Процесуальне становище обвинуваченого у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття і значення принципів кримінального процесу

2. Процесуальне становище обвинуваченого у кримінальному процесі

3. Задача

Список літератури

обвинувачений захисник слідство суд

1. Поняття і значення принципів кримінального процесу

Принципи кримінального процесу -- це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають,

а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

До критеріїв визначення певного положення принципом кримінального процесу слід відносити таку сукупність властивостей:

1) найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу;

2) ідеї, які закріплені в нормах права;

3) юридично закріплені ідеї (положення), що мають значення, як правило, норм права найвищої юридичної сили і прямої дії (більшість із них закріплені в Конституції України, а самі норми Конституції с нормами найвищої юридичної сили), а отже визначають спрямованість, сутність і зміст окремих процесуальних інститутів -- норми, які суперечать змісту принципів правосуддя, застосуванню не підлягають і повинні приводитись у відповідність з визначеними засадами;

4) принципово важливі засади, які діють у всіх або кількох стадіях кримінального процесу й обов'язково в його центральній стадії -- стадії судового розгляду, а порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення у справі й обов'язково тягне його скасування.

Слід додати, що принципи мають загальнообов'язковий характер для всіх учасників процесу; реалізація принципів кримінального процесу забезпечується засобами державного впливу; кримінально-процесуальний закон визначає правовий механізм реалізації та захисту принципів кримінального процесу.

Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

-- є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

-- являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

-- дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення спірних питань;

-- синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних інститутів і єдність процесуальної форми;

-- служать основою і вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми і процесуальних гарантій правосуддя.

Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

Крім того, виділяють такі види принципів кримінального процесу:

-- галузеві принципи, які визначають особливості саме кримінального процесу: недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (свобода самовикриття та викриття близьких); забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини; допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності; забезпечення ознайомлення особи, що притягується до відповідальності, з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред'явленого обвинувачення; незалежність слідчого; прокурорський нагляд за забезпеченням законності на досудових стадіях та підтримання державного обвинувачення прокурором у суді; недопустимість щодо правового стану обвинуваченого повороту до гіршого в апеляційній та касаційній стадіях процесу, реабілітація невинуватих; документованість процесуальних дій і рішень;

-- міжгалузеві принципи: гарантованість доступу до правосуддя;

-- загально-правових принципи: повага та захист честі і гідності людини; презумпція добропорядності людини; забезпечення захисту прав і свобод людини (недоторканність особи, житла, сфери особистого життя, таємниця листування, телефонних та інших розмов, таємниця банківських вкладів, нерушимість права власності та інші); гуманізм, толерантність і справедливість.

Принцип законності в кримінальному процесі -- це вимога нормативного характеру, що зобов'язує особу, яка проводить дізнання, орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю (суд), а також осіб, які беруть участь у справі, неухильно і точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Ніщо не може виправдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й за жодних підстав не повинні порушуватися. Законність -- це засада, сфера діяльності якої є надзвичайно широкою. Вона стосується всіх стадій та інститутів кримінального процесу, всіх його суб'єктів, поширюється на всі дії і процесуальні рішення, характеризує всі грані процесуальної діяльності і процесуальних відносин, пронизує всі інші засади і значною мірою сприяє їх фактичній реалізації. Законність посідає особливе місце серед інших засад кримінального процесу, які розкривають і конкретизують її, становлять її зміст. Законність -- загальна, універсальна засада, яка знаходить вияв у всіх засадах і нормах кримінально-процесуального права, характеризує всі сторони кримінального судочинства.

У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади створюються і функціонують на підставі закону. Законність -- це правовий режим точного та неухильного додержання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності. Законність -- одна з гарантій встановлення істини по справі та забезпечення захисту прав та свобод людини. Принцип законності полягає в єдиному порядку провадження по всіх кримінальних справах, неухильному виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури, забезпеченні застосування закону.

Принцип законності в кримінальному процесі має свою специфіку.

По-перше, кримінальний процес, як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, докладніше регламентований законом, ніж будь-яка інша державна діяльність, без чого неможливе розкриття злочинів, викриття винних та їх справедливе покарання. По-друге, в кримінальному процесі на органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру та суд покладено обов'язки з порушення, розслідування та вирішення кримінальних справ, для чого ці органи наділяються владними повноваженнями та правом застосування примусових заходів у випадках та порядку, прямо передбачених у законі. По-третє, на органи дізнання, слідства, прокуратури та суду покладено обов'язок із роз'яснення та забезпечення прав та законних інтересів усіх громадян, які беруть участь у судочинстві, а також із правильного здійснення ними своїх процесуальних обов'язків, що передбачено законом.

Принцип державної мови судочинства. Згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток -- мовою більшості населення певної місцевості. При цьому особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача, а слідчі та судові документи повинні вручатися обвинуваченому в перекладі його рідною мовою, або іншою мовою, якою він володіє (частини 2, 3 ст. 19 КПК).

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом полягає в тому, що відповідно до Конституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України). Цей принцип також закріплено у ст. 16 КПК.

Рівність і свобода -- невіддільні умови життя людини, що в своїй єдності створюють справедливість. Справедливо лише те, що зберігає свободу і застосовується до всіх людей однаковою мірою. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані забезпечити рівну можливість здійснення процесуальних прав будь-якому громадянинові, рівну можливість використання громадянами їх процесуальних можливостей у захисті своїх прав і законних інтересів.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється судами в єдиному процесуальному порядку. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених законом процесуальних обов'язків або навпаки, бути наділеним будь-якими додатковими процесуальними правами.

Винятки з цього положення передбачаються для осіб, які мають статус недоторканності, -- Президента України, суддів, депутатів Верховної Ради.

Рівність громадян перед законом означає, що при порушенні, розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ застосовуються одні й ті самі норми кримінального та кримінально-процесуального законодавства, ніхто не має при цьому жодних переваг і не обмежується у правах.

Принцип поваги до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених у Конституції України (ч. 1 ст. 32).

В інтересах охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, допускається закритий судовий розгляд (ч. 2 ст. 20 КПК). Обшук особи, а також її освідування, якщо воно пов'язано з необхідністю оголювати освідувану особу, може проводити тільки слідчий тієї самої статі, що й обшукуваний чи освідуваний, у присутності понятих тієї самої статі (ч. 4 ст. 184, ч. З ст. 193 КПК). При освідуванні не допускаються дії, що принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я (ч. З ст. 193 КПК). Відтворення обстановки та обставин події допускається лише за умови, що виконувані при цьому дії не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я (ч. 2 ст. 194 КПК). Під час обшуку або виїмки слідчий має вжити заходи для того, щоб не було розголошено виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК).

Принцип права на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла. Свобода є найціннішим надбанням людини. Людина може діяти згідно зі своїм волевиявленням та робити все, що не заборонено законом та не завдає шкоди правам та свободам інших людей.

Принцип недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, освідуванню, судовій експертизі або приводу інакше як на підставі та в порядку, передбачених законом.

Принцип презумпції невинуватості. Аналіз чинного законодавства свідчить, що у наш час під терміном «презумпція невинуватості» розуміють правило, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 КПК України).

У Конституції України принципу презумпції невинуватості відведено важливе місце; досить чітко висвітлено його зміст у ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».

Презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має значення як правова гарантія встановлення істини у справі.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Згідно зі ст. 22 КПК України, прокурор, слідчий та особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, виявити обставини, як обвинувальні, так і виправдувальні, щодо обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність.

Суворе виконання органами дізнання, досудового слідства, прокурором вимог цього Закону є важливою передумовою для встановлення по кожній справі об'єктивної істини, виконання загальних завдань кримінального судочинства: швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був справедливо покараний і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений (ст. 2 КПК України).

Для виконання цих вимог закону необхідно особі, яка провадить дізнання, слідчому та прокурору суворо додержуватися принципу всебічного, повного та об'єктивного дослідження справи, що передбачає встановлення всіх обставин, які підлягають дослідженню при розслідуванні кримінальної справи; обставин, які характеризують подію злочину, винність обвинуваченого, коло співучасників, мотив та мету злочинної діяльності; межі дослідження особи обвинуваченого; обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; обсягу заподіяної злочином шкоди та дослідження і встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину.

2. Процесуальне становище обвинуваченого у кримінальному процесі

Обвинувачений -- це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України).

Притягнення як обвинуваченого відбувається на стадії попереднього розслідування, коли зібрано достатні докази, що вказують на вчинення злочину цією особою.

Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений стає підсудним.

Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набрав законної сили.

Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав -- на забезпечення безпеки.

Підсудний, нарівні з цим, має право на останнє слово.

Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою перекладача.

Реалізація прав обвинуваченого пов'язана зі вступом його у правовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.

Порядок реалізації прав обвинуваченого.

1. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують.

Винісши мотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого з викладенням конкретних дій, що ставляться в вину, та їх юридичної кваліфікації, слідчий не пізніше двох днів з моменту винесення такої постанови зобов'язаний пред'явити її обвинуваченому та вручити йому копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Останній у такий самий строк має бути повідомлений про всі зміни обвинувачення. Обвинувачений має бути допитаний не пізніше однієї доби після висунення обвинувачення та мати можливість дати свої пояснення і зробити зауваження. Під час пред'явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого обов'язковою є присутність захисника, крім випадків, коли він не бере участі у справі взагалі. В суді в разі зміни обвинувачення прокурором копія відповідної постанови прокурору має бути вручена підсудному та його захиснику та іншим сторонам, а розгляд справи відкладається на три доби, з тим щоб у підсудного було достатньо часу на ознайомлення з новим обвинуваченням і підготовку до захисту

2. Право обвинуваченого давати показання або відмовитися давати показання та відповідати на запитання. Згідно зі ст. 63 Конституції України ніхто не може примушуватись до давання показань стосовно самого себе і не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе.

Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або за давання хибних показань. Давання показань -- його право, а не обов'язок.

Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бути використані для доказування його винності.

Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.

3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника в справі обов'язкова, незважаючи на наявність про це клопотання особи. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, арештованим чи обвинуваченим щонайменше захисник має бути допущений до справи з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту -- з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.

Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичною освітою), які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів попереднього слідства та при розгляді справи в суді, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката -- ордером відповідного адвокатського об'єднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання,-- угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи,-- угодою або дорученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників -- заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років,-- з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист,-- з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство,-- з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення -- з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру -- з моменту встановлення факту наявності в особи Душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру -- з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз-подільника.

Відповідно до приписів ст. 47 КПК України захисника запрошують сам обвинувачений чи підозрюваний, його законні представники, родичі або інші особи за дорученням або на прохання обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випадках, коли з'явлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, особа, яка проводить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йому захисника.

Обвинувачений має право на побачення з захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту -- без обмеження кількості та тривалості.

4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосередньо передаючи особі, у провадженні якої перебуває справа, речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, комп'ютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові документи та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про поставлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи запитання свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.

Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дата їм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів.

Подання доказів -- право, а не обов'язок обвинуваченого. Органи та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або усні клопотання обвинуваченого приймаються до розгляду та підлягають перевірці у строк не більше доби. Обвинувачений має право заявити клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу.

Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових або інших процесуальних дій. Клопотання або задовольняються, або ні. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою ознайомлює обвинуваченого.

6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору, судді, захиснику та секретарю судового засідання, якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті справи.

7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскаржуються прокурору, а в окремих випадках -- до суду. Постанова про закриття справи оскаржується прокурору протягом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Поряд з цим рішення як слідчого, так і прокурора може бути оскаржене обвинуваченим до суду.

Вирок суду оскаржується в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку, а якщо засуджений утримується під вартою,-- протягом п'ятнадцята діб з моменту вручення йому копії вироку.

8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий зобов'язаний пояснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника. Обмежувати час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли обвинувачений явно намагається цим шляхом затягувати закінчення розслідування.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи -- право обвинуваченого; відмова його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого провадження у справі.

Непред'явлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися як суттєве порушення прав обвинуваченого на захист.

9. Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді.

Після закінчення попереднього слідства обвинуваченому вручається копія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді. Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного. За відсутності підсудного розгляд справи допускається лише в тому разі, якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від з'явлення до суду або просить розглянути справу, за якою не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, за його відсутності (ст. 262 КПК України).

Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний) використовує всі свої права, що передбачаються ст. 43 КПК України. Крім того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобов'язаний прохання задовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачу та цивільному відповідачу; брата участь у судових дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК України).

10. Право підсудного на останнє слово -- це святиня правосуддя: Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного або будь-яким чином впливати на його розмірковування, спрямовувати його промову, регламентувати її або коригувати. Не можна уривати промову підсудного або ставити йому під час її проголошення будь-які запитання.

11. Право на забезпечення безпеки реалізується за наявності відповідних підстав відповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом переведення арештованого в іншу камеру, тимчасового переведення із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасового утримання і навпаки, зміни місці роботи і проживання та інших заходів.

3. Задача

У кримінальній справі про вбивство Сидорова були допитані свідки, які дали наступні свідчення.

Лікар «швидкої допомоги», який доставив тяжкопораненого Сидорова у лікарню, дав показання, що Сидоров знаходився у стані свідомості і розказав, що йому Сібаровим було нанесено ножове поранення. Сусід Адамян повідомив, що в його присутності Сібаров вимагав, щоб Сидоров припинив зустрічатися з його сестрою та погрожував йому розправою. Мати Сібарова засвідчила, що в день скоєння вбивства і наступні дні, Сібаров знаходився у відрядження в іншому місці.

Класифікуйте вказані докази.

Згідно зі ст.. 65 КПК джерелами доказів є показання свідків.

Показання лікаря «швидкої допомоги» будуть: 1) прямі, оскільки вони вказують безпосередньо на того, хто скоїв злочин; 2) обвинувальні, оскільки вони вказують на те, що злочин був скоєний саме Сібаровим; 3) первинними, оскільки показання свідка-очевидця є першоджерелом.

Показання сусіда Адамяна є: 1) прямими; 2)обвинувальними; 3) первинними.

Показання матері Сібарова: 1). непрямі, оскільки потребують перевірці; 2). виправдувальні, оскільки вказують, що самої події злочину не було, або що певна особа до нього не причетна; 3). первинні.

Список літератури

1. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28. 12. 1960 р.;

2. Тертишнік В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально процесуального кодексу України. - К.: А. С. К., 2007.;

3. Кримінальний процес України. Тези лекцій. Ігри. Процесуальні документи: Навч. Посібник - 2-ге видання. - К. Алерта, 2012. - 358с.;

4. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 712 с.;

5.Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка -- К., -- ФОРУМ", 2003.

Размещено на Allbest.ru