Нормативна база та юридичні проблеми при веденні електронної комерції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему

Нормативна база та юридичні проблеми при веденні електронної комерції



Зміст

Вступ

1. Суть і перспективи електронної комерції

2. Законодавство про захист прав суб'єктів електронної комерції у правовому просторі України

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Поява глобальних мереж зв'язку, і в першу чергу - Інтернет, привела до справжньої революції в області організації і ведення комерційної діяльності. Перетворення торкнулися як зовнішніх відносин між компаніями і їх партнерами або клієнтами, так і внутрішньої структури самих компаній. З'явилися не тільки нові напрями ведення бізнесу, але і принципово змінилися ті, що вже існують.

Останніми роками ці тенденції стають все більш явними. Згідно дослідженню фахівців компанії Intel (www.intel.com), у 2009 року число користувачів Інтернет досягнуло мільярда.

Проте в Україні інтернет знаходитися в зачатковому стані, і могло б показатися, що інтернет торгівля у нас не розвинена. І це дійсно так. Інтернет портали можна перерахувати по пальцях. Представництва крупних компаній в мережі виконують тільки іміджеву функцію.

Інтернет - це технологія майбутнього. І необхідно знати, як ефективно використовувати цю технологію.

Успіх електронної комерції багато в чому залежить від того, як поставлена система доставки і розрахунків. Оплата товарів і послуг, запропонованих в Інтернеті, через традиційні банківські установи, що приймають оплату від громадян готівкою, може проходити із затримками. Зміцнення інфраструктури електронної комерції повинне супроводжуватися наведенням ладу в роботі структур, здійснюючу доставку і оплату. Форми оплати в Інтернет- торгівлі можуть бути самими різними: готівкою, післяплатою при отриманні товару поштою, банківським переказом, поштовим переказом, пластиковою картою, електронними грошима (в цьому випадку магазин і покупець повинні бути зареєстровані в одній з існуючих систем цифрових платежів).



1. Суть і перспективи електронної комерції

Поняття електронної комерції вперше з'явившись на сторінках вітчизняної преси ще років п'ять тому, досі не змінило свого статусу абстракції на статус виробничої необхідності. Численні пропозиції рішень для електронної комерції з боку виробників «заліза» (IBM, Cisco, Sun, Intel тощо), а також присутні на ринку численні програмні продукти для неї, досить дорогі. Підприємці не поспішають вкладати гроші в інтернет-проекти з невизначеною окупністю. Тим більше що організація бізнесу з ефективним опертям на інтернет-технології вимагає часто не лише його корінної реорганізації, а й наявності низки додаткових умов, найчастіше відсутніх в Україні.

Під електронною комерцію розуміються будь-які форми ділових угод, при яких взаємодія сторін здійснюється електронним способом замість фізичного обміну чи безпосереднього фізичного контакту і в результаті якого право власності чи право користування товаром або послугою передається від однієї особи іншій [21, с. 61]. Іншими словами, електронна комерція - це продаж товарів, при якому як мінімум організація попиту на товар здійснюється через Інтернет. При цьому спосіб оплати не має значення: розрахунки за покупку можуть здійснюватися навіть готівкою.

Інтернет - комерція, торгівля в Інтернеті - це комерційна діяльність в Інтернеті, коли процесс купівлі/продажу товарів або послуг (весь цикл комерційної/фінансової транзакції або її частина) здійснюється із застосуванням Інтернет-технологій. Процеси, які с становлять цикл електронної комерції [1]: доступ до інформації, оформлення замовлення, оплата, виконання замовлення, післяпродажне обслуговування і підтримка. Типи електронної комерції: торгівля інформацією (контент-комерція), надання послуг, торгівля товарами (товарообіг).

Е-комерція має безліч форм, у ній все частіше використовуються складні, інтегровані віртуальні торгові майданчики, що складаються з безлічі різних покупців і продавців. Один із прикладів - eSteel, “горизонтальний” ринковий центр, який зв'язує виробників і постачальників з покупцями в усьому світі й надає можливості здійснення он-лайнових покупок і оплати в режимі реального часу. Інший приклад - Covisint, “вертикальний” он-лайновий ринковий центр. Він дозволяє виробникам автомобілів здобувати всі необхідні для зборки машини деталі в одному місці.

Електронна комерція є, операції, проведені за допомогою мережі Інтернет, в ході яких здійснюються покупки і продажі товарів і послуг.

