Князі Галицько-Волинського князівства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ КОЛЕДЖ

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

З дисципліни Історія держави і права України

Назва теми: Князі Галицько-Волинського князівства

Студента ІІ курсу 22 групи

Войнова Павла Петровича

Керівник: Служинська І. М.

Київ 2012

План

1. Роман Мстиславич

2. Данило Галицький

3. Василько Романович

4. Лев Данилович

5. Юрій Львович

6. Андрій Юрійович

7. Юрій-Болеслав Тройденович

Використана література

1. Роман Мстиславич

Роман ІІ Мстиславич (бл. 1152 -- 19 червня 1205). Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлячого роду. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кінця 12 -- початку 13 століття, за що був прозваний "Великим".

Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Володимир-Волинський, Всеволод -- Белз, Святослав -- Червен, Володимир -- Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, Роману Мстиславичу вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів -- Володимира, сина Ярослава I Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201--1202 і 1203--1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісні зв'язки з Римським Папою Інокентієм ІІІ, перемагав неспокійних сусідів - половців і литовські племена, намагався впливати на німецьких князів.

Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом. Після його смерті Галицько-Волинське князівство до 1238 року припинило своє існування як єдина держава.

2. Данило I Романович

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи міліарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах,Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

3. Василько Романович

Після смерті батька (1205) Василько Романович разом з матір'ю і старшим братом Данилом, рятуючись від міжусобних чвар, втекли до Польщі. Скориставшись з міжусобної боротьби, польський король Лешко I Білий і угорський король Андрій II почали інтервенцію на Галицько-Волинську землю.

В 1207 році Василько був обраний князем у Бересті; в тому ж році при підтримці Краківського князя Лешка I Білого отримав від Олександра Всеволодовича Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп'є і Комов. В 1215 році при підтримці Лешка Білого Данило Романович і Василько Романович повернули собі Володимирське князівство.

В 1227 році Данило Романович з Васильком провів похід на Луцьк проти Ярослава Ігоревича, який закінчився здачею міста і полоном Ярослава Ігоревича. Після походу Василько Романович розширив свої володіння, отримавши від брата Луцьк і Пересопницю.

26 березня 1228 року Данило I Романович разом з Васильком провів успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід закінчився взяттям міста і полоном пінських князів. В 1228 році під час облоги Кам'янця армією київсько-пінської коаліції Данило і Васильком разом із їх союзником Олександром Белзьким зробили стрімкий масований похід на Київ, який змусив київського та чернігівського князів зняти облогу і піти на примирення з Романовичами.

В 1229 році Данило й Василько допомогли Конраду I Мазовецькому у міжусобній війні і взяли участь у поході на Польщу і облозі Калиша.

В 1230 році Романовичі об'єднали у своїх руках Волинь.

Наступні вісім років (1231--1238) вони вели війну за свою другу «вотчину» Галичину, яка була окупована угорцями.

На чолі волинського полку взяв участь в 1245 році у Ярославській битві, в якій було розгромлено загони угорського та польського королів. В 1248 році, згідно з літопису,Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дрогочином. Було знищено 40 ятвязьких "князів". Після смерті у 1264 році Данила Романовича Галицького фактично правив усім Галицько-Волинським князівством.

4. Лев Данилович

Лев I Данимлович (бл. 1228 -- бл. 1301) -- галицько-волинський князь (1264-1269),король Русі (1269-1301)

1247 (за ін. дан., 1251-1252) - для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV -- Констанцією.

1252 - допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою.

Після смерті короля Данила I (1264) успадкував Перемиське князівство і Львів (місто назване на честь Лева I Даниловича

Бл. 1269 року -- після смерті брата Шварна Даниловича успадкував Галицьке, Перемиське, Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства, а також королівський титул.

1272 - переніс столицю Руського королівства до Львова.

Підтримував жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.

Після смерті краківського князя Болеслава V Соромливого (1279) в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним.

Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевом (1280) і Люблінську землю (бл. 1292).

Після 1269 р., коли відбулась невдала спроба стати Великим князем Литовським замість брата Шварно Даниловича - Лев Данилович підтримував союзні стосунки з Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського.

Докладав багато зусиль по створенню Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за князя Юрія I Львовича.

За легендою, похований у Онуфріївському монастирському храмі, що у с. Лаврів (Старосамбірський район, Львівська область).

5. Юрій Львович

князь галицький волинський політика

Юрій I Львович (1252 -- 18 березня 1308) -- князь Галицько-волинський (1301--1308).

Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 році об'єднав всі землі Галицько-Волинського королівства зі столицею у Володимирі та успадкував від нього королівський титул.

За володарювання Юрія I Львовича Польща відвоювала у Руського королівства Люблінську землю у 1302 році, а Угорщина -- частину Закарпаття. Проте в стані миру Галицько-Волинська держава зазнало розквіту і економічного добробуту. Юрій Львович титулував себе «королем Руси, князем Ладимирії», його держава користувалася добрими міжнародними зв'язками. Зокрема Юрій I Львович тримав союз з Куявською лінією польських князів. Його заходами засновано в 1303 році Галицьку митрополію, до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська.

По смерті Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського королівства.

6. Андрій Юрійович

Андрімй II Юмрійович (рік народження невідомий -- близько 1323).

Після смерті свого батька, короля Юрія I Львовича, правив Галицько-Волинською державою разом зі своїм братом Львом II Юрійовичем. Уперше згадується 1315 у грамоті краківського князя Владислава I Локетека. А в грамоті 1316 Андрій Юрійович і Лев називають себе королями Руської землі -- Галичини й Волині. Історики (М.Грушевський) припускають, що від батька Андрій дістав Волинь, а Лев -- Галицьку землю.

Андрій Юрійович і Лев 1316 брали участь у боротьбі краківського і поморського князів проти магдебурзьких маркграфів. Налагодивши тісні союзницькі зв'язки з польським королем Владиславом I Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди. Сприяли торгівлі між галицькими і польськими купцями. Успішно боролися проти монголо-татар, захищаючи західнослов'янські землі від їхніх набігів, і з Литвою. Збереглася грамота Андрія Юрійовича з печаткою, де він титулував себе королем Галіції і Лодомерії. Загинув одночасно з Левом ІІ Юрієвичем (1323 р.), на думку деяких істориків -- у боротьбі з монголо-татарами, інших -- з литовцями, захищаючи від них Підляшшя. Литовсько-руські літописи 16 століття розповідають, ніби Андрій Юрійович і Лев (названі Володимиром Волинським і Левом Луцьким) загинули у війні з великим князем литовським Гедиміном. Натомість Локетек у листі 1323 до Папи Іоанна XXII писав, що ці князі, котрі були захистом Польщі від татар, нещодавно загинули, ймовірно, у боротьбі з Золотою Ордою.

Після смерті Андрія Юрійовича пряма лінія нащадків Романа II Великого майже припинилася. Деякий час номінально правив Володимир Львович, приблизно до кінця 1324 -- початку 1325 років. Потім на галицько-волинський престол було запрошено мазовецького князя Болеслава Тройденовича, який прийняв ім'я Юрія ІІ Болеслава. Таким чином перервалась галицько-волинська династія Романовичів.

7. Юрій-Болеслав Тройденович

Юмрій II Болесламв Тромйденович (1306 -- 7 квітня 1340 р.) -- галицько-волинський князь (1325--1340), король Руського королівства. Будучи католиком, прийняв православну віру й ім'я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденомі Литвою. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 р. захопила Польща. Юрій II Болеслав був одружений з донькою великого князя литовського Гедиміна. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої аристократії.

Період правління Юрія II став поступовим занепадом Руського королівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталося до католицизму. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для активної агітації, а й до активних насильницьких дій.1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову і отруїли його у Володимирі.

Титул володаря королівства Русі тимчасово перейшов до Великого князя Волинського Любарта Гедиміновича (1340-1349). Після смерті Юрія ІІ Болеслава почалось активне завоювання українських земель Польщею. І вже 1349 р. король Казимир III захопив Галицьку землю. У 1350 угорський король Людвік І Великий уклав угоду, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво Казимирові, який після цього став титулярним королем Русі. При відсутності сина у Казимира королівство Русі поверталось до Людовика разом з королівством Польщі, а при наявності сина він повинен був виплатити тому відступне за королівство Русі.

Використана література

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. -- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

2. Історія України в особах: IX-XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.

3. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

4. Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

5. Малий словник історії України / -- К.: Либідь, 1997.

6. Лист папи Римського 26 серпня 1247 року

7. Іпатіївський літопис

8. Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

9. Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.2.

10. Акти та документи галицько-волинського князівства ХІІІ -- першої половини XIV століть. Дослідження. Аcts аnd Documents of 13th century -- eаrly 14th century. Hаlych аnd Volyn' Prіncіpаlіty: Reseаrch. Documents (укр.)

Размещено на Allbest.ru