Склад злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з теми: «Склад злочину»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Склад злочину

1.1 Поняття та функції складу злочину

1.2 Елементи складу злочину

Розділ 2. Види складів злочинів

2.1 Класифікація складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони та за способом їх описання в кримінальному законі

Розділ 3. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації

Висновки

Списик використаних джерел

Вступ

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину. кваліфікація злочин кримінальний право

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім відсутнє, або є формальним.

В Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Наведене мною поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину:

- злочином є лише діяння;

- це діяння вчинене суб'єктом злочину;

- воно є винним;

- діяння є суспільно небезпечним;

- воно передбачене чинним КК;

- кримінальна караність діяння.

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система може функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з - поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей, об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтуються на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність називаються соціальними нормами. Але невідворотно із встановленням правил поведінки виникають і такі поняття як злочин та злочинець.

Основою застосування кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм -- є класифікація злочинів, а виділення окремих видів складів злочинів має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку -- для точної кваліфікації злочину.

У зв'язку з цим, предметом курсової роботи є такі поняття як види складів злочинів та значення їх для правильної кваліфікації, оскільки ці проблеми є зараз доволі актуальними не тільки в науковій діяльності в галузі кримінального, але і в юридичній практиці.

Склад злочину (на початковому етапі досудового слідства - кілька складів злочинів) виступає як мета пізнання. У процесі збирання доказів ними підтверджуються елементи одних складів злочинів і спростовуються елементи інших. Склади злочинів, елементи яких не дістали підтвердження, “відпадають”. Ті ж склади злочинів, які були доведені, ставляться у вину обвинуваченому. Тому кваліфікація злочину є важливим моментом не тільки при винесенні постанови про притягнення особи як обвинуваченого і складанні обвинувального висновку, а й під час розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

Розділ 1. Склад злочину

1.1 Поняття та функції складу злочину

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.

Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом".

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину :

відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але, при цьому, кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

Склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 3 КК "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права".

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими банкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (наприклад ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 247 та 274 КК).

Класичний принцип "nullum crimen sine lege" передбачає, що усі кримінально карані діяння мають бути описані у кримінальному законі. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати злочинність діяння.

Неприпустимо також і застосування аналогії, яка означає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи за діяння, яке прямо не передбачене кримінальним законом, але оцінюється як суспільно небезпечне за іншою кримінально-правовою нормою, найбільш близькою за своїми ознаками до вчи­неного діяння.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає повну заборону застосування аналогії. Частина 4 ст. З КК прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Склад злочину - це, насамперед, сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального законодавства України усуває можливість настання кримінальної відповідальності.

Історія розвитку кримінально-правової науки свідчить про те, що спочатку поняття "склад злочину" мало не матеріальне, а виключно процесуальне значення. Під ним розумілися лише сліди, що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі: мрець, знаряддя вбивства, знаряддя та засоби вчинення інших злочинів тощо. За таких обставин встановлення складу злочину надавало можливість переконатися в наявності події злочину і являло собою першу стадію процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук злочинця.

Наукова розробка інституту складу злочину призвела до того, що поняття "склад злочину" міцно завоювало позиції у матеріальному праві - передусім кримінальному праві Німеччини, де до середини XIX століття склалося відносно стале вчення про склад злочину.

З огляду на сучасне вітчизняне кримінальне право, можна дійти висновку, що злочин являє собою конкретний акт поведінки особи, а склад злочину - юридичну абстракцію, його законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Наука кримінального права визначає не лише загальне поняття складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на однорідні суспільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву недоторканність особи (ст.ст. 152-156 КК), власність (ст.ст. 185-198 КК).

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контрабанда, самоправство тощо) визначаються відповідними нормами кримінального закону. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.

Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні злочину. При цьому склади таких злочинів визначаються не лише за допомогою норм Особливої частини КК, а й з використанням норм Загальної частини КК (ст.ст. 14, 15, 26, 27, 28, 29, ЗО), що містять у собі характеристику як об'єктивних, так і суб'єктивних ознак указаних різновидів злочинної діяльності.

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі із злочинністю і правозастосовній діяльності.

Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, виконує наступні функції:

а) Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде. Єдиною підставою - тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою кримінальної відповідальності. Достатньою підставою - тому що встановлення складу злочину - це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Необхідною підставою - тому що склад злочину виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається;

б) Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове, цивільно-правове тощо значення;

в) Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочинів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками;

г) Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене є неприпустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість само орієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки.

