Протокол допиту
Відповідні вимоги кримінально-процесуального закону України при допиті. Правильність тактичних прийомів допиту. Техніко-криміналістичні засоби для фіксації ходу і результатів допиту. Зауваження до вступної, описової і заключної частин протоколу допиту.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.03.2012 |
| Размер файла | 30,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Завдання
Уважно ознайомтеся зі змістом запропонованого протоколу допиту, піддайте його всебічному критичному аналізу.
За результатами вивчення протоколу:
1) скласти аналітичну довідку, у якій повинні міститися вичерпні відповіді на наступні питання:
- чи дотримані при допиті відповідні вимоги кримінально-процесуального закону України,
- чи правильно були обрані тактичні прийоми допиту,
- чи всі обставини, що випливають із приведеної фабули кримінальної справи, були з'ясовані в ході допиту,
- які техніко-криміналістичні засоби і з якою метою доцільно було застосувати для фіксації ходу і результатів допиту,
- інші критичні зауваження до вступної, описової і заключної частин аналізованого протоколу допиту;
2) скласти докладний план допиту, в якому сформулювати всі питання, які необхідно було б вияснити у потерпілої.
допит прийом протокол криміналістичний
ПРОТОКОЛ
допиту потерпілого
м. Харків 28 жовтня 2001 р.
Допит початий у 10 год. 15 хв.
Закінчений у 11 год. 30 хв.
Слідчий слідчого відділу Дзержинського РО ГУМВС України в Харківській області лейтенант міліції Портнов Я.Г. у відповідності зі ст. ст. 170, 171 КПК України допитав як свідка по кримінальній справі №60002384:
1. Прізвище, ім'я, по батькові.
2. Дата народження - 13.10.1982.
3. Місце народження - м. Харків
4. Національність і громадянство - українець, громадянин України.
5. Паспорт.
6. Освіта - середня.
7. Місце роботи, навчання - студентка Харківської академії архітектури.
8. Адреса проживання - м. Харків.
9. Відомості про судимості: не судима
Про кримінальну відповідальність за дачу навмисно неправдивих показань по ст. 384 КК України.
Потерпілій роз'яснені вимоги ст. 19 УПК України й ст. 63 Конституції України, ознайомившись із якими Протасова О.М. заявила, що бажає давати показання по кримінальній справі українською мовою.
Відносно справи показую наступне:
Я поверталась додому після занять близько 20-00 годин 25 жовтня. Ішла по вулиці Сумської нагору, потім звернула праворуч. Раптом позаду почула шум. Це двоє молодих людей на роликових ковзанах їхали по тротуару за мною. Коли я одвернулась один з них схопив мою сумку, але я тримала її міцно й не відпускала. Тоді другий під'їхав і почав мене бити. Я заричала й стала його дряпати. У цей час перший вихопив сумку й бістро уїхав. Другий схопив мій телефон, що висів на шнурі на шиї, смикнув за шнур, розірвав його й разом з телефоном уїхав.
Питання: Ви запам'ятали як виглядали хлопці, що напали?
Відповідь: Приблизно.
Питання: Опишіть, будь ласка, методом словесного портрету зовнішність хлопців.
Відповідь: Перший хлопець - близько 20 років, високий, худий, у червоній куртці, без головного убору. Другий такій за віком, нижче ростом і міцніше. Одягнений був чорну куртку й синю шапочку.
Питання: Ви їх бачили до цього?
Відповідь: Ні, але біля театру опери й балету часто катаються молоді хлопці на роликових ковзанах.
Питання: Ви могли б впізнати цих хлопців?
Відповідь: Думаю, що впізнала б їх.
Питання: Який телефон у Вас відібрали?
Відповідь: «Соні-Эріксон».
Питання: Значить перший хлопець вихопив сумку, а другий - телефон?
Відповідь: Так, так і було.
Протокол слідчим прочитаний, зауважень ні, показання записані правильно.
