Управління муніципальними ресурсами

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО БУДІВНИЦТВА ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Конспект лекцій

З курсу «Управління муніципальними ресурсами»

Виконали:

Студенти групи М - 42

Белоненко Я.І., Коркушко О.В., Юсипенко О.С.

Київ 2012



Теоретичні та організаційні засади місцевого самоврядування

Правове оформлення місцевого самоврядування тісно пов'язане із поняттям "магдебурзького права". Саме у німецькому місті Магдебург у 1188 році було видане перше писане муніципальне законодавство, присвячене, насамперед, розв'язанню спорів між міщанами. Надання місту Магдебурзького права означало відміну дії звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої адміністрації (намісників, воєвод тощо) і запровадження міського самоврядування з виборною адміністрацією та виборним судом. Упродовж XII--XIV століть норми Магдебурзького права були прийняті у 80 містах Центральної і Східної Європи, включно українських.

Власне поняття "самоврядування" почало використовуватися у період Великої Французької революції, щоб відобразити факт самостійності общин (громад) стосовно держави. Виникнення терміна пов'язане з міністром Пруссії бароном фон Штейном (1757--1831), який бачив у самоврядуванні більше, аніж просто форму участі громадян в управлінні справами держави на місцевому рівні, а насамперед спільноти людей, які у частині своїх справ є незалежними від держави.

Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування, яка була схвалена Радою Європи 15 жовтня 1985 року, під місцевим самоврядуванням розуміється право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Місцеве самоврядування - визначена й гарантована Конституцією України самостійна діяльність територіальної громади з вирішення безпосередньо або через органи МС, в межах діючого законодавства питань місцевого значення, виходячи з інтересів місцевого населення

Принципи місцевого самоврядування - це вихідні начала, відповідно до яких здійснюються організація та функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.Принципи місцевого самоврядування встановлені Конституцією України та Європейською хартією місцевого самворядуван-ня, а їхні деталізацію та конкретизацію здійснено в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зокрема ст. 4). Ці принципи охоплюють усі аспекти організації та функціонування місцевого самоврядування. За ступенем узагальнення їх можна поділити на дві групи - загальні (основні) та спеціальні принципи. Загальні принципи здійснюють визначальний вплив у всіх сферах місцевого самоврядування, спеціальні - притаманні лише окремо взятим сферам місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до загальних принципів місцевого самоврядування відносить:

народовладдя;законність;гласність;колегіальність;поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;

виборність;правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність територіальних громад та їхніх органів у межах повноважень, визначених законом;

підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їхніх органів і посадових осіб;державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

судовий захист прав місцевого самоврядування.

До цього переліку можна також додати загальні конституційні принципи дотримання прав і свобод людини і громадянина та самостійного вирішення територіальною громадою питань місцевого значення. Кожен із цих принципів, з одного боку, має самостійне значення, з іншого - тісно взаємодіє з іншими принципами. Сукупно вони становлять єдину, цілісну систему принципів, які визначають організацію та функціонування місцевого самоврядування.

Завдання МС З принципами місцевого самоврядування тісно пов'язані його завдання та функції. До основних завдань місцевого самоврядування можна віднести:зміцнення засад конституційного ладу України;

забезпечення реалізації конституційних прав людини і громадянина;

створення умов для забезпечення життєво важливих потреб і законних інтересів населення;розвиток місцевої демократії.

Функції МС Відповідно до цих завдань визначаються і функції місцевого самоврядування, під якими розуміють основні напрямки діяльності територіальних громад, органів місцевого самоврядування з вирішення завдань місцевого самоврядування (муніципальної діяльності). Основними з них є:

залучення населення до участі у вирішенні питань місцевого та загальнодержавного значення;володіння, використання та управління комунальною власністю;забезпечення комплексного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території;надання соціальних послуг населенню;

забезпечення законності, громадської безпеки, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян;

соціальний захист населення, сприяння працевлаштуванню громадян;захист прав місцевого самоврядування.

Функції місцевого самоврядування отримали юридичне закріплення в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» у вигляді предметів відання органів місцевого самоврядування.

Система МС та її елементи

Сукупність різних інститутів місцевої демократії, через які здійснюються функції та повноваження місцевого самоврядування, утворює систему місцевого самоврядування.

