Створення юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Створення юридичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності

Юридичні особи - суб'єкти, які створюються внаслідок волевиявлення інших суб'єктів. Особа, яка прийняла рішення про створення юридичної особи є її засновником.

У вітчизняній науковій літературі проблема права на заснування юридичної особи ще не знайшла належного висвітлення. Хто має таке право, за якими критеріями встановлюються обмеження у його здійсненні, - ці та безліч інших питань виправдовують нашу увагу до цієї проблеми.

Законодавство України не передбачає, як такого, права на заснування юридичної особи. Не містить такого права і більшість міжнародно-правових документів. Тривалий час достатньо було констатувати право на об'єднання (асоціацію). Природа цього права не залишилася осторонь наукової уваги і були зроблені, на мою думку, обґрунтовані висновки про те, що право на об'єднання є «процесуальним» правом. Завдяки йому реалізуються «матеріальні» права - політичні, економічні. Добровільні об'єднання громадян є формою реалізації прав та громадянських свобод.

Разом з тим, право на об'єднання (свобода асоціації) і право на створення організації, що є юридичною особою, не тотожні. Право на об'єднання може бути реалізовано лише спільно з іншими особами, які мають таке ж право. Ст. 36 Конституції України, як і більшість інших конституцій проголошуються таке право лише як право громадян. Зміст права на об'єднання полягає у можливості громадян України об'єднатися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Зі змісту ст. 36 Конституції України слідує, що таке право мають лише громадяни України. Таким чином, право на об'єднання в Україні розуміється як право на створення громадянами України об'єднання громадян у вигляді політичної партії або громадської організації.

Право на створення юридичної особи може бути реалізовано як спільно з іншими особами, так і одноосібно. Право на заснування юридичної особи може реалізовуватися поза об'єднанням. Наприклад, юридична особа може бути створена у формі приватного підприємства (єдиним засновником якого є фізична особа), господарського товариства (на підставі об'єднання декількох осіб). Законодавство багатьох країн допускає можливість створення корпорацій однією особою. Засновником юридичної особи можуть бути також іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи та держава в особі уповноважених органів. Суб'єкти права на об'єднання і права на створення юридичної особи не співпадають. Таким чином право на об'єднання та право на створення організації, що є юридичною особою відрізняються за суб'єктом, порядком реалізації та змістом.

В окремих випадках законодавство України прямо визначає право на заснування. Про таке право зокрема йдеться у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р., Законі України «Про телебачення і радіомовлення» від 2 червня 1995 р.

Суб'єктом права на створення (заснування) організації, що є юридичною особою є особи, які мають повну цивільну дієздатність. Не мають права на заснування фізичні особи, які не досягли повноліття, особи, обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, крім винятків, передбачених законом. Зокрема, створення дитячих та молодіжних об`єднань громадян можливе особами віком 15 років. Заснування юридичної особи через законних представників також неможливе, оскільки останні можуть реалізувати лише ті права, які недієздатний має.

Законодавством більшості країн не заборонено юридичним особам засновувати або брати участь у заснуванні інших юридичних осіб. Це зробило можливим створення груп підприємств, транснаціональних компаній, пов'язаних системою взаємної участі в капіталі одна одної. Правове регулювання таких взаємозв'язків є важливим напрямком сучасного законодавства.

Засновником юридичної особи може бути держава. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про власність» від імені держави як власника діє Верховна Рада України. Остання не приймає рішення, пов'язані із заснуванням юридичних осіб. Ця функція належить органам державної виконавчої влади, компетенція яких на прийняття таких рішень визначена законом. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів. Як правило, органи виконавчої влади галузевої компетенції вправі приймати рішення про заснування підприємств, мета діяльності яких відповідає галузевій компетенції цих органів.

В окремих випадках законодавець встановлює додаткові вимоги, яким повинні відповідати засновники або обмеження певних осіб у праві на створення організації. Такі вимоги та заборони, як правило, зумовлені сферою діяльності та видом створюваної юридичної особи. Вони можуть бути класифіковані на наступні:

1) вимоги, пов'язані з громадянством (державною належністю). Відповідно до ст. 11 Закону України «Про об'єднання громадян» не можуть бути засновниками політичних партій іноземні громадяни та особи без громадянства. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28.02.1995 р. право на заснування інформаційного агентства в Україні належить громадянам та юридичним особам України. Громадяни та юридичні особи інших держав мають право бути лише співзасновниками інформаційних агентств України. Забороняється створення і діяльність інформаційних агентств з іноземними інвестиціями, в статутному фонді яких більше 30 відсотків іноземних інвестицій. Аналогічні норми містяться і в Законі України «Про телебачення і радіомовлення».

