База та джерело розвитку кримінально-виконавчого права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

база та джерело розвитку кримінально-виконавчого права

План

1. Конституція України - правова база та джерело розвитку кримінально-виконавчого права

2. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Список літератури

1. Конституція України - правова база та джерело розвитку кримінально-виконавчого права

кримінальне виконавче право

Формою виявлення (або джерелом) норм кримінально-виконавчого права є юридичні акти, що містять одну, декілька або цілу систему норм кримінально-виконавчого права.

Норми кримінально-виконавчого права відбиті в законах та інших нормативних актах, що прийняті відповідними уповноваженими на те органами держави. Всі нормативні акти мають бути засновані на законах і регулюють діяльність учасників правовідносин (встановлюючи їх права і обов'язки) тільки і лише в межах, встановлених законом.

Найважливішим джерелом і юридичною основою для розвитку не тільки кримінально-виконавчого права, але й усіх інших галузей права є Конституція України (не випадково цей головний нормативний акт називають "Основний Закон” держави). Конституція України була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 р. Конституція України набула чинності з моменту її прийняття, а день прийняття Конституції України став державним святом -- Днем Конституції України.

У Конституції є низка статей, які стосуються всіх галузей права або торкаються прав та інтересів всіх громадян. Так, у розділі ІІ Конституції України викладаються і закріплюються права, свободи та обов'язки людини і громадянина, створюючи тим самим основу (фундамент) загальногромадянських прав та обов'язків усіх засуджених, які продовжують залишатися громадянами України, в тому числі й засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі.

Основним (системним) законом, що регламентує виконання і відбування кримінальних покарань, є Виправно-трудовий кодекс України, який був затверджений і введений в дію 1 червня 1971 р. Кодексом визначаються і встановлюються порядок і умови відбування покарання та вжиття заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт без позбавлення волі, порядок відбування покарання особами, засудженими до направлення до дисциплінарного батальйону, виконання і відбування інших видів кримінальних покарань, а також порядок діяльності установ і органів, виконуючих вироки до цих покарань, та участь громадськості у виправленні засуджених.

У зв'язку зі змінами та доповненнями, внесеними до чинного кримінально-виконавчого законодавства сьогодні Виправно-трудовим кодексом фактично регламентується порядок та умови виконання і відбування лише двох видів кримінальних покарань -- позбавлення волі і виправні роботи без позбавлення волі.

Так, Законом України "Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” із Виправно-трудового кодексу України виключені розд. ІV і V та ст. 6 і 113, в яких вирішувалися питання виконання і відбування цих обох видів кримінального покарання.

Постановою Верховної Ради України "Про зупинення застосування ст. 251 і 522 Кримінального кодексу Української РСР” у зв'язку зі зменшенням можливості використання за умов ринкової економіки праці осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, та осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, зупинено до прийняття нового Кримінального кодексу України застосування ст. 251 і 522 Кримінального кодексу Української РСР.

У зв'язку з цим призупинено дію розд. ІІІ-А Виправно-трудового кодексу України "Порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці та умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці”.

Особи, умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці та особи, умовно звільнені з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, які на день прийняття даної Постанови знаходились під наглядом спеціальних комендатур МВС України, продовжували відбувати визначене їм покарання згідно з чинним законодавством України.

Виконання і відбування інших, крім позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, кримінальних покарань регулюється відповідними нормативними актами.

Порядок і умови виконання покарань у вигляді позбавлення права обіймати деякі посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадського осуду, конфіскації майна, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав регулюються спеціальним нормативним актом -- Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних з заходами виправно-трудового впливу. Порядок і умови виконання і відбування такого виду кримінального покарання, як направлення до дисциплінарного батальйону регламентується окремим нормативним актом -- Положенням про дисциплінарний батальйон, затвердженим Указом Президента України від 05.04.1994 р.

Джерелами кримінально-виконавчого права є також нормативні акти Кабінету Міністрів України (умови і порядок оплати праці осіб, позбавлених волі -- ст. 52 ВТК України; норми харчування і матеріально-побутового забезпечення осіб, позбавлених волі -- ст. 75 ВТК України). Джерела кримінально-виконавчого права -- відомчі нормативні акти, ухвалені МВС України, а також видані в межах їх компетенції нормативні акти органів місцевого самоврядування. Накази начальників установ виконання покарання та інших державних органів, виконуючих кримінальні покарання, не є джерелами права -- вони являють собою акти застосування права. Норми права досягають поставлену перед ними мету шляхом своєї реалізації. Необхідною умовою реалізації правових норм є встановлення в законі порядку їх дії в просторі і в часі.

Дія норм кримінально-виконавчого права в часі передбачає визначення моменту набрання законом чинності та припинення такої дії. Звичайно момент набрання законом та іншим нормативним актом чинності спеціально зазначається у самому законі або у спеціальному нормативному акті, який приймається з даного питання. Якщо такої вказівки спеціально не зроблено, діє загальний порядок. Чинність закону або іншого нормативного акта припиняється, коли це спеціально зазначається у щойно прийнятому законі (нормативному акті) або коли зміст раніше діючих норм не відповідає змісту нових норм.

Існує певний порядок набрання законом чинності та оприлюднення нормативних актів. Згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і надання їм чинності” закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання у встановленому порядку мають бути оприлюднені державною мовою в офіційних виданнях.

Офіційними виданнями вважаються: "Офіційний вісник України”, "Відомості Верховної Ради України”, часопис "Урядовий кур'єр”. Щоправда виявляється, що акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в деяких випадках офіційно оприлюднені через засоби телебачення і радіомовлення.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після занесення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів та із зазначенням наданого їм реєстраційного коду.