Потерпіла ___________________
Слідчий лейтенант міліції _______________
Аналітична довідка
- чи дотримані при допиті відповідні вимоги кримінально-процесуального закону України?
Допит при здійсненні розслідування - це процес отримання показань від особи, що володіє даними, які мають значення для справи, що розслідується. Допит - найбільш поширений спосіб отримання доказів та, одночасно, одна з найбільш складних слідчих дій. Його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання людей, їх психології, оволодіння тактико-криміналістичними прийомами допиту. Складність допиту полягає не лише в тому, що слідчому інколи протистоїть людина, яка не бажає говорити правду і, навіть, взагалі не бажає давати показання, але і в тому, що показання людини, яка щиро прагне повідомити слідчому всі відомі їй факти по справі, можуть містити помилки та викривлення, хибні думки та домисли, які при допиті необхідно своєчасно виявити та врахувати при оцінці та використанні показань.
Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, що містяться в них - доказами. Для підозрюваного і обвинуваченого показання являються, крім того, і засобом захисту проти підозр, що виникли, чи пред'явлених обвинувачень. Це слід враховувати при оцінці значення допиту, як слідчих дій.
Допит являє собою процес передачі слідчому особою, що допитується, інформації про розслідувану подію, чи пов'язаних з нею обставин і осіб. Така інформація надходить допитуваному в момент сприйняття ним тих чи інших явищ чи предметів, запам'ятовуються ним і потім, при допиті, відтворюється і передається слідчому. Процес формування показань - від сприйняття до передачі інформації - носить психологічний характер; під час нього на психіку людини постійно впливають численні об'єктивні та суб'єктивні фактори, дія яких в кінці кінців відображається на повноті та об'єктивності показань. Такими об'єктивними факторами, що перешкоджають сприйняттю розслідуваної події чи її елементів, є погані несприятливі для спостереження погодні умови, віддаленість спостерігача від місця події, нетривалість події чи спостерігання і т. п. Навпаки, освідчення, що сприяє спостереження, близькість до об'єкту сприйняття, тривалість спостереження тощо, сприяють отриманню більш повної та точної інформації на подію. Такий же вплив спричиняють і суб'єктивні фактори. Перебування людини в стані сильного збудження, страху, стомлення, наявність інтересу тощо. Вплив всіх цих факторів повинен бути відомим слідчому. Він повинен знати і засновані на даних судової психології тактичні прийоми, що дозволяють послабити шкідливий вплив вищезгаданих факторів на вичерпність та об'єктивність показань. Заповнити прогалини в пам'яті, що виникли в результаті їх впливу, оживити спогади про те, що сприймалось, впорядкувати відтворення інформації, що зберігається в пам'яті допитуваного. Щоб успішно здійснити допит, слідчому потрібно чітко уявляти собі яку інформацію і за допомогою яких засобів та способів він має намір отримати від допитуваного. Коло обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем та часом скоєння, наслідками тощо.), які підтверджують чи відкидають провину у його скоєнні певних осіб та мотиви їх дій, що впливають на ступінь та характер відповідальності обвинувачуваного а також відносяться до характеру та розміру шкоди, завданої злочином. До предмету допиту можуть належати обставини, що сприяють скоєнню злочину. Практичним предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі. Предмет допиту залежить як від процесуального статусу допитуваного, так і від того, якою інформацією допитуваний може володіти.
Процесуальний порядок проведення допиту передбачає, що цю слідчу дію може бути проведено за місцем проведення розслідування чи за місцезнаходженням допитуваного, як правило, в денний час. Допитувані дають свідчення на одинці зі слідчим за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, законних представників тощо).
Перед допитом слідчий за необхідності встановлює особу допитуваного, роз'яснює йому права, з'ясовує анкетні данні. Допит щодо справи починається з пропозиції допитуваному розповісти все відоме по справі, після чого слідчий може поставити йому питання.