Організація та функціонування системи місцевого самоврядування регламентується правовими нормами, які в сукупності становлять організаційну (організаційно-правову) основу місцевого самоврядування.

Згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.6) система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

Головним елементом системи місцевого самоврядування виступає територіальна громада, яка безпосередньо здійснює місцеве самоврядування за допомогою різних форм прямої демократії. Нормативне визначення територіальної громади дається в ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Пріоритет територіальної громади в системі місцевого самоврядування прямо закріплений в статті 143 Конституції України, згідно з якою вона вирішує питання місцевого значення безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування. Відповідно до цих конституційних положень Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 6) характеризує територіальну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, основний носій його функцій і повноважень. Територіальна громада безпосередньо здійснює місцеве самоврядування використовуючи такі форми прямої демократії, як місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.



Сутність муніципального управління

МУ- це самостійний вид недерж. проф. діяльності в місцевому самоврядуванні, що засноване на принципі самоврядування і спрямоване на задоволення потреб ТГ, шляхом надання передбачених законом сприятливе послуг через мережу комунальних підприємств, установ, організації.

Функції :

- землеустрій, облаштування територій міст;

- дисципліна;

- охорона громадського порядку;

- теплоенергетична;

- водопостачальна;

- охорона довкілля;

- соціальне забезпечення;

- благоустрій.

Суб'єкти МУ:

- ТГ;-ОМС;- районні, обласні ради; - місцевий голова;- органи самоорганізації населення;- керівники підприємств, установ;- фізичні та юридичні особи якими об'єкти муніципальної власності передана в управління та оренду; - уповноважені особи щодо управління муніципальними корпоративними правами.

Об'єкти МУ :

- землі населеного пункту;- майно муніципальних підприємств, установ, закріпленні за ними; - майно підприємств, які не перебувають в процесі приватизації; - муніципальне майно, яке передане в оренду , договірне управління акції, що належить ТГ статутних, фондових, господарських товариств; - житлові і нежитлові фонди.

Сила і вплив ОМС в різних країнах віддзеркалюють ступінь демократизму існуючого політичного режиму. Ці органи виникли і розвивалися на противагу абсолютній владі центру.Спочатку ці органи формувалися на основі обмеженого виборчого права заможними громадянами (грамотні), потім ці органи перетворилися на найбільш масові і найбільш наближені до населення.

Комунальному самовар. (напр. у Німеччині)характерні такі принципи:

Самостійне, незалежне від інших органів, здійснення місцевих комунальних функцій(діяльність службовців ведеться на непрофесійній основі);

Незалежність у проведенні кадрової політики, у сфері комунального плануванні.

У Латинській Америці законодавство про м.с. було сформоване під впливом ряду факторів, у тому числі іспанського колоніального законодавства.

Так, ст. 29 конституції Венесуели від 1961 р. закріплює автономію муніципалітетів як право вибирати органи своєї влади, здійснювати вільну діяльність у межах своєї компетенції. Бразилія складається з 4300 муніципалітетів, що мають право самостійного управління в усіх справах, які стосуються їхніх інтересів.

Муніципальна власність як економічна основа МС

Власність -- сукупність суспільниз відносин з приводу привласнення факторів виробництва, обміну, розподілу і споживання благ та послуг.

Привласнення -- процес, що виник в результаті поєднання субекта і обекта привласнення, тобто конкретн -- сусп. Спосб оволодіня річчю.

Правовласність -- сук. Узаконених державних прав та норм, економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу володіння, користування та розпорядження обєктами власності.

Володіння -- початкова форма власності, яка виражає відносини повязані з наявністю у того чи інщого субєкта та обєктів власності необхідності володіння ними.

Користування -- вираження економічної відносини власності з приводу особистого використання корисних властивостей її обєктів відповідно до функц. Призначення.

Розпорядженння -- вища і всеохоплююча категорія привласнення власності, яка передбачає, що розпорядник обєкта є його повним власником, а отже має право самостійно вирішувати дол обєкта або делегувати таке право ін субєктам ринвової системи.

Муніциапльна власність -- система суспільних соціально-економіних відносин між членами ТГ та ОМС, між представницькими і виконавчими ОМС, між ТГ та держ., щодо формування, володіння, користування і розпорядження обєктами муніципальної власності.