Закони та інші нормативні акти можуть бути опубліковані й в інших друкованих виданнях. Але у цьому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути застосовані для офіційного використання, тобто на ці видання не можна посилатися.

Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк вступу їх у силу не передбачений в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше їх опублікування в офіційних виданнях.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, що не мають загального значення або нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом направлення відповідним державним органам і органам місцевого самоврядування та доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на які поширюється їх дія.

Неопубліковані акти Верховної Ради України та Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що видав їх, не встановлено строк вступу їх у силу.

2. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі -- виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р. Обмеження волі як міра кримінального покарання призначається на строк від одного до п'яти років.Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов'язкове залучення засудженого до праці.

Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання.

Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.

Обмеження волі не застосовується до:

а) неповнолітніх;

б) вагітних жінок;

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

г) осіб пенсійного віку;

ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.

Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що відбуває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період відбування покарання може замінити невідбуту частину покарання більш м'яким його видом -- обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м'яке (обмеження волі) можлива після фактичного відбуття засудженим.

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 106--10713 Виправно-трудового кодексу України та Інструкцією “Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи”, яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 106 ВТК України органами, які виконують покарання у виді обмеження волі, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри), а для осіб, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України -- дільниці соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім'ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбута частина іншого покарання замінена покаранням у виді обмеження волі, -- постанова чи ухвала визначення суду (ст. 107 ВТК).

Після одержання чи вироку визначення суду орган внутрішніх справ за місцем проживання засудженого чи орган, що виконує покарання (виправна установа), вручають засудженому розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засудженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засуджений зобов'язаний прибути туди в термін, обумовлений з урахуванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні.

Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засудженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправно-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча інспекція направляє затриманого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотримання ними встановлених законом порядку й умов виконання покарання у виді обмеження волі, використання облікових даних у повсякденній діяльності установ.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під вартою з виправно-трудової колонії до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника виправного центру не зараховується час самовільної відсутності на роботі або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем проживання до однієї доби є порушенням порядку й умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріалами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й інших документів, що мають значення для справи. Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

- відбуття строку обмеження волі;

- застосування умовно-дострокового звільнення;

- заміни обмеження волі позбавленням волі;

- засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;

- застосування амністії чи помилування;

- захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати працездатності засудженим чи вагітності засудженої;

- скасування чи зміни вироку;

- смерті засудженого.

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внутрішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому засудженим роз'ясняються їхні права й обов'язки. Одночасно вони попереджаються про відповідальність за ухилення від відбування покарання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Правила внутрішнього розпорядку, правила поведінки встановлюються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обов'язків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, але з певними обмеженнями, зазначеними у Виправно-трудовому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обмежень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст. 1072 ВТК.

Відповідно до цієї статті засуджені до обмеження волі мають право:

- носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

- відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення -- до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

- за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування;

- для складання іспитів у навчальному закладі;

- за викликом судових і слідчих органів -- на період провадження слідства чи дізнання;

- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення -- строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

- виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

- сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

- постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

- проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

- доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у дохід держави. Про це посадовою особою виправного центру складається протокол;

- вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, -- огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть проживати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

Організація виконання покарання у виді обмеження волі і нагляд за засудженими визначаються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт з благоустрою гуртожитків і прилеглих до них територій. Ці роботи засуджені виконують, як правило, в порядку черговості у неробочий час тривалістю не більше двох годин на тиждень.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

За ст. 1074, адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається цим Кодексом, а також Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільне корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.

Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

- звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України;

- переведення засудженого на роботу на інше підприємство або для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру;

- набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;

- неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами охорони здоров'я.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами за нормами, встановленими Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, харчування і речове майно придбавають за готівку. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою за 4 кв. м. Житлово-комунальні та інші послуги оплачуються ними за встановленими органами місцевого самоврядування тарифами і розцінками.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються всіма видами довольства на загальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

- оголошення подяки;

- нагородження похвальною грамотою;

- грошова премія;

- нагородження подарунком;

- дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

- дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні;

- дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

- попередження;

- догана;

- сувора догана;

- призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території;

- заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

- заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

- поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується, як правило, один захід заохочення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванадцяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються позитивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з власником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо У зв'язку з проступком провадилася перевірка, -- то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання, -як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

- одержання медичної допомоги;

- придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

- відвідання лазні, пральні або перукарні;

- одержання поштових відправлень;

- відвідання державних установ і організацій, навчальних закладів.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 10710 і 107? цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі начальники. Заходи заохочення у вигляді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани можуть застосовувати заступники начальника виправного центру.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження, догани і суворої догани.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Виправно-трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар. -- К., 2000.

4. Закон України “Про державну виконавчу службу” від 24.03.1998 р.

5. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04. 1999 р.

6. Закон України “Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України” від 11 липня 2001 р.

7. Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених / / Відомості Верховної Ради України. -- № 27. -- 1984.

8. Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.07.1999 р. № 91/565.

9. Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займатися певною діяльністю, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.07.1999 р. № 91/565.

10. Інструкція “Про проведення виконавчих дій”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

11. Інструкція “Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи”, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. №165.

12. Богатырев Й.Г. Воспитательно-профилактическая работа с осужденными, состоящими на учете в инспекции исправительных работ: Учеб. пособие. -- Чернигов, 1997.

13. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник. -- Харків, 1998.

14. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О.М. Джужи. -- К., 2000.

15. Филонов В.П., Фролов А.Й. Уголовно-исполнительное законодательство Украины. -- Донецк, 1998.

Размещено на Allbest