Транспортні правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

Реферат

З предмету: Транспортне право України

На тему: «Транспортні правовідносини»

Київ 2012

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає перш за все у тому, що на сучасному етапі розвитку економічної і правової системи України роль транспорту займає все більше значення, оскільки без стабільного функціонування елементів єдиної транспортної системи країни неможливий сам процес виробництва. На сьогоднішній день не існує жодної сфери суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов'язана з процессом перевезення.

Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців в сфері транспортного права як Тарасов М.А., Єгіазаров В.А., Сіваков О.В., Новосєльцев А.Б., Єрмолаєв В.Г., Маковський Ю.Б., Гіжевський В.К., Мілашевич А.В., Жудро А.К., Булгакова І.В., Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С., Клепікова О.В. та інші.

Правові відносини - це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами - громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки. Внаслідок здійснення суб'єктами господарювання діяльності у сфері виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг виникають господарсько-правові відносини. Це відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Одним із різновидів господарсько-правових відносин є транспортні правовідносини, адже вироблені товари чи виконані роботи підлягають транспортуванню до свого кінцевого споживача. Ці відносини виникають переважно у сфері надання послуг із перевезення товарів. Пропонуємо у даній роботі детальніше проаналізувати поняття, сутність та види транспортних правовідносин.

1. Поняття та ознаки транспортних правовідносин

Як відомо реалізація транспортної продукції здійснюється на оплатній основі шляхом проведення операцій по переміщенню у просторі матеріальних цінностей і людей.

І якщо відносини по організації діяльності транспорту оформляються переважно як адміністративно-правові, то відносини в сфері надання транспортних послуг користувачам є головним в діяльності транспортних підприємств і оформлюється як господарсько-правові.

Далі слід акцентувати увагу на чотирьох основних ознаках, які притаманні транспортним правовідносинам:

1. Однією з сторін цих правовідносин завжди виступає транспортна організація;

2. Правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення;

3. Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність по наданню послуг;

4. Вони виражають відносини, направлені на виконання основної транспортної функції або безпосередньо сприяють її здійсненню.

Якщо перші три ознаки мають місце і в інших відносинах, то четверта з них є спеціальною, оскільки вона притаманна виключно транспортному правовідношенню, виражає направленість цього правовідношення в цілому і надає йому ту специфічність, яка виділяє його серед інших правовідносин. Лише наявність у правовідносинах сукупності усіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним. Не можна відносити до транспортних ті правовідносин де наявними є тільки одна, дві або три перші ознаки, що мають загальний характер [12].

Сам по собі факт участі транспортного підприємства чи організації в правовідношенні не дає підстави вважати його транспортним. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини та інші де однією з сторін може бути транспортне підприємство чи організація в яких розглянутої вище спеціальної ознаки немає.

До таких же правовідносин можна віднести зобов'язання, що грунтуються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого складу залізниць, морських та річних суден, повітряного, автомобільного транспорту. Всі вони укладаються з приводу використання засобів перевезення, мають правову природу договорів майнового найму і не можуть бути віднесеними до транспортних правовідносин.

Прикладом цього може бути чартерне повітряне перевезення (ст. 61 Повітряного кодексу України), яке виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Не можуть бути віднесеними до транспортних правовідносин зобов'язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного Кодексу України про виконання авіаційних робіт.

Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоптерів на будівництві висотних споруд здійснюється на підставі договору на виконання цієї роботи, або разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулювання діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна не мають самостійного значення, а являють собою лише один із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається.

Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду, що передбачений Цивільним Кодексом України [2]. Як видно з викладеного, послуга яка надається зо допомогою транспорту сама по собі не породжує транспортне правовідношення. Все залежить від направленості послуги, від її характеру. Ще раз зазначимо, що для визначення правовідношення транспортним необхідна спеціальна ознака, розглянута вище.

Окрім зазначеного, необхідно визначитись з правовідносинами, що виникають у зв'язку з використанням магістральних трудопроводів, якими здійснюється транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (від промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження або подальшого транспортування [12].

Відповідно до Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 року експлуатація трубопроводів визнається одним з різновидів транспортної діяльності, оскільки вона полягає у переміщенні в просторі матеріальних цінностей що притаманне саме транспорту [8].