Суттєве значення складу злочину полягає також і в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, завдяки яким останній відрізняється від інших правопорушень.

Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину - чим відрізняється один злочин від іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

Класифікація складів злочину

Побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Виходячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів:

За ступенем суспільної небезпеки розрізняють:

- основний;

- кваліфікований;

- особливо кваліфікований;

- склади злочинів із пом'якшуючими обставинами;

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють :

- простий;

- складний;

Залежно від конструкції об'єктивної сторони розрізняють:

- матеріальний;

- формальний;

- усічений;

- формально-матеріальний.

1.2 Елементи складу злочину

Склад злочину утворює лише певна кількість ознак, що встановлюється тільки кримінальним законом.

Сам термін "склад" передбачає наявність якоїсь єдності, чогось цілого, що утворюється з певних складових частин.

Наука в багатьох випадках при дослідженні якогось складного явища вдається спочатку до його розподілу на складові, які дослідити простіше, а згодом, склада­ючи вже досліджені складові до одного цілого, формує уяву стосовно явища в цілому.

Кримінально-правова наука, досліджуючи інститут складу злочину, вдалася саме до такого прийому, що дало можливість отримати позитивні результати.

Склад злочину - це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.

Треба підкреслити, всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

Ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;

Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину - дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя, і т. ін.);

Ознаки, які характеризують діяча - його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину.

Такими є:

Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ознаками об'єкту злочину є:

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин - пошкодженість, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільно небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину.

Такими ознаками є:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;

в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Суб'єкт злочину - це ознаки, які характеризують автора злочину:

а) фізична особа - тільки фізичні особи визначаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність :

- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

- особлива дієздатність - з 18 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

- громадянство;

- посадова особа;

- військовослужбовець;

- фах;

- рецидивіст;

- особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;

- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

- працівник транспорту;

- член виборчої комісії;

- родинні відносини (батьки, діти).

Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел - вчинення злочину навмисно;

б) необережність - вчинення злочину необережно;

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції - почуття та переживання суб'єкта під час вчинення злочину.

Ознаки складу злочину

а) обов'язкові ознаки

Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.

З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'я­зкових ознак складу злочину відносяться:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

б) злочинна дія (бездіяльність);

в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або необережність).

б) факультативні ознаки

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:

а) предмет злочину;

б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;

в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);

г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо в кримінальному законі, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають вста­новленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших осо­бистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.

Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.

Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у кримінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину - ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.

Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.

Позитивні - виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки).

Негативні - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК).

За специфікою опису в законі розрізняють конкретно визначені й оціночні ознаки складу злочину.

Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в законі (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовними інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).

За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.

До постійних ознак складу злочину, відносяться ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).

Перемінними називаються ознаки банкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться мова про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту).

Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин.

Розділ 2. Види складів злочинів

2.1 Класифікація складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони та за способом їх описання в кримінальному законі

Передумови класифікації юридичних складів злочинів. Проблеми класифікації юридичних складів злочинів пов'язані: а) з дотриманням загальних правил її здійснення; б) із визначенням підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів; в) з уточненням окремих особливостей здійснення такої класифікації з огляду на специфіку кожної з визначених підстав.

Загальні правила будь-якої класифікації як особливого різновиду логічної операції поділу обсягу поняття вироблені формальною логікою. Серед цих правил найбільш важливими є такі: 1) поділ об'єктів класифікації на види має здійснюватися за однією і тією самою підставою; 2) члени поділу повинні взаємно виключатися; 3) один і той самий "предмет" у межах даної класифікації не може бути віднесений до кількох видів одночасно.

Визначення підстав (критеріїв) класифікації юридичних складів злочинів здійснюється теорією кримінального права, що традиційно як такі підстави називає: 1) ступінь суспільної небезпечності злочинів, юридичні склади яких класифікуються; 2) спосіб опису юридичного складу злочи ну в кримінальному законі; 3) особливості конструкції об'єктивної сторони юридичного складу злочину.