Електронна комерція - оптова, роздрібна торгівля, що характеризується замовленням, покупкою, продажем товарів з використанням інформаційних систем і мереж.

Часто відбувається плутанина двох базових понять: е- комерції та е- бізнесу.

Згідно визначенню фахівців компанії IBM, електронний бізнес (е-бізнес) - перетворення основних бізнес-процесів при допомозі Інтернет технологій.

Таким чином, е-бізнесом ми називаємо будь-яку ділову активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків з метою створення прибули.

Внутрішня організація компанії на базі єдиної інформаційної мережі (интранет), що підвищує ефективність взаємодії співробітників і що оптимізує процеси планування і управління; зовнішня взаємодія (экстранет) з партнерами, постачальниками і клієнтами - все це складові частини е-бізнесу.

Електронна комерція є найважливішим складовим елементом е- бізнесу. Під електронною комерцією (е--комерція) маються на увазі будь-які форми ділової операції, яка проводиться за допомогою інформаційних мереж.

Виникнення і швидке розповсюдження в світі електронного бізнесу обумовлене поряд об'єктивно необхідних для цього умов і передумов. Перш за все, це високий рівень комп'ютеризації суспільства. Персональні комп'ютери, широкі, що отримали, розповсюдження у виробництві і побуті, стали матеріальною основою переходу більшої частини населення промислово розвинених країн до практичного оволодіння знанням і навиками користування сучасними інформаційними технологіями. Крім того, для швидкого розповсюдження електронного бізнесу необхідно, щоб інформаційний і технологічний потенціал Інтернет перевищив деякий критичний рівень, що відкриває доступ до нього не тільки порівняно обмеженого круга елітарних користувачів, але і широких мас населення. Ще однією передумовою електронізації бізнесу є досягнення певного рівня інтеграції (інформаційною і технологічною) внутрішньо корпоративних інформаційних систем і Інтернет. До середини 90-х років умови, необхідні для широкого розповсюдження найрізноманітніших форм електронного бізнесу, були досягнуті в багатьох країнах. [28, с. 61]

Сфери поширення електронної комерції такі:

- маркетинг, продаж і сприяння продажу;

- передпродаж, попередні домовленості, поставки;

- фінансування та страхування;

- комерційні операції: замовлення, отримання, оплата;

- обслуговування та підтримка продукту;

- спільна розробка продукту;

- розподілене спільне виробництво;

- використання загальних і приватних послуг;

- адміністрування бізнесу (концесії, дозвіл, податки, митниця тощо);

- транспорт, техніка перевезень і постачання;

- автоматична торгівля електронними товарами;

- бухгалтерський облік.

Робота на нижніх рівнях електронної комерції пов'язана з представництвом компанії в мережі, рекламою, а також до- і післяпродажною підтримкою.

Можливості і переваги електронної комерції:

1. Глобальна присутність / глобальний вибір.

2. Підвищення конкурентоспроможності / якість послуг.

3. Задоволення потреб замовника / персоналізація товарів і послуг.

4. Скорочення шляху товару до замовника / швидка реакція на попит.

5. Економія витрат / зниження цін.

6. Нові можливості ведення бізнесу / нові продукти і послуги.

2. Законодавство про захист прав суб'єктів електронної комерції у правовому просторі України

В основі успіху будь-якої комерційної діяльності лежить довіра споживачів та захист прав її учасників. Стрімкий злет електронної комерції за останні кілька років загострив реалізацію цього принципу, зокрема, виявивши недовіру користувачів до перенесення бізнесу у сферу Internet.

Основною умовою користувачі вважають безпеку проведення платіжних трансакцій і конфіденційність їх персональної інформації. На захист інтересів користувачів спрямовані законодавчі акти, технологічні й організаційні заходи, процедури страхування і контролю. Не менш важливим користувачі вважають гарантування послідовності та цілісності трансакцій та правомочність їх проведення всіма сторонами [189].

Незмінними залишаються вимоги споживачів до рівня клієнтського обслуговування. Споживачі очікують від віртуальних підприємств (підприємців, які функціонують в е-середовищі) достатньої до себе уваги й адекватного її прояву, а також своєчасної реакції на клієнтські запити.

На думку експертів, розвиток електронного бізнесу багато в чому визначається прогресом у галузі інформаційної безпеки, під якою розуміється стан стійкості інформації до випадкових чи навмисних впливів, що виключає неприпустимий ризик її знищення, спотворення і розкриття, які призводять до матеріальних збитків власника чи користувача інформації [184].