Суюєкти муніципальної власності:

ТГ

Ради

Виконаві органи влад

муніципальні представницькі установи та організації

фіз та юр особи, яким надається право радами

уповноважені особи, щодо управління муніцпальними корпоративними правами

районні ради в містах з районим поділом

Спільна власність ТГ -- муніципальна власність, яка за рішеннями ТГ чи ОМС обєднуєтсья для забезпечення спільних інтересів.

Вона може бути:

Без визначення часток ТГ -- обєкти, що задовільняють спільні потреби ТГ і перебувають в управлінні районних та обалсних рад

З визначенням часток ТГ -- обєкти, які за рішенням 2-ох або кількох ТГ оьєднуються для спільного фінансування, утримання та фінансування.

Обєти муніципальної власності:

За речовою формою:

- речові -- муніципальні підприємства, установи, організації, змельні ділянки, обєкти інфраструктури

- неречові -- гроші, цінні папери, місцеві бюджети

За метою створення:

- для отримання прибутку

- для соціальних цілей

За ступенем монополізації:

- монополії

- обєкти, управління якими здійснюється в умовах конкуренції

За функціональним признаенням:

- адміністративні

- виробничі - торгівельні

Обєкти муніциапльної власності, які не можуть бути приватизовані:

1) Обєкти соц.-культ. Призначення

2) природ-заповідного фонду

3) споруди інженерної інфраструктури

1 етап (1990-1991 рр.) - створення інституційно-правових передумов становлення інституту комунальної власності.

Нормативно-правова база. Закон СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування й місцевого господарства в СРСР» (9 квітня 1990 р.); Закон УРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» (7 грудня 1990 р.) [2]; Закон УРСР «Про власність» (7 лютого 1991 р.) [3].

Характеристика етапу. Децентралізація радянської політичної системи. Відродження місцевого самоврядування й комунальної власності як його економічної основи. Комунальна власність розглядається як різновид державної власності. Суб'єкт комунальної власності - адміністративно-територіальна одиниця в особі районних, міських, селищних і сільських рад народних депутатів.

2 етап (1991-1996 рр.) - формування комунальної власності на основі роздержавлення майна, яке належить державі. Комунальна власність виокремлюється юридично та економічно, стає самостійною формою власності.

Розподіл власності на загальнодержавну і комунальну був проведений переважно формально. Перелік переданого майна був занадто вузьким: до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць з усіх об'єктів, які за певними критеріями відносяться до комунального майна, було передано тільки 60 тис. підприємств, що склало близько 31% їх загальної кількості [8].

В 1996 році приймається нова Конституція України, яка передбачає виключну власність українського народу (суб'єкт - народ) (ст.13); державну власність (суб'єкт - держава) (ст.14); власність територіальних громад села, селища, міста, тобто комунальну власність (суб'єкт - територіальна громада) (ст.142).

Таким чином, на другому етапі комунальна власність відокремлюється як економічно, так і юридично, стає самостійною формою власності.

3 етап (1996-1998 рр.) - передача із приватної власності в комунальну об'єктів соціальної сфери.

Нормативно-правова база. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 р. No 1443 «Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури» [6].

Характеристика етапу. В Україні формальний акт приватизації підприємств на першому етапі набув самодостатньої цінності, а успіхи приватизації вимірювались переважно числом приватизованих підприємств, величиною виручених від цього коштів. У перебігу приватизації в Україні не розглядалася проблема її економічної ефективності.

Об'єктивно оцінюючи ситуацію, що склалася в економіці України, необхідно розглянути кілька альтернативних варіантів подальшої долі об'єктів соціальної інфраструктури:

- передача соціальних об'єктів у комунальну власність;

- передача об'єктів соціальної інфраструктури суб'єктам підприємницької діяльності, що входять в одну господарську систему;

- приватизація об'єктів соціальної інфраструктури. Якщо підприємство не ліквідовується, необхідно було передбачити можливість залишити на його балансі об'єкти соціальної інфраструктури.

4 етап (1998 р. - до теперішнього часу) - оптимізація структури комунальної власності відповідно до потреб територіальної громади.