Особливості здійснення класифікації юридичних складів злочину за окремими підставами будуть уточнені щодо кожної з них окремо.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки. Особливостями такої класифікації є те, що: 1) вона поширюється лише на ті юридичні склади злочинів, які фіксують окремі різновиди злочину одного і того самого виду; ті юридичні склади злочинів, які фіксують злочин певного виду в цілому (без виділення його окремих різновидів), наприклад, вбивство через необережність (ст. 119 КК), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) -- до об'єктів цієї класифікації не включаються; 2) підставою такої класифікації є не ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину, а певним чином "типізований" законодавцем ступінь суспільної небезпеки окремого різновиду злочину даного виду; саме з таким "типізованим" ступенем суспільної небезпеки закон пов'язує певні кримінально-правові наслідки і, перш за все, межі кримінально-правової санкції.

Із урахуванням зазначених особливостей юридичні склади злочинів за ступенем суспільної небезпечності поділяються на такі види: а) основний склад злочину; б) кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину (склад злочину з обтяжуючими чи особливо обтяжуючими обставинами); в) привілейований склад злочину (склад злочину з пом'якшуючими обставинами).

Основний склад злочину -- це юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин. У переважній більшості випадків "специфічна" частина основного складу злочину передбачена в частині першій відповідної статті Особливої частини кримінального закону. Є, однак, і винятки. Так, основний склад умисного вбивства (ст. 115) -- в своїй "специфічній" частині передбачений окремою статтею; "специфічна" частина основного складу зараження венеричною хворобою міститься не в ч. 1, а в ч. 2 ст. 133. Здебільшого такі винятки пояснюються певними традиціями законодавчої техніки -- інколи виправданими, а інколи, очевидно, ні.

Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад зло чину -- юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами. У переважній більшості випадків "специфічна" частина кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину міститься в диспозиції частини другої (третьої, четвертої) тієї ж статті Особливої частини кримінального закону, що передбачає і "специфічну" частину основного складу (у главі XI Особливої частини КК -- це, відповідно, пункти "в" або "г", інколи -- пункт "б"). Загальним орієнтиром того, що це кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину є санкції відповідних частин (пунктів) -- кваліфікований склад "має" суворішу санкцію, ніж основний, особливо кваліфікований -- ще суворішу, ніж кваліфікований. Винятки приблизно такі самі, як і наведені вище, -- іноді "специфічну" частину кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу злочину передбачають окремі статті Особливої частини КК , але санкції в них завжди також суворіші, ніж ті, що "прив'язані" до основного складу.

Окремого розгляду заслуговує питання про механізм утворення специфічної конструкції та конкретного змісту кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів зло чинів. Найтиповішими варіантами такого механізму є:

1. До специфічної конструкції основного складу злочину законодавцем "додаються" нові елементи -- іноді з від повідними зв'язками. Ці елементи характеризуються певними ознаками. Таким чином, кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину відрізняється від основного як специфічною конструкцією, так і конкретним змістом. Прикладом такого варіанту є особливо кваліфікований склад розбою (ч. З ст. 187 КК). У ньому з'являються нові елементи -- наслідки, обстановка, спеціальний суб'єкт і, відповідно, нові ознаки -- тяжкі тілесні ушкодження, проникнення в житло, особливо небезпечний рецидивіст (при цьому перші два елементи ще й пов'язані з діянням певними зв'язками).

2. Специфічна конструкція основного складу злочину не міняється, але окремі елементи цієї конструкції законодавець характеризує за допомогою додаткових "нових" ознак. Таким чином, кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину відрізняється від основного лише конкретним змістом. Прикладом є особливо кваліфікований склад одержання хабара (ч. З ст. 368 КК). У ньому "особливо великий розмір хабара" та "особа, яка займає особливо відповідальне становище", є особливо кваліфікуючими ознаками, які "по-новому" характеризують, відповідно, діяння та спеціального суб'єкта. При цьому специфічна конструкція особливо кваліфікованого складу одержання хабара є такою самою, як і в основному складі.

3. Поєднання першого і другого варіантів. Такий "комплексний" варіант зустрічається найчастіше. Прикладом його є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК). У ньому є новий елемент -- "особливо тяжкі наслідки" (вони причинне пов'язані з діянням) та нові ознаки -- "особливо небезпечний рецидивіст" (додаткова характеристика спеціального суб'єкта) і "малолітня" (додаткова характеристика потерпілої від зґвалтування).

Крім типових варіантів механізму утворення кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів, є й варіанти нетипові. До них, зокрема, можна віднести ті, в яких окремі елементи чи ознаки основного складу злочину перестають бути обов'язковими для кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу. Прикладом є кваліфікований склад перевищення влади або службових повноважень (ч. 2 ст. 365 КК) -- із його специфічної конструкції "зникають" наслідки, які є обов'язковим елементом основного складу.

