Механізми соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Механізми соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Донецьк - 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Питання боєздатності армії завжди привертало значну увагу суспільства. Особливої гостроти сьогодні набула проблема соціального забезпечення військовослужбовців, що обумовлено багатьма чинниками. Зокрема, внаслідок дефіциту державного бюджету, економічної кризи в Україні та світі призупинено на невизначений термін виконання державою основних соціальних гарантій та виплату відповідної компенсації військовослужбовцям, у зв'язку з чим проблеми соціального блоку збройних сил не тільки не вирішуються, але й поглиблюються.

Нагальною потребою надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов'язані з особливостями виконання ними обов'язків військової служби, що часто супроводжуються ризиками для їхнього життя та здоров'я. Конституція та законодавство України гарантують, що держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на військовій службі у збройних силах, та членів їх сімей.

Упродовж тривалого часу у Збройних Силах України відбуваються процеси оптимізації чисельності військовослужбовців поряд із заходами, спрямованими на оновлення армії сучасними засобами ведення бойових дій. З огляду на це значна кількість військовослужбовців має бути звільнена у запас і забезпечена належними соціальними гарантіями. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері це виявилося вкрай складним завданням, яке, до того ж, не завжди забезпечено чинним законодавством. Тому військово-політична еліта суспільства, вчені намагаються знайти шляхи розв'язання питань, пов'язаних з удосконаленням системи соціального захисту військовослужбовців.

Наукові дослідження у цій сфері, зокрема роботи, присвячені висвітленню питань соціального захисту військовослужбовців, поки що не мають комплексного державного підходу, особливо з урахуванням процесів, пов'язаних зі становленням громадянського суспільства в Україні. У роботах зарубіжних дослідників А. Беблера, И. Голобородька, В. Греджева, К. Райса, Дж. Саймона, С. Хантінгтона, а також вітчизняних науковців В. Алещенко, А. Амоши, В. Бережинського, А. Вітченко, В. Возженикова, В. Галєева, Г. Губерної, В. Гошовської, А. Коровникова, С. Корольова, Е. Лібанової, В. Скуратівського, Н. Чалдимова та А. Шишканова досліджується сутність теорії соціально-економічної безпеки та механізми її впливу на суспільство.

У наукових працях з питань соціального забезпечення військової сфери здебільшого містяться результати аналізу нормативно-правової бази, яка регулює соціальний захист, розкриваються суто фінансово-економічні аспекти проблеми або ж досліджуються соціально-психологічні процеси військового середовища тощо. Проте поза увагою дослідників ще залишаються питання створення дієвих механізмів взаємодії органів державної влади та військового керівництва зі структурами, що представляють інтереси цільової соціальної групи, - громадськими об'єднаннями військовослужбовців.

Саме тому необхідність удосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України визначили мету, завдання та структуру дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідних робіт, що виконувались у 2007-2009 рр. науковцями кафедри соціальної і гуманітарної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами: «Соціальна безпека Української держави та механізми її забезпечення на регіональному рівні» (номер державної реєстрації 0106U012327) і «Розробка та запровадження механізмів забезпечення життєдіяльності територіальної громади як складової соціальної безпеки населення України» (номер державної реєстрації 0109U004866). В їх рамках автором досліджено форми та методи взаємодії суспільних інститутів при вирішені соціальних проблем регіону, запропоновано шляхи вдосконалення взаємовідносин суб'єктів управління у здійсненні державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка рекомендацій щодо вдосконалення функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у процесі формування та реалізації державної політики шляхом розробки механізмів паритетної взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій військовослужбовців.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

- проаналізувати сучасний стан організаційно-правового забезпечення системи соціального захисту військовослужбовців в Україні;

- визначити сутність понять «соціальний захист військовослужбовців», «механізм соціального захисту військовослужбовців» у контексті сучасної соціально-економічної парадигми;

- дослідити процес змін соціально-правових відносин громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України;

- визначити сучасний стан та проблеми у сфері соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей;

- узагальнити зарубіжний досвід реалізації соціального захисту військовослужбовців;

- здійснити оцінку діяльності органів державного управління з метою визначення шляхів подолання соціальних проблем військової галузі;

- запропонувати модель реалізації політики соціального захисту військовослужбовців;

- обґрунтувати принципи побудови окремих складових соціального захисту військовослужбовців із застосуванням структурно-функціонального підходу;

- розробити комплексний механізм соціального захисту військовослужбовців на основі принципів суспільної взаємодії.