Нормативно-правова база. На розгляд Верховної Ради України представлено 4 законопроекти: «Про право комунальної власності та управління об'єктами права комунальної власності» (14.05.2002); «Про право комунальної власності» (8.09.2004); «Про управління об'єктами комунальної власності» (15.10.2004); «Про право комунальної власності та управління об'єктами права комунальної власності (14.04.2005).Жоден із них не прийнятий. Не прийнято закони: «Про комунальні підприємства»; «Про комунальні цінні папери»; «Про територіальні громади»; «Про адміністративно-територіальний устрій».

Характеристика етапу. Удосконалення соціально-економічної ролі комунальної власності в умовах ринкових перетворень. Зміст нових завдань полягає в упорядкуванні використання комунальної власності в інтересах соціально-економічної життєдіяльності адміністративно-територіальних утворень на основі вдосконалення управління їх майновими комплексами. Мета управління - одночасне підвищення ефективності (економічної вигідності) і результативності (виконання соціальних функцій) використання всіх наявних у розпорядженні адміністративно-територіальних утворень ресурсів.

Таким чином, процес формування комунальної власності в Україні має низку особливостей:

а) відсутність спеціально розробленої Програми комуналізації. Комуналізація здійснювалась в ході реалізації Програми приватизації, коли потенційно прибуткові комунальні підприємства перейшли до приватного сектору, а майно соціально-культурного і комунально-побутового призначення приватизованих підприємств було передано в комунальну власність;

б) масштабність процесів комуналізації, закріплення за місцевими органами влади переважно збиткових підприємств. Передача об'єктів власності у відання місцевої влади відбувалася без оцінки реальних фінансових можливостей забезпечувати відповідне відтворення цього масиву майна та можливостей використання його для задоволення потреб місцевого населення. такий стан справ підсилює економічну залежність місцевого самоврядування від державної вертикалі влади й веде до фактичної інтегрованості комунальної власності в структуру державної власності. Це суперечить принципу недержавної природи комунальної власності.

в) джерело створення комунальної власності. У більшості європейських країн комунальна власність створювалася, у першу чергу, в результаті комуналізації об'єктів, що належать приватному капіталу. В Україні основним джеререлом формування комунальної власності була державна власність;

г) одною з найбільш яскравих особливостей процесу формування комунальної власності в Україні є паралельний «плин» декількох процесів: формування комунальної власності за рахунок її виділення із усього масиву державної власності; формування приватної власності за рахунок приватизації як державної, так і знову створеної комунальної власності; комуналізація соціальних об'єктів приватизованих підприємств. Проведення паралельно всіх цих процесів без належного організаційного та правового оформлення призводить до зниження ефективності здійснення реформ і виникнення парадоксальних ситуацій (наприклад, значне перевищення повноважень місцевого самоврядування над джерелами їх фінансування).

Формування комунальної (муніципальної) власності в Україні мало свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, на відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (базової) адміністративно-територіальної одиниці.

По-третє, в зарубіжних країнах, включаючи й Російську Федерацію, майно комунальної власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності. В Україні до 1996 р. об'єкти комунальної власності належали до державної власності, і, як наслідок, відбулося роздержавлення об'єктів комунальної власності в період ваучерної приватизації.

Будуючи модель управління муніципальним господарством, виходитимемо з того, що держава - це фактично сума муніципалітетів. Муніципалітети - це місця, де територіально сконцентровані як потенційні можливості, так і потенційні ризики розвитку національної економіки. На життєдіяльність муніципалітетів впливають як загальнодержавні процеси, так і певні локальні чинники. Це викликано тим, що муніципалітет в особі своєї територіальної громади має статус юридичної особи (див. розділ 3, п. 3.5.)

Виробнича структура як об'єкт муніципального управління

1. Роль підприємницького сектора в життєдіяльності муніципалітету.

2. Організаційні форми регулювання підприємництва на муніципальному рівні (світовий досвід).

3. Компетенція місцевих органів влади в сфері регулювання підприємництва.

4. Особливості діяльності підприємств комунальної власності.

Роль підприємницького сектора в життєдіяльності муніципалітету

Підприємницький сектор є одним з найважливіших структурних елементів муніципального утворення.

