Право вступу до шлюбу. Укладення договорів між подружжям. Патронат над дітьми

Згідно ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити [3].

У статті 253 СК конкретизована норма частини другої статті 12 Конвенції про права дитини та частини першої статті 171 СК, за якою дитина має право на те, щоби бути вислуханою посадовими особами з питань, які стосуються її особисто.

Якщо дитина відповідно до віку та розумового розвитку усвідомлює факт її передання у сім'ю патронатного вихователя, вона має дати на це згоду.

Відповідно до ст. 171 СК:

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси [3].

Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю.

Стаття 12 Конвенції про права дитини звучить:

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу.

За ст. 254 СК за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування [3].

Договір про патронат - це відплатний сімейний договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, як правило, щомісячною.

Розмір плати має визначитися у договорі з урахуванням віку, стану здоров'я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини - це різні речі.

Згідно ст. 256 СК:

1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.

2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

Таким чином, у разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини.

Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому правонаступництво тут неможливе.

Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лише дружина, а фактично обов'язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком, смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловікові доведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше він може зіткнутися з цілою низкою проблем.

У частині першій статті 256 СК передбачена можливість відмови від договору вихователя або дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, без зазначення наявних для цього причин. Отже, небажання когось із них - достатня підстава для припинення договору.

Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору мають виконуватися до влаштування дитини.

Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися від договору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята у сім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування.

У частині другій статті 256 СК сторонам надано право розірвати договір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків.

Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору, якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків або якщо у його сім'ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпеку для здоров'я дитини.

За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірвано і тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключають можливість спільного проживання та належного виховання дитини.

Як піклувальник патронатний вихователь дає згоду на вчинення дитиною правочинів, передбачених ч. 2 ст. 32 ЦК. Він не може давати згоду на укладення договорів між дитиною, взятою на виховання, та своєю дружиною, чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі дитині майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички (ст. 70 ЦК). На вчинення правочинів, передбачених ч. 1 ст. 71 ЦК, патронатний вихователь може давати згоду лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).

Згідно ст. 68 ЦК:

1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою [4].

З метою виключити можливість зловживання з боку опікунів, належним їм правам і забезпечити інтереси підопічного, закон забороняє опікунам укладати правочини з підопічним. Такі правочини з підопічним не вправі укладати не тільки опікун, а й його чоловік (дружина), батьки, діти, брати і сестри. Опікун, його чоловік (дружина), його батьки, діти, брати і сестри можуть укладати з підопічним договір дарування на користь підопічного і договір про передачу підопічному в безкоштовне користування майна (ч. 1 ст. 68 ЦК).

Опікун не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від імені підопічного договором поруки (ч. 2 ст. 68 ЦК) П. 31 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 червня 1994 р. зі змінами від 31 березня 1997 р. забороняє нотаріусам засвідчувати зазначені правочини [18].

Відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність договором дарування або в безоплатне користування на підставі договору позички [4].

Ст. 70 ЦК також, як і ст. 68 ЦК, з метою не допустити можливості зловживання з боку піклувальників належними їм правами і забезпечити інтереси підопічного, передбачає, що піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічними і своїм чоловіком (дружиною), чи своїми близькими родичами, крім передачі майна підопічному за договором дарування або договором про передачу підопічному майна в безоплатне користування на підставі договору позички.

За ст. 71 ЦК:

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування [4].

Опікун і піклувальники діють під контролем органів опіки і піклування. Тому ч. 1 ст. 71 ЦК передбачає, що опікун не має права без дозволу органа опіки і піклування відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і (або) державної реєстрації, у тому числі договори про чи поділ, обмін житлового будинку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна. Піклувальник має право давати згоду на здійснення зазначених правочинів тільки при наявності дозволу органу опіки і піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).

Згідно ст. 72 ЦК:

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо.

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі [4].

Опікун зобов'язаний не тільки піклуватися про особистість підопічного, його здоров'я, виховання підопічного, якщо він є дитиною, а й здійснювати захист його прав і інтересів. Тому опікун зобов'язаний піклуватися про збереження і використання майна в інтересах підопічного. Разом із тим, закон передбачає необхідність урахування інтересів підопічного і встановлює, що якщо малолітній може самостійно визначати свої потреби і інтереси, опікун, що здійснює управління майном, повинен враховувати його бажання (ч. 2 ст. 72 ЦК).