Об'єктом дослідження є процес функціонування системи соціального захисту військовослужбовців при формуванні та реалізації державної соціальної політики.

Предмет дослідження - механізми соціального захисту військовослужбовців в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі державного управління, філософії, політології, права, державної політики та соціального управління.

Реалізація завдань дослідження здійснювалася шляхом комплексного використання загальнонаукових і спеціальних методів: логічного, етимологічного та порівняння - при поглибленому аналізі понятійного апарату і формуванні теоретичної бази дослідження; аналізу і синтезу - для осмислення окремих питань забезпечення військовослужбовців у соціальній сфері; категоріального аналізу - при уточненні таких понять, як «соціальний захист військовослужбовців», «механізм соціального захисту військовослужбовців», «структурно-функціональний аналіз»; порівняльного аналізу - при вивченні першоджерел з проблематики дослідження та для узагальнення зарубіжного досвіду участі громадських організацій військовослужбовців у розробці та реалізації державної політики; моделювання - при розробці моделі взаємодії суб'єктів управління у процесі реалізації політики соціального захисту органами влади та військовими структурами; аналізу та узагальнення - для теоретичного обґрунтування результатів дослідження.

Теоретичною та емпіричною базою дослідження стали законодавчі й нормативно-правові акти України, довідкова література, дані соціологічних опитувань, монографії, а також матеріали науково-методичних і науково-практичних конференцій, теретичних семінарів тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обгрунтуванні й вирішенні завдання щодо вдосконалення механізмів соціального захисту військовослужбовців у трансформаційному суспільстві.

До основних результатів, що містять наукову новизну, належать такі:

вперше:

розроблено структуру механізму соціального захисту військовослужбовців, в основу якої покладено принцип функціональної взаємодії окремих самостійних підсистем на основі домінуючої координації партисипаторної (громадської) складової системи;

розкрито зміст понять «соціальний захист військовослужбовців», «механізм соціального захисту військовослужбовців» у контексті сучасної соціально-економічної парадигми як процесу взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій у напрямку інституціонального вдосконалення системи соціального захисту військовослужбовців у сучасних умовах;

удосконалено:

механізми взаємодії структурних елементів у процесі реалізації соціального захисту військовослужбовців шляхом запровадження традиційних та інноваційних форм залучення громадських організацій до виконання соціально-захисних функцій держави;

принципи координації складових механізму соціального захисту військовослужбовців на основі структурно-функціональних завдань, що покладені на кожну із підсистем, а саме: суспільно-політичну, правову, організаційну, фінансово-економічну та партисипаторну (громадську);

дістало подальшого розвитку:

співвідношення понять «соціальний запит» і «соціальна пропозиція» на основі специфіки трудового процесу під час проходження військової служби;

класифікація громадських об'єднань військовослужбовців на основі виділення організаційно-правовової, соціально-територіальної та професійної сфер їх спільної діяльності з подальшим визначенням головних складових за ознаками пріоритетного впливу;

класифікація інструментів соціального захисту військовослужбовців із застосуванням як традиційних (фінансових), якими користується переважно держава, так і нетрадиційних (нефінансових), що є спільним дієвим інструментом реалізації своїх функцій з боку взаємодіючих суб'єктів соціальної політики.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні якісно нових підходів щодо вдосконалення взаємодії органів влади, військового управління та громадських організацій військовослужбовців у прийнятті державно-управлінських рішень, участі в процесі формування та реалізації державної політики соціальної безпеки військовослужбовців.