Виділяють такі основні фактори впливу підприємницького сектора на розвиток муніципалітету:

1) виробництво. Муніципалітет є корпоративним споживачем товарів та послуг;

2) фінансування муніципальних програм. Підприємства є платниками місцевих податків, зборів, а також можуть здійснювати необов'язкові внески для здійснення муніципальних програм;

3) інвестування. Підприємства беруть участь у муніципальних інвестиційних проектах;

4) створення робочих місць;

5) вирішення соціально-побутових проблем населення. Утримання власної соціальної інфраструктури, виплата заробітної плати, інших різновидів матеріального заохочення працівників;

6) споживання природних, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних та інших ресурсів території.

2. Організаційні форми регулювання підприємництва на муніципальному рівні (світовий досвід)

Спочатку проаналізуємо різні схеми створення місцевих органів щодо сприяння економічному розвитку, які знайшли практичне втілення в сфері муніципального управління в постіндустріальних країнах. Досвід з їх створення і доцільність практичного втілення найбільш детально розглянуто в [11, 15]. Далі розглянемо основні з них.

Уповноважений зі сприяння економічному розвитку в структурі місцевої адміністрації. До переваг такої схеми відносяться мінімальні організаційні зміни (посада формується в межах уже існуючого структурного підрозділу). Але така схема внаслідок подвійного навантаження уповноваженого може бути реалізованою в невеликих муніципальних утвореннях, або бути початковим етапом для великих муніципалітетів.

Відділ по сприянню економічному розвитку в муніципальній адміністрації. Ця схема найбільше відповідає схемі створення місцевих органів влади в Україні. Основним недоліком такої схеми є невирішеність питань розподілу повноважень, компетенцій і відповідальності.

Муніципальний комітет сприяння економічного розвитку. Це самостійна структура, яка займається питаннями муніципальної власності, підприємництва на території. Реалізація такої схеми потребує передачі компетенції від інших підрозділів, може виникнути проблема комплектації досвідченими кадрами.

Агенція соціально-економічного розвитку. До її складу, крім представників муніципальної влади, можуть входити і інші організації (спілки підприємців, незалежні спеціалісти). Така структура є ефективною насамперед для великих міст. Вона дуже ефективна, але й найдорожча.

Координаційно-методична рада при голові адміністрації. Вона складається з експертів (представників банків, аудиторів, вчених та ін.). її недолік відсутність повноважень щодо прийняття рішень.

Склад міського господарства є багатогалузевим і мало чим відрізняється від житлово-комунальних комплексів розвинутих міст інших країн. Воно включає понад 18 підгалузей: житлове господарство, водопровід і каналізацію, дорожньо-мостове господарство, газопостачання і теплопостачання, транспорт, озеленення і благоустрій, санітарна очистка, готельне господарство, побутове обслуговування.

Міське (муніципальне) господарство ланка господарського комплексу України, що обслуговує матеріально-побутові потреби населення і промисловості, створюючи нормальні умови для життя населення та діяльності підприємств, установ і організацій, розташованих на території населеного пункту, шляхом розвитку, експлуатації і утримання житлового фонду, готелів, міського транспорту, мереж водопостачання і каналізації, газопостачання, освітлення міст та інших видів інженерно-технічного устаткування, благоустрою, комунально-побутового обслуговування.

Особливістю міського господарства є комплексний характер розвитку і взаємозв'язок всіх його елементів. Економічно і доцільно розвивати промисловість разом з житлом, з водопостачанням і каналізацією, газопостачанням і електро-постачанням, тепловим господарством, вести благоустрій і санітарну очистку і т.п. комунальне підприємство не може бути високоефективним об'єктом без розвинутої, збалансованої та пропорційної інфраструктури міста.

Послуги більшості з них надаються і споживаються там, де знаходиться споживач, або в зонах обслуговування підприємств.

Обсяг виробництва залежить від умов реалізації продукції/послуг. Підприємства обслуговують територію, межі якої визначаються розвитком мережного господарства і зручностями обслуговування споживачів.

Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи. Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради. Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду.

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку.Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

муніципальне управління власність самоврядування

Договір на використання і управліня обєктами муніципальної власності

Суспільний договір - договір, що укладається відповідно до закону між територіальною громадою та органами місцевого самоврядування і встановлює умови та порядок управління об'єктами права комунальної власності, їх охорони та відновлення, а також обсяг повноважень і відповідальність органу місцевого самоврядування як розпорядника.

