і не бажають підкорятися нормам злодійський моралі. І якщо оперативні служби добре обізнані про діяльність кримінальних авторитетів, то про «бандитів» інформації недостатньо. Нерідко вони зовні ведуть «порядна» спосіб життя, працевлаштовані, не викликають в сім'ях ні найменшої підозри. «Бандити», що не визнають ніяких кримінальних авторитетів, здатні на найнеймовірніші дії проти будь-яких кримінально-підприємницьких спілок. Крім перерахованих категорій злочинців, останнім часом все частіше про себе заявляє так звана «нелегальна кримінальна маса». Це особи, які, по-перше, раніше не потрапляли в поле зору оперативних служб МВС і не перебувають на обліку і, по-друге, поки не інтегровані у відомістійкі угруповання професійних злочинців. Як показує практика, частина представників цієї категорії вливається в подальшому в професійну злочинне середовище, інша частина стає «бандитами», треті ж залишаються «нелегалами» до їх затримання органами внутрішніх справ.

Висновок

Наукове пояснення причин злочинності відноситься до найскладнішої проблеми кримінології. Для пояснення загальних причин злочинності аналізуються певні закономірності суспільного розвитку і пов'язані з ними суперечності, що породжують негативні явища, то дослідження причинного зв'язку на рівні особливого вимагає деталізації детермінант стосовно конкретних обставин. Саме тут деякі загальні теоретичні положення починають втрачати свою переконливість. Забезпечення зменшення рівня злочинності є одним із основних напрямів діяльності правоохоронних органів держави. Під таким зменшенням слід розуміти зниження кількості скоєних злочинів.

Професійна злочинність непроста сукупність злочинних формувань і злочинів, скоєних ними злочинів. Це - живий кримінальний організм, життєздатність якого залежить не від кримінально-каральної практики, а від суспільно-економічного, морально-духовного, політико-ідеологічного та судово-правового стану.

Список літератури

1) Аванесов Р.А. «Кримінологія.» М, 1984. - 498 с.

2) А. Гуров. «Криминальный професионализм» // Человек и закон. - М., 1990. - №9.

3) Александров Ю.К. «Очерки криминальной субкультуры.» - М.: «Права человека», 2001. - 152 с.

4) Алферов Ю.А. «Жаргон и татуировки наркоманов в ИТУ.» Домодедово: РИПК работников ОВД, 1992. - 283 с.

5) А. Максимов. «Российская преступность.» М., 1998. - 368 с.

злочинність кримінальний закон професійний

Размещено на Allbest.ru