Показання допитуваного заносяться в протокол від першої особи і за можливістю дослівно. За необхідності у протокол також вносяться і поставлені допитуваному питання і його відповіді. Після дачі показань допитуваному в разі його прохання повинно бути надано можливість записати свої показання власноруч. По закінченню допиту протокол пред'являється допитуваному для перечитування. Правильність запису показань завіряється підписами допитуваного та слідчого.
- чи правильно були обрані тактичні прийоми допиту?
Для забезпечення ефективності проведення допиту слідчому слід вжити низку підготовчих заходів.
Підготовка до допиту передбачає такі заходи:
1. збір вихідних даних для допиту;
2. тактичне забезпечення допиту;
3. вибір моменту і місця допиту, а також способу виклику на допит;
4. технічне забезпечення допиту;
Збір вихідних даних для допиту є обов'язковим елементом підготовки до допиту як фактор що визначає ефективність допиту. Вихідні дані для допиту різняться за своїм походженням та змістом. Серед них необхідно виділяти передусім ті, які відносяться до предмету допиту.
При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, по відношенню до яких планується отримати свідчення допитуваного. При відсутності у слідчого чіткого уявлення про ці обставини допит не буде цілеспрямованим: у свідченнях обов'язково будуть, з однієї сторони прогалини, а з іншої - непотрібні, неналежні до справи данні.
В матеріалах справи вже можуть міститися данні що відносяться до предмету майбутнього допиту. Для їх виявлення як з метою підготовки до допиту, так і з метою подальшого використання за необхідності підчас власне допиту слідчий вивчає матеріали справи спеціально під кутом зору майбутнього допиту. Отримана таким чином інформація у вигляді виписок матеріалів справи чи приміток про те, на яких його сторінках містяться необхідні для допиту данні, і які саме данні, систематизується відповідно до обставин, що належить з'ясувати при допиті.
Інформація що відноситься до предмету допиту може містити данні, для оцінки та розуміння яких необхідно ознайомитися зі спеціальною літературою, з тими чи іншими технологічними процесами, порядком документо - та товарообороту на підприємстві системою обліку звітністю тощо. При цьому слідчий може використовувати консультації спеціалістів, данні що містяться у висновках експертів по справі, довідкові матеріали.
Інформація, що відноситься до предмету допиту, може бути отримана з оперативних джерел. Використання її при допиті здійснюється з дотриманням спеціальних правил і з врахуванням того, що така інформація має лише орієнтовне значення.
До похідних для допиту даних відносяться данні про особу допитуваного. Об'єм таких даних, необхідних слідчому, залежить від процесуального положення допитуваної особи, обставин справи, предмету майбутнього допиту та значення показань даної особи.
Данні про особу допитуваного відносяться до його психофізіологічних особливостей і стану, суспільно-політичної і трудової діяльності, відношенню до колективу і колективу до нього, моральному рівню та поведінці у побуті, відношенню до інших осіб що проходять по справі, вони також можуть бути отримані із матеріалів справи та оперативних джерел, або спеціально отримані методами, рекомендованими для цієї мети психології: спостереження за суб'єктом, аналізом результатів його діяльності, в тому числі і способу скоєння та приховання злочину, узагальненням незалежних характеристик, наданих суб'єкту різними особами в різних ситуаціях та з різних причин.
Вивчення особи допитуваного допомагає встановити особливості процесу формування свідчень, спрогнозувати лінію його поведінки на допиті та напрацювати необхідну тактику допиту.
Тактичне забезпечення допиту - це формування плану та розробка тактики проведення допиту.
Письмовий план допиту краще зіставляти в тих випадках, коли матиме місце складний допит, пов'язаний із з'ясуванням широкого кола обставин, із використанням значної кількості похідної інформації, в тому числі оперативної, важкий в тактичному відношенні.
