Размещено на http://www.allbest.ru/

• РЕФЕРАТ
• з теми: «Процесуальний контроль органами судової влади в царської Росії»
• Зміст
• Вступ
• 1. Процесуальний контроль органами судової влади в царської Росії
• 2. Попереднє розслідування в сучасному кримінальному процесі
• Список літератури
• Вступ
• Процесуальні правовідносини відносяться до числа правоохоронних. Їхнє виникнення, зміна і припинення підлегле однієї загальної мети -- забезпеченню реалізації матеріальних (регулятивних) правовідносин. Процесуальні правовідносини, будучи різновидом правових відносин, мають усіма властивими їм властивостями -- суб'єктним складом, змістом, об'єктом, тобто тим, що в теорії права прийнято називати елементами правовідносини. Вони, як і всякі інші правовідносини, забезпечені примусовими заходами і розраховані на визначену сферу суспільної практики.
• Цивільні процесуальні правовідносини складаються в процесі розгляду і дозволу цивільних справ у суді першої інстанції, оскарження й опротестування судових постанов у касаційному порядку і порядку нагляду, перегляду цивільних справ по знову відкрилися обставинам, виконання судових постанов і інших актів застосування права. Їхніми відмітними моментами є, по-перше, пряма регламентація нормами цивільного процесуального права; по-друге, особливий суб'єктний склад (склад учасників); по-третє, єдність і однорідність; по-четверте, взаємозв'язок.
• Цивільний процесуальний контроль - форма здійснення правосуддя по цивільних справах. У силу дії принципу законності і принципу незалежності суддів розглянуті правовідносини можуть виникати тільки на основі цивільно-процесуальних норм. Якщо для цивільних і деяких інших регулятивних правовідносин закон, у випадку відсутності норми, що регулює конкретні суспільні відносини, допускає застосування аналогії закону і навіть аналогії права, то для цивільних процесуальних правовідносин це виключено. цивільний процесуальний контроль судовий царська росія
• 1. Процесуальний контроль органами судової влади в царської Росії
• В Україні на початку XIX ст. існували різні судові системи. У Слобідсько-Українській, Катеринославській, Херсонській, Таврійській губерніях на тієї годину судочинство було приведене у відповідність до судової системи, яка існувала в губерніях Центральної Росії.
• Судами першої інстанції були станові суди: у повітах -- земські (для дворян і селян), у містах -- магістрати і ратуші (для купців та міщан).
• Земські суди в складі голови -- земського справника і двох--чотирьох засідателів від дворян розглядали цивільні справи. До їх компетенції також належало виконання рішень та вироків.
• Судами другої інстанції були губернські суди, які складались із палат кримінального та цивільного судові. Голови палат цивільного і кримінального судові призначались. До складові палат входили виборні засідателі від дворян, міщан (переважливо купців та ремісничої верхівки) і державних селян. Палата кримінального судові розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, підпали тощо, палата цивільного судові -- про нерухоме майно в різних губерніях, суперечки з питань власності в містах. Крім того, палати цивільного судові оформляли догоди з приводові кріпосних «душ» на території губернії (продажів, обмін тощо).
• У масштабах губернії існували позастанові установи, так звані совісні та надвірні суди. Совісні суди займались справами про злочини божевільних та неповнолітніх, а також вирішували майнові суперечки між родичами. Рішення цього судові були спрямовані на примирення сторін. Надвірні суди не були обов'язковою ланкою в судовій системі кожної губернії. Склад цього судові (голова, радник і два асесори) призначався губернатори. Надвірні суди розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову приналежність яких було важко визначити, а також чиновників і військовослужбовців, які тимчасово перебували в місті в справах служби. В Одесі в 1808 p. виник комерційний суд.
• На Правобережжі (Волинська, Київська, Подільська губернії) продовжували функціонувати давні суди -- повітові й підкоморські, суди магістратів та ратуш.
• Повітовий суд складався з голови, двох підсудків (або асесорів), нотаря (писарі), мав у своєму розпорядженні чотирьох возних. До обов'язків останніх належало, головним чином, огляд за дорученням судові місця порушення чи злочину, оцінка скоєного. Членуй судові та возні оббиралися дворянством губернії.
• До компетенції підкоморських судів належало вирішення межових суперечок. Підкоморій -- головна особа цієї установи -- обирався дворянством. Він у свою чергу, призначав кількох коморників, які допомагали в розгляді справ, а в деяких випадках навіть заміняли його.
• Магістратські суди складалися, як правило, із двох голів (бурмистрів) і чотирьох ратманів (радників), яких на три роки оббирало міське товариство. Ратушні суди створювалися в містечках.
• На чолі місцевих судових установ стояв головний суд, який був також апеляційною інстанцією. Він складався з двох департаментів -- цивільних та кримінальних справ. Компетенція головного судові не відрізнялась від компетенції палат кримінального і цивільного судові губерній. Крім того, у зв'язку із відсутністю в цих губерніях совісних судів, головний суд також вирішував справи про неповнолітніх і божевільних злочинців.
• У Полтавській та Чернігівській губерніях, як і на Правобережній Україні, діяли повітові та підкоморські суди.
• Головною судовою інстанцією для цих губерній був генеральний суд у Чернігові, підпорядкований імператорському Сенатові. Складався генеральний суд із двох департаментів, кожний з яких був укомплектувань генеральним суддею та двома радниками, які призначалися урядом, і п'ятьма засідателями, які обиралися від дворянства на три роки.
• Діяльність усіх судів у губерніях України, згідно із загальним для Росії порядком, контролювали губернатори. Вищою судовою інстанцією для судової системи України був вже згаданий Сенат. Кримінальні справи в обов'язковому порядкові направлялися губернаторам для ознайомлення. У випадку розходження думки губернатора із вироком судові праворуч передавалася спочатку в Сенат, а потім до імператора. Як правило, Сенат підтримував думку губернатора, а імператор затверджував її, отже, попередній вирок кримінальної палати, головного або генерального судів втрачав силу.
• Починаючи з 1831 p. самодержавні власті бачили ряд нормативних актів з метою усунення місцевих особливостей у судочинстві України. Генеральний і головний суди були ліквідовані, а в губерніях створено палати кримінального та цивільного судові, голови яких призначалися царем за пропозицією міністра юстиції, а радники -- безпосередньо цим міністром.
• Таким чином, судова система Правобережжя і Лівобережжя приводилася у відповідність з судовою системою Великоросії. Між тім у губерніях Центральної Росії на ці посади представники дворянства оббиралися. Царськими актами 1828 і 1829 pp. у судах Київської, Волинської і Подільської губерній було запроваджено російську мову. З 1840 р. на Правобережжі, а 1842 p. -- на Лівобережжі скасовувалася дія місцевого права. Судова система на всіх землях України стала функціонувати на основі загальноімперського процесуального та матеріального цивільного і кримінального права.
• Судова система першої половини XIX ст. мала цілий ряд серйозних суперечностей. По-перше, суд повністю залежавши від адміністрації, яка втручалася у вирішення судових справ, а по-друге -- носивши виключно таборів характер (для шкірного станові створювалися свої судові органи) і був заснувань на принципах феодального права. Слідство проводилося поліцією; не існувало гласності та змагальності суднового процесу. У судах панували тяганина, хабарництво, свавілля. Тогочасна судова система потребувала значного удосконалення. 20 листопаду 1864 p. було проведено судову реформу -- після розгляду в Державній раді цар затвердивши для запровадження чотири акти: про заснування судових установлень; статути кримінального і цивільного судочинства; статут про покарання, що накладались мировими суддями. У цих документах проголошувалося відокремлення судові від адміністрації, яку забезпечувалось незмінністю суддів та судових слідчих; створення всестанових судових органів; рівність усіх перед судом; засновувався суд присяжних; встановлювались виборність мирових суддів, прокурорський нагляд за законністю судочинства. Сам порядок судочинства перебудовувався на основі принципів змагальності, гласності, усності, права звинуваченого на захист. Судові статути передбачали створення позастанових установ двох типів -- загальних та мирових судів. У 1889 p. імперський уряд прийняв «Положення про земських дільничних начальників», що повертало дворянам значну частину вотчинно-поліцейської влади, якові смороду втратили після заборони кріпацтва. Згідно з цим документом, земський начальник призначався з потомствених дворян, наділявся великими адміністративними та судовими повноваженнями. Фактично інститут мирових суддів у більшості повітів був замінений владою земських дільничних начальників. Смороду стали контролювати також діяльність органів волосного і сільського самоврядування.