З виробничо-економічної сторони цей вид можна назвати своєрідним оскільки він відрізняється від інших видів транспорту тим, що тут нема рухомого складу, магістральні трубопроводи одночасно є засобами доставки продукції і шляхами сполучень. Транспортування по магістральним трубопроводам необхідно розглядати не тільки як чисто транспортний процес, але і як форму постійного, на протязі довгого часу розподілу продукції споживачам за попередньою домовленістю які супроводжуються виконанням цілого ряду подібних операцій.

За юридичною природою правовідносини, що виникають при користуванні трубопроводами відрізняються від правовідносин при користуванні іншими видами транспорту.

Якщо транспортування продукції здійснюється організаціями транспорту інших видів, то вони, отримуючи продукцію для доставки, не перебирають на себе функції організації - поставщика, а виконують тільки зобов'язання по переміщенню або транспортуванню продукції.

У цьому випадку процес переміщення продукції відокремлюється економічно і юридично в результаті чого і виникають транспортні зобов'язання [12].

Водночас експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16 Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р., є постачання споживачам продукції, яке по суті об'єднує у собі поставку і транспортування і ці відносини не можуть вважатися транспортними відносинами і повинні регулюватися нормами договору постановки, передбаченими главою 23 Цивільного Кодексу України [2, 8].

Транспортними ці правовідносини можуть бути визнаними лише за умови укладення багатосторонніх договорів між організацією - постачальником (відправником) продукції; транспортною організацією у володінні (або управлінні) якої знаходиться трубопровід; та споживачами (отримувачами) продукції, які розташовані по трасі цього трубопроводу. Теж саме можна сказати про перевозку пошти. Якщо вона здійснюється транспортними засобами, що належать органам зв'язку, то мову про транспортне правовідношення вести не можна, оскільки це один з процесів діяльності органів зв'язку взагалі. А у випадку, якщо пошта перевозиться транспортною організацією на своїх засобах за окремими договорами з органами зв'язку, то ми будемо мати справу з економічно відокремленим напрямком діяльності транспортного підприємства, що регулюється договором перевозки і за юридичною ознакою може бути віднесеним до транспортного правовідношення.

Необхідно зазначити, що транспортне право не розглядає усю сукупність правовідносин на транспорті, а тільки ті правовідносини, до матеріального змісту яких належить саме транспортна діяльність. Так, власне факт участі транспортного підприємства чи організації в певних правовідносинах не дає підстави вважати таку діяльність транспортною. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини та інші, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. За матеріальним змістом такі відносини фактично не стосуються транспортування [12].

Так, не можуть бути віднесеними до предмета транспортного права зобов'язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного кодексу України «Про виконання авіаційних робіт». Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоптерів на будівництві висотних споруд здійснюються на підставі договору на виконання цієї роботи або разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулювання діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна не мають самостійного значення, а являють собою лише один із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається. Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду, що передбачений главою 61 Цивільного кодексу України.

Проблемним є визначення юридичної природи відносин, що виникають у зв'язку з користуванням трубопроводами. У порівнянні з відносинами, що виникають у зв'язку з іншими перевезеннями, ці відносини мають подібний матеріальний зміст (транспортування), але можуть мати зовсім іншу юридичну природу. Так, транспортування з використанням магістральних трубопроводів матеріально є не тільки перевезенням, а й постійним протягом довгого часу розподілом продукції споживачам за попередньою домовленістю. Це суттєво впливає на юридичний зміст правовідносин, що виникають у зв'язку з такою діяльністю.

Експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 р., є постачанням споживачам продукції, яке по суті об'єднує у собі поставку і транспортування [8]. Тому, на наш погляд, при відсутності у суб'єктному складі цих відносин саме перевізника (матеріально і юридично відокремленої транспортної організації або установи) відносини повинні регулюватися нормами договору поставки як окремого виду договору купівлі-продажу, що регулюється статтею 712 Цивільного кодексу України.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з використанням трубопроводів постають правовідносинами на трубопровідному транспорті лише за умови укладення багатосторонніх договорів між організацією -- постачальником (відправником) продукції, транспортною організацією, у володінні (або управлінні) якої знаходиться трубопровід, та споживачами (отримувачами) продукції, які розташовані по трасі цього трубопроводу.

Аналогічно перевезення пошти, якщо вони здійснюються транспортними засобами, що належать органам зв'язку, не складають матеріальний зміст правовідносин на транспорті. А у випадку, коли пошта перевозиться транспортною організацією за окремими договорами з органами зв'язку, ми будемо мати справу з економічно відокремленим напрямком діяльності транспортного підприємства, що регулюється договором перевезення, який породжує зовсім інші за юридичною природою зобов'язання [12].

Проте до правовідносин на транспорті, які вивчає наука транспортного права, необхідно віднести зобов'язання, що ґрунтуються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого складу залізниць, морських та річних суден, повітряного, автомобільного транспорту. Усі вони укладаються з приводу використання засобів перевезення і, незважаючи на те, що мають іншу правову природу у порівнянні з договорами перевезення, міцно пов'язані з транспортуванням. Тому договір найму (оренди) транспортного засобу, який регулюється ст. 798--805 Цивільного кодексу України, в юридичній літературі має назву «фрахтування». Схожу назву має договір чартеру (фрахтування) як різновид договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК України, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою КМУ від 6квітня 1998 р.), який в літературі також називають «рейсовий чартер». Він має складний юридичний зміст, який поєднує ознаки як договору перевезення (його предметом є доставка об'єкта транспортування до пункту призначення), так і договору найму (фрахтівнику надається певна місткість транспортного засобу) [12].

Можна зробити висновок, що транспортні правовідносини - це врегульовані нормами права відносини, в яких однією із сторін є транспортна організація і які виникають з метою використання засобів перевезення і шляхів сполучення і виражають основну діяльність транспорту по переміщенню, матеріальних цінностей чи людей або діяльність, що безпосередньо забезпечує її здійснення.

2. Склад транспортних правовідносин

До складу правовідносин традиційно відносять суб'єктів, об'єкти, зміст та підстави виникнення правовідносин.

Суб'єктами транспортних правовідносин згідно з чинним законодавством України є управлінські структури залізничного, автомобільного, повітряного, річкового й морського транспорту, підприємства транспорту, утворені у відповідності з вимогами законів України “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Господарський кодекс України“, “Повітряний кодекс України”, “Кодексу торгового мореплавства”, “Про господарські товариства” з одного боку. (Це: залізниці, судноплавні акціонерні компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного транспорту тощо).

З іншого - суб'єктами транспортних правовідносин можуть бути юридичні та фізичні особи, користувачі транспортних засобів, що у відповідності до чинного законодавства наділені правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.

До суб'єктного складу транспортних правовідносин належать особи, стосовно правового статусу яких транспортне законодавство встановлює додаткові вимоги:

1. Основні суб'єкти транспортних правовідносин:

1.1 Органи державного управління та органи місцевого самоврядування -- Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту та зв'язку України, департамент (орган управління) відповідної підгалузі транспорту, спеціалізовані державні органи управління транспортом, органи державного управління Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, сільські (селищні), міські, районні та обласні ради.

1.2 Перевізник -- особа, яка укладає або від імені якої укладено договір перевезення (транспортні організації та підприємства -- залізниці, судноплавні акціонерні компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного транспорту тощо), до складу якого мають входити:

відповідні управлінські структури (органи управління транспортного підприємства);

персонал (водії, екіпаж) транспортного засобу;

обслуговуючий персонал (технічний, медичний та інший).

Якщо перевезення фактично здійснюється іншою особою, а не тою, що уклала договір перевезення, то використовуються такі поняття:

Оператор перевезення (перевізник) -- особа, безпосередньо відповідальна за перевезення вантажів або така, що використовує для перевезення третю сторону.

Фактичний перевізник (замінюючий перевізник, субпідрядник) -- особа, яка безпосередньо здійснює повне або часткове перевезення.

По відношенню до посередника -- агента -- перевізник виступає у якості принципала, тобто особи, яка уповноважує іншу особу бути представником її інтересів, а стосовно фрахтівника -- власника транспортних засобів -- у якості фрахтувальника -- особи, яка користується цими засобами на певних умовах.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про транспорт», ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл -- здійснюються тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії) [5].

З метою підвищення рівня виконання міжнародних перевезень вантажів і пасажирів Кабінет Міністрів України Постановою від 11 липня 1994 р. № 475 затвердив Положення про національного автомобільного перевізника, а Постановою від 15 листопада 1996р. № 1397 -- Положення про національного повітряного перевізника.

Статус національного автомобільного перевізника надається підприємництву автомобільного транспорту Кабінетом Міністрів за поданням Мінтрансу. Цей статус надається підприємству за умов:

підприємство є юридичною особою, а основним видом його господарської діяльності є автомобільні перевезення;

не менш як 50 відсотків рухомого складу підприємства складають автомобілі, що відповідають міжнародним технічним вимогам;

підприємство здатне забезпечити управління транспортними засобами на міжнародних автомагістралях висококваліфікованими водіями, а прибутки такого підприємства від перевезень у міжнародному сполученні повинні бути не менше 70 відсотків за останні два роки.

Національний автомобільний перевізник, відповідно до Положення, зобов'язаний забезпечувати першочергове виконання державного замовлення, державного контракту і окремих урядових завдань на автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.

Аналогічними є вимоги і до претендентів на надання статусу національного повітряного перевізника, але водночас є й свої особливості. Зокрема, 50 відсотків майна юридичної особи повинні перебувати у державній власності, її діяльність має повністю відповідати вимогам Повітряного кодексу України і відсутні тяжкі порушення щодо виконання польотів протягом останніх трьох років. Повітряні судна юридичної особи, які експлуатуються на повітряних трасах, повинні відповідати міжнародним технічним вимогам. Окрім цього, претенденту необхідно мати власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію.

Надання статусу національного повітряного перевізника здійснюється на конкурсних засадах. Національний повітряний перевізник зобов'язаний забезпечувати першочергове виконання обов'язків, що випливають із міжнародних договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів України на повітряні перевезення.

1.3 Власники транспортних засобів. Вони займають особливе місце у суб'єктному складі правовідносин на транспорті. Власником транспортних засобів може бути держава -- тоді цей суб'єкт певною мірою збігається з відповідним органом державного управління. Він може збігатися з перевізником, коли транспортний засіб знаходиться у його власності. Якщо власник і перевізник різні особи, то вони можуть знаходитися у відносинах оренди, лізингу, фрахтування.

1.4 Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) -- фізична чи юридична особа, яка передає вантаж у відання інших осіб чи компаній (агенту-експедитору чи експедитору, перевізнику чи оператору перевезення) для його доставки одержувачу.

1.5 Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) -- зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

1.6 Пасажир -- особа, яка перевозиться на транспортному засобі за договором перевезення. На морському транспорті до пасажирів можуть бути віднесені особи, які супроводжують автомашини або живих тварин за договором перевезення вантажів і за згодою перевізника.

2.Суб'єкти-посередники основних суб'єктів транспортних правовідносин:

2.1 Фрахтівник -- особа, що уклала договір фрахтування судна (чартер), за яким зобов'язується перевезти доручений їй відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі -- одержувачу (ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України від 23 травня 1995 року) [4].

2.2 Експедитор (агент-експедитор, експедитор з перевезення вантажів) -- посередник, який організовує перевезення вантажів і/або надання супутніх послуг за дорученням вантажовідправника.

3. Суб'єкти, які забезпечують правовий режим на транспорті. Серед них можна також виділити суб'єктів приватноправових відносин, якими є:

3.1 Страховики -- юридичні особи, предметом безпосередньої діяльності яких є страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням (стаття 2 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року).

До суб'єктів публічно-правових відносин належать певні правоохоронні органи, які діють на транспорті. Серед них необхідно виділити:

3.2 Митні органи.

3.3 Податкові органи.

3.4 Органи Міністерства внутрішніх справ.

Об'єктами транспортних правовідносин є транспортні послуги по переміщенню вантажів, пасажирів, багажу, пошти у просторі.

До об'єктного складу правовідносин на транспорті належать об'єкти транспортування:

1.1 Вантаж -- будь-які товари і предмети, які перевозяться на транспортному засобі. До багажу не відносяться пошта, бортові припаси, запасні частини і знаряддя, особисті речі екіпажу і багаж. Багаж, як правило, перевозиться у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Особливо виділяється небезпечний вантаж -- речовини, матеріали, вироби, відходи, які за наявності певних факторів внаслідок притаманних їм властивостей можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування або отруєння людей.

1.2 Багаж. Відповідно до ст. 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року від 13 грудня 1974 року багаж означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком: а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів; b) живих тварин.

1.3 Вантажобагаж -- це поняття, яке використовується у залізничному законодавстві і означає вантаж, що перевозиться в пасажирських і поштово-багажних поїздах (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

1.4 Пошта як об'єкт транспортування -- це сукупність поштових відправлень та закритих поштових речей.

1.5 Пасажири є особливим об'єктом транспортування, які водночас належать і до суб'єктного складу правовідносин на транспорті.

2. Транспортні засоби:

2.1 Залізничні транспортні засоби -- це залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, монорейковий транспорт) і контейнери (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

2.2. Повітряні судна -- літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок їх взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати в тривимірному просторі (див. ст. 15 Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 року). До повітряних суден належать: літаки, аеростати, вертольоти, надлегкі повітряні судна (моторні), планери.

2.3 Морські та річкові судна. Найбільш загальним визначенням поняття «судно» є його розуміння як «плавуча інженерна споруда, що використовується або може бути використана як засіб для перевезення вантажів і пасажирів та виконання інших робіт на воді». Найближче за змістом до визначення транспортних засобів водного транспорту поняття «торговельне судно», яке «...означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі…» Проте торговельне судно може використовуватися для виконання робіт, які явно не належать до транспортування: «… 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей» (Ст. 15 Кодексу торговельного мореплавства України, 23 травня 1995 року) [4]. Для морських торговельних перевезень в основному використовуються такі типи суден: пасажирські судна, судна, призначені для круїзів, суховантажні судна (суховантажі), танкери, контейнеровози тощо.

2.4 Рухомий склад автомобільного транспорту, до якого належать: вантажні автомобілі і автомобільні причепи різної вантажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, автомобілі і автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спеціалізованими кузовами), автомобілі підвищеної прохідності, автомобілі-тягачі з напівпричепами, автобуси різних типів і легкові автомобілі, включаючи таксомотори.

2.5 Трубопроводи, які поділяються на магістральні і промислові трубопроводи (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15 червня 1996 р.).

3. Шляхи сполучення:

Залізничні шляхи сполучення -- залізничні мережі, лінії, колії, перехрещення, мости та їх обладнання, залізничні станції, платформи тощо).

3.2 Повітряні шляхи сполучення -- повітряні траси і місцеві повітряні лінії, повітряні коридори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, аеродроми, лінійні та зовнішні станції технічного обслуговування, аеронавігаційна система (системи зв'язку, навігації, спостереження/організації повітряного руху (системи CNS/ATM) у цивільній авіації) та інші комунікації, що забезпечують життєдіяльність та безпеку польотів.

3.3 Водні шляхи сполучення -- траси, переправи, канали, глибоководні судноплавні шляхи, фарватери та їх навігаційне обладнання, порти, пристані, причали, бази-стоянки тощо.

3.4 Автомобільні шляхи сполучення -- траси, магістралі, дороги, зупинки, стоянки, станції, служби міжнародних автомобільних перевезень, пункти автомобільного сервісу, автопорти (автотермінали).

3.5 Особливе місце займають трубопроводи, які є водночас транспортними засобами і шляхами сполучення.

Юридичний зміст правовідносин -- це зафіксовані у правових нормах суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують правовідносини на транспорті, є:

юридичні акти -- це перш за все договори про надання транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт»); акти управління; певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

За своєю природою акти управління принципово не відрізняються від адміністративних актів, що мають місце в інших галузях господарства і тому докладно не розглядаються у даному посібнику. Аналізу деліктів на транспорті спеціально присвячена тема № 4. Тому зосередимо основну увагу на аналізі юридичного змісту саме цивільно-правових договірних відносин на транспорті [12].

До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:

1.1 Договори перевезення -- це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність.

Основними видами договору перевезення є:

--Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

--Договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу -- також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу -- також за його провезення (ст. 910 Цивільного кодексу України).

--Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 Цивільного кодексу України).

До допоміжних договорів перевезення можна віднести наступні:

--Договір надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільного кодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні правовідносини. Так, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачі транспортних засобів.

--Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст. 918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам, встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжні транспортні зобов'язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під'їзних шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

--Договірні правовідносини, що виникають між різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдиним транспортним документом (ст. 913 Цивільного кодексу України).

--Довгострокові договори, за якими перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -- передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст. 914 Цивільного кодексу України).

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничному транспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18 Статуту залізниць України).

--Договір перевезення транспортом загального користування, який є публічним договором і тому перевезення за цим договором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст. 915 Цивільного кодексу України).

--Державний контракт, державне замовлення. Якщо за допомогою державного замовлення держава на договірній (контрактній) основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності, то державний контракт -- це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -- виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст.13 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про транспорт»).

1.2 Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

1.3 Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать:

--Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найом з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України).

--Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

1.4 Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування. За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право розглядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:

--Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, який має публічний характер. У зв'язку з цим виділяються два види договорів, за якими, по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, -- надає фізичним особам для використання автоматичні камери зберігання. Останній договір містить у собі елементи договорів оренди і охорони (ст. 972 Цивільного кодексу України).

--Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом є пасажир (ст. 974 Цивільного кодексу України).

--Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Цивільного кодексу України).

1.5 Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування на транспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»). Видами обов'язкового страхування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності морського судновласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування»). Таким чином, договірні зобов'язання на транспорті мають багатогранний характер.

3. Види транспортних правовідносин

транспортний перевізник пасажир правовідносини

Транспортні правовідносини можна поділити за змістом на матеріальні і процесуальні, за формою - на короткі, термінові й довготермінові; за простором - на місцеві, регіональні та загальнодержавні; за правовою природою - на правомірні та протиправні [13].

Вертикальні транспортні правовідносини - це відносини субординаційного характеру. Вони виражають юридичну залежність однієї сторони від другої. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади як, наприклад, відносини між Міністерством транспорту України і Державною адміністрацією залізничного транспорту (Укрзалізниця). Вони, як правило, виникають з приводу організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень. Звичайно, вирішення цих питань не може здійснюватися без державного впливу в галузі транспорту. Стаття 3 Закону України "Про транспорт* закріплює головну мету і завдання державного управління в галузі транспорту:

- своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;

- безпечне функціонування транспорту;

- обмеження монополізму і розвиток конкуренції;

- координація роботи різних видів транспорту;

- ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

- охорона дозвілля від шкідливого впливу транспорту тощо. Тобто складається відповідна управлінська вертикаль, яка найбільш традиційна у транспортних відносинах, де всі структури майже наліввоєнізовані (спеціальні ранги, звання, знаки розрізнення, уніформа; чітка субординаційна побудова органів управління і т. ін.).

Горизонтальними транспортними правовідносинами визнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридичне рівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні один одного. Саме такі відносини при певному виключенні, виникають:

- з договору про перевезення вантажів;

- договору про буксирування;

- договору про експлуатацію під'їзних колій, подачу та збирання вагонів;

- договору про перевезення пасажирів і багажу;

- договору про експедицію тощо.

Вони характеризуються:

- наявністю однакового правового рівня сторін;

- відсутністю будь-якої форми співпідпорядкованості;

- відсутністю юридично-аладного волевиявлення одної сторони відносно другої [13].

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що транспортні правовідносини є одними із різновидів господарських правовідносин. Їх можна визначити як врегульовані нормами права відносини, в яких однією із сторін є транспортна організація і які виникають з метою використання засобів перевезення і шляхів сполучення і виражають основну діяльність транспорту по переміщенню, матеріальних цінностей чи людей або діяльність, що безпосередньо забезпечує її здійснення. Виникають ці правовідносини перш за все з договорів про надання транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8 Закону України «Про залізничний транспорт»); акти управління; певні правопорушення в сфері транспортної діяльності. Транспортні правовідносини є багатогранними за своїм змістом і формами, умовами функціонування і розвитку та іншими ознаками, їх можна класифікувати за інститутами й нормами транспортного права, за суб'єктами і об'єктами транспортних правовідносин, за повноваженнями, за простором і часом, за організаційними і правовими формами тощо. Головну і найбільш важливу частину, на ташу думку, транспортних правовідносин складає діяльність відповідних органів з організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень та діяльності по наданню транспортних послуг і забезпечення потреб населення і виробництва в перевезеннях. В сучасних умовах проведення в Україні правової реформи, бурхливого розвитку транспорту, його рухомого складу, розширенням переліку транспортних послуг важливого значення набуває проблема подальшого розвитку та вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, їх місця у правовій системі держави, від чого значною мірою залежить розвиток ринкових відносин.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Повітряний Кодекс України // Голос України вiд 18.06.2011 - № 110.

4. Кодекс торгового мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995, №№ 47, 48, 49, 50, 51, 52. - Ст. 349.

5. Закон України «Про транспорт» // Відомості Верховної Ради України. - 1994, N 51. - Ст. 446.

6. Закон України «Про залізничний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 40. - Ст. 183.

7. Закон України «Про автомобільний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 22. - Ст.105.

8. Закон України «Про трубопровідний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 29. - Ст. 139.

9. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т. - Т. 1. Основные вопросы теории социалистического права. - Свердловск: Изд. Свердл. юрид. ин-та, 1972. - 369 с

10. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. -- 3.вид., перероб. і доп. -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 653с.

11. Транспортне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юр. спец. вищ. навч. закл. К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - С.9-17,68-116, 210-342, 416-519.

12. Транспортне право Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 244 с.

13. Дмитренко Ю.П. Транспортне право (законодавство) // [Електронний ресурс] Режим доступу : http://dmitrienko2.narod.ru/

14. Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В. ТРАНСПОРТНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Навчальний посібник, - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 c

Размещено на Allbest.ru