Кваліфікація злочинів як засіб кримінально-правової реалізації

Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визнаються ті суспільні відносини, які певним посяганням в одних випадках зазнають шкоди, а в інших -- ні. Наприклад, при умисному знищенні чи пошкодженні чужого майна в одних випадках заподіюється смерть потерпілих, а в інших випадках вчинення цих злочинів такі наслідки не настають.

Класифікація безпосередніх об'єктів "по горизонталі" має велике не тільки пізнавальне, а й практичне значення для кваліфікації злочинів. Значення це полягає в тому, що діяння кваліфікують лише за головним безпосереднім об'єктом. Тому практично дуже важливо з усіх об'єктів, які внаслідок певного злочину зазнають шкоди, виділити головний. Виділити головний і додатковий безпосередні об'єкти у вчиненому діянні -- одне з важливих завдань кваліфікації злочину. Якщо не проводити такого розрізнення між кількома безпосередніми об'єктами, то в деяких випадках неможливо правильно кваліфікувати діяння. Саме тому припускаються помилки при відмежуванні і кваліфікації, зокрема, хуліганства і злочинів проти особи [6; С. 923].

Розбіжності у кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання вимагають ретельного дослідження проблеми і вироблення правил кваліфікації злочинів при конкуренції об'єктів. Конкуренція безпосередніх об'єктів зумовлюється складністю суспільного життя. Всезагальна поєднаність явищ реальної дійсності призводить до того, що злочини у багатьох випадках заподіюють шкоду кільком суміжним суспільним відносинам. Встановлюючи кримінальну відповідальність за певні злочини, законодавець враховує цю особливість злочинного заподіяння шкоди.

Конструкція складу злочину, віднесення його до конкретної глави в системі законодавства проводиться з урахуванням злочинної шкоди, заподіюваної злочином усім безпосереднім об'єктам. Але вирішальним при цьому є головний безпосередній об'єкт, тобто той з усіх, заради охорони якого створено відповідну кримінально-правову норму і заподіяння шкоди якому є сутністю даного злочину. При цьому заподіяння шкоди додатковому, другорядному об'єктові відсувається на друге місце, але враховується законодавцем.

Крім того, треба зазначити, що шкода цьому додатковому об'єктові в одних випадках заподіюється, а в інших -- ні. За загальним правилом, додатковий безпосередній об'єкт посягання при вчиненні таких злочинів з точки зору громадських інтересів є менш суспільно цінним порівняно з головним об'єктом. Так, державна влада (головний об'єкт) є більш суспільно цінним благом порівняно з особою (додатковий об'єкт) при посяганні на життя державного діяча (ст. 112 КК).

У деяких випадках більш цінним є додатковий об'єкт. Життя людини (додатковий об'єкт) є більшою цінністю порівняно з безпечними умовами праці (ст. 172 КК) оскільки ці умови і безпека охороняються не заради самих себе, а для охорони, у першу чергу, життя та здоров'я людей.

Виділення з кількох конкуруючих безпосередніх об'єктів злочину головного, додаткового і факультативного значно полегшує проблему кваліфікації діяння, але повністю її не вирішує. Для цього ще необхідно з'ясувати ролі додаткового і факультативного об'єктів у механізмі вчинення злочину. До того ж виявляється, що у багатьох випадках заподіяння шкоди додатковому об'єктові є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному. Іноді шкода головному об'єктові може бути заподіяна лише шляхом заподіяння шкоди додатковому.

Таким чином, оскільки заподіяння шкоди додатковому об'єктові є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові і інакше цю шкоду не можна йому заподіяти, то з цього можна зробити висновок, що склади таких злочинів охоплюють заподіяння шкоди і додатковому об'єктові. Отже, подібні діяння належить кваліфікувати лише за тією статтею кримінального закону, яка передбачає відповідальність за посягання на головний об'єкт.

Протилежне рішення призвело б до висновку, що при посяганні на життя державного діяча, наприклад, діяння належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 112 та ст. 115 КК. Але це була б штучна і невиправдана сукупність, оскільки посягання в цих злочинах визначається спрямованістю на один об'єкт [12; С. 302].

Ті злочини, при вчиненні яких заподіяння шкоди додатковому об'єктові не є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, при вчиненні яких шкода додатковому об'єктові заподіюється не завжди, утворюють сукупність злочинів, що їх кваліфікують за відповідними статтями за сукупністю.