2. Попереднє розслідування в сучасному кримінальному процесі

Загальні умови попереднього розслідування - це, як випливає із самого визначення, закріплені в карно-процесуальному законі правила, виконання яких обов'язково для кожної з форм попереднього розслідування. Так повинно бути. Однак загальні умови попереднього розслідування в повному обсязі відносяться тільки до попереднього наслідку. Вони не повною мірою відносяться до дізнання і змішаного розслідування, при чому зовсім не стосуються протокольного розслідування і розслідування в порядку ст. 10 УПК.

На стадії попереднього розслідування, як і на будь-якій іншій стадії карного процесу, реалізуються принципи карного процесу. Але загальні умови попереднього розслідування не є принципами карного процесу. Це правила меншої, чим принципи процесуальної значимості. Вони стосуються не всього карного процесу, а всього-на-всього однієї з його складових - попереднього розслідування.

Система правил, що складають загальні умови попереднього розслідування, містить у собі:

1. Підслідність.

2.Повноваження слідчого. Процесуальна самостійність слідчого.

3. Початок, місце і терміни виробництва попереднього розслідування.

4. З'єднання і виділення кримінальних справ.

5. Розслідування кримінальних справ групою слідчих.

6. Профілактичну діяльність органів дізнання і попереднього наслідку або, інакше, заходу для виявлення причин і умов здійснення злочинів

7. Взаємодія слідчого з органами дізнання.

Список літератури

Размещено на Allbest.ru