Відповідно до проекту закону про суспільну власність в Україні:

Метою суспільного договору є захист майнових та інших інтересів Українського народу в особі територіальної громади.

Предметом суспільного договору є згода членів територіальної громади стосовно надання повноважень органам місцевого самоврядування щодо управління об'єктами права комунальної власності в обсязі, визначеному законом та суспільним договором.

Сукупність укладених суспільних договорів у всіх адміністративно-територіальних одиницях України формує солідарний механізм делегування територіальним громадам від імені Українського народу права розпорядження об'єктами права суспільної власності.

Суб'єктами суспільного договору є: територіальна громада, яка доручає управління об'єктами права комунальної власності органам місцевого самоврядування та органи місцевого самоврядування, які приймають на себе відповідні зобов'язання.

Суспільний договір повинен містити:

1) назву договору;

2) місце та дату укладення;

3) назву та реквізити виконавчого органу місцевого самоврядування;

4) точний перелік об'єктів права комунальної власності.

Суспільний договір повинен встановлювати:

1) структуру органів місцевого самоврядування, що здійснюють управління об'єктами права комунальної власності;

2) зміст повноважень щодо управління об'єктами права комунальної власності;

3) обов'язки органів місцевого самоврядування щодо управління об'єктами права комунальної власності;

4) фінансові умови щодо управління об'єктами права комунальної власності;

5) обсяги та порядок розподілу коштів, що надходять від користування об'єктами права комунальної власності між бюджетами різних рівнів та суспільними фондами споживання, що встановлюються відповідно до закону;

6) порядок затвердження основних показників місцевого бюджету і звіту про їх виконання;

7) рівень громадянського забезпечення в межах адміністративно - територіальної одиниці;

8) умови та порядок здійснення природозахисних та відновлювальних заходів.

Окрім зазначених, суспільний договір може містити інші розділи, що стосуються обов'язків та повноважень органів місцевого самоврядування щодо управління об'єктами права комунальної власності.

Підготовка проекту суспільного договору здійснюється виконавчим органом місцевого самоврядування.

Суспільний договір не може розширювати повноваження органів місцевого самоврядування, надані їм законом.

Суспільний договір є дійсним, якщо він затверджений місцевим референдумом.

Суспільний договір укладається безстроково.

Після укладення суспільного договору до нього можуть вноситися зміни і доповнення в поряду, встановленому для укладення суспільного договору.

Управління об'єктами муніципальної власності - цілеспрямована діяльність суб'єктів зайнятих в органах МС із підтримки таких економічних відносин з приводу володіння користування і розпорядження об'єктами МВ, які забезпечують бажані зміни в стані сфер життєдіяльності певного адміністративно-територіального утворення.

Показники ефективності управління об'єктами МВ:

1.економічні

А) прямі фінансові надходження до бюджету(надходження від продажу об'єктів МВ, оренди, прибутки від передачі в оперативне управління.)

Б) опосередковані фінансові надходження до бюджету збільшення податкових надходжень від підприємств в управлінні яких знаходиться майно, прибутки від нового будівництва.

2. Соціальні

А) кількість додаткових робочих місць на території

Б) зростання якості та обсягів продукції та послуг

В) впровадження інвестицій

Г) інноваційні проекти

Д) реалізація програм забудови та благоустрою території

Е) розвиток інфраструктури населеного пункту

Форми муніципального управління:

Договір на використання при ньому ОМС несе повну відповідальність за щоденне управління підприємством, встановлює розмір оплати для споживачів, фінансує основні та оборотні фонди і несе комерційний ризик за експлуатацію підприємства.

Договір на управління ком. об'єктами стратегічний менеджмент ОМС оперативний - приватний сектор

Договір на оренду надання в користування (за певним договором на платній страховій основі фіз.. та юр. особам, які повинні бути зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності)

Концемсія -- договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів, що належать державі чи місцевим органам влади, в тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам.

Концесія -- надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Концесія -- надання концесієдавцем на підставі концесійного договору на платній та строковій основі концесіонеру права на будівництво та/або експлуатацію автомобільної дороги за умови взяття концесіонером на себе зобов'язань щодо її будівництва та/або експлуатації.

Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.

Размещено на Allbest.ru