Існує ще одне важливе питання, яке стосується кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів. Його можна сформулювати так: якщо кілька обтяжуючих по обставин передбачено в диспозиції статті Особливої части ни кримінального закону альтернативне, то кожна з них утворює окремий кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину чи всі вони утворюють один такий склад? Конкретніше -- на рівні прикладу -- це питання може бути поставлене так: розбій, вчинений особливо не безпечним рецидивістом, і розбій, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, -- це два різні особливо кваліфіковані склади розбою чи це різновиди одного й того самого особливо кваліфікованого складу?

Із урахуванням законодавчої техніки, характерної для чинного КК України, та виходячи з тенденцій судової практики, відповідь на поставлене питання на сьогодні така: кілька альтернативних обтяжуючих обставин, перед бачених у диспозиції однієї й тієї самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину. Цей висновок має як теоретичне, так і практичне значення, зокрема для розуміння такої форми множинності злочинів, як їх сукупність, а також для при значення покарання при вчиненні кількох злочинів.

Останній вид юридичних складів злочинів при класифікації їх за ступенем суспільної небезпечності -- привілейований склад.

Привілейований склад злочину -- юридичний склад, що фіксує різновид злочину певного виду з пом'якшуючими обставинами. У чинному КК таких скла дів небагато, їх "специфічні" частини передбачені в статтях ч. 1 ст.266, ч. 1 ст.344, ч. 3 ст.390, ст.434. Механізм утворення привілейованих складів злочинів такий само, як і механізм утворення кваліфікованих складів (у його типових варіантах). Загальний орієнтир того, що це привілейований склад, -- санкції зазначених вище статей. Вони завжди менш суворі, ніж санкції, що "прив'язані" до відповідного основного складу: наприклад, санкція ч.1 ст.109 передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а санкція ст. 391 передбачає позбавлення волі на строк до трьох років.

Кримінально-правове значення поділу юридичних скла дів злочинів на основні, кваліфіковані (особливо кваліфіковані) та привілейовані полягає в тому, що він дозволяє законодавчим шляхом зафіксувати "рівні" суспільної не безпечності злочинів одного і того самого виду, пов'язати з ними різноманітні кримінально-правові наслідки і тим самим посилити нормативні начала в механізмі кримінально-правового регулювання. Крім того, зазначений поділ є одним із дієвих засобів законодавчої техніки, за допомогою якого в кримінальному праві забезпечується належний рівень системності.

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони. Особливостями такої класифікації є те, що вона: а) стосується лише юридичних складів закінчених злочинів, тобто не поширюється на "особливі" юридичні склади, які фіксують попередню зло чинну діяльність; б) має узгоджуватися з висновками, зробленими в межах класифікації юридичних складів зло чинів за іншими підставами.

Тож юридичні склади злочинів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони поділяються на такі види: а) матеріальний склад злочину; б) формальний склад зло чину; в) формально-матеріальний склад злочину.

Матеріальний склад злочину -- це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріальних складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи -- діяння та наслідки; б) принаймні, один зв'язок між обов'язковими елементами -- причинний між діянням та наслідками. Типовими прикладами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств (статті 115--119 КК), тілесних ушкоджень (стат ті 121--128), основний склад перевищення влади або посадових повноважень (ч. 1 ст. 365). Очевидно, до матеріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (не безпека) настання "реальних" наслідків . Матеріальним слід визнавати і той юридичний склад, який передбачає кілька альтернативних наслідків .Формальний склад злочину -- це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єктивної сторони формального складу будь-якого злочину завжди є діяння, до якого законодавець при створенні юридичного складу злочину певного виду може "додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку. Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство (ч. 1 ст. 114), незаконне перетинання державного кордону ( ч. 1 ст. 331) , одержання хабара (ч. 1 ст. 368).

Іноді в літературі поряд із формальними та матеріальними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187). Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином ви знається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч. 1 ст. 15) є, по суті, замахом на злочин.

Отже, усічений склад злочину -- це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його ви ділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.

Останній вид за даною класифікацією -- формально-матеріальні склади злочинів -- практично не розглядається в науковій літературі. Між тим, існування такого виду юридичних складів злочинів -- реальний факт, що випливає з чинного кримінального законодавства України.