2) вимоги, пов'язанні з створенням окремих видів юридичних осіб. Найбільш великою групою з цієї категорії є обмеження на створення юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» визначено обмеження у підприємництві для окремих категорій громадян, які умовно можна поділити на три групи. До першої групи відносяться громадяни, які перебувають на державній службі, зокрема: 1) військовослужбовці, 2) службові особи органів прокуратури, 3) суду, 4) державної безпеки, 5) внутрішніх справ, 6) державного арбітражу, 7) державного нотаріату, а також 8) органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. В науковій літературі відмічали той факт, що конструкція наведеної норми не дає підстав для встановлення заборони переліченим особам створювати підприємства, оскільки «громадянин, виступивши засновником (співзасновником) підприємства тієї чи іншої організаційно-правової форми, не набуває статусу підприємця. У даному разі суб'єктом підприємницької діяльності стає таке підприємство, яке несе відповідні обов'язки перед засновником…. Якщо це так, то встановлена законодавством про підприємницьку діяльність, про державну службу заборона окремим особам займатися підприємницькою діяльністю повинна стосуватися лише тих службових осіб, які обрали індивідуальну форму підприємництва».

Створення юридичних осіб складний процес, який можна поділити на чотири стадії: 1) ініціативну; 2) організаційну; 3) легалізаційну; 4) постлегалізаційну.

На ініціативній стадії відбувається «обдумування» мети, заради здійснення якої створюється юридична особа, формується партнерська команда, розробляється бізнес-план майбутньої підприємницької діяльності та ін. Характерною ознакою цієї стадії є відсутність юридичних дій.

Організаційна стадія має на меті вчинення юридичних дій, спрямованих на заснування юридичної особи. Зокрема, обирається організаційно-правова форма юридичної особи, розробляються і затверджуються установчі документи, підшуковується приміщення для розташування підприємства, обирається найменування, скликаються установчі збори, формуються органи управління.

Мета легалізаційної стадії - офіційне визнання створеної юридичної особи. Легалізація здійснюється шляхом державної реєстрації.

На постлегалізаційній стадії зареєстрована юридична особа відкриває банківський рахунок, виготовляє печатку, стає на облік в державній податковій інспекції, управлінні статистики, відділенні Пенсійного фонду, фонду зайнятості, фонду соціального страхування. Ці необхідні для того, що б юридична особа могла діяти.

Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється з метою контролю за законністю їх створення.

Законодавством України передбачено різні процедури державної реєстрації підприємницьких і непідприємницьких юридичних осіб. Реєстрація підприємницьких юридичних осіб здійснюється районними (міськими) виконавчими комітетами за заявницьким принципом протягом не більше п'яти робочих днів (термінова - протягом одного дня). За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

Відмова у державній реєстрації можлива лише з підстав, визначених законом: 1) невідповідність установчих документів вимогам закону; 2) відсутність частини документів, необхідних для реєстрації.

Перелік документів, що подаються для здійснення державної реєстрації чітко встановлений законом. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та п. 2 Положення для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи реєстраційному органу за місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності подаються такі документи:

1) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

Установчий договір подається при створенні господарських товариств усіх видів. При створенні колективного підприємства, кооперативів, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств подається протокол установчих зборів трудового колективу або членів організації. Установчий договір при цьому не складається. Рішення власника майна або уповноваженого ним органу оформляється наказом (розпорядженням) або іншим письмовим документом розпорядчого характеру. В ньому повинно бути зазначено про створення підприємства, про затвердження його статуту, і, як правило, про призначення керівних органів.

Рішення про створення підприємства повинно прийматися власником або уповноваженим ним органом. Органом, уповноваженим власником є, зокрема, орган державної влади та управління, до компетенції якого відноситься прийняття рішень про створення підприємств (органи, уповноважені управляти державним майном), особи, повноваження, яких ґрунтуються на дорученні.

При створенні приватних підприємств рішення власника не вимагається, оскільки сам факт затвердження статуту та нотаріальне засвідчення справжності підпису засновника на ньому свідчить про засновницьке волевиявлення.

2) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

Статут подається лише в тому випадку, коли його наявність передбачена законом для підприємства певної організаційно-правової форми. Так, законом не передбачено наявності статуту для створення повного та командитного товариства (договірні товариства). Не визначено чіткого переліку установчих документів для створення об'єднань підприємств. Відповідно до ст. 3 закону України «Про підприємства в Україні» об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. У зв'язку з цим, об'єднання підприємств конкретного виду не може мати одночасно два установчих документи: статут і договір. Аналіз ст. 3 Закону України «Про підприємства в Україні», дає підстави асоціації і корпорації віднести до договірних об'єднань (діють на підставі договору), а консорціуми і концерни - до статутних (діють на підставі статуту).

3) реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію.

Реєстраційна картка заповнюється заявником особисто. Працівники реєстраційного органу зобов'язані безкоштовно надавати допомогу в її заповненні. Реєстраційна картка містить основну інформацію, що характеризує суб'єкта підприємницької діяльності: найменування, місцезнаходження, інформацію про засновників, розмір статутного фонду, предмет діяльності, керівника, наявність відокремлених підрозділів (філій, представництв). Картка заповняється в одному примірнику.