Для одержання доступу до інформації користувач повинен пройти процедури аутентифікації (встановлення особистості) і авторизації (визначення прав доступу). Крім того, сам сервер також повинен бути аутентифікований користувачем.

Основні завдання при досягненні безпеки інформації полягають у забезпеченні її доступності, конфіденційності, цілісності і юридичній значимості. Кожна загроза повинна розглядатися щодо того, якою мірою вона може стосуватися цих чотирьох властивостей або якості безпечної інформації[201; 224; 225].

Конфіденційність означає, що інформація обмеженого доступу повинна бути доступна тільки тому, кому вона призначена.

Під цілісністю інформації розуміється її властивість існування в неспотвореному вигляді.

Доступність інформації визначається здатністю системи забезпечувати своєчасний безперешкодний доступ до інформації суб'єктів, які мають на це належні повноваження.

Юридична значимість правовідносин щодо інформації набуває дедалі більшої важливості у результаті створення нормативно-правової бази.

Безпека будь-якої системи електронного бізнесу полягає в охороні та захисті від різного роду втручань у її дані. Усі ці втручання умовно можна поділити на кілька категорій:

розкрадання даних (наприклад, розкрадання номерів кредитних карток із бази даних);

несанкціоноване втручання (наприклад, перевантаження даними сайту, не призначеного для такого великого обсягу інформації);

перекручування даних (наприклад, зміна сум у файлах платежів і рахунків-фактур чи створення неіснуючих сертифікатів);

руйнування даних;

відмова від виконаних дій (наприклад, від факту оформлення замовлення чи одержання товару);

ненавмисне неправильне застосування засобів сайту користувачем;

несанкціонований доступ до інформації (несанкціоноване копіювання, відновлення або інше застосування даних, проведення несанкціонованих трансакцій, несанкціонований перегляд чи передача даних).

При цьому необхідно враховувати, що в забезпеченні безпеки електронної комерції існує ряд об'єктивних проблем - прискорений розвиток технологій стосовно вдосконалювання законодавчої бази, складність виявлення зловмисників на місці злочину, можливість безслідного знищення доказів і слідів злочинів тощо.

Все це обумовлює необхідність ретельного розроблення компаніями політики захисту свого електронного бізнесу [260].

Підтримка безпеки електронного бізнесу ускладнюється наявністю безлічі готових і зроблених на замовлення комп'ютерних програмних додатків від різних постачальників і значної кількості зовнішніх послуг, які надаються провайдерами і бізнес-партнерами. Значна частина цих компонентів і послуг, як правило, непрозорі для фахівців компаній-замовників, крім того, багато з них часто модифікуються й удосконалюються їхніми творцями. Усе це ускладнює їх ретельну перевірку щодо наявності потенційних дефектів захисту [263].

Для технічного е-захисту від зовнішнього вторгнення сьогодні існує безліч систем, які є різного роду фільтрами, що допомагають виявити спроби несанкціонованого втручання на ранніх етапах і по можливості не допустити зловмисників у систему через зовнішні мережі. Зокрема, до таких технічних та технологічних засобів належать:

маршрутизатори - пристрої керування трафіком мережі, розташовані між мережами другого порядку і керують вхідним та вихідним трафіком приєднаних до нього сегментів мережі;

брандмауери - засоби ізоляції автономних мереж від мереж загального користування, що застосовують комп'ютерне програмне забезпечення, яке відслідковує і припиняє зовнішні атаки на сайт за допомогою певного контролю типів запитів;

шлюзи додатків - засоби, за допомогою яких адміністратор мережі реалізує політику захисту, якою керуються маршрутизатори, що здійснюють пакетну фільтрацію;

системи відстеження вторгнень - системи, які виявляють навмисні атаки і ненавмисне неправильне застосування системних ресурсів користувачами;

засоби оцінки захищеності (спеціальні сканери та інше)- комп'ютерні програми, які регулярно сканують мережу на наявність проблем і тестують ефективність реалізованої політики безпеки.

Обсяг потенційних продажів у галузі електронної комерції обмежується досягненням необхідного рівня безпеки інформації, який підтримують спільно покупці, продавці і фінансові інститути [272].