На відміну від батьків і усиновлювачів, опікуни і піклувальники не зобов'язані утримувати підопічних. Між підопічним і опікуном або піклувальником не виникає аліментних зобов'язань. Разом з тим, враховуючи, що для виконання опікунами і піклувальниками їх задач щодо опіки і піклування необхідні матеріальні кошти, ч. З ст. 72 ЦК передбачає, що опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок його пенсії, аліментів, інших доходів від його майна тощо. Аналогічне положення передбачене в п. 4.9 і 4.10 Правил опіки і піклування. З цією ж метою, ч. 4 ст. 72 ЦК установлює, що якщо підопічний є власником нерухомого майна, що вимагає постійного керування, опікун може з дозволу органа опіки і піклування керувати цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

Практична частина:

Задача 1.

Пірогова звернулася до міліції з заявою про згвалтування. В ході досудового слідства з'ясувалося, що насильницькі дії щодо неї вчинені її чоловіком Піроговим. Після встановлення цього факту кримінальна справа була закрита. У постанові про закриття кримінальної справи зазначалось, що в діях Пірогова немає ознак злочину, оскільки він з потерпілою перебуває в шлюбі. Чи правомірно закрита кримінальна справа

Рішення:

Гр. Пірогова мала право звернутися до міліції з заявою про згвалтування. Через те, що згвалтування це злочин.

Стаття 56 Сімейного кодексу визначає право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність. Зокрема, в ній йдеться про те, що примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Частина 4 статті 56 Сімейного Кодексу України забороняє примушування до припинення та до збереження шлюбних відносин, у тому числі до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, і встановлює, що ці дії є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і можуть мати наслідки, передбачені законом. Ці положення певною мірою переплітаються з положенням ч. 2 ст. 1 Закону України від 15 листопада 2001 р. "Про попередження насильства в сім'ї", відповідно до якого насильство в сім'ї -- це будь-які умисні дії фізичної, сексуальної, психічної або економічної спрямованості одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, а також шкоди його фізичному або психічному здоров'ю. Примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства є злочином і залежно від ознак може кваліфікуватися згідно зі ст. 152 Кримінального кодексу (КК) України (зґвалтування), ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) і ст. 154 КК (примушування до вступу в статевий зв'язок).

Відповідно, насильницькі дії одного з подружжя по відношенню до іншого з метою задоволення сексуальної пристрасті можна кваліфікувати за статтею 152 Кримінального кодексу України.

Органи Внутрішніх справ не мали права закривати кримінальну справу. У постанові про закриття кримінальної справи зазначалось, що в діях Пірогова немає ознак злочину, оскільки він з потерпілою перебуває в шлюбі. Постанова про закриття кримінальної справи не правомірна через те, що в діях Пірогова наявні ознаки злочину навіть, якщо він з потерпілою перебуває в шлюбі.

Закриття кримінальної справи міліцією тільки на основі того, що потерпіла Пірогова перебувала з обвинуваченим у зґвалтуванні Піроговим у шлюбі, є необґрунтованим і неправомірним, адже зґвалтування не поширюється лише на позашлюбні відносини.

Саме тому кримінальна справа закрита не правомірна. Гр. Пірогов повинен понести кримінальну відповідальність за ст. 152 Кримінального кодексу (КК) України (зґвалтування).

Ст.152 не містить обмеження у тому плані, що згвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Провокуюча поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.

На кваліфікацію діяння за ст.152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто Притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

Втім, при розгляді судом подібної справи, останній має врахувати всі обставини конфлікту і наявність настання для потерпілої тяжких наслідків, щоб кваліфікувати дії Пірогова як зґвалтування.

Задача 2.

Воїнов захворів на туберкульоз. Тривале лікування унеможливило повноцінне подружнє життя. Його дружина звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу саме на цій підставі. Подружжя виховувало двох дітей. Суд в позові відмовив. Чи правовомірне рішення суду?

Рішення:

Згідно сімейного кодексу ст.110 позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

В ст.112 Сімейного кодексу чітко визначені підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя.

Підстави і обставини, за яких відбувається припинення шлюбу, викладені в главі 11 Сімейного кодексу. Законодавством передбачено, що припинення шлюбу внаслідок його розірвання провадиться або органом державної реєстрації актів цивільного стану ( у випадку подання подружжям, яке не має дітей, спільної заяви або подання заяви одним з подружжя, коли інший визнаний безвісті відсутнім або недієздатним), або в судовому порядку (за заявою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя, у якого є діти).

У випадку Воїнова та його дружини, розірвання шлюбу належить до компетенції суду, оскільки, як відомо з умови задачі, у них є діти. Згідно зі статтею 110 Сімейного кодексу, єдиним випадком, який унеможливлює подання позову про розірвання шлюбу одним із подружжя є вагітність дружини або наявність дитини віком до одного року, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини, або коли батьківство щодо дитини визнано іншою особою.