Працівники реєстраційного органу здійснюють перевірку правильності заповнення реєстраційної картки. В зв'язку з цим, на місцях вимагають пред'явлення заявником довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів засновникам підприємства. Таку практику слід визнати обґрунтованою, оскільки заявник несе відповідальність лише за відповідність вимогам законодавства установчих документів. Реєстраційна картка таким не є.

4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

Законодавством передбачена необхідність сплати не менше 30% розміру статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52 Закону України «Про господарські товариства») і товариства з додатковою відповідальністю (ст. 65 вказаного закону); 50% - для закритих акціонерних товариств (ст. 31 вказаного закону); 30% за умови покриття підпискою не менше 60% емітованих акцій - для відкритих акціонерних товариств (ст. 30 вказаного закону).

5) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Ця плата становить 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі термінової реєстрації - потроєний розмір реєстраційного збору.

Документи подаються органу реєстрації за місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до п. 4 Положення якщо місцезнаходження суб'єкта на дату реєстрації є місцезнаходження (місце проживання) одного із співзасновників, то підтверджувати місцезнаходження не потрібне.

Якщо підприємство реєструється не за місцезнаходженням засновника, то місцезнаходження підтверджується відповідним договором. Договір від імені майбутньої юридичної особи укладає один із співзасновників або укладається угода під умовою згідно з ст. 61 Цивільного кодексу України.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

Установчі документи подаються у трьох примірниках, з яких два - оригінали, а один - нотаріально завірена копія.

Після проведення державної реєстрації заявнику видається під розписку про отримання:

1) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

2) три копії свідоцтва про державну реєстрацію, завірених реєстраційним органом. Подальшого нотаріального засвідчення такі копії не потребують.

3) оригінал та копія статуту з відміткою про реєстрацію;

4) оригінал та копія установчого договору з відміткою про реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію - єдиний документ, що засвідчує факт створення підприємства і є підставою для виготовлення печаток та штампів і відкриття рахунків у банківській установі.

Зміни, що сталися в установчих документах також підлягають реєстрації. У разі зміни назви, організаційно-правової форми, форми власності проводиться державна перереєстрація.

Реєстрація непідприємницьких юридичних осіб, зокрема об» єднань громадян, регулюється Положенням про порядок легалізації об'єднань громадян на підставі, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. №140.

Реєстрація всеукраїнських об'єднань громадян і міжнародних громадських організацій здійснюється Мінюстом, їх місцевих осередків та місцевих об'єднань громадян - Головним управлінням юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Не підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

* зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

* підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

* пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

* розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

* створення незаконних воєнізованих формувань;

* обмеження загальновизнаних прав людини.

Для реєстрації об'єднання громадян до реєструючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання громадян або їх уповноваженими представниками.

До заяви додаються:

1) статут (положення) в двох примірниках;

2) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут (положення);

3) відомості про склад керівництва центральних статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання, посади (заняття), місця роботи);

4) дані про наявність місцевих осередків, підтверджені протоколами конференцій (зборів);

5) документ про сплату реєстраційного збору (для місцевих об» єднань - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; для всеукраїнських - 10; для міжнародних - 500 доларів США);

6) відомості про засновників об'єднання громадян або спілок об'єднань громадян (для громадян - із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок об'єднань громадян - назви об'єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а також доданням копії документа про легалізацію).

Міжнародна громадська організація додатково подає документи, які підтверджують поширення її діяльності на території хоча б однієї іншої держави (довіреності, зобов'язання, протоколи, документи про легалізацію тощо).

Спілка об'єднань громадян додатково подає рішення центральних статутних органів об'єднань громадян про їх вступ до спілки.

Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. Політична партія подає також свої програмні документи.

Заява про реєстрацію об'єднання громадян за наявності всіх необхідних документів розглядається в двомісячний строк. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію об'єднання громадян або про відмову в його реєстрації.

У разі реєстрації об'єднання громадян засновникові видається свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка. Реєстрація об'єднань громадян, що мають одну і ту ж назву, не допускається. У разі коли із заявою про легалізацію звертаються об'єднання громадян, що мають одну і ту ж назву, перевага віддається об'єднанню громадян, яке першим подало заяву про легалізацію.

Література

юридичний особа капітал реєстрація

1. Конституція України

2. Господарський кодекс України

3. Господарський Кодекс України: Коментар. - Х.:ТОВ «Одісей», 2004.

4. Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»

5. Щербина B.C. Господарське право. Підручник. К: Юрінком Інтер, 2006 р.

6. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. - Харків: Еспада, 2000. - С 64.

7. Підприємницьке право: Навчальний посібник/ Людмила Ніколаєва, Олександр Старцев, Петро Пальчук, Лариса Іваненко. - К.: Істина, 2001. -478 с.

Размещено на Allbest.ru