Формально-матеріальний склад злочину -- це юридичний склад, який передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій -- формальним. Таке поєднання "матеріальності" і "формальності" в одному і тому самому юридичному скла ді злочину зумовлене тим, що його специфічна конструкція і конкретний зміст включають декілька (не менше двох) альтернативних елементів та ознак, і одним із таких елементів обов'язково є наслідки. Оскільки з урахуванням зазначеної альтернативності специфічна конструкція такого складу може включати наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони, даний склад може розглядатись як матеріальний; оскільки з урахуванням цієї альтернативності його специфічна конструкція може і не включати зазначені наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони, даний склад може розглядатись як формальний.

У чинному КК України передбачені два різновиди формально-матеріальних складів злочинів. Типовим прикладом першого різновиду є вже згаданий особливо кваліфікований склад зґвалтування, а саме, зґвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої (ч. 4 ст. 152). Зроблений раніше висновок про те, що перед нами один юридичний склад злочину, дозволяє віднести його, в межах даної класифікації, до формально матеріальних складів злочинів: якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить -- зґвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, чи зґвалтування малолітньої -- цей склад розглядається як формальний. До формально-матеріальних складів злочинів даного різновиду можна віднести також особливо кваліфіковані склади розбою (ч. З ст. 187), вимагання (ч. З ст. 189), кваліфікований склад шахрайства (ч. 2 ст. 190).

Іншим різновидом формально-матеріальних складів зло чину є юридичні склади, об'єктивна і суб'єктивна сторони яких виражені за допомогою формулювання "посягання на життя..." .Як зазначено, наприклад, в абз. 2 підп. "а" п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини", під посяганням на життя державного діяча чи представника іноземної держави слід розуміти його умисне вбивство або замах на умисне вбивство". Отже, посягання на життя потерпілого в зазначених юридичних складах передбачене в двох відносно самостійних формах: як його умисне вбивство і як замах на його умисне вбивство. А це означає, що у першій формі такі склади є матеріальними, у другій -- формальними (більш того -- усіченими). У цілому ж, такі юридичні склади можуть бути визначені як формально-матеріальні. До другого різновиду формально-матеріальних складів треба, очевидно, віднести і юридичний склад диверсії (ст. 113), яка в одній своїй формі виявляється лише в діях, а в інших -- вимагає настання певних наслідків.

Кримінально-правове значення поділу юридичних скла дів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні полягає в тому, що зазначений поділ, здебільшого, відображає підхід законодавця до оптимальних меж криміналізації окремих різновидів поведінки особи з точки зору їх здатності спричиняти шкоду соціальним цінностям, які підлягають охороні. Для криміналізації одних різновидів необхідне обов'язкове включення до відповідних юридичних складів певних наслідків, для криміналізації інших достатньо включити до юридичного складу лише діяння. Є й такі різновиди, криміналізація яких пов'язується як з наслідками, так і з іншими обставинами.

Із поділом юридичних складів на матеріальні, формальні та формально-матеріальні пов'язана ще одна важлива кримінально-правова характеристика окремих різновидів зло чинів. Йдеться про момент закінчення злочину. Цей момент у межах кожного із зазначених видів є різним: у матеріальному складі -- це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному -- час вчинення діяння, у формально-матеріальному можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів злочинів за способом їх описання в кримінальному законі. Єдина особливість цієї класифікації полягає в тому, що вона має враховувати рівень законодавчої техніки, притаманної чинному кримінальному законодавству України, в тому числі і ряд її суттєвих недоліків. Це стосується, зокрема, тих випадків, коли: а) в одній і тій самій статті Особливої частини КК передбачені "специфічні" частини юридичних складів зло чинів різних видів, наприклад, привласнення чи розтрата державного або колективного майна і розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем (частини 1, 2 ст. 191); б) у одних випадках окремими пунктами позначені кваліфікуючі ознаки одного й того самого кваліфікованого складу злочину, в іншому -- "специфічні" частини різних (кваліфікованих та особливо кваліфікованих) скла дів злочинів; в) у деяких юридичних складах не зазначена форма вини, і вона не може бути з'ясована шляхом однозначного тлумачення інших елементів та ознак (ст..156). Такі й подібні випадки значно ускладнюють віднесення окремих юридичних скла дів злочинів до того чи іншого виду в межах їх класифікації за способом описання в кримінальному законі.