З умови задачі відомо лише, що подружжя Воїнових виховувало двох дітей, втім, невідомо, якого вони були віку. Згідно зі статтею 112, при розірванні шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Варто також зазначити, що згідно зі статтею 49 Сімейного кодексу, небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу, якщо розуміти неможливість повноцінного подружнього життя, про яку сказано в умові задачі, саме як нездатність Воїнова до сексуальних зносин з дружиною.

В той же час, згідно зі статтею 111, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Стаття 176 «Відкладення розгляду справи» Цивільного процесуального кодексу уточнюється, що в справі про розірвання шлюбу суд може, відклавши розгляд справи, призначити подружжю строк для примирення, який не повинен перевищувати шести місяців.

Роблячи висновки щодо ситуації Воїнова та його дружини, якій суд відмовив в позові про розірвання шлюбу у зв'язку з неможливістю жити з Воїновим повноцінним подружнім життям, можна сказати, що таке рішення суду є неправомірним, якщо тільки дружина Воїнова не є вагітною або вік одного з їхніх дітей не менший за один рік, про що в умові задачі не сказано.

В даному випадку має місце ситуація, коли подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя, тобто дружини, відповідно, якщо суд вважатиме за необхідне застосувати щодо подружжя Воїнових заходи примирення, але дружина і в подальшому наполягатиме на розірванні шлюбу, суд не матиме права їй в цьому відмовити.

право шлюб патронат

ВИСНОВКИ

Старий Кодекс про шлюб і сім'ю що діяв на території України з 1 січня 1970 року в той далекий час він встановив порядок і умови того, хто одружується, врегулював особисті і майнові стосунки, що виникають між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, а також стосунки, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою і опікуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів цивільного стану.

За минулі роки, ясна річ, сталося багато змін. Окрім Конституції України, Закону "Про власність", прийнята ще і Концепція державної сімейної політики (постанова Верховної Ради України від 17 вересня 1999 року). У зв'язку з цим Кодекс підлягав істотному доопрацюванню, необхідно було не лише переглянути окремі його положення, змінити конструкцію статей, порядок глав, погоджувати його з іншими актами законодавства, але і закласти в нього нові підходи у формуванні сім'ї і шлюбу на Україні. Судячи по прийнятому народними депутатами Сімейному кодексу, з цими завданнями вони впоралися.

Підводячи загальний підсумок вивчення Сімейного кодексу, необхідно пам'ятати про декілька найбільш важливих моментів.

По-перше, в усьому Кодексі спостерігається деталізація правового регулювання сімейних стосунків в самих різних областях, закріплення нових прав, обов'язків членів сім'ї.

По-друге, за допомогою такого засобу, як шлюбний договір, можна найоптимальніше відрегулювати майнові взаємини сторін в шлюбі. Зрозуміло, що не вся молодь кинуться укладати шлюбні договори, проте не виключено, що така необхідність виникне згодом.

По-третє, Сімейний кодекс в порівнянні з Кодексом про шлюб і сім'ю представляє надійніший і ефективніший захист прав дітей, як того вимагають діючі міжнародні договори України.

Усе це потребує додаткової уваги від юристів, але застосування нового Сімейного кодексу наближає нас до кращих традицій сімейного права Європи. І він того вартий.

Список використаних джерел

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - №30. - ст. 141.

6. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року.

7. Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року.

8. Цивільно-процесуальний кодекс України.

9. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради. - 2001. - №30. - ст. 142.

10. Правила опіки та піклування, затв. наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - №26. - Ст. 1252.

11. Бошко В.Й. Очерки советского семейного права. Перераб. и доп. д.ю.н., проф. В.А. Рясенцевым. - К., 1952. - С. 80.

12. Матвеев Г.К. Советское семейное право. - М., 1985.

13. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 532 с.

14. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє // Право України. - 2001. - №2. - С. 66-67.

15. Рясенцев В.А. Семейное право. - М., 1971.

16. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - 304 с.

17. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

18. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова, A.I. Дрішлюка - X.: ТОВ «Одіссей», 2003. - 640 с.

19. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. - Х.: Одісей, 2003. - 856 с.

20. Войнаровская О. «Основний принцип шлюбу і розлучення. Добровільність як засадничий принцип шлюбу при його ув'язненні і розірванні» "Юридична практика" N 39, від 25 вересня 2007 р.

21. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о браке и семье: Теоретические проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства. - К., 1986. - С. 7-8.

22. Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Застосування судами нового сімейного законодавства // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №1. - Вкладка: На допомогу судді. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru