Припинення діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обмеження підприємництва

підприємництво економічний юридичний діяльність

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з чинним законодавством України, всі підприємці рівні у своїх можливостях. Отже, немає значення , хто виступає в якості підприємця - індивідуал, кооператив, акціонерне товариство чи державне підприємство, - у всіх рівні права у сфері господарської діяльності. Про це чітко сказано у преамбулі Закону "Про підприємництва в Україні" : "Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств, незалежно від форм власності на майно і організаційної форми підприємства".

Поруч з певною свободою підприємницької діяльності і рівністю можливостей для всіх підприємців, існують і певні законодавчі обмеження підприємництва. Що мається на увазі?

1. Певні види діяльності можуть здійснюватися лише державними підприємствами. Так, згідно з ст.4 Закону "Про підприємництво" такими видами діяльності є виготовлення й реалізація наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків.

2. Уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна займатися лише за ліцензіями. Ліцензії видає Кабінет Міністрів України або встановлений ним орган.

3. Дозвіл на право займатися тією чи іншою діяльністюнеобхідний лише тоді, коли використовується земля або інші природні ресурси. Такий дозвіл мають місцеві Ради народних депутатів, які розпоряджаються цими ресурсами.

4. Окремими видами діяльності можна займатися лише за наявністю кваліфікаційного атестата. Наприклад, щоб займатися медичною діяльністю, потрібен диплом лікаря. Для кулінара вимагається здача екзамену на знання технології і т.д. У всіх цих випадках необхідно отримати дозвіл місцевої Ради.

Припинення діяльності підприємства

Розпочата підприємницька діяльність може бути через певний час припинена.

За ініціатором припинення підприємницької діяльності розрізняють два види припинення:

1) добровільне;

2) примусове.

Добровільним вважається таке припинення підприємницької діяльності, яке здійснюється з ініціативи самого суб'єкта підприємництва, його власника (власників чи уповноважених ними органів). Юридичними підставами добровільного припинення підприємницької діяльності є:

1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб -- засновників суб'єкта підприємництва чи їх правонаступників -- про припинення підприємницької діяльності;

2) досягнення мети, задля якої було засновано підприємницьку діяльність;

3) закінчення терміну, на який засновувалася підприємницька діяльність;

4) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за його заявою.

Примусове припинення підприємницької діяльності здійснюється з ініціативи інших осіб: суду, органів держави, що здійснюють контроль за провадженням підприємницької діяльності, кредиторів суб'єкта підприємництва тощо. Юридичними підставами примусового припинення підприємницької діяльності є:

1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

2) провадження суб'єктом підприємництва діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

4) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

6) визнання суб'єкта підприємництва банкрутом за заявою кредиторів;

7) зловживання суб'єктом підприємництва своїм монопольним становищем чи інші порушення законодавства України тощо.

Залежно від того, чи зберігається можливість відновлення підприємницької діяльності тим же суб'єктом підприємництва, припинення поділяється на два види:

1) тимчасове (зі збереженням можливості її відновлення тим же суб'єктом);

2) остаточне (без збереження можливості її відновлення).

Підприємницька діяльність припиняться тимчасово у разі анулювання ліцензії або закінчення терміну її дії, накладення арешту на грошові кошти підприємця, прийняття рішення уповноваженим державою органом про тимчасове припинення діяльності суб'єкта підприємництва до усунення виявлених у нього недоліків тощо. В усіх наведених випадках суб'єкт підприємництва зберігає можливість відновити свою підприємницьку діяльність. Якщо він отримає нову ліцензію, буде знято арешт з грошових коштів, або будуть усунені недоліки в його діяльності, підприємець зможе продовжити здійснення своєї підприємницької діяльності.

Остаточне припинення підприємницької діяльності означає неможливість її відновлення тим же суб'єктом підприємництва.

За правовими наслідками остаточне припинення підприємницької діяльності юридичних осіб теж поділяється на два види:

1) реорганізацію;

2) ліквідацію.

При реорганізації всі майнові права та обов'язки підприємця, що припиняє свою діяльність, переходять до новоствореного суб'єкта підприємництва. Актами підприємницького законодавства України передбачено чотири способи реорганізації як виду припинення підприємницької діяльності: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Відповідно до ст. 59 Господарського кодексу України, у разі злиття суб'єктів підприємництва всі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта підприємництва, що утворений унаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів підприємництва до іншого суб'єкта підприємництва, до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів підприємництва.

У разі поділу суб'єкта підприємництва всі його майнові права й обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів підприємництва, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного суб'єкта підприємництва на інший до новоутвореного суб'єкта підприємництва переходять усі майнові права й обов'язки попереднього суб'єкта підприємництва.

При ліквідації майнові права та обов'язки суб'єкта підприємництва, що припиняє свою діяльність, не переходять до новоствореного суб'єкта підприємництва, оскільки такий не утворюється. Разом із тим, його майнові права та обов'язки можуть переходити до власника (власників) майна, що використовувалося у підприємницькій діяльності, або до засновника (засновників) суб'єкта підприємництва.