Запропоновані в дисертації положення, висновки та рекомендації мають практичне значення та адресну спрямованість. Зокрема, вони впроваджені Департаментом гуманітарної політики Міністерства оборони України (довідка про впровадження №273/1/2032 від 20.11.2009 р.), Управлінням праці та соціального захисту населення Харківської міської ради (довідка про впровадження №2381/0/42-09 від 09.12.2009 р.), а також Головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження №6837 від 23.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі сформульовані в ній висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях здобувача. Результати проведених здобувачем досліджень знайшли відображення в наукових роботах, внесок автора в які конкретизовано у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на IХ Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2009 р.) та науково-практичній конференції «Демократичні стандарти державного управління» (м. Харків, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць, з яких п'ять статей - у фахових наукових виданнях з державного управління, одна - в матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 3,4 д.а., у тому числі особисто автору належить 3,2 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 235 сторінок, у тому числі 32 рисунки - на 22 сторінках, п'ять таблиць - на п'яти сторінках, три додатки - на 11 сторінках. Список використаних джерел налічує 245 найменуваннь (31 сторінка).

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження соціального захисту військовослужбовців як функції державних і суспільних інститутів» подано характеристику сучасного стану організаційно-правового забезпечення соціального захисту військовослужбовців в Україні, досліджено поняття соціального захисту військовослужбовців у контексті соціально-економічної наукової парадигми, проаналізовано стан соціально-правових відносин суб'єктів громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України.

Дослідження спектру проблем державного управління в контексті створення надійної системи соціальної безпеки військовослужбовців та членів їх родин, наведених у працях зарубіжних і вітчизняних вчених, дало підстави сформулювати пропозиції щодо подальшого регулювання соціальних відносин в українському суспільстві, забезпечення державних соціальних гарантій специфічним соціальним групам, до яких відносяться військовослужбовці.

Систему соціального захисту військовослужбовців визначають як цілісну сукупність передбачених законом стимулів, способів і засобів, що забезпечують військово-службову лояльність і старанність військовослужбовців. Механізм соціального захисту є організованою певним чином сукупність інститутів держави та правових засобів, що використовуються для захисту специфічних інтересів військовослужбовців.

Проведене дослідження сутності поняття «соціальний захист військовослужбовців» дає всі підстави вважати, що дане поняття є новою соціально-економічною категорією теорії та практики державного управління, що виникло в процесі функціонування Збройних Сил України в умовах трансформаційного суспільства. У рамках сучасної соціально-економічної парадигми ця категорія повинна:

а) виражати відокремлене й самостійне явище в рамках загального, більш складного соціально-економічного процесу;

б) відбивати особливість суспільного призначення даного конкретного явища економіки збройних сил, наявність у цьому явищі тих закономірностей, що впливають на формування специфічної сфери соціальної політики держави;

в) відображати головні риси, притаманні економіці збройних сил, бути здатною виділяти найбільш загальні закономірності державотворчого процесу в цій сфері;

г) узагальнювати типові, характерні процеси суспільного життя з урахуванням ступеня їх ймовірності.

Соціальний захист військовослужбовців у загальному розумінні може бути представлений як підсистема національної безпеки держави, що спрямована на задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців із залученням матеріальних та людських ресурсів державної, громадянської і ринкової сфер суспільства.

Необхідність соціального захисту військовослужбовців допомагає розкрити зміст співвідношення соціального запиту та пропозиції з урахуванням специфіки трудового процесу. Вихідною позицією є те, що військова служба є специфічною сферою діяльності людей.

Співвідношення соціального запиту та пропозиції не регулюються законами ринкової економіки, особливо у сфері суспільно-військових відносин, тому головним координуючим суб'єктом системи соціального захисту повинна виступати держава.

Специфіка військової діяльності об'єктивно вимагає дотримання діалектичної єдності між потребами суспільства у військовій послузі та в індивідуальних потребах суб'єктів, покликаних реалізувати вищезазначену суспільну потребу.

З цією метою військовослужбовці, що наймаються (або призиваються) для проходження служби у Збройних Силах України, вступають із суспільством в економічні відносини, пов'язані із задоволенням як суспільних, так і індивідуальних потреб у процесі розподілу фонду споживання національного доходу. На сучасному етапі суспільного розвитку діалектична єдність потреб містить у собі протиріччя між об'єктивними потребами суспільства у забезпеченні своєї безпеки, з одного боку, і можливістю реалізації цих потреб.