У цілому ж за такою класифікацією юридичні склади злочинів поділяються на прості та складні.

Простий склад злочину -- це юридичний склад, "специфічна" частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї самої форми вини. Інші елементи простого складу злочину в його специфічній конструкції можуть бути представлені по-різному, в тому числі, очевидно, й альтернативне. Простими складами будуть, наприклад, юридичні склади ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), крадіжки (ст. 185), вбивства через необережність (ст. 119).

Складний склад злочину -- це юридичний склад, "специфічна" частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Прикладами складних складів є юридичні склади вимагання (ст. 189), умисного знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 194), виготовлення, придбання, зберігання або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307). У теорії кримінального права виділяють: склади складних злочинів, склади з двома формами вини, склади з альтернативними діяннями, наслідками чи способами.

Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на прості й складні полягає в тому, що він дає зрозуміти, наскільки різними за ступенем складності можуть бути відображення юридичних складів у кримінальному законі. А це, в свою чергу, сприяє правильно му встановленню в законі їх специфічної конструкції та конкретного змісту. Крім того, зазначений поділ сприяє теоретичному осмисленню найбільш типових "схем" створення юридичних складів злочинів, що надає можливості для вдосконалення кримінального законодавства.

Розділ 3. Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації

Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного злочину (злочинів).

До поняття злочину в КК вперше включено ознаки винності і суб'єкта злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину містить вказівку на п'ять обов'язкових ознак злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб'єктом злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння повинне бути суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не будь-який злочин , а конкретно скоєний: це - конкретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.

Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак ( суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.

Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

Кваліфікація злочину - це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.

Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.

Перший етап кваліфікації - це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З'ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з'ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів.

Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.

Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як пред'явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці.

Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред'явив звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.

Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК.

Висновки

Отже, значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності.

Тільки після встановлення в діяннях особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

У Кримінально-процесуальному кодексі України зазначено, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушення підлягає припиненню, якщо в діянні особи відсутній склад злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).

Кожний злочин містить чотири елементи. В законі є ознаки, спільні для всіх складів злочинів. Так, візьмемо суб'єкт злочину. Такі його ознаки, як фізична, осудна особа, властиві для всіх злочинів. Чи, наприклад, об'єкт злочину - це завжди суспільні відносини, вони , безумовно, різні, але головне, що будь-який злочин завжди посягає на певні суспільні відносини і ні на що інше.

Є спільні для всіх злочинів ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін.

Так от, ознаки, притаманні всім злочинам (їхнім складам), утворюють загальний склад злочину. Це, безумовно, не наукова абстракція. Загальний склад не закріплений в законі, він тільки описується наукою кримінального права і допомагає більш глибоко з'ясувати на підставі загальних ознак ознаки конкретних складів злочинів.

Природно, що загальний склад злочину визначається Загальною частиною кримінального права.

Конкретний же склад - це склад злочину, передбачений певною статтею КК. Конкретні склади злочинів вивчаються Особливою частиною кримінального права і описані в ній.

Отже, склади конкретних злочинів виконують важливу функцію, бо встановлюють підставу кримінальної відповідальності і передбачають можливість призначення заходів кримінально-правового характеру. Інакше кажучи, наявність в діях чи бездіяльності особи конкретного складу злочину є підставою для міркування про наявність злочину певного виду, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність. Загальний склад злочину не виконує і не може виконувати цієї ролі. Найважливіші аспекти складу злочину полягають в тому, що останній є: підставою для кримінальної відповідальності, підставою для класифікації, показником наявності злочину та розмежування злочинів.

Також слід зазначити, що велику роль відіграє і кваліфікація, так у правозастосовній діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах.

Списик використаних джерел

1. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. -- К.: Юрінком Інтер, 2006.

2. Бажанов М.І, Сташис В.В, Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. -- Харків.: 2008.

3. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій. -- К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 2004.

4. Право України. -- 1998. -- № 7, 9.

5. Практика судів України в кримінальних справах. 1993 - 1995. - К.

6. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

7. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. // Відомості Верховної Ради України . -2001. - № 25-26. - Ст.131.

8. Кримінально-процесуальний Кодекс від 28.12.60р.

9. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. - К. 1995.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ - 2007р.

11. Бажанов М.И.Уголовное право Украины. - Днепропетровск, 2003.

12. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ - 2009р.