Зокрема, захист операцій, що здійснюються у сфері електронної комерції, має відповідати таким спеціальним вимогам:

таємність даних оплати і конфіденційність інформації замовлення, переданої разом з даними про оплату;

збереження цілісності даних платежів, що забезпечується за допомогою цифрового підпису;

спеціальна криптографія з відкритим ключем для проведення аутентифікації;

аутентифікація власника за кредитною карткою із застосуванням цифрового підпису і сертифікатів власника картки;

аутентифікація продавця і його можливості приймати платежі за пластиковими картками із застосуванням цифрового підпису і сертифікатів продавця;

аутентифікація банку продавця як діючої організації, яка може приймати платежі за пластиковими картками через зв'язок із процесинговою картковою системою. Аутентифікація здійснюється із застосуванням цифрового підпису і сертифікатів банку продавця;

готовність оплати трансакцій у результаті аутентифікації сертифіката з відкритим ключем для всіх сторін;

безпека передачі даних за допомогою переважного застосування криптографії.

Internet є незамінним за швидкістю і дешевиною каналом розповсюдження інформації. Будь-яка комбінація бітів - малюнок, відеофільм, музичний кліп, програмне забезпечення чи літературний твір може відтворюватися будь-яку кількість разів, що ставить особливо гостро питання про захист інтелектуальної власності у віртуальному просторі [203].

Наступна проблема, яка зустрічається в Internet, це подібність товарних знаків, фірмових найменувань і доменних імен. Суть її полягає в тому, що товарних знаків зі схожим написанням може бути кілька, тому що вони можуть бути зареєстровані за різними класами міжнародної класифікації товарів і послуг, а доменне ім'я в конкретній географічній зоні може бути тільки одне. Таким чином, частою є ситуація, коли на одне доменне ім'я претендують кілька організацій зі схожими товарними знаками і/або фірмовими найменуваннями. Відомі й випадки, коли недобросовісні особи реєструють на себе доменні імена, що відповідають відомим товарним знакам, і тим чи іншим способом намагаються отримати з цього зиск [232].

Традиційно існують два інструменти юридичної охорони інтелектуальної власності - патентування та авторське право. Однак у віртуальному світі виникають специфічні проблеми захисту інтелектуальних прав, наприклад:

перехід з легальної Web-сторінки на нелегальну за допомогою гіперпосилання;

порушення користувачем мережі чужих віртуальних приватних володінь;

залежність репутації фірми від чужої власності.

З появою нової моделі ведення бізнесу, якою є електронна комерція, виникають певні вимоги до існуючого бізнес-оточення. Ці вимоги стосуються створення законодавчої бази ведення електронної комерції, у тому числі заснованої на міждержавній взаємодії, безпеці електронної комерції тощо.

Формування публічно-правової бази для ведення електронного бізнесу на транснаціональному рівні почалося з розроблення модельних законів про електронну комерцію. Один із яких було розроблено у 1996 році комісією ООН з міжнародної торгівлі. Цей модельний закон покликаний був служити зразком для формування відповідних законів різних країн і встановити їх однаковість і сумісність у міжнародних відносинах.

Основною вимогою формування законодавства з електронної комерції є юридичне визначення дійсності документів: документ повинен бути відповідної технології, “написаний”, “підписаний” і “мати походження”. Це означає, що електронний документ повинен мати таку ж силу, як і його паперовий аналог. “Інформація не може обходити законність і не піддаватися правовим нормам тільки тому, що вона існує у вигляді електронних повідомлень” [204].

Правові вимоги до інформації можуть деталізуватися таким чином:

інформація повинна бути записана, має силу в тому випадку, якщо вона доступна при кожному звертанні до неї;

інформація повинна бути підписана, має силу в тому випадку, якщо ідентичність цього підпису може бути перевірена відповідними методами;

інформація повинна вказувати на своє походження, має силу в тому випадку, якщо її повноважність і цілісність можуть бути перевірені.

Інформація, яка відповідає перерахованим вище вимогам, може бути використана в судових процесах і має законність документа, скріпленого підписом і печаткою [207].

Як свідчать дослідження, розвиток правового регулювання електронного бізнесу окремими країнами може відбуватися двома шляхами:

перший - означає жорстку публічно-правову регламентованість більшості процесів;

другий - приватно-правове саморегулювання електронної взаємодії самими учасниками.

Так, сфера державної компетенції в США жорстко визначає захист прав неповнолітніх при здійсненні Internet-купівель, захист власників авторських прав, надання податкових пільг та звільнень. При цьому держава концентрується на розв'язанні найважливіших питань конституційного й адміністративного права, залишаючи організаційні і менш значні питання на розгляд професійних асоціацій.