Характерним прикладом цього є хуліганство, яке водночас заподіює шкоду кільком безпосереднім об'єктам: громадському порядку, здоров'ю, честі, гідності громадян (потерпілих), а також відносинам власності. При цьому деяким з цих об'єктів хуліганство заподіює шкоду неминуче, завжди (громадському спокою, честі, гідності). Власне порушення громадського порядку тільки й можливе способом грубого нехтування нормами поведінки, чемності і моралі, що неминуче призводить до приниження, плюндрування гідності, честі оточуючих хулігана осіб, в чому і виявляється неповага до суспільства. З цього випливає висновок, що заподіяння шкоди честі, гідності потерпілих є способом хуліганського діяння, а тому воно повністю охоплюється складом хуліганства. Щодо заподіяння шкоди здоров'ю чи майнової шкоди, то заподіяння такої шкоди не є способом чи складовою частиною хуліганських дій, способом порушення громадського порядку. Тому хуліганство, поєднане із заподіянням шкоди здоров'ю чи майнової шкоди, належить кваліфікувати за сукупністю відповідних статтей КК.

Все викладене можна узагальнити у вигляді такого правила кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин;

діяння, при вчиненні якого шкода додатковому безпосередньому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів.

Застосування цих правил у законотворчій і правозастосовчій діяльності значно полегшить кваліфікацію злочинів як за їх сукупністю, так і при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання. Якщо застосувати ці правила до кваліфікації, зокрема, вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, заподіяння шкоди здоров'ю і залишення в небезпеці, заподіяння шкоди здоров'ю представникові влади під час опору чи насильства над ним, то це дасть можливість грунтовно і без помилок кваліфікувати такі діяння: в одних випадках як один злочин, в інших -- за сукупністю злочинів.

Так, згідно Постанова № 5 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди утворює сукупність злочинів. Ця кваліфікація грунтується на тому, що конкуруючі об'єкти (життя і статева свобода чи статева недоторканність) не перебувають у такому тісному зв'язку, який є, зокрема, при розбої, бандитизмі чи хуліганстві. Ні вбивство не є способом зґвалтування, ні зґвалтування не є складовою частиною вбивства. Цей злочин заподіює шкоду двом об'єктам, але кожному окремо, тому і кваліфікувати ці злочини треба окремо.

При конструюванні окремих кримінально-правових норм завжди необхідно зважати на можливу конкуренцію безпосередніх об'єктів посягання. І якщо з'ясується, що заподіяння шкоди додатковому об'єктові є неминучим, якщо він є складовою, невід'ємною частиною посягання на головний об'єкт, то в таких випадках норма про відповідальність за посягання на головний об'єкт має враховувати заподіяння шкоди і додатковому об'єктові. Якщо при цьому різна тяжкість шкоди додатковому об'єктові має різне кримінально-правове значення, то така норма повинна містити в собі і заподіяння шкоди додатковому об'єктові будь-якої тяжкості, включаючи і найтяжчу, як це передбачають норми про відповідальність за бандитизм, порушення правил охорони праці та інші злочини.

Третім видом конкуренції є конкуренція простих і кваліфікованих складів злочину. Така конкуренція виникає між різними видами одного й того самого злочину, які відрізняються між собою деякими об'єктивними ознаками -- додатковими діями (наприклад, вчинення певного злочину повторно), способом вчинення злочину (наприклад, відкрито -- статті 185 КК на відміну від таємного способу -- статті 186 КК) або більш тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 5 ст. 185).

До цього виду конкуренції належить і конкуренція різних кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за різні види одного й того ж злочину, один з яких передбачає пом'якшуючі відповідальність обставини, а інший -- ще більш пом'якшуючі (зокрема, ст. 116 КК передбачає пом'якшуючі обставини навмисного вбивства, а ст. 118 КК -- ще більш пом'якшуючі обставини). Таке співвідношення пом'якшуючих відповідальність обставин має вирішальне значення для кваліфікації злочинів. При конкуренції пом'якшуючих і ще більш пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу (пріоритет) мають більш пом'якшуючі відповідальність обставини.

Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин має важливе практичне значення. Він дає можливість вишикувати однорідні кримінально-правові норми у певній послідовності і сформулювати загальне правило кваліфікації злочинів, передбачених ними.

Конкурують між собою і різні склади одного і того ж злочину.

Оскільки у виділенні кваліфікованих складів злочину відбивається воля законодавця, то кваліфіковані склади злочинів мають перевагу (пріоритет) над простим складом. Така конкуренція вирішується кваліфікацією злочину за статтею, що передбачає кваліфікований склад злочину.