Згідно зі ст. 60 Господарського кодексу України, ліквідація суб'єкта підприємництва здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта підприємництва чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб'єкта підприємництва може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта підприємництва, встановлює порядок та визначає терміни проведення ліквідації, а також термін для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, аніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта підприємництва, вміщує в друкованих органах масової інформації повідомлення про його ліквідацію та про порядок і терміни заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені терміни. Водночас ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта підприємництва, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта підприємництва. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта підприємництва, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власникові або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до суб'єкта підприємництва, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються згідно з законом.

Відповідно до ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) насамперед, задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.

Вимоги кредитора, заявлені після завершення терміну, встановленого ліквідаційною комісією для пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта підприємництва, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний термін після отримання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Незалежно від того, добровільно чи примусово припиняється підприємницька діяльність, вона остаточно вважається припиненою лише після державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Державну реєстрацію припинення підприємництва здійснюють ті ж органи, які проводять державну реєстрацію заснування підприємницької діяльності (державну реєстрацію суб'єкта підприємництва) Підприємницька діяльність суб'єкта підприємництва є такою, що остаточно припинена, з дати внесення до Єдиного державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця.

Економічна свобода - основна передумова розвитку підприємництва

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти свій бізнес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсу дом. Слід розуміти, що ці права - свободи не забезпечують гаранто ваного успіху для кожного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гаранти, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються еконо мічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої по слуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої роботи; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права - свободи також не дають ніяких гарантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли під приємство у приватному володінні, то зазіхання на свободу бізнесу - це фактично зазіхання на свободу особи володаря власності. Без еко номічної свободи не може бути свободи особи.

Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи економічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємовідносин, яка є обов'язковою для участі у бізнесі. Це насамперед дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відносин та консенсус інтересів.

Суверенітет ділових відносин - елемент економічної свободи, його не можна ототожнювати із свободою. Свобода - це повна незалеж ність від інтересів, рішень та дій інших суб'єктів. Однак ділові відно сини не можуть розвиватися, в усякому разі стало, якщо їх суб'єкти не зважають на своїх контрагентів. Вільний вибір в умовах сучасної ринкової економіки можливий лише на основі якомога повнішого за своєння інформації про інтереси, наміри, дії контрагентів. Підприємці не можуть планувати випуск продукції, не спираючись на інформацію про динаміку споживчих очікувань. Наймані працівники не можуть за пропонувати свою робочу силу фірмам, якщо їх кваліфікаційний рі вень нижчий від допустимого.

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність цих суб'єктів перебуває під захистом державних органів влади та управ ління і жоден суб'єкт не має права втручатися в неї та нав'язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб'єкти ділових відно син не мають повної незалежності від своїх контрагентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожно го із суб'єктів ділових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Потреба кожного з учасників ділових відносин у постійному від творенні власного соціально-економічного суверенітету у ході здій снення таких відносин реалізується через прийняття усіма суб'єкта ми взаємоприйнятних рішень, тобто встановленням консенсусу со ціально-економічних інтересів.

Консенсус інтересів означає взаємні зобов'язання всіх учасників ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов'язання не приймаються безпосередньо учасниками угод при укладанні їх - вони формуються у процесі розвитку і постійного від творення ділових відносин на засадах взаємної вигоди сторін і є обо в'язковою умовою системи бізнесу.

Система бізнесу - результат тривалої еволюції економіки. У мину лому, в епоху так званої вільної конкуренції, для бізнесу були харак терні кризи, класові конфлікти, соціально-політичні потрясіння, війни. Ситуація кардинально змінилася у середині XX ст. Саме в цей істо ричний період бізнес набув системного характеру. У суспільстві з'я вилися такі соціальні механізми, завдяки яким діяльність, пов'язану з бізнесом, можна було здійснювати так, щоб не завдати шкоди іншим людям.

Суверенітет суб'єктів ділових відносин і консенсус інтересів цих суб'єктів зумовлюють один одного. Суперечності між діловими людь ми не повинні виводити їх за межі існуючого суспільного консенсусу інтересів, ставати загальнодержавною проблемою і набувати безви хідного характеру.

Звичайно, треба усвідомлювати, що абсолютна економічна свобо да недосяжна. Використання своїх прав-свобод одними обмежується тим, що інші також користуються своїми правами-свободами. Обмежує економічну свободу конкуренція і держава. Хоча остання не втру чається повністю у відносини бізнесу, тобто має обмежений харак тер, але через законодавчі акти регулює умови функціонування біз несу.

Література

1.Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. -- 624 с.

2. Господарське право: Підручник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменський, К. С. Хахулін та ін.; Під ред. В. К. Ма-мутова. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 912 с.

3. Основи бизнесу Кісельов А.П. - Підручник. - Київ.: Вища школа, 1997., - 191 с.

4. Єщенко, Гальчинський, Палкін. Основи економічних знань. - Київ 1999р.

Размещено на Allbest.ru