У нашій країні відповідно до Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, суб'єкти господарювання можуть укладати договори по електронній пошті за згодою між собою. Крім того, вони самостійно визначають порядок збереження електронних документів та їх захист[10].

При цьому закон забороняє застосовувати електронні документи при оформленні прав на спадщину та у випадках, при яких документ може бути створений тільки в одному примірнику.

Зауважимо, що з технічної точки зору електронний цифровий підпис - це набір байтів, який є результатом роботи програми генерації цифрового коду. Будучи аналогом фізичного (власноручного) підпису, електронний цифровий підпис має дві основні властивості:

він відтворюється тільки однією особою, а його дійсність може бути перевірена багатьма;

він нерозривно пов'язаний з конкретним документом, тобто жорстко поєднує в одне ціле зміст документа і секретний ключ, що підписує й унеможливлює зміну документа без порушення його дійсності[11].

У цьому контексті електронний цифровий підпис забезпечує більший захист, ніж власноручний підпис. Справа в тому, що власноручний підпис забезпечує тільки ідентифікацію документа, тобто підтвердження його відношення до особи, що поставила підпис, але не аутентифікує документ, тобто не гарантує його цілісність та незмінність.

Технологія цифрового підпису дозволяє, таким чином, захистити інформацію від несанкціонованого прочитання і підробки незалежно від ступеня захисту каналу зв'язку.

Існує три різних за ступенем деталізації підходи до вимог, запропонованих до електронного підпису:

перший, найбільш загальний, заснований на визнанні відносно електронного підпису тих же вимог, що для звичайного підпису, включаючи унікальність, можливість верифікації підпису і підконтрольність особі, яка його застосовує;

другий підхід, передбачає, що підпис повинен бути пов'язаний з переданими даними таким чином, що коли вони змінюються, то підпис стає недійсним;

третій підхід висуває найбільш деталізовані вимоги до електронного підпису, зокрема, передбачає застосування в електронному підписі криптографічної технології відкритого ключа.

Названа технологія припускає, що кожен користувач спеціального програмного забезпечення має можливість виготовити пару індивідуальних ключів: секретного (для формування цифрового аналога підпису під документом) і парного з ним відкритого (для перевірки дійсності цифрових підписів, обчислених за допомогою даного секретного ключа). Секретний ключ електронного цифрового підпису може зберігатися у вигляді файла на диску, спеціальних пристроях тощо [132].

Вирішення питання про проходження певного циклу відносно електронного цифрового підпису покладено на державу. Так, американський уряд вважає законними всі цифрові підписи, визнані обома контрагентами за угодою. Зокрема, файл із текстом закону “Про електронні підписи в глобальній і національній торгівлі” був підписаний Bill Clinton фотографічною копією його власного підпису, який він вивів на комп'ютерному графічному планшеті.

Європейські уряди більш жорстко підходять до питання про те, яким повинен бути електронний цифровий підпис. Директива Європарламенту рекомендує застосовувати другий за ступенем деталізації підхід, на ньому засновані відповідні закони, наприклад, у Німеччині та Великобританії [240].

Українська практика електронного документообігу заснована на застосуванні третього підходу. Закон України “Про електронний цифровий підпис”[11]у статті 3 надав право фізичним і юридичним особам застосовувати цифровий підпис для підтвердження матеріалів і документів, поданих в електронній формі. Електронний цифровий підписслугуєпідтвердженням вірогідності переданої за допомогою електронних обчислювальних машин документації, а також свідченням того, що він складений і належним чином підписаний уповноваженою особою.

Закон у статтях 8, 11 та 12 припускає створення центру сертифікації ключів для цифрового підпису, центрального засвідчувального органу з цифрових підписів, а також контролюючого органу із застосування цифрових підписів.

Необхідно вдаватися до певних правових підходів і засобів, щоб оперативно й ефективно відповісти на появу нових можливостей у бізнесі. Передусім, це особлива законодавча регламентація електронної комерції, яка поєднувала б застосування традиційних, базових юридичних норм і правил (таких, як положення Цивільного або Цивільно-процесуального кодексу) і створення нових правових інститутів і процедур. Серед найважливіших юридичних питань, які потребують законодавчого вирішення, слід назвати:

вимоги до форми укладення електронних угод;

встановлення тарифів у мережі Internet;

захист інформації із застосування електронних підписів;

охорона прав споживачів у мережі, інтелектуальної власності тощо.

Глобальний бізнес-діалог в Internetповинен бути спрямований на створення уніфікованих правил або “кодексів поведінки” всіх учасників електронної комерції. Тому країни, де правова система ґрунтується на судовому прецеденті (рішенні суду), - мають більше можливостей для саморегулювання електронної комерції порівняно з країнами, в яких застосовуються винятково нормативні правові акти. У них електронна комерція часто не в змозі подолати правові перешкоди, які виникають під дією національних законів, зміна яких вимагає спеціальної процедури[153].

На практиці створюються і постійно модифікуються різні угоди про електронний обмін даними або про електронний документообіг, які певною мірою відповідають чинному законодавству. Загалом правовим нормам властива фрагментарність, що порушує електронну форму бізнесу. Такі норми є юридичними бар'єрами для електронної комерції та її інтеграції до глобального електронного ринку. Позбутися таких перешкод можна через встановлення оптимального співвідношення норм адміністративного і приватного права щодо електронної комерції, введення в дію ряду нових законів[164].

В Україні існує низка нормативних актів щодо відносин у сфері інформатизації, але тільки один документ присвячений безпосередньо Internet. Це Указ Президента від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернетта забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” [34], з останніми змінами та доповненнями, хоч і декларативного змісту, але при цьому визначає основні напрями правового регулювання Internetу нашій країні.

Міжвідомчою робочою групою з питань спрощення і модернізації процедур в управлінні, торгівлі та натранспорті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції за участю представників робочої групи Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України у листопаді 2000 року було розроблено проекти законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис”, які у 2003 році було прийнято Верховною Радою України. На їх думку, дані закони загалом відповідають подібним закордонним законодавчим актам, однак необхідно забезпечити їх зв'язок з іншим законодавством України.

Під час підготовки зазначених законів вивчалася законодавча база Німеччини та Австрії, було взято до уваги досвід законотворчої діяльності у цій сфері Російської Федерації та Республіки Білорусь[107; 108].

Електронний цифровий підпис є тим інструментом, що дає змогу створити правові основи для електронного документообігу, укладати угоди, створювати платіжні системи нового типу, електронні цінні папери тощо. Він застосовується для підтвердження цілісності, дійсності та авторства будь-яких електронних документів: текстових, графічних, окремих рядків або записів у базах даних тощо [156].

Під час укладення угод в електронній комерції електронний підпис виконує такі юридичні функції:

вказує, ким підписаний документ або повідомлення, і є складним для відтворення будь-якою іншою, не уповноваженою на те особою;

ідентифікує те, що підписано, і не допускає підробки або змін тексту угод;

виконує процедурну роль, тобто символізує волевиявлення певної сторони щодо угоди (схвалення, дозвіл тощо). В електронній комерції процедури створення і перевірки підпису є гарантією справжності та дійсності договірних зобов'язань, а також захистом від їх односторонньої зміни або порушення.

Закон України “Про електронний цифровий підпис”[11]враховує рекомендації Європейського Союзу і зокрема Директиву Європейського Парламенту та Ради Міністрів Європейського Союзу 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року “Про політику ЄС щодо електронних підписів”[157; 183].

Розповсюдження забороненої інформації через е-мережу призвело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в Internet, а в Німеччині діє Закон “Про відповідальність провайдера”.

Розвиток іноземного законодавства в цій галузі відбувається через гармонізацію і формування загальних принципів, які дають змогу створити на міжнародному рівні універсальну правову інфраструктуру електронного підпису.

Світ Internetвисуває високі вимоги до держави і права щодо захисту інтересів учасників електронного комерційного обігу. Дієздатність демократичних держав у світі електронних мереж обмежена правомкожного бажаючого приєднатися до загальнодоступних глобальних процесів. Цілеспрямоване втручання будь-якої держави у функціонування Internet, яка децентралізована за своєю сутністю, не дає бажаного результату. У цій сфері жодна держава не має ні монополії, ні влади, ні можливості застосувати примусові засоби. Захист індивідуальних і суспільних інтересів тільки шляхом дозвільних або заборонних заходів не спрацьовує у нематеріальному світі мереж[228].

Під час розроблення юридичних норм, які обґрунтовують використання електронного підпису, стратегія будь-якої держави повинна бути замінена новим підходом. А саме:

якщо демократична держава не має змоги на достатньому рівні захистити учасників ринку в новому соціальному просторі мереж, то вона повинна надати їм право на самозахист;

сучасні інформаційні технології дають змогу створити систему самозахисту, яка передбачає юридично рівноправну різнобічну систему безпеки кожного учасника електронного ринку. Юридичні норми не повинні суперечити технічним засобам самозахисту. Право повинно тільки давати можливість користуватися технічними засобами самозахисту. Кожен учасник правоздатний, і сам вирішує, який з цих засобів він бажав би застосувати. Деякі технічні засоби можуть застосовуватися без будь-якої спеціальної регламентації. У такому разідержава мусить відмовитися від обмеженьу регулюванні;

усі інші засоби (наприклад, цифровий підпис) повинні спиратися на відповідну нормативну базу, яка допоможе юридичній або фізичній особі довести свої права;

система наведеного вище є спеціальним правовим механізмом. Законодавцям необхідно лишедоповнити систему самозахисту необхідними юридичними гарантіями з боку держави;

в обов'язкових державних гарантіях особливе місце повинно бути відведено забезпеченню недоторканності приватного життя та особистої інформації користувачів Internet.

Закон про цифровий підпис вирішує кілька юридичних завдань. Насамперед, принципове визнання електронного цифрового підпису як аналога власноручного підпису для широкого кола юридичних дій. Цивільний кодекс України не визнає електронних документів навіть як письмову угоду. Разом з тим існує велика кількість юридичних документів, про які не йдеться в Цивільному кодексі (наприклад, трудові контракти). Питання про можливість використання електронного цифрового підпису втаких випадках залишається відкритим. Для його вирішення Цивільного кодексу України недостатньо[249].

Цей закон також гармонізує і легалізує застосування електронного цифрового підпису як функціонального еквівалента власноручного підпису у випадках, коли це безпосередньо не заборонено законодавством. У законодавстві про електронний підпис деяких країн такі заборони стосуються заповіту, процесуальних документів тощо. Звичайно, необхідні певні зміни та доповнення до чинних законів.

Нині питання електронної комерції в Україні Національний банк України врегульовує своїми нормативними документами. Так, у своїх нормативних документах Національний банк України висвітлює питання з організації електронних крамниць, формування і виконання електронних замовлень, їх оплати за допомогою різних платіжних систем, у тому числі через банківські платіжні картки, систему клієнт-банк тощо[260, с. 83].

Не менш важливою умовою подальшого розвитку сфери електронної комерції в Україні є прийняття комплексного Закону “Про електронну торгівлю”, який повинен забезпечувати юридичне визнання угод, що укладаються шляхом електронних повідомлень, гарантії їх дійсності, захист інформації від несанкціонованого доступу, а також охорону прав суб'єктів у сфері електронної комерції.

Основними складовими належного захисту прав суб'єктів електронної комерції є - захист інформації та несанкціонований доступ до інформації. Юридична практика свідчить, що захист інформації це - сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи інформаційної системи та осіб, які користуються інформацією[188].

Несанкціонований доступ до інформації це - доступ до інформації, що здійснюється з порушенням встановлених у певній інформаційній системі правил[210].

Насамкінець підкреслимо, що законодавство повинно передбачати правила подання судових доказів у електронній формі з цифровим електронним підписом. Крім цього, повноцінне та юридично виважене законодавство про захист прав суб'єктів електронної комерції у правовому просторі України повинно бути кодифікованим.



Висновок

Поняття електронної комерції в національних правових системах не має одноманітного значення. Наприклад, в європейських країнах застосовується ряд обмежень. Через Інтернет не ухвалюють угоди, що вимагають нотаріального посвідчення, договори, що вимагають реєстрації в органах державної влади, договори в галузі сімейного і спадкового права. Проте, електронна комерція охоплює різноманітні відносини, здійснювані з використанням Інтернету. Сюди відносяться не тільки продаж через Інтернет, але і надання послуг (медичні, юридичні, інші професійні консультації, а також банківські, фінансові послуги).

Зарубіжне законодавство приділяє увагу укладенню договору через Інтернет. Місце і час укладення договору мають важливе значення для визначення національного законодавства, вибору суду при рішенні конфлікту.

Разом з тим Інтернет примушує країни визначитися у визнанні електронної форми договору, а також надати юридичне значення цифровому підпису.

Складніше вирішується питання про захист порушеного права, зокрема вибір національної юрисдикції. Не дивлячись на те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція з точки зору права не набула такого «світового» характеру і традиційно продовжує залишатися в рамках національних юрисдикції. Проте можливий складніший «національний» склад учасників процесу загострює проблему вибору. В більшості випадків спори вирішуються відповідно до міжнародного приватного права. В договорі визначається, право якої країни застосовується в даному випадку, і суд якої національної юрисдикції розглядатиме справу. Якщо сторони не обумовлюють це, то діє міжнародне приватне право. У договорах купівлі-продажу застосовується право місця проживання покупця. Такої позиції дотримується і право Європейського Союзу.

У числі найважливіших юридичних питань, що вимагають невідкладного рішення за участю світового співтовариства, варто назвати:

- порядок оподатковування угод в електронній формі;

- тарифи;

- вимоги до форми угод і відповідальність;

- регулювання криптографії;

- правила аутентифікації;

- захист інформації;

- охорону прав споживачів.

У сучасний період один з основних правових принципів електронної комерції полягає в наступному: сторони, які уклали угоду, не мають права ставити під сумнів законність і дійсність останньої тільки на тій підставі, що вона укладена електронним способом. Цей принцип, як правило, не закріплений у законі, а діє як звичай ділового обороту і винятково в межах спеціальної угоди між сторонами угоди про застосування електронних засобів. Домогтися гарантованого дотримання його не завжди можливо, що часто породжує значні юридичні проблеми.

З метою допомогти країнам перебороти названі правові перешкоди Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ) розробила зразковий звід правил - типовий закон «Про електронну комерцію» 1996 року. Закон представлений як модель, за допомогою якої країни можуть у національному законодавстві вирішити основні проблеми, пов'язані з юридичною значимістю записів у пам'яті ЕОМ, підпису, оригіналу і копій, зі збереженням електронних документів, а також з визнанням останніх як судових доказів.

У 2000 році Європейська Комісія виступила з ініціативою по скасуванню ряду законодавчих актів, що гальмують розвиток он-лайнової торгівлі, «надмірно» захищаючи права покупців.

Для правового забезпечення в Україні створене Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України та затверджені закони України: «Про Національну програму інформатизації» (74/98-ВР від 04.02.98), «Про концепцію Національної програми інформатизації» (75/98-ВР від 04.02.98), «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про підприємництво», «Про державну таємницю» та інші укази Президента, положення і інструкції.

В 2000 році Нацбанк України розробив проект «Вимог по організації електронної комерції в Україні», яким, зокрема, регулюються питання організації електронних магазинів, формування і виконання електронних замовлень, оплати замовлень за допомогою різних платіжних інструментів, включаючи банківські картки, систему типу «банк--клієнт» і організацію банківського обслуговування за допомогою нових технологій.

Для запобігання порушень грошового обігу в зазначеному проекті передбачається, що всі операції купівлі-продажу в електронній комерції повинні виконуватися через банківські рахунки торговця і покупця, що дасть можливість чітко визначати учасників електронної комерції.

Основні фактори, які гальмують розвиток українського ринку електронної комерції:[9][11]

- відсутність законодавчої бази, яка б регулювала процес купівлі/продажу онлайн, здійснення електронних платежів за оплачені товари/послуги та яка б встановлювала прозорі правила гри на ринку (як для продавців, так і для покупців)

- слабо розвинена національна система електронних платежів

- низька ефективність більшості існуючих українських торгівельних майданчиків

- низький рівень проникнення інтернету (особливо в регіонах)

електронний підпис комерція законодавство



Список використаних джерел

1. Голуб О. “За змінами документації в системах широкого профілю надійніше стежити через Інтернет” // Галицькі контракти, № 25'03 - С. 25-26.

2. Любар Р “Купи-продай . через Интернет” // Доба, № 2, 2004 - С. 12.

3. Мотусяк С. “Розвиток електронної комерції залежить від банкірів” // Галицькі контакти, № 4'04, - С. 3.

4. Президент підписав закони про електронний документообіг і цифровий підпис // Урядовий Кур'єр № 138 від 13 червня 2003 р.- С. 3.

5. Рогоза В.М. “Інтернет-комерція - перспективний напрямок розвитку торгівлі послугами в Україні” // Перспективи економічного розвитку України, № 12, 2001р., - С. 53-61.

6. Навчально-методичний комплекс з курсу «Електронна комерція» (для студ. напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» IV курсу денної та заочної форми навч.) / Укл.: О.В. Новак. - Алчевськ: ДонДТУ, 2010. - 120 с.

7. Тернер М., Смит Г. Юридические вопросы электронной коммерции // http://www.rans.ru/lawyer/herbert.html,станом на 14.10.2005;

Размещено на Allbest.ru