Останнім часом склалася ситуація, коли держава, законодавчо наділивши військовослужбовців особливим соціальним статусом з усіма правами, що випливають із нього, пільгами, компенсаціями та гарантіями, фактично не може забезпечити їхню повну реалізацію відносно військовослужбовців і членів їхніх родин через відсутність необхідної економічної бази, достатнього обсягу фінансових ресурсів, чіткого механізму реалізації декларованих гарантій і пільг, вимагаючи при цьому неухильного та якісного виконання військовослужбовцями своїх службових обов'язків.

На сьогоднішній день об'єктивно виникла проблема «оцінки» військової праці, тобто відшкодування витрат Міністерству оборони за надані суспільству «військові послуги» особовим складом армії та флоту. Глибинна причина криється тут у відриві реальних витрат військовослужбовців у зв'язку зі здійсненням ними функцій збройного захисту і їхньої вартісної оцінки.

При дослідженні діяльності громадських об'єднань військовослужбовців з позиції концепції мобілізаційних ресурсів і чинного законодавства виникає необхідність класифікації суспільних об'єднань військовослужбовців. Усе існуюче різноманіття суспільних об'єднань можна класифікувати за різними підставами.

Так, як підставу для класифікації можна виділити такі критерії: широта соціальної бази; ступінь опозиційності державі, ідеологічні й програмні настанови; спосіб внутрішньої структуризації; круг інтересів, що захищаються членами організації; організаційні форми, стадії розвитку руху, територія дії і т. ін. На думку дослідників, визначаються основні й другорядні показники, покладені в основу класифікації суспільних об'єднань військовослужбовців.

При класифікації громадських об'єднань військовослужбовців в Україні доцільно застосовувати трьохступеневу структуру - відповідно соціальні групи у трьох головних сферах: організаційно-правова, соціально-територіальна і сфера професійного спрямування (рис. 3).

Проведений аналіз стану суспільно-військових відносин в Україні дозволяє дійти висновку про необхідність пошуку дієвого механізму соціального захисту військовослужбовців на основі поєднання зусиль держави та громадянського суспільства з метою задоволення соціально-економічних потреб працівників військової галузі.

У другому розділі «Соціальний захист військовослужбовців в Україні та за рубежем: сучасний стан і проблеми» на підставі проведеного теоретичного аналізу проаналізовано зміну соціально-політичних пріоритетів держави і суспільства в період реформування Збройних Сил України, визначено сучасний стан та проблеми державного регулювання соціального захисту військовослужбовців, узагальнено досвід реалізації соціального захисту військовослужбовців у країнах Заходу, проведено оцінку діяльності органів влади та визначення шляхів подолання соціальних проблем у військової галузі методами соціологічного аналізу, зокрема збору первинної інформації про предметні сторони об'єкта дослідження, в тому числі за допомогою методів спостереження, анкетування, аналізу документів та експертного опитування.

Для громадянського суспільства, що формується, характерно виникнення чисельних об'єднань, спілок, рухів та інших громадських організацій, які виступають за глибокі перетворення суспільних інститутів, зокрема армії, право участі у формуванні військової політики й військової доктрини держави, узгодження з ними планів і програм розбудови нової української армії, соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх родин. Вони наполягають на тому, щоб їх оцінки стану армії, пропозиції та рекомендації щодо поліпшення й подальшого розвитку збройних сил враховувалися військово-політичним керівництвом держави, як це відбувається, наприклад, у США та в інших демократичних країнах.

Конче необхідним є сьогодні створення механізму вивчення громадської думки з військових питань, щоб знати ставлення людей до тих чи інших військово-політичних акцій і рішень, їхнє бачення сучасної Української армії. Існує закономірність: державна політика ефективна тоді, коли вона проводиться одночасно знизу і зверху як професіоналами, так і тими верствами суспільства, що на собі відчувають її результати.

Особливе значення для наукових досліджень з військової проблематики має доступ до інформації, безумовно, при строгому дотриманні секретності. У всіх демократичних державах політичні партії та громадськість створюють за сприяння владних органів незалежні наукові центри та інститути оборонних і стратегічних досліджень, аналітична продукція яких широко використовується як військовими відомствами, так і іншими офіційними структурами.

Суспільний контроль, як елемент громадської взаємодії, є найбільш дієвим та об'єктивним видом контролю над усіма іншими галузевими наглядовими та контролюючими органами. Обов'язково в ньому повинні брати участь представники громадських організацій, рухів і політичних партій (за умови заборони останнім вести пропаганду своїх цілей, статутів, положень передвиборних платформ тощо). Працюючи під егідою парламенту, представники громадськості та партій повинні наділятися відповідними повноваженнями.

Об'єднання громадян, які не є прибутковими організаціями, можуть виконувати важливі завдання щодо організації функціонування недержавної системи забезпечення національної безпеки; їхній потенціал є вагомим внеском у загальний стан її надійності, дієздатності та ефективності, тому вони виступають її органічною складовою.

Матеріальне забезпечення військовослужбовців країн-членів НАТО знаходиться на рівні, здатному забезпечити належне існування особи. Але основу їх соціального забезпечення складає не грошове утримання, а саме комплекс різноманітних соціальних гарантій порівняно з цивільним населенням, що сприяє підвищенню престижу військової служби та зміцненню боєздатності збройних сил. Ці заходи забезпечені реальними видатками з державних бюджетів західних країн і неухильно виконуються керівними органами всіх рівнів. В Україні основу соціального захисту військовослужбовців складає саме рівень грошового забезпечення, що не може відповідати євроатлантичним стандартам забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців.

З метою визначення стану та перспектив розвитку взаємодії органів влади, органів військового управління і громадських організацій було проведено соціологічне дослідження на тему: «Оцінка мотиваційних чинників під час проходження військової служби», у ході якого було вивчено пріоритети в системі соціального захисту військовослужбовців у процесі вирішення соціально-економічних проблем.

Так, 54% з опитаних не задоволені турботою держави про Збройні Сили України, 50% - не в повній мірі впевнені у своєму майбутньому, на моральний стан військовослужбовців найбільше впливають побутові труднощі, які турбують 60% респондентів.

Сімейний матеріальний стан 50% опитаних визначають як «низький», 27 - «середній», 19% - «важкий». Незважаючи на складні матеріальні умови, 83% респондентів знаходяться на підйомі свого психологічного стану, хоча у 17% - стан апатії, а це є досить небезпечним явищем у військовому середовищі.

Незадоволені рівнем соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх родин 82% опитаних, 49% - повністю не задоволені розміром грошового забезпечення та стільки ж не задоволені своїм соціально-правових захистом. Більшість опитаних діючих військовослужбовців основну функцію суспільних структур у збройних силах бачать у вирішенні проблем безпосередньо у військових колективах, у системі взаємодії «військовослужбовець - командир».

Опрацювання результатів опитування військовослужбовців і результати порівняльного аналізу засвідчують, що найбільш важливими функціями суспільних об'єднань військовослужбовців є представництво та захист інтересів перед командуванням, протидія розвалу дисципліни, беззаконню військового командування, участь у забезпеченні соціально-правового захисту, організація культурного дозвілля і спортивно-масових заходів.

Незважаючи на відповідність пріоритетних напрямків діяльності громадських об'єднань сферам незадоволеності військовослужбовців, на рівні взаємодії на яких реалізуються завдання соціально-захисної діяльності, вони не відповідають реальним запитам діючих військовослужбовців та звільнених у запас або у відставку.

У третьому розділі «Створення механізму соціального захисту військовослужбовців на основі принципів суспільної взаємодії» на основі узагальнення результатів теоретичних і соціологічних досліджень опрацьовано систему соціального захисту військовослужбовців із застосуванням структурно-функціонального підходу та теорії синергетичної взаємодії. Моделювання способів реалізації політики соціального захисту органами влади та військовими структурами за участю громадських організацій військовослужбовців за окремими функціональними завданнями дозволило окреслити головні вимоги до структури системи соціального захисту військовослужбовців.

Проведені дослідження дають змогу обґрунтувати запровадження комплексного механізму соціального захисту військовослужбовців на основі принципу паритетної взаємодії.

За допомогою аналізу чинного законодавства визначено компоненти системи соціального захисту військовослужбовців, які умовно поділяються на два окремих блока - гуманітарно-правовий і матеріально-побутовий.

Для побудови комплексного механізму соціального захисту військовослужбовців з позицій виконання головних завдань з боку держави та суспільства найбільш придатний такий перелік функцій:

1. Соціально-інтегративна - регулює процеси формування цілісної соціальної структури суспільства через механізми розподілу, обміну та споживання виробленого продукту.

2. Соціально-регулятивна - регламентує процеси нормативно обумовленого забезпечення мінімальних потреб соціальних суб'єктів, а також їхніх взаємин у ході спільної діяльності й спілкування.

3. Соціально-захисна - реалізує завдання створення соціальної безпеки, забезпечує права та гарантії, що визначені законодавчими актами, та надання допомоги й підтримки непрацездатним верствам і групам, здійснює соціальне обслуговування населення.

4. Соціально-організаційна - забезпечує формування та взаємодію соціальних інститутів і організацій, метою діяльності яких є задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

5. Соціально-адаптивна - стимулює формування та розвиток соціальних якостей, творчого потенціалу індивідів і груп (освіта, виховання, охорона здоров'я, сімейні відносини, звичаї, традиції).

Визначення та класифікація окремих компонентів даної системи дозволяють ґрунтовно опрацювати місце і роль кожного з них у побудові загального механізму функціонування системи соціального захисту військовослужбовців в Україні з урахуванням конкретних напрямів діяльності державних структур і громадських організацій з метою вирішення спільних завдань у досягненні колективних цілей суспільства.

У даній структурі кожний з п'яти вказаних компонентів є функціональною підсистемою загального механізму соціального захисту військовослужбовців у сучасних умовах. Перелік державно - та суспільно-управлінських рішень, визначених цими функціями, включає в себе такі інструменти, як управління, регулювання, реалізація рішень, контроль, заборона, обмеження, підтримка та ін.

Структура механізму має інноваційні складові, що являють собою громадські об'єднання з наданням їм функцій планування та цивільного контролю в процесі функціонування системи соціального захисту військовослужбовців в Україні.

Суспільно-політична, правова, фінансово-економічна та організаційна підсистеми функціонують як самостійні складові загального механізму, що керуються формальними (державними, військовими) структурами.

Однак, за законами самоорганізації складних систем, алгоритм управління повинен включати додаткову підсистему неформальної, або самоорганізації, що «запускає» функціонування решти підсистем; в результаті цього система переходить в нову якість. Вектор 3 (атрактор) (див. рис. 6) визначає найбільш раціональний вибір майбутнього стану системи з проміж можливих 1,2,4,5.

Розроблено комплексний механізм соціального захисту військовослужбовців (рис. 7). За допомогою каналу «неформальний контроль - суб'єкти управління'' він забезпечує можливість активізації процесів неформальної самоорганізації, що функціонує паралельно з формальними структурами в рамках моделі «партисипаторного» управління. Після опрацювання кожної з п'яти підсистем загальний механізм соціального захисту військовослужбовців можна представити як інтегровану систему, що поєднує в собі головні складові соціального захисту, в тому числі ті, що забезпечують структурно-функціональну взаємодію, та структурні елементи, що регулюють відносини усередині кожної підсистеми. До структурних елементів відносяться завдання, принципи, критерії, методи та інструменти, що відіграють свої специфічні ролі у кожній з п'яти підсистем загального механізму соціального захисту військовослужбовців у період трансформації суспільних відносин в Україні.

Висновки

Результати дисертаційного дослідження, що розв'язує важливе науково-прикладне завдання з теоретичного обґрунтування та розробки рекомендацій щодо вдосконалення функціонування системи соціального захисту військовослужбовців у процесі формування та реалізації державної політики шляхом розробки механізмів паритетної взаємодії органів влади, військових структур і громадських організацій військовослужбовців, дозволяють сформулювати такі висновки:

1. Проведений аналіз свідчить про те, що в Україні у цілому створено основи організаційно-правового забезпечення соціального захисту військовослужбовців, проте система потребує суттєвого уточнення та доповнення. Зокрема, законодавчо не закріплено класифікацію видів, форм і типів соціальних гарантій, пільг та засобів матеріальної допомоги військовослужбовцям, що призводить до відсутності чітких налагоджених механізмів функціонування системи.

2. У процесі узагальнення низки визначень і понять, з урахуванням сучасних тенденцій суспільного розвитку, уточнено зміст поняття «соціальний захист військовослужбовців», який може бути представлений як «підсистема національної безпеки держави, що спрямована на задоволення життєвих потреб військовослужбовців, членів їх сімей із залученням матеріальних та людських ресурсів державної, громадянської і ринкової сфер суспільства». Якщо розглядати соціальний захист як комплексне завдання для всього суспільства, то на відміну від раніше запропонованих, механізм соціального захисту військовослужбовців можна визначити як «сукупність послідовних дій головних суб'єктів державної політики для забезпечення сучасних стандартів якості життя військовослужбовців та членів їх сімей упродовж усього життя».

Структурний аналіз змісту трудового процесу під час проходження військової служби переконливо свідчить про те, що співвідношення соціального запиту та пропозиції у цій сфері характеризуються набором специфічних ознак за рахунок підвищених соціальних ризиків.

3. Статистичний та контент-аналіз, здійснений у ході дослідження, вказує на наявність суттєвих змін у сфері соціально-правових відносин громадянського суспільства та армії в умовах реформування Збройних Сил України за рахунок зростання суспільної самоорганізації військовослужбовців. Про це свідчить поява великої кількості їх громадських об'єднань різної правової інституалізації у структурах самих збройних сил, а також у складі суспільних інститутів, так чи інакше пов'язаних з армією.

4. Узагальнення сучасних тенденцій у військово-цивільних відносинах на основі опрацювання наукових і публіцистичних джерел засвідчує, що престиж військової служби поступово знижується, в суспільній свідомості на перше місце вийшли економічна діяльність, науково-технічний прогрес, зростання добробуту народу, високі стандарти життя.

Військовослужбовці за рівнем оплати своєї праці повинні мати змогу успішно конкурувати з працівниками цивільного сектора на ринку робочої сили з урахуванням підвищеного ступеня їх соціального ризику. Результати соціологічного аналізу, проведеного серед військовослужбовців України, свідчать про те, що 54% респондентів не задоволені турботою держави про Збройні Сили України. Побутові труднощі більше всього впливають на моральний стан 60% військовослужбовців, сімейний матеріальний стан 50% опитаних визначають як «низький», рівнем соціальної захищеності військовослужбовців та членів їх сімей не задоволені 92% опитаних.

5. Аналіз механізмів соціального захисту військовослужбовців іноземних держав показує, що основні форми їх соціального захисту повинні бути представлені єдиною системою прав, пільг, гарантій і компенсацій, що реалізовуються у фінансово-економічній та інших сферах життя суспільства.

6. На підставі проведеного системного аналізу виявлено негативні чинники існуючої в Україні системи соціального захисту військовослужбовців. Вони зумовлені застарілими підходами до реалізації державою функцій соціального захисту, що залишилися від командно-адміністративної системи та посилюються за рахунок специфіки військової галузі.

7. У результаті опрацювання функціональних складових розроблено модель реалізації політики соціального захисту військовослужбовців на основі впливу домінуючих факторів з урахуванням синергетичного ефекту при взаємодії окремих елементів усередині складних соціальних систем.

8. Для кожної підсистеми визначено відповідні структурні елементи, що забезпечують умови її ефективного функціонування, а саме: завдання, принципи діяльності, критерії щодо досягнення цілей, методи вирішення завдань та інструменти впливу на об'єкти соціального захисту військовослужбовців.

9. За результатами структурно-функціонального аналізу розроблено комплексний механізм соціального захисту військовослужбовців на основі принципу суспільної взаємодії у вигляді інтегрованої сукупності складових, що поєднує головні чинники соціального захисту, в тому числі й такі, що забезпечують структурно-функціональну взаємодію, та елементи структури, що регулюють відносини всередині кожної окремої підсистеми.

Відмітною особливістю запропонованого механізму є наявність «партисипаторної» (громадської) підсистеми, що надає можливість за допомогою суб'єктів громадянського суспільства забезпечити участь широкого загалу військовослужбовців (діючих, звільнених у запас або у відставку) і членів їх родин у прийнятті рішень з багатьох питань щодо їх соціально-правового захисту, а також зрушити та прискорити функціонування тих складових загального механізму, які постійно гальмуються з різних причин, в першу чергу - бюрократичних.

соціальний армія захист військовослужбовець

Размещено на Allbest.ru