Якщо на підготовку до допиту часу дуже мало, а також при підготовці до простих допитів допускається мисленнєве планування чи складання спрощеного письмового плану, інколи у вигляді простого переліку питань, які буде поставлено допитуваному. При цьому слід мати на увазі, що заздалегідь неможливо передбачити всі питання, які необхідно буде задати в ході допиту; заздалегідь плануються лише найбільш важливі питання, які можливо передбачити, а також такі для яких особливе значення має їх формулювання (наприклад, якщо вони ґрунтуються на оперативних даних, які повинні залишитись невідомими для допитуваного) чи їх черговість, зв'язок з попередніми та наступними питаннями.
Криміналістичній науці та слідчій практиці відомі наступні різновиди питань, які можуть бути задані допитуваному:
1. доповнюючі;
2. уточнюючі;
3. нагадуючі;
4. контрольні;
5. викриваючі.
Доповнюючі - це питання, що задаються з метою доповнення отриманих свідчень, ліквідації наявних в них прогалин. Вони можуть бути направлені на деталізацію показань.
Уточнюючі питання також можуть бути задані з метою деталізації показань, але частіше - для конкретизації, уточнення отриманих даних.
Нагадуючі питання мають за мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації, з допомогою яких він пригадає факти, що цікавлять слідчого. Слідчий зазвичай задає декілька нагадуючих питань, щоб сприяти процесу послідовного відтворення забутого. Спрямовуючі питання категорично заборонені законом, оскільки вони здійснюють вплив на допитуваного, орієнтують його на те, яку відповідь хотів би почути від нього слідчий, а тому можуть завадити встановленню істини при розслідуванні.
Контрольні питання задаються з метою перевірки отриманих свідчень або ж отримати данні для такої перевірки.
Викриваючі питання направлені на виявлення неправдивих свідчень, очевидних для слідчого. Постановка цих питань зазвичай пов'язана з пред'явленням допитуваному доказів, що відкидають його свідчення і не викликають у слідчого сумнівів у їх достовірності. Таке питання, як правило, складається з двох частин: в першій фіксується пред'явлення допитуваному того чи іншого доказу, в другій міститься пропозиція пояснити цей доказ чи пов'язані з ним обставини.
Питання допитуваному повинні формуватися так, щоб унеможливити надання односкладової відповіді типу «так» чи «ні». Вони повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими для допитуваного, належними до предмету допиту, логічно послідовними та обґрунтованими.
До тактичного забезпечення допиту крім його планування відноситься також вибір тактичних прийомів допиту та підготовка доказів, які, можливо, необхідно буде пред'явити допитуваному. Слідчий попередньо вирішує питання в який момент допиту і які докази можуть знадобитися, підбирає їх в потрібному порядку, наперед обдумує міри щодо забезпечення не ушкодження доказів при пред'явленні, обирає місце для їх зберігання до пред'явлення.
По відношення до кримінально-процесуального законодавства тактичні прийоми можна розділити на дві основні групи. До першої з них, входять правила тактичного характеру, передбачені в КПК і тому є обов'язковими до виконання у всіх випадках. Прикладом цього можуть бути заборона задавати навідні питання та ін. Другу групу складають тактичні прийоми, непередбачені в КПК, але які допомагають реалізації слідчої дії та сприяють її ефективному проведенню.
Основним в допиті є правильний вибір тактичних прийомів його проведення. Правомірність та ефективність тактичних прийомів залежить від того, чи відповідають вони наступним вимогам:
Основною вимогою, яка пред'являється до тактичного прийому, є відповідність його кримінально-процесуального закону, процесуальним принципом кримінального процесу. Це значить, що тактичні прийоми повинні здійснюватись в суворій відповідності з вимогами КПК.
Тактичні прийоми повинні відповідати вимогам моралі, відповідати вимогам професійної етики.
Тактичні прийоми повинні бути науково обґрунтованими (використання новітніх даних спеціальних наук, це в основному криміналістики, психології і логіки тощо).
Тактичні прийоми повинні бути логічними, зв'язаними між собою, служити досягненню однієї мети.
Тактичний прийом при допиті повинен бути ефективним та економічним, нести «навантаження», підкорятися виконанню певного завдання.
Активність - одна з вимог до тактичних прийомів, тобто активна діяльність слідчого по отриманню повних і правдивих показань.
Тактичний прийом, який не міститься в законі, повинен відповідати і такій вимозі, як вибірковість, тобто надання тиску на тих осіб, які дійсно знають обставини злочину, й бути нейтральним по відношенню до тих, хто такими свідченнями не володіє.
Тактичні прийоми в цій стадії можуть бути «Бесіда», «відсторонення емоціонального та смислового бар'єру», «зняття напруги», «проявлення уваги».
В стадії вільної розповіді можуть застосовуватись формування думки, нагадування, деталізація, причина брехні.
В заключні стадії використовуються такі тактичні прийоми як «постановка контрольних і уточнюючих питань «, «пропозиція більш точно сформулювати думку», «представлення можливості викласти свої показання самостійно на папері», «особисто прочитати протокол допиту», «прослухати магнітофонний запис».
Вибір часу та місця допиту
Час допиту визначається із врахуванням важливості свідчень, якими, на думку слідчого, володіє допитуваний, його процесуального статусу, ролі в розслідуваній справі, зв'язку з іншими особами, яких належить допитати щодо справи. На вирішення питання щодо часу допиту впливають також обрана слідчим послідовність допиту тих чи інших осіб, важливість збереження слідчої таємниці, сила та характер переживань, які відчувають допитувані в момент проведення дії. Не рекомендується допитувати осіб, які знаходяться у стані сильного хвилювання, не зосередженості, пригніченості до їх повернення у нормальний стан, окрім випадків, коли допит таких осіб є невідкладним.
Вирішення питання про місце допиту (за місцем проведення розслідування чи за місцезнаходженням допитуваного) залежить від певних конкретних обставин даної ситуації. Проте в будь-якому випадку слідчий повинен намагатись, щоб місце допиту відповідало вимогам, висунутим до обстановки допиту: було зручним для проведення цієї слідчої дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженню його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці. Бажано, щоб в кімнаті, в якій проводиться допит, в момент допиту не знаходились інші слідчі і, тим паче, сторонні особи, щоб на столі у слідчого не було зайвих предметів, щоб телефон було відключено, якщо не передбачається спеціально використовувати його для цілей допиту.
Визначення способу виклику на допит. Серед передбачених законом способів виклику на допит слідчий обирає той спосіб, який в даній ситуації сприятиме встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженні від інших осіб самого факту виклику на допит, проведенню допиту в запланований час в обраному місці.
Технічне забезпечення допиту. Воно включає:
1. підготовку необхідних бланків протоколів, паперу, пишучих приладів, друкарської машинки;
2. забезпечення присутності на допиті друкарки, якщо планується стенографувати допит;
3. підготовку засобів магнітофонного запису; забезпечення прийому інформації диктофонним центром, якщо такий наявний в даному слідчому апараті;
4. забезпечення необхідними транспортними засобами та охороною, якщо вони можуть знадобитися для доставки допитуваного до місця проведення допиту;
5. підготовку приміщення для допиту.
- чи всі обставини, що випливають із приведеної фабули кримінальної справи, були з'ясовані в ході допиту?
Потерпілий, тобто особа, якій злочином було завдано моральну, фізичну чи матеріальну шкоду, може підлягати допиту щодо будь-яких обставин, які підлягають доказуванню по справі, а також щодо своїх взаємовідносин з обвинувачуваним. Хоча його статус схожий зі статусом свідка, його вирізняє те, що злочином були порушені його права та законні інтереси: потерпілий зацікавлений у вирішенні справи. Така зацікавленість, а також можливість помилкового сприйняття фактів в силу обставин події та небезпеки, яка йому загрожувала, повинні бути враховані при допиті та оцінці свідчень потерпілого. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показанням які за обставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп'яніння, а також підозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки з обвинувачуваним чи підозрюваним.
Перед першим допитом слідчий оголошує особі постанову про визнання її потерпілою і роз'яснює права передбачені ст. 49 КПК. При допиті потерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.
Таким чином можна вивести особливості допиту потерпілого:
1. потерпілий безпосередньо зіштовхується з фактом злочину. Тому його показання є найбільш повними, тому розслідування справи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).
2. потерпілий, в більшості випадків є особою, зацікавленою в справі. Тому показання потерпілого можуть носити суб'єктивний характер.
3. дача показань потерпілим - його право, а не обов'язок.
4. на відміну від свідка потерпілий має більш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених, прав та законних інтересів.
Допит потерпілих можна розділити на чотири етапи:
1. встановлення психологічного контакту з допитуваним;
2. вільна розповідь допитуваного;
3. задавання питань допитуваному;
4. ознайомлення допитуваного з протоколом та іншими способами фіксації показань (при їх наявності).
Встановлення слідчим контакту з допитуваним обов'язково передує допиту. На встановлення контакту впливає обстановка допиту, манера поведінки слідчого, вміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд (підтягнутість, охайність), а також форма попередження допитуваного про відповідальність за відмову від дачі показань, і за дачу завідомо неправдивих показань. До виконання цієї вимоги закону не можна відноситись шаблонно. В залежності від особи допитуваного та його очікуваної поведінки, на допиті слідчий обирає форму попередження: від суворо-офіційної з акцентом на можливу відповідальність допитуваного перед законом до обережного пояснення вимог закону; при цьому підкреслюється, що вони відносяться до всіх потерпілих та попередження не обумовлене недовірою до допитуваного.
Для встановлення контакту з допитуваним може бути використана і бесіда, яку веде з ним слідчий при заповненні анкетної частини протоколу допиту. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитися не лише анкетними, але і іншими даними щодо особи допитуваного, його оточення, умов життя та роботи, психофізіологічних властивостей. В процесі встановлення контакту слідчий, таким чином, отримує й додаткову інформацію про особу допитуваного.
Пояснивши допитуваному порядок допиту, слідчий пропонує йому розповісти все відоме по справі. Вільна розповідь - це викладення допитуваним відомих йому фактів в тій послідовності, якої йому радять дотримуватися або яку він обере сам.
Слідчий не завжди уявляє собі якими даними та в якому об'ємі володіє потерпілий. При вільній розповіді допитуваний може повідомити слідчому таку інформацію, про характер та наявність якої слідчий і не здогадувався, і яку він не мав за намір отримати шляхом постановки питань допитуваному. Викладення допитуваним тих чи інших даних у зручній для нього послідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повному відтворенню запам'ятованого. Вільна розповідь допомагає слідчому скласти більш повне та правильне уявлення про взаємовідносини допитуваного з іншими учасниками цієї справи, про обрану ним лінію поведінки на слідстві, про ступінь його фактичної обізнаності про обставини розслідуваної події.
Слідчий може рекомендувати допитуваному певну послідовність викладення тоді, коли останньому необхідно буде дати показання щодо декількох епізодів чи обставин і сам він не в змозі обрати таку послідовність, інколи навіть питає слідчого з чого йому почати розповідь. Інколи слідчий з тактичних міркувань може запропонувати допитуваному спершу висвітлити певний факт, а потім розповісти про решту. В криміналістці такий тактичний прийом носить назву «розподілення теми вільної розповіді». Її мета - або спрямувати розповідь в певному напрямку - на з'ясування найбільш важливих обставин, або ж втримати допитуваного від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може спрогнозувати. В останньому випадку, надавши правдиві показання щодо одного факту, допитуваний вимушений буде, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про решту фактів.
Слідчий, як правило, не повинен переривати репліками чи питаннями вільну розповідь допитуваного. Втручання такого роду може збити допитуваного послідовність його показань може виявитись порушеною, а він сам може втратити при цьому важливі для справи дані. Лише тоді, коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предмету допиту, і таке відхилення не є необхідним для пригадування ним фактів, що цікавлять слідство, він може запропонувати допитуваному говорити по суті справи. Не рекомендується переривати розповідь для того, що б зажадати від допитуваного більш детального опису певних даних чи, щоб вказати на певні деталі висвітленого ним факту. Все це можливо зробити на наступному етапі допиту не ризикуючи переривати спогади допитуваного.
Під час вільної розповіді не рекомендується заносити показання до протоколу. Складання протоколу в процесі вільної розповіді призводить до перерв в розповіді, відволікає допитуваного, послаблює його зусилля пригадати ті чи інші факти, порушує виниклі у нього асоціативні зв'язки. На цьому етапі допиту слідчий повинен робити лише примітки щодо ідей, які виникли у нього під час вільної розповіді, про перерви в ній, питання, які потрібно буде поставити згодом допитуваному. Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях. Допитуваний буде усвідомлювати важливість виконуваного ним громадянського обов'язку, допомоги, яку він надає слідству, і це може стати додатковим стимулом для дачі правдивих показань. І слідчий при цьому більш повною мірою сприймати вільну розповідь допитуваного, правильніше її аналізувати та оцінювати. Після закінчення вільної розповіді, яка, як правило, не вичерпує предмету допиту, слідчий шляхом постановки допитуваному питань доповнює та уточнює отримані свідчення, з'ясовує нові факти, які не згадувались під час вільної розповіді, отримує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає потерпілому згадати забуте. Якщо отримані показання, на думку слідчого, не відповідають істині, то на даному етапі допиту він повинен за умови допущення потерпілим добросовісних помилок, допомогти йому їх виправити, при навмисній дачі неправдивих показань - викрити його в брехні, та спонукати його дати правдиві показання.
З метою освіжити пам'ять потерпілого можуть використовуватись наступні тактичні прийоми допиту.
1. Допит з використанням асоціативних зв'язків. Уявлення, що виникають в свідомості потерпілого у зв'язку із сприйнятими подіями, вступають між собою в певні зв'язки, які носять назву асоціативних. Тому пригадування одного факту може викликати пригадування пов'язаних з ним фактів - попередніх, супутніх, наступних, близьких або контрастуючи з ним. З метою стимулювання таких зв'язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не безпосередньо до предмету допиту, а до суміжним з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією з суміжними фактами, пригадується і безпосередньо важливі для справи факти.
2. Допит на місці. Це різновид допиту з використанням асоціативних зв'язків, коли їх пригадуванню сприяє не питання, яке задає слідчий, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, в якій тривала розслідувана подія. Допит на місці не слід плутати с іншою слідчою дією - перевіркою та уточненням показань на місці. Допит на місці - це звичайний допит, що проводиться не в кабінеті слідчого і не за місцезнаходженням потерпілого, а на місці події. Метою такого допиту є лише отримання показань, як і при допиті за інших умов: при цьому місце допиту слідчим не оглядається і показання не співставляються з обстановкою на місці. Схожим з допитом на місці прийомом стимуляції асоціативних зв'язків є пред'явлення для повторного сприйняття допитуваному тих чи інших предметів, що пов'язані з обставинами, які цікавлять слідство. Такі предмети можуть виявитися своєрідними стимуляторами при пригадуванні забутого: їх вигляд викликає пов'язані з ними у пам'яті допитуваного асоціації, які і сприяють пригадуванню фактів. Цим же цілям можуть слугувати графічні зображення допитуваним за пропозицією слідчого певної ситуації, наприклад схема розташування учасників події чи зображення якого-небудь об'єкта. Сам процес виготовлення такого графічного зображення - схеми, плану, малюнка - може сприяти стимуляції потрібних асоціативних зв'язків.
3. Повторний допит по обмеженому колу обставин. При повторному відтворенні показань допитуваний може згадати пропущені або забуті ним при першому допиті факти. Психологічно це пояснюється явищем ремінісценції, під я ким в психології розуміють явище посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні. Асоціативні зв'язки можуть бути використані і в тих випадках, коли потерпілий дає на допиті неправдиві показання, добросовісно помиляючись та щиро вважаючи, що він говорить правду. Такі помилки можуть бути наслідком дефектів процесу формування показань: результатом впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів, в том числі впливу інших осіб, власних переживань, фантазій. Слідчий повинен всі ці «нашарування» від істинно сприйнятих, спробувати усунути причини викривлення істини та відновити в уявленні допитуваного подій в тому вигляді, в якому вона мала місце в дійсності. Цим цілям і слугують викладені прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. Окрім цього можуть бути використані і такі засоби, як ознайомлення допитуваного в необхідних межах з показаннями інших осіб щодо тих самих обставин тощо.
Література
1. Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28.12.60 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. - №37. -1994.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка - К., - «Форум», 2003.
3. Васильев А.Н., Карнеева А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. М.: Юрид. лит., 1970.
4. Волобуєв А.Ф. Тактика допиту. Лекція. Харків: Ун-т внутр. справ, 1996.
5. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту. Київ., 1997.
6. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения. Киев, 1993.
7. Шепітько В.Ю. Тактика допиту. Харків, 1992.
8. Якубов М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. М., 1968.
9. Доспулов Т.Г. Психология допроса на предварительном следствии. М., 1976.
10. Образцов В.А. Допрос потерпевшего и свидетеля на предварительном следствии. - М., 2003.
11. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. - Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. - К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. - 684 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Визначення місця, цілі і ролі допиту свідка в сучасному кримінальному процесі. Аналіз психологічних особливостей формування показань свідків. Характеристика тактичних прийомів проведення допиту і особливості допиту неповнолітніх, глухих і німих свідків.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 21.02.2011Поняття та основні завдання допиту неповнолітніх та малолітніх осіб відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України. Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. Підготовка до допиту.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 28.11.2013Правова характеристика статусу потерпілого. Визначення вмісту і значення допиту в криміналістиці: підготовка, тактика, вибір часу і місця допиту. Основні особливості допиту окремих категорій потерпілих. Фіксація і способи перевірки свідчень потерпілого.
курсовая работа [34,0 K], добавлен 21.02.2011Особливості та види судового допиту, тактичне значення його підготовки та стадії. Особливості конфліктної ситуації, її типові варіанти та вирішення. Тактичні особливості забезпечення належного змісту протоколу судового засідання, види питань допиту.
методичка [68,3 K], добавлен 15.01.2010Особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів. Поняття, загальні правила та різновиди допиту. Психологічний контакт під час допиту як система взаємодії людей в процесі їх спілкування.
контрольная работа [101,4 K], добавлен 22.02.2008Допит як регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, його призначення та цілі. Підготовка, проведення допиту не неповнолітніх. Дитина згідно норм міжнародного права.
реферат [19,4 K], добавлен 28.09.2014Загальна характеристика розгляду справи судом першої інстанції. Позивач як учасник судового розгляду справи. Взаємодія позивача з іншими учасниками судового процесу. Тактика допиту свідків, постановки запитань експерту, взаємодії позивача з відповідачем.
курсовая работа [65,6 K], добавлен 07.04.2012Невербальні методи діагностики свідомо неправдивих показань допитуваних, механізм їх здійснення та значення для кримінального провадження, в контексті нового КПК України. Проблеми органів досудового розслідування та суду, щодо забезпечення відвертості.
статья [31,1 K], добавлен 11.12.2013Виявлення та вилучення з місця події слідів та інших речових доказів. Складання протоколу місця події. Фіксація ходу і результатів огляду. Використання відеозапису при огляді місця події. Процес пошуку різних дрібних слідів та інших речових доказів.
реферат [29,8 K], добавлен 20.03.2015Криміналістична характеристика вбивства матір'ю новонародженої дитини. Типові слідчі ситуації й обставини, які підлягають встановленню по справах про дітовбивства. Тактика огляду місця події, допиту підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи.
курсовая работа [41,9 K], добавлен 11.10.2012