Взагалі конкуренція різних частин однієї й тієї ж статті вирішується за правилом: норма, що передбачає відповідальність за більш тяжкий кваліфікований вид злочину, охоплює менш тяжкий.

Таким чином, можна виділити три види конкуренції кримінально-правових норм і правила їх вирішення:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм, що вирішується застосуванням правила: при конкуренції загальної і спеціальної норм діяння кваліфікується лише за спеціальною нормою;

2) конкуренція безпосередніх об'єктів кримінально-правових норм, яка вирішується застосуванням правил: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин за нормою, що передбачає посягання на головний об'єкт; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому безпосередньому об'єктові заподіюється факультативне, кваліфікується за сукупністю злочинів;

3) конкуренція простих і кваліфікованих складів злочину, що вирішується застосуванням правил: норма, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, охоплює менш тяжкий спосіб вчинення цього злочину;кваліфікований склад злочину має перевагу (пріоритет) над простим складом злочину; норма з пом'якшуючими відповідальність обставинами -- над загальною нормою.

Висновки

Отже, в даній роботі автором було з'ясовано, що кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-правова норма). Сутність кваліфікації полягає в правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння

Отже, у правозастосовній діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах.

Також, автором були з'ясовані основні правила кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм, зокрема:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм, що вирішується застосуванням правила: при конкуренції загальної і спеціальної норм діяння кваліфікується лише за спеціальною нормою;

2) конкуренція безпосередніх об'єктів кримінально-правових норм, яка вирішується застосуванням правил: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин за нормою, що передбачає посягання на головний об'єкт; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому безпосередньому об'єктові заподіюється факультативне, кваліфікується за сукупністю злочинів;

3) конкуренція простих і кваліфікованих складів злочину, що вирішується застосуванням правил: норма, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, охоплює менш тяжкий спосіб вчинення цього злочину;кваліфікований склад злочину має перевагу (пріоритет) над простим складом злочину; норма з пом'якшуючими відповідальність обставинами -- над загальною нормою.

Отже, в даній курсовій роботі автор:

5) Охарактеризував поняття кваліфікації злочинів;

6) З'ясував значення складу злочину для класифікації злочину;

7) Розглянув проблеми, що виникають при кваліфікації конкурентних кримінально-правових норм;

8) Визначив правила, що застосовуються при кваліфікації злочину за наявності конкуренції кримінально-правових норм.

кримінальний правовий злочин небезпечний

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996. - № 30 - 53 с.

2. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 15 груд. 2008 р.: (відповідає офіц. текстові). - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. - 188 с.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення (зі змінами та доповненнями станом на 28 серпня 2008 року). - Х.: ТОВ “Одиссей”, 2009. - 272 с.

4. Постанова № 10 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. Про судову практику у справах про хуліганство. - Е-ресурс: http://www.rada.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=49888912&cat_id=2251617

5. Постанова № 5 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи - Е-ресурс: http://www.rada.gov.ua/control/uk/publis/article?art _id=49888912&cat_id=2251483

6. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. - 1036 с.

7. Коржанський М. Про принципи уголовного права України // Право України. -- 1995. -- № 11. -- С. 71.

8. Коржанский II И. Обьект носягательства и квалификация пре-ступлений. -- Волгоград, 1976. -- С. 90--91.

9. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. - К: Атіка, 2001. - 247с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. - Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 562 с.

11. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ю. В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Вид. третє, переробл. та доповн. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 1184 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 3-є вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

13. Кримінальне право України. Загал. Частина / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 438 с.

14. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С. Матишевського. - К.: Юрінком Інтер, 1997р. - 376 с.

15. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. - К.: А.С.К., 2001. - 422 с.

16. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. - К.: Велес, 1999. - 678 с.

17. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). - К.: Атіка, 2001. - 500 с.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка / Загальна частина. - К.: Форум, 2001. - 787 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2002. - 663 с.

20. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. - 6-те вид., допов. - К.: А.С.К., 2000. - 1120 с.

21. Панов М.І., Тихий В.П. Актуальні дослідження проблем вчення про злочин // Кримінальне право України. - 2006. - № 3.

22. Панов М. І., Тихий В. П. Поняття злочину // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - № 1.

23. Пинаев А. А. Уголовное право Украины. Общая часть. - Х.: „Харьков юридический”, 2005. - 664 с.

Размещено